Громадські погляди Тургенєва

Ю. В. Лебедєв

Як і раніше актуальні й суспільні переконання Тургенєва. За своїм душевним складом Тургенєв був швидше сумнівається Гамлетом, в політиці ж вважав себе лібералом-поступовців, прихильником повільних політичних і економічних реформ, що наближають Росію до передових країн Заходу. Однак протягом усього творчого шляху він годував "потяг - рід недуги" до революціонерів-демократів. У лібералізмі Тургенєва були сильні демократичні симпатії. Незмінна схиляння викликали у нього "свідомо-героїчні натури", цілісність їх характеру, відсутність суперечностей між словом і ділом, вольовий темперамент окрилених ідеєю борців. Він захоплювався їх героїчними поривами, але в той же час вважав, що вони занадто кваплять історію, страждають максималізмом і нетерпінням. А тому він вважав їх діяльність трагічно приреченою: це вірні і доблесні лицарі революційної ідеї, але історія своїм невблаганним ходом перетворює їх на "лицарів на годину".

В 1859 Тургенєв написав статтю під назвою "Гамлет і Дон Кіхот", яка є ключем до розуміння всіх тургенєвських героїв. Характеризуючи тип Гамлета, Тургенєв думає про "зайвих людей", дворянських героїв, під Дон Кіхотом ж він має на увазі нове покоління громадських діячів -- революціонерів-демократів. Ліберал з демократичними симпатіями, Тургенєв хоче бути арбітром у суперечці цих двох громадських сил. Він бачить сильні і слабкі сторони і в Гамлета і Дон Кіхота.

Гамлети - Егоїсти і скептики, вони вічно носяться з самими собою і не знаходять у світі нічого, до чого могли б "приліпити душею". Ворогуючи з брехнею, Гамлети стають поборниками істини, до якої вони тим не менш не можуть повірити. Схильність до аналізу примушує їх все ставити під сумнів і не дає віри в добро. Тому Гамлети нерішучі, у них немає активного, дієвого, вольового початку.

В відміну від Гамлета, Дон Кіхот абсолютно позбавлений егоїзму, зосередженості на собі, на своїх думках і почуттях. Мета і сенс існування він бачить не в собі самому, а у правді, що знаходиться "поза окремої людини". І Дон Кіхот готовий пожертвувати собою заради її торжества. Своїм ентузіазмом, позбавленим будь-якого сумніву, він захоплює народні серця. Але постійна зосередженість на одній ідеї, "постійне прагнення до однієї і тієї ж мети" надають деякий одноманітність його думок і однобічність його розуму. Як історичний діяч, Дон Кіхот неминуче виявляється в драматичній ситуації: історичні наслідки його діяльності завжди розходяться з ідеалом, якому він служить, та з метою, яку він переслідує в боротьбі. Гідність і велич Дон Кіхота "в щирості й силі самого переконання ... а результат - у руці доль ".

В епоху зміни поколінь громадських діячів, в епоху витіснення дворян різночинцями Тургенєв мріє про можливість союзу всіх антикріпосницьких сил, про єдність лібералів з революціонерами-демократами. Йому б хотілося бачити в дворянам-Гамлета більше сміливості і рішучості, а в демократах-Донкіхоти -- тверезості і самоаналізу. У статті відчувається мрія Тургенєва про героя, яка знімає в своєму характері крайності гамлетизму і донкіхотства.

Виходило, що Тургенєв-письменник постійно прагнув стати над сутичкою, примирити ворогуючі партії, приборкати протилежності. Він відштовхувався від будь-яких завершених і самовдоволених систем. "Системами дорожать тільки ті, яким вся правда в руки не дається, які хочуть її за хвіст спіймати. Система - хвіст правди, але правда, як ящірка: залишить хвіст, а сама втече ".

В тургенєвської призов до терпимості, в тургенєвської прагненні "зняти" суперечності і крайності непримиренних суспільних течій 60-70-х років проявилася обгрунтована тривога за долю майбутньої російської демократії та вітчизняної культури. Тургенєв не втомлювався переконувати ревнителів російського радикалізму, що новий оселяє порядок має бути не лише силою що заперечує, але й силою охоронної, що, наносячи удар старому світу, він повинен врятувати в ньому все, гідне порятунку. Тургенєва турбувала безпідставність, лякала безоглядність деяких прогресивних верств російської інтелігенції, готових рабськи слідувати за кожною новомодної думкою, легковажно відвертаючись від нажитого історичного досвіду, від вікових традицій. "І заперечуємо-то ми не так, як вільна людина, разючий шпагою, - писав він у романі "Дим", - а як лакей, лупящій кулаком, та ще, мабуть, і лупить-то він з панського наказу ". Цю холопську готовність російської громадськості не поважати своїх традицій, легко відмовлятися від предмета вчорашнього поклоніння Тургенєв затаврував міткою фразою: "Новий пан народився, старого геть! .. У вухо Якова, в ноги Сидору ".

"У Росії, в країні усілякого, революційного і релігійного, максималізму, країні самоспалень, країні найбільш несамовитих надмірність, Тургенєв чи не єдиний, після Пушкіна, геній заходи і, отже, геній культури, -- говорив в 1909 році російський письменник і філософ Д. С. Мережковський .- У цьому сенсі Тургенєв, на противагу великим творцем і руйнівника, Л. Толстим і Достоєвським, - наш єдиний охоронець ..."

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://turgenev.org.ru/