Тарас Григорович Шевченко

(1814-1861)

Сдавався Курилко Андрієм учнем 9-В класу

ССШ № 4 23.3.01

Тарас Шевченко народився 9 березня (за новім стилем) 1814 р.. В.
Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії (нині Черкаськаобласть), в родині кріпака Григорія Івановича Шевченка, який належавпоміщику Василю Енгельгарда. Батько був родом із с. Кірілівкі (нині с.
Шевченкове), мати Катерина Якимівна Бойко із с. Морінців.

Перші вісім років після одруження Шевченкові батьки жили в с. Кірілівців хаті Тарасового діда Івана. Тут народилася старша Тарасова сестра
-Катерина.

Родинна була велика, в тісній оселі жило тринадцятеро душ. І 1810 р..
Григорій Шевченко з родиною переїхав у с. Моринці в хату, що належалараніше кріпакові Колеснікувас бунтарство засланий до Сибіру. Тут через рікнародився старший. І абрісів срати-Микита, 34 стр, а майже через три рокипісля нього Тарас. Хата ця до наших часів не збереглася. На її місті стоїтькамінь великий український поет, революціонер-демократ Т. Г. Шевченка ".

Коли із заслання повернувся власник хати, Шевченко десь наприкінці 1815р. Переїхали в Кірілівку, до діда Івана. Незабаром вони купили в селянина
Тетерюк хату, в якій і оселилися. У Кірілівці народилися молодші сестри
Ярина й Марія та брат Йосип. Ставши пізніше художником, Шевченко 1843 р..
Відвідав Кірілівку (за тодішньою місцевою вимовою і написанням -
Кірілівку) і намалював олівцем в альбомі хату, в якій минуло йогодитинство, а в повісті "Княгиня", написаній на засланні дав докладний описсадиби. Вже тоді, в дитинстві, у хлопчика зароджувалась любов до чарівноїприроди рідного краю. Пізніше у своїх творах він дав неповторні художніобрази української природи, в основі яких лежали враження дитячих іюнацьких літ.

Про незвичайну допитливість малого Тараса свідчить автобіографічнийепізод, про який розповідається у повісті "Княгиня": селянський хлопчикпішов шукати легендарні залізні стовпи, що підпирають небо, заблудився йуже з чумаками повернувся в село (III, 175-176)

Батьки тяжко працювали на панщині, а малих дітей доглядала старшасестра Катерина, про яку Тарас завжди згадував як про ніжну, терплячаняню. Згодом Катерина вийшла заміж за кріпака Антона Красицький в сусіднєсело Зелену Діброву. стр 35

Коли Тарас трохи підріс, батько, чумакуючі, брав його із собою. Пізнішев автобіографічному відступі в повісті "Наймичка" Шевченко назвав міста йсела, що лишили слід у його пам'яті: Гуляйполе, Новомиргород, Дев'ята рота
, Дідова Балка, Грушівка, Єлисаветград (нині Кірововоград). Такі подорожірозширювали виднокруг допитливого хлопця.

кріпаки були переважно непісьменні, але Тарасів батько знав грамоту. Упоемі "Гайдамаки" згадується, як бувало, в неділю він читав у сім'ї Четьїмінеї (збірку жітій святих та релігійних переказів до певного дня кожногомісяця). Коли Тарасові сповнилось вісім років, його віддали в науку додяка Павла Рубана, прозваного Совгира. Дякова хата в Кірілівці, де вчивсямайбутній поет, збереглася до наших днів. Над нею, як редіквіею, в наш часспоруджено спеціальне накриття.

Як і скрізь тоді, дяк учив читати за церковнослов'янськими книжками.
Пізніше, в автобіографічному листі, Шевченка писав, що протягом двохроків опанував він "Граматика" (абетку), "Часослов" (збірка релігійнихпісень та молитов), "Псалтир" (книжка релігійних пісень псалмів частина
Біблії).

Тяжко жилося кріпакам. Осоружну панщина страшенно віснажувала їх, івони преред вчасно вмирали. Коли Тарасові було дев'ять років, померла йогомати:

"Там матір добру мою Ще молодую у могилу нужда та праця положила"стр 36

Тарасовій матері тоді ще минав сороковий рік. Катря вже вийшла заміж
. Втративши із малими дітьми, батько змушений був одружитись з удови
Оксаною Терещенко, в якої було троє своїх дітей. Незабаром, коли Тарасовіледве сповнилось одинадцять років, помер батько. У повісті "Княгиня"
Шевченко назвав життя зведених дітей у мачухи справжнім пеклом (III, 179).
Біографія поета, очевидно, із його слів, розповідали такий епізод. У хаті
Шевченків у солдата, поставлено на постій, вкрадено гроші. Як потімз'ясувалося, украв їх мачушін син Степан, але звинуватили й жорстокопокарали Тараса, нараз тікав він у бур'яни, куди йому носила їсти сестра
Ярина, або в сусіднє село Зелену Діброву до Катрі.

Деякий час Тарас жив у свого дядька Павла. Пас свиней, працював разоміз наймитом. Але дядько Павло був також надто суворо людиною, Тарас невитримав і незабаром оселився у дяка Петра Богорського. Як зазначав пізнішесам Шевченко, жив він тут як "щколяр-попікач", читав над померлими
"Псалтир", за що й одержував для заохочення десяту копійку. Та це нерятувало Тараса від "суботок", Коли учнів поспіль по суботам каралирізками.

Е відомості, що деякий час Шевченко жив І вчився у священика
Нестеровський, а потім повернувся до Богорського. Зрештою, терпець
Тарасові увірвався: одного разу коли дяк був п'яний, Шевченко помстивсяйого власною зброєю - різками-й утік од нього. Утік він у Лисенку додіякона-маляра, щоб навчитись малювати, але й тут опинився в ролі наймита -попіхача: носив із річки воду, розтирали фарби. На четвертий день утік у с.
Тарасівку до іншого Діяка-богомаза. Маляр уважно подивився на ліву долонюсвого учня й відмовив, не знайшовши в ньому таланту ні до малярства, ні добондарство ...

Тарас змушений був повернутись до Кірілівкі, де наймався пастигромадську череду. Не раз потім у віршах він тепло й зворушливо згадувавподругу дитинства Юліану Коваленко, із якою разом пас череду Так, у 37стр
Коваленко. На пам'ять того, що давно минуло ". Поет, очевидно, знав ужетоді, що вона вийшла заміж, тому й назвав її "чужою"

І ти згадаєш того сироту, Що в сірій свитині-твою красату. Кого ти безмови, без слова навчила Очима, душею, серцем розмовляти. З ким тиусміхалась, плакала, журилась, Кому ти любила Петруся співати (I/145)

Це було перше й ясне чисте почуття дитячого захоплення, яке,безперечно, мало вплив на духовний розвиток юнака. Прообразом героїніназваної поеми була Оксана:

виливаю сльози на мою Мар'яну, На тебе дивлюся ... (I? 145)

Не випадково є й те, що дорогим ім'ям-Оксана-він називав героїнь своїхтворів, зокрема, в поемі "Гайдамаки" (1841). Очевидно, її образ відтворив
Шевченко в поезії "NN" ( "Мені тринадцяти минало"), писаний на засланні
(1847). Узагальнений, типовий образ Оксаночки-покритки у вірші "Ми вкупочціколись росли "(1849) не слід обожнювати з Оксаною Коваленко, яка вийшлазаміж за кріпака в с. Педінівку й мала двох дітей.

Деякий час Тарас служив у священика Григорія-Кошиця. Спочатку був
"Креденсовім" (Буфетник): мив посуд, палив груби, а згодом став фураманом -возив поповій сина до Богуславі Бурси й Київської духовної стр 38

На прохання Сошенка, Шіряєш дозволяв своєму учневі у вільні годинивідбувати учбові рісувальні класи Товариства заохочення художників. Чи невипадково у цей період з'являється низка його малюнків на теми, характернідля "академічного" живопису: "Смерть Акреції" (дочка римського сенатора,збезчещена харя Тарквінія Горого заподіяла собі смерть), "Смерть Олега,князя "древлянського" (загинув підчас міжусобної боротьби між синами
Святослава-напода київського князя Ярополка), "Олександр Македонськийвиявляє довіру своєму лікареві Філіпу "(записку з повідомленням про намірлікаря отруїти його Олександр передає лікареві і п'є його ліки), "Смерть
Вергілії "(батько вбиває свою дочку щоб врятувати її від рабства)," Смерть
Сократа ". Поза академічною тематикою виконані малюнки з українськоїісторії: "Смерть Богдана Хмельницького" та "Козацький Бенкет".

Ще до звільнення з кріпатцтва Шевченко почав писати віші. Сам поетзазначав, що його перші спроби належать із часу зустріли із Сошенка у
Літньому саду. Про це є також свідчення кількох учасників (А. Мокрицький,
І. Панаєва).

Десь приблизно 1836 р.. подовжено контракт із Ширяєвим про навчання
Шевченка.

1836 р. Після тривалого перебування за кордоном повернувся до
Петербурга великий російський художник Брюллов. Про Шевченка він почув відбагатьох своїх знайомих зокрема, учнів: українця А. Мокрицький, І.
Петровського, Г. Михайлова. Брюллов узяв найактивнішу участь у звільненніталановитого художника з кріпацтва. Спочатку він сам відвідав Енгельгарда йумовив його відпустити Шевченка на волю-як дуже обдаровану людину,-алезазнав стр 45 невдачі. Тоді до поміщика пішов О. Венаціанов і довідавсяпро ціну, за яку Енгельгарда погодився відпустити кріпака: 2500 крб. Вирішенобуло, що Брюллов намалює портрет В. Жуковського, розіграють його в лотерею,і таким чином здобудуть потрібну суму. Певну участь в організації взявтакож російській музичний діяч М. Вієльгорській.

Історія з лотереєю дуже складна й до кінця не з'ясована. Реакційнімібіографамі поширювалася думка, що Шевченка викупили за гроші царя. Тепердокументально доведено, що члени царської родини витратили на лотерею лишеодну тисячу карбованців. Сама лотерея відбулася в Анічковому палаці (ниніпалац піонерів на Невському проспекті) 23 квітня 1838 р. А Шевченкавикуплено у поміщика 22 квітня. Тому висувається думка, що було двілотереї. Художник М. Биков пізніше згадував, що М. Віельгорській замовивйому копію з портрета, виконаного Брюлловим, і що портрет розігрувався вдомашньому гуртку, але чи оригінал, чи копія,-він не знав.

В усякому разі, гроші на викуп зібрано до лотереї в Анічковому палаці.
Оригінал портрета експонується нині в Державному музеї Т. Г. Шевченка в
Києві. Доля копії невідома. Ст 46

Бурхливе захоплення його змінювалось тихою усмішкою радості. У всі цідні він хоч і брався до роботи, та йому не працювало. І він, бувало,покладе свій малюнок у папку, витягне з кишені відпускну, прочитає її малоне по складах перехреститься, поцілує й заплаче.

кріпаки не мали право навчатись в Академії мистецтв. Тому тільки післяодержання відпускної Шевченко почав відвідувати класи Академії, ставшинезабаром, за власним виразом поета, одним із найулюбленіших учнівтоварішів
Брюллова. Певний час Шевченко навіть жив у Брюллова

Курс навчання в академії тривав шість років. Основну групу учнів
(студентів) становили академісті. Крим них, були сторонні учні - ті, що немали середньої освіти. Стороннім учнем був і Шевченко. Проте у процесінавчання цієї різниці не відчувалось. Сторонні учні складали іспити з усімаразом й мали право на одержання звання класного, або не класного художника.

Академія мистецтв, оскільки вона звалася "імператорською", загалом булаказенне установою. Тому й стр 47 усталівся вираз "академізм" як виявивусього застарілого, віджілого. Але академізмові протистояли поступові сили,які були окрасою російського мистецтва, до них належав і Карл Брюллов,художник із світовою славою. У своїй творчості він пройшов складний шлях-одкласицизму через романтизм, прямуючи до реалізму. Реалістичні рисивиявились в його портретах: Н. Куольніка, В. Петровського, В. Жуковського,
І. Крилова та ін. Від своїх учнів Брюллов вимагав відтворення правди життя.
А. Мокрицький так передавав поради вчителя: "Душа художника, подібно додзеркала, повинна відображати в собі всю природу ". Разом з тим великиймитець був далекий від натуралістичного копіювання життя.

Шевченко творчо сприймав науку Брюллова. Спочатку він копіював деякікартини вчителя: "Голова матері" - із картини "Останній день Помпеї",
"Прерване побачення" (подарована В. Жуковському), "Сон бабусі й унучкі".
Але чим далі, тим більше молодий художник шукав свою власну манеру.

Учився Шевченко спочатку добре. Комітет заохочення художників ухваливнадати йому грошову допомогу. З 1 січня 1839 р.. Шевченко став пенсіонером (степпендіатом) Товариства, одержуючи 30 крб. На місяць.

Через рік після вступу в Академії відбувся іспит. За малюнок із натури
Шевченка відзначено срібною медаллю 2-го ступеня. На жаль, малюнок цей незберігся, ми навіть не знаємо його теми.

Формування Шевченка-художника пояснити досить легко. Від дитячих спроб,за допомогою різних учителів, молодий художник прямував усе далі й далі, довисот справжнього мистецтва. Значно важче розкрити як формувався Шевченко -співає. Ми вже висловили припущення, що ще на Україні в саморобній книжечці,куди він пересувалися стр 48 вірші Сковороди, могли бути і його власні дитячіспроби. На жаль, ми нічого про це не знаємо. Писати вірші Шевченко почавпрівняно пізно, в ті самі літні теплі ночі, в період знайомства із
Сошенка; йому сповнилось тоді 22 роки.

І в образотворчому мистецтві Шевченко згодом став новатором, та значнобільшим новатором із перших своїх років був він у поезії. Це було друге,але набагато сильніше його покликання в житті. Згадуючи в кінці засланнячаси, коли він жив у майстерні Брюллова, Шевченко написав у свій журнал
(щоденник): "І, що ж я робив? Чим займався в цьому святилищі? Дивноподумати. Й займався тоді створенням малоросійських віршів, які потім впалитаким страшним тягарем на мою убогу душу. Перед його творами я замислювавсяй плакав у своєму серці свого сліпця Кобзаря і своїх кровожерних
Гайдамаків. У тіні його витончення-розкішної майстерні, як у спекотлівомудикого степу Наддніпрянському, пере домною проходили мученіцькі твнв нашихбідолашних гетьманів. Переді мною стелився степ усіяній могилами. Передімною красувалася моя прекрасна моя бідолашна Україна в усій непорочніймеланхолійній кросі своїй. І я замислювався, я не міг одвести своїхдуховних очей цієї рідної чаруючої краси. Покликання, і нічого більше.

Але що ж саме збудили це друге, але значно дужче, сильніше покликання?
Та ще й збудили так пізно, коли він був уже, художником. Ми попередузазначили, що виростав він в атмосфері українських народних пісень, що знаввін їх безліч, що любив їх співати. Але від народної пісні до літератури,ще далеко. Треба було знати, зразки цієї поезії, яка повинна була захопитиписьменника так, щоб він саме поезії віддав перевагу перед малярством. Щена Україні почалось його знання з української літератури. У вільно він,можливо, читав, або слухав поезії Міцкевича. У Петербурзі стр 49

Перші свої поетичні твори Шевченко передав Гребінці для друкування валмансі "ластівка". Про це в кінці 1838 р.. Квітку-Основ'яненка Як щонапише, тільки цмокніта вдар руками об поли "

Друкування" Ластівка "трохи затримали, і вона вийшла у світ тільки
1841 р. Уже після виходу "Кобзаря". Тут уміщено ранню баладу "Причинна"
(1837).

Під впливом звідки про смерть автора "Енеїди" написана елегія "На вічнупам'ять Котляревському "(1838) про безсмертну славу поета:

Всю славу, козацьку за словом Єдиним

Переніс в убогу хату сіроті

Стр53 сироти

Протест проти людей, винних у заподіяному горі, проти несправедливихсоціальних обставин

Тому частка запродана від краю до краю,

А іншому залишила

Ті, де заховають (І, 28-29) < p> У реалістичній в уілому поемі є чимало романтичних елементів. Самийжанр ліро-епічної поеми пов'язаний з романтичною традицією. Емоційнапіднесеність, схвильованість і епічної розповіді, і ліричних відступівпов'язані з романтичною поетикою. Проте всі події розгортаються на тліреалістичних типових обставин, реалістичного пейзажу, на що звернув увагусвого часу М. Рильський.

До розкриття трагедії жінки-матері поет повертався й пізніше, зокреманамалював картину "Катерина" (1842)

Першим твором на історичну тему була поема "Тарасова ніч" (1838) проперемогу козацько-слов'янського війська на чолі з Тарасом Федоровичем
(Трясилом) над польським військом під Переяславом 1630 р.. Повторенняобразу "панків" Шевченко підкреслював соціальний характер визвольноїборотьби проти феодалів.

Визвольний козацьким походам у Туречену присвячено невеличку поему
"Іван Підкова" (1839). Воскресив у пам'яті народній героїчну сторінкуукраїнської історії, поет славив боротьбу за волю. Стр56

Поема "Гамалія" загалом романтична, але є в ній такий реалістичний,
"Приземлень" образ Босфору:

Босфор аж затремтів, бо зроду не чув Козацького плачу; Застогнав широкий

І шкурою сірий Бугу срепенув.

"морська затока у вигляді сірого бугая, в якого здригається шкура!
3несподівано І дуже сильно ",-зауважував М. Рильський,

поетична мова Шевченка музична, мелодійна Їй властиві ритмічнамогутність і метричну розмаїтість.

Виконання портрети на замовлення, ілюстрування книжок, очевидно немогло матеріально забезпечити Шевченка, і він змушений був у лютому 1843 р..
Укласти з продавцемкнижок ію Лисенкова кабальну угоду: право на вічневидання "Кобзаря". Ні сам Шевченко, ні його спадкоємці немали права наперевидання. Тому після смерті поета при виданні "Кобзаря" 1867 р.. Виникласудова справа (на підставі позору І. Лисенко).

І. Лисенко у 1844 р.. видав книжку під назвою "Чигиринський Кобзар
Гайдамаки. Дві поеми на малоросійській мов ". Видання здійснювалось безучасті Шевченка, він на той час був уже на Україні. Цим пояснюєтьсяпідзаголовок книжки, бо насправді в ній було не дві, а кілька поем. Зовсімне відповідало змісту художнє оформлення збірки: пальми, єгипетськіпіраміди, пелікан тощо. Текст "Гайдамаків" І. Лисенко НЕ передрукував, бокупив у Шевченка тільки 800 примірників першого тиражу поеми. У бібліотеціавтора стр 66 цих рядка

З пріміркі книжки під назвою "Чигиринський Кобзар і Гайдамаки ....",але без тексту великої поеми.

Коли питання про виїзд за кордон відпало, десь після 17 травня 1843 р.
Шевченко виїхав на Україну.

Минуло понад тридцять років, як Шевченко виїхав з України. Давно вжевін збирався відвідати рідний край. Ще в березні 1840 р. Поет писав братові
Микиті: Може я літом приїду побачитися, коли матиму час. У січні 1843 р. Вінписав Г. Тарновському в Качанівку :"... згадую нашу Україну. Ох якби-то меніможна було приїхати до солов'я ... "В кінці травня мрія ця здійснилась.

нез'ясована офіційно він не поривав з Академією. У листі до конференц -секретаря академії в. Григоровича він вагається: чи слід йому повертатисьдо Петербурга, в разі позитивної відповіді - прохання вислати йому виддокумент на право проживання в Україні. На жаль, відповіді Григоровичамине знаємо, але можна ждати, що вона була позитивна, бо у вересні 1843 р..
Академія вислала Шевченкові "вид" на право проживання на Україні протягомдвох місяців. Стор 67

Це міг бути певний художній прийом, бо до виїзду на Україну Шевченкоприблизно уявляв собі життя в рідному краї: "... там, окрім плачу, нічого непочую "-писав він до Я. Кухаренка. І все ж таки те, що він побачив на власніочі, перевершило всі його побоювання.стр 68

Не пригадую, в який кнігія прочитав цей афоризм, що коли бачимомерзотник й не показуєш на нього пальцем, то й ми майже такі ж самімерзотники. Чи правда це? Мені здається, що правда!

Кінець травня Шевченко прожив у Качанівці. Може тоді він виїжджав усусідні села: Сокорінці Григорія Галагана, з якими поет був знайомий (із
Петербурга), Григорівку-маєток Петра сковороди, якому на засланніприсвячено вірш "П, С"; Григорівці поет побачив такі самі картини, як і в
Канівці. Можливо, відвідав він Дігтярі, Івану, Іржавець, Батурин, Власівну.

З Качавнівкі в черені Шевченко виїхав до Києва. Він заглянув йогоісторичні пам'ятки, милувався краєвидами. З ним постійно був альбом,початий ще в Петербурзі. Слідом за Петербурзькому малюнками першим етюдина Україні був малюнок олівцем "У Києві", на якому зображено берег Дніпраі кілька людських постатей.стр 69 інші етюди лягли потім в основу офорта "
У Києві ". Намалював він також "Краєвид Києва" - Волдімерську гірку. Пізнішев альбомі з'явилися малюнки "дальні печери Кієвсько-Пічерської лаври",
"Лаврська дзвіниця" та "Київ за Дніпра". На окремому аркуші зображено
"Видубицька монастир". Немає сумніву, що Шевченко оглянув інші історичніміста Києва.

познайомився він у Києві професором університету М. Максимовичем, проякого чув ще в Петербурзі, читаючи видані ним збірки українських народнихпісень (1827, 1834). Від Максимовича Шевченко міг почути багато потрібнихйому відомостей у зв'язку з майбутніми подорожами до Межгір'я (зокрема, про
Семена Палія) на Хортицю, на місце, де була Запорізька Січ, а також у
Зв * язку з офортами на історичні теми підготовленого альбому "Живописна
Україна ".

На початку червня Шевченко познайомився з П. Кулішем, який тодівчителював на Подолі і друкував збірку поезій "Україна" у формі українськихнародних дум стр 70

В альбомі Шевченко намалював "Києво-Межгірській монастир", а такожзаписав українські народні пісні про палія, Бондаренка, Шевченка. Деякізаписи зроблено рукою Куліша. Очевидно побували вони у Вишгороді, бо впоемі "Чернець", написаній на засланні, згадані Межгіррській монастир із
Дзвонкуваю криницею та Вишгород.

Шевченко працював у цей час над ескізами до офорта "Судна рада". Наодному з ескізів, де є кінець запису народної пісні, рукою П. межігір'ї

П. Куліш-дуже складна постать в історії української літератури. Свогочасу, ще за життя письменника, стр 71 одним із перших оцінку його діяльностіІ дав. Франко, підкреслив ший антинародний характер поглядів Куліша -невіру "у власний народ, котра у" Хуторній поезії "повела його до прямої ібезпідставної наруги над тим народом ".

У Києві Шевченко познайомився також з художниками: О Сенчілов-
Стефановськім, який викладав у тій же повітовій школі на Подолі, що й
Куліш, а викладачем малювання в університеті Капітоном Павловим, про якоготепло згадано в одній з повістей на засланні.

познайомився він із багатьма студентами унівірсетету. Прогресивнареволюція молодь вітала його як свого улюбленого поета. У середовищівикладачів та студентів і склалося пізніше Кирило-Міфодіевське товариство.

З Києва Шевченко поїхав, як це доводить П. Жур, до Кірілівкі. Заспогадами поетового родича Варфолуну він двічі бував у рідному селі. Ранішевважали, що поет із Києва поїхав до маєтку Гребінки, та виявляється, щосаме в червні Гребінки в його маєтку не було, бо він гостював у свого брата
Аполлона в Єлисаветграді. Погостювавші в Кірілівці, Шевченко на запрошення
Гребінки прибув до його маєтку в с. Мар'янівку біля Пирятина, звідси вониразом із Гребінкою 29 червня прибули в село Мойсівку, маєток Т. Волховськоїяка двічі на рік улаштовували бали. Власниці маєтку тоді було 80 років.
Порівняно з іншими вона була гуманною людиною. В одному з листів засланнядо

В. Репіної Шевченко запитував, чи вона жива - "добра старенька", а увірші "Г. З "звернувся до неї із задушевним словами:" Мати! Старесенькамати! "Син Т. Волховської, військовий після смерті матері, за довго дореформи, відпустив на волю своїх кріпаків.

У кінці серпня Шевченко був у селі Березані в Лукашевича. Про це відомо
Лукашевича з листа Лукашевича до галицького письменника Івана Вагилевича.
Платон Лукашевич був автором збірки "Малороссийские і червонорусскіенародні думи та пісні "(1836) року, яку поет, безперечно, стр 73 прочитав щев Петербурзі. У кінці 30-их років Лукашевич подорожував по слав'янсьікхкраїнах, зупинявся в Галичині, де познайомився з багатьма українськимиписьменниками й культурними діячами. Стор 74

У сире ліні вересня 1843 р. поет знову прибув до Кірілівкі. Відомо, що
20 вересня він гостював у свого молодшого брата кріпака Йосипа. Були тодітут його дід Іван, та сестра Ярина та інші родичі та Знайомі, Шевченка. Цимі викликані сумнів слова поета в листі до Кухаренка.

На власні очі Шевченко побачив шле раз страждання кріпаків, і великийгнів запал у його серці. Він міг ще писати вірші, бо так писати, як писавраніше, було несила, а писати по іншому ще не наважувався. Він думав ідумав .... І тільки пізніше враження від України втілив у полум'янихпоезіях рукописної збірки "Три літа". Можливо, тоді ж зародився план викупурідних із кріпацтва на кошти від видання альбому "Живописна Україна".

Шевченко не розлучався зі своїм альбомом для малювання. В різні часи, врізних місцевостях зроблено перші малюнки до офортів "Живописної України":
"Селянська родина", "Старості", "Судна рада", а також малюнки з натури:
"Курінь стрічка", "Постать силенна", "Хата біля річки" та ін. Деякі з цихмалюнків виконано в Кірілівці. стр76

Чимало рядків Шевченко знав на пам'ять. Кілька разів він починавперекладати ліричні твори Міцкевича, але розривав ці спроби на шматочки.
Цікаво, що в архіві М. Чалого серед паперів Шевченка є рукописний перекладдвох сонетів польського поета російською мовою. На одному з них заголовокросійською мовою "Американские степи" рукою Шевченка виправлено на
"Акерманський степу"

У Яготині поет в основному займався малюванням. Він майстерно скопіюваву двох примірниках портрет М. Репніна роботи Й. Горнуга. Перша копіязбереглася в Києві, друга-в Ермітажі в Ленінграді. Десь на початку 1844 р..
Виконано портрет дітей Василя Репніна (брата Варвари) варвари та Василя.
Зберігся портрет у В. Репніної.

Наприкінці листопада 1844 р.. Шевченко виконав автопортрет і подарувавйого В. Репніної. У загаданих листі Варвара Миколаївна писала: "Шевченковідав мені зошит, увесь спісаній його рукою, і сказав, що до цього рукописуналежить ще портрет автора, який він і вручить мені завтра ". На зворотібула спроба малюнка "Сліпий" ( "Невільнік"). Пізніше була написана поема
"Сліпий" (1845). Стор 84

Як ос туплять тобі, доле, Діточки-Дівчата Йзащебечуть по-своєму Доброму звичаю, Може й менененароком Діточки згадають ...

олівцем намальовано портрет Віктора Закревського. Далі працював
Шевченко над малюнками до "Живописної України": "Дари в Чигирині 1649 року"і "Судна рада".

На особливу увагу заслуговує малюнок "Вдова хата на Україні" (1843).
Тут зображено надзвичайно убоге житло, власне, тільки половину хати, другаполовина, або недобудована, або згоріла. Внутрішні двері, осуілкі сінейнемає, ведуть одразу на по двір'я. Хата майже без покрівлі. Стор 85

роз'їхатісь Є відомості також про портрет. Волховського й карикатурніпортрети членів »товариства мочемордія". Усі вони до нас не дійшли.

З Моїсівкі Шевченко ще раз їздив до Селюцький, а 15 січня був у с.
Ліновіщах у Якова де Дольмен.

Бував поет у с. Турівці, в маєтку Миколи Маркевича. 22 січня 1844 року.
Маркевичу надіслано колективного листа, написано рукою В. Закревського, алепідписаного Шевченком. У цьому жартлівому листі пародії на гетьманськіуніверсали Маркевичу передавався наказ прибути у с. Вейсбахівку-один ізмаєтків Закревський. М. Маркевич на звороті цього ж листа відповів поетовіжартівлівім віршем.

Наприкінці тижня Шевченко був у Києві на Контрактовий ярмарок на
Подолі. Ярмарок цей славився на усю Україну, на нього з'їжджалися сила -селену людей.вдіому, що під час ярмарку ту зустрічались декабристи апізніше польські революціонери. У дні ярмарку відбувались цікаві театральнівистави, ставились по п'єсі Шекспіра Гоголя Котляревського Квітку-
Основ'яненка та ін. На засланні Шевченко згадав Контрактовий ярмарок
"Блізнеці". Стр 92

Десь на початку лютого 144 р.. Поет виїхав із Києва до Москви.
Закінчилось його дев * ятімісячне перебування на Україні. В цей періодзавершується формування революційно-демократичних поглядів Шевченка. Ще в
Петербурзі поет уявляв собі життя народу: "Там окрім плачу, нічого непочую ". І в Петербурзі Шевченко відчував панську природу українськихпоміщиків типу Г. Тарновського. Але тільки в Україні він до кінцярозпізнав, що таке кріпоснікі: Лукашевічі, Трепова, Скоропадські, Галаганита ін. Він побачився зі своїми рідними братами й сестрами-Крипак, убагатьох маєтках спостерігав жахливе життя кріпаків.

Побувавши в багатьох сторічніх митця, пов'язаних з визвольною війноюукраїнського народу під проводом Богдана Хмельницького, зокрема, вмісцевості, де була розположена запорізька січ, Шевченко ще гостріше ставвідчувати не лише соціальне, але й національне гноблення українськогонароду, здійснюване царськими сатрапами, а також українськими кріпоснікамі.

Революційно-демократичний світогляд поета зумовив відповідні зміни вйого творчості. Віднині він свідомо ставить поетичне слово безпосередньо наслужбу визвольний на творчості поета "Три літа» - від назви альбому, кудикуди він згодом переписував свої вірші 1843-1845 рр.. Новий етап почався йв образотворчому мистецтві Шевченка-це широке звернення до натури: пейзажіпортрети жанрові сцени. Художник-демократ зробив ще один великий крок дореалізму. На Україні почав здійснюватись задум "Живописної України"-булаготова основна частина малюнків до майбутніх офортів до майбутнього випускуальбому.

Враження від дев'ятирічного перебування еа Україні. Особливу його увагупривернув сіпом Боденськім на історичні теми. Цілком імовірно, що в цьомумісті поет був ще в дитинстві. У поемі "Гайдамаки", написаний у Петербурзі,є розділ "Свято в Чигирині". Початок розділу свідчить про те, що місто йомубуло знайоме.стр 93

Восени 1843 р.., відчуваючи рідні місця, Шевченко побував у Чигирині і в
Суборові. Згодом він малював пером і тушшю, а відтак віготував офорт "Дарив Чигирині 1649 року "з таким текстом:" із Царяграда, із Варшави й Москвиприбували посли з великими дарами єднати Богдана і народ український, ужевільний і сильний. Султан окрім великого скарбу, прислав Богданові червонийоксамитовий жупан на горностаєвім хуторі на кшталт княжої Парфії, булаву йшаблю. Одначе рада (опріч славного рицаря Богуна) присудила єднати царямосковського.

У Москві Шевченко, очевидно, розповів про свої враження друзям,зокрема, колишньому кріпакові М Щепкіну. Стор 94

Отож Шевченко змушений був сам розбиратись не тільки в сучасномустановищі українського народу, але й у його минулому. З багатьохвисловлюваннях Шевченка відомо, що він позитивно оцінював історичний актроз'єднання України з Росією.

До оцінки історичних подій Шевченко підходив не з точки зору тодішньоюофіційної історіографії, а з погляду народу. Важко поневоленим народові.
Тому серце поета плаче, вимагає правди на землі. Проте Шевченко не впадає ввідчай, серце поета болить од того, що "заснула країна", і йому хочетьсязбудити народ, закликати його до нової боротьби за волю, за землю, заправду "на сім світі". Стор 95

Боденського в травні того ж року. В ньому він писав, що "Гамалія" ненапрямів. Вони обмінялись думками з приводу альбому "Живописна Україна",до якого автор спочатку мав намір подати пояснення істориків.

західнослов'янські й. Шафариком. Шевченко познайомився з правцявидатного Чацького і словацького вченого: "Слав'янскі сторонності" та
"Слав * янський народ опис", ЩО БУЛИ перекладені Боденськім Українськоюмовою. Консультантом Шафарика в питаннях української мови й літератури підчас праці над "Слав" Ямська народ описом "був Боденськім. Перебуваючитривалий час за кордоном, Боденськім не відразу довідався про вихід
"Кобзаря" і "Гайдамаків", а коли познайомився, то написав про це
Шафарікові.

Шевченко який уже в ранях творах закликав до єдності слав'ян, не міг незацікавитись глибше життям та історією цих братів народів. Розмови з
Боденськім якоюсь мірою спричинились до задумів поеми "Єретик" або "Іван
Гус "та посвяти її" Шафарікові ".

Через Боденського поет познайомився з деякими професорами московськогоуніверситету, з людьми, що належали до гуртка Бєлінського, Герцена та
Грабовського. Так відомо про його знайомство з проф. П'ю редьковім. Упізніших записах у "Журналі" Шевченко згадує як давніх знайомих ще деякихлюдей, близьких до цього прогресивного кола: Олену Сенкевич, дружину О.
Сенкевича (дівоче приз віще Басісько, походила зі зніжена), брата М.
Сенкевича, сестру в інших Грабовського, О. Мініцьку, знайому родині
Грановський, та ін. Згадуючи після заслання про обід у сина Щепкіна Миколи,поет перелічує: "Тут я зустрів Бабства, Чигирина, Кучера і багато ін. Стор 96 я зустрівся і познайомився з ними, як з давно знайомими рідними людьми "запис у журналі зроблено у такій форм, яка дає змогу пріспускаті, що здеякими людьми цього кола Шевченко був знайомий раніше, бо запам * ятативсіх, кого він зустрів уперше було б досить важко.

Таким чином, і це нетривале перебування в Москві (ми не знаємо колипоет виїхав до Петербурга) ідейно збагатило Шевченка. Він зблизився збагатьма прогресивними людьми Росії.

Десь на при кінці лютого Шевченко виїхав із Москви й прибув до
Петербурга. Оселився він на Василевському острові разом із художником О.
Козловим. Поет прожив у столиці більше року. Весь цей час він напруженопрацював і навіть улітку не виїхав на Україну.

Основною метою повернення Шевченка до Петербурга було закінченнянавчання в академії мистецтв. Нажаль, ми маємо дуже мало відомостей протвори Шевченка цього періоду. Знаємо тільки три дати складання ним іспитів:
29 квітня, 31 травня, 29 жовтня. З академічних робіт художника зберегласялише одна-малюнок олівцем і вугіллям "Натурнік" із цифрою оцінки "33".
Оцінка не з перших.

Не одержуючи стипендії, Шевченко змушений був вікопуваті різнізамовлення. Так, він ілюструвавкнижку М. Польового "Руские полководці ..."вийшла вона з друку 1845 р.., але гравюри з малюнками Шевченка й іншиххудожників виготовлялись в Лондоні. Потрібен був час, щоб їх переслати йодержати назад. Малюнки виготовлені ще в першій половині 1844 р..

Шереметьєва У передмов зазначило: "Портрети мальовані відомимхудожником. Стор 97

Поступово Шевченко почав розбиратись в людях, їх соціальній природі.
Мине ще рік, і він напише

Кругом мене де не гляну, Не люди, а змії ...

Прозріванню поета сприяла сама дійсність, значною мірою передовалітература, зокрема російська. Важливим із цього прикладу є вірш-посвта
"Гоголю", написаний 30 грудня. Шевченко не був особисто знайомий з Гоголем,і дуже шкодував, що таке знайомство не відбулось. Читав він усі творивеликого краянин, не раз бачив на сцені ревізора. Нагадаймо, що ще 1842 р..
Він намалював картину "Зустріч Тараса Бульби із синами". Пригадаймо що в
Яготині поет сперечається з Варварою Репніною, що до оцінки "Мертвих душ".
Можливо, що під час гастролей щеплено він ще раз побачив »ревізора" йнезабаром до цього написав посвяту її авторові. Слід нагадати боротьбунавколо творчості Гоголя, зокрема, навколо мертвих душ. Уся передовалітература вустами Бєлінського оцінила реалістичний твір. Реакція ж знялагалас. Вона бачила у творах Гоголя лише смердючі картини, бруд на брудівимагала автора у кайданах відправити в Сибір. Певною мірою вплив цьогоголосу підпала Репніна. Але Шевченко дуже рідко помилявся у своїхлітературних оцінках. У даному разі він розумів усе реалізуючі значеннякритичне реалізму Гоголя. Тому й звертається до нього з найтеплішімісловами: ", великий мій друже", "брата".

Поет, невдоволений байдужістю, пасівністю всіх тих, хто мав боротись засоціальне й національне визволення українського народу.

Невдоволений поет і тим, що тепер нема патріотичних подвигів, подібнихдо легендарних учинків Тараса Бульби й Івана Гонти. У гостро-сатиричнихобразах Шевченко висміював слова з Облудний царських маніфестів, реакційноїпреси: "Лепта удовиці", "престолові отечеству". Стор 116

Знаменно, що своїми революційними думками Шевченко ділиться саме з
Гоголем, людиною особисто далекою від революції, але своєю реалістичноютворчістю близько поетові до духу. Визначає він одну з най характернішіхрис автора "Мертвих душ"-єдність сатири й елегії: сміх крізь сльози. Цієюрисою Гоголя також була співзвучна Шевченкові.

У цей же час поет перекладав свою п'єсу "Назар Стодоля" на українськумову, 26 листопада 1844 р. Шевченко з написав: "отамане, якби ти знав, щотут робиться. Тут робиться таке, що цю йому казати. Козацтво ожило !!!!!!!!!

У березні 1845 р.. Шевченко завершує навчання в Академії мистецтв. 22березня він подає до ради академії прохання про надання йому звання. Того ждня рада ухвалює його прохання надати йому звання "некласного художника"
(тобто звичайного художника). Шевченко звернувся з проханням до правлінняакадемії дати йому "білет" по подорожі до України. 25 березня йому видалиподорожній квиток "