УДК 811.161.2 '373 .2
Т.П. Беценко (Сумський педагогічний університет)
ономастична ПРОСТІР УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ДУМ
У статті розглядаються особливості функціонування ОНОМАСТИЧНИХ одиницьв українських думах - самобутніх зразках народної творчості нашого народу.
Зокрема, викликають інтерес різні види топонімів (ойконімі, оронімі,гідронімі та ін.), антропонімі (агіонімі, андронімі) як певні складникимовної системи, що фокусують в собі різні часово - просторові, ідейно -змістові, художньо - естетичні комплекси.
Увага зосереджена на систематизації та семантико-стилістичномуаналізові названих одиниць у структурі поетичного тексту.
Українські народні думи, належачі до творів фольклорних і яскравовірізняючісь з-поміж інших зразків цього жанру багатьма тільки їмпритаманними ознаками, характеризуються своєрідним ономастикон, який,окрім того, що надзвичайно багатий за своїм кількісно-виражальних складом,виявив ще й певну специфіку, пов'язану з системою художньо-образнихсимволів.
Своєрідність функціонування ОНОМАСТИЧНИХ одиниць у названих творахвбачається насамперед у певній віокремленості кола власних найменувань, щовведене у словесну тканину: використовуються власні найменування недовільного, художньо вимисленого, безпідставного жанру з поглядуінформаційної точності повідомлюваного тощо, а такі, що зіставлювані зокремими документальними подіями, постатями, зафіксованими в ходіісторичного розвитку. Фактично, власні найменування (у даному випадку ті,що виявлені в українських думах) є відправнімі точками певної доби, епохи,а отже - знаками національної пам'яті, яка сягає різних рівнів людськоїжиттєдіяльності: релігії, етики, естетики, мови, історії, культури ...
частотність функціонування власних назв, їх значне поширення в думахособливо помітне. Проте тут, поряд з чистою інформативністю, тяжінням доточності описуваних подій, простежується використання названих одиниць звласне художньо-образним задумом: часто досягається шляхом багаторазовогоповтору в контексті думи однойменних одиниць (напр., у думі "Богдан
Хмельницький і Василь Молдавський "м. Чигирин уживається 2 рази, м. Сороки
- 6 разів, м. Січава-2 рази) своєрідна акцентуація на важливих моментах,спостережених у ході боротьби і відображених таким чином у поетичних творахгероїчного змісту.
Чітка окресленість власних найменувань (насамперед, топонімів іантропонімів) виявляється в тому, що всі найменування, як правило, невигадані, а такі, що реально й документально зафіксовані. Окрім того, вонипозначають назви об'єктів і осіб історично значущих. Таким чином, їхуживання обумовлене насамперед точністю, достовірністю, правдивістюінформації, що подається. Можна сказати, що в даному випадку власнінайменування, виконуючи свою первинну функцію, - інформативно-національну,створюють інформаційне поле. Наприклад, згадка в тексті думи "Втеча трьохбратів з міста озовися, з турецької неволі "Савор-могили вже свідчить проподальший хід подій, зокрема вказує на трагічний кінець, адже могилаасоціюється зі смертю:
Про теє промовляв,
До Савор-могили прибував,
Од голоду, ран знемагав,
Під Савор -могилою спочивав.
В той час Сизі орли налітали ...
....................... ............................
............... ....................................
За час за годину Богу душу оддав .
[2, 156-157]
Звичайно, ономастічні одиниці в тексті поетичних творів не позбавленіемоціонального змісту, що є закономірним явищем. Художньо-зображальний,естетичне наповнення власних найменувань в українських думах - це вториннафункція названих одиниць, їх емоційно - експресивне, художньо-образне поле,що грунтується на сприйнятті цих лексем як певних символічних знаків
(Запорізька Січ - символ козацької слави, мужності, нескореності, героїзмута ін., Дніпро - символ України, Чигирин - символ гетьманської влади).
Проте часом важко визначити, яка функція - інформативно-довідкова чихудожньо-зображальний буде домінуючою: наприклад, коли текст думи фіксуєантропонім Богдан Хмельницький. Не викликає сумніву, що це ім'я завшесприймалося українцям з вираженими позитивними емоціями, які обумовленіжиттєвою позицією цього ватажка повстанців, його діями, вчинками іпрагненнями, скерованими високими патріотичними почуттями. Позитивніемоції, можемо стверджувати, були домінуючими: досить назвати це ім'я
(навіть в тексті думи) і не подавати детальних описів його дій, вчинків, --і текст одразу набере певної емоційної тональності, адже ім'я цього герояще за часів його життя є символом мужності, патріотизму, любові до народу
України. Те, що Богдан Хмельницький - гетьман-ватажок, сприймається надругому плані, хоча цей, так званий другий план, і породив первиннийемоційний фон, який домінує у сприйнятті цієї лексеми - власної назви.
Таким чином, ономастична одиниця передає подвійний заряд - художньо -естетичний і інформаційно-довідковий.
Отже, ономастична ряд як такий з усіма його особливостями і визначаєоригінальність цих творів. Іншими словами, самобутність думпрослідковується вже на прикладі ономастична простору.
Найпродуктівнішімі з-поміж ОНОМАСТИЧНИХ одиниць виступають топоніми.
Кожен топонім, уживаних в думах, іменує певний (такий, що реально існувавчи існує) географічний об'єкт. І в творах цього жанру народнопоетічноїтворчості на перше місце ставляться географічні об'єкти, а не самі по собіслова-топоніми. Наприклад, функціонування в думі "Плач невільніка втурецькій неволі "[2, c.101-102] назв пристань Козловська, місто Царгород,
Червоне море, Чорне море слугує називаною об'єктів, які мають надзвичайнувагу для правильного, точного і повного розуміння оповіді: в XV-XVII ст. в
Козлові (на Козловській пристані) був великий турецький базар, на якомупродавали невільників; Царгород - турецьке місто; Червоне море та Чорнеморе асоціювалось з чужини (отже, неволею)-з арабського та турецькогоземлею - таким чином, знаючи це, не важко зрозуміти, чому бідний невільникзгадує ці назви:
То не знатиме отець, либонь матір,
У которої каторзі шукати:
Чи у пристані Козловської,
Чи у городі Царьграді на базарі,
Будуть вушка, турки-яничари набігати,
За Червоне море у арабську землю запродати ...
[2, 101 ]
У іншому випадку стає зрозумілим, чому саме топонім Кодима долинавиноситься у заголовок думи: "Смерть козака в долині Кодімі". Відомо зісторичних джерел, що в Кодіній долині дуже часто проходили сутички зтатарськими завойовниками. Тому саме це місце заслуговує на особливу увагу,яке так відчайдушно проклинає "козак простріляній, порубаний", що першийраз тут "коня вороного втеряв", другий раз - "товариша сердечного", а третійраз-сам голову козацькую покладає. При цьому топонім Кодіна долина набуваєсимволічного значення і виступає синонімом до поняття смерть.
Знаючи, що місто Кілія - це місто, розташоване в Одеській області, якев 1484р. захопила Туреччина і побудувала там укріплення-свій опорний пунктв гирлі Дунаю, стає зрозумілим, чому "Ой десь, ой десь за килимом-містомкозаченько гуляє, А з килима-города татарин поглядає "[72]. Фактично,цим самим вказується на місце сутичок. А текст думи "Козак Голота", частофіксуючи топонім Кілія, засвідчує значущість цього топографічного об'єктаяк військового укріплення для тодішнього розгортання подій.
топоніми як найчісельніші одиниці в думах представлені хоронімамі:
Украйна [с.167, с. 224, с. 231 та ін.], Туреччина (Турещіна) [с.158, С.162,С.212, с.221], Брацлавщина [С.434], Білограбська земля [с.389], Вінниччина
[с.с.434], Запоріжжя [С.248, с.312, С.315 та ін.], Карпатська Украйна
[с.426], Польща [с.276, с.422, С.423], Грабська земля [с.386, С.388, с.393та ін.], Поділля [С.434], Подністров'я [С.434], Полтавщина [С.434],
Прикарпаття [с.426], Чорномор "є [с.170], підгрупу цих топонімів утворюютьприродні хоронімі, як-от: луг Базавлуг [2, 86], долина Кодіна [2, 99,100],долина Кайнарська [79], Черкес-долина [2, 243, 245, 255], Черкень-долина
[2, 224]; ойконімамі (комонімамі і астіонімамі): Азов (озовися) [с.150, С.157,с.163, с.164 та ін.], Біла церква [с.263, с.267, с.271 та ін.], Богуслав
[с.123, с.125 та ін.], Боровиця [с.260], Брайля [С.237], Кам "янський
Поділець [с.278], кефалі (Кафа) [с.135, с.141, та ін.], Килим-город [с.72-
74], Кілія [с.72, с.73, с.75 та ін.], Козлов [с.119, с.120 та ін.], Корсунь
[с.224, С.231, С.246 та ін.], Крилов [с.232, С.236, с.337, С.247 та ін.],
Кумейки [с.260], Мерефа [с.295, с.296], Пирятин [с.385, с.387, с.396],
Ситники [с.277], Стеблів [с.277], Суботів [С.292], Сучава [с.279, с.281],
Тор [с.295], Трапезунд [с.135, с.136, С.140], Царгород [с.101, с.102, с.104та ін.], Черкаси [с.224, С.226, с.229, С.231 та ін.], Чигирин [С.254,с.262, с.263 та ін.], Ясси [с.279, с.281]; гідронімамі, літонімамі: Семенів
Ріг [с.79]; пелагонімамі: Чорне море [с.98, с.101-104, с.106-110 та ін.],
Червоне море [с.101, с.103], Азовське море [с.424, с.427], Сиваш [с.427],потамонімамі: Базавлуг [с.82, с.86, с.87], Буг [с.284], Вісла [С.287,с.289, С.434], вітка [с.72], Волганка [с.221, С.223], Дніпро [с.83, с.86,с.147 та ін.], Дністр [с.167, с.169, С.223 та ін.], Дон [С.311, С.423, таін.], Дунай [с.258, с.324 та ін.], Жовті Води [с.276, С.282, С.434], Кодима
[с.99, с.100], Полтавка [с.169], Прут [с.276], Рось [с.259], Салтанка
[c.166, 167,218], Самара [с.89-97, 153 та ін.], Сула [с.261], супу
(Супоня) [с.261], Ташлик [с.294], Хортиця [с.258]; гелонімамі: болото Супій
[с.261]; інсулонімамі: Крим [с.426, 427], Тендра [с.135, 147,398];дромонімамі: Муравський шлях [С.152, 156,185 та ін.]; оронімамі: Осаур -могила (Савур-могила, Савір-могила) [С.171], Саура-могила [С.152], Осавур -могила [с.167, 169], Савор-могила, Загребельна могила [156,186].
Майже всі топоніми в думах, що є прикметою цих творів, подаютьсяпріладковім словосполученням: як правило, до власної назви додається родовепоняття: болото, луг, долина, місто, село. Така конкретизація зумовленаприпиненням якнайточнішої передачі інформації, визначенням точноїлокалізації описуваних подій, підкресленням значущості того чи іншогооб'єкта у томі опису тощо.
Антропонімі дещо поступаються щодо частотності вживання передтопонімамі. Проте їх функціонування також специфічне: переважає насамперед
????????????, ???????????, Реальність зображуваного, що переплітається звозвеличення-оспіванням чи (значно рідше) осудом, зневагою тієї чи іншоїдійової особи, яка виноситься в епіцентр поглядів, подій з усіма своїмиякостями.
До розряду власних назв, зафіксованих у думах, насамперед відносимотеологічні найменування вищого порядку (теонімі).
У кожній думі (особливо в кінцівках) вживається ім'я Бога, що має рядваріативних найменувань: Господь, Господь Бог, милосердний Бог, праведний
Суд "я, милосердний Господь, Отець Небесний, милостивий Господь.
Концентрація уваги слухачів (а пізніше і читачів) на повсякчаснозверненні до Бога, а також часте функціонування в текстахцерковнослов'янських слів - термінів, звернення в окремих думах дорелігійних обрядів наштовхує на роздуми про джерело виникнення цих творів.
Українські думи наскрізно пронизані любов'ю до своєї віри, влаштуванням
Бога. При цьому християнська віра є уособленням рідної землі - України іпротиставляється бусурменській, що асоціюється з неволею, каторгою, чужоюземлею, смертю. Відповідно додержання своєї віри - найвищий закон длякозака.
У думах спостерігаємо повсякчасно звернення до Бога, що проявляється увласне звертаннях та віхваленнях Бога, християнської віри, у розумінніважливої ролі виконання заповідей Божих, і, що особливо цікаво, у власнихнайменуваннях осіб смертних - козаків прізвищами з коренем Бог та близькимидо християнства поняттями, як-от: Іван Богун, Маруся Богуславка, Олексій
Попович.
З-поміж антропонімів досить широко представлені імена, прізвища осіб,іноді по батькові: Самійло Кішка, Олексій Попович, Івась Коновченко, Івась
Вдовиченко Коновченко, Хома Замойко, Василь Молдавський та ін ..
Однією з прикметних ознак дум є те, що часто прізвища подаються ускладі пріладкового словосполучення: козак Голота; курінний Сулима; лях
Бутурлак; пен Потоцький; отаман Остряниці; отаман Торскій; Ясько Лохвіцкій,визначаючи цим самим походження, рід занять, соціальний стан названихгероїв тощо. Це зумовлює граничну чіткість та лаконічність передачі йсприйняття висловлювання.
У думах засвідчені, окрім усього, Імена святих (аніонімі): Миколая,
Петра, Василія, які вживаються для позначення культових споруд, названихіменами цих святих, або ж свят.
Андронімі хоча і засвідчені в думах, проте в поодиноких випадках типу:
Те, правда, панове, була в городі Черкасі вдова,
Вона за чоловіком Гріціха, за прозванію Коновчіха.
[, 235],
Жила вдова, старенька дружина,
Сірчіха - Іванчіха .. . [, 295].
Антропонімі в думах, поряд з топонімамі, відіграють чи не найвірішальнуроль. Можна сказати, що вони навіть поступаються топонімам за силою тазначимістю своїх виражальних функцій (властивостей). Це закономірне явище іпояснюється тим, що в епіцентрі творів названого різновиду перебуває людина
- Як правило, постать визначна, історично значуща, національно свідома іобов'язково-безмежний патріот рідної землі - України - тільки за наявностітаких характеристик називається ім'я особи. (Так, наприклад, у думі "Втечатрьох братів із города Азова, з турецької неволі "імена козаків відсутні,розглядається не власне їх внесок у хід боротьби за національне визволеннятощо, а розглядаються міжособистісні стосунки: поведінка, мораль, ставленнядо ближнього, милосердя тощо. Це ж саме маємо і в думах "Сестра і брат",
"Бідна вдова і три сини" та ін .).
Саме людина визначає хід розгортання подій, вирішує різноманітніпроблемно-ситуативні моменти, які зрештою набувають загальнонародногозначення. Подібні висновки якнайпереконлівіше засвідчують заголовки дум,зокрема історико-героїчних творів XV-XVII ст.: наприклад "Козак Голота",
"Отаман Матяш старий", "Федір безрідний, Бездольний", "Іван Богуславець",
"Іван Богун", "Самійло Кішка" та ін ..
Для дум характерне описову найменування осіб, зокрема широкевикористання відокремлених прікладковіх сполучень.
Особа, яка виноситься в епіцентр подій і яка має персональне ім'я,обов'язково поширюється додатковими найменуваннями, що, окрім усього, чи тона її походження, соціальний стан, чи то на рід занять, також визначаютьставлення з боку оповідача, якому доручено говорити від імені народу:
Як безбожні вушка налетіли,
Федора безродного, Отамана курінного,
постріляли, порубали [83] ;
Маруся - бранка, попівна Богуславка [128];
Кішка Самійло, гетьман запорозький [140];
Іван Луговський, писар військовий [290];
Їй, Єврасю Хмелніченьку, гетьмане молодий [, 294];
Козак - нетуга, Хвеська Дендіберя [305];
Хвеська Кханжа Андибер, гетьман запорозький [ , 302].
У найменуванні осіб насамперед простежується ставлення до них з бокугромадськості, що досягається різними мовновіражальнімі способами, зокремадодаванням до імен (чи прізвища) відокремлених означень з відповіднимзабарвленням: позитивним чи негативним. Таким чином, часто утворюєтьсяпоширений, розгалужений ряд нанизування відокремлених прікладок, кожна зяких уточнює, доповнює попередню:
Гей, Олексію Поповичу, славний лицарю і писарю! [399];
Гей, Хвеська Дендібере, батьку козацький, славний лицарю! [
305],додаванням лексем-вторинних найменувань, позначених найвищим ступенемпозитивного емоційно-експресивного забарвлення (слів типу батько, пан:
Ой, обізве пан Хмельницький,
Отаман - батько Чигиринський [277];
Пане Філоненко, Корсунський полковнику
Батьку козацький! [238])найменуванням, що базуються на лексико-семантичному переосмісленні:емоційний план у таких лексем виступає складником змісту і виноситься наперше місце:
"Ей, пане, пане Хмельницький,
Богдане - Зиновій, наш татка,
Гетьмане Чигиринський!" [275]
- У цьому звертанні, що включає відокремлені прікладкові сполуки, здопомогою яких ?????.
Окрім того, в думах функціонують геортонімі (назви свят, зокремахристиянських): Великдень, Різдво, Василія, Петра.
Геортонімі в текстах цих творів виконують щонайменше три функції:найперше, як одиниці, що служить для називаний свят, як мовні ознаки, якізасвідчують любов до своєї християнської віри і всього того, що пов'язане зцією вірою, і, як елементи художньо-поетичного тексту - що також не маловажливо-акумулюють в собі цілі узагальнено-символічні картини. Наприклад, уконтексті:
"Сестро,-каже,-мила,
Родино сердешна!
Ой сподівайся мене тоді в гості,
Як будуть про Петрі бістрії ріки-озера замерзати,
Про Різдві калина в лузі процвітати ... "[330] --вживанням назв свят Петра (12 липня за новим ст.) та Різдва (7 січня зановим ст.) напрочуд виразно передається змалювання неможливості здійсненнятого, що просити сестр?? у брата. При цьому назви великих християнських святспіввідносяться з часовим виміром і тією закономірною реальністю, щосупроводжує їх. Таким чином, сполуки будуть о Петрі бістрії ріки-озеразамерзати та Про Різдві калина в лузі процвітати можна розглядати якоксюморонні - у плані поетичного оформлення. А при глибшому сприйнятті таосмисленні поданої у творі думки приходимо до інших висновків: два рядиоксюморонів сполук побудовані на взаємному перехрещенні ознак, властивихназваним поняттям: свято Петра співвідноситься з літнім часом, а Різдво - ззимовим; отже, протиставляються, з одного боку, літо (тепло): зима (холод),іншими словами - любов, потяг до рідної душі (теплота почуттів): відмова
(холод почуттів). Це протиставлення на зовнішньому рівні. На внутрішньому --інша опозиція: шляхом поєднання, зіставлення несумісних понять: свята Петраз замерзання рік-озер, та Різдва з процвітанням калини в лузі. Схематичноце можна подати так:
Ці два рівні художніх протиставлень зовнішнього і внутрішнього --взаємодіють між собою, утворюючи, що очевидно, складний комплекс чуттєво -почуттєвіх (емоційно-експресивних) та ідейно-змістових вражень, покликанихобразно, сильно і переконливо передати сутність висловленої думки.
У іншому випадку геортонім концентрує не менший спектр емоційно -змістових вражень, проте їх розгортання відбувається в іншому ключі. Так,дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, яка "потурчілась,побусурменілась ", намагається спокутувати свій гріх перед народом,
Україною, вірою християнкою і звільнити всіх бідних невільників саме "насвятий празник, роковий день Великдень "[123]. Великдень тут - якнайбільше свято християн - є уособленням безмежної любові до рідногонароду, Батьківщини, а відтак і - міцності віри в душі "побусурменіної"
Марусі Богуславки; це свято воскресіння Ісуса Христа, свято перемоги життянад смертю - тому така велика подія - рокова подія - має відбутися в деньцього свята: козаки ніби вдруге воскресають після трідцятілітньої неволі.
Еклезіонімі (назви церков, монастирів) представлені тількинайменуванням християнських культових споруд, що є насамперед підкресленнямзначущості для козаків своєї віри. Окрім того, ці одиниці є свідченням йіншого, про що можна судити з контексту:
Мимо церков їхав, мимо святого
Миколая, шапки не знімав [387].
Отже, ономастична простір, представлений в думах як творах історичних,широкий і своєрідний.
Найперше впадає в око різноманітність функціонування ОНОМАСТИЧНИХодиниць (топонімів, антропонімів та ін.), що підпорядковується в ціломуідейно-художньому задумові, всій сюжетно-композиційній канві цих творів.
Окрім того, цим одиницям, як структурним компонентам тексту, властиві певніпоетичні функції, які в свою чергу обумовлюються.
ЛІТЕРАТУРА
1. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. - К.: Наукова думка,
1987.
2. Українські народні думи. - Москва, 1972.
РЕЗЮМЕ
У статті розглядаються особливості функціонування ономастичніодиниць в українських думах. Увага зосереджена на систематизації тасемантико-стилістичному аналізі топонімів, антропонімів та інших одиницьцього плану в структурі поетичного тексту фольклорного жанру.
SUMMARY
In article are considered the particularities of operating theonomasiology units in Ukrainian Dumas. Attention is concentrated onsystematizations and semantics-stylistic analysis an toponims, anthroponimsand other units of this plan in structure of poetical text of folkloregenre.
-----------------------
А В
В А
