Палац творчості дітей та юнацтва ім. А. А. Алєксєєвої

"Семіотика поведінки людини в екстремальних ситуаціях на матеріалі оповідань В. Т. Шаламова"

Секція "Літературознавство"

Латишева Ірина

10 «В» клас, школа № 21

Науковий керівник (Чусова В.Д., педагог ДТДіЮ

Почну свою роботу з пояснення назви. Розкриємо значення поняття семіотика . У перекладі з грецької - це наука, що досліджує властивості знаків і знакових систем (Академічний словник російської мови, том 4, М
., "Російська мова», 1998, с. 76). До знаків семіотики відносяться слова, жести, звуки, кольори та інші. Знаки утворюють певні системи - мови. Наприклад, природні (російська, англійська), штучні
(команди, дорожні сигнали), мови літератури і мистецтва (живопису, музики). Але нас цікавить мова людської поведінки. Мета моєї роботи
- з'ясувати не тільки індивідуальні риси поведінки шаламовскіх героїв в екстремальних ситуаціях, але і загальні ознаки. Екстремізм з латинської - крайність. Шаламов екстремальної ситуацією вважав перебування в сталінському таборі, на Колимі. Її він називав лабораторії для дослідження особистості, в якій були зміщені всі масштаби розумного. У таборі все було спрямовано на знищення людини, її живої душі, щоб підпорядкувати його певному порядку. На Колимі правили не закони життя, а закони смерті.

Серед письменників-філософів 20 століття Шаламов зайняв своє гідне місце.

"Після прочитання" Колимських оповідань »Шаламова природний питання - до нього, до автора, що виніс в собі цей екстремальний досвід, а, отже, що спіткало останню істину про світ і людину в ньому, як жити? Проте саме від цього відхрещувався Шаламов - від учительства (1).

То яку ж завдання ставив перед собою письменник (Ось, що він стверджує у своїх нотатках "Про прозу» (

"К. Р." - спроба поставити і вирішити якісь важливі моральні питання часу, питання, які просто не можуть бути дозволені на іншому матеріалі. Питання зустрічі людини і світу, боротьба людини з державною машиною, правда цієї боротьби, боротьби за себе, всередині себе
- і поза себе. Чи можливо активний вплив на свою долю, перемелює зубами державної машини, зубами зла. ілюзорність і тяжкість надії. Можливість спертися на інші сили, ніж надія ». (2)

В одній із зошитів - щоденників 1966 Шаламов пише ( "Я пишу не для того, щоб описане не повторилося. Так не буває ... Я пишу для того, щоб люди знали, що пишуться такі оповідання, і самі зважилися на який-небудь гідна вчинок ... "(3)

У 1968 році він пише (" Мої оповідання - це, по суті, поради людині, як тримати себе в натовпі ". (+4 )

У центрі шаламовского оповідання - художня стрічка болісної долі людини 20 століття, захопленого в мережі ворожих йому катаклізмів епохи, подолав і розтоптати. А також те, що "людина виявилася набагато гірше, ніж про нього думали російські гуманісти 19 і 20 століть.
Та й не тільки російські ...». (5)

В. Шаламов зобразив не тільки "за-людяність», а й "збереження людського". Хоча "розпад »за задумом переважає.

Шаламова привертали люди, які здійснили духовний або моральний подвиг. Якщо говорити про духовне, то це люди, яких табір не зумів зламати, розтоптати, які зуміли протистояти обставинам, змогли зберегти все людське в собі . До них, перш за все, Шаламов відносив "релігіозніков». Перш, ніж говорити про "релігіозніках», необхідно дізнатися ставлення автора до релігії.

У повісті "Четверта Вологда» 14-ти річний Шаламов веде незримий суперечка з батьком. Звертаючись до нього, він говорить ( "Так, я буду жити, але тільки не так, як жив ти, а прямо протилежно я послухала твоєї ради. Ти вірив у Бога
- я в нього вірити не буду, давно не вірю і ніколи не навчуся ». (6)

Далі, набагато пізніше, Шаламов заявив (" Бог помер ... »І ще:" Віру в
Бога я втратив давно, років у шість .. . І я пишаюся, що з шести років і до шістдесяти я не вдавався до його допомоги ні у Вологді, ні в Москві, ні на
Колимі ». (7)

І. П. Сиротинська в статті "Шаламов і Солженіцин" відзначає (
"Експлуатація священного вчення відштовхувала Варлама Тихоновича, він, не раз афішувати свою нерелігійною, був ображений саме за релігію, до якої ставився з великою повагою. Використовувати її для досягнення своїх особистих практичних цілей вважав неприпустимим : "Я не релігійний. Не дано. Це як музичний слух - або є, або ні». (8)

З другого номера Шаламовского збірки ми дізнаємося про розмову В. Т. з
Солженіциним, пропонував Шаламова допомогу в опублікуванні "К. Р.».
Солженіцин порадив письменникові не відправляти свої розповіді до Америки, тому що у них виникли розбіжності з приводу релігійності шаламовскіх персонажів. (9) У записах 1962 - 64 рр.. знаходимо такий факт ( "Та справа навіть не в Бога. Письменник повинен говорити мовою великої християнської культури, все одно - еллін він чи іудей. Тільки тоді він може добитися успіху на
Заході».

Шаламов постійно підкреслює, що він не віруючий. Однак пов'язано це швидше за все з тим, що в ньому живуть разом віра і сумнів у справедливості Бога, який допустив таке. За словами дослідника В.
Лакшин ( "Шаламов високо цінував Новий заповіт, але і психологія Старого заповіту була не чужа йому. Він багато чого прощає, відмовляється засуджувати, він вважає, що Бог - це духовне начало в людині ».

Олена Михайлик у статті" В контексті літератури та історії », посилаючись на Леона токер, говорить про майже постійної присутності в "К. Р.» біблійних асоціацій. токер говорить про медіевальних рисах, притаманних шаламовскому сприйняття світу, і бачить у них пояснення багатьом особливостям його творчості. Так, наприклад, вона вважає проявом медіевального світосприйняття майже постійну присутність в "К. Р. »біблійних асоціацій (один з персонажів-двійників автора носить прізвище
Кріст, євангельські теми часто присутні у назвах оповідань:
" Апостол Павло »,« Житіє інженера Кіпреева »," Прокуратор Іудеї »,
" незверненими »), тому що постійний діалог зі Святим Письмом є одним з характерних властивостей середньовічної ментальності. (10)

Незважаючи на заяви В. Т. Шаламова про його нерелігійними, тема ця своїми суперечностями постійно турбує автора і привертає до себе увагу. Приклад тому оповідання "незверненими» - один з ключових оповідань.
У ньому розповідається про перші кроки фельдшера. Цікавий діалог автора з лікарем (

(У мене немає релігійного почуття ...

(Як (Ви, що прожив тисячі життів (Ви - воскреслий (У вас немає релігійного почуття (Хіба ви мало бачили тут трагедій (

(Хіба з людських трагедій вихід тільки релігійний (
Шаламов впевнений, що вихід можна знайти де завгодно, але не в релігії, тому що такий вихід дуже неземної і випадковий для письменника.

Тема релігії постійно турбує автора, знову й знову привертає до себе увагу. Бога немає, але є віруючі в Бога, і виявляється, що це найбільш гідні люди з тих, з ким доводилося зустрічатися на Колимі ( "Та безрелігійним, в якій я прожив свідоме життя, не зробила мене християнином. Але більше гідних людей, ніж" релігіознікі », в таборах я не відел.Растленіе охоплювало душі всіх, і лише "релігіознікі" трималися. Так було і п'ятнадцять, і п'ять років тому »(" Курси »).

Підтвердженням поважного ставлення до "релігіознікам" може служити оповідання "Апостол Павло». Інтонація початку оповідань вводить читача в обставини побуту, або вона показує етнографічних ознак пізнавано колимського місця. І завжди - завжди без винятку (- простір в оповіданнях Шаламова глухо замкнуте. Можна навіть сказати, що могильна замкнутість простору - постійний і наполегливий мотив творчості письменника. (11)

Назви шаламовскіх оповідань несуть у собі глибокий зміст.
Цікаву особливість відзначає дослідник Е. В. Волкова ( "Поза сумнівом одне - назва - ключ до тексту і одночасно його складова частина »(12).
Павло не належав до числа дванадцяти апостолів, він навіть був грізним агентом синедріону. Але перейшов на бік назореїв після явища йому Ісуса Христа.

Оповідання" Апостол Павло "відкривається словами ( "Коли я вивихнув ступню, зірвавшись в шурф з слизькій сходи з жердин, начальству стало ясно, що я прохромаю довго, і ... мене перевели помічником до нашого столяра Адаму Фрізоргеру ...» Ми легко можемо зрозуміти, що місце дії -- Колима.

Фрізоргер - німецький пастор, забув одного з апостолів. Він переживав свій вчинок, стратив себе. Фрізоргер - глибоко побожний чоловік - зумів завоювати повагу письменника. Бог жив у його душі. На його місці будь-який давно втратив б свою віру, але Фрізоргер продовжував молитися, кликати до Бога, хоч бачив, що Бог не зміг нічого зробити для нього за весь цей час. Віра стримувала пастора від поганих вчинків, слів на адресу оточували його людей. Віра також допомагала йому залишатися самим собою , зберігати те, що складало основу його колишнього життя, вірити в людей любити. У статті "Сильніше надій мої спогади» М. Л. Крупина і Н. А.
Сосніної бачимо ( «У суспільстві, де править Система, моральні поняття перевернуто з ніг на голову. Що добре (Що погано (Чи можна відмовлятися дочки від батька (Батько оголошений ворогом народу, і дочка відрікається від нього. А батько не може пробачити собі, що забув одного апостола, сам накладає на себе покарання, ніжно, любовно ставиться до всіх людей, любить дочку.
Визначення "ворог народу" здається безглуздим по відношенню до нього. Але ж таких "ворогів" у Системи багато ». (13)

Мотив страждань глибоко релігійної людини відтіняється іншим, життєво важливим (оповідач і його друзі знищили, не показали пастору лист дочки, в якому було надіслано заяву, що вона відмовляється від свого батька, "ворога народу».

Шаламов не дає прямих оцінок поведінки своїх героїв, авторське ставлення ми вгадуємо по деяких деталей. Шаламов говорив ( "Я надаю надзвичайне значення першою і останньою фразами». (14)

В. Шаламов згадує висловлювання А. Ахматової ( "Сучасні п'єси нічим не закінчуються» , поділяючи цю думку, бо він сам проти звичного
"заокруглення" сюжетів, тим більше, якщо мова йде про безглуздому жаху, яким такий багатий 20 століття. (15)

"Апостол Павло" закінчується так ( "Незабаром мене кудись відвезли, а
Фрізоргер залишився, і як він жив далі - я не знаю. Я часто згадував його, поки були сили згадувати. Чув його тремтячий схвильований шепіт (
" Пітер Пауль, Маркус ...".

Описуючи сталінський табір, Шаламов не стільки зосереджує увагу на описі голоду, холоду, безправ'я, більшою мірою його цікавить, як це впливає готівку людини.

Батько Варлама Шаламова був священиком. Все своє життя він присвятив служінню Богові. 12 років служив на Алясці. За це отримав кілька нагород, одна з них - золотий хрест. Саме по духовенству припав удар прорвалися звірячих народних пристрастей. Цей важкий удар переніс і батько. До того ж в нього вбили улюбленого сина, і він сам осліп. Свою розповідь
"Хрест" Шаламов присвятив батькові.

В оповіданні розповідається про старого сліпого священика. Він живе не на
Колимі і навіть не в таборі, але в тих же радянських умовах постійних поневірянь, принижень та знущань. Розповідь починається так ( "Сліпий священик ішов через двір, намацуючи ногами вузьку дошку, на зразок пароплавного трапа, настелити по землі. Він йшов повільно, майже не спотикаючись, не оступаючись, зачіпаючи чотирикутну свою доріжку ».

У своєму житті священик бачив багато горя, смерть забрала його улюбленого сина, сам він осліп, життя у дітей не склалася, в будинку нема чого стало є, але він продовжував вірити в Бога, молитися, він ще сподівається на краще. Але всі надії звалилися, виходу не було, і священик дістав золотий хрест - єдину його цінність, і розрубав його, щоб купити продуктів. На такий неадекватний вчинок його спонукало співчуття ближнім. Для священика неприпустимо так робити з хрестом, але заради своєї сім'ї він пішов на це, щоб хоч чимось допомогти своїм близьким. Священик не втратив віри, не перестав вірити в Бога. Він просто вирішив, що не в цьому
Бог.

Ця розповідь ще раз підтверджує те, що Шаламов ставився до
"релігіознікам» з величезною повагою. Подібне ставлення ми можемо бачити і в інших авторів, які писали про сталінські табори. Одним з таких письменників є Олег Васильович Волков. Його роман "Занурення в пітьму "повністю присвячений табірного життя, поневірянням автора по зонах. У 3-ої чолі перед нами постають сектанти, які не брали табірних порядків, не називали своїх імен, відмовлялися працювати на Антихриста.
Ніякі побої або залякування не змогли змусити сектантів говорити, на всі питання була відповідь ( "Бог знає». Тоді начальство взяло крайні заходи. Нещасних поставили в куток зони, на валун, руки їм зв'язали. Страта була надана природі. Хмари комарів обліпили купку людей "сірим шевелящімся саваном». Але ні один з сектанти не простогнав, а коли начальник пообіцяв всіх перестріляти, вони попадали на коліна і заспівали
"Христос воскрес із мертвих ...". Автор не приховує свого захоплення, і в той же час жалю до цих людей. Він називає їх "христосики".

моральний подвиг В. Т. Шаламов вважав прояв людської участі, уваги, ніжності в умовах колимського табору. В оповіданнях
Шаламова простежується подяку людям ( "Я пам'ятаю всі шматки хліба, які я з'їв з чужих, не казенних рук ...".( 16)

Протягом усіх оповідань письменник не втомлюється скрупульозно досліджувати, що ж все-таки не дає людині втратити Божественної іскри, уподібнитися демонам. Скупо, але з пробойной міццю він показує, як швидко втрачає зек дружбу, здатність довіряти, допомагати іншим - все забирає табір. "Дружба не зароджується ні в нужді, ні в біді, ті важкі умови життя, які, як говорять нам казки художньої літератури, є обов'язковим умовою виникнення дружби, просто недостатньо важкі. Якщо біда і нужда згуртували, народили дружбу людей, значить це потреба - не крайня, і біда невелика »(« Сухим пайком »). Метою сатанинського експерименту було забрати в людини все те, що допомагає йому залишатися людиною.

Один з розповідей В. Шаламова називається "Житіє інтелігента
Кіпреева». ньому мова йде про моральний подвиг, скоєний інженером.
Кожне слово в назві має глибокий зміст. Так житіє - це жанр, в якому зазвичай розповідається про людину, прожив мученицьку життя, виявили високу гідність, що вчинила моральний подвиг, мужніх, стійких, таких людей іноді зараховують до лику святих.
зніту - прізвище говорить. Вона, ймовірно, утворена від слова "кипрей ".
А це рослина, яка відрізняється живучістю. Такий прізвищем автор передає одну з основних рис героя. Таким чином, назва пов'язана і з темою, і з образом головного героя. Ключовими є словосполучення
" інженер "і" інтелігент ". Розглянемо зміст цих слів. Шаламова важливо було підкреслити цими словосполученнями, що інженерна думка
Кіпреева напружено працює і в таборі, завдяки йому виникає завод з ремонту електричних лампочок, він відновив рентгенівський апарат і накатав дзеркало. Друге словосполучення" інтелігент ". Інтелігент зніту проріс з того сорому, який він пережив, підписавши на себе помилковий донос, тому що йому погрожували арештом дружини і дочки, і ось тоді він дав обітницю ніколи і ні в чому не поступатися.

зніту жив по законами совісті, і саме совість не дозволила йому вчинити інакше.

В оповіданні присутні дві лінії. Перша - документальна, в ній простежується хроніка подій, вказується рік - 1938, місце того, що відбувається, згадуються відомі прізвища 30-х років . Друга лінія роману йде на противагу першим. У ній порушується хронологія, немає точних відомостей, розповідь переривається ліричними відступами автора.
Тут же описані почуття, внутрішній стан героя.

Друга особливість твори в тому, що воно як би не відповідає жанру, зазначеної у заголовку - "житіє". Адже житіє - це життєпис, а, отже, воно повинно починатися із зазначення дати і місця народження героя. Цього в Шаламова немає, але зате є дата арешту
Кіпреева .

Розповідь Шаламова починається з роздумів про життя і смерть, причому як завжди від стриманий і надає читачеві самому оцінити поведінку героя. Особливістю експозиції можна відзначити те, що синтаксис складний, що відповідає предмету опису - питання про життя і смерті.
У тексті "Житія" дуже мало діалогів, але зате зустрічаються філософські висновки, які можуть з'явитися тільки у в'язниці ( "Надія для?? рестанта - завжди кайдани. Надія завжди несвобода ». Не випадково в розповідь включений і маленький тлумачний словник ув'язненого, де предмети розглядаються зовсім інакше, ніж на волі. Основний прийом, яким користується автор - протиставлення ( "зніту знав собі ціну. Але його начальники ціну Кіпрееву не знали». Кульмінацією в оповіданні два. Перша - це відмова
Кіпреева від "американських обноски», а другий - це момент, коли інженер замахнувся табуреткою на секретаря парторганізації Кругляка. Розв'язка ж розповіді неочікувана, він начебто обривається на півслові, закінчуючись словами ( "І Кіпреева вивезли». Через багато років ми знову зустрічаємося з інженером. Але знову про долю героя нам залишається тільки здогадуватися.

Фінали Шаламова вражають парадоксальністю. Трагічний парадокс - художній спосіб прозріння глибинної суті того, що відбувається з оповідачем і персонажами в прозі Шаламова. У несподіванки і старанність парадоксу-прорив крізь оболонку, видимість, часто маску або "маскарад зла" - до істини . (17)

У результаті дослідження я встановила наступні загальні ознаки у поведінці героїв (
1. Незважаючи на те, що Шаламов вважав, що у його оповіданнях немає героїв, письменник вважав подвигом прояв уваги до оточуючих .
1. Почуття людської гідності.
1. Самоповага.
1. Ці люди жили за законами совісті.
1. Повага до навколишніх людей.

У російській літературі, безумовно, існували традиції для Шаламова, про це ми дізнаємося з його статті "Про мою прозі».

Шаламова близькі традиції Достоєвського, про який він писав ( "Може бути
Достоєвський стримав Світову революцію своїми" Злочином і покаранням »,« бісами »," Брати Карамазови "," Записками з підпілля », своєї письменницької пристрастю". Так само як у Достоєвського, у Шаламова чітко позначено простір (Колима - лікарня - зона. Обидва письменники пізнали безодню людського духу, злети і падіння, обох їх можна віднести до пророків 20-го століття. Подібно до того, як Достоєвський вгадав сенс катастроф 20-го століття, так Шаламов передбачив потрясіння, пов'язані з відкриттям атома. Шаламов підкреслював також свої зв'язки з модернізмом 20 - го століття, називаючи серед своїх вчителів А. Бєлого і О. Ремезова.
1. Шаламов називав Пушкіна серед улюблених поетів. Як вищу оцінку давав деяким своїм віршам (про вірш "У волі твоєї зупинити» він писав ( "Захоплювався багатьма творами". У зошиті 1968 запис ( "П.
Полтава - чудово".) Отже, у Пушкіна і Шаламова багато спільного (1)
Шаламов, також як Пушкін, далекий від психологізму. 2) Стриманий лаконізм.
3) Авторський голос майже не чути. 4) І Пушкіна і Шаламова хвилювали проблеми (людина і влада, влада і народ.

Відмінності (там, де в Пушкіна відкритий простір, у Шаламова воно замкнене, час ніби зупиняється і вже не закони життя, а смерть визначає поведінку героїв, автор пропонує нам побачити світ дзеркально протилежний пушкінського.

В оповіданнях Шаламова значне місце займає тема долі. В її тлумаченні автор ставить таке питання (як подолати життєві обставини (Довіритися долі (У чому шукати порятунку (І приходить до висновку, що часто рятує тільки випадок ..

Релігія також, як і Шаламова, хвилювала Пушкіна. У ранній період він заперечував Бога, брав під сумнів багато положень Біблії, проте в другій період він проявляє велику зацікавленість Біблією, досконально вивчає її, пише твори на основі біблійних сюжетів
( "Оріон», «Пророк»). Біблія викликає інтерес у Пушкіна не тільки як яскравий прояв духу стародавнього єврейства, але і як чудовий пам'ятник релігійної, філософської та художньої думки.

Бібліографія (

1. Шкловський "Правда В. Шаламова» "Дружба народів», № 9, 1991.

2. В. Шаламов " Про мою прозі ».

3. Зошит В. Шаламова 1966 року, с. 27.

4. Зошит В. Шаламова 1968 року, с. 31. < p> 5. В. Шаламов - А. Кремінському З листування, с. 154.

6. В. Шаламов "Четверта Вологда», "Грифон», 1994 рік, с. 167.

7. В. Шаламов "Четверта Вологда», Наша спадщина, 1988 рік, № 4, с. 102.

8. І. П. Сиротинська "Шаламов і Солженіцин» с. 73. <Жовтень », № 3, 1991, с.186.
12.-Є. В. Волкова" Парадокси катарсису Варлама Шаламова »" Питання філософії », № 11, 1996 р., с. 48.
13 . Н. Л. Крупина, Н. А. Сосніна "Сильніше надій мої спогади»

"Причетність часу», "Просвещение», Москва, 1992 р., с. 93.
14. " Про мою прозі », В. Шаламов.
15. № 12, с. 46.
16. В. Шаламов" К. Р », книга 2, М., 1992 р., С.172. < br> 17. № 12, с. 43.