У мелодіях щастя і туги ...

Валентина Коростелева

Їх небагато, справжніх чарівників слова: Бунін, Тютчев, Фет, Олексій Толстой, Есенин ... Кожен з них - диво. А чудеса в нашому житті не часті. Чи не тому так приваблива, і особливо в нинішні, смутні для культури часи, - ця музика віршів, що йде з самої глибини мудрого і ніжного серця?

Чим жаркіше день, тим сладостней в бору

Дихати сухим смолистим ароматом,

І весело мені було вранці

Бродить за цим сонячним палатам.

Всюди блиск, всюди яскраве світло,

Пісок - Як шовк ... Прільну до сосни кострубатою

І відчуваю: мені тільки десять років,

А стовбур - гігант, важкий, величавий.

Кора груба, зморшкувата, красна,

Але так тепла, так сонцем вся прогріта!

І здається, що пахне не сосна,

А спеку і сухість сонячного світла.

Ось і ми побували в цьому бору і згадали теплий запах соснової кори і щасливий день, наскрізь просочений сонцем ...

Прагнення до піднесеного, чистому і прекрасному володіла його душею з юності. "Я. .. годинами простоював, дивлячись на ту дивну, що переходить в лілове синяву неба, яка відчувається в жаркий день проти сонця у верхівках дерев, як би тих, що купаються в цій блакиті, - і назавжди перейнявся найглибшою почуттям істинно божественного змісту і значення земних і небесних фарб ".

Більшість читали Буніна вважають його насамперед прозаїком. І природно. Саме такі твори, як повість "Село", оповідання "Сни Чанга", "Мітіна любов", чудовий цикл "Темні алеї", і не тільки-зробили по-справжньому знаменитим Буніна, Нобелівським лауреатом. Але не будемо забувати, що все це - проза Поета. Ось чому вона зачаровує нас, полонить ледве чутно мелодією, дивує і радує яскравим, точним і щемливим, як у поезії, мовою. І, до речі, сам Бунін говорив: "... я головним чином поет. "Більше того, переживав через те, що проза його витісняє настільки дорогу для душі поезію, - в очах читачів. Коли один з поетів-емігрантів висловився: "Ми вас любимо не за вірші", Бунін тут же дав здачі: "Я вас теж люблю не за вірші".

Революцію Бунін не зміг ні зрозуміти, ні прийняти. Сучасність, що руйнує милу його серця старих часів, моральні устої народу, він зустрів більш ніж холодно і виїхав за кордон. Але й там російський письменник "шумів", за його ж словами, "своєму бору", тобто нам з вами. І дуже сподівався, що його поезія стане необхідною нащадкам, як повітря батьківщини. А родина для Буніна-це перш за все природа і людина, яка любить її. І як розумів він, як відчував рідну мову! Приміром, назва церкви "Спас-на-бору", за його визнанням, і хвилює, і захоплює старовиною, кровною спорідненістю з Руссю. Ради одного єдиного слова "опевают" він пише оповідання "Півні", де сяє фраза: "... півні опевают ніч".

Бунін все життя прагнув до досконалості у творчості. Він ніби сперечався з тим, що "думка изреченная є брехня". І брав у полон книжників - без бою, тільки своїм високим мистецтвом, де кожне слово зігріте істинною любов'ю і тому дихає, як живе. Чарівне це вплив на читача підкреслювали його великі сучасники. Ось що говорив про повісті "Село" Максим Горький у листі до автора: "Так глибоко, так історично село ніхто не брав ... Я не бачу, з чим можна порівняти вашу річ, зворушений нею - дуже сильно. Доріг мені цей скромно прихований, заглушений стогін про рідну землю, дорога благородна скорботу, болісний страх за неї - і все це - нове. Так ще не писали ". Від себе додам, що і нині ця повість бере за серце - при вигляді всього, що відбувається сьогодні з нашої багатостраждальної селом, віковий берегинею душі Росії ...

Відомо, що Іван Олексійович у повсякденному спілкуванні не міг бути таким легким і сам це, звичайно, усвідомлював. Але в Росії-що ні справжній поет, то драматична доля, мало сприяє м'якості характеру. Зате і вірші інколи - як скрижалі на стародавніх писемних ...

Вони глумляться над тобою,

Вони, про батьківщина, корять

Тебе своєю простотою,

убогим виглядом чорних хат ...

Так син, спокійний і нахабний,

соромиться своєї матері -

втомленою, боязкою і сумною

Средь міських його друзів,

Дивиться з посмішкою співчуття

На ту, хто сотні верст брела

І для нього, до дня побачення,

Останній грошик берегла.

Пройшов століття, а як сучасні ці рядки сьогодні, коли в гонитві за уявними цінностями інші батьківщину і готові поміняти, як костюм!

Бунін помер у листопаді 1953-го. І в усі роки поневірянь була поруч з ним його дружина, мудра і добра Віра Миколаївна Муромцева. А головними словами поета перед кончиною були: "Звичайно, я сподіваюся, дуже сподіваюся, що мене будуть коли-небудь читати в Росії ... "Так, сьогодні читають, а завтра? Коли великими іменуються нинішні поети-співці, а також мелькаючі у всіх шоу рифму дотепники - то й не дивно, якщо у недосвідченого читача "дах поїде". А інші дивляться на класику як на відпрацьоване багатство нації. Але, поки що є в людини душа, він буде тягнутися до рідного, глибокому і душевного слова, до істинної літературі, для якої немає рамок часу.

І закінчити своє слово про одного з самих славних синів російського народу хочеться віршем, таким актуальним сьогодні:

Мовчать гробниці, мумії й кістки,

-- Лише слова життя дане:

З давньої темряви, на світовому цвинтарі,

Звучать лише письмена.

І немає в нас іншого надбання! Вмійте ж берегти

Хоч в міру сил, в дні злоби і страждання,

Наш дар безсмертний - мова.