Російська ідея і російська думка

В. В. Колесов

Російська ідея: думка і дума

В наших лекціях ми не раз говорили про переважне типі російського світогляду, як воно позначається з початку XV ст. це реалізм неоплатонічної типу. Культура вербального характеру спирається на дані мови, залежить від мови, від с л о в а, яке розуміється як Логос - це єдність знака, ідеї і речі .. У центрі світогляду знаходиться слово, і завдання в тому, щоб помисленную ідею узгодити з її субстратом, з речовим світом. Ідея так само реальна, як і позначена нею річ. Більше того, ідея є тією духовною енергією, яка і створює речовий світ, висвітлюючи його етично і аксіологічних - морально та ціннісно. Такий і класичний російський реалізм як художній напрям у літературі та мистецтві. Це не натуралізм в правдоподібності зображенні світу, але й не містичні абстрагованості авангардизму. Ідеальне та реальне узгоджені в художньому дискурсі, і ідея, що сталися в тексті, важливіше описуваних подій та осіб. У цьому теж відміну російської ментальності від західноєвропейської, номіналістіческі прагматичною. Там місце духовності Логосу займає позитивістське раціо.

Зрозуміло, що для російського реаліста ідея стає прямо ідеєю фікс. Будь-яка ідея взагалі, і чим вона відволікання від світу, тим привабливою. Вона стає світочем життя, але з однією умовою: вона етично чиста. Ідея ідеальна, і російське слово ідеал висловлює уявлення про зразок-мрії (як казав Володимир Даль). Для російського розуміння ідеї як ідеальної мети характерно зведення будь-який можливості до вищої її прояву. "Якість" може бути і поганим і гарним - але визначення якісний завжди означає вища, найкраще якість. Масштаб може бути великим і дрібним, але масштабний завжди неймовірно величезний. Ідея теж може бути різного властивості, але ідеальний завжди прекрасний у своїй досконалості. Інакше прикметник не могло б виступати в ролі абсолютного вираження змісту поняття, представленого аналітично: якісний товар, масштабна ідея, ідеальний чоловік.

Коли говорять про "російській ідеї" - міфічному створення розуму, - яке одні засуджують, а інші підносять, слід мати на увазі цю особливість російської ментальності. Російська ідея в такому сенсі є саме загальне, найбільш масштабне, якісно ідеальне уявлення про щастя і життя. Вираз-поняття російська ідея виставив письменник Федір Достоєвський, який саму ідею висловив просто: "щоб всім добре було!" Вища прояв ідеї як загального ідеалу, недосяжна мрія, але заради якої і варто жити, ідея всечеловечества. Володимир Соловйов цей заклик розумів як затвердження ідеалу загальної правди і прогресу в християнському сенсі. Він говорив твердо: "Російський народ не піде за тими людьми, які називають його святим тільки для того, щоб перешкодити йому бути справедливим ". А справедливість - основна ідея російської ментальності.

Інші тлумачення російської ідеї сумнівні. Вони або не ідеальні, або не ціннісних. Багато хто звинувачує "російську ідею" у тому, в чому самі, мабуть, хибні; наприклад, в гегемонізму і глобалізм. "Злодій кричить:-Тримайте злодія !".

Реалізм, що виходить із слова як загальної заходи, закликає висвітлити речових плоть предметного світу. Слово для реаліста таке, що вбирає в себе різні форми - Внутрішні, і зовнішні, і змістовні. Символ російського слова - матрьошка. Одну за одною розкриваємо одне-подібні фігурки, і кожна точно та ж, але менше розміром. А всередині їх усіх нема нічого-темна безодня концепту, який і створив їх усіх, сам через них оплотняясь в словесній формі.

Русская думка постійно поверталася до формули Декарта cogito ergo sum (мислю, отже існую) і вважали, що російське свідомість примирилося б тільки із зворотним твердженням: sum ergo cogito - тому що лише слово з'єднує думка і мислячого, cogito та sum.

Саме слово опредмечівает в ідеї все навколо. Граматичні категорії роду, числа, відмінка построяют в нашій свідомості предметність. Академік Буслаев говорив, що "абстрактне і неясно представляється мова відзначає здебільшого середнім <Родом ", потім про це писали багато. Що? - Це ... ... воно таке., саме. Побічний зміст імені в середньому роді визначається також суфіксом: вушко, діло, сонечко з емотивної значенням, уміння, властивість, рух з абстрактним. Чоловічий і жіночий рід стали умовним позначенням світу конкретних речей і збирацько ідей. На прикладі слів типу зал, рейок ми це вже бачили, все конкретні-речове чоловічого роду. Але абстрактні і символічні ~ слова жіночого роду: віра, надія, любов ... навіть сором в певний момент обернувся совістю, змінивши родову характеристику. Абстрактність ідеї в самому загальному вигляді зазвичай постає як форма збирацько жіноче.

опредметнення світу в слові має безліч форм. Зазвичай це робиться за допомогою суфікса-к-, який здатний створити ім'я з будь-якої частини мови, починаючи з дієслова (перебудувати> перебудова) і кінчаючи частками (може> авоська 'сітчаста сумочка, яку беруть на всяк випадок!). Опредмечівается не мир -Світ предметів. Опредмечівается ідея в мислимо образі світу. І тут виникають дві можливості: логіко-термінологіческс.; л і образ-но-символічних. У першу випадку однозначність поверхневого значення в понятті, у другому багатозначність несвідомих до загального увазі конкретних значень - глибинний сенс символу. Російська ментальність вибирає друге.

Украинские філософи ніколи не виходять з розумового поняття. Основним героєм їх інтуїції є символ - образне поняття, і російську філософію не випадково називали "філософією образу". Конкретне і образне російська ментальність вважає за краще розумово раціоналістичному. Оскільки воно -- образне, в ньому немає расклассіфіцірованной одиничності. Тлумачення конкретного як матеріально одиничного випливає з номіналістіческого погляду Емпірика і повністю відповідає сучасному науковому позитивізму. Російська ментальність - Не ratio, але і не односторонній сенсуалізм, хоча багато хто намагався показати наявність цього в російській свідомості: "все хоче помацати", як і раніше говорили про протопоп Авакум ( "все хоче понюхати"), а пізніше про Василя Розанова ( "все хоче

полизати "). Абстрактне втілено в конкретному, воно присутнє в ньому завжди, і чистота мислення передбачає відчуження від світу на користь чистої думки. Русское пізнання здійснюється крізь призму інтуїції, а інтуїції чужа опора на чуттєве сприйняття світу. Петербурзькі філософи підкреслили цю особливість російського мислення, сполучати всі змістовні форми слова в їхніх об'ємному розвитку. Образ, символ і поняття відтворюються у трьох видах інтуїції: інтуїції чуттєвої (це інстинкт на образ), інтелектуальної (це власне інтуїція минулого досвіду) і містичною (це інспірація - натхнення, яке пов'язане з символом). Уявлення про "безпредметності російської думки" та її "неоформленість" помилково. Вже в мовних формах ідея опредмечена і може бути в думці співвіднесена з річчю. Пояснення простіше. З боку ratio образне поняття видається незрозумілим і тому засуджується. Але формальне поняття однозначно і постійно змінює свої контури, тоді як символ-живе створення новіше?; в обличий старого. Під "формою" прихильники голого ratio розуміють формальну логіку - а й логіка того ж кореня, що Логос, а по статусу Логос вище. Але формалізація думки поняттям ув'язнює думку і обмежує особисту свободу на вибір засобів вираження.

опредмечена словом узагальнено - і завмирає в нерухомо, допомагаючи створити силогізм або виявити поняття. Украинские силогізм і поняття відрізняються від європейських.

Роль поняття в російському мисленні замінює символічний образ в усій сукупності властивих йому ознак. Замінюючи конкретну річ, тільки символ може представити його у всій повноті і цілісності. Тим самим і слово, для думки важливе, виявляється зарядженим символічно, воно виконане таємничої сили, що виключає однозначність суворо поняття. Постійне прагнення росіян інтелектуалів множити кількість іноземних слів є туга за однозначного і всім зрозумілому терміну, який містить одне поняття, позбавлене всякого почуття і волі - образу і символу. Але значення в російському слові - всього лише частина поняття, це - зміст поняття поза його обсягу.

Тому роль судження в російському мисленні виконує заперечує перерахування ознак, які не підходять під даний обсяг поняття. Визначення типу "людина -- це не те ... не це ... не ... і не ... "Про таку особливості говорив Лев Карсавін: "Будується і виражається поняття негативно, а в глибині його виявляється позитивний зміст ". У слов'янською мовою з давніх часів є твердження в негативних формах, наприклад

-- за допомогою негативних префіксів. Спочатку це був префікс у-(у-богій, у-вічний, у-рід), потім без-, який стверджував готівку шляхом заперечення (безодня),, і після всього не-(наприклад, непщеваті значить сумніватися), із допомогою якого також стверджували, заперечуючи; наприклад, у словах типу нелюди, неклен, невід, які заперечують предмет в цілому, але стверджують спільність їх ознаки: не люди, не клен, но) маленькі, незначні, якісно інші, але все-таки і люди, і клен. Той же принцип затвердження в запереченні помітний і в старих текстах. У них відзначений ознакою негативний,

убогий герой, навіть більше - біс: диявол, ворог, збирацько все зле - і в відштовхуванні від нього висвічується ознака героя, добро, "бо всі випробовується своїм огидним ", - зазначив з цього приводу Володимир Соловйов. Семен Франк вважав навіть, що всі пізнання нового взагалі корениться в дії заперечення старого і знаходженні нових ознак для колишніх явищ.

В результаті відбувається постійне "освіження образу". Неймовірно важко в конкретному дискурсі з цілісності думки виокремити щось розрізняють і дроблять таку цілісність. Перифраза Солженіцина "жить не по лжи" -- приклад такої думки, яке замінює традиційно російське "жити по правді "і християнське" жити по совісті ". заперечності стверджує сильніше, ніж просте Номінативна твердження. Помилки бути не може, вона виключається, оскільки перебрали всі можливі ознаки і зупинилися на однаково прийнятному для всіх як остаточному. Олексій Лосєв свої визначення будує таким чином. "Особистість - не суще, не existentia, не дух ..." і т.д. - А.../Коли Данило Андрєєв хоче дати визначення своєї "інтеррелігіі", він каже, що це "не іерократія, не монархія, не олігархи, не республіка: щось нове, якісно відмінне від усього, до цих пір колишнього "- але що ж саме? - а" містичний розум "і "духовний продукт", які для мислення російського реаліста є звичними з XV ст Л (голова і серце як одночасне зосередження розуму). Типово російське твердження "так ні!" - Це узгоджене з подією затвердження при запереченні. Коли кажуть непогано - стверджують, що добре; відповідь: не знаю - припускає, що все вже вирішено.

Роль силогізму в російському мисленні виконує ентііема. незавершений силогізм з опущеною великий посилкою. Ось як приблизно повинна міркувати обдурена жінка:

Всі чоловіки - обманщики = але це ж всім ясно! Мій Ваня - чоловік = в цьому я теж впевнена ergo Мій Ваня обманщик! = Ах, ось як !..

На Насправді ж мислить трохи інакше: "Мій Ваня обманщик, тому що він чоловік! "- умовивід, що виключає з розгляду конкретні обставини справи, здатні пом'якшити вину Вані, і разом з тим викликає відому кожному категоричність суджень російської людини. Велика посилка заснована на пресуппозиції, у якості якої виступає не конкретна ситуація, а відірвана від минулого досвіду ідея. Мала посилка, навпаки, завжди відображає ситуацію висловлювання, то говорить про конкретну речі. Виникає типове для "реаліста" положення: взаємно обгрунтовуючи один одного, ідея і річ сполучаються і постають у слові. Слово сказано в ergo: "Мій Ваня обманщик "- з негайною реакцією на результат. Інші типи висловлювань розвиваються схожим чином, хоча і розрізняються в ступені категоричності. Між іншим, коли в XVII ст. стали розвиватися типи складнопідрядних пропозицій, саме такі стислі судження сприяли розвитку синтаксичних зв'язків при викладі думки і тим самим вдосконалювали логічні форми самої думки. Персональна російська думка виходить з відчуття, що думка повинна бути чистою, позбавлення від впливу "речі", тобто від ситуації даної справи - від великої посилки. І в цьому є своя логіка.

Логіка, заснована на особливостях мови. Кант розмежував типи суджень на синтетичні і аналітичні. Перші несуть із собою нову інформацію, а другий - Ні. "Щенок - це молодий пес" - що нового ми дізнались? "Молодий пес - це щеня" - ми дізналися, як називають молодого пса. Аналітичних суджень російська думка уникає, тому що закон тотожності для неї - закон. "Будинок - це будинок" - завжди достовірне твердження. Олександр Потебня стверджував тому, що мова синтетичного ладу не можна описати аналітично; російська мова синтетичні, він породжує синтетичні судження - на відміну, наприклад, від англійської, відомого своїм аналітізмом.

Якщо завгодно, це - повстання проти здорового глузду ratio, яким так пишається європеєць.

Здоровий сенс говорить: "Сонце сходить і заходить ..."," сонце - вогняний кулю ...", "земля плоска - на ній все стоїть, не падаючи ...", "прямо - це не звертаючи ні вправо, ні вліво ..."

Здоровий сенс помиляється, і ми це знаємо. Наукою доведено: "Сонце нерухомо, Земля обертається навколо нього ... "" Сонце не відображає світла - воно чорне ... "" Земля за формою ближче до шару ... "" Пряма -- найкоротша лінія між двома точками ... "І так далі.

Давно відмічено, що в наукові істини треба вірити, тоді як реальність є хибною, але очевидна. Російська ментальність шукає не істинності, а очевидність. Реальне часто стає нереальним і тому, у свідомості, підміняється ірреальним, а це грунт для прояву ірраціонального. Ірраціоналізм російської свідомості посрамляет ratio, тому що поза віри немає науки так само, як немає і самої віри без науки. Все те ж, і нічого нового: російська реаліст співвідносить ідею-віру і річ-науку (досвід-навик). Французька здоровий глузд для російської - це помірність думки і "закисання духу", він не дає для думки простору, не "творить нових світів". Щоб бути впевненим в істинності сказаного, слід перехитрити істину. Мова допоможе в цьому.

В мовою своя "маніхейський" логіка, але це - логіка. У російській мові форма подвоюється з тим, щоб зміст міг - подвоїться. Тоді-то цю холодну істину ми оминемо своєю правдою з флангів, з боків, з двох сторін. Одночасно стереоскопічної побачимо і ідею, і річ, і піднесений Дух, і втілених духів - Єдине і множинне числа допомагають у цьому. Подвоєння сутностей, з яким бореться номіналіста, не заважає бачити світ об'ємно. Адже за поняттям можна приховати незрозуміле беспонятіе, підмінивши його іншим, а за символом - ні. Символ об'ємний так само, як і річ. "Подвоєння сутностей" незрозуміло що говорить на європейських мовах. У росіян не лише свобода, а й воля, не один лише істина, а й правда, не просто сором, але і сором, а також горе-біда, а при відомому всім свідомості також совість, і багато чого іншого також. Ідеальне поряд з реальним, і кожне виражене власним ім'ям. Це саме суті, родові визначення категорій, завжди парні. У кінцевому рахунку вони повертають нас до проблеми "сакральне-профанному" або (що те саме) "високе - Низька "(за стилем). Такі формули важко перекласти на інші мови, і зазвичай їх переводять неточно, тому що в них абстрактна лексика однозначна і виражена самостійним словом.

Російська мова створює можливості для об'ємного судження. Наприклад,

вільний порядок слів у реченні "дає можливість сплавляти цілі ряди образів в один образ ... Логіка свідомості, що має справу з поняттями, вимагає іншого порядку ", - писав російський філолог Петро Біціллі, обговорюючи нашу проблему. Російське мислення безпосередньо є мисленням ідеями, а не поняттями, для яких необхідна одномірна лінія дискурсу. Іван Ільїн оцінював європейський дискурс як ущербність однопланного руху думки. Такий тип мислення він порівняв з падаючим каменем, який веде за собою, і тоді тобі тільки здається, що думаєш ти самостійно. Насправді ж ти постійно перебуваєш у владі наїждженої схеми, і рух думки тут оманливе; в дійсності відбувається "топтання на місці" в полоні закону тотожностей?? і тим самим дедукція "являє зразок обмеженості думок". Проблеми європейського конформізму лежать в цьому.

Професор Біціллі сказав вірно: російське "конкретне мислення охоплює життя у всій її повноті; для нього немає об'єктів, а лише тенденції, можливості енергії - І тому йому відкрито те, що можливо в майбутньому ". Французька мова своєї "общелогіческой стороною" впливав на нашу літературну мову в синтаксис, як і німецька вплинув в області поняття. Уточнення російської думки загальноєвропейської традицією мови пішло на користь. У деяких сферах діяльності літературний виклад корисно.

Для російської судження основним є саме є: загальні зв'язку не підтверджуються чуттєвою очевидністю, і тому мова йде "про сам сенсі є "(говорив Семен Франк). Звичайний мовний зворот," який з гострої спостережливістю нібито безпосередньо народного думки свідчить про те, що нам тепер відкривається [у речі]. Кожна констатація - А будь-яке Познань-її, в остаточному підсумку, є констатацією [а не формальним визначенням поняття або терміна] - висловлює свій сенс в обігу "є то чи це "(порівняйте з франц. 11 у а чи англ, there Is)" - a серед російських форм особливо зв'язка є.

Томас Гоббс стверджував, що мови, недбалі у вживанні зв'язки, неточні в логічних операціях. Російська мова як раз такий. З легкістю російська людина відкине зв'язку в будь-якому відверненому судженні, оскільки "і так все ясно "(слова Розанова)." Він дурний - він був дурний (м) = він дурак - він був дурень (ом) ". Форма теперішнього часу передає не припущення-побажання майбутнього і не фіксує результат минулого дії в сьогоденні, а затверджує передбачуваний реальним, тобто дійсно справжній факт, подія, дія. Одночасно це і точка відліку в системі дієслівних часів: вказівка на момент мовлення (речове) як прояв сталості даного факту (вічно). Позачасове, постійне, вічне як би влито в конкретно речове. Форма є стала самостійним словом, що позначає всяке присутність (є): у яеня є., замість звичайних для європейця обертів типу я маю. Форма множини суть стала вищою формою вираження сутності (ось в чому суть справи).

Інша логіка не є відсутність логіки.

Образність символу, даного у поєднанні своїх значень, обумовив особливості російського способу мислення. З мислення усувається момент формалізації, оскільки сутністю думки "- так Петро Лавров зазначив

недолік європейської думки. Свої небезпеки виникають і в російському мисленні. Якщо на Заході розвивається схоластика, то в православ'ї-догматизм. Варіантність форм не покриває складності та різноманітності змісту думки, а форми множаться, не завжди потрапляючи в світле поле свідомості. Образ, яким розкривають символ, у кожного свій, і в цьому, можливо, єдина причина розбіжностей, що виникають при обговоренні важливих справ. Кожен по-своєму розуміє, що таке "демократія", "свобода" або "ринок".

Зрозуміло, наприклад, що з таким розумінням зв'язку ідеї-речі російське свідомість не погодиться з розвитком авангарду в мистецтві. Російські філософи початку XX ст. розуміли авангард як голу ідею всякого нового, власне модернізму, який не одержав ще образного втілення в національній формі. Такий "авангард" протилежний поняттю "мистецтво" - це мистецтво зі зворотнім знаком, тому що в ньому не суть виявляється в символі-образі, а, навпаки, образ конструюється за заданою схемою, яка подається як шукана сутність. Це прояв концептуалізму, якого російська думка по можливості цурається як єресі. Безпредметність мистецтва знімає проблеми цінності і моралі, а з цим російські почуття, розум і воля не погодяться в принципі.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.auditorium/ru