Гамлет »А.П. Сумарокова

Н.В. Гріпич

Творчість Олександра Петровича Сумарокова (1717-1777) - найважливіша ланка в російській історико-літературному процесі. Його досягнення були сприйняті наступними письменниками, і зроблене ним увійшло до скарбниці великої російської літератури.

«Різного роду віршованими і прозовими творами, - писав А.І. Новиков, -- придбав він собі велику і невмирущу славу, не тільки росіян, але від чужинних академій і найславетніших європейських письменників. І хоча перший він з росіян почав писати трагедії за всіма правилами театрального мистецтва, але стільки встиг в оних, що заслужив назву Північного Расіна ».

Бажання виправляти звичаї і роз'яснювати істину, прагнення навчити кожного виконувати свої обов'язки перед суспільством штовхнуло Сумарокова до драматургії.

Театр був школою життя. Корнель, Расін, Мольєр вчилися у греків і римлян, і самі стали великими майстрами. У Росії ще не було своїх трагіків і коміків, і з сцени ніхто не вражав вад і не приносив чеснота. Не було поки що і самого театру.

А.П. Сумароков вважав, що шлях до національної драматургії має відкрити трагедія. Цей жанр, на думку письменника та його сучасників, повинен висвітлювати життя осіб царської крові, від яких залежить доля держави і народу. Людська природа вважалася історично незмінною - в усі часи люди відчувають і думають однаково, тому обстановка подій була несуттєва.

В 1747г. була написана трагедія «Хорев». У постановці кадетів сухопутного шляхетного корпусу вона мала успіх. Тому в цьому ж виконанні в 1750г. глядачеві була представлена наступна трагедія Сумарокова - «Гамлет».

Питання про джерела цього твору остаточно не вирішено, ймовірно, це був прозаїчний переклад трагедії Шекспіра, виданий М. де ла Плассе у збірнику "Англійська театр" (1745-1748).

Герой в російській версії, за словами самого автора, "ледь-ледь" нагадує шекспірівського Гамлета - Сумароков намагався виправить англійська джерело: "... Не все йому там стало в пригоді. Слідом за Вольтером він думав: що Шекспір пише як п'яний дикун, не дотримуючись ніяких літературних правил. Шекспір може чіпати серця, але ображає освічений смак хаосом дії "[1, c.89].

Сумароков в трагедії залишає тільки одну ідею: владу беруть силою або обманом, за неї борються на смерть.

Змінено і сюжет: кровожерний Полоній, розчищаючи дорогу до трону свого покровителя Клавдію, вбиває законного короля датського, батька Гамлета. Клавдій займає трон , і одружиться з королевою Гертруді, що стала жертвою інтриги.

Убитий батько є Гамлету уві сні і, знаючи про його любов до Офелії, дочки Полонія, просить сина «відставити справи любовні».

Гертруда в глибокому відчаї і приймає рішення залишити палац, щоб на самоті просити бога про прощення - до цього вона приходить, дізнавшись всю правду від сина про короля і вбивстві. Королева бажає, щоб Гамлет «сприйняв батьківську владу », а Клавдія просить залишити трон, але він відмовляється. Король готовий вбити Гертруду, і одружиться з Офелії.

Гамлет мріє про смерть-сні, що дає забуття від страждань (мотив Шекспіра). Однак думка про муки народу під владою тирана Клавдія змушує його діяти.

Полоній, бачачи, що Офелія не хоче брати участь у його і плани короля, загрожує дочки смертю.

Клавдій відправляє десять рабів для вбивства Гамлета і Гертруди. Готується і страта Офелії. Розноситься слух про загибель принца, народ оточує палац.

В цей час є сам Гамлет з воїнами і повірників Армансом, рятує Офелію, хоче вбити Полонія, однак дочка вимолює життя батька і його беруть під варту.

З цього моменту тема кохання Офелії і Гамлета активно впливає на сюжет. Після страшної душевної боротьби принц відмовляється від помсти полоній і розповідає своєї коханої, як врятував себе і мати від убивць, посланих Клавдієм, як увірвався в палац узурпатора і вбив його. У цей час стає відомо, що Полоній «дух у злобі віддав».

Як видно з сюжету, все, що не пов'язане з темою влади було відрубане - у п'єсі не стало героїв «Гамлета» Шекспіра: Фортінбраса, Розенкранца, Гільденстерн, акторів, могильників.

Натомість виникли Арманс - нагрудника Гамлета; подруга Офелії - повірниці Флеміна, а також її мамка - Ратуда.

Трагедія була заснована на єдності дії, а суть його - помста принца Гамлета за вбивство короля-батька. Розвиваючи проблему влади, Сумароков характеризує її носіїв.

Новий король Клавдій - запеклий лиходій. Прагнучи до трону, він готовий убити своїх колишніх союзників, починаючи з королеви, і взяти собі в дружини Офелію.

Царедворець Полоній вважає, що цар - це бог в країнах, що належать йому, і всі дії його виправдані:

«Коли кому дана порфіру і корона,

Тому вся правда, влада, і немає того закону »[1, c.89].

Яким ж, на думку автора, повинен бути ідеальний правитель? Про це він говорить устами Гертруди, яка заперечує полон:

«Не сим є праведних наповнений розум царів:

Цар мудрий є приклад всій області своєї,

Він правду за всіх підвладних спостерігає

І всі свої на ній підвалини творить,

Те пам'ятаючи завжди, що короткий смертних століття:

Що він у величності така ж людина,

Раби його йому люб'язні суть чади,

Від скіпетра його ліется ток відпочинку прийшли ...»[ 1, c.89].

Гамлет у Сумарокова позбавлений коливань, роздуми і спрямований до однієї мети - ним володіє жага помсти. Він любить Офелію, але знає, що її батько Полоній - учасник злодійства, і вибирає між необхідністю вбити його і свідомістю нещастя, яке буде завдано Офелії:

«Що робити мені тепер? Не знаю, що почати.

Легко ль Офелію навіки втратити.

Батько! Коханка! Про імена драг! ...

Попередня ким-небудь з вас мені має бути у вині »[2, c.86].

Автор наділив Гамлета готовністю до дії в ім'я відновлення справедливості. Він відчуває моральне право на трон, маючи на меті врятувати народ, тому перемагає в запеклій боротьбі.

В датському державі знову все гаразд: скіпетр в руках принца, разом з ним Офелія.

«Гамлет Сумарокова - не месник, а визволитель народу від тиранії і в майбутньому, треба думати, цілком освічений монарх ».

Театр в епоху класицизму бачив у «Гамлета» Шекспіра «грубу варварську п'єсу». Таке ставлення зумовило появу «перероблених» Гамлетів.

Реабілітація великого англійського драматурга на рубежі 18-19вв. (спочатку сентіменталістамі, а потім романтиками), розуміння того, що його п'єси «не потребують виправлень» (Н. М. Карамзін), відкрило дорогу спорах про Гамлета і його численних прочитання.

Гамлет А.П. Сумарокова повністю відповідає вимогам епохи класицизму і 17в. Він менш глибоким, ніж герой Шекспіра, більш прямолінійний. Тут немає самозаглиблення, дотепних реплік як в англійській п'єсі.

Відсутність в трагедії деяких дійових осіб позбавило твір Сумарокова того, що збагатило шекспірівську: філософські роздуми Гамлета про людину, про державі, про театр, літератури; багато гумору, іронії.

Однак Гамлет в українській версії приваблює своєю сміливістю, рішучістю.

Не можна сказати, що він поверхневий людина. Гамлет у Сумарокова теж розмірковує, сумнівається, переживає, правда, ця лінія запозичена у Шекспіра. Ідея народного визволителя, вкладена автором у цей образ, викликає до нього симпатії читачів.

Список літератури

1. Заходом А. В. Літературні нариси. - М.: Из-во Московського університету, 1984.

2. Енциклопедія літературних героїв. - М.: Агафія, 1988.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.philology.ru