У мелодіях щастя і туги ... h2>
Валентина
Коростелева p>
Їх
небагато, справжніх чарівників слова: Бунін, Тютчев, Фет, Олексій Толстой,
Есенин ... Кожен з них - диво. А чудеса в нашому житті не часті. Чи не тому
так приваблива, і особливо в нинішні, смутні для культури часи, - ця
музика віршів, що йде з самої глибини мудрого і ніжного серця? p>
Чим
жаркіше день, тим сладостней в бору p>
Дихати
сухим смолистим ароматом, p>
І
весело мені було вранці p>
Бродить
за цим сонячним палатам. p>
Всюди
блиск, всюди яскраве світло, p>
Пісок
- Як шовк ... Прільну до сосни кострубатою p>
І
відчуваю: мені тільки десять років, p>
А
стовбур - гігант, важкий, величавий. p>
Кора
груба, зморшкувата, красна, p>
Але
так тепла, так сонцем вся прогріта! p>
І
здається, що пахне не сосна, p>
А
спеку і сухість сонячного світла. p>
Ось
і ми побували в цьому бору і згадали теплий запах соснової кори і щасливий
день, наскрізь просочений сонцем ... p>
Прагнення
до піднесеного, чистому і прекрасному володіла його душею з юності. "Я. ..
годинами простоював, дивлячись на ту дивну, що переходить в лілове синяву неба,
яка відчувається в жаркий день проти сонця у верхівках дерев, як би
тих, що купаються в цій блакиті, - і назавжди перейнявся найглибшою почуттям істинно
божественного змісту і значення земних і небесних фарб ". p>
Більшість
читали Буніна вважають його насамперед прозаїком. І природно. Саме такі
твори, як повість "Село", оповідання "Сни Чанга",
"Мітіна любов", чудовий цикл "Темні алеї", і не
тільки-зробили по-справжньому знаменитим Буніна, Нобелівським лауреатом. Але не
будемо забувати, що все це - проза Поета. Ось чому вона зачаровує нас,
полонить ледве чутно мелодією, дивує і радує яскравим, точним і щемливим, як у
поезії, мовою. І, до речі, сам Бунін говорив: "... я головним чином
поет. "Більше того, переживав через те, що проза його витісняє настільки
дорогу для душі поезію, - в очах читачів. Коли один з поетів-емігрантів
висловився: "Ми вас любимо не за вірші", Бунін тут же дав здачі:
"Я вас теж люблю не за вірші". P>
Революцію
Бунін не зміг ні зрозуміти, ні прийняти. Сучасність, що руйнує милу його
серця старих часів, моральні устої народу, він зустрів більш ніж холодно і
виїхав за кордон. Але й там російський письменник "шумів", за його ж
словами, "своєму бору", тобто нам з вами. І дуже сподівався, що його
поезія стане необхідною нащадкам, як повітря батьківщини. А родина для Буніна-це
перш за все природа і людина, яка любить її. І як розумів він, як відчував
рідну мову! Приміром, назва церкви "Спас-на-бору", за його
визнанням, і хвилює, і захоплює старовиною, кровною спорідненістю з Руссю. Ради
одного єдиного слова "опевают" він пише оповідання
"Півні", де сяє фраза: "... півні опевают ніч". P>
Бунін
все життя прагнув до досконалості у творчості. Він ніби сперечався з тим, що
"думка изреченная є брехня". І брав у полон книжників - без бою,
тільки своїм високим мистецтвом, де кожне слово зігріте істинною любов'ю і
тому дихає, як живе. Чарівне це вплив на читача підкреслювали його
великі сучасники. Ось що говорив про повісті "Село" Максим
Горький у листі до автора: "Так глибоко, так історично село ніхто не
брав ... Я не бачу, з чим можна порівняти вашу річ, зворушений нею - дуже сильно.
Доріг мені цей скромно прихований, заглушений стогін про рідну землю, дорога
благородна скорботу, болісний страх за неї - і все це - нове. Так ще не
писали ". Від себе додам, що і нині ця повість бере за серце - при
вигляді всього, що відбувається сьогодні з нашої багатостраждальної селом, віковий
берегинею душі Росії ... p>
Відомо,
що Іван Олексійович у повсякденному спілкуванні не міг бути таким легким і сам це,
звичайно, усвідомлював. Але в Росії-що ні справжній поет, то драматична доля,
мало сприяє м'якості характеру. Зате і вірші інколи - як скрижалі на
стародавніх писемних ... p>
Вони
глумляться над тобою, p>
Вони,
про батьківщина, корять p>
Тебе
своєю простотою, p>
убогим
виглядом чорних хат ... p>
Так
син, спокійний і нахабний, p>
соромиться
своєї матері - p>
втомленою,
боязкою і сумною p>
Средь
міських його друзів, p>
Дивиться
з посмішкою співчуття p>
На
ту, хто сотні верст брела p>
І
для нього, до дня побачення, p>
Останній
грошик берегла. p>
Пройшов
століття, а як сучасні ці рядки сьогодні, коли в гонитві за уявними цінностями
інші батьківщину і готові поміняти, як костюм! p>
Бунін
помер у листопаді 1953-го. І в усі роки поневірянь була поруч з ним його дружина, мудра
і добра Віра Миколаївна Муромцева. А головними словами поета перед кончиною
були: "Звичайно, я сподіваюся, дуже сподіваюся, що мене будуть коли-небудь
читати в Росії ... "Так, сьогодні читають, а завтра? Коли великими іменуються
нинішні поети-співці, а також мелькаючі у всіх шоу рифму дотепники - то
й не дивно, якщо у недосвідченого читача "дах поїде". А інші
дивляться на класику як на відпрацьоване багатство нації. Але, поки що є в людини
душа, він буде тягнутися до рідного, глибокому і душевного слова, до істинної
літературі, для якої немає рамок часу. p>
І
закінчити своє слово про одного з самих славних синів російського народу хочеться
віршем, таким актуальним сьогодні: p>
Мовчать
гробниці, мумії й кістки, p>
--
Лише слова життя дане: p>
З
давньої темряви, на світовому цвинтарі, p>
Звучать
лише письмена. p>
І
немає в нас іншого надбання! Вмійте ж
берегти p>
Хоч
в міру сил, в дні злоби і страждання, p>
Наш
дар безсмертний - мова. p>