ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Юрист по наследству
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Етногенез за Л. Н. Гумільову (+ обширна біографія )
         

     

    Література і російська мова

    ЗМІСТ

    1) Біографія Л. М. Гумільова (5)

    2) Етноси як форми існування homo sapiens (7)

    3) Предмет дослідження (8)

    4) Визначення поняття «раса» (9)

    5) Етнос і етнонім (10)

    6) Раса як система (10 )

    7) Фази етногенезу (11)

    8) Тлумачний словник понять і термінів (13)

    Біографія Л. М. Гумільова < p> Ім'я видатного, талановитого самобутнього вченого, засновника новоїдисципліни в науці - етнології - що лежить на стику декількох галузейзнань - етнографії, історії, географії, археології, психології - Л. Н.
    Гумільова добре відомо історикам, але, тим не менше, мало відомоширокому колу читачів. Зараз ми знаємо не тільки про трагічну долюйого батьків - Н. С. Гумільова і А. А. Ахматової, яка зачепила чорнимкрилом і його, їх єдиного сина. Численні арешти, допити, 14-тирічне ув'язнення у тюрмах, сталінських таборах, перепони в його науковійдіяльності і службі, незручності в матеріального життя хоч і підірвализдоров'я вченого, але не змогли зламати його дух. У тяжкі роки сталінщини ізастою його праці не допускалися до друкарського верстата, а те, що вдавалосявидавати, проходило "наукову" цензуру "світив" історичних наук. Тим неменше, те, що пробивало собі дорогу через ці перепони, ставало одразубібліографічною рідкістю з двох причин: через - новизни підходу додавно відомих фактів і явищ і через малу тиражності його книг. І щечерез образності мови наукових праць ученого, які читаються якпригодницькі твори. І ось зараз настав той самий час, якийзмусило заговорити про його працях. І в останні 3-4 роки почали видаватисяйого унікальні роботи, які десятки років не допускалися до друку. Убібліотеках - черга за книжками Л. Н. Гумільова, його публікації читачізамовляють для себе шляхом ксерокопіювання ... Журнали, науковіперіодичні видання з його роботами розбираються моментально.
    Лев Миколайович Гумільов народився в Царському Селі 1 жовтня 1912. Удитинстві виховувався у бабусі в маєтку Слепнева Бєжецький повіту Тверськоїгубернії.
    У 1917 році, після Жовтня, сім'я залишила сільський будинок і переселиласяв м. Бєжецький. Лев тут навчався в середній школі до 1929 року. Уже в школі вінвиявився "білою вороною" - був звинувачений в "академічному куркульстві" за те,що він за своїми знаннями і успіхам вибивався із загального ряду. (І в майбутньомудіяльність вченого з-за своєї новизни і оригінальності поставить його втаке ж положення). Останній клас середньої школи Лев Гумільов закінчив у
    1930 році в Ленінграді, у середній школі N 67 на Першій Червоноармійськійвулиці. У 1930 році подав заяву до університету, але йому в прийомі буловідмовлено через соціального походження. У тому ж році він надходитьчорноробом на службу у трамвайне управління міста: "Шляхи та струму".
    Встає на облік у біржі праці, яка наступного року направляє йогопрацювати в геологорозвідувальний інститут, відомий тоді як "Інститутнеметалічних корисних копалин "Геологічного комітету. У 1931 році вскладі геологічної пошукової експедиції працює в Саянах колектором. У
    1932 Л. Н. надходить науково-технічним співробітником в експедицію повивчення Паміру, організовану Радою з дослідження продуктивнихсил. Тут він за своєю ініціативою поза робочим часом захоплюється життямземноводних тварин, що не сподобалося начальству, і він був змушенийзалишити роботу в експедиції. Тут він вступає на роботу малярійнимрозвідником в місцеву малярійних станцію радгоспу Догари. Посиленозаймається вивченням таджицько-перської мови, опановує секретамиарабської вязи-листи. Потім, вже в університеті, самостійно вивчить іперську грамоту.
    У 1933 році він вже в Криму - науково-технічний співробітник археологічноїекспедиції Г. А. Бонч-Осмоловського (з литовських татар). Бере участьв розкопі стоянки палеоліту Аджі-Каба.
    Восени повертається до Ленінграда і починає працювати в Геологiчномуінституті науково-технічним працівником по камеральної обробки. У тому жроці начальник експедиції Г. А. Бонч-Осмоловський арештований, а Л. Н.видворений з Геологічного інституту. Лев Миколайович готується довступних іспитів і в 1934 році він вже студент історичногофакультету Ленінградського університету, де слухав курси з історії у В. В.
    Струве, Є. В. Тарле, С. І. Ковальова і інших світил історичної науки.
    Перший арешт, слідча в'язниця ... У 1935 році - Звернення А. А.
    Ахматової до Сталіна рятує Л. Н. Гумільова і заарештованих разом з нимстудентів університету "через відсутність складу злочину". Тим неменш, він виключений з університету. У цей час він постійно відвідує
    Ленінградське відділення Інституту сходознавства АН СРСР (ЛВ ІВАН АН СРСР),де самостійно вивчає друковані джерела з історії давніх тюрків. У
    1937 відновився в ЛГУ. Будучи студентом, виступив з доповіддю в ЛВ
    ІВАН АН СРСР на тему "Питома-лествічная система тюрків у VI-VIII століттях",який через 12 років - у 1959 році - побачить світ на сторінках журналу
    "Радянська етнографія" (N 3).
    На початку 1938 року Л. Н. Гумільов заарештований, будучи студентом ЛДУ, ізасуджений на п'ять років. Від дзвінка до дзвінка знаходився в Норильську, Норільлаге,працював в мідно-нікелевої шахті. Термін закінчився в 1943 році, і він бувзалишений ж без права виїзду. У Норільлаге і після закінчення терміну в
    Норильську працював техніком-геологом. У бараці жив по сусідству з татарами іказахами і вивчив татарська, казахська - тюркські мови. Після закінченнятерміну просився в Радянську Армію. Лише майже через рік йому вдалосяотримати дозвіл на це. Восени 1944 року він на Першому Білоруськомуфронті в якості рядового солдата на передньому краї дійшов з боями до
    Берліна. У 1945 році за загальною демобілізації повернувся до Ленінграда,відновився студентом в ЛДУ і на початку 1946 року екстерном склав 10іспитів і закінчив університет. За цей же час склав усі кандидатськііспити і вступив до аспірантури ЛВ ІВАН СРСР. Влітку 1946 року, будучиаспірантом, бере участь в археологічній експедиції М. І. Артамонована Поділлі.
    Після Жданівського доповіді про журнали "Зірка" і "Ленінград" іпостанови з цього приводу ЦК ВКП (б), в яких ім'я А. А. Ахматової булооблито чорними фарбами, Л. Н. Гумільова виключили з аспірантури змотивуванням "у зв'язку з невідповідністю філологічної підготовки обраноїспеціальності "і звільнили з аспірантури.
    У 1947 році вступає до Ленінградської психотерапевтичну лікарнюбібліотекарем і завдяки позитивній характеристиці лікарні допускаєтьсядо захисту дисертації кандидата історичних наук при ЛДУ, якавідбулася 28 грудня 1948 року.
    Весною 1948 року в якості наукового співробітника бере участь уархеологічної експедиції під керівництвом С. І. Руденко на Алтаї, нарозкопі кургану "Пазирик". Після захисту кандидатської дисертації був прийнятийнауковим співробітником в "Музей етнографії народів СРСР".
    7 листопада 1949 знову заарештований, без будь-якої мотивації, засуджений
    Особливою нарадою на 10 років і засланий до табору "Особливого призначення" в колода
    Нура близько Караганди, звідки переведений в інший табір у Мєждурєченськ під
    Омському, в Саянах, де в 1956 році був реабілітований через "відсутністьподії злочину ".
    У сталінські часи, коли був популярний теза про те, що" син невідповідає за батька ", Л. Н. Гумільов спершу сидів за батька, а потім - за мати.
    А. А. Ахматова в той час писала:

    Чоловік у могилі,

    Син у в'язниці,

    Помоліться про мене.
    У 1956 році Л . Н. повернувся до Ленінграда. Директор Ермітажу М. И. Артамоновдопоміг йому з роботою, взяв бібліотекарем "на ставку вагітних і хворих".
    Працюючи тут бібліотекарем, завершив докторську дисертацію "Стародавнітюрки "і захистив її. Після захисту докторської дисертації Л. М. Гумільовазапрошує ректор ЛДУ член-кореспондент А. Д. Александров на роботу в
    Науково-дослідний інститут географії при ЛДУ, де він пропрацював по
    1986 рік, до виходу на пенсію - спершу науковим працівником, потім - старшимнауковим працівником, перед виходом на пенсію його перевели в провідні науковіспівробітники. Окрім роботи в НДІ він вів курс лекцій в ЛДУ по "Народознавство".
    У 1974 році захистив другу докторську дисертацію, на цей раз погеографічних наук, яку не затвердили з причини того, що "вона вищадокторської, тому й не докторська ". Ця робота, відома під назвою
    "Етногенез та біосфера Землі", через 15 років, в 1989 році вийшла окремоюкнигою і була розкуплена протягом одного-двох днів зі складу видавництва
    ЛГУ. Заслуги Л. Н. Гумільова, як в області наукових досліджень, так і впедагогічної діяльності вперто ігнорувалися. У цьому одна з причинтого, що він не був удостоєний навіть звання професора, тим більше будь-якихурядових нагород чи почесних звань.
    З 1959 року його праці почали друкувати невеликими порціями. У цихумовах він занурився в роботу Ленінградського відділення Всесоюзногогеографічного товариства. Через його збірки йому вдалося випустити в світряд своїх робіт, що не допущені в офіційні наукові періодичні видання.
    Після захисту докторської дисертації друге, основні положення якоїпублікувалися в серії "Ландшафт і етнос" майже в кожному номері "Вісника
    Ленінградського університету "," наукові "влади наклали вето на публікації
    Л. Н. Гумільова в цьому науковому журналі.
    Л. Н. Гумільова лише умовно можна назвати істориком. Він автор глибокихноваторських досліджень з історії кочівників Серединної і Центральної Азіїза період з III ст. до н.е. по XV ст. н.е., автор історичної географії --зміни клімату і ландшафту того ж регіону за той же період, творецьтеорії етногенезу, автор проблем палеоетнографіі Середньої Азії, історіїтибетських та памірських народів у I тисячолітті н.е., він же - істочніковеднаративних джерел кочових народів. В його працях величезну увагуприділено проблемі Давньої Русі і Великого Степу, освітлюване з новихпозицій ...
    У неволі Л. Н. Гумільову було заборонено писати вірші, але він їх запам'ятовував,одну з таких своїх робіт він видав недавно. Любов до поезії відображена і вйого перекладах поетів народів Сходу.
    Праці Л. Н. Гумільова видавалися в вузькопрофільних журналах, а книгимізерними тиражами, тим не менше, його роботи були популярними серед вченихісториків. Тому його часто запрошували для читання доповідей і лекцій, чому
    "куратори" радянської історичної науки всіляко прагнули поставитиперешкоду. Проте, його колеги змогли влаштувати йому поїздку до
    Академмістечко до Новосибірська з лекціями для вчених та студентів з історії, в
    МГУ, в університет Тарту до Естонії з етногенезу, в Молодіжний Центр АН
    СРСР в Пущино і т.д.
    За особистим запрошенням він взяв участь у Міжнародних наукових з'їздах,організованих по лінії ЮНЕСКО з археології, історії в Чехословаччині (1966,
    Прага), Угорщині (Будапешт, по лінії АН Угорщини) і т.д.
    Л. Н. Гумільов, незважаючи на недугу, і зараз активно працює: пишенові роботи, часто виступає з лекціями перед читачами, дає інтерв'ю зарадіо, телебаченню ...

    Раса ЯК ФОРМА ІСНУВАННЯ ВИДУ HOMO SAPIENS

    Більше ста років ведуться дискусії: змінюється чи біологічний вид Homosapiens або соціальні закономірності повністю витіснили механізм діївідообразующіх чинників? Спільною для людини і всіх інших живих істотє необхідність обмінюватися з середовищем речовиною та енергією, алевін відрізняється від них тим, що майже всі необхідні для нього коштиіснування змушений здобувати працею, взаємодіючи з природою не тількияк біологічне, але перш за все як соціальна істота. Умови тазасоби, продуктивні сили і відповідні їм виробничівідносини безперервно розвиваються. Закономірності цього розвитку досліджуютьсямарксистською політичною економією і соціологією.
    Однак соціальні закономірності розвитку людства не "скасовують"дії закономірностей біологічних, зокрема мутацій, і досліджуватиїх необхідно, щоб уникнути однобічності теоретичної і практичноїшкоди, яку ми наносимо самі собі, ігноруючи або свідомо заперечуючи нашупідпорядкованість не тільки соціальним, але і більш загальним закономірностямрозвитку.
    Методологічно почати таке дослідження можна виходячи з навмисноговідволікання від конкретних способів виробництва. Така абстракціявидається виправданою, зокрема, тому, що характер етногенезуістотно відрізняється від ритмів розвитку соціальної історії людства.
    При такому способі розгляду, як ми сподіваємося, ясніше стануть контуримеханізму взаємодії людства з природою.
    Як би не була розвинена техніка, все необхідне для підтримки життялюди отримують з природи. Значить, вони входять до трофічну ланцюг якверхнє, завершальна ланка біоценозу населяв ними регіону. А як тількитак, то вони є елементами структурно-системних цілісності,включають в себе, поряд з людьми, доместікати (домашні тварини такультурні рослини), ландшафти, як перетворені людиною, так іневинні, багатства надр, взаємини з сусідами-небудь дружні,або ворожі, ту чи іншу динаміку соціального розвитку, а також те абоінше сполучення мов (від одного до декількох) та елементів матеріальної ідуховної культури. Цю динамічну систему можна назвати етноценозом. Вонавиникає і розсипається в історичному часі, залишаючи після себепам'ятники людської діяльності, позбавлені саморозвитку і здатнітільки руйнуватися, і етнічні релікти, які досягли фази гомеостазу. Алекожен процес етногенезу залишає на тілі земної поверхні незабутнісліди, завдяки яким можливе встановлення загального характерузакономірностей етнічної історії. І тепер, коли порятунок природи відруйнівних антропогенних впливів стало головною проблемою науки,необхідно усвідомити, які сторони діяльності людини були згубні дляландшафтів, що вміщають етноси. Адже руйнування природи з згубниминаслідками для людей - біда не лише нашого часу, і воно не завждипов'язане з розвитком культури, а також зі зростанням населення.
    Ставлячи питання про взаємодію двох форм закономірного розвитку,необхідно домовитися про аспект. Мова може йти або про розвиток біосфериу зв'язку з діяльністю людини, або про розвиток людства в зв'язку зстановленням природного середовища: біосфери і кісткової речовини, що становитьінші оболонки Землі: літосферу і тропосферу. Взаємодія людстваз природою постійно, але вкрай Варіано-кабельні і в просторі, і вчасу. Однак за видимим розмаїттям криється єдиний принцип,характерний для всіх спостережуваних феноменів. Тому поставимо питання саметак!
    Природа Землі досить різноманітна; людство на відміну від інших видівссавців теж різноманітно, тому що людина не має природного ареалу, апоширений, починаючи з верхнього палеоліту, по всій суші планети.
    Адаптивні здібності людини на порядок більше, ніж у інших тварин.
    Отже, в різних географічних регіонах і в різні епохи люди і природнікомплекси (ландшафти і геобіоценози) взаємодіють по-різному. Сам пособі цей висновок має перспектив, тому що калейдоскоп не піддаєтьсядослідженням, але спробуємо зробити в проблему класифікацію ... і все будепо-іншому. Тим закономірностями природи і соціального формою рухуматерії існує постійна кореляція. Але який її механізм і де точкадотику природи і суспільства? А ця точка є, інакше не виникло бпитання про охорону природи від людини.
    С. В. Калеснік запропонував розділити географію на: 1) економічну,досліджує творіння людей, і 2) фізичну, що вивчає природні оболонки
    Землі, в тому числі біосферу. Дуже розумне поділ. Природа творить те,чого ми творити не можемо: гори і річки, ліси і степи, нові види тварин ірослин. А люди будують будинки, споруджують машини, ліплять статуї і пишутьтрактати. Природа цього робити не може.
    Чи є між творіннями природи і людини принципова різниця? Так!
    Елементи природи переходять в один одного ... "Цей камінь гарчав колись,цей плющ ширяв у хмарах ". Природа живе вічно, набухаючи тією енергією,яку отримує від Сонця і зірок нашої Галактики і радіораспада вглибинах нашої планети. Біосфера планети Земля перемагає світову ентропіюшляхом біогенної міграції атомів, що прагнуть до розширення. І навпаки,предмети, створені людиною, можуть або зберігатися, або руйнуватися.
    Піраміди стоять довго, Ейфелева вежа так довго не простоїть. Але не вічні ніті, ні інша. У цьому принципова різниця між біосферою і техносферою,які б грандіозні розміри п?? останню ні придбала.

    ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ

    Огляд сучасного стану науки про етнос має повалитичитача в подив. Усі пишуть на цю тему автори, в тому числіетнографи, по суті підміняють справжні етнологічні характеристикипрофесійними, становими і т.д., що, власне, рівнозначнозаперечення етносу як реальності. Про існування етносу говорить тільки те,що він безпосередньо відчувається людьми як явище (феномен), але ж цене доказ. Поет сказав: "І день, і ніч перед нами сонце ходить,однак прав впертий Галілей ". І справді, у етнолога є деякіпідстави для песимізму, що здаються на перший погляд нездоланними.
    Етнологія - це народжується наука. Потреба в ній виникла лише удругій половині XX ст., коли з'ясувалося, що просте накопиченняетнографічних зборів і спостережень загрожує тим, що наука, не ставитьпроблем, перетвориться на безглузде коллекціонерство. І ось виникли нанаших очах суспільствознавство і етнологія - дві дисципліни, які цікавлятьсяодним, на перший погляд, предметом - людством, але в зовсім різнихаспектах. І це закономірно. Кожна людина одночасно - член соціуму ічлен етносу, а це далеко не одне й те саме. Так само як етнологіянаука вимагає визначення. Скажімо поки так, що етнологія - це наука проімпульсах поведінки етнічних колективів, подібна етології, науці проповедінці тварин. Імпульси можуть бути свідомими і емоційними,диктуватися особистою волею індивіда, традицією, примусовим впливомколективу, впливом зовнішніх обставин, географічного середовища і навітьспонтанним розвитком, поступальним ходом історії. Для того щоброзібратися в настільки складному питанні, потрібна відповідна методика.
    Методика може бути або традиційною методикою гуманітарних наук, абоприродничо. Яку ж слід вибрати для успішного подоланнятруднощів, що виникають перед вченим, взявся за зовсім нову областьнауки?
    Перш за все уточнимо поняття "гуманітарні науки". В середні віки в
    Християнському світі єдиним абсолютно авторитетним джерелом науковоїінформації були дві книги: Біблія і твори Аристотеля. Наука зводилася докоментуванню цитат, які потрібно було приводити точно, тому щобезграмотні єресіархи часто вигадували нібито цитовані висловипророків, Христа і Арістотеля. Звідси виникла система посилань на текст,втримати до теперішнього часу. Цей ступінь науки називаласясхоластикою, і до XV ст. вона перестала задовольняти вчених. Тоді буврозширено коло джерел - залучалися твори інших стародавніх авторів,тексти яких потребували перевірки. Так виникла гуманітарна (тобтолюдська, а не божественна) наука - філологія, що відрізняється відсхоластики критичним підходом до текстів. Але джерело був все той же --чужі слова. Після епохи Відродження великі натуралісти протиставилигуманітарних способів отримання інформації естествоіспитаніе, засноване наспостереженні природи та експерименті. Змінилася постановка питання: замість
    "що сказали древні автори?" намагалися з'ясувати "що є насправді?".
    Як бачимо, змінився не предмет вивчення, а підхід і, відповідно,методика.
    Нова методика завойовувала визнання повільно і нерівномірно. Ще в 1633м. Галілею довелося відмовлятися від того, що Земля обертається навколо Сонця,причому його супротивники апелювали до того, що таких відомостей у відомійїм літературі немає. У XVIII ст. Лавуазьє на засіданні Французької Академіїнаук оголосив "антинауковим" повідомлення про падіння метеорита: "Камені з небападати не можуть, тому що на небі немає каміння! ". Географія тільки в XIX ст.позбулася легенд про амазонок, волохатих людей, гігантських спрута,Тоня кораблі, та іншої белетристики, яку читачі, що знаходилися наобивательському рівні, сприймали буквально. Найважче було історикам,які не могли ні поставити експеримент, ні повторити спостереження. Але тутприйшов на виручку моністичний підхід, який дозволив провести критикуджерела, як компаративний, так і внутрішню. Завдяки багатьомкопіткою досліджень були складені кодекси безперечних фактів зхронологічними прив'язками, а частина сумнівних відомостей відкинута. Цевеличезне багатство знань може принести користь лише тоді, коли воно будедокладено до певного об'єкту, будь то соціальні спільності - класи,або політичні цілісності - держави, або етноси, які насцікавлять. В останньому випадку факти історії перетворюються в "інформаційнийархів "і служать цілям етнології поряд з іншими відомостями:географічними, біологічними, біофізичних та біохімічними, що принаявності творчого синтезу дає можливість трактувати етнологію якприродну науку, побудовану на достатній кількості достовірнихспостережень, зафіксованих під час накопичення первинного матеріалу.
    А тепер повернемося до кардинального тези: чи можна вважати, щоетнографія, як описова, так і теоретична, вийшла з поля зоругеографії та цілком належить сфері історичних наук? Ні, і ще разнемає. Така позиція, на наш погляд, безпідставна і деструктивна. Вона веденауку до зубожіння, тобто спрощення за рахунок скорочення ерудиції науковогоспівробітника. Йому-то, звичайно, легше, але його робота втрачає перспективність іперестає представляти інтерес для читача. Боюся, що впертий незгодуЗ поставленим тут тезою приведе до компрометації не тількиісторичної методики, що застосовується не для того, для чого вона буларозроблена, але і самої науки - етнографії. Бо для неї є тільки однашлях розвитку - перетворення в етнологію, де поряд із збиранням таописом матеріалу йде інтерпретація його під тим кутом зору, якийпродиктований постановкою проблеми.

    ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ "Етнос"

    Яке значення або, головне, який зміст вкладає кожна людина зчисла перелічених у свою відповідь? Що він називає своїм народом, нацією,плем'ям і в чому він бачить свою відмінність від сусідів - ось невирішена до цихпір проблема етнічної діагностики. На побутовому рівні вона не існує,подібно до того, як не вимагає визначення розходження світлом і темрявою, теплом іхолодом, гірким і солодким. Іншими словами, за критерій виступаєвідчуття. Для повсякденного життя цього достатньо, але для розуміння мало.
    Виникає потреба у визначенні. Але тут починається різнобій. "Раса --явище, яке визначається спільністю походження ";" етнос - породженнякультури на базі спільної мови ";" етнос - група людей, схожих один надруга ";" етнос - збіговисько людей, об'єднана спільним самосвідомістю ";" етнос --умовна класифікація, узагальнююча людей в залежності від тієї чи іншоїформації "(це означає, що категорія етносу нереальна);" раса-породженняприроди ";" раса-соціальна категорія ".
    Узагальнюючи різноманітні в деталях погляди радянських вчених на співвідношенняприроди і суспільної людини, можна виділити три точки зору: 1.
    "Єдина" географія зводить всю діяльність людини до природнихзакономірностям. 2. Деякі історики та етнографи вважають всі феномени,пов'язані з людством, соціальними, роблячи виняток лише для анатоміїі почасти фізіології. 3. У антропогенних процесах розрізняються проявисуспільного і комплексу природних (механічна, фізична, хімічна табіологічна) форм руху матерії. Остання концепція представляєтьсяавтору єдино правильною.
    Особливе місце займає точка зору М. І. Артамонова відомого археологата історика хазар. За його думки, яка народилася внаслідок довгих занятьархеологічними, тобто мертвими культурами і пам'ятниками, позбавленимисаморозвитку, але руйнується від плину часу (про це див вище),
    "етнос, як і клас, не соціальна організація, а стан, при цьомузалежність людини від природи тим менше, чим вище його культурнийрівень; це прописна істина ". Погодитися важкувато.
    Почнемо з останньої тези. Організм людини входить в біосферу Землі ібере участь у конверсії біоценозу. Ніхто не може довести, що професордихає інакше, ніж бушмени, або розмножується нестатевим шляхом, абонечутливий до впливу на шкіру сірчаної кислоти, що він може не їсти,або, навпаки, з'їдати обід на 40 осіб, або що на нього інакше дієземне тяжіння. Але ж це все залежність від природи того самогоорганізму, який діє і мислить, пристосовується до мінливогосередовищі і змінює середу, пристосовуючи її до своїх потреб,об'єднується в колективи та у їх складі створює держави. Мислячаіндивідуальність становить єдине ціле з організмом і, виходить, не виходитьза межі живої природи, яка є однією з оболонок планети Земля.
    Але разом з тим людина відрізняється від інших тварин тим, щовиготовляє знаряддя, створюючи якісно іншу прошарок - техносферу.
    Твори рук людини як з косного, так і з живої речовини (знаряддя,твори мистецтва, домашні тварини, культурні рослини) випадають зциклу конверсії біоценозу. Вони можуть лише або зберігатися, або, якщо незаконсервовані, руйнуватися. В останньому випадку вони повертаються в лоноприроди. Кинутий у полі меч, перержавев, перетворюється на оксид заліза.
    Зруйнований замок стає горбком. Здичавілих собак робиться дикимзвіром дінго, а кінь - мустангом. Це смерть речей (техносфери) ізворотне захоплення природою викраденого в неї матеріалу. Історія стародавніхцивілізацій показує, що природа хоч і зазнає шкоди від техніки, але вврешті-решт бере своє, зрозуміло, за винятком тих предметів,які перетворюючись настільки, що стали необоротні. Такі крем'янізнаряддя часів палеоліту, відшліфовані плити в Баальбеку, бетонованімайданчика і пластмасові вироби. Це трупи, навіть мумії, що біосферане в силах повернути у своє лоно, але процеси косної речовини - хімічні татермічні - можуть повернути їх у первозданне стан у тому випадку, якщонашу планету спіткає космічна катастрофа. А до тих пір вони будутьназиватися пам'ятками цивілізації, бо й наша техніка коли-небудь станепам'ятником.
    Прийнявши запропоновану С. В. Калесніком класифікацію за основу, ми повиннізнайти в ній місце для феномена етносу. Забігаючи наперед, скажемо, що етноси --явище, що лежить на кордоні біосфери і соціосфери і має вельмиспеціальне призначення в будові біосфери Землі. Нехай це виглядає якдекларація, але тепер читач знає, заради чого написана ця книга, авторякої не просто прагнув дати формулювання, а показати весь шлях,яким вона була досягнута, і підстави, які переконують в тому, що вона насьогоднішньому рівні науки відповідає всім вимогам, що пред'являються до науковихгіпотез. Після цього ми можемо перейти до системи доказів.

    Етнос і етнонім
    При вивченні загальних закономірностей етнології насамперед належитьзасвоїти, що реальний етнос, з одного боку, і етнічне найменування
    (етнонім), прийняте його членами - з другого, не адекватні один одному. Частоми зустрічаємо кілька різних етносів, що носять одне й те ж ім'я, або,навпаки, один етнос може називатися по-різному. Так, слово "римляни"
    (romani) спочатку означало громадян поліса Рима, але аж ніяк не їхсусідів - італіків, і навіть не латинів, що мешкали в інших містах Лаціуму.
    В епоху Римської імперії I-II ст. кількість римлян зросло за рахуноквключення до їх числа всіх італіків: етрусків, самнитам, лігурів,Цизальпінська галлів і багатьох жителів провінцій, аж ніяк латинськогопоходження. Після едикту Каракалли 212 р. "римлянами" були названі всівільні жителі муніципій на території Римської імперії, у тому числігреки, каппадокійці, євреї, бербери, галли, іллірійці, германці та ін
    Поняття "римлянин" як би втратило етнічне значення, але цього на самомусправі не було: воно просто його змінило. Загальним моментом замість єдностіпоходження та мови стало єдність навіть не культури, а історичноїдолі. У такому вигляді етнос проіснував три століття - термін неабиякий - і нерозпався. Навпаки, він трансформувався в IV-V ст. внаслідок прийняттяхристиянства як державної релігії, яка стала після перших трьох
    Соборів визначальною ознакою. Ті, хто визнавав оні Собори,санкціоновані державною владою, був своїм, римлянином, а хто невизнавав - ставав ворогом. На цьому принципі сформувався новий етнос,який ми умовно називаємо "візантійським". Однак пам'ятати, що ті, кого миназиваємо візантійцями, самі себе називали "ромеями", тобто "римлянами", хочаговорили по-грецьки. Поступово до числа ромеїв влилося багато слов'ян,вірмен, сирійців, але назва "римлян" вони утримали до 1453 р., тобто допадіння Константинополя. Ромеї вважали "римлянами" саме себе, а ненаселення Італії, де феодалами стали лангобарди, городянами - сірійськісеміти, які заселяли в 1-III ст. пустевшую Італію, а селянами - колишніколони з військовополонених всіх народів, коли-небудь переможених римлянами
    Імперії. Зате флорентійці, Генуя, венеціанці і інші жителі Італіївважали "римлянами" себе, а не греків і на цій підставі стверджувалипріоритет Риму, в якому від античного міста залишалися тільки руїни.

    Раса як система
    Загальновідомий приклад соціальної системи - це сім'я, яка живе в одномудомі. Елементи системи: члени сім'ї та предмети їх побуту, в тому числі чоловік,дружина, теща, син, дочка, будинок, колодязь, кішка. Вони складають родину до тихпір, поки подружжя не розлучаться, діти не відколються, почавши зароблятисамі, теща не посваритися з зятем, колодязь не зацвіте і кішка не заведекошенят на горищі. Якщо після цього вони залишаться в будинку, хоча б туди навітьпровели водопровід, це буде не сім'я, а заселений ділянку, тобто всіелементи живої та кісткової природи залишаться на місці, але система сім'їзникне. І навпаки, якщо помре теща, буде перебудований будинок, втече кішка,поїде люблячий син, сім'я збережеться, незважаючи на зміни в числіелементів. Це означає, що реально існуючим і діючим факторомсистеми є не предмети, а зв'язки, хоча вони не мають ні маси, нізаряду, ні температури.
    Ця внутрішній зв'язок між окремими людьми при взаємній несхожості іє реальним проявом системному зв'язку, і не може бути визначенані через якісь інші показники.
    Зв'язки в системі можуть бути як позитивними, так і негативними,причому деякі зв'язки підсистеми протягом життя особи можуть змінитизнак. Продовжимо наш приклад. Зв'язок новонародженого зі старшими маєпевну спрямованість і "вагу". Про нього піклуються, його виховують івчать. Коли він стає дорослим і батьком сімейства, знак зв'язку змінюєтьсяна протилежний: він піклується про батьків і навчає дітей. І, нарешті, ставшистарим, він знову вимагає турботи і догляду. Ця закономірність показує,що будь-яка система не статична, а знаходиться або в динамічній рівновазі
    (гомеостаз), або в русі від якогось поштовху, імпульс якогознаходиться за межами даної системи. Звичайно, не виключено, що цей імпульсобмежений для системи вищого рангу, але механізм впливу від цього незмінюється.
    Сім'я - це наочний приклад системи. Однак більш складні системи, як,наприклад, етнос, соціальний організм, вид, біогеоценоз, підпорядковуються тій жезакономірності, навіть з урахуванням того, що вони побудовані за принципом ієрархії:підсистеми утворюють системну цілісність - суперсистему; суперсистеми --гіперсістему і т.д. Таким чином, наявність загальних зв'язків, що створюютьдинамічні стереотипи, більш-менш стійко, але ніколи не вічно.
    Отже, міра стійкості етносу як системи визначається не його масою,тобто чисельністю населення і точністю копіювання предків, асередньостатистичним набором зв'язків. Різкий вихід за певні межівилучити або загибель, або бурхливий розвиток. Цим і створюється еластичністьетносу, що дозволяє йому амортизувати зовнішні впливи і навіть інодірегенерувати, бо "багатозв'язних" система заповнює збиток перебудовизв'язків.

    Фази етногенезу

    | Фази | Пануючі імперативи | Фазові переходи |
    | Початкове поєднання | Різноманітні | |
    | етносів і ландшафтів | | |
    | регіону | | |
    | Пасіонарний підйом: | "Треба виправити світ, бо він | пасіонарний |
    | інкубаційний | поганий! "| поштовх: пусковий |
    | (прихований) період | | момент |
    | | | Етногенезу |
    | | | Системи |
    | Пасіонарний підйом: | "Ми хочемо бути великими!" | Перехід до |
    | явний період | | акматичної |
    | | | Фазі |
    | Акматичної фаза | "Будь самим собою!" | Перехід до фази |
    | | "Ми втомилися від великих!" | надлому |
    | Надлом | "Ми знаємо, ми знаємо, усі | Перехід до |
    | | Буде інакше! "| Інерційної фа?? є |
    | | "Дайте ж жити, гади!" | |
    | Інерція | "Будь таким, як я!" | Перехід до фази |
    | | "З нас - досить!" | обскурації |
    | Обскурації | "Будь таким, як ми!" | Перехід до |
    | | "День, та мій!" | меморіальної |
    | | | Фазі: можлива |
    | | | Регенерація |
    | Меморіальна фаза | "Пам'ятай, як було | Перехід до |
    | | Прекрасно! "| Гомеостазу: |
    | | "Будь сам собою задоволений | релікт |
    | | Троль! "| |

    Тлумачний словник понять і термінів


    Необхідність у таких визначеннях очевидна. По-перше, необхідновизначити основні поняття етнології з метою її подальшого розвитку. По -друге, визначення необхідні, щоб уникнути можливих у майбутньомунепорозумінь з опонентами при трактуванні основних понять етнології. Інарешті, по-третє, етнологія за останнє десятиліття розвивалася і вжевимагає уточнень в понятійному апараті, що відображають цей розвиток. У цьомусенсі і наведені нижче визначення, звичайно, не претендують наостаточність.

    Аберація близькості - перебільшення грандіозності недавніх подій порівняно з більш ранніми.
    Аберація дальності - розпливчастість далеких явищ, що створює помилкове враження їх меншовартості.
    Аберація стану - сприйняття спостерігачем динаміки долгоідущего процесу як сукупності статичних станів внаслідок повільності сприйняття процесу людиною.
    Адаптація в етногенезі - пристосування етносу до ландшафту, що відбувається шляхом вироблення змінених стереотипів поведінки.
    Актуалізму - відчуття часу, при якому даний сприймається як єдина об'єктивна реальність.
    Анігіляція - розпад на субатомному рівні з незворотною втратою світлової енергії, що йде в міжгалактичний вакуум.
    Антисистема - системна цілісність людей з негативним світовідчуттям.
    Атрактивна - потяг до абстрактних цінностей істини, краси і справедливості.
    Безодня - порожнеча або вакуум, який не є частиною матеріального світу.
    Біосфера - оболонка Землі, що складається з живої речовини та продуктів його діяльності, що володіє антіентропійнимі властивостями.
    Біохімічна енергія - див Енергія живої речовини біохімічна.
    Біполярність - можливість розвитку систем у двох напрямках - до ускладнення і до спрощення з лімітом у вакуумі.
    Вакуум - див Безодня.
    Вакууму нульові коливання - миттєвий процес виникнення і знищення віртуальних частинок у вакуумі (порожнечі).
    Варіант етнічного контакту - відмінності у способах взаємодії етнічних систем.
    Воля - здатність робити вчинки згідно вільно зробленого вибору.
    Час історичне - процес управління енергетичних потенціалів між елементами етносфери, порушується пассіонарним поштовхами.
    Гармонійні особи (гармонічнікі) - особи, пасіонарний імпульс яких дорівнює за величиною імпульсу інстинкту самозбереження.
    Генетичний "дрейф" - явище розсіювання пасіонарного ознаки за межі популяції шляхом випадкових зв'язків.
    Геобіоценоз або біоценоз - закономірний комплекс форм, історично, екологічно і фізіологічно пов'язаний в одне ціле спільністю

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати ! DMCA.com Protection Status