Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка - твори живопису і графіки, щоїх виконав Шевченко в різній техніці протягом усього життя.
Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах ічастково в гравюрах на металі й дереві вітчизняних і зарубіжнихграверів, а також у копіях, що їх виконали художники ше за життя
Шевченка.уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють данніпро понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Живописні йграфічні твори за часом виконання їх датуються 1830-1861рр. йтериторіально пов * язані з Росією, Україною і Казахстаном. Зажанрами - це портрети, композиції на міфологічні, історичні тапобутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх утехніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією,тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушахбілого, кольо-рового та тонований паперу різни розмірів, а такожу п * ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченкастановлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміннятворчого шляху й розкриття творчого методу художника є й йогочисленні ескізи, етюди, начерки та учбові студії. З усіх творівлише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша --авторські дати. Вивчення мистецької спадщини Шевченка в наш часдало можливість встановити максимально точні дати виконання багатьох його художніх робіт, визначити основні етапи розвитку творчостімитця за жанрами, тематикою й формальними ознаками. За часомвиконання всі живописні й графічні твори Шевченка можна поділитина три періоди: від перших робіт доакадемічного часу і дозаслання (1830-1847рр), твори років заслання (1847-1857рр) і роботи,виконані після повернення з заслання до смерті художника (1857 -
1861рр). В межах кожного з цих періодів простежуються й коротшіза часом етапи, які об * єднують твори не тільки за певноютематикою, а й за художньою вартістюїх і за технічними засобамивиконання.

За свідченням самого Шевченка, малювати він почав з ранньогодитинства - "хрестами й візерунками з квітками" (вірш "А.О.
Козачковському -му ") обводить сторінки в саморобного зошиті (1822-1826рр), а колибув у пана П. Енгельгардта козачком, - перемальовував лубки (1829).
З доакадеміч-них робіт збереглися малюнок олівцем "погруддяжінки "(1830), акварельні портрети П. Енгельгардта (1833)," Головажінки "(1834), портрети Катерини Абази і Є. Гребінки (обидва - 1837),серія композицій на історичні теми - "Смерть Лукреції" (1835),
"Смерть Олега, князя древлянського", "Олександр Македонський виявляєдовір * я своєму лікареві Філіппу "і" Смерть Віргінії "(всі - 1836),
"Смерть Богдана Хмельницького" (1836-1837) і "Смерть Сократа" (1837).
Ці твори незважаючи на несамостійність частини з них ( "погруддяжінки "перемальовано з невідомого оригіналу, а окремі малюнки наісторичні теми зроблено на зразок композицій, рекомендованих дляекзаменаційних робіт вступникам до академії мистецтв), свідчать проті, що ще до переїзду в Петербург Шевченко набув значноївправності в малюванні олівцем, а в Петербурзі, очевидно завдякироботі у В. Ширяєва, порадам І. Сошенка та праці в класах
Товариства заохлчування художників, він уперше почав працювати тушшю -пером і особливо успішно - акварельними фарбами. Це дало Шевченковізмогу підготуватися до вступу в Академію мистецтв. У роботаххудожника доакадемічного періоду вже яскраво виявився інтерес досуспільновагоміх тем. Його композиції стверджують патріотизм, людську гідність, виражають протест проти насильства. В них Шевченковперше звертається до вітчизняної історії.
Мистецька спадщина Шевченка періоду від вступу до Академії мистецтв і до заслання (1838-1847рр) становить окрему групу живописних іграфічних творів, що відзначається широкою тематикою, появою новихжанрів і новим співвідноенням між ними, значним удосконаленнямопанованого технічних засобів вираження і звернення до нових. Натворах Шевченка цього періоду особливо помітний вплив К. Брюллова:певна ідеалізація зображуваного, романтична піднесеність, деякаумовність колориту. Разом з тим Шевченко вчився в ньогомайстерності композиції, реалістичного рисунка, мистецтва портрета. В цей же час він починає виступати як представник критичногореалізму. В межах цього періоду виразно простежуються етапивнутрішнього розвитку митця. Перший етап припадає на 1838-1843рр (до першої подорожі на Україіну). Значну частину творчості Шевченкацих років становлять студійні роботи - малюнки олівцем, вугле татвори, виконані олійними фарбами. Серед них - окремі рисунки згіпсових моделей, а більшість зображення живої натури (натурщики врізних позах та змальовкі з натури своїх товаришів по Академії).
До цієї групи належить і виконана олією композиція "Натурщик впозі св. Себастіяна "(1840-1841рр). Виходячи за межі суто учбовихзавдань, Шевченко працює в цей час й над натурою власної
"Постановки" (акварелі "Жінка в ліжку" 1839-1840; "Натурниця" 1840).
Багато уваги приділяв він копіюванню творів свого вчителя К.
Брюллова (жанрові композиції "перерване побачення", "Сон бабусі іонучки "- обидві 1839-1840). Робота над цими копіями допомогла
Шевченкові увійти в творчу лабораторію видатного художника, сприялаудосконаленню майстерності в акварельного живопису. У перші рокиперебування в Академії Шевченко виконував портрети, історичні тажанрові композиції та ілюстрації (олівець, акварель, олійні фарби).
Опанування основами рисунка і тежнікою живопису позначалося напрофесійному рівні оригінальних робіт, а з творчим зростанням митця і його студійні малюнки набували високої художньої цінності. Упортретах, які художник виконував найчастішена замовлення, він незадовольнявся лише лише зовнішньою схожістю, а прагнув відтворитиобраз людини, риси її характеру. Вершиною в цьому жанрі Шевченкаакадемічного часу є виконаний олією автопортрет (1840), з якогопочинається галерея автопортретів. Нечіслені жанрві композиції митцяцього періоду є етапним в історії українського мистецтва. Сепія
"Хлопчик з собакою в лісі" (1840) тематично близька до незнайденоїкартини "Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці", яку рада академіїмистецтв 1840 відзначила срібною медаллю 2-го ступеня. Такої жнагороди удостоєно й композицію "Циганка-ворожка" (1841). Картина
"Катерина" (1842), викона олійними фарбами, ввійшла в скарбницюукраїнського побутового живопису як один з перших творів критичного реалізму. Жанрові твори Шевченка правдиво і поетично зображуютьжиття українського народу, глибше, ніж це було до того вукраїнському мистецтві, підносять соціальні проблеми. Успіхи жанрист позначились і на багатьох ілюстраціях Шевченка, які висунули йогодо числа відомих ілюстраторів. У перші роки навчання в Академіїмистецтв Шевченко почав працювати в пейзажному жанрі. Роботиостаннього періоду перебування в Академії свідчать про докоріннийзлам у творчості художника. Перша подорож на Україну (квітень1843 --лютій1844) визначила тематику і характер творів митця, їхні жанриі співвідношення між ними. На Україні Шевченко далі працював надпортретом, застосовуючи переважно олійні фарби (портрети Маєвської,
Г. Закревської, П. Закревського, дітей В.М. Рєпніна). Ці творинабгато віразніші, глибше, ніж акварельні портрети попередньогоперіоду, розкривають внутрішній світ портретованих. Вони свідчать іпро успіхи художника в оволодінні технікою олійного живопису. Новий за характером і технікою виконання (туш, перо-штрих, а не контур,як у композиціях доакадемічного періоду) автопортрет Шевченка 1843.
Рисунок тут ніби передував творам, виконаним у техніці офорта.
Мистецький доробок Шевченка часу перебування на Україні складаютьпортрети, підготовчі роботи до "Живописної України", виконані олієюдві картини - "Селянська родина" та "На пасіці", пейзажі (тепер якпровідний жанр), а також ч ісленні малюнки, серед яких і "Вдовинахата на Україні "та" Хата батьків Т.Г. Шевченка в с. Кірілівці ".
Всі ці роботи свідчать про великий інтерес митця до життяукраїнського народу і цого побуту, до природи й історичногоминулого України, про лібоке соціальне спрямування творчостіхудожника. У програмі до "Живописної України" вперше в українськоіу мистецтві проголошено думку про соціальну роль образотворчогомистецтва, а саме видання поклало початок розвиткові в українському міствецтві офорта.
Творчість Шевченка періоду від закінчення Академії до засланняхарактеризують переважно портрет і пейзаж. Відомо 17 портретівцього часу, виконаних олією, аквареллю і олівцем, - свідченнямайстерності і популярності Шевченка як портретиста серед широкихкіл української інтелігенції. В пейзажах, виконаних аквареллю таолівцем, переважає замилування просторами, затишними куточками іособливо деревами з їхнім вибагливим і складним малюнком.
Композицію тут побудовано на другому плані; пізніше, десь з літа
1845, спостерігаються перші спроби дати і третій план. Велике місце в творчості Шевченка в цей час посідав історичний пейзаж, щозумовлено роботою художника в Київській археографічній комісії, дляякої він змальовував архітектурні пам * ятки й історичні місця. Уцих творах висока майстерність поєднуються з науково-документальноюточністю.
Ретельне вивчення мистецької спадщини Шевченка, зосередження всіхйого творів у спеціальному музеї, публікація їх в академічномувиданні (1961-1964) дали змогу об * єктивно оцінити великий за обсягомі значний за мистецькою вартістю доробок художника періодузаслання. Незважаючи на царську заборону, Шевченко в роки недоліпрацював багато плідно в усіх властивих йомуй раніше жанрах.
Всього відомо 124 завершені твори й 220 екскізів та начерків,створених тоді. Змінилися тільки співвідношення між жанрами, питомавага кожного з них у загальному доробку митця. Найплідніше вінпрацював у жанрі пейзажу - цьому великою мірою сприяла участь в
Аральській і Каратауській експедиціях. Найчастіше художниковідоводилося фіксувати натуру нашвидку - звідси начерковій характерробіт, особливо рисунків у художніх альбомах. Ці малюнки дужелаконічні, часто це лише контури або контур з незначноюштрихування. Деякі пейзажі часу Аральської експедиції Шевченкозавершував вже в Оренбурзі за олівцевімі малюнками з поміткамі
"Для пам * яті", а частіше покладався на свою вийнятково зоровупам * ять. Про велику спостережливість художника говорять і численніпейзажі, на яких надзвичайно тонко зображено деталі не тільки напершому плані, а й на другому і третьому. З особливою силоюспостережливість митця виявляється в численних малюнках науково -допоміжного характеру з зображенням структури берегів Аральськогоморя та скель і урвища, що були важливими для геологічноїхарактеристики місцевості. Такий філігранній малюнок, не позбавлений і великої художньої цінності, очевидно, прислужився мітцеві дляпізнішої роботи в офорті. Пейзажі Шевченка часу обох експедиційвідрізняються від його пейзажів попереднього періоду перевагою вних другого і третього планів, видовження композицією при широкому, часто вдкрітому обрії й надзвичайно багатим і тонким Колоритми.
У глибоко емоційних і розмаїтих за настроєм акварелях Шевченкавиступає як видатний майстер цієї техніки. Його пейзажі дуді точео і правдиво відображають природу казахського краю, її своєріднукрасу. Особливе місце в художній спадщині Шевченка років засланняналежить жанровим композіціям, що становлять кілька окремихтематичних груп. Одна з них призначена побутові казахського народу
(сепії "Казахи в юрті", "Казахський стоянка на Косаралі",
"Казахський хлопчик розпалює грубку", "Казахський хлопчик дрімаєбіля грубки "," Казахи біля вогню "та акварель" Казах на коні ",всі 1848-1849рр). Ще більше змальовок з життя казахів у дорожніхальбомах художника (екскізі і начерки до закінчених сепій іакварелей). Значної розмаїтості і соціальної гостроти казахів теманабула в другий період заслання поета (сепії "Тріо", 1851; "Піснямолодого казаха ", 1851-1857;" Байгуші під вікном ", 1855-1856 і
"Казашка Катя" ,1856-1857). У деякі твори ( "Т. Г. Шевченко і байгуші",
"Т. Г. Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою" 1856 -
1857) художник вводить свій автопортрет. Цим Шевченко підкреслюєсвоє глибоке співчуття до долі казахського народу.
Окрему групу становлять композиції на історичні, міфологічні,літературні та біблійні теми ( "Благословіння дітей", "Телемак наострові Каліпсо "," Робінзон Крузо "," Самаритянка "," Казашка "," Мілон
Кротонській "," Нарціс та німфа Ехо "," Св. Себастіан "," вмираючигладіатор ", всі - 1856). Всім їм властиве глибоке психологічнетрактування образів.
Третя, цілком самостійна, група жанрових композицій це сепія сепій
"Притча про блудного сина", яку Шевченко мав намір відтворити вгравюрі. Викриття експлуататорського ладу досягає тут найбільшоїгостроти.
Портретні твори Шевченка років заслання виконано переважно сепієюабо італійським олівцем (лише кілька портретів в Оренбурзі --аквареллю). Вони досконаліші щодо композиційної побудови, глибшерозкривають псіхологі-чний стан портретованих і являють собою новийкрок у розвитку реалізму художника. Часто Шевченко вводить портрету жанрові композиції ( "О.Бу-такий і фельдшер О. Істомін під час зимівлі на Косаралі" 1848-1849; "Т.Г.Шев-ченко серед товаришів" 1856; "Т.Г.
Шевченко малює товариша "1855-1857).
Творчість Шевченка років заслання переконливо доводить, що, всупереч твердженням біографів поета з буржуазно-націоналістичного табору,він не втратив здібностей художника, а й досяг як Митею щевищого рівня в усіх жанрах портретному, пейзажному й побутовому. В його творах цього часу на повну силу пролунала соціальна тема йвиявилася інтернаціоналіст-ська позиція художника. Крім того, творироків заслання свідчать про те, що Шевченко бувши відірваним відакадемії, не забував про неї. Безсумнівний відгомін академічноїшколи відчувається у виконаних художником у цей час композиціях на історичні, міфологічні й літературні теми. Пієтет Шевченка до
Академії мистецтв стверджують написана на засланні автобіографічнаповість "Художник" та записи у "Щоденнику".
Мистецька спадщина Шевченка останнього періоду життя кількісноневелика. В цей час він багато працював над офортом і досяг уньому, порівняно з офортом 1844, новмх успіхів. Серед пейзажівпереважають етюди й начерки, виконані 1857 на пароплаві, коли поет їхав з Астрахані до Нижнього Новгорода, та краєвиди, створені на
Україні під час третьої подорожі 1859 (вийнятком хіба що є офорт
"Вечір в Альбано поблизу Рима. Ліс "- за твором М. Лебедєва та
"Мангішлацькій сад" - за власним малюнком). Усі ці пейзажі незалежно від міри їхньої завершеності, свідчать про зрослу майстерність
Шевченка-пейзажиста в останній період життя. Це виявляється впідкресленні другого і третього планів, у побудові композиції наширокому обрії та у перевазі повітряної перспективи над лінійною,в глибокій лірічності та емоційності краєвидів.
До жанрових композицій Шевченко звертався лише повернувшись до
Петербурга та його майже виключено в зв * язку з роботами в офорті
( "Дві дівчини", "Свята родина", "Притча про робітників на винограднику").
Всі-1858 "Сама собі своїй господі". "Приятелі", "Старець накладовищі ", всі-1859). Особливий інтерес являють портрети роботи
Шевченка останнього періоду його творчості. Їх відомо 41. Усе це
- Завершені твори, крім невеликого рисунка олівцем - портрета О.
Герцена, спокійного в Нижньому Новгороді. Портрети виконано італ.
Олівцем і крейдою на тонований папері та в техніці офорта. Дляпортретів олівцем характерні смілива, соковита лінія й соковитийштрих. Шевченко намалював їх на пароплавіпід час переїзду по Волзі, потім у Нижньому Новгороді, Москві, на
Україні та в Петербурзі. Вони близькі до портретів, виконаних у
Новопетровському укріпленні, але набагато контрастніші та віразнішіщодо внутрішньої характеристики портретованих, хоч сам малюнок уних значно лаконічнішії. Ціла галерея офортний автопортретів (шість)і портрети віце-Презедента петербурзької академії мистецтв Ф.
Толстого та професорів академії Ф. Бруні та П. Клодта й академіка
І. Горностаєва є визначним здобутком не лише в мистецькійспадщині Шевченка, а й в уьому тогочасному офорті.
Шевченко зробив великий внесок у розвиток портрета, побутовогожанру і пейзажу. Він виступав як один з перших на той часофорістів України й Росії. Його реалістична творчість сповненавеликого соціально-викривальну змісту й відзначається глибокоюнародністю, інтернаціональ-ними мотивами і гуманізмом. Твори Шевченка мали впл?? в на весь розвиток українського мистецтва, вони служатьжиттєдайним джерелом для багатьох поколінь українських художників.
Мистецька спадщина Шевченка визначає його видатне місце в історіїне лише українського, а й світового мистецтва.

Автопортрет Т.Г. Шевченка - власні зображеня, які художник створював протягом усього життя. Найранішій з відомих тепер автопортретів
(полотно, олія, 43 * 45, в овалі, ДМШ) виконано на початку 1840 в
Петербурзі. Це одна з перших спроб Шевченка малювати олійнимифарбами. У творі - романтично піднесений образ молодого поета -художника. В манері виконання - в легких лесіруваннях, що подекудипоєднується з корпусним накладанням фарб, у витонченому малюнку, вдовершену пластичному моделюванні, в колоріті, побудованому насиньо-зелених тонах з вікрапленням червоних, а головне вромантичному забарвленні образу - виразно відчувається вплив К.
Брюллова. Твір не завершено.
Автопортрет (папір, туш, перо, 22,7 * 18,4, приватна збірка, Москва),нарісованій в Яготині 23 - 26.IX 1843 і подарований В. Репнінійразом з рукописом поеми "Тризна", зображує Шевченка за роботою.
Тут виразно передане уважне сприйняття молодим художникомнавколишнього життя. Портрет виконано вільним, упевненим штрихом,близьким до манери рисування голкою на міді.
Автопотрет, виконаний у кінці серпня 1845 (папір, олія, 17 * 13,3,
ДМШ) і подарований Н. Тарановській, немовби розвиває ідеюпопереднього. Він гранично простий, ясний за формою. Шевченка наньому сповнений енергії, внутрішньої сили, рішучості. До 1845належить і автопортрет зі свічкою, відомий за офортом Шевченка
1860. В альбомі 1845 є начерк цього твору олівцем. Із спогадів
А. Козачковського відомо, що в 1845 Шевченко майже завершив роботу ще над одним автопортретом, в якому подав образ "народногопоета, влучно схоплений у хвилину його поетичного натхнення ". Цейтвір не зберігся.
Кілька автопортретів Шевченко створив під час перебування назасланні. Перший автопортрет (папір, олія, 12,7 * 9,9, ДМШ), порушившицарську заборону писати і малювати, він намалював між 23/06 і
11/12 1847 в Орській фортеці, як тільки туди прибув, і 11/12
1847 надіслав А. Лізогубові. Це портрет поета в солдатськумундирі й кашкеті-безкозірці. Тяжкі муки вже наклали відбиток наобличчя Шевченка, на якому вражають широко розкриті, сповненіскорботи очі.
З портретів, виконаних під час перебвання Шевченка в Аральськійекспедиції (1848-1849), до нас дійшов лише один (папір, сепія,
15,6 * 12,9, Лвів. Музей українського мистецтва), що його художникнезабаром подарував А. Венгжіновському в Оренбурзі. Шевченказображає себе у вбранні, яке носив в експедиції, - звичайномуцивільному платті і світлому кашкеті з великим козирки, наобличчі - сліди втоми від нелегких мандрів. До цього твору близькітри портрети (полотно, олія, закомпонованій в овалі, відтворений укнижці О. Новицького "Тарас Шевченко як маляр", Лвів - Москва,
1914, де тепер цей портрет - невідомо; полотно, олія, 24,5 * 19,8,
ДМШ; полотно, олія, 26,2 * 21,4, ДМШ), які щодо авторства потребуютьдеякого дослідження: досі не встановлено чи це Шевченковіавтопортрети, чи копії або варіанти, виконані іншими художниками.
Доля намальованого під час Аральської експедиції автопортрета,надісланого В. Репніній 14/11 1849, через три тижні післяповернення до Оренбурга, невідома.
За часів перебування Шевченка в Оренбурзі збереглися дваавтопортрети.

Один з них (папір, сепія, білило, 24,3 * 18,1, ДМШ) виконано непізніше 29/12 1849 і подарованого Ф. Лазаревському. Шевченказобразив себе в цивільному одязі - у світлій куртці, з-під якоївидно комір білої сорочки. На обличчі відчувається душевний спокій.
В тому, що поет зобразив себе так, певно, мало значення те, щов цей час він жив не в жахливих умовах солдатської казарми, ана приватній квартирі, серед друзів і мав змогу малювати.
Психологічною характеристикою до цього твору близький автопортрет усолдатську мундирі з погонами (папір, сепія, 16,2 * 13, ДМШ), щойого Шевченко 29/12 1849 надіслав А. Лізогубові. Поет тоді щесподівався на полегшення своєї долі, чекав підвищення у званні доунтер-офіцера й офіційного дозволу малювати. Та незабаром, післяарешту за порушення царської царської заборони і майже піврічногослідства, цого заслано до Новопетровського укріплення. Тут Шевченкостворив нові автопортрети - вражаючої сили художні документи про сім років нелюдських фізичних і моральних мук, але - всупереч усьому --й натхненної, подвіжніцької, героїчної творчої праці. До цих роківналежить низка сюжетних, жанрових малюнків, у які художник ввівавтопортрети. Під час експедііції до Каратау він виконав малюнок
"Шевченко серед товаришів", на якому зобразив себе за малюваннямразом з Б. Залеський і Л. Турно. Його зображення близьке тут доавтопортрета, створеного в липні-серпні 1851 й подаровано Б.
Залеський. На останні роки перебування художника у Новопетрівському укріпленні припадає малюнок "Шевченко малює товариша", де вінзобразив себе за роботою в кібітці, що її спеціально поставив для нього у саду біля укріплення І. Усков. На цих малюнкахвідтворено образ Шевченка, обстановку, в якій він тоді перебував,передано його захоплення мистецтвом.
Важливе місце в творчому доробку Шевченка цього часу посідаютьжанрові малюнки "Шевченко й байгуші" та "Шевченко й казахськийхлопчик, що грається з кішкою ". До яких художник ввівавтопортрети. Щоб підкреслити вірогідність зображеного й передатисвоє співчуття гноблення тоді, приречений на злидні і голод,казахському народові. Автопортрети, подані силуетом, є на малюнках
"Казарма" та "Кара колодкою" (обидва - 1856-1857рр). У
Новопетровському укріпленні Шевченко намалював також дваавтопортрети, один з яких 3/11 854 передав з М. Семеновим ударунок О. Бодянський, а другий надіслав 22/4 1857 Я.
Кухаренкові. Обидва твори не збереглися. На першому на підставілиста до О. Бодянського, художник зобразив себе в цивільномувбранні. Другий - відомий з фоторепродукції, щозберегласся в архіві
Олени Пчілки. Його намальовано сепією; як можна судити з того, що
Шевченко тут так само зобразив себе у цивільному одязі, цейпортрет виконано 1853-1854рр.
Повертаючись із заслання, в Нижньому Новгороді Шевченко намалювавще два автопортрети. Перший (тон, папір, італійський та білийолівці, 31,4 * 24,6, ДМШ), виконаний не пізніше 28/11 1857, авторподарував М. С. Щепкіну. Другий (тон, папір, італійський та білийолівці, 25,5 * 21,2, ДМШ), виконаний не пізніше 4/1 1858, надіславтоді ж з П. А. Овсянникова у дарунок М. Лазаревському. В обохтворах постає образ сильної духом людини, яка вийшла незламною знайтяжчих випробувань. М. Лазаревський з подарованого йому автопортрета замовив 25 фотокопій, щобпоширювати їх серед друзів і знайомих.
Більшість автопортретів, створених у Петербурзі в останні рокижиття, Шевченко виконав технікою офорта. Працюючи над ними, вінчасто користувався фотографіями. Перший автопортрет - у темномукостюмі (папір, офорт, 16,1 * 12,3, створений за фотографією кінця 50 --х років) - виконано не пізніше 14/3 1860р. З цього творузбереглися також відбитки третього стану (16,1 * 12,5), де фон вкритотонким шаром акватинта. Автопортрет пройнятий глибоким ліризмом.
Вражає вираз очей, якого раніше в автопортретах не було: в них ісум, і ніжність, і тепле співчуття. Це вираз "ласкавий, майженіжний ", який помітив в очах художника І. Тургенєв.
Незабаром за фотографією, зробленою наприкінці березня 1858, хробленодругий автопортрет - з бородою, в кожусі і шапці (папір, офорт,
16,9 * 12,5), який можна датувати не пізніше як 4/4 1860. РетельноОпрацювавши обличчя й виділивши його легким штріхуванням на тлінавколо голови, Шевченко вільно в начерковій манері, накресливубрання й покладену на коліно руку, що надало образові своєрідного артистизму. За маллюнком, виконаним 1845,, що його Шевченковідшукав, він у травні 1860 створив автопортрет із свічкою (папір, офорт, акватинта, 16,4 * 13), в якому майстерно передав ефектосвітлення - боротьбу світла й темряви, внаслідок чого твір набувсимволічного звучання. В цьому автопортреті прівертє увагурозмаїтість застосованих технічних прийомів. Густим плетивом різноїсили штрихів, підкреслених і об * єднаних шаром акватинта, художникпоказав, як морок відступає перед переможно силою світла. Обличчямодельоване прозорими перехресних штрихами, а вбрання зображенесіткою паралельних ліній, що імітують манеру класичної гравюрирізцемза фотографією, яку зробив 1859 у Києві І.
Гудовській, 1860 виконано автопортрет у світлому костюмі (папір,офорт, 16,5 * 12,5). Тут на обличчі Шевченка помітно сліди тяжкоїнедуги, яка підточувала й без того надламане засланням здоров * япоета. У цьому творі відбився також пригнічений стан, у якому
Шевченко повернувся до Петербурга після арешту на Україні влітку
1859. Якщо кожний з розглянутих офортний автопортретів певну граньобразу Шевченка, передає той чи інший душевний стан, то останнійз цієї групи автопортретів - у шапці й кожусі, створений непізніше 4/12 1860 за фотографією А. Деньєра, зробленою 1859, даєузагальнений образ портретованих. Твір вражає глибиною і цілісністю характеристики. Недаремно сучасники поета вважали його найвдалішімі найбільш схажім з усіх прижиттєвих зображень Шевченка, і вінздобув найширшу паопулярність. Технічно портрет віконаног бездоганно.
Офортний штрих набув тут війняткової експрессії. Штріхуваннямвкрито не лише тло навколо голови, а й усе зображення;перегукуючісь з енергійним штрихом, яким передано смушеву шапку йкомір кожуха, воно надає портретові своєтідної суворості. Напортреті є авторський підпис і дата виконання, а також монограмаз облямованіх колом літер, написаних енергійним розчерк. Офортніавтопортрети Шевченка (естамп різних станів) зберігаються в кількохмузеях, більшість - в ДМШ. В останні роки життя Шевченко малював і олійними фарбами. З чотирьох тогочасних полотен, що дійшли донас, три - автопортрети. В них помітний вплив Рембрандта, творчістюякого Шевченко захоплювався замолоді і яку тепер, працюючи надофортами, вивчав особливо старанно. Один з автопортретів (1859)відомий з копії, що її виконав К. Фловіцькій (44,4 * 35,5, ДМШ).
Шевченко тут зображений з бородою. Ефект контрастного бічногоосвітлення, надаючи творові великої емоційної належності, невідвертає, однак, уваги від основного - погляду Шевченка. Крім копії
К. Флавіцького існувала ще одна копія (де тепер - невідомо), якувиконав художник Жебровський. Другий автопортрет з цієї групи
(полотно, олія, 59 * 48, в овалі, Державний музей українськогомистецтва в Києві), виконаний не пізніше 1860, експонувався того ж року на виставці в Петербурзькій академії мистецтв. Він значновідрізнявся від інших автопортретів художника трактуванням образу:
Шевченко намалював себе тут молодим парубком. З-під високої,зсунутої набакір, смушевої шапки вібмвається чуб, під сувоїв білавишивана сорочка, пов * язана червоною стрічкою. Твір близький доавтопортретів Рембрандта не лише живописно-колористично вирішенням --характерним поєднанням золотаве-брунатним тонів, виразною світлотінню, а й "маскарадом", який багато важить в образному ладі портрета.
Контраст між парубочі вбранням і сумним поглядом пройнятий сльозою очей фізично надламанаго, передчасно постарілого Шевченка становитьосновний мотив твору, надає йому глибокого трагічного звучання.
Останній автопортрет (полотно, олія, 59 * 49, в овалі, ДМШ), віконаняй
1.02.1861, відтворює образ безнадійного хворого художника. Густийморок, з якого виступає освітлене тим же контрастним бічнимсвітлом обличчя Шевченка посилює трагізм твору.
Автопортретні зображення є в деяких краєвидах Шевченка зрозвинутими жанровими мотивами.
Окреме місце серед автопортретів Шевченка посідають автошаржі, що є в альбомах 1839-1843 та 1846-1850, на берегах деяких рукописівпоета та на копії малюнка "Хата батьків Т. Г. Шевченка в селі
Кірілівці ", яку виконала Г. Псьол. Ці автошаржі свідчать, щовластиве поетові почуття гумору не залишало його й в найтяжчіроки життя. Автопортрети Шевченка - своєрідна автобіографія, написанарукою великого художнка-реаліста.

незнайдені мистецькі твори Т. Г. Шевченка - твори художника, про якіє тільки згадки в його автобіографії, "Щоденнику", листуванні,повістях, архівних документах і записах його сучасників. Черезтяжкі обставини життя Шевченка вкрай несприятливо склалася доляйого мистецької спадщини. До викупу з кріпацтва Шевченко не мавзмоги ні збирати, ні зберігати свої ранні твори. Багато малюнків,виконаних по закінченні петербурзької Академії мистецтв, які були у
І. Фундуклея і М. Сажина, загубилося після арешту поета 1847.
Окремі малюнки, що він їх потай надсилав з Новопетровськогоукріплення друзям для продажу, потрапили до третіх рук, і де вони
- Невідомо. Чи не розшукано й малюнки різних років, що залишилисяпісля смерті поета і були продані з аукціону у травні 1861. Удожовтневий час твори Шевченка колекціонувалі окремі особи.
Систематично збирати і зберігати мистецьку спадщину Шевченка сталоможливим лише після перемоги Великої Жовтневої соціалістичноїреволюції. За радянського часу виявлено і вивчено багато творівхудожника, які вважалися втраченими. Із скупих згадок вавтобіографічних поезіях і з мемуарних джерел відомо, що Шевченкозахоплено малював у дитинстві. Це були переважно візерунки, щоними він прикрашав перепісувані книжечки, та зображення солдатів іконей, якими прикрашав стіни хати. Коли Шевченко служив козачком у
П. Енгельгардта, він перемальовував картини, які прикрашали панські покої. Подорожуючи з обозом Енгельгардта, копіював, певно, з гравюр і лубочних картинок зображення історичних осіб та фольклорнихгероїв. За те, що козачок Шевченко 6.12.1829 перемальовував лубочні картину "Козак Платов", його з наказу пана покарано різками.
Жодна з цих копій не збереглася. Чи не збереглися й малюнки, які
Шевченко, працюючи в майстерні В. Ширяєва в Петербурзі, робивбілими ночами із скульптур у Літньому саду. Чи не дійшли до нас йперші Шевченкові спроби в жанрі акварельного портретного живопису,до якого він звернувся за порадою І. Сошенка. Це зокрема портрет
І. Нечипоренка, який позував Шевченкові, а також портрети, що їххудожник виконав після вступу до петербурзької Академії мистецтв:портрет нареченої Демидова, портрет П. Мартоса, Солової, С.
Гулака-Артемовського, В. Апрелєва та інші. Чи не розшукано й більшістьмалюнків та етюдів Шевченка, виконаних у навчальних класах
Товариства заохочування художників і в Академії мистецтв до зустрчі з К. Брюллова та під час навчання в нього. Не знайдено йкартину "Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці", яку Рада академіїмистецтв 27.11.1840 відзначила срібною медаллю 2-го ступеня, якпершу Шевченкову спробу живопису олійніі фарбами, а також дві іншітвори тих років: акварель "Група сплячих жебрачок", яку шевченкоекспонувала 1842 на виставці в Академії мистецтв, та Катрину "Панна
Сотниківна ", намальована того самого рогк на прохання Г. Квітки -
Основ * яненка. З творів, що їх Шевченко виконав на Україні 1843 -
1847, не відшукано портрети О. Волховського, членів родини О.
Лук * яновича, О. Шостки, О. Афанасьєва-Чужбинського, три портретичленів родини Катерінічів, В. Забіли, сина К. Білозерського, Ю.
Сребдольської, 8 шаржованіх рисунків членів "товариства мочемордія",
2 малюнки "Бал у Волховськіх", "Будинок Хмельницького у Суботові",
"Будинок А. О. Козачковського в Переяславі", малюнки, виконані підчас розкопок могили переп * ятіхі біля Фастова та інші. Невідома йдоля багатьох творів Шевченка часів заслання. Серед них портрети Е.
Нудатова, М. Обручової, Ф. Лазаревського, О. Фролова, Є.. Косарєва, М.
Бажанова, дочки Усков Наташі, жанрові малюнки з життя казахів:
"Казахський бакса", "Спритний продавець", "Молитва до вмерла", один з двох однойменних малюнків "Циган", "Дочка хіоського Гончара" і
"Сцена в казармі"; карикатури на міністра освіти С. Уварова тараїмськіх офіцерів; низка краєвидів, виконаних під час Аральськоїта Каратауської експедицій, у Новопетровському укріпленні та йогооколицях. Досі не розшукано й два малюнки сепією з зображеннямбайгушів. Відомо лише, що Шевченко надіслав їх Б. Залеський, один
- У дарунок, другий - для продажу. З творів, виконаних по дорозі ззаслання - на пароплаві "Князь Пожарський" та в Нижньому Новгороді,не знайдено портретів В. Кішкіна, А. Шауббе, І. Гасса, А. і М.
Брілкініх, Г. Попової, М. Дорохової, А. Пущіної, С. Варенцової зсином, М. Олєйнікова; малюнки з зображенням архітектурних пам * яток
Нижнього Новгорода. З творів останніх років життя Шевченка нерозшукано портретів Г. Суханова-Подколзіна, дочки С. Гулака -
Артем?? ого, Н. Карташевської, Айрі Олдріджа, л, Жемчужникова і Л.
Зотової; рисунків "Краєвид в Мошнах", "Дуб"; копія з однойменноготвору А. Мещерського, виконана як оригінал для офорта.
Серед незнайденіх творів є й автопортрети різних років: автопортрет, що його Шевченко передав через М. Семенова 3.11.1854 з
Новопетровського укріплення в дарунок О. Бодянським; автопортретчасів заслання, який у списку Г. Честахівського творів Шевченка, що залишився після смерті поета, значиться як виконаний нібито в
Оренбурзі. Чи не розшукано й деяких робочих альбомів з малюнками; єдані, що дин з них був у Києві в польського археолого йбібліолого К. Свідзінського. Деякі Шевченкові твори дійшли до наслише в гравюрах інших майстрів: ілюстрації до твору М. Надеждіна
"Сила волі" та до книжки М. Польового "Історія Суворова ...", портретидля видання "Русские полководці", малюнок "Затока біля
Новопетровського Укріплення ", з якого Б. Залеський виконав офорт.
Окремі твори Шевченка тепер відомі лише у фотографіях ірепродукціях, вміщенніх у різних виданнях.
Незнайдені мистецькі твори Шевченка свідчать про те, що йогохудожній доробок був набагато більший, ніж досі відомо. І хоч затими згадками, що є в літературі про невідшукані і втраченітвори, важко говорити про їхні мистецькі якості, але й самперелік робіт значно доповнює уявлення про містейьку спадщину
Шевченка, про різноманітність його інтересів і вінткову творчуактивність.