«Вірші про Прекрасної Дами» - поетичний щоденник Блоку. З віршів, написаних в 1901 році і в 1902 році, він відібрав близько половини, розподілив в строго хронологічному порядку і розділив на шість відділів (| С. - Петербург. Весна 1901; | | Шахмотово. Літо й осінь 1901; | | | C. Петербург. Осінь і зима 1901 року і т. д.).
Поет зізнавався, що «технічно книга дуже слабка», і називав її «бідну дитину моєї юності». Але він любив свої недосконалі вірші і в останні роки до них повертався: переробляв, виправляв, друкував у журналах, складав нові збірки, з яких одна «За межею минулих днів» вийшов у світ за рік до його смерті (1920 року). За свідченням
Вл. Пястов, вмираючий Блок сказав матері: «Знаєш що? Я написав один перший том. Решта все - дурниці ».

Цей цикл натхненний Любов'ю Дмитрівною Менделєєва (1881-1939), дочкою знаменитого російського вченого Дмитра Івановича Менделєєва
. Вірші 1901-1902 років, що склали ядро першої книги лірики Блоку, написані в пору найгарячішою і ніжної закоханості поета ( «... коли я носив у собі велике полум'я любові», - написав Блок у щоденнику 1919
). Ця книга - щирий початок, витік усієї творчості Блоку. На такому розумінні значення своєї першої книги наполягав Блок завжди, до кінця життя.

«Вірші про Прекрасної Дами» - рання ранкова зоря, - писав Блок у березні 1908 року, - ті сни і тумани, з якими бореться душа, щоб отримати право на життя. Самотність, імла, тиша - закрита книга буття, яка полонить недоступністю ... Там всі майбутні-за сімома печатками
. У ранковій імлі відчувається вже чародійних, Єдиний Лик, який відвідував в видіннях над полями і містами, який відвідав мене на кінець життя ... ».

У 1911 році, готуючи до видання першу книгу« Збори віршів »
, Блок пояснив, коментуючи «Вірші про Прекрасної Дами»: «Ця книга, в протилежності двом наступним, написана на самоті; тут сільське переважає над міським; вся увага направлена на знаки, які природа щедро давала слухали її з вірою; така« однострунні
»душі дозволила мені розташувати всі вірші першої книги в строго хронологічному порядку; тут голови визначаються роками, в наступних книгах - поняттями, але ці числа і знову для мене однаково живі і закінчені обзаци. Четверта глава (1901 рік) (у виданні, про який йде мова, всі вірші чітко ділилися по роках: 1898, 1899 і т. д. - В.Ф.) має важливе значення як для першої книги, так і для всієї трилогії ... вона ж є той «магічний кристал», крізь який я почув вперше, хоча й «не ясно» всю «даль вільну роману ...».

Вперше цикл віршів про Прекрасної Дами був опублікований в «Північних кольорах» за 1903 рік, тобто на рік женідьби Блоку на Л.Д. Менделєєва.
Звертаючись до редактора журналу В. Брюсовим, Блок зауважував: «Посилаю
Вам вірші про Прекрасної Дами. Заголовок до всього відділу моїх віршів у «
Північних кольорах» я б хотів помістити таке: «О вічно-жіночому». По суті це і є тема усіх віршів ... ».

Наприкінці грудня 1904 Блок пише засмучене листа батькові, який різко відгукнувся про цю першій книзі поета:« Мені дивно, що Ви знаходите мої вірші незрозумілими і навіть звинувачуєте мене в рекламі і еротизм ... У незрозумілості мене, звичайно, звинувачують майже всі але днями мені було дуже приємно чути, що майже вся книга зрозуміла, до тон-кістки часто, а іноді й до сліз, - зовсім простими, «неінтеллігент - нимі »людьми. Не вихваляя ні своїх форм і нічого взагалі від мене вихідного, я можу з упевненістю сказати, що чи погано, чи добре, - написав вірші про вічне і цілком безперечне, що рано чи пізно має бути сприйнята усіма (не вірші, а ця вічна сутність
) ».

У принциповому, який тривав не один рік суперечці з Андрієм Білим, відстоюючи свою художню індивідуальність і цілісність всієї творчості, Блок писав своєму бувши-шему одному в серпні 1907: «
Вважаю, що стою на твердому шляху і що все написане мною є органічним продовженням першого -« Віршів про Прекрасної Дами ». І знову йому ж, у жовтні 1910 року:« Адже вся історія мого внутрішнього розвитку «напророкувала» в « Віршах про
Прекрасної Дами ».

У своїх« записники », у записі від 26 березня 1910 Блок особливо підкреслює важливість цього циклу і з боку ідейно - етичної:« Вірші про Прекрасної Дами »-- вже етика, вже громадськість »
(Олександр Блок). Записники. М .1965. У записі від 28 червня 1916 з'являються такі рядки: «Кращими залишаються« Вірші про Прекрасну
Пані ». Час не повинно торкнутися їх, як би я не був слабкий, як художник ».
Час і не« зворушило їх »- в історії світової поезії цикл віршів Блоку«
Про Прекрасної Дами »знаходиться в ряду безсмертних ліричних створінь < br> Петрарки, Данте, Шекспіра.

М.А. Бекетова повідомляє, що в останні роки свого життя Блок збирався видати книгу «Віршів про Прекрасної Дами» за зразком дантового Vita
Nuova.Каждому вірша повинні були передувати коментарі в такому роді: «Сьогодні я зустрів свою донну і написав таке
- у вірші ». Сльози такого задуму ми знаходимо в нарисі передмови до пропонованого нового видання першої книги в 1918 році.
Поет пише, що, переробляючи знову і знову свої юнацькі вірші, він заблукав у лісі власного пройшло і ось йому спало на думку скористатися прийомом Данте, який той вибрав, коли писав «Нове життя». Начерк закінчується урочистими словами: «Запитуючи допомоги і тихих рад у Той, про який написав книгу, я хочу щоб мені вдалося дописати її таким простими словами, які б допомогли зрозуміти її єдино потрібне зміст іншим. 1918. День Успіння Божої Матері
». І в тому ж серпні 1918 року в «Щоденнику» Блок починає свої «дантового» коментарі. Вони складаються з біографічних заміток (з весни
1897 до зими 1901) та приміток до 39 віршів 1901 року.
Задум докладного містичного тлумачення виявився занадто складним, і автор більше до нього не повертався. Все ж таки в цій досить заплутаною езотерики є дорогоцінні визнання і містичні злети, що дозволяють нам проникнути в таємницю життя поета.

У ранніх віршах Блоку були нерідкі такі слова:
«Хтось ходить ... хтось плаче ... »,« Хтось кличе ... хтось біжить ... »,« Хтось крикнув ... хтось б'ється ... ».

Хтось, а хто, невідомо. Ніби приснилося уві сні. Замість точних підлягають - туманні.

А якщо і сказано хто, якось невиразно: «Білий дивиться в морозну далечінь ...».

А іноді ще безособові:

прискакаладикої степом

На спіненоїскакуні.

примчав, а хто, невідомо. Підлягати не було. Не те щоб воно було заховано, а його не було зовсім. Поет мислить одними присудок, які й стояли на початку вірша. У нього виходило таке:

Блиснуло вочах. Метнулося у мрії.

припали дотремтячому серця.

А що блиснуло, метнулося, припав, це залишалося несказаним.
Такі бесподлежащние, безсуб'єктні рядка відмінно затуманювали мова.

Підмет було надано нашому творчості. Ми, читачі , повинні були відтворити його самі. Це надавало розповіді дрімотний смутность, в чому і полягала тоді неусвідомлена завдання поетики Блоку: затуманити віршовану мова.

Тільки таким плутаним і розпливчастим язичком він міг розповідати про ту таємниці, яка довгі роки була його єдиною темою. Ця мова був ніби створений для таємниць. Недарма саме слово таємничий грає таку величезну роль в ранніх віршах Блоку. Він докладає це слово до багатьох предметів і фарбує їм свої ранні вірші. Таємничий сутінок, таємничий мовляв, таємниче справу, таємничі суцвіття-всюди були в нього таємниці і таїнства.

І таємницею таємниць була для нього та Таємнича, якій він присвятив свою першу книгу і яку величав в цій книзі Вічної Навесні , Вічної
Надією, Вічної Дружиною, Вічно Юною, недосяжною, незбагненний,
незрівнянний, володаркою, царівни, Охоронителькою, закатной
Таємничий, Дівою. Таємничість була її головна властивість. Ми не знали
, хто вона, г де вона, яка вона, знали тільки, що вона таємнича.
Позбавте її цієї таємничості, і вона перестане бути.

Її образ вічно зиблется, клубочиться , двоїться, на кожній сторінці інший
: чи то вона зірка, не то жінка, не то ікона, чи то скеля, осяяна сонцем. Тільки та ухильно, плутано, невиразна, дрімотна мова, якою Блок опанував з таким непревосходімим мистецтвом на двадцятий чи двадцять першому році свого життя, могла бути застосована до цієї теми.
Тільки з надр такого хиткого, розпливчастого стилю міг виникнути цей хиткий, розпливчастий міф. Якби Блоку не було дано говорити незрозуміло, його тема вичерпалася б на першій же сторінці. Усяке виразне слово вбило б його Прекрасну Даму. Але він завжди говорив про неї так, ніби він вже за межею людської мови, ніби він намагається розповісти невимовне, ніби всі його слова - лише натяки на якусь невимовну таємницю.

Все було хаотично в цих дрімотний віршах , але з самого початку в них чітко і різко виділилися два слова, два образи, повторювані мало не на кожній сторінці: світло та темрява,-так що, по суті, всю першу книгу
Блоку - «Вірші про Прекрасної Дами», можна було б назвати «Книгою про
Світі і пітьмі».

Перша ж рядок у цій книзі говорила про світло і темноті:

Хай світить місяць - ніч темна.

І якщо перегорнути її всю, в ній не знайдеш ні людських облич, ні речей, а тільки світлі і темні плями, що біжать по ній безперервно.
Слідкувати за цими світлими і темними плямами було майже єдиною турботою поета. Чудово, що себе самого він постійно відчував в темряві:

ступлю вперед

- назустріч морок,

ступлю тому - стигла імла.

І єдиним вогнем його ночі була та, кого він називав Промениста.

Все, тобто в природі вогневого та вогняного, було пов'язано для нього з її образом, а все, що не вона, було тьма. Варто було йому згадати про неї, виникало бачення вогню: або світильника, або палаючого куща, або зорі, або маяка, або пожежі, або зірки, або полум'я.

І до звуків він прислухався тільки до таких, які говорили про Неї; всі інші звуки здавалися йому надокучливим шумом, що заважає слухати Її:

Кругом про золотіиль про хліб

Народи галасливікричать.

Але що йому до гучних народів! До людей він ставився в той час не те що вороже, але холодно. У нього був вірш про те, що він ледве стежить за їх суєтним мирськими справами - «серед видінь, сновидінь, голосів світів інших». Все життя людства здавалася йому «суєтним мирськими справами», від яких чим далі, тим краще. «Я до людей не вийду назустріч», - говорив він у січні 1903 року. А коли одного разу йому довелося відірватися на мить від «видінь, сновидінь» і поглянути на метушливі мирські справи, він побачив у них лише безглузду біль, яку і відобразив у кінці книги.

Святість його коханої була для нього недоторканним догматом. Він так і назвав її свята.

«О, свята, як ласкаві свічки», «В ризах цнотливості, о,свята, де ти? ».

Її образ часто був йому в оточенні церковних святинь і був пов'язаний з дзвоном, хорами, соборами. Чудово, що він ніколи не відчував її дуже близькою до себе, а, навпаки, йому незмінно здавалося, що вона неприхильно й сувора, йому чуділась в ній яка - то пихата строгість. Вона була радше зла, ніж добра. Вона забула про нього, але він зволікає, прислухається, шепоче: прийди. Цим прийди була охоплена вся його перша книга.

Чекати стало його багаторічною звичкою. Вся його книга була книгою очікувань, закликів, ворожінь, сумнівів, томлінь, передчуттів:

Не зауважу льпо билина

затаєногосліду?

Тільки про це він і співав - день у день шість років: з 1898 - го по
1904 - й, і присвятив цій темі шістсот вісімдесят сім віршів.
Шістсот вісімдесят сім віршів одній темі! Цього, здається, не було в російській, ні в якій іншій літературі. Така однострунні душі!

У цієї дивовижної безперервності творчості було його велике щастя.
Випадали такі блаженні дні, коли він одне за іншим писав по три, по чотири вірші поспіль. Раз виникнувши, ліричні хвилі, що несуть його на собі, не отхлинивалі, а захоплювали все далі. Звідси злитість всіх його віршів, їх жива, органічна цілісність. Їх треба читати підряд
, тому що одне переливається в інше, одне як би зростає з іншого. Ні
, по суті, окремих віршів Блоку, а є одне суцільне, неподільне вірш всього життя. Воно лилося, як річка, розпочавшись тонкою, ледве примірної струменем і з кожним роком розливаючись все ширше. Саме як річка, бо нікому з поетів не була такою мірою властива вологість і тривала плинність вірша. Його вірші були волога. Він не будував, не склювати їх із твердих частинок, як наприклад, Іван Бунін, але давав їм волю струмувати. І довго здавалося, що цей потік сильнішим від нього самого, що навіть якщо б він хотів, він міг би не зупинити, ні направити його.

Всі шість років - про одне. Жодного разу за цей час у нього не знайшлося жодного слова - іншого. Навколо були вулиці, жінки, ресторани, газети, але ні до чого він не причепився, а так і пройшов повз Серафимом всієї нашої людської гармидеру, без кінця повторюючи поставу. Ні слова не сказав він про нас, ні разу навіть не глянув у наш бік, а туди - в блакитне і рожеве.

Якщо вчитатися в його першу книгу уважно, бачиш, що це справжня повість про те, як один підліток настільки захоплено закохався в сусідку, що створив з неї Лучезарний Діву і весь навколишній її сільський краєвид перетворив в неземні селища. Це було те саме, що зробив Данте з донькою сусіда Партінарі.

Коли читаєш у першій книзі Блоку про червоних лампадах в терема у царівни, про голубів, які злітаються до її гаптівника двері, про високий горі, на якій варто її терем, і т. д. і т. д., - за всіма цими урочистими образами вгадуєш знайоме російське: поміщицьку садибу на пагорбі, голубник, річку, церковку, молодий березняк. Можна так розшифрувати всі самі висоти образи віршів про «Прекрасної Дами», що вийде побутова (і цілком реалістична) повість.

Але якщо б ми неодмінно захотіли зарахувати поета до якої - небудь поетичної школі, нам довелося б, мені здається, звернеться до Німеччини, на ціле століття назад, до так званих Ієнський романтикам. Багато в чому між ними і Блоком схожість разюча: ті ж думки, ті ж прийоми, ті ж образи.

Поетика Блоку є поетика таємниці, але в чому ж, як не в одкровенні таємниць, бачили сутність мистецтва молоді романтики Ієни? Блок відкидає земне в ім'я неземної длагодаті, але хіба не таким було ставлення до земного у Вакенродера, Тіка, Новаліса? Він бачить у поезії одкровення нескінченного в остаточному, але хіба не такого ж було ставлення до поезії у них?

Він співак сновидінь, але хіба Новаліс не був співаком сновидінь? На перших же сторінках його «Офтердінгена» таку кількість снів, що книга схожа на сонник. Безформність й плутаності сонних видінь була поетичним каноном Ієнський романтиків і, як бачили, стала каноном
Блоку.

Навіть тяжіння до блідо - синього кольору, до блакиті, яким відзначені початкові вірші Блоку, навіть воно відрізняло романтиків , бо хто ж знає, що саме романтики, як сказав Веселовський, «мали преділекцію» до цього кольору: до блакитних далей, блакитному квітки, синього ловлення.

Словом, можна легко довести, що багатьма своїми віршами Блок був продовжувач і як би двійник тих німецьких не дуже дармових письменників, які в 1798 і 1799 роках жили на вапняним березі річки Заале. Можна простежити всі їх впливу, і написати дуже наукоподібну книгу, в якій буде багато ерудиції, але не буде одного - Блоку.

Бо Блок, як і кожен поет, є явище єдине, з душею, не схожу ні чию, і якщо ми хочемо зрозуміти його душу, ми повинні стежити не за тим, чим він випадково схожий на інших, а лише за тим, чим він ні на кого не схожий.

Поезія існує не для того, щоб ми вивчали її чи критикували її
, а для того, щоб ми нею жили.

І яке мені діло, чи був Блок символіст, акмеїстів або неоромантика, якщо я хочу, щоб його вірші хвилювали мене , хочу дозволити собі цю розкіш тривожиться ними, а не реєструвати їх за заздалегідь приготованими рубриками
? Що додасться до нашого знання про Блок, якщо нам буде зазначено, що з кінця 1902 року на нього, крім Соловйова, Полонського, Фета, стали впливати модерністи, що з тих пір він усвідомив себе як прихильна символічної школи, що у нього почали з'являтися вірші , навіяна Бальмонт і
Брюсовим? Хіба ми не прагнемо побачити в ньому саме те, чого
ніхто, крім нього, не має, то рідкісне і дивне щось, яке носить наївне ім'я: душа.

Знаю, що критик повинен говорити або про течіях, напрямках, школах, або про композицію, фонетиці , стилістиці, але що ж робити, якщо і в композиції, і в фонетиці, і в стилістиці Блоку - душа!

Дивна річ - душа: в ній, тільки в ній одній всі форми, всі стилі, всі музики, і немає такої техніки, яка могла б підробити її, бо літературна техніка є теж - душа.

Знаю, що недоречно говорити про душу, поки існують такі благополучні рубрики, як символізм, класицизм, романтизм, байронізму
, неоромантизм та інше, тому що для класифікації поетів по вище - зазначеним рубриками поняття про душу і про творчої особистості не тільки зайво, але навіть заважає, порушуючи стрункість цих критико - бюрократичних схем. Ця душа вислизає від всіх скопці - класифікаторів ... Блок завжди ревниво оберігав свою душу від них.

Мовчіть,прокляті книги!

Я вас писавніколи! - Вигукнув він пізніших віршах, як тільки йому представився той значний труд, який благополучно напише про його неблагополучно душі який - небудь учений - історик:

Сумна доля
- Так складно,

Так важко ісвятково жити,

І статинадбанням доцента,

І критиківнових плодити.

Він заздалегідь зневажає того, хто перетворить його важку і святкову життя в мертвий підручник словесності:

Ось тількизамучить, проклятий,

Ні в чому невинних хлопців

Рокаминародження і смерті

І купоюпоганих цитат.

Так захищав він свою душу від бездушних, яким нічого не стоїть накопичилося цілу гору досліджень про його стилістики та ритміці, про вплив на нього Фета, Жуковського, Лермонтова, олександрійських гностиків
, московських містиків , Ієнський романтиків - про все, про що завгодно, тільки не про ту «важкою і святкової життя», без якої його книги були б пилом і гниллю, а несущним хлібом для всього покоління.

Чудово говорить про це сам Блок в одній зі своїх давніх статей пропоезії:

«Угрупування поетів по школах, по« міроотношенію », за« способів сприйняття »працю пусте і несприятливий ... Лірика не можна покрити кришкою
, не можна разграфіть сторінку і занести імена ліриків в різні графи. < br> Лірик, того й дивись, перескочить через кілька і займе те місце, яке разграфівшій папірець критик ретельно охороняв від його вторгнення ».

Словесний матеріал« Віршів про Прекрасної Дами »- небагатий. Молодий поет не виходить з кола образів і ритмів Фета, Полонського та Вл. Соловйова.
Його лірика природи

продовжує традицію платонізірующей поезії, що шукає нескінченне в кінцевому і прозрівають за примарною дійсністю «зачароване там» (слова Жуковського). Цей дуалізм висловлює в усіх особливості поетичної форми: поділ строф на дві половини, паралелізм образів, перекличка співзвуч, антитези словосполучень. Поет різко відокремлює «грубу кору речовини» від таящегося під нею

«сяйва Божества» (вираз Вл. Соловйова), протиставляючи їх один одному, як світло і темряву, тепло і холод, тишу і бурю. Його улюблені слова: ніч, тіні, темрява, мороз. Сумна земля тоне в тумані і імлі, по темному небу йдуть хмари; холодний вітер жене хмари. Ці слова - символи повторюються з похмурим одноообразіем. За цим лейтмотивом у музиці туманів і снігів є два слова: «сутінки» і «тіні»: перший зустрічається тридцять один раз, друге - двадцять три рази, і їх наполегливе повторення набуває гіпнотичну силу: дійсність развоплощяется, фарби потухає, предмети перетворюються в тіні ; світло і темрява зливаються в сутінки. Так витончується «кора речовини», щоб з - під неї могли бризнути потустароннего промені світла.

За контрастом c що здається реальністю реальність справжня - містична - наділяється всіма епітетами світла. Коли з'являється Вона - потоки світла заливають небо; полум'яний світанок сипле на землю троянди; сходить ясний день; в блакиті розгорається ранок; над лісом червоніє зоря; «весь обрій у вогні і ясний нестерпно»; замість зимової ночі - сяйво весни, замість зимової ночі - сяйво весни, замість туманною імли - золото в блакиті, замість снігових хурделиць - «відоме тиша». Для «суєтного світу» - три фарби: чорна, біла, сіра: чорнота ночі, білизна снігу і сірість сутінків; для світу «справжнього» - містичні кольору: золото, блакить, блакить. Перші «знаки», прочитані поетом в природі, - відносяться до символіки світла: його боротьби з темрявою, його життя в кольорах, відтінках і півтінь. Погляд Блоку спрямований на небо - звідти чекає він Її прихід; про Неї кажуть йому зорі, світанки, захід сонця, зорі і хмари. Земля, на якій він стоїть, йому майже не видно, а коли її немає - земля потопає в сутінках, коли Вона наближається - поля, ліс і гори обволікається рожевим туманом. Марно стали б ми шукати в «Віршах про
Прекрасної Дами» «картин природи» або «художніх описів». Поет не описує, а тільки обводить контури блідою рискою, майже пунктиром.
Але цей пейзаж, такий убогий, так скупо намічений, - діє магічно. Він теж двоїться, як і все в цих віршах. Пустельні простори
Шахмотова протиставлені людних вулицях Петербурга. Але і там, і тут
- та ж примарність.
Ось околиці Шахматова, місце першого «бачень»: ліс, вологі поля, блукаючі вогні за річкою. «Там над горою Твоєї зубчастий простягався ліс». Далі - гори, пустельний дол, вологий злак. «Шумить вода, чорніє ліс, мовчать поля». «Кругом далека рівнина, та натовпу обгорілих пнів ...».
«В полях піщані горби», «камені над могилою», «вогонь болотний», «заплутана трава», «холодний вітер б'ється в голих прутах».

От і все «картини природи». Ось і всі дари, які убога земля готує їй, своїй Цариці. Одне загадкове вірш 1901 починається строфою:

Пройде зима - побачиш ти

Мої рівнини і болота

І скажеш: - «скільки краси!

Яка мертва дрімота! ».

І поет відповідає їй: серед цих рівнин і боліт я чекав Тебе,« нескінченно довго чекав »

І цієї мертвої краси

В душі залишився слід похмурий.

«Слід похмурий» залишився на все життя. І вже в «Несподівана Радість» і в «Сніжної маски» кохання «мертвої красі» розливається ліричним потоком.

«Мальовничо - гарний» романтичної ландшафт був похований
Блоком серед рівнин і боліт Шахматова.

Не менш примарний і фантастичний його «міський пейзаж». Петербург - бліде бачення, різнокольорове марево; він витканий з туманів і вогнів і в кожну мить може розлетітися димом. «Сонні», «тьмяні» вулиці «жовті вогні», береги Неви, віддалений гомін натовпу і дзвін дзвонів, - не реальний місто, а тільки що світиться і яка звучить його аура:

тьмяних вулицьнарис сонний.

Місто, смутноосяяний,

Дивиться врожеву далину.

Або:

Рипнулидвері. Затремтіла рука.

Вийшов я ввулиці сонні.

Там, упіднебессі, йдуть хмари,

Через туманосяяні.

І крізь туман - розпливаються світлові плями:

Ліхтарівтікає ряд ...

Миготілижовті вогні

Іелектричні свічки ...

Але на рівнинах Шахматова були тільки передчуття і видіння: у
Петербурзі відбувалися реальні зустрічі з майбутньою нареченою поета. Він чекав її біля будинку на Гагарінської набережній і проводжав по вечірніх вулицях. Серед привидів і тіней цей будинок - єдина жива істота в мертвому місті.
Всі особливості його закарбувалися в його пам'яті, як таємні знаки долі.

Там у сутінкахбілів дверний навіс

Під вивіскою «
Квіти »прикріплений болтом,

Там гул кроківгубився і зник

На сходахпри світлі лампи жовтому.

І далі зазначається: вікно, завішених нерухомої шторою, карниз, немов наморщенний лоб, сходи над похмурим двором, двері, що відкривається, брязкаючи склом.

Нескінченно важливі для нього всі ці «реалістичні» подробиці, бо вони - частина Її земного втілення.

У центрі «Віршів про Прекрасної Дами» стоїть образ таємничої Діви, низхідній на землю і відкривається вірі та любові провидця - поета. У свідомості цієї містерії Блок користується символічними образами і філософською термінологією Вл. Соловйова. Іноді він майже повторює слова вчителя. Наприклад, ми читаємо у Соловйова:

І колишній світв немеркнучої сяйві.

Встає зновуперед чуйно душею,

а у Блоку:

минулих днів немеркнучим сяйвом,

Душа, якперш, вся осяяна ...

Але Соловйов більше філософ, ніж поет: його Подруга Вічна - скоріше
Премудрість, ніж Любов: вірші його охолоджені теософської роздумом і нерозривно пов'язані зі схемами філософською системою. Не те у Блоку: він вносить у своє шанування Вічної Жіночності - юнацьку пристрасність, сміливо закоханого. «Вірші про Прекрасної Дами» сповнені такого хвилювання, такого болісного напруження, що стає страшно за автора. Це вже не любов, а «священне захоплення впав», майже хлистовское раденіе. Всі почуття розплавлені в одному бажанні: «чекаю тебе»,

«передчуваю тебе», «Прийди! ». Заклик, наказ
, запитування, заклинання, і трепет віри, захват і відчай, молитва ворожба
- все злитно тут. Через усі вірші звучить це владне «чекаю»!
«Чекаю Прекрасного Ангела», «Чекати чи ні раптової зустрічі? »,

« Я тільки чекаю умовного ведення »,« Там чекаю я Прекрасної Дами в мерехтінні червоному лампад ». Вона - недосяжна, недоступна - кличе з туману, манить з іншого берега, розпливається в блакиті. А він бореться з самотністю і відчаєм, б'ється з двійниками і заклинає, заклинає:
Вона повинна прийти! Вона вже приходить! Вона тут! «Я знаю, Ти тут, Ти близько», «Ти сама прийдеш у мою келію», «Знаю, увечері знову прийдеш
», «Чи ти, подруга бажана, приходиш до мене на ганок? »,« Прийде напевно вона »,« Я настигне тебе в терема ». Іноді - так рідко! - Вона відповідає йому словами любові: «Я зійшла - з тобою до ранку буду», «
Приходь, я тебе заспокою». Але чи це її голос? Чи не відлуння чи це його несамовиті закликів?

З любовного хвилювання народжується та неповторна лірична мелодія, яку ми пов'язували з ім'ям Блоку: наспів широкий і тужливий, «пронизливі звуки», переривчастий подих. Емоційна сила «Віршів про
Прекрасної Дами» посилено їх прихованою діалогічної форми. Вона завжди з ним, він завжди звернений до Неї. У більшій половині віршів звучить «
Ти". У займенники другої особи, написаному з великої літери, - поєднання благоговіння (на Ти ми говоримо з Богом) і любовної інтимності
(Ти - друг, рідна, кохана). Звернення, безпосереднє, особисте
, - постійний поетичний прийом Блоку. Він не говорить, а розмовляє: задає питання, вигукує, шукає співчуття, просить поради.

Парадоксальність побудови «Віршів про Прекрасної Дами» полягає в те, що в центрі цього «роману у віршах» (вираз Блоку) коштує містерія богоявлення. Так само, як і Вол. Соловйова, Блок вірить, що історія скінчилася, що настає Царство Духа і перетворення світу. Він урочисто сповідує свою віру у вірші з епіграфом з
Апокаліпсису: «І Дух і Наречена говорять: Прийди».

Вірю в Сонце
Завіту,

Бачу зорівдалині.

Ждувселенського світла

Від весняноїземлі ...

заповіданихлілій

Проходжу ялісу.

Повніангельські крила

Наді мноюнебеса ...

Але Блок - максималіст. Передчуття російських апокаліптики початку століття для нього перетворюються на звершення. Преображення вже настав
, небо вже вклонялося до землі, Вічна Премудрість Божа вже сходить у світ. Епіграфом до його віршів цього часу можна поставити натхненні слова Вл. Соловйова:

Знайте ж,
Вічна Жіночність нині

У тілінетлінному на землю йде.

Для Блоку це не пророцтво про майбутнє, а твердження про справжнім.
Не «прийде», а «йде»-зараз, свою хвилину.

У своїх віршах поет свідчить про що відбувається в світі теофанія. Спочатку він бачить тільки знаки Її риси. Вона у вогнях і зоря «змикає останні кола». Але розходиться туман, відкривається бездонна блакить, сходить сонце і, на темні сходи

Вступила Ти і
, Тиха, спливла ...

І, Ясна, Тиз сонцем потекла.

Вона - «блакиттю сильна», сама богиня «і з богами пишається рівній красою», вона «розквітла в блакиті». У ній, у божественному прообразі світу, відбивається весь всесвіт:

Перед Тобоюсиніє без кордону

Моря, поля, ігори, і ліси,

Перегукуютьсяу вільній понад хмари птиці.

Встає туман
, червоніють небеса.

Їй, Цариці, підвладне все земне:

Я та світ --снігу, струмки,

Сонце,пісня, зірки, птахи,

смутидумок валки -

Всіпідвладні, все - Твої.

Вона сяє в блакиті «недосяжною зіркою», горить алмазом над високою горою; як у казкової царівни, у неї «сонце, місяць і зірки в косі». Якими земними іменами можна назвати Її, неземну? Поет спочатку несміливо з'єднує з невизначеним позначкою «Вона» - ліричні епітети:
«Незворушна, Тиха, Ясна, Співуча, Далека, Світла, Лагідна
, Свята,». Потім - пошепки, їли виразно, оточує словами Її невимовну сутність. «Дочка блаженної сторони», «повний безсмертя дух», «твій таємничий геній», - як нерішучі й сором'язливі ці бліді найменування! Нарешті, вперше з'явилося Ім'я:

З'явись до менебез гніву

Призахідне
Таємнича Діва,

І завтра івчора вогнем з'єднай.

І тільки в лютому 1902 відкривається Її справжнє обличчя: Вона -
Володарка всесвіту. У цьому місяці - вершина містичного сходження поета: він вже на Фавор, у світлі Преображення. Нечуваним сміливістю звучать его слова:

Всі баченнятак миттєво -

Буду ль віритиїм?

Але володаркоювсесвіту,

Красоюневимовною,

Я, випадковий
, бідний, земної,

Може бути
, любимо.

Фатальні слова - в них трагедія життя Блоці. Щоб виміряти глибину його страшного падіння «потім», потрібно пам'ятати, на такі осяяло висоти він входив «спочатку». Інакше доля «полеглого ангела» залишиться для нас незрозумілою.

Назва поізнесено, і Таємно Її відкривається в радуге свещенних іменувань:
«Діва, Зоря, купина», «Ти вічно я любов», «Тебе вінчала корона »
,« Берегиня Діва »,« Велична Вічна Дружина »- і тільки єдиний раз у книзі Вона називається Прекрасною Дамою:

Заходжу я втемні храми,

здійснююбідні загін.

Там чекаю я
Прекрасної Дами

у мерехтіннічервоних лампад.

Там в ліричних віршах поет оповідає про вечайшем подію свого життя. Справжність цього свідоцтва незаперечна: вона доведена всім його життям і творчістю. «Досвід» Блоку має бути оцінений у всій його життя значущості: він ставить його в один ряд з Яковом Беме, Сведенборгом, Сен
- Мартеном, Володимиром Соловйовим. Він - духовідец.

Але-не безплотний дух. Подія його духовного життя позначається на всій його душевно-тілесної природі. І якщо душевність не очищена і не прояснівши релігійним подвигом та аскезі, передчасне осяяння Духом може викликати в ній страшні вибухи, породити руйнівні бурі. Безодні підсвідомості відіб'ють у своєму лоні світло, як вогонь пристрастей; нижчі інстинкти хлинуть на поверхню; темні сили душі вишлють своїх двійників.
Це роздвоєння було як би зумовлено Блоку: він не тільки провидець, але і закоханий, і прочитаним «Величний Вічний Дружини »в плані духовному перетнулися плані не душевному з закоханістю в наречену. Зіткнення цих двох величезних сил було неминуче: від таких потрясінь розколюється цілісний склад людини.

Ольга Михайлівна Соловйова, розповідає Білий, була дуже стривожена віршем 1901 «Передчуваю Тебе». У ньому є рядок:

Але страшно мені: змінити вигляд Ти.

У першій книзі Блоку вона могла б відшукати ще більш тривожні визнання. Вірш 1902 «Я - тварь тремтяча» закінчується наступними рядками:

Не знаєш Ти,які цілі

Таішь вглибинах Роз Твоїх,

Які Ангелизлетіли,

Хто упередодня затих ...

В Тебе таятьсяв очікуванні

Великий світло ізла темрява -

Розгадкавсякого пізнання

І шкодувеликого розуму.

У кому «зла темрява»? У Божественній Премудрості, під Владичице
Всесвіту? Як у пісні і молитви могло увірватися таке блюзнірство?
Або вже збулося його передчуття і Вона «змінила свій вигляд»? Ні, поет говорить не про зміну, а про підміну: інша виростає перед нею, затуляє її, приймає її риси. І він це знає. У вірші «Буде день - і станеться велике» ми читаємо:

Ти інша,німа, безлика,

причаїлася,колдуешь у тиші.

«Променисте лику» протиставлений «безликий привид», Владичице
Всесвіту-чаклунка, чарівниця. Перша сяє в блакиті, другий завивається в хуртовини, оце він знова говорить про неї:

Ти в білійхурделиці, в сніговому стогонові

Зновучарівницею спливла.

Це її він називає «злою дівою», про неї вигукує: «Як ти брехлива і як ти білого! ». Це вона шепоче йому: «Не друг, а ворог».
Під ворогує силою її мучиться його душа. У вірші «Я все гадаю над тобою» поет зізнається:

Дивлюся в очітвої часом

І бачу полум'яфатальний

«Перетворення" »образу Прекрасної Дами в незнайомку, Снігову Маску,
Фаїну і т. д. стало банальним місцем у літературі про Блок. У 1918 році поет у невидане передмові до першого книзі протестує проти такого «перекручено різдва». «До цих пір, - пише він, - я зустрічаюся іноді з міркуваннями про« про перетворення »образу Прекрасної Дами образ наступних моїх книг: Незнайомки, Снігової Маски, Росії і т. д. Наче перетворення одного образу в іншій є справа проста і природне! І головне, як ніби суть, що володіє самостійним буттям, може перетворитися на привид, в образ, в ідею, у мрію! ... ».

З вересня Любов Дмитрівна відновлює свої заняття на драматічекіх курсах, Олександр Олександрович - відвідує лекції в університеті: він спеціалізується з російської літератури у професора Шляпкіна, пише реферати й «думає» про кандидатської творі. «Новий шлях» скупо поміщає його короткі рецензії. «Новий шлях», - пише він батькові, - мене не дуже любить, як я його ». А матері повідомляє відвертіше: «Я цілком і остаточно відчуваю, нарешті, що« Новий шлях »- дрянь.
Бугаєв підтвердив це цілком».

Після весілля Блоку Сергій Соловйов подружився з графом Розвадовський; < br> Олександру Олександровичу це дуже подобається. «Я страшенно радію, - пише він матері, - зближення Сергія з Розвадовський ... Він вишів ступеня схвально важковаговиків. Він внесе в кров нашої священицької - німецької містики велику частку польської політико - релігійної породистість і частку релігійного лібералізму. Для синтезу (!) - Важливо ».
Іронічний тон,« синтез »з трьома знаками оклику, все говорить про неухильне відхід поета від недавнього минулого.

Цикл« Віршів про Прекрасної Дами »замкнутий знаменною датою 7 листопада 1902: цього дня Любов Дмитрівна Менделєєва стала нареченою
Блоку. Вірші кінця 1902 і 1903 року, можливо, самі світлі і радісні в усій ліриці поета.

Релігійним екстазами пройнятий вірш 8 листопада. Вірний вартовий дочекався Її приходу, і радісної Осанной звучить його молитва до Неї.

Я їх зберігав умежі Івана,

непорушнийстраж, - зберігав вогонь лампод.

І ось - Вона йдо Неї - моя Осанна -

Вінець праць --вище за всіх нагород.

Я сховав обличчя
, і проходили роки.

Я перебував у
Служінні багато років.

І ось запалилисяпроменем вечірнім склепіння.

Вона дала мені
Царствений Відповідь.

Ще більш екстатично вірш, що збереглося в чорнових зошитах поета (7 - 8 листопада 1902). Воно починається вигуками:

Осанна! Тивходиш до терема!

Ти - голос, Ти
- Слава Цариці!

Співаємо, співаємо івіримо,

Але нас гнітятьбагрянім.

Це - те сост