Бельгійська література h2>
С. Лопашов p>
Бельгійська
література розвинулася гол. обр. французькою мовою, у відповідності з еволюцією
країни. У цьому французькому вираженні вона й відома Європі. Два інші мови --
валлонський і фламандський, хоча і мають поширення в Бельгії, проте
література їх не мала до цього часу самостійного значення і в своєму
розвитку зливається з історією: перший - французької (див.), другий --
нідерландської (див.) літератури. p>
На валлонської мовою. h2>
Валлонський
література - явище відживаючого; валлонський мова перетворилася на арго, місцеве
наріччя, яке споживані лише в окраїнних, заселених валлонами,
провінціях - Намюрі, Льєжі, Ено, Південному Брабанті та Люксембурзі, а також у двох
провінціях Франції - Північному департаменті Арденн і в околицях Мальмеді. З
утворенням бельгійського королівства валлонської література, що мала свої
періоди розквіту, пов'язані з періодами децентралізації Франції та посилення
провінцій, втрачає будь-який сенс під впливом розвивається бельгійської літератури
французькою мовою. З іншого боку, зберігачами літератури на валлонської яз.
були народні поети - Шарль Ніколя Сімонон (Charles Nicolas Simonon,
1774-1847), Анрі Жозеф Фьоріц (Henri J. Fioriz, 1784-1862) і Вівьє де Стріль
(Viviez de Streel, 1799-1863); лірика на валлонської яз. явно випробовує на собі
французький вплив. Спроби відродити її після 1830 носять узкопровінціальний
характер. Так грунтується в 1856 в Льєжі «Л'єжського суспільство валлонської літератури»,
до якого примикає організований в 1872 «Л'єжського льох» (Le
caveau Li