МІНІСТЕРСТВО ВИЩОЇ ОСВІТИ І СЕРЕДНЬОГО РХ
Хакаська ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Н.Ф. КАТАНОВА
КАФЕДРА ЛІТЕРАТУРИ
Доля і творчість
Данила Хармса
Виконав
Абакан, 2001
ПЛАН
Введення ..................................... ........ 03-05
Глава 1. Шлях Данила Хармса ......................... 06-19
1.1. Біографія Данила Хармса ..................... 07-16
1.2. Основні етапи творчого шляху Данила Хармса 16-19
Глава 2. Особливості творчості Данила Хармса ....... 20-55
2.1. "Про час, простір, про існування" ... 21-24
2.2. Еволюція "Дон Жуана" у творчості Д.І. Хармса 24-31
2.3. Випадки в житті і "Випадки" у творчості
Д.І. Хармса .................................... 31-38
2.4. Про поетиці "дитячого" Хармса .................. 39-44
2.5. "Дитячий" Хармс для дорослих ................. 44-55
Висновок ........................................... 56-58
Література ........................................... 59-60
Начальником всіх письменників в країні
Рад був Данило Хармс. Сам Хармс не писав романів, але всі письменники - навіть ті, хто писав романи, - йому підкорялися. Так було заведено. А якщо яка-небудь вірш або роман Хармс не подобався, Хармс наказував автору свій твір спалити. Ослухатися ніхто не міг. А ще Хармс сам міг написати про будь-якого письменника і ославили його.
Митьки
ВСТУП
В історії російської, та й усієї світової літератури знайдеться небагатолітературних доль, подібних долю Данила Хармса. Феномен письменника,чесно заробляє собі на життя талановитими творами, день за днемщо створює - без будь-якої надії на опублікування - блискучі вірші, прозу,драми, що належать істинно "великої" літератури, звичайно, був визначенийреаліями комуністичного диктату в нашій країні в 20-30-х роках. Але требамати на увазі, що "друге народження" письменника, що почалося через двадцятьп'ять років після його смерті і який триває й досі, є фактсьогоднішнього життя, сьогоднішнього буття, до Якому ми - дослідники тачитачі - причетні. Зараз особливо ясно, що не тільки літературне
"Сьогодні", але й історія літератури розгортається на наших очах, а ценакладає особливі зобов'язання, тому що ми волею-неволею поєднуємо у собіхармсовскіх адресатів у "великому часі" і тих його сучасників, якимтак і не судилося дізнатися про те, чиїми сучасниками вони були. Зурахуванням цього і побудована справжня дипломна робота, що об'єднала щоденники
Хармса - погляд на себе і на епоху "зсередини", його твори.
Писати про людську долю Хармса, страшною і, на жаль, не абсурдною, азакономірною, важко. "Світ ловив мене, але так і не піймав", - написано намогилі малоросійського філософа Григорія Сковороди. Світ ловив, але так і незловив Хармса (убив - так, звичайно, але не спіймав); а "означає, життя перемогласмерть невідомим для мене способом ".
Метою даної дипломної роботи є дослідження творчості Данила
Хармса в контексті його філософської концепції.
У дипломній роботі ми ставимо перед собою 3 основні завдання:
1) простежити творчий шлях Данила Хармса в контексті історичних змін;
2) розглянути ідейно-естетичну своєрідність творів Данила
Хармса;
3) розкрити морально-філософський зміст його творів;
4) визначити місце автора в контексті еволюції літературних напрямів
Росії.
Їх велич у тому, що, навівши затишок у камері, вони вирішили визнати своє життя за життя. Саме таку - в підвалі, в котельні, з цим теплом, цим портвешком, з цими піснями ...
Андрій Бітов
Розділ 1. ШЛЯХ ДАНИЛА Хармс
1.1. БІОГРАФІЯ ДАНИЛА Хармс
Данило Іванович Ювачев ще на шкільній лаві придумав собі псевдонім
- Хармс, який варіював з разючою винахідливістю, іноді навітьв підпису під одним рукописом: Хармс, Хормс, Чармс, Хаармс, Шардам, Хармс-
Дандан і т.д. Справа в тому, що Хармс вважав, що незмінне ім'я приноситьнещастя, і брав нове прізвище як би у спробах піти від нього. "Вчора татосказав мені, що, поки я буду Хармс, мене будуть переслідувати потреби. Данило
Чармс. 23 грудня 1936 "(щоденниковий запис).
Він походив з родини відомого народовольця Івана Павловича
Ювачева. Іван Павлович Ювачев - був людиною виняткової долі. Будучизалучений в "Народну волю", він майже одразу ж опинився заарештованим. Напроцесі 1883 його засудили на довічну каторгу, яказгодом було замінено 15-ма роками ув'язнення. На каторзі Іван Павловичстав глибоко релігійною людиною і після повернення він, крімспогадів, написав кілька популярних книг про православну віру.
Відбуваючи посилання на Сахаліні, він познайомився з Чеховим.
Даня народився вже після звільнення батька, коли Ювачев повернувся в
Петербург. У ці роки початку століття батько Хармса став автором мемуарних ірелігійних книг - послужив прототипом для героїв Льва Толстого і Чехова ...
Так що коріння Хармса - цілком літературні. Але відомо, що Іван Павлович,не схвалював творів сина, - такі не схожі вони були на те, що він сампочитав в літературі.
У школі Хармс досконало вивчив німецьку мову, досить добре --англійська. Але і школа ця була не проста: Данило Іванович навчався в
Головному німецькому учіліше св. Петра (Петершуле). Доучуватися, правда,довелося в Царському Селі, в школі, де директором була його тітка - Наталя
Іванівна Колюбакина.
У 1924 році Ювачев вступив до Ленінградського електротехнікум. Однак,вже через рік йому доводиться з нього піти. "На мене впали кільказвинувачень, - пояснює він в записнику, - за що я повинен залишититехнікум ... 1) Неактивність у громадських роботах. 2) Я не підходжу класуфізіологічно ". Таким чином, ні вищої, ні середньої спеціальноїосвіти Ювачев отримати не зміг. У той же час він інтенсивно займавсясамоосвітою, за допомогою якого досяг значних результатів (проце ми можемо судити за списками прочитаних ним книг, які знаходимо вщоденникових записах).
З 1924 року він починає називати себе - Хармс. Взагалі, як вжеписалося, псевдонімів у Данила Івановича було багато, і він граючись мінявїх. Однак, саме "Хармс" з його амбівалентністю (від французького "charm"
- "Шарм, чарівність" і від англійського "harm" - "шкоду") найбільш точно відображалосутність ставлення письменника до життя і творчості: він умів писати про самісерйозні речі і знаходити вельми невеселі моменти у, здавалося б,смішному. Точно така ж амбівалентність була характерна і для особистостісамого Хармса: його орієнтація на гру, на веселий розіграш поєднувалися зчасом болючою недовірливістю, з упевненістю в тому, що він приноситьнещастя тим, кого любить (СР цитату з "Добротолюбіє", яку Хармсчасто любив повторювати і яку цілком відносив до себе: "Запалити біду навколосебе ").
Хармс-письменник сформувався в 20-і роки, випробувавши вплив Хлєбнікова і
А. Труфанова, і знайшов однодумців у колі поетів, які назвали себеоберіутамі (від ОБЕРІУ - Об'єднання Реального Мистецтва).
У 1928 році в № 2 журналу "Афіші Будинку друку" була опублікованазнаменита декларація ОБЕРІУ. За свідченням І. Бахтерева, єдиногозовсім не покійного оберіута, частини "Громадський особа ОБЕРІУ" і "Поезіяоберіутов "написав М. Заболоцький. У цій декларації ще раз проголошуєтьсяповний і остаточний розрив з заумь, а ОБЕРІУ оголошується "новим загономлівого революційного мистецтва ":
" Немає школи більш ворожої нам, ніж заумь. Люди реальні і конкретнідо мозку кісток, ми - перші вороги тих, хто холостих слово і перетворює йогона безсилого і безглуздого ублюдка. У своїй творчості ми розширюємо іпоглиблюємо сенс предмета і слова, але ніяк не руйнуємо його Ми --поети нового світовідчуття і нового мистецтва. Ми - творці не тільки новогопоетичної мови, а й творці нового відчуття життя і його предметів ...
Конкретний предмет, очищений від літературної та повсякденній лушпиння, робитьсянадбанням мистецтва ... Ви як ніби починаєте заперечувати, що це не тойпредмет, який ви бачите в житті? Підійдіть ближче і помацати йогопальцями. Подивіться на предмет голими очима і ви побачите його впершеочищеною від старої літературної позолоти. Може бути, ви будетестверджувати, що наші сюжети "не-реальні" і "не-логічні"? А хто сказав, що
"Життєва" логіка обов'язкове для мистецтва? Ми вражає красоюнамальованою жінки, незважаючи на те, що всупереч анатомічної логікою,художник вивернув лопатку своєї героїні і відвів її в сторону. У мистецтвасвоя логіка, і вона не руйнує предмет, але допомагає пізнати його "[1].
У декларації також давалися короткі характеристики творчості кожногоз членів ОБЕРІУ. Ось що було сказано про Хармс: "Данило Хармс - поет ідраматург, увага якого зосереджена не на статичної фігурі, але назіткненні ряду предметів, на їх взаємовідносинах. У момент діїпредмет приймає нові конкретні обриси, повні дійсногосенсу. Дія, перелицьовані на новий лад, зберігає в собі "класичний"відбиток і, в той же час, представляє широкий розмах оберіутскогосвітовідчуття ". Згодом Маршак скаже про Хармс, що це був поет "забсолютним смаком і слухом і з якою-то - може бути, підсвідомої --класичною основою "[2].
" Хто ми? І чому ми? .. - Питалися вони у своєму маніфесті. - Ми --поети нового світовідчуття і нового мистецтва ... У своїй творчості мирозширюємо і поглиблюємо сенс предмета і слова, але ніяк не руйнуємо його.
Конкретний предмет, очищений від літературної та повсякденній лушпиння, робитьсянадбанням мистецтва. В поезії - зіткнення словесних смислів висловлюєцей предмет з точністю механіки ", і так далі. Оберіути знайшли собі притулокв стінах ленінградського Будинку друку, де 24 січня 1928 відбувся їхсамий великий вечір, "Три лівих години". Хармс - разом з М. Заболоцький, О.
Введенським, К. Вагіновим, І. Бахтеревим та іншими - читав на першому "часу"свої вірші, сидячи на шафі, а на другому "часу" була представлена йогоп'єса "Єлизавета Бам", одним з постановників якої був сам автор. ОБЕРІУдуже захопило Хармса, і він розривався між оберіутскімі заняттями ікоханої.
Групу ОБЕРІУ очолював Олександр Туфанов, особа вельминеординарна. Ось як про нього згадує поет Ігор Бахтерев: "У двадцятіроки в друкарні ленінградського кооперативного видавництва "Прибій"працював безглуздого виду коректор, іменувався "старшим", один з кращихкоректорів міста. Довгі, інший раз нерасчесанние пасма волосся спускалисяна горбату спину. Нестарої обличчя прикрашали пухнасті вуса і старомодне пенснев оправі на чорній стрічці, яку він раз у раз поправляв, якось дивнопохрюківая.
Особливо безглуздий вигляд коректор набував за порогом друкарні. Домавін змінював звичайну для того часу широку, без пояса, толстовку наоксамитовий камзол, а скромний самовяз на кремове жабо. І тоді починалоздаватися, що перед вами персонаж п'єси, дія якої відбувається в
XVIII столітті. Його дружина, Марія Валентинівна, ростом трохи вище, цілкомвідповідала зовнішності чоловіка: розпущене волосся, сарафан, розшитийперлами кокошник. У такому образі з'являлися вони і на естраді, дуетомчитаючи вірші вже не коректора, а відомого в Ленінграді поета А. В.
Туфанова.
У перші післяреволюційні роки Туфанов ходив у звичайному піджаку іписав звичайні вірші, вважаючи себе послідовником акмеїстів. Його першазбірник називався "еолові арфа". Якщо скористатися ним же запропонованоїтермінологією, його вірші відрізнялися від віршів акмеїстів "звуковийорієнтацією ". Потім Туфанов став називати свої вірші Алітераційний, а впочатку двадцятих років декларував поезію без слів, із заміною осмисленогослова безглуздої фонем. В ту пору він називав себе заумніком ..."[ 3].
Саме в гуртку Туфанова вперше познайомилися й подружилися - яквиявилося, на все життя - два молодих поета: Даниил Хармс і Олександр
Введенський. Незабаром вони відокремлюються в групі Туфанова, що отримала до тогочасу назву "Лівий Фланг", а до початку 1926 року виходять з неї,утворивши зі своїми приятелями, молодими філософами Леонідом Ліпавскім і
Яковом Друскіним, дружнє об'єднання "чинари" [4]. Приблизно в цей час
Хармс і Введенський були прийняті в ленінградське відділення Всеросійського
Союзу поетів. У збірках Союзу поетів 1926 і 1927 років з'явилися по дваїхні вірші. Ці вірші залишаться єдиними їх "дорослими"творами, які їм призначено буде побачити надрукованими.
Втім, "чинари" і не особливо прагнули тоді бути надрукованими.
Головною формою їх діяльності стали виступи з читанням своїх віршів - уклубах, ВУЗах, літературних гуртках.
Незважаючи на те, що Хармс і Введенський давно відмовилися від спробстворення "фоніческой музики" і перенесли центр ваги експериментів натакі елементи, як ритм і рима, синтаксична валентність слова і т.п.,їх вірші не стали доступніші "масової аудиторії" періоду лікнепу. У кращихтрадиціях "комуністичної культури" слухачі відповідали агресивністю наусе незрозуміле. Іноді в публіці спалахували скандали. Один з такихскандалів стався під час виступу "чинарою" на зборахлітературного гуртка Вищих курсів мистецтвознавства 30 березня 1927.
Бажаючи покласти кінець виступам оберіутов в гуртожитках, клубах,військових частинах і т.д. ленінградська молодіжна газета "Зміна" помістиластаттю "реакційні жонглерство" (9 квітня 1930 року), що малапідзаголовок: "Про одну вилазку літературних хуліганів". Тут прямоговорилося, що "літературні хулігани" (= оберіути - примітка наше -
А.Л.) нічим не відрізняються від класового ворога. Автор статті відтворював,очевидно, реальний діалог "пролетарського студентства" з оберіутамі:
"Владимиров (наймолодший оберіут Юрій Владимиров - примітка наше -
А.Л.) з неповторною нагластью назвав присутніх дикунами, які потрапившина європейське місто, побачили там автомобіль.
Левін (прозаїк, оберіут Дойвбер Левін - примітка наше - А.Л.)заявив, що їх "поки" не розуміють, але що вони єдині представникидійсно нового мистецтва, які будують великий будинок.
- Для кого будуєте? - Запитали його.
- Для всієї Росії, - була класичний відповідь "[5].
9 квітня 1930 можна вважати датою припинення існування
Об'єднання реального мистецтва - однієї з останніх літературних груп у
Росії першої половини XX століття. Залишалося лише два роки до створенняєдиної Спілки радянських письменників з єдиним для всіх методомсоціалістичного реалізму.
Ймовірно, стаття Нільвіча в журналі "Зміна" стала однією з причинарешту Хармса і Введенського в самому кінці 1931 року, хоча формально поетипроходили у справі видавництва "Дитяча література". Вирок бувпорівняно м'яким - посилання до Курська, а клопіт друзів призвели до того, щовже восени 1932 року Хармс і Введенський змогли повернутися до Ленінграда.
Крім статті Нільвіча, був ще донос, який склали саміпредставники пролетарського студентства ЛДУ і в якому прямозапитувалося, як це Союз поетів може терпіти у своїх лавах подібнихлітературних хуліганів.
Позаду залишилися два єдині "дорослі" публікації Данила Хармса
- З вірша в кожному - в двох збірках Союзу поетів (в 1926-м і
1927 роках).
Чи прагнув Хармс до публікації своїх "дорослих" творів? ДумавЧи про них? Гадаємо, що так. По-перше, такий закон всякого творчості. По -друге, є й непрямі свідчення, що він понад чотири десятки своїхтворів вважав готовими для друку, але при цьому не робив після 1928року ніяких спроб опублікувати щось зі своїх "дорослих" речей. ПідПринаймні про такі спроби поки невідомо.
Більше того, - він намагався не присвячувати своїх знайомих в те, щопише. Художниця Аліса поре згадувала: "Хармс сам дуже любили малювати,але мені свої малюнки ніколи не показував, а також все, що він писав длядорослих. Він заборонив це всім своїм друзям, а з мене взяв клятву, що яне буду намагатися дістати його рукопису "[6].
Специфіка роботи Хармса, починаючи з 1932 року, зазнала значнихзміни. Звичайно, ні про які публікаціях, ні про які виступах мовивже бути не могло. Спілкування колишніх оберіутов та близьких їм людей проходилотепер на квартирах. Збиралися зазвичай по неділях - Хармс, Введенський,
Ліпавскій, Друскін, Заболоцький, Олейников, вели цікаві бесіди налітературні, філософські та інші теми. Леонід Савелійович Ліпавскій короткозаписував їх, і йому ми зобов'язані чудовими "Розмовами", якідопомагають зрозуміти сам характер процесу спілкування письменників і філософів у вузько??дружньому колі, який вони самі називали "Гурток малограмотних учених".
Діяльність цього гуртка тривала кілька років. Вже не було в живих
Владимирова і Вагінова - вони померли від туберкульозу. Відійшов від своїх колишніхсоратників І. Бахтерев, а незабаром і Заболоцький. Але - життя тривало.
До кінця тридцятих років кільце навколо Хармса стискається. Дедалі меншеможливостей друкуватися в дитячих журналах Ленінграда - "Чиж" і "Їжак". Апісля публікації знаменитого вірша "З дому вийшов чоловік ..."< br>Хармса не друкували майже цілий рік. Наслідком цього став зовсімреальний голод. У 1937 і 1938 роках нерідкі були дні і тижні, коли вони здружиною жорстоко голодували. Не на що було купити навіть зовсім просту їжу. "Явсе не приходжу у відчай, записує він 28 вересня 1937 року в щоденнику.
- Мабуть, я на щось сподіваюся, і мені здається, що моє становище краще,ніж воно є насправді. Залізні руки тягнуть мене в яму ".
Другий арешт, в 1937 році, не зламав його. Після швидкого звільненнявін продовжував творити.
Початок війни і першого бомбардування Ленінграда посилили у Данила
Івановича почуття наближається власної загибелі. З одного боку, йоголегко міг погубити призов в армію: там не потрібні були німецькі куля абоснаряд, просто більш непристосованого до армії людини, ніж Хармс, важкобуло собі уявити, з іншого - від бомби чи від снаряда можна булозагинути і в місті. З властивим йому песимізмом Хармс говорив своїмблизьким: "Перша ж бомба потрапить у наш дім" [7]. Бомба дійсно потрапилав будинок Хармса на вул. Маяковського, але це сталося пізніше, коли ні його, нійого дружини там вже не було.
Грім грянув у серпні 1941 року. Хармс був заарештований за "пораженчеськівислову ". Тривалий час ніхто нічого не знав про його подальшудолі, лише 4 лютого 1942 Марині Маліч повідомили про смерть чоловіка. Якз'ясувалося згодом, Хармс, якому загрожував розстріл, симулювавпсихічний розлад і був направлений до тюремної психіатричноїлікарню, де й помер у першій блокадному ленінградську зиму - від голодуабо від "лікування". Мабуть, арешт його не був випадковим: у тому ж місяці --серпні - чи не того ж дня в Харкові заарештували Введенського. До
Харкову наближалися німці і мали ось-ось зайняти місто; ув'язненихевакуювали на потязі, і десь в дорозі Введенський загинув. За однимивідомостями, - від дизентерії, за іншими, - він ослаб від голоду і бувзастрелений конвоєм.
Вже слабея від голоду, його дружина, М.В. Маліч, прийшла в квартиру,постраждала від бомбардування, разом з одним Данила Івановича, Я.С.
Друскіним, склала в невеликий чемоданчик рукописи чоловіка, а такожзнаходилися у Хармса рукописи Введенського та Миколи Олейникова, і цейчемоданчик як найбільшу цінність Друскін берег при всіх перепітеяхевакуації. Потім, коли в 1944-му році він повернувся до Ленінграда, то взяв усестри Хармса, Є.І. Ювачевой, та іншу чудом уцілілу на Надеждинськоїчастину архіву.
Хармс, що постійно міняє за життя імена, не зраджував собі в житті татворчості. Убогість і гоніння не зломили гордого духу письменника. Хармс жив ітворив в самі похмурі роки, "Я беру участь у похмурій життя" - ці слова О.
Мандельштама він міг би повторити з повним правом.
Хармс не був потрібен російській літературі, це очевидно. Російськалітература з таким трудом переносила його присутність в собі, що Хармсдовелося померти. Чим швидше, тим краще - у тридцять шість років.
Багато хто познайомився з Хармс завдяки ксерокопиям, блідим, амісцями - і зовсім нерозбірливим, на яких його власні працідраматично перемішалися з анонімними підробками. Епопея триваєцього дня.
1.2. ОСНОВНІ ЕТАПИ ТВОРЧОГО ШЛЯХИ ДАНИЛА Хармс
Хармс починав як поет. У його драматургії 20-х років (п'єсах "Комедіяміста Петербурга "," Єлизавета Вам ") також переважають віршованірепліки. Що ж до прози, то до 1932 року ми зустрічаємо тількиокремі її фрагменти. Постоберіутскій етап характеризується більшнаростаючим питомою вагою прози у творчості Хармса. Драматургія тяжієдо прози, а провідним прозовим жанром стає розповідь. У тридцятихроках у Хармса виникає прагнення і до великої формі. Першим її зразкомможна вважати цикл "Випадки" - тридцять невеликих оповідань і сценок,які Хармс розташував у певному порядку, переписав в окремузошит і присвятив своїй другій дружині Марині Маліч. Незважаючи на те, щостворювався цей цикл з 1933 по 1939 рік, Хармс підходив до нього як доцілісного й закінченого твору з певними художнімизавданнями. Цикл "Випадки" - своєрідна спроба відтворення картини світу здопомогою особливої логіки мистецтва.
Цикл "Випадки" дивним чином передає, не дивлячись на весь лаконізмі фантасмагорично, - і атмосферу і побут 30-их років. Його гумор - це гуморабсурду.
З 1928 р. Хармс почав свою співпрацю з журналом "Їжак", а потім зжурналом "Чиж" (з 1930-го). В одному номері журналу могли з'явитися і йогорозповідь, і вірш, і підпис під картинкою. Можна лише дивуватися,що при порівняно невеликому числі дитячих віршів ( "Іван Іванович
Самовар "," брехун "," Гра "," Мільйон "," Як тато застрелив мені тхора "," Здому вийшов чоловік "," Що це було? "," Тигр на вулиці "та ін) він створив своюкраїну в поезії для дітей і став її класиком.
Паралельно триває "доросле" творчість - вже цілком "у стіл".
Після публікації в журналі "Чиж" знаменитого вірша "З домувийшла людина ... "Хармса не друкували майже цілий рік.
У цей період проза займає чільне місце в йоготворчості. З'являється друга велика річ - повість "Стара".
"Стара" має декілька планів: план біографічний, який відбивреальні риси життя самого Хармса і його друзів; план психологічний,пов'язаний з відчуттям самотності і зі спробами цього уникнути самотності;фантастичний план.
Після "Баби" Хармс пише виключно прозу. До нас дійшло малобільше десятка оповідань, датованих 1940 - 1941 роками.
Читачеві неважко буде виявити зрушення світогляду Хармса внабагато більш важку, темну сторону. Трагізм його творів у цейперіод посилюється до відчуття повної безнадії, повної безглуздостііснування. Аналогічну еволюцію проходить також і хармсовскій гумор: відлегені, злегка іронічного в "Автобіографії", "інкубаторно періоді" - дочорного гумору "Лицарів", "Упаданія" та інших речей 1940-41 рр..
У дні і роки безробіття і голоду, безнадійні за власнимвідчуттю, він разом з тим інтенсивно працює. Оповідання "Зв'язок" датований 14 --м вересня 1937 року. Він як художник досліджує безнадія,безвихідність, пише про неї: оповідання "Скриня" - 30 січня 1937 року, сценка
"Всебічне дослідження" - 21 червня 1937-го, "Про те, як мене відвідаливісники "- 22 серпня того ж року і т.д.). Абсурдність сюжетів цих речейне піддається сумніву, а також поза сумнівом, що вони вийшли з-під пера
Хармса в часи, коли те, що здається абсурдним, стало реальністю.
У середовищі письменників він почуває себе чужим. Вірші "На відвідування
Письменницького Будинки 24 січня 1935 "починаються рядками:
Коли надісланий долею,
Я в двері стукаю до вас, друзі,
Мій погляд темніє сам собою
І в серці стук вгамувати не можна ...
Особливо цінні для нас щоденникові записи Хармса. У них відбиваєтьсявесь хід історії 20-30-х років. Щоденники могли бути вилучені НКВС, листи --перехоплені і прочитані тієї ж організацією. Про це постійно пам'ятав і
Хармс - ось чому ми інколи зустрічаємо в його записах зовсімнехарактерні для нього обороти і судження. Аналогічно - і Марина Маліч:після арешту чоловіка вона "ненароком" підтверджує в листі "рятівну"версію про його божевілля.
Архів Хармса був дивом врятований з руїн його будинку. У ньому були і дев'ятьлистів до актриси Ленінградського ТЮГу (театру А. Брянцева) Клавдії Василівни
Пугачової, згодом артистки Московського театру сатири і театру імені
Маяковського, - при дуже невеликий що дійшла до нас епістолярії Хармса вонимають особливу цінність (відповідні листи Пугачової, на жаль, незбереглися); рукопис як би незакінченою повісті "Баба" - самоговеликого у Хармса твори в прозі. Зараз всі ці рукописи, крімавтографа "Баби" знаходяться у відділі рукописів і рідкісних книг
Державної публічної бібліотеки імені М.Є. Салтикова-Щедріна в
Ленінграді.
Хрмса люблять особливою любов'ю. Немає іншого автора, якого бпародіювали так активно і анонімно, що деякі, особливо вдалі,підробки довгий час (до видання першого повного зібрання творів)вважалися що вийшли з-під пера Хармса.
За життя Хармс вважався спочатку оберіутом, потім дитячим письменником.
Тепер його нерідко величають "гумористом". Щонайменше, спірнетвердження: "Бидло не повинні сміятися" (це він, Хармс, Шардам, Дандан,
Ювачев). У скандинавської міфології є історія про джерело, з якогоперший поет на ім'я Один черпав "мед поезії"; Хармс знайшов спотвореневідображення цього джерела в Задзеркаллі, і з тих пір пив виключно знього. "Я хочу бути в житті тим же, чим Лобачевський в геометрії", - цеслова самого Хармса. Як часто ми хочемо того, що і так маємо!
Література Хармса дійсно те саме що геометрії Лобачевського. Вінрозставляє знаки на папері таким чином, що на очах читача починаютьперетинатися паралельні прямі; безперервність буття скасовується; знайоміслова частково втрачають звичне значення, і хочеться відшукати підходящийсловник; живі люди стають плоскими і безбарвними; та й сама реальністьрозлітається під його безжальним пером на дрібні осколки, як кришталевийкульку під ударом молотка. Дистанція між текстом і автором, без якоїнемислима іронія, у разі Хармса не просто велика, вона вимірюєтьсямільйонами світлових років.
Присвячується пам'яті чудової людини, Данила Івановича Ювачева, що придумав собі дивний псевдонім -
Данило Хармс - писав чудові вірші і прозу, що ходив в автомобільній кепці і з незмінною трубкою в руках, який дійсно зник, просто вийшов на вулицю і зник.
У нього є така пророча пісенька:
"Із будинку вийшов чоловік
З мотузкою і мішком
Відправився пішки,
Він ішов, і все дивився вперед,
І все дивився вперед,
Не спав, не пив,
Не спав, не пив,
Не спав, не пив, не їв,
І ось одного разу, зранку,
Увійшов він у темний ліс,
І з того часу, і з того часу,
І з тієї пори зник ..."
Олександр Галич
"Легенда про тютюн"
Глава 2. Особливості творчості Данила Хармса
2.1. "Про час, простір, про існування"
Творчість - завжди загадка; випадок Хармса - загадка подвійно.
Здається, Хармс з його трагічною ексцентриків і блискучими ікошмарними дотепами на очах перетворюється на актуального автора кінцястоліття. На кожному кроці виявляєш сліди його абсурдистських фантастичноюпоетики. Політика, економіка моральність, людина в кінці 90-х років такж перестає утримувати рівновагу, як це відбувалося в 30-х - при всьомувідмінність епох і знижки на історичний прогрес. Зрозуміло, ми живемо вепоху демократії, і жахи кривавого терору тридцятих - не про нашу честь,і все-таки ... Наче "випадках" Хармса, в його фантастичних "нескладухах",життя раз у раз летить шкереберть, годинники втрачають стрілки, цифри міняютьсямісцями, долар зашкалює, рублі втрачають голову - піди спини душевний (таі будь-яке інше) рівновагу в перевернутому світі!
От і отримує так, що химерно-іронічний, наскрізь гротескний
Хармс, переступивши більш ніж через півстоліття, виходить у першому драматургиепохи [8]. Трагічно рано пішов з життя Данило Хармс через півстоліття всечастіше повертається у наш культурний простір.
Міркування Данила Хармса "про час, про простір, проіснування "вражаючі за своєю глибиною і зачіпають всі областілюдського життя.
Спотворення, пріломленіе простору і часу улюблений прийом
Данила Хармса. Він використовує його скрізь у своїй творчості. Саме томуми зараз можемо говорити про Хармс, як про феномен свого і наступнихчасів. Він, як натураліст, постійно удосконалювався, винаходиввсе нові перекоси життєвих шляхів.
Одним з таких перекосів є "Сонет" (в прозі, парадокс навіть уце).
Для європейської літератури жанр поезії в прозі давно вже ставзвичним. А Даниїл Хармс винайшов щось досі небачене, а саме сонетв прозі. Як відомо, вірш у прозі, поняття переважнозмістовне (воно говорить, у першу чергу, про ліричного настроюавтора). Прозаїчний сонет Хармса є явище переважно формальне.
Цей крихітний розповідь налічує 14 пропозицій, стільки ж, скількирядків у сонеті, причому за змістом ці пропозиції органічно поєднуються вдва "катрена" та два "Терцет": тематична композиція "Сонети" в точностівідповідає класичної сонетної схемою (теза, його розвиток, антитеза,синтез). Крім того, в першому реченні "Сонети" в точності 14 слів, аусього слів у цьому творі 196, тобто 14 в квадраті. Таким чином,абсурдність хармсовского "Сонети" аж ніяк не в неадекватності назви. Кудибільш парадоксально, протиріччя між "квантитативних" форми і
"Квалітатівностью" змісту: твір, персонажі якого страждають відтруднощів при рахунку, саме, судячи з усього, було ретельно прораховано [9].
Всю цю парадоксальність творчості Хармса неважко зрозуміти, якщорозібратися, що ж у цьому житті любив Хармс. Ось як відповів він на цепитання Л. Ліпавскому [10].
Його цікавить: Писання віршів та впізнавання з віршів різних речей.
Проза. Осяяння, натхнення, просвітлення, надсвідомість, все, що до цьогомає відношення; шляху досягнення цього; знаходження своєї системидосягнення. Різні знання, невідомі науці. Нуль і нуль. Числа,особливо не пов'язані порядком послідовності. Знаки. Букви. Шрифти іпочерку. Все логічно безглузде і безглузде. Все що викликає сміх, гумор.
Глупость. Природничі мислителі. Прикмети старовинні і заново вигадані кимб то не було. Чудо. Фокуси (без апаратів). Людські, приватнівзаємини. Хороший тон. Людські особи. Запахи. Знищеннягидливості. Умивання, купання, ванна. Чистота і бруд. Продукти харчування.
Приготування деяких страв. Оздоблення обіднього столу. Пристрій будинку,квартири і кімнати. Одяг, чоловіче і жіноче. Питання носіння одягу.
Куріння (трубки і сигари). Що роблять люди наодинці з собою. Сон. Записнікнижки. Писання на папері й чорнилом або олівцем. Папір, чорнило,олівець. Щоденна запис подій. Запис погоди. Фази місяця. Вид неба іводи. Колесо. Палки, тростини, жезли. Мурашник. Маленькі гладкошерстісобаки. Каббала. Піфагор. Театр (свій). Спів. Церковне богослужіння іспів. Всякі обряди. Кишенькові годинники і хронометри. Пластрона. Жінки, алетільки мого улюбленого типу. Статева фізіологія жінок. Мовчання.
Вірші і прозу Хармса не можна аналізувати в звичному сенсіцього слова. Це все можна розбирати, переставляти місцями - завжди можнаотримати з цього щось нове. Одним словом, можна дивитися, як влаштованийтвори Данила Хармса.
У всі часи поети грали зі словом. Але якщо, наприклад, у ХІХ століттітексти будувалися за принципом парадоксу, не порушуючи при цьому граматичнихформ і структурних компонентів пропозиції (Едвард Лір, Люіс Керролл,
Козьма Прутков і ін), то на початку ХХ століття гра зі словом породилафілософію зауми і мова абсурду.
Творчість Хармса, як і творчість будь-якого іншого художника,історично зумовлено, але своєрідність його позиції полягає в тому, щовін свідомо намагався порвати з розумінням літератури і літературної
"Сенсу" як історичних утворень. "Історія" в її традиційномурозумінні описується ним як "зупинка часу", а тому як феноменантиісторичну по суті.
Антіаллегорічность Хармса дозволяє йому рішуче долати спокусамеланхолії, що викликається спогляданням зупинки часу в алегоричній
"Руїни". Рефлексія над історією, як правило, приймає у нього формугумористичну, іронічну.
Те, що Хармс не працює в режимі класичної інтертекстуальності,те, що пам'ять в його текстах ослаблена до межі, саме і ставить йоготворчість на межу традиційних філологічних уявлень про літературу,і робить його виключно цікавою фігурою для сьогоднішньогодослідника.
2.2. ЕВОЛЮЦІЯ "Дон Жуана" З ТВОРЧОСТІ Д.І. ХарМ?? А
З точки зору Хармса, цитування, пародіювання, переклад - будь-якуформу обробки попереднього тексту слід розуміти як принциповийрозрив з усім полем попередніх значень. Будь-яка зміна робить текст -попередник невпізнанним і може розумітися як стирання мнезіческіхслідів. У Хармса є оповідання про Антона Антоновича, який збрив бороду іякого "перестали дізнаватися":
"Та як же так, - говорив Антон Антонович, - адже, це я, Антон
Антонович. Тільки я собі бороду збрив ".
" Ну да! - Говорили знайомі. - У Антона Антоновича була борода, а увас її немає ".
" Я вам кажу, що і в мене раніше була борода, та я її збрив ", --говорив Антон Антонович.
"Мало у кого раніше борода була!" - казали знайомі [11].
Теж саме ми бачимо і в незакінченою п'єсою Хармса "Дон Жуан" (1932р.).
Тут перш за все звертає на себе увагу список дійових осіб.
Він являє собою точний перелік дійових осіб з однойменноїдраматичної поеми А.К. Толстого, виписаний у дві колонки в тійпослідовності, в якій вони з'являються по ходу дії, якщо гортатиїї від першої до останньої сторінки. Але в цій планомірної поступовостіє два порушення. Перше - нестиковка деяких її частин, і другий --введення чотирьох нових для Толстого дійових осіб, 2 з яких -
Пролітають жуки і Хлопчик - завершують 1-у колонку рукописи Хармса, і ще
2 - Дівчинка і Геній Д.Х. - Знаходяться в середині другої колонки. Обидва ціпорушення знаходять просте пояснення, якщо припустити, що авторвиписував дійових осіб не так, як це представлено в повному зібраннітворів [12], а слідом за шістьма особами в лівій колонці він написав шість --в правій, виділивши тим самим Пролог "Дон Жуана" Толстого, а потім продовживті ж колонки - спочатку ліву, а потім - праву. Таким чином, по всійлогікою речей під першими шістьма рядками списку і зліва, і справа слід булоб поставити пробіл хоча б для уникнення плутанини з цією річчю Хармса.
Тоді за розквітають квіти дійсно підуть пролітають журавлі,останнім персонажем Прологу буде сатана, а перша частина розпочнеться зпояви інквізитора. Далі все піде, як у Толстого. Така розбивкасписок з'єднає разом і обидві пари відсутніх у Толстого героїв:
Пролітають жуки, Хлопчик, Дівчинка і Геній Д.Х. у списку Хармса будутьслідувати один за одним і представляти собою якусь не дійшла до нассцену, задуману Хармс і, ймовірно, записану ним як врізання в загальнупослідовність толстовських дійових осіб. Важливо відзначити, щозамислювалася саме врізання, монтаж. Хармсовскій текст у тому вигляді, в якомувін до нас дійшов, свідчить про намір автора неухильновідтворювати у собі послідовність появи толстовських героїв [13].
В якій же сцені "Дон Жуана" Толстого передбачалася ця врізка?
Встановити це можна дуже точно: між появою 3-й пані та Нісети внаприкінці 1-ї частини - всього одна сторінка тексту, вся присвячена нахабноювитівки Дон Жуана, співаючи серенади під балконом
