Маркіз де Сад
Останнім часом все частіше лунають заклики обілити
репутацію маркіза де Сада, оскільки, як зараз з'ясувалося, потвора,
терзали жінок під час своїх сексуальних оргій, був безневинним дитиною до
порівняно з його набагато більш жорстокими сучасниками.
У ті часи смакувати страждання іншого приносило радість
як аристократам, так і черні. Чого коштували тодішні страти. Наприклад, такого собі
Дамьена, вчинив замах на життя Людовіка XV. 2 березня 1757 натовп
передчував по-справжньому вражаюче видовище. З зрадника для початку повинні
були здерти розпеченими щипцями шкіру, а праву руку обпекти сірчаною кислотою.
Особливо роззяв заінтригувало обіцянку "на місця, де оголитися м'ясо, вилити
суміш з розпеченого свинцю, киплячого масла, розплавленої гуми, воску і
сірки, а потім тіло зрадника прив'язати за руки і за ноги до чотирьох коней і
розірвати на частини, шматки плоті спалити, а попіл розвіяти за вітром ". Те, що
глядачі побачили, перевершило їх очікування. Кати попалися невмілі, і в їх
недолугих руках Дамьен все ніяк не міг померти. Навіть коні працювали з
ліньки, і розірвати тіло їм вдалося тільки після того, як кати зробили
надрізи на ногах понівеченого засудженого. Коли після екзекуції торс
злочинця кинули на вогнище, що стояли поблизу глядачі з жахом і захопленням
побачили, що Дамьен все ще був живий ...
Маркіз де Сад мало чим відрізнявся від своїх сучасників.
Мабуть, по-справжньому погану славу йому співслужив не його нібито жорстокий характер, а скоріше
талант фантазера, завдяки якому він художньо узагальнив пороки, відомі
з незапам'ятних часів, і увійшов в історію як людина, чиє ім'я дало назву
поняттю "садизм". Письменника, якого за нинішніми мірками можна було б
зарахувати до андеграунду того часу, наприкінці життя назавжди запроторили у психушку
за сексуальне вільнодумство. З дитинства він любив жорстокі ігри - як, втім,
і його приятель юний принц Луї-Жозеф де Бурбон, з яким де Сад разом жив у
паризькому палаці Конде. Єдина різниця між ними полягала в тому, що Сад
любив орудувати батогом, а Бурбон - підставляти спину. Коли ж 4-річний
забавник мало не до смерті посічені свого великосвітського поддавалу, маркіза
видалили з палацу на піклування його бабусі. Через рік та передала його внучка
дядька, суворому абатові де Саду, в надії, що той зробить з маленького
негідника пристойного людини.
Подібно до багатьох представників свого класу, маркіз отримав
освіту в єзуїтському коледжі, а потім вступив на військову службу. Разом з
рештою він хвацько рубав ворога на полях Семирічній війни, а в перервах між
боями п'яниць з дівками. Правда, де Сад виявився більш невоздержанним, ніж
інші офіцери, і шеф поліції Парижа порекомендував власниця борделів
остерігатися надсилати до нього своїх дівчаток. У той час де Саду виповнилося 22.
Ну а хто в такі роки не гуляє? Вимушена одруження, щоб врятувати стан
сім'ї, звільнила молодого гуляв від вантажу фінансових проблем, і він з головою
кинувся у розпусту. От тільки де Саду не пощастило. Деякі з
брали участь у його оргіях жінок зверталися в поліцію, і над ним нависла
загроза назавжди сісти за грати. Першою скривдженою, з самого початку зіпсувавши
життя молодому маркіза, стала повія Жанна Тестар. За її словами, де Сад обманом
затягнув її в будинок, пофарбований зсередини чорною фарбою, де на стінах висіли
всякі страшні знаряддя тортур на зразок батогів і ланцюгів, і почав погрожувати їй
різними сексуальними збоченнями. Перехитрив свого мучителя, Жанна зуміла
вислизнути і донесла на нього в поліцію, в результаті чого маркіз вперше потрапив
у в'язницю, а після короткої відсидки змушений був піти у вигнання. Через
декілька років на де Сада настукала інша невдалий жертва - бідна вдова
Роза Келлер, яку він заманив до свого будинку в містечку і Аркеянина. Жінка звинувачувала
маркіза в тому, що він розділ її, брудно лаючись, почав стягують батогом і, не
задовольнившись стражданнями нещасної, для більшого задоволення втирав
гарячий віск в її кровоточать рани. Розе дивом вдалося втекти. Зібравши залишки
сил, вона зв'язала з простирадл мотузку і спустилася по ній з вікна на вулицю, де
її підібрали жалісливі перехожі.
З тих пір у де Сада почалося життя в бігах. Його то кидали
у в'язницю, то відпускали, то знову саджали за нові злочини. Де Сад переховувався
від правосуддя в Італії, і попався в руки влади, тільки коли захотів відвідати
на смертному одрі мати. До неї він так і не дістався, оскільки його заарештували,
як тільки він перейшов кордон. Розпусник загрожувала смертна кара, але її
замінили на висновок в Венсенському замку.
Тоді-то де Сад і почав свій шлях до безсмертя. Він взявся
за перо і став писати романи, оповідання, п'єси, нариси. У Бастилії, куди його
перевели через пару років, маркіз створив свій головний твір - "120
днів Содому ". Він настрочив і відредагував його за 37 днів, використавши
рулон паперу завдовжки в півтора метра, який сховав у себе в камері. Світло
впізнав його твір завдяки стражникові, що зумів винести рукопис з
камери.
Сумна слава наздогнала де Сада ще за життя, хоча
по-справжньому його твори почали видавати тільки в XX столітті. Під час
Великої французької революції, коли йому вдалося на деякий час вийти на
свободу, перш ніж його остаточно засадили до божевільні в Шарантоні,
маркіз зумів дещо опублікувати і поставити на сцені свої п'єси, які
викликали гучний скандал. Аристократи, яким на відміну від де Сада більше
пощастило і їх не притягали до відповідальності за розпусту і злочини,
впізнавали себе у творах колишнього ув'язненого. Деякі характери були
списані автором, наприклад, з регента малолітнього короля герцога Філіпа
Орлеанського, якого пошепки прозвали Філіпом-отруйником. Герцог захоплювався
чорною магією, окультизмом і кровозмішенням. Він спокусив своїх трьох дочок.
Чоловік однієї з них прийшов до тестя з протестом і незабаром помер від шлункових
колік. Точно так само загинули ще двоє людей, які намагалися перешкодити герцогові
стати регентом. Граф де шароле, відомий тим, що міг вбити ближнього просто
заради забави, теж став прототипом персонажів де Сада. В одній з книг
розпусник, якого жіноче тіло, що за свідченням історика Мішле,
цікавила тільки "тоді, коли кровоточила", виведений під своїм
ім'ям. Твір, написаний де Садом вже наприкінці життя, конфіскували і
знищили. Величезний матеріал для творчості піднесла маркіза революція. На
основі однієї лише страти можна було б написати цілий садистський роман. До
Наприклад, принцеса Лабалль, засуджена трибуналом до смерті, була буквально
розшарпаний своїми катами. За словами сучасника, їй відрізали груди, розпороли
торс, вирвали серце, а під кінець відрубали голову, яку насадили на палю, і з
ним переможці урочисто промарширували по Парижу. А один з добровільних
катів у революційному куражі здер з лобка страченої волосся, приліпив їх
собі замість вусів і радісно очолив колону ...
Список літератури
Мелькумянц Олена. Маркіз де Сад.
