Слово як опорний образ поетики Йосипа Бродського.

Назва Йосипа Бродського відомо всьому сучасному читачу світу. Йоготворчість - вірші, п'єси, есе, літературно-критичні роботи - єзагальновизнаним і відзначено в 1987 році Нобелівською премією. Його долюпозаздрили б багато - що володіє відразу помітним талантом, він був знайомийз безліччю великих людей другої половини 20 століття. Переніс арешт іпримусову еміграцію, він не переставав писати, хоча тепер, запісля часу, ми бачимо, як події його життя змінювали поетичнуконцепцію та тематику творів. Втім, таких змін сприялав першу чергу сама епоха, становище в країні - за власними словами
Бродського, це і визначило напрямок його творчості. «... Ми починали напорожньому - точніше, на лякаючому своєї спустошеністю - місці і швидшеінтуїтивно, ніж свідомо, ми прагнули саме до відтворення ефектубезперервності культури, до відновлення її форм і тропів, до наповнення їїнебагатьох уцілілих і часто зовсім скомпрометованих форм нашимвласним, новим або що здавався нам таким, сучасним змістом ».
Так поет відгукувався про початок свого шляху в Нобелівської лекції.

Згодом він дійсно досяг успіху у відтворенні цілісностікультури, можливо, завдяки загальному розумінню за все, що його оточує. Длянього світ був сукупністю розсипалися дрібниць, які потрібно зібрати вгармонійне ціле, привести до єдиного витоку. І кращим, якщо неєдиним шляхом до цього Бродський вважав літературну творчість. Це неозначає, що він ставив літературу на порядок вище інших форм мистецтва;справа в тому, що одним з найважливіших елементів людського життя для ньогобув мову. «Мова і, думається, література - речі давніші,неминучі і довговічні, ніж будь-яка форма громадської організації ...
Філософія держави, його етика, не кажучи про його естетиці, - завжди
«Вчора»; мова, література - завжди «сьогодні» і часто - особливо у випадкуортодоксальності тієї чи іншої політичної системи - навіть і завтра ». Віннерозривно пов'язаний з історією ( «що є в розпорядженні у прози жанрибули і залишаються так чи інакше пронзен гіпнотизуючим присутністютрагедії ХХ століття »). У той же час мова виразно виходить за межіісторії: «Мистецтво взагалі - і література зокрема ... тим і відрізняється віджиття, що біжить повторення, ... а основний інструмент історії - кліше ».
Бродський доводить значення Слова до безмежності - порівнює з
«Психологією буття в безвиході». Мова буквально пронизує весь стансуспільства - «Першою жертвою розмов про утопії - бажаної або вжезнайденої - перш за все стає граматика, бо мова, не встигаючи затакого роду думкою, задихається в умовному способі і починаєтяжіти до позачасовим категоріях і конструкцій; внаслідок чого навіть упростих іменників грунт тікає з-під ніг, і навколо них виникаєореол умовності ». Поет не приймає тенденції письменників користуватися мовоюнатовпу, вулиці, навпаки, «народу слід говорити мовою літератури». Ісаме мова виявилася основним фактором у визначенні його позиції - Бродськийусвідомлює, що міг би вибрати свого часу для себе «шлях подальшоїдеформації », але відмовився, тому що« вибір насправді був не наш, а вибіркультури - ... естетичний, а не моральний ».

Взагалі поет дійсно приділяв велику увагу естетичниммоментів у творчості. Його ідеал принципово виключає все надмірне,надзвичайне, не приймає божевілля екстатичних станів. Він наповненийспецифічної «ідеального» згоди, гармонії, єдності, спорідненості яквічного прагнення людини до вічно недосяжне вищому початку в самомусебе. У цьому сенсі Бродський ближче до Пастернаку, який умів зрозуміти і прийнятиу свій світ всі відсталі ряди життя, принципово поуку наявністьсупротивників, ворогів. Бродський - поет, «люблячий додати», його серцю миліше
«Згідне гудіння комах», ніж чвари «слабких і сильних світу цього» (увірші «Листи римському другу»). І, знову ж таки, головним засобомдля створення образу вічного Світу стає Слово. Бродський не вигадуєнових слів, а «згадує» старі. Для його почуттів мову означає незмірнобагато - з допомогою англійської він дає свободу батькам, поселять їх історіюв іншій мові (есе «Півтори кімнати»), звільняючи і себе самого: «Це якмити ту посуд - корисно для здоров'я ». За допомогою англійського ж вінзближується з людиною, якій чи не поклоняється - Уістаном одягну.
Мистецтво слова породжує прагнення жити в укладеному ( «Письменник ув'язниці »). Рідна мова робить одночасно і важче і легше його розрив з
Радянським Союзом:

Слухай, дружина, вороги і братіє!

Все, що я творив, творив не заради слави я в епоху кіно і радіо, але заради мови рідної, словесності.

За якесь раченье-жрецтво

... чаші позбувшись у бенкеті Вітчизни, нині стою в незнайомій місцевості.

( «1972»)

Потрібно зауважити, що розставання з російською мовою і країною частопереплітається з образом смерті і в той же час сенсу життя. І самепереводячи смерть у світ Слова можна зрівняти її з усім сущим, включити доземної коло існування. Своєрідний кінець настає тоді, коли поетбез страху «списує з натури форму своєї відсутності», але для Бродськоговін не несе негативного сенсу. Це всього лише частина данини, що виплачується
Мові. Поставлені в ряд, всі слова і образи однаково зберігаються учасу, і зберігає їх сам поет «словами прощення і любові», заповнюючи тимсамим час. Взагалі Час також стоїть у ряду найважливіших образів лірики
Бродського, і воно нерозривно пов'язане з явищем мови. І Час, і Мовапоперемінно, а то й разом присутні майже в будь-якому його вірші,тим самим надаючи різним віршів вигляд єдиного поетичного полотна.
Завдяки цьому відбувається як би подолання самого часу, а для
Бродського, незважаючи на сприйняття Часу скоріше як позитивною, ніжнегативною, цінності його подолання і затвердження безсмертя поезії дужеважливі і значущі. Звідси напрошується висновок про спосіб перемоги над Часом --і ми знаходимо його, очевидний і тим не менш незвичний, в есе «Поклонитисятіні »:« час обожнює мову ». Поет зізнається, що цей рядок Оденанаштовхнула його на потік думок, що триває аж до зрілого віку.
«Бо« обожнювання »- це відношення меншого до більшого. Якщо часобожнює мову, це означає, що мова більше, або старше, ніж час,яке, в свою чергу, старший і більше простору. ... Так що, якщо час
- Яке синонімічно, ні, навіть вбирає в себе божество, - обожнюємова, звідки тоді відбувається мову? Бо дар завжди менше дарувальника ».
Можливо, в той момент у Бродського і зародилася характерна, до речі, дляпостмодерністів думка про те, що Слово воістину є Бог. Поза сумнівом, всіце доводить роль Слова у внутрішньому світі ліричного героя. Скажімо,
Час, іноді протиставлювані Мові, тим самим протиставляється ігерою. У Бродського він практично ототожнюється з ним самим, і керуючидолею свого героя з допомогою мови, поет усвідомлює, що за допомогою мови жприховано керує і своєї:

... Я чую Музи лепет.

Я відчуваю нутром, як Парку нитку терплять: мій вуглекислий зітхання поки що в вишніх терплять

...

Мені нема чого сказати ні грека, ні варягу.

Зане не знаю я, в яку землю ляжу.

скрип, скрип, перо! переклади папір.

( «Частина мови», 1975-1976)

Але при цьому, зрозуміло, поет не панує над мовою, а єскоріше лише його інструментом. Про це мова далі.

Позначивши для себе одним з основних принципів зберігати традиції,
Йосип Бродський не був ні політично, ні соціально, ні поетично активнимтворцем. Внаслідок особливого ставлення до світу не як до ворожому середовищі,
Бродський мимоволі сформував специфічний тип ліричного героя. Він, таксамо як і сам поет, вірний одному лише Слову, не надаючи великого значеннязмін часу і простору. Ось лише один з характерних прикладів:

Я народився і виріс в балтійських болотах, біля сірих цинкових хвиль, завжди набігати по два, і звідси - всі рими, звідси той бляклий голос, в'юнкий між ними, як мокрий волосся , якщо в'ється взагалі.

( «Частина мови (1975 - 1976 )»)

Тут видно один з відмінних рис ліричного героя - повне,чи не хворобливе відсутність самолюбства та самовпевненості. Це помітноі в його есе, одне з яких навіть називається «Менше одиниці». Всіістота героя так або інакше підпорядковане вічним і абстрактним категоріям,будучи в той же час оточеним і пригніченим побутовими проблемами:

Я сиджу біля вікна. Я помив посуд.

Я був щасливий тут, і вже не буду.

( «Я завжди твердив, що доля - гра. (1971 )»)

Але саме цю ношу, свідомо чи несвідомо, накладає нанього Бродський - справлятися з усіма невдачами шляхом досягнень нефізичних, а духовних:

Громадянин другосортною епохи, гордо признаю я товаром другого сорту свої найкращі думки, і днях прийдешнім я дарую їх як досвід боротьби з ядухою.

( «Я завжди твердив , що доля - гра. (1971 )»)

Він вибрав цей шлях для свого героя, а отже, для самого себе
- Адже Бродський як ніхто був близький своєму alter ego, той служив йому кимосьщось на зразок провідника по світу Слов. Результатом цьому зв'язку стала глибоке, алеНЕ безпросвітне самотність:

... На жаль, тому, хто не вміє замінити собою весь світ, зазвичай залишається крутити щербатий телефонний диск, як стіл на спіритичний сеанс, доки привид не відповість луною останнім криків зумера в ночі.

( «Postscriptum (1967 )»)

Моя пісня була позбавлена мотиву, але зате її хором не заспівати. Не диво, що в нагороду мені за такі мови своїх ніг ніхто не кладе на плечі.

...

Я сиджу в темряві. І вона не гірше в кімнаті, ніж темрява зовні.

( «Я завжди твердив, що доля - гра. (1971 )»)

Ліричний герой змиряється з цим - вже така властивість його душі, --але не від безсилля, а від усвідомлення всієї доцільності такого самотності,зумовленого очікуванням чуда (дива мистецтва - пізніше Йосип Бродський чіткішесформулює це). Воно являє собою логічний і безболісний вихід, дорогудалі, про що буде сказано нижче.

Дорога ж вперед Бродський не вважає зрадою колишнім переконанням,колишнім почуттям, хоча еволюція ліричного героя протягомвірші добре проглядається нами:

Я писав, що в лампочці - жах статі.

Що любов, як акт, позбавлена дієслова.

Що не знав Евклід, що, сходячи на конус, річ знаходить не нуль, але Хронос.

( «Я завжди твердив, що доля - гра. (1971 )»)

Ось це вже відображення одного з головних життєвих принципів героя --адже «простір для мене дійсно і менше, і менш дорого, ніжчас. Не тому, що воно менше, а тому, що воно - річ, тоді як часє думку про речі. Тим річчю і думкою, скажу я, завжди кращеостаннє ». А думка завжди виражається в словах, тим більше, що всі йоготвори об'єднує ідея про перевагу мови над часом. Такимчином, ліричний герой втілює собою спроби самого автора з допомогоюмови оволодіти часом. І хай ці спроби не виконані пристрасті, але жлюдські дії мають набагато менше цінності, ніж приєднання допотоку мови. Саме тому позиція відстороненого спостерігача, так частоприйнята alter ego поета, є для нього оптимальною. Будь-які спробитворця панувати над мовою ні до чого не приводять, тому що Слово самопо собі несе ідею всього світу, що складається з назв, а поет не в правінав'язувати своє розуміння реальності. «Не можна нічого нав'язувати суспільству.
Єдине, що необхідно зробити, це створити такі механізми, якізахищали б однієї людини від іншого ». І визначено одним з найважливішихподібних механізмів є Слово.

Саме налагодженням механізмів або хоча б роздумами на цю тему ізаймається ліричний герой Бродського. Привести світ у стан гармоніїможна всього лише систематизацією слів і понять, але як складно знайтипідходяще, "набагато важче, ніж придумати нову»! Звідси випливає яскравовиражена конструктивна тенденція його віршів, переважно ранніх, зякої, в свою чергу, слід певний принцип побудови образноїсистеми. Зрозуміло, мова йде не про абсолютну законі, а лише про тенденції,яка досить чітко простежується. Бродський прагне описати якякомога більше предметів, віднісши їх, по можливості, з універсальноюсистемою цінностей. Ось і його ліричний герой є спокійним,цілісним чином літописця, вірного тільки Слову. Тому для нього неважливі суб'єктивні думки, розбіжності з його бажаннями, жорстокіболючі втрати. При цьому його не можна назвати фаталістів - хіба що піддолею буде розумітися мову. Бродський відчуває, що людина може іповинен кувати свою власну історію не шляхом боротьби, а шляхом об'єднанняз обставинами. Адже кожне з них можна перетворити в слово, в краплюсеред океану Мови, і разом з ним зайняти своє місце в канві буття. Але цене означає повної пасивності, навпаки, його що б'є ключем енергіявиражається саме в цій словесній мозаїці, ця мозаїка і наповнює змістомйого життя, життя поета:

Ведучи те життя, яке веду, я вдячний колишнім білосніжним аркушах паперу, згорнутого в дуду.

( «Двадцять сонетів до Марії Стюарт», 1980)

Та й коли ж відчувати повноту існування, як не розмістить ввласної мови всі далекі і роз'єднані явища життя. Після всіхякі відбувалися руйнувань Бродський не може не повернутися до оспівування Життя, домотиву вічної вдячності за красу світобудови:

І поки мені рот не забили глиною, з нього лунатиме буде лише подяку.

( «Я входив замість дикого звіра в клітку ...», 1980)

Його не так вже турбує те, що його рота все-таки «заб'ють глиною», алебудь-яка лепта, внесена в загальний стан мови, миттєво стане надбаннямвсього суспільства - «мова за своєю природою ставить те, що в ньому досягнуто, вданий час ». Так, кожен, хто вважає себе поетом, повинен прагнути
«Подовжити перспективу людського світовідчуття, показати вихід,запропонувати шлях людині, у якої розум зайшов за розум - людині,опинився в глухому куті ». Єдиним засобом досягнення цього ємова - в ньому немає глухих кутів, оскільки він знаходиться в безперервному русіщодо і простору, і часу ( «Щоб уберегти себе від назаднійходу, мистецтво користується поняттям кліше »). В одному з своїх есе,
«Катастрофи в повітрі», присвяченому літературного аналізу, Бродський пише про
Достоєвського приголомшливі рядки: «У багатьох відношеннях він був першим нашимписьменником, довіряє інтуїції мови більше, ніж своєї власної ... І мовавіддячив йому сторицею. Придаткові пропозиції часто заносили його набагатодалі, ніж те дозволили б йому вихідні наміри або інтуїція ». Той жешлях від підказує та іншим поетам, адже вони - «ті, ким він (мова) живий,саме цей закон вчить поета більшої праведності, ніж будь-яка віра ». Тількипокладаючись на «диктат мови», можна і потрібно щось змінювати в цьому світі:
«Крім конкретного зла, справжня мішень - світовідчуття мови, це злопороджувача ». Слова першими реагують на метаморфози людського життя, аотже, і метаморфози мови мають вплив на якість буття. Бродськийвідкрито заявляє, що література заважає «жертвуються загального блага»об'єднати людей в одну натовп і керувати нею, тому що «там, де пройшломистецтво, де прочитано вірш, вони виявляють на місціочікуваного злагоди та одностайності - байдужість і розбіжність, на місцірішучості до дії - неуважність і гидливість ». По суті, залучення докультурі Слова, будь то творчість або читання, є «втечавід знаменника, ... втеча в бік незагального виразу обличчя, у бікчисельника, у бік особистості, у бік зокрема ». Це втеча і євихід, запропонований мовою, вихід в майбутнє, оскільки «іншого майбутнього,крім окресленого мистецтвом, у людини немає ». І в цьому з ним важко непогодитися.

Таким чином, якщо цей шлях є найбільш бажаним для Бродського,то відповідальність поводирів падає на поетів. Звичайно, лише в самомуобразі Слова закладена глибина, на яку поки що не здатний проникнутилюдський розум, що спасає глибина, та Слово не може залишитися безвислови, і тут творець - «засіб мови до продовження свогоіснування ». Бродський, на відміну від багатьох інших, не робить акценту нате, істинним чи поетом є який вважає себе таким. Тому що «незалежно відміркувань, за якими він береться з?? перо, і незалежно від ефекту,виробленого тим, що виходить з-під його пера, на його аудиторію, хоч бивелика чи мала вона не була, - негайне наслідок цього підприємства --відчуття вступу в прямий контакт з мовою, точніше - відчуттянегайного впадання в залежність від оного, від усього, що на ньому вжевисловлено, написано, здійснено ». Це і мав на увазі поет, говорячи про владу
Слова над Хвилиною і Місцем. Перед цим таїнством злиття з мовою меркнебудь-яка загроза. Тепер ліричний герой стає сучасником всіх часів,мандрівником всіх країн, і заради цього він виносить всі страждання і навітьсмертну долю поета. У цьому він бачить справжню свободу, яка означає длянього чи не менше, ніж самі явища Життя і Смерті:

... Вона послаще любові, прихильності, віри

(хреста, овалу), оскільки і до нашої ери існувала.

Їй властиво до того ж упертість.

Покуда Час не поглупеет, як простір

(що навряд чи), насіння свободи в злом будяках, в будь-якому пейзажі дасть із задушливої епохи втечу. І навіть

зірвись всі зірки з небосхилу, зникни місцевість, все ж не залишена свобода, чия дочка - словесність.

Вона, поки є в горлі волога, не без притулку.

Скрип, перо. Черней, папір.

Лети хвилина.

(1987)

У цьому вірші ясно видно, як у світогляді Бродськогосплітаються три категорії: Час, Простір, Слово. Вся душа ліричногогероя підвладна цим стихіями, і саме вони тримають його на плаву. Разом змовою свобода теж пропонує вихід з простору і часу, але тількиза умови повної самовіддачі словами, являючи собою їх «вмістилище». Такимчином, поет так само не залежить від «місцевості», і він так само може уникнутизабуття. Сама свобода розташовується в тимчасовій нескінченності, щоозначає вічне життя, і без неї неможливе існування Поезії, але вона іобіцяє звільнення службі й майже що частини «своєї дочки» --словесності.

Ліричний герой Бродського і є таким відданим слугою,розуміє складне і в той же час простий пристрій світобудови. У йоговідкритих, чистих і безкорисливих почуттях теж безпомилково проглядаєтьсятісний зв'язок з мовою - він все робить «заради мови рідної, словесності». Йогозалежність «абсолютна, деспотична, але вона ж і розкріпачує ...
Віршування - колосальний прискорювач свідомості, мислення, світовідчуття ».
У Нобелівської лекції поет говорить про існування трьох методів пізнання:аналітичному, інтуїтивному і за допомогою одкровення (метод біблійнихпророків). Слідом за цим автор проводить думку про те, що тільки поезіякористується всіма трьома, і це прирівнює її до ідей найвидатнішихпроповідників істини. І нехай спочатку складно повірити в ті незбагненніперспективи, що відкриваються перед поетом, почасти що є месією, але
Бродський наочно показує у своїх віршах можливість відтвореннягармонії, зв'язку часів, подолання загибелі та з'єднання з осколківідеального світу за допомогою мови.

Кожна людина, і особливо поет, сам знаходить для себе спосібвоскресіння того самого ідеального світу, але спосіб Бродського здається якщоне універсальним, то найбільш чесним і цілісним. Він йде за словами, вінповторює їх, громадить один на одного, наповнюючи їх магічною,заклинальних енергією, переконаний у тому, що сила слова здатнанейтралізувати і навіть приборкати злий агресію людської історії. Можнаприпустити, що конструктивний, збірний погляд на світ заданолюдині як би «за умовчанням», від народження. Можливо, він частковосприяє подоланню певного часу, але поряд з ним є темаякогось стоїчного до нього довіри:

Бий в барабан про свою довіру до ножиць, в яких доля матерії прихована. Тільки розмір втрати і робить смертного Богові рівним.

(Це судження варто галочки навіть на увазі оголеної парочки).

Бий в барабан, поки тримаєш палички, з тінню своєї маршируючи в ногу!

( «1972»)

Тут потрібно звернути увагу на дві, здавалося б, несуміснихмотиву: з одного боку, довіра, а з іншого - «бий в барабан». «Бити набарабан »про довіру - річ абсолютно неможлива. Під барабан зазвичай ходятьв атаку. Цілком очевидно, що «довіра» тут виступає як певнийінструмент опору часу. Довіра до «ножиць», крою матеріюбуття і обрізати (вдосконалена версія Парки) нитку життя,забарвлюється глуздом стоїчної готовності до загибелі, подібно солдату навійні. Це ситуація, коли «хочеться плакати, але плакати нічого» - тобто імарно, і нема чим, немає сліз. - Тут вперше заявлено нове кредо
Бродського: жити на знос, до кінця, «бити у барабан, поки тримаєш палички».
Таку позицію ліричного героя не можна назвати пасивним прийняттям порядкуречей, але в той же час цей протест не агресивний, а навпаки, закликає догармонійному об'єднання. От ми й повертаємося до пошуку виходу з Бродськимнепривабливих лабіринтів історії та способами цей вихід втілити в життя.
Як з'ясувалося, всі вони так чи інакше пов'язані зі словом: наприклад, та жіронія ( «фарба сорому вся пішла на прапори») і самоіронія, або переробкаминулих часу та інших життєвих ресурсів в мовлення, у кирилицю.

У число способів входить знаменита «довга панель». К. Ваншенкіна,художник, говорив про неї: «Зараз багато хто вільно чи мимоволі наслідують вцьому сенсі (довжиною рядка) Бродському. Але його довга рядок живе, дихає,молодо згинається в суглобах, а у тих не суглоби, а шарніри ». Вона допомагає
Бродському організувати словесний потік у якісь парні зв'язки за принципом їхсмислового контрасту (такі, як, наприклад, тіло - душа, небо - море,мертві - живі, геєна - рай, тиран - раб, диявол - Бог, грішний --святий). Причому ці протилежності досить гармонійно сусідятьодин з одним, переплітаючись зі зв'язками за принципом асоціацій, коли однеслово тягне за собою інше (батько - син, перо - папір, небо - зірка,причина - наслідок, хліб - вино). Ця організація також працює наосновний зміст естетичного ідеалу - одужання і заспокоєння Душі,подолання пережитих і очікуваних катастроф. Опорними образами в йогопоетиці стають Слово, Думка, Час, Пам'ять, Дух, як би що стоять насторожі людської душі.

До них виявляються прив'язані інші слова, поняття, і виникають величезніпереліки усього сущого, «парад» слів, як би передавальний належний (ідеальний)порядок Світу і людини в ньому. І таке «побудова» протистоїть реальномусвітоустрою, яке по суті складається з безлічі втрат. Існуватиперед обличчям таких втрат, як у Бродського - дійсно фізичнострашно, і, отже, жити під знаком загального і абсолютногозникнення неможливо - виникне спокуса швидше пройти цей шлях докінця і викреслити з життя себе як причину всіх зол і втрат, щоббільше не мучитися. Життя перетворюється на драматичний процеспротиборства наступаючого небуття. Але коли поет є поетом, унього є ця перевага перед іншими людьми: йому набагато важчевтратити в повному сенсі все, щоб зовсім нічого не залишилося. До тих пір,поки він відчуває себе поетом, «тримає палички і б'є в барабан», будь-які йоговтрати і муки будуть плідні, тобто ніщо не зникне безслідно, відвсю людину залишиться «частина мови», його вірші:

Знаєш, чим густіше розсип чорного на аркуші, тим особина байдужий до минулого, до порожнечі в майбутньому. Їх сусідство,

мало іншого добра, лише прискорює втеча по папері пера.

( «Строфи», 1978)

У цій ситуації Йосип Бродський і бачить прояв того факту, щопоет суть лише інструмент Мови, і ставиться до цього з якимось навітьрадісним смиренністю. Ось ще приклади:

Холод мене виховав і вклав перо в пальці, щоб їх зігріти у жмені.

...

Тіхотвореніе моє, моє німе, однак тягло -- на страх поводи, куди Ласкаво на ярмо і кому розповімо, як життя проводимо?

...

Тому що як у пошуках милою всю-то ти проїхав всесвіт, далі начебто немає сторінки податися в живій природі.

Зазімуем ж тут, з чорною обкладинкою поруч, проникною холодом зовні, звідси - поглядом, за бугром в чистому полі на штабель слів пером кирилиці наколів.

( «Частина мови », 1975-1976)

Таким чином, через поняття словесності Бродський не простопозначає вихід з перипетій життя, але і єдиний фактор продовженняпрогресу, поступове заперечення якої б то не було влади над собою ісвоїм «тягла тіхотвореніем». Автор заявляє, що простір Словдолає як тимчасові, так і рамки звичайного простору, і тим самимпоет разом зі своїми творіннями не закінчує життя «за чорною обкладинкою»:

... переді мною - простір у чистому вигляді.

У ньому місця немає стовпа, фонтану, піраміді.

У ньому, судячи з усього, я не потребую гіде.

Скрип, моє перо, мій кігтик, мій посох.

не поганяв цих рядків: забуксував покидька , епоха на колесах нас не дожене, босих.

Мені нема чого сказати ні грека, ні варягу.

Зане не знаю я, в яку землю ляжу.

скрип, скрип, перо! Переводи папір.

( «Частина мови», 1975-1976)

У цьому заключному вірші з циклу «Частина мови» нарештідуже чітко прописується такий простий і логічний тезу: саме пероразом з творцем може здійснити якусь безкровну революцію, обігнавшичас і простір, опанувавши долею ( «На то вона доля, щоб розуміти навсякому говірка »), зберігаючи глибоко, спочатку недоступне для самого поета, своюосновну силу. «Віршування - колосальний прискорювач свідомості, мислення,світовідчуття »- ще одне підтвердження з Нобелівської лекції. І цю силуможе дати тільки Мова.

У такому випадку варто докладно розглянути це універсальна зброя,благо воно є одним з найуживаніших образів у ліриці Бродського.
І, звичайно, найбільш «нерозлучна» словесна пари в його віршах - Перо і
Папір. У них одночасно присутні і опозиційність, і близькістьсмислів. Перо володіє переважним становищем перед папером,примусу до пасивного очікування власного перетворення, незважаючи наперевагу великого простору Папери над маленьким «тілом» Пера.
Слухняна волі поета, Перо залишає «кірілліцини знаки», які утворюють Слово,на папері, завдання якої - зберегти ці знаки. Дар поета, зміст йоготворчості - в тому, щоб знайти слово, загублений в лабіринтах словника,саме знайти, що важче, ніж придумати нову. Ціна вдало знайденого
Слова дуже висока - це фізична смерть поета. Так, ми повертаємося дотому, що Бродський переосмислює поняття поетичного безсмертя. Длянього найбільша цінність поета в тому й полягає, що поет - смертнийчоловік. Тут можна побачити деяку близькість позицій Бродського і А.
Вознесенського, який також вважає, що «художники всіх часів»об'єднані загальною часткою: це ті, «кого живцем спопеляла талант» (поема
«Майстра»). Але якщо Вознесенський не приймає такої долі поета, оцінюючи їїяк страдницьку ( «Доля художників гірше калік» - «Волошки Шагала»),значить - несправедливу, то поет у Бродського спокійний в своєму ставленні досмерті, навіть більше того - вдячний життя за те, що став Поетом.

Нахилися, я шепну Тобі на вухо щось: я вдячний за все ...

( «Римські елегії» , 1980)

Усвідомлюючи, що чим більше словесної енергії зібрано у віршах, тимближче до кінця, Бродський заохочує своє Перо до постійного «контакту» з
Папером. Адже тільки безупинний потік слів може стати перепоноюсмерті. Таке відношення до життя дозволяє винести не тільки будь-які поворотиособистої історії, а й кінець цієї історії: якщо для поетів він колись інаступає, то лише у вигляді автопортрета як останнього слова, що знаменуєзагальну для всіх поетів-творців долю:

Що, по суті, і є автопортрет.

Крок у бік від власного тіла, повернутий до вас у профіль табурет, вид здалека на життя, що пролетіла.

Ось це і зветься «майстерність»: здатність не боятися процедури небуття - як форми своєї відсутності, списав його з натури.

( «На виставці Карла Вейлінка», 1984 )

Ось ще приклад того ж ряду:

Без злих гримас, без думки злого, з усіх щедрот Великого Каталога смерть набирає не краси написання, а незмінно самого співака.

( «Вірші на смерть Т. С. Еліота», 1965)
Зрозуміло, Бродського це не лякає, тому що знаходить свій кінець життялюдини, але не існування Слова, розпоряджається цим життям. Туттреба сказати про ще одне поняття, що автор вважав що виходять за рамкилюдського існування - про кохання. В одному вірші - «У містечку,з якого смерть розповзалася по шкільній карті ... »- Бродський описуєжиття міста, в чиєму минулому була війна, і кожна точно помічена детальдає нам зрозуміти, що вона не проходить безслідно. «Віконна марля, вицвілавід прання »- це і завіса, і в той же час запрані госпітальнібинти (недарма крізь неї «проступають ранки гвоздики»). У будь-якому подальшомуобразі також можна помітити відлуння минулого, змінити яке можливохіба що шляхом полегшення спогадів в слова і справжньою любов'ю:

Справжній кінець війни - це на тонкій спинці віденського стільця плаття однієї блондинки та крилатий політ сріблястої дзижчить кулі, забирає життя на Південь в липні. < p> ( «Частина мови», 1975-1976)

Але нехай навіть «куля, забирає життя» стала крилатим, «сріблястим»літаком, на якому відпочиваючі летять «на Південь в липні», все одно війназавжди буде з нами. Її кінець прийде, коли образи, раніше думки лишеяк військові, придбають нові, мирні конотації, і війна сама станеметафорою мирного життя; іншими словами, коли трансформується нашу свідомістьі мова. У цьому диво існування Слов, метафор, і поет виявляєтьсяєдиним відповідальним за зміни суспільної свідомості, при цьомунічого суспільству не нав'язуючи. Відштовхуючись від цього, можна вважати, щотут діють дві сили: Любов і Мова. Напруження почуття часто в ціляхсамозбереження змінюється самоіронією і умовністю: ввечері біля тіла, точно у Шиви, рук дотягнутися бажаючих до безцінною

( «Частина мови», 1975-1976)

І дуже часто обидва ці мотиву стикаються , і виходом із ситуацій,коли любов творила світ, але тепер пройшла, виявляється всього лишеможливість воскресити її в пам'яті, в поезії. Вірш здатнеоживити забуте, також як колись любов відродила до життя героя. Звідси йнароджується жадібне перерахування всього того, що було так дорого, адже
«Назвати» - по суті синонім «дати життя». Це ще раз підтверджується врядках:

Від щирого людини вам залишається частина мови. Частина мови взагалі. Частина мови.

( «Частина мови», 1975-1976)

Можливо, ця впевненість дає сили поету подолати погибель любові,так само як і інші численні втрати, поставивши в один ряд з іншиминазвами, даючи їй місце у власній змодельованої, але не меншереальної дійсності. Цим він займає і час, і простір, тимсамим як би отримуючи над ними владу. І лише Слова можуть забезпечити якщо несаме існування за межами життя, то хоча б один погляд, однеопис, що дає опору «мандрів душі», що міняє реальність у межахпоки цьому житті. Повертаючись до Нобелівської лекції, відгомони цих ідейможна знайти і там: «... будучи завжди старше, ніж письменник, мова має щевідцентрової колосальною енергією, що повідомляється йому його тимчасовимпотенціалом - тобто всім що лежить попереду часом. І цей потенціалвизначається не стільки кількісним складом нації, на ньому говорить,хоча і цим теж, скільки якістю вірша, на ньому створюємо ... Нестане мене, ці рядки пише, не стане вас, їх читають, але мова, наякому вони написані і на якому ви їх читаєте, залишиться не тількитому, що мова довговічніше людини, але й тому, що він кращийпристосований до мутації ». Але все-таки напрошується думка, що Бродськийвиявився скромнішим, ніж міг би бути, і не сказав про те, що справжній Поетє не просто «інструментом мови». Його можна назвати орієнтиром,провідником світовідчуття носіїв цієї мови, і навпаки - він одержує з
Слов істинні знання. Адже нам вже не раз було очевидно, що мова має владине тільки над цим, а й над майбутнім і минулим, а це веде допроникнення в усі області знайомої і незвіданою Життя. Чи не цьогошукало і досі шукає людство?

Бібліографія.

1. Бродський І. Листи римському другу: Стихотворения. - СПб.: Азбука-класика, 2001.

2. Бродський І. Поклонитися тіні: Есе. - СПб.: Азбука-класика, 2001.

3. Вивчення літератури 19 - 20 ст. за новими програмами. Збірник науково-методичних статей. Від. редактор Бодрова Н. А. - Самара, 1994.

4. Ранчін А. «На бенкеті Мнемозіни»: Інтертекст ИОС?? фа Бродського. - М.:

Новое литературное обозрение, 2001.

5. Російська література 20 століття. Школи, напрямки, методи творчої роботи. За редакцією проф. С. І. тиміном. - М.: Вища школа, 2002.

6. Журнал художньої літератури, критики і бібліографії «Старе литературное обозрение». Головний редактор Кулле В. - М.: АНО

Видавничий клуб «Старе литературное обозрение», 2001'2 (278).