Українська радянська література

Л. Підгайний

Радянська українська література розвивалася в умовах напруженої класової боротьби. У результаті громадянської війни на Україні, розгрому буржуазії та міжнародної інтервенції, рішучої і остаточної перемоги соціалістичної революції значна частина буржуазної інтелігенції, в тому числі і її літературні представники, емігрували за кордон. У буржуазно-імперіалістичних країнах ці вороги народу продовжували свою чорну справу наклепів, інсинуацій, диверсій і шпигунства, спрямованих проти Радянської України, Країни Рад, її культури та літератури. Інша частина буржуазної інтелігенції, прокламовано свою «лойяльность» до радянської влади, фактично лише пристосувалася до легальних можливостей і продовжувала свою ворожу лінію, вдаючись до двурушніческім методів боротьби, шукаючи опори в не ліквідовані ще в початкові роки радянською владою класі сільської буржуазії і частково промислової буржуазії, а пізніше - у зовнішньому капіталістичному оточенні. Терплячи поразки за поразкою на літературному фронті, вона вступила на шлях підпільної контрреволюційної діяльності. Одна з груп її ( «СВУ») була ліквідована в 1929. Націоналісти, троцькісти, «ліві» і праві зрадники на протязі багатьох років, аж до розгрому їх органами диктатури пролетаріату, всіляко прагнули затримувати зростання радянської літератури, намагалися розкладати її зсередини, підпорядковувати своєму впливу. Однак, незважаючи на підривну діяльність ворогів, радянська українська література неухильно зростала, міцніла і досягла значних успіхів, ставши в перші ряди літератури великого Радянського Союзу.

Радянська У. л. розвивалася під позитивним впливом визвольних ідей великої російської літератури, особливо - соціалістичних ідей російської пролетарської літератури, її видатного представника, основоположника, геніального письменника О. М. Горького. Цей вплив поєднувалося з критичним освоєнням українського революційно-демократичного літературної спадщини. Радянська У. л. міцніла і міцніє в тісній співпраці з літературою братніх народів нашого великого Союзу, широко використовуючи в процесі свого розвитку багатства радянського фольклору. Творчість українських письменників - Т. Шевченка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка, а з іншого боку, російських письменників - О. Пушкіна, М. Некрасова, М. Салтикова-Щедріна, - живе спілкування письменників з О. М. Горьким та участь українських радянських письменників у практиці будівництва соціалізму - все це разом взяте мало великий вплив на процес становлення молодої української радянської літератури, на вироблення її мови, жанрів і стилю.

Поетична діяльність найбільшого українського поета Павла Тичини (див.) йшла по лінії подолання символістської поетики. Уже в 1917-1919 Павло Тичина виступив з революційно-реалістичними віршами ( «Там тополі у полі на волі »,« Дума про трьох вітрів »,« На майдані коло церкви »,« Як упав же він з коня »), які зайняли чільне місце в українській радянській поезії. Трохи пізніше [1921] виступив у пресі Володимир Сосюра з поемами ( «Червона зима») і віршами ( «відплата», «До нас», «Про недаремно» тощо), написаними в стилі революційного романтизму (збірки «Поезіі», 1921, і «Червона зима», 1922).

Період переходу на мирну роботу по відновленню народного господарства розширив і поглибив процес зростання радянської літератури в цілому; в цей час з'явилася низка нових поетів (М. Бажан, П. Усенко, Л. Первомайський), прозаїків (Ю. Яновський, Ю. Смолич, А. Головко, О. Копиленко, П. Панч, А. Любченко, І. Сенченко), продовжував свою роботу С. Васильченко, починав літературну діяльність О. Корнійчук, пізніше що висунувся в перші ряди драматургів Союзу.

Література цього періоду приділяла багато уваги зображенню громадянської війни, показу боротьби трудящих України з ворогами революції (А. Головко, сб оповідань «Можу», О. Копиленка, сб. «Буйний Хміль», П. Панч - повість «Без Козир», «Голубі ешелони», А. Любченко, оповідання «Зяма» тощо); Л. Первомайський видав поему «Трипільська трагедія», присвячену героїчному походу комсомольців проти куркульських банд; П. Усенко оспівував у віршах комсомол - сб. «КСМ». Класова боротьба в селі, боротьба бідняцького селянства проти куркулів знайшла своє відображення в кращій повісті цього часу - «Бур'ян» Андрія Головка [1927]. У цій повісті А. Головка, поклавши в основу сюжету відомий факт вбивства кулаками робкора Малиновського, зумів втілити в яскраві образи характерні особливості українського села в перші роки революції, дати насичене ненавистю до класових ворогів хвилююче твір, що твердо ввійшла в актив радянської літератури.

Значним внеском в українську радянську прозу є пореволюційну новели Степана Васильченко - кращого учня Коцюбинського. У повістях, присвячених зображенню життя школярів, С. Васильченко (докладніше див про нього в розділі «Українська література кінця XIX і початку XX ст. ») говорить про те, як в умовах вільної радянської школи розквітають дитячі здібності. На конкретному прикладі роботи авіаційного гуртка ( «Авіаційний гурток») Васильченко змальовує типову картину розвитку дитячої винахідливості, самодіяльності піонерів, їх любов до авіації. У найбільш значне і за розмірами і за художніми якостями творі «Олів'яній перстень» (олов'яне кільце) Васильченко з глибокою ліричною теплотою і м'яким гумором розповідає про знайомство міських піонерів-учнів з селом, про безкорисливу допомогу їх селянам у збиранні врожаю. Сюжет ускладнений і доповнений тонким показом зароджується почуття закоханості серед підлітків.

В поезії визначною подією була збірка Тичини «Вітер з Украіни» [1924], свідчив про подальше ідейно-художнє зростання поета. У цьому збірнику теми боротьби трудящих на різних етапах історії за вільний радісну працю поєднуються з новими пошуками в області поетичної форми.

Микола Бажан, видатний майстер вірша, почав свою поетичну діяльність теж з романтичного оспівування героїки революції (збірка «17-й патруль», 1926); його ранні вірші відрізнялися підкресленою напруженістю ситуації і психологічних станів, причому в стилістичних засобах явно відчувався вплив поетики раннього Маяковського.

В період переходу на мирну роботу і боротьби за соціалістичну індустріалізацію класова боротьба в літературі особливо загострилася в явищі так зв. «Хвильовізму» (від імені Хвильового - представника контрреволюційного буржуазного націоналізму). Хвильовий прагнув орієнтувати радянську літературу на буржуазну Європу. У цьому йому діяльно допомагали неокласики, одне з течій буржуазно-націоналістичної літератури, творчість яких Хвильовий оголосив єдино вірним і бажаним. Хвильовізму відобразив вплив на У. л. сільської та міської буржуазії, що активізувалася в 20-і роки. Як агентура капіталістичного оточення, йдучи в руку з аналогічним проявом націоналізму на політичному фронті, - «шумськизму», - хвильовізму прагнув до відриву України від Радянської Росії з метою реставрації капіталізму на Україні. Ці установки Хвильового чітко виявилися в процесі літературної дискусії (1925-1928). Партія, керована тов. Сталіним, своєчасно розкрила контрреволюційну сутність хвильовізму, неокласицизму та інших ворожих течій і поклала край «дискусії» постановою Політбюро ЦК КП (б) У, опублікованим 15 травня 1927. Поширивши свій тимчасовий вплив на ряд письменників, які почали переходити на бік радянської влади або що вже стояли на радянських позиціях, група Хвильового після розпуску своєї літорганізаціі ( «ВАПЛІТЕ», 1927) продовжувала свою розкладницьку діяльність у замаскованих формах (аллегорізм, Езопівська мова), в свої нібито «внегруппових» журналах «Літературний ярмарок» [1929], «Літфронт» [1930]. Партія викрила і цей маневр націоналістів. Тоді певна частина буржуазно-націоналістичної інтелігенції, пробралися в літературу і суміжні ідеологічні області - театр, філософію і ін - пішла в підпілля для контрреволюційної підривної діяльності, але була викрито і ліквідовано органами диктатури пролетаріату.

Крім неокласиків, що прикривали свою ворожість до революції «аполітичністю» і «Нейтралізмом», завзяту боротьбу з пролетарської літературою вели футуристи. Українські футуристи, які взяли за основу троцькістський теза заперечення пролетарської літератури, були провідниками контрреволюційного троцькізму.

Під маскою «деструкції форми» вони займалися підривної «роботою». Частина з них, перейшла в підпілля, в боротьбі проти українського народу докотилася згодом до методів терору. Що стали на шлях контрреволюційної підпільної діяльності, представники футуристів, неокласиків, хвилевістов та інших літературних організацій були остаточно розгромлені і викорчувані в роки другої п'ятирічки.

В стильовому відношенні література періоду переходу на мирну роботу представляла строкату картину. Ю. Яновський (див.), вже тоді зарекомендував себе видатним стилістом, але в ідейному відношенні піддавайся націоналістичним впливам, йшов по шляху абстрактного романтизму. Копиленко та Сосюра, захоплені героїкою громадянської війни, в основному розвивалися в руслі романтизму революційного, хоча у віршах Сосюри напр. іноді переважали занепадницькі настрої, які свідчили про нерозуміння поетом політичної сутності непу. Головко, почасти Панч, Любченко, Копиленко відображали у своїй творчості імпресіоністичні впливу, хоча в основному йшли до реалізму. Смолич культивував науково-фантастичні і пригодницькі жанри. На віршах Рильського позначався вплив неокласичного «аполітизму»; ігноруючи навколишню дійсність і боротьбу, він занурювався в світ мрій і вигаданої греко-римської ідилії. Тичина, навпаки, успішно долав космічний символізм, переходячи до реалізму, збагачуючи свою майстерність досвідом поглибленого вивчення дійсності і використання народної творчості. Починаючи з періоду боротьби за соціалістичну індустріалізацію і колективізацію сільського господарства, Тичина все більше і більше схилявся до політичної поезії, ставав яскравим співаком радянського патріотизму (збірка «Чернігів», 1931, «Партія веде», 1934). Рильський починав відходити від аполітичності, наближаючись до сучасності, все більше зацікавити соціальною тематикою (збірка «Гоміні в відгомін», «Де сходяться дороги», 1929). Бажан у своїх філософських поемах ( «Будівлі», «Число»), багатих синтетичними образами, показав себе видатним поетом-мислителем. У своїх творах поет зробив сміливу спробу усвідомити історичний шлях розвитку людства, представити минулі формації в узагальнених образах, критично осмислити соціальне минуле, прагнучи глибше і органічніше сприйняти епоху соціалізму, яку поет патетично стверджує. Ця робота не була вільна від ідеалістичних зривів. Були також моменти, коли поет не бачив виходу з протиріч, карався свідомістю гамлетівське роздвоєності ( «Гофманова нич»). Але в таких великих речах, як «Розмова сердець »(Розмова сердець) і« Смерть Гамлета », Бажан піддавав нищівній критиці нестійкість дрібнобуржуазної психології, гамлетизм, безжально висміюючи «Романтику двоя душ». Етап ідейного усвідомлення епохи завершується у Бажана картиною нещадної боротьби з пережитками капіталізму в психології людини ( «Трилогія пристрасті», 1933). Поет глибоко зрозумів, що «єдина велика і справжня людяність -- ленінська людяність останніх боїв ».

Проза цього періоду прагнула відобразити соціалістичну будівництво, висвітлюючи в деякої міри процеси індустріалізації (В. Кузьмич, «Крила», Л. Смілянський, «Машиністи», «Мехзавод»), висуваючи проблеми взаємовідносин інтелігенції та робітничого класу (Копиленка, «Визволення»), питання соціального значення праці і науки у капіталістичних країнах і у нас (Смолич, «Господарство д-ра Гальванеску», «Що було потім»), класової боротьби в колоніальних країнах (Смолич, «Ще одна прекрасна катастрофа»). Частина творів цього періоду не ізбегла націоналістичних впливів ( «Чотири шаблі» Яновського, «Серце» Сосюри, «Фальшива Мельпомена», «По той бік серця» Смолича), натуралістичних тенденцій ( «Твердий матер'ал» Копиленко), занепадницьких настроїв, есенінщіни ( «Коли зацвітут акаціі» Сосюри). У занепадництва позначилася розгубленість деяких письменників перед труднощами революційної боротьби.

Основна маса письменників рішуче і безповоротно перейшла на радянські позиції. ВУСПП ж, не помітила перебудови цих письменників, продовжувала їх третирувати і шельмувати. Ставши гальмом на шляху подальшого розвитку радянської літератури і об'єднання її сил, ВУСПП, подібно аналогічним організаціям в інших республіках і їх об'єднання «ВОАПП», була ліквідована постановою ЦК ВКП (б) від 23 квітня 1932.

Постанова ЦК ВКП (б) «Про перебудову літературно-художніх організацій», вказівка тов. Сталіна про боротьбу за соціалістичний реалізм, його визначення ролі письменників як «інженерів людських душ», висока оцінка ім В. Маяковського, який підкреслив величезне значення політичної поезії, Всесоюзний з'їзд письменників, організація спілки письменників і невпинного керівництво А. М. Горького, Сталінська Конституція - створили всі передумови для того розквіту і нового підйому радянської літератури, який настав у роки другої п'ятирічки. Період боротьби за соціалістичну індустріалізацію і колективізацію сільського господарства ознаменувався славними перемогами і досягненнями на фронті колективізації та індустріалізації країни, плодом яких з'явилася Сталінська Конституція. СРСР став країною переможного соціалізму, непорушним форпостом світової революції. Це було причиною того, що вороги народу - троцькісти, націоналісти та інші агенти контрреволюції - з особливою жорстокістю шляхом індивідуального терору, диверсії, шкідництва, шпигунства намагалися загальмувати потужне поступальний рух соціалізму на всіх фронтах будівництва, у тому числі на літературному. Але вороги зазнали повної поразки. Частина членів літературних організацій, у тому числі і ВУСПП, були викриті як вороги народу, всіляко шкодили також і справі розвитку радянської літератури. Незважаючи на підривну діяльність ворогів, радянська література продовжувала інтенсивно розвиватися. Друга п'ятирічка була дуже інтенсивним періодом в розвитку радянської У. л., її ідейно-художній рівень значно підвищився. Такі поети, як П. Тичина, М. Бажан, М. Рильський, прозаїки - А. Головко, Ю. Яновський, Ю. Смолич, О. Копиленка, драматурги - А. Корнійчук, І. Кочерга, стали видатними діячами радянської літератури. Безустанне керівництво партії, особисто т. Сталіна, А. М. Горького літературним процесом сприяло розвитку радянської У. л. в дусі соціалістичного реалізму, хоча література продовжувала ще відставати від тих завдань, які перед нею висувало культурне будівництво країни.

Тематика радянської У. л. цього періоду настільки ж різноманітна, як і значна. Література цих років відбивала процеси будівництва соціалізму, подальше зростання індустріалізації, колективізації, створювала образи нової людини, відображала період громадянської війни, недавнє минуле - від революції 1905 до жовтня. Що ж до попередніх історичних епох, життя українського народу в історичному минулому, то до цих тем письменники почали підходити впритул тільки в даний період. У 1933 вийшла поема М. Рильського «Марина», що змальовує важку життя кріпачки і дикі звичаї панів-кріпосників. В ній яскраво відображена епоха кріпацтва на Україні. Одна з кращих п'єс І. Кочерги «Пісня про свічку »правдиво малює боротьбу українського народу проти феодалів у XVI ст.

Соціалістичне будівництво в широкому сенсі слова знайшло своє відображення в цілому ряді творів цього періоду. Більшість поетичних творів показувало досягнення і перемоги епохи соціалізму, розвиваючи мотиви оборони країни і боротьби з міжнародною реакцією, поети закликали до пильності, висловлюючи ненависть і презирство до зрадників батьківщини - троцькістів, націоналістам і усіляким контрреволюціонерам. Вони оспівували нового, соціалістичного людини, радісну, культурну, Заможне життя, любов до батьківщини, партії і вождю, тов. Сталіну. Під їх пером оживали незабутні сторінки історії громадянської війни, їх надихали подвиги героїв Радянського Союзу, стаханівський рух, прагнення міжнародного пролетаріату до світової революції, героїчна боротьба іспанської та китайського народів за свою незалежність.

Значний ідейно-політичний підйом характерний для творчості багатьох поетів цього часу й особливо для видатних майстрів поезії. Так Тичина у своїх чудових збірках поезій - «Чернігів» та «Партія веде» [1934], на основі органічно глибокого використання фольклору, дав низку хвилюючих пісень про трактористів, про Котовського, віршів про героїзм молоді та їдких сатир на всіляких панів і ворогів батьківщини. Він створив блискучі зразки політично-загостреною поезії.

Вельми значний ідейний поворот Максима Рильського саме з кінця першої п'ятирічки: поет рішуче відійшов від неокласицизму, став глибше сприймати реальну радянську дійсність. Показником цього перелому була збірка «Знак терезів »[1932], за яким незабаром послідували: поема« Марина »[1933], збірники - «Київ» [1934], «Літо» [1936], «Україна» [1938]. Якщо перші дві збірки Рильського ( «Знак терезів» і «Київ») ще носили відбиток споглядальності в пошуках нового шляху, а також окремих рецидивів неокласичної поетики, то останні два - «Літо» і «Україна» - вже давали зразки поезії зрілого майстра, зображував досягнення соціалістичного будівництва. Значним успіхом користується його «Пісня про Сталіна». Вона придбала популярність у всьому Радянському Союзі, стала справді народною. У той же час Рильський жваво цікавиться історичним минулим України; трагічного минулого поневоленого українського народу поет протиставляє світле сьогодення - перемоги і життєрадісність сталінської епохи. Українська радянська поезія створювала образи позитивного героя, як втілення кращих типових рис соціалістичної людини. Таким є наприклад образ С. М. Кірова в поемі М. Бажана «Безсмертя» [1937], відтворює три основних етапи в житті і діяльності Кірова: підпільну роботу в Сибіру, участь у громадянській війні і роль Кірова - будівельника соціалізму, керівника партії. Ця поема - велика перемога М. Бажана. У ній поет показав себе одним з найкращих політичних ліриків. Для радянської поезії в Загалом ця поема значне досягнення. Позбувшись раніше властивих йому рис ідеалістично мислення, ваговитості складу і архаїчної лексики, Бажан у «Безсмертя» створив величний образ героїчного, енергійного, невтомного в праці, гуманного, відданого народу більшовика, повного світлої радості, віри в перемогу соціалізму, невичерпного оптимізму і непримиренності до ворогові. Поема відрізняється широким кругозором, в ній глибоко відчувається неосяжний простір нашої батьківщини, масштабність і грандіозний розмах будівництва соціалізму, вся ця картина перейнята величним пафосом соціалістичного творчості і життя, яка перемагає смерть, яка перемагає підлі підступи ворога. Поема закінчується гімном вільному соціалістичному творчої праці звільненого людства. Характерна особливість стильова поеми: сила виразності, афористично стислість, синтез думки і емоційної напруженості. Друга поема М. Бажана - «Батьки і сини» (Батьки і сини, 1938) - це поема про відважної самовідданої боротьби робітників за радянську владу, це гімн радянського патріотизму. У цій поемі М. Бажан у прості хвилюючі образи втілив думку тов. Сталіна про те, що «кров, рясно пролита нашими людьми, не пропала даремно, що вона дала свої результати ». Поема захоплює пафосом величної правди, героїзму і ненависті до ворогів революції.

З позитивних образів поетів особливу увагу привертає образ вождя народів тов. Сталіна, якому присвячено багато віршів у Рильського, Тичини, Бажана, Сосюри, Усенко, Голованівського, Крижанівського та ін Легендарні герої Червоної армії - Котовський, Щорс, Фрунзе, залізний нарком Ворошилов, їх подвиги і перемоги надихають багатьох поетів. З цих віршів слід відзначити «Пісню про Котовського» і «Поему про Котовського» Тичини, велику поему Л. Дмитерка про народного героя Щорсі - «Присяга вірних» [1937], в якій поет намалював виразний образ славетного полководця Червоної армії. Формальний зростання і більше глубокоя ідейна спрямованість видно у таких поетів, як В. Сосюра, Л. Первомайський, С. Голованівській, П. Усенко. У збірці «Нові поезіі» [1937] В. Сосюра оспівав героїзм захисників Мадрида, створив скорботні образи вождів революції. Його вірші перейняті оптимізмом, в них відчувається кипіння молодих творчих сил.

Л. Первомайський збіркою «Нова лірика» (вірші 1934-1937) показав, що він успішно долає сухість, деяку штучність та ідейні зриви, характерні для його попередніх творів. Останні пісні та вірші цього поета набувають прозорість форми і велику простоту виразів. Їх відмітною якістю є бадьорість і урочиста піднесеність, з якими поет говорить про любов до батьківщини, до тов. Сталіну, до героїчних людям та молоді радянської країни.

С. Голованівській в нових віршах у збірнику «Зустріч Маріі» [1935] звільняється від манірності, вірші його стають більш природними і гладенькі, найкраще йому вдаються пісенні мотиви.

Ряд молодих поетів невпинно працює над підвищенням культури вірша, розширює свій ідейний і тематичний діапазон. У цей період в поезію прийшла нова талановита молодь: А. Малишко, І. Муратов, К. Герасименко, Вирган, Ю. Карський, А. Новицький, Г. Плоткин, А. Копштейн. А. Малишка властива активна і життєрадісна інтерпретація актуальною соціалістичної тематики, його хвилюють переважно життя і подвиги людей нашої епохи. Чудовим фактом розвитку творчості широких народних мас, звільнених Жовтневої революцією, є прихід в літературу поетів з народу (Марія Миронець та ін Див розділ «Усна народна творчість»). Далеко зробила крок вперед українська радянська проза, яка в найбільш значних творах відобразила процеси індустріалізації та колективізації, будівництво соціалістичних міст, психологію нових людей, культурну революцію. Тематика прози різноманітна.

В романі «48 годин» Ю. Смолич показує досягнення соціалістичного будівництва в роки першої п'ятирічки.

А. Копиленка в романі «Народжується місто» (Народжується місто, 1932) на матеріалі будівництва соціалістичного міста показав диференціації в рядах старої інтелігенції, зростання молодих, радянських технічних кадрів, нові форми соціалістичної праці, подолання куркульського опору. Роман того ж автора «Дуже добре» (Дуже добре, 1936) присвячено радянської середній школі, викриття ворогів, які намагалися потрапити до школи, взаємин учнів між собою, з батьками і вчителями, домашньому вихованню. Твір це багато конкретним матеріалом, побутовими малюнками, дає ряд типів відданих справі радянських педагогів, малює галерею різноманітних фігур дітей-відмінників та активістів громадських об'єднань. Тематично до нього примикає роман Натана Рибака «Київ» (Київ, 1936), що зображає радянський вуз, боротьбу проти націоналізму, розшарування в рядах інтелігенції. Цю тематику розвиває та Ю. Смолич. У романі «Наші тайни» [1936] Ю. Смолич показав дореволюційну гімназію в роки світової війни, створивши цілу галерею соціально і індивідуально різноманітних фігур учнів, які до початку соціальної революції, у міру розвитку революційних подій і зростання їхнього політичного свідомості, розходяться в різні боки як представники різних соціальних груп і партій. «Наші тайни» - твір, що дає правдиву і обширну картину старої школи, розкриває методи дореволюційного виховання; воно займає в У. л. одне з чільних місць.

В сенсі змалювання історичної епохи як би вступної до цього роману частиною є автобіографічний «Дитинство» (Дитинство, 1937) того ж автора, малює побут провінційної інтелігенції, її ставлення до робітників і поміщику в період між революцією 1905 та імперіалістичною війною.

З обширного ряду прозових творів, присвячених показу громадянської війни і революції 1905, слід виділити «Вершники» (Вершники) Ю. Яновського. «Вершники» [1935] по суті не роман, а ряд новел, органічно об'єднаних в одне ціле єдністю персонажів, матеріалу, ідейного устремління. Оригінальний, соковита мова, своєрідний синтаксис, творче використання фольклору, майстерність у створенні монументальних героїчних образів роблять це твір одним з кращих зразків радянської української прози.

Революція 1905 отримала яскраве відображення в романі Головка «Мати» (Мати, 1935). Письменник зробив цікаву і цінну спробу розробити цю ж тему і той же період часу, які дані в класичному творі М. Коцюбинського «Фата Моргана ». У романі «Мати» більш докладно висвітлена керівна роль міського пролетаріату в революційному русі найбіднішого селянства. Крім того, в романі «Мати», що є першою частиною задуманої трилогії, Головко зображував українську інтелігенцію, її диференціації в період першої революції, викриваючи зрадницьку роль її буржуазно-націоналістичної частини.

Темі громадянської війни на Україні присвячені також «Облога ночі» (Облога ночі, 1935) та «Світ» [1937] Петро Панча, «Десну перейшли батальйони» (Десну перейшли батальйони, 1937) Ол. Десняка, «Шлях на Київ» (Дорога на Київ, 1937) С. Скляренка (см.), перша частина роману Н. Рибака (см.) «Дніпро» (Дніпро, 1937). Панч показав боротьбу донбаських шахтарів проти ворогів батьківщини, гетьмана, петлюрівців, денікінців, проти їхніх спроб реставрувати капіталізм й експлуатації, висвітлив процес наростання активності і революційної свідомості робочих мас. Десняк, добре знаючи матеріал, дав докладну картину боротьби колишніх дезертирів імперіалістичної війни, які стали на чолі партизанського руху проти куркульства і буржуазної Центральної ради, іноземних інтервентів. Письменник зумів дати яскраву героїчну постать Щорса. Хоча останній і не є основним персонажем у романі, але автору вдалося охарактеризувати його особистість - сміливість, рішучість, швидкість дії, відвагу, стратегічну обдарованість цього справді народного героя-полководця. У романі Скляренка «Дорога на Київ» образ Щорса менш вдався авторові. Роман цей багатий подіями історичного характеру, детально рісующімі не тільки складну внутрішню, а й міжнародну обстановку. До творів, присвячених тематики громадянської війни, примикає також роман Н. Рибака «Дніпро», хоча тему іноземної окупації автор торкається лише наприкінці першої книги. В основному ж цей твір широко малює побут, звичаї сплавників лісу і лоцманів, їх боротьбу з підприємцями. Н. Рибак створив колоритну постать діяльного, жорстокого і підступного, жодного стягувача, купця і підприємця Кашпура. Роман А. Шияна «Гроза» [1935] включає в себе досить великий матеріал, охоплює період часу з імперіалістичною аж до громадянської війни. «Гроза» зображує боротьбу найбіднішого селянства проти буржуазії. Роман В. Собко «Граніт» [1938] відрізняється свіжістю задуму, вмінням автора будувати цікавий динамічний сюжет. Роман показує мужність і витримку радянських людей, ідейно він спрямований проти імперіалізму. Повість А. Різберга «Творчість» [1937], де автор робить вдалу спробу проникнення в психологію радянської людини, побудована на ідеї творчого початку, властивого людям радянської землі, чи то художник-живописець, льотчик, парашутистки або стахановка консервної промисловості.

Особливо значний ріст української радянської драматургії. Вона вийшла на всесоюзну сцену. З п'яти премій на Всесоюзному конкурсі драматургії в 1934 два присуджені українським радянським драматургам: О. Корнійчука ( «Загибель ескадри») - друга, І. Кочерзі ( «Майстри часу») - третя.

Талановитий письменник Олександр Корнійчук висувався в перші ряди драматургів Союзу в роки другий сталінської п'ятирічки.

Корнійчука переважно цікавить образ нового, соціалістичного людини, її відмінні риси, - будь то член партії або безпартійний, червоний командир або рядовий радянський працівник на цивільному посту. Особливо вдало Корнійчук показує позитивного героя, людини, відданого революційному боргу, радянського громадського працівника, принципово ставить суспільне вище особистого. Ці люди наділені високими якостями розуму, волі й почуття, художник виразно підкреслює творче, діяльну, що організує і героїчне якість, притаманне кращим людям радянської епохи. Ось чому п'єси Корнійчука (із найкращі них - «Загибель ескадри» та «Богдан Хмельницький») користуються заслуженим успіхом на сцені театрів усього Союзу. У п'єсах про громадянську війну ( «Загибель ескадри»), про революції ( «Правда»), про радянському будівництві ( «Банкір», «Платон Кречет») Корнійчук прагне втілити особливості нового, соціалістичної людини, яскраво виявляючи їх у розвитку напруженої дії. П'єси Корнійчука - видатне явище в українській і всесоюзної драматургії. Корнійчук користується заслуженою популярністю у мас. У 1937 Корнійчук обраний депутатом Верховної Ради СРСР, в 1938 - депутатом Верховної Ради УРСР.

Іван Кочерга у своїх п'єсах тяжіє переважно до філософської проблематики; відображаючи радянську дійсність, він прагне філософськи осмислити її, узагальнити. Так у п'єсі «Майстри часу» його цікавить проблема часу, її значення в соціальному житті, у п'єсі «Підеш - не вернешся» (Підеш - не повернешся) - проблема простору в фізичному і психологічному сенсі.

Драматургія Кочерги відрізняється формальним майстерністю, своєрідністю і невимушеністю мови. Не обмежуючись зображенням радянської дійсності, людей більшовицького гарту, що долають величезні простори нашої неосяжної батьківщини, Кочерга дає яскраві картини з історії громадянської війни ( «Майстри часу ») або історичного минулого України: його« Пісня про свічці »- це хвилююча картина боротьби українського народу проти феодалів у XVI ст.

В галузі драматургії слід відзначити також історичну п'єсу В. Суходольського «Кармелюк» - про народного героя Кармелюка, очолював рух українського народу проти поміщиків і самодержавства. У «Думі про Британку» [1937] Ю. Яновський соковитим мовою малює мужню боротьбу червоних партизанів проти денікінських, петлюрівських і махновських банд. Автор створив ряд оригінальних образів стійких борців за революцію. Великим успіхом у глядача користується музична комедія Л. Юхвіда «Весілля в Маліновці» (Весілля в Малинівці, 1938). Автору вдалося подолати звичайні опереткові трафарети і на матеріалі громадянської війни на Україні написати п'єсу з лірико-драматичними образами позитивних героїв і гострими комедійними ситуаціями. На всеукраїнському конкурсі п'єс на колгоспну тематику в 1938 рекомендовані до постановці драма Ю. Мокрієва «Цвітуть жита» (Жито цвіте) і комедія Е. Кротевича «Сад цвіте» (Сад цвіте).

Значно виросла також українська дитяча література. У цій галузі працюють не тільки «Дитячі» письменники, а й письменники «для дорослих». Так, для дітей писали П. Тичина, П. Панч, М. Рильський, Л. Первомайський, А. Головко, О. Донченко. Поети дали не тільки свої оригінальні твори, а й переклади з класиків (Пушкіна і Гете, переробки з Франка) і сучасних письменників братніх народів - К. Чуковського, С. Маршака та ін В оповіданнях і повістях для дітей А. Головко ( «Червона хустина»), П. Панча ( «Син Таращанського полку», «Малий партизан») відображена героїка громадянської війни, участь у ній дітей. Майстром дитячого жанру в радянській У. л. є Н. Забіла. Вона з успіхом використовує тваринний епос, пригодницький жанр, надаючи оповідання в легку віршовану форму. Простотою і цікавість відрізняються віршовані сюжети для дітей М. Пригари, В. Владко культивує жанр наукової фантастики. Почавши свою діяльність під сильним впливом Жюль-Верна, Уельсу ( «Чудовий генератор», «Аргонавти всесвіту »), Владко в подальших своїх творах (« 12 оповідань ») виходить на самостійний шлях. Казку для дітей розробляє О. Іваненко, використовуючи для цього не тількинародна творчість, а й класиків літератури (Андерсен). Найбільш плідний дитячий письменник О. Донченко вміє будувати захоплюючий сюжет, зацікавлювати читача різноманітністю матеріалу. Повість «Батьківщина» (Вітчизна) цікава протиставленням виховання дітей у нас і за кордоном. Результатом колективної праці дитячих письменників з'явився альманах «Ленін і Сталін у творах для дітей »(Ленін і Сталін у творах для дітей), виданий до ХХ-річчя Жовтневої революції.

На розвиток багатьох українських радянських поетів, прозаїків, драматургів і письменників для дітей мало великий позитивний вплив українське усна народна творчість, збагативши їх новими ідеями, образами, культурою мови (див. розділ У. л. «Усна народна творчість»).

Велику роботу виконали українські радянські письменники з перекладів на українську мову творів найкращих представників літератури російської та інших літератур братніх народів нашого Союзу (Пушкін в перекладі Рильського, Шота Руставелі в пер. Бажана, Горький, Некрасов та ін.)

Радянська У. л., У кращих своїх зразках що досягла рівня передового мистецтва Радянського Союзу, є одним з потужних проявів творчості звільненого Великої Жовтневою соціалістичною революцією великого українського народу. Її ідейно-художні досягнення - результат правильної ленінсько-сталінської національної політики, невпинної керівництва партії Леніна - Сталіна і завойованих у боротьбі з ворогами всіх мастей перемог в побудові соціалізму. Невід'ємні перемоги і з кожним днем ростуть досягнення соціалізму, непорушна міць Радянського Союзу, тісне єднання всіх братніх народів великої радянської країни, кровний зв'язок з народом письменників, озброєних марксизмом-ленінізмом, відданих партії, окрилених вірою у світову революцію, - є запорукою подальшого розквіту радянської У. л. в атмосфері, пройнятої духом великої Сталінської Конституції.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://feb-web.ru/