І.С. Тургенєв - "Письменник-філософ"

Регіна Нохейль (Німеччина)

Незважаючи на те, що І.С. Тургенєв на перший погляд не є «письменником-філософом», в його творчості ясно відбивається зіткнення різних філософських течій 19-го століття. Особливо добре було досліджено вплив Артура Шопенгауера на думку Тургенєва (пор. напр., Роботи А. Батюто, А. Валіцького, Г. Віннікова, С. Мек Лофлін, Г. Швіртца та ін.) Проте ні Шопенгауера самого, ні інтересу Тургенєва до мислення німецького філософа можна зрозуміти, не беручи до уваги попереднє їх зіткнення з філософією Гегеля і німецьким ідеалізмом.

До жаль, збереглося мало документів, що стосуються «гегелівського періоду» в думки Тургенєва, наприклад, його магістерська робота (1842 р.) - складна, суперечлива суміш думок Гегеля і традиційного, теістского уявлення про бога, перейнятого від старого Шеллінга. Ці матеріали до цих пір не були досліджені систематичним чином. Їх можна зрозуміти лише на тлі загальної «Духовної атмосфери» того часу (у Росії і в Німеччині), тобто на тлі боротьби про правильне викладі філософії ідеалізму, її поняття «абсолютного суб'єкта», «Світового духу» і т.д.

Важливим етапом поступового «переходу від Гегеля до Шопенгауером» в 1840-х роках є т.зв. «Младогегельянство». Младогегельянців розірвали відвернута ве ідеалістичне поєднання суб'єкта і об'єкта, ін відуальні і цілого. Вони обожнювали творчий, конкретний індивідуум як рушійну силу світ, але в той же час вірили в об'єктивну, що здається незалежною від людини закономірність історії і суспільства. Младогегельянців не зрозуміли, як одне пов'язане з іншим (пор. блискучу критику Карла Маркса в «Німецькій ідеології»), вони не «перевели» в практику абстрактне ідеалістичне уявлення про діалектику, а замінили його відверненим дуалізм. Внаслідок цього індивідуума об'єктивна дійсність є чужим, навіть загрозливим «чудовиськом із залізними пазурами »(В. Г. Бєлінський), якому треба« скоритися »або яке треба «Заперечувати», «зруйнувати» (М. Штірнера, Б. Бауер). У Тургенєва подібний дуалізм, абстрактне протиставлення творчої індивідуальності і суспільства як виключають одна одну концепції показується в есе «Фауст» (1845 р.). Таке інтелектуальний настрій - почуття безсилля індивідуума перед міццю громадських й історичних процесів - в 1840-х роках підготувало ос нову рецепції Шопенгауера, який стверджував, що всередині світу панує ірраціональна, сліпа, незмінна «воля», у порівнянні з якою индив дуальні уявлення про свободу, про щастя, про сенс історії є лише оманливою ілюзією.

З початку 1850-х років у творах Тургенєва все більше показується дивна подвійність, яку часто описували дослідники. Радянський турге неведому В.М. Маркович у зв'язку з цим говорить про «подвійний перспективі», про «другу сюжеті ». Зображенню історичних подій з точки зору індивідуума протиставлений інший «світ», де «... скаржиться і сто немає Хаос, ... плачуть його сліпі очі »(« Досить »). Це зовсім не означає, що в творчості письменника відбувся раптовий, досконалий відмова від колишніх думок. Навпаки: з точки зору вищесказаного, такий розвиток навіть має свою логіку. Тургенєв не просто перейняв метафізику волі Шопенгауера, він користувався нею як метафорою давно виникли власних почуттів і сумнівів. «Двоїстість» у творах Тургенєва є літературною обробкою, художнім продовженням старого, все ще не дозволеного конфлікту між індивідуумом і громадським цілим. Шопенгауерскімі «настроями» письменник звертає увагу читача на цей конфлікт, але на відміну від Шопенгауера він ніколи не відмовлявся від віри в індивідуум і в сенс історії. У нього образ «Хаосу» є не «примиренням», а «Зойк індивідуума перед закритими дверима незнайомого» (Е. Каган-Канц), які він захоче відкрити. З цієї причини не можна назвати справжнім Тургенєва шанувальником метафізики Шопенгауера. Але Тургенєв теж не довіряв чисто громадським теорій людства, в яких підозрював «нову метафізику», нове штучне поєднання індивідуума і суспільства, що не відповідає складності цих зв'язків. Особливо яскраво це видно в зіткненні Тургенєва з А.І. Герценом і представниками народництва. У народництва вище названий дуалізм повторився на суспільно-полі тичної рівні у формі глибокого розриву між інтелігенцією і народом. Тургенєв зобразив трагі ку цього руху в своєму останньому романі «Новина» (1877 р.). Цікаво, що сильно індивідуалізованої формою свого твору він ніби повторив суб'єктивізм революціонерів на літературному поприщі. Таким чином, в останньому романі Тургенєва стикаються літературне та суспільно-політичне відображення старої, успадкованих від філософії ідеалізму проблеми суб'єктивізму і об'єктивізму.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://turgenev.org.ru/