"Творимо легенда" Ф. Сологуба в критичних відгуках початку ХХ століття

М. А. Черепанова

Особливості ідіостіля Ф. Сологуба і численні критичні розбори створили певний стереотип уявлень про творчість письменника: однотипність тематики ( "співак смерті"), однотонність використовуваних поетичних засобів, одноманітність прийомів. І це при тому, що сама особистість митця і його творіння отримали у відгуках сучасників самі суперечливі оцінки - від захоплених до іронічних. "... В очах витончених модерністів, в оцінці, наприклад, "Терезів", де він завжди був почесним і бажаним гостем, - Сологуб батько російського модернізму, тонкий і витончений письменник, явно намацують нові шляхи в мистецтві, рідкісний стиліст, що досягає виняткових красот, російська Бодлер і тощо, - для інших це поет ізвращеннік, "страшна, вивихнути, знівечене душа ", - так описав ситуацію, що склалася навколо імені Сологуба на початку століття, один з відомих критиків тих років А. Ізмайлов [11. С.2]. Між двома крайнощами, які він констатував, розташовуються всі інші оцінки.

Почавши писати "одночасно з Чеховим" [21. С.143], Сологуб придбав популярність лише в середині 1900-х років. "Не будь Сологуб так талановитий, як він є, повз його творів пройшли б, не звернувши уваги. Його романи і розповіді дуже легко назвати "нісенітницею", кривляння або навіть маячнею хворого. Так багато хто і надходили. Але Сологуб талановитий ", - стверджував критик [21. С.143]. Що Сологуб - "без сумніву сильний художник" [ 21. С.372], змушені були визнати і ті, хто не в змозі був розшифрувати іконографічні референції "незрозумілого" сологубовского тексту.

Загадковим здавався сучасникам сам образ поета. "Сологуба вважали чаклуном і садистом ", - згадувала Н. Теффі [6. С.87]." Говорили, що він сатаніст, і це викликало жах і в той же час і інтерес ", - писала в своїх мемуарах Л. Риндіна [6. C/423]. Інший сучасник письменника, поет-символіст А. Білий, зізнався: "Мені здавалося: він якийсь буддійський монах, з Гімалаїв, дивляться, і байдуже і сухо на наші справи, як на блошкін балаканина "[4. C.484]. Настільки ж загадковим уявлялося і творчість цього "дивного чоловіка" (Теффі). Ось тільки кілька висловлювань на цю тему: "Магія какая-то в кожній речі Сологуба, навіть у більш слабкою "[6. С.95];" Втім, цілком-то ми і взагалі не знаємо його: так він ще загадковий і темний для нас - це найбільш загадковий з сучасних письменників "[21. С.120];" Багато чого в ньому важко зрозуміти ... "[11. С.305] та ін Не випадково часто рецензували Сологуба А. Ізмайлов, звівши художника на літературний Олімп, проте використав для характеристики письменника античний ірраціональний образ-символ: "Північний Сфінкс" (так названа одна з його статей). Але Сологуба любили за його вміння ставити питання. Філософ Л. Шестов, що розділив з Ф. Сологуб долю письменників "для небагатьох" (Ізмайлов), бачив у своєму побратимі по перу і по долі обранця божого: "Сологуб - оракул. Його проза не реалізм, а одурять пари, його поезія, як відповіді Піфії, - вічна і болісна загадка "[21. С.71]. Цієї особливістю творів майстра критик В. Боцяновский пояснив складність в розумінні творів Сологуба. "Важко, та й мабуть, і зовсім неможливо назвати у всій нашій літературі письменника більш оригінального і загадкового, як Федір Сологуб ... Кожна нова повість його, кожен новий роман, завжди дуже схожий на старий і тісно пов'язаний з усім попереднім, до такої міри приголомшував, що багато хто просто відмовлялися не тільки розуміти, але й тлумачити цього настільки несхожого на інших автора "[21. С.142]. Сучасники Сологуба абсолютно справедливо підкреслювали, що творчість письменника не може вміститися в одну якусь формулу [21].

Сологуб увійшов в літературу як поет, але для Сологуба періоду його слави - 1907-1913 років - саме проза грала конститутивний роль. На думку багатьох дореволюційних дослідників творчості митця, Сологуб дорівнює собі, своєму таланту і в поезії, і в прозі. "Він відрізняється рівністю творчості, проза його не слабкіше його поезії, і в обох областях він плід ", - А. Блок [5. С.282]. "... Вірші його, дійсно, прекрасні, і запашна його проза ... "- захоплювався И. Джонсон [21. С.130]. Прозові тексти Сологуба мислилися як свого роду продовження та інтерпретація "первинних" поетичних текстів. Романи та оповідання художника прочитувалося критиками початку століття під кутом зору його поезії. "Я не роблю різниці між його віршами і його прозою. У нього проза сповнена тієї ж поезії, що і вірші ", - цілком справедливо стверджував В. Боцяновский [ 21. С.143]. Не заперечуючи генетичної схожості прозових та поетичних текстів Сологуба, інші цінителі творчості письменника помічали і те, що "російський Шопенгауер" (Волинський) прозою сильніше, ніж поезією, умів виразити "жахливе життя" (Блок). У своїх віршах Сологуб, за висловом Л. Шестова, "безглуздо виє", а "в прозі - і того гірше ... гірше, ніж тваринний крик "[21. С.60].

Покоління, зустрілося з цим майстром на кінець ХХ століття, потрапила в ситуацію, почасти дзеркальну тій, яка склалася навколо імені Сологуба на рубежі ХIХ-ХХ століть. Читачі початку минулого століття, знаючи Сологуба-перекладача, драматурга, теоретика символізму і прозаїка, більше цінували Сологуба-поета. Його вважали "найцікавішим і визначних з ліриків сучасності" [21. С.215]. Але, якщо вірити В. Полонському, Сологуб як прозаїк, белетрист був маловідомий "широким колам читаючої публіки" [22. С.117]. Теффі згадувала, що Нотовіч, у якого Сологуб друкувався в "Новинах", "суворо правил його (Сологуба - ч.м.) казочки" [6. С.81]. "Знову приніс декадентську дурниці", - розбудовувалося видавець і, вважаючи себе благодійником, додавав: "Ну хто його взагалі буде друкувати. І хто буде читати! "[6. С.82]. І в 1912 році, коли вже були опубліковані "Навьі чари", рецензент "Сучасного світу" писав: "Талановитий поет-лірик і автор не менш талановитого" роману "-- "Дрібний біс", інших творів, правда, досить нерівного гідності, Ф. Сологуб підійшов до драми ... "[2. С.238].

З прозових творів широку популярність серед читачів і критиків початку ХХ століття отримав тільки роман "Дрібний біс". Принаймні, "проб розгадування" (Джонсон) іншого шедевру Сологуба - трилогії "Творимо легенда" (спочатку "Навьі чари") - не так багато. Важливо відзначити, що існує спадкоємність сучасних дослідних пристрастей і оцінок з тими критичними дискусіями, що велися навколо "Творимо легенди" в 1907-1913 роках. Тому виявляється важливим і розгляд того, як освоювалася "Творимо легенда" сучасниками письменника.

Критик, знайомий з попередніми роботами майстра, навряд чи міг би передбачити появу трилогії. Незважаючи на присутність у ній тем, мотивів і характерів, типових для творчості Сологуба в цілому, "вся ця велика книга" [13. С.3] -- твір іншого масштабу і в прямому, і в переносному сенсі, що дає можливість оцінити справжні розміри сологубовского таланту. Автор "Важких снів" і "Дрібного біса" дозволив собі помістити створених ним фантастичних героїв у знайому середу, піти на ризиковане пару просторів і часів, "дивні прозріння в колишні перевтілення "[12. С.2], вивести на сцену Ісуса Христа - одного з самих літературних (поряд з сатаною) з усіх мислимих літературних персонажів. Подібна вільність рідко обходиться без завзятих нападок з боку блюдущей канони критики. "Здається, жоден з творів Сологуба не піддавалося такому старанній критичного обстрілу, як саме "Навьі чари" " [14. С.6]. У центрі уваги прискіпливих рецензентів виявлялися і зміст, і різні елементи форми сологубовского творіння. Х. Баран, провів вже в наші дні ретельну роботу з розвідки і систематизації перший критичних відгуків на "Творимо легенду", локалізував відгуки про роман у залежності від об'єкта критики [3]. Нам здається цікавим простежити, як змінювалося сприйняття трилогії та її автора в міру виходу романів у світ.

Реакцію на появу перших частин "Навьіх чар" точно сформулював А. Ізмайлов, за визнанням Х. Барана, "найбільш доброзичливий, якщо не найтонший критик трилогії "[3. С.235]:" ... навряд чи він (читач) забув своє невиразне і здивоване враження і загальну майже розгубленість критики перед цим романом "[13. С.3]. Твір не було підверстати під очікуване: коди відправника і реципієнта не співпали. Це спровокувало суперечки навколо "Творимо легенди" (1907), думки критиків розділилися. Та частина критики, яка в цілому вороже зустріла новий роман Сологуба, вважала, що твір гідно пильної уваги у зв'язку з 1) хворобливістю таланту автора і 2) не характерною для Сологуба недбалістю у виконанні. "Дивний, дикий, неймовірний роман написав Сологуб. Тут все є, чого б ви не захотіли ", - повідомляв читачам Ізмайлов [13. С.3]. Цікаво, що в 1904 році в рецензії на збірку оповідань "Жало смерті" літературний оглядач "Російської думки "писав про" заслабне творчості г.Сологуба "[26. С.279] і при цьому анітрохи не вагаючись ставив "діагноз": "Ці екстатичні бачення хворої людини він передає нам спотикання мовою галлюціната, супроводжуючи їх хворобливими гримасами і посмішками "[26. С.279]. Втім, критику вдалося виявити головний - навмисне амбівалентну форму "поведінки" автора, коли зосереджена серйозність, занепокоєність "перебиваються" ігровий легкістю, поєднаної з веселістю і сміхом. Так вели себе юродиві в Стародавній Русі.

Творчість цього письменника може, як і слова юродивих, здаватися смішним, безглуздим, несерйозним (Редько, Ігнатов та ін) або страшним, філософською (Іванов-Розумник, Шестов, Білий та ін), але воно цурається ярликів. Тим часом один з них ( "хворий роман") як демонстрація свого негативного ставлення відразу приклеєний критикою "Творимо легендою". "Після" Навьіх чар ", - безапеляційно заявляв Ізмайлов, - позитивно не можна сумніватися у хворобливому надломі таланту автора "[11. С.316]." Я давно чекаю появи в російській літературі, - зізнавався критик, - серйозної роботи лікаря-психіатра, який би подивився на багато наші літературні явища останніх років не з точки зору людського виродження, як це робив Макс Нордау, але з простої точки зору лікаря, що вивчає неврастеніків. "Навьі чари "- типове явище цієї категорії. Ця розхитаною уяви, ця примхлива суміш реального з чистою фантастикою, ці мимовільні там і тут прояви не зовсім здорового еротичного почуття, це, нарешті, розпорошений та нервовий лапідарний стиль, що нагадує недбалий чернетку або нотатки записника, - все це без сумніву симптоми хворого століття "[ 11. С.316]. Один з "знавців" російської історії і по сумісництвом цінитель сологубовского творчості "інтерпретував" його як "крикливство" [26. С.279]. Цікаво, що коли критика початку століття намагалася осмислити "потворність" і дивина героїв Ремізова ( "Годинник") в рамках відомих ідеологічних і художніх моделей, то вона відзначала в його творах вплив Ф. Достоєвського і Ф. Сологуба (мабуть, як родоначальників "хворий" прози) [25]. А ексцентричність зовнішньої манери зображення Ремізова також визначалося словом "юродство". "Навіщо юродствувати, чому не говорити людською мовою? "- запитував критик Гершензон, висловлюючи, очевидно, почуття більшості читачів Сологуба і Ремізова [7. С.770]. Власну нездатність оцінити оригінальність нової роботи Ф. Сологуба, нестандартність запропонованої їм моделі світу критика поспішила завуалювати звинуваченнями письменника не тільки в божевіллі, але і в патологічних схильності: "В останньому своєму романі "Навьі чари" г-н Сологуб пішов ще далі і, наслідуючи психопат-містику Гюїсманса, вдарився в найчистіше чертобесіе. Герой його роману, колишній доцент Тріродов, не тільки має досить двозначне ставлення до садизму, мазохізму, не тільки займається блудом з рудоволосої вчителькою, до якої він зовсім холодний, але практикує формений магію ... "[27. С.89]. Критик не став обмежувати себе зобов'язаннями дотримання такту щодо книги й автора. Рецензенти марксистського спрямування, незадоволені самим способом подачі Сологубов політичної теми, взагалі були особливо різання в оцінці роману. "... Критика досі по суті не виступила проти цієї потворності в літературі і не вказала на внутрішній зв'язок між еротичним божевіллям і містичним чертобесіем і нарешті, - саме головне, - що пан Сологуб дозволив собі зв'язати всі ці містико-еротичні гидоти зі святим для нас ім'ям соціал-демократії ", - обурювався Ю. Стєклов [27. С.90]. Дивно, що одні таврували письменника за спрощене або образливе відтворення навколишньої дійсності періоду першої російської революції, а інші дорікали його у відсутності в "Творимо легендою "легенди як такої." У чому полягає "творимо легенда "? Чим проявляються" навьі чари "? Для чого взагалі нагромаджені ці ісключімості, представлено дурне місиво з наївних "заінтріговивающіх" таємничості? "- не розумів один з критиків [18. С.223]. "Зміст, здавалося б, досить примітивне і нічого, що нагадує собою легенди, не дає ", - констатував інший і радив: "Якщо б Сологуб взяв якусь таємниче життя поза часом і простору і прикрасив би своєю фантазією, то читач міг спробувати в цьому розібратися "[23. С.119].

Лейтмотивом вже першого критичних відгуків на "Творимо легенду", за визнанням Х. Барана, стали питання композиції тексту. Ось витяги з рецензій на першій і третя частини твору: "... Спроба поєднати, мабуть, непоєднуване - відгук на злобу дня з художніх фільмів фантазуванням ... Ні один зі старих романістів не ризикував на таке поєднання реальної, прямо "газетної", хронікерской правди з квітами фантазії і ухилами містики "[11. С.309]; "Неприборкана гра фантазії поряд з картинами та образами реальної життя "[17. С.75]. Будучи в принципі не проти самого художнього прийому, "сплітається фантастику з реалізмом в один непреривающійся клубок "[17. С.75], критики педалювали думку про "дісгармонізме", печаткою якого, на їхню думку, відзначений стиль сологубовского твори. На думку В. Краніхфельда, цим прийомом часто користувався Салтиков-Щедрін і "досягав при цьому дивовижних ефектів ", Сологуб ж" перетворив його на свою спеціальність "[17. С.75], і йому перестали вдаватися по-справжньому талановиті речі. Інший критик стверджував, що у Сологуба в "Творимо легендою" "у поєднанні реалізму з вигадкою відсутнє головне і необхідна умова - розумність такого з'єднання "[23. С.119]. Головний закид полягав у тому, що Сологуб не тільки сплітав реальність і фантастику в "один непреривающійся клубок ", але спеціально поділяв. Як відзначив один з дослідників третіх частини роману, "дійсність і легенда у Сологуба не проникають один в одного, а лише перемежовуються "[3. С.353]. Семантична та композиційна неоднорідність тексту пояснювалися невмілість автора ( "Усі ці неохайно нагромаджені один на одного шматки, навіть не склеєні і не зшиті, - з яких зготована друга частина "Навьіх чар "..." [16. С.51-52]) або пояснювалися завданнями словесного епатажу: "Строкатість майже навмисна. Майже явні анахронізми. Навмисне змішання тонів і стилів. Навмисна ексцентричність мови ... "[10. С.3]. Якими б порівняннями і метафорами не була нагороджена "незв'язність" сологубовского твори ("... НЕ роман, а купа окремих голів і заміток ... "[3. С.261];" ... словно в кінематографі, миготять перед нами картинки, що не мають ніякого зв'язку між собою ... "[23. С.118];" ... прийом Сологубова листи -- телеграммочкі "[3. С.261]), важливо відзначити сам факт виявлення цієї особливості побудови роману Сологуба сучасниками письменника.

В відміну від своїх опонентів, критики, більш прихильно поставившись до нового роману художника, виявилися менш уважними до думки творця і більше емоційними, ніж того вимагала справа аналізу. "Цікава" Творимо легенда ", перша частина роману Федора Сологуба" Навьі чари ". Це ще початок ... І дійсно, з грубої і бідною повсякденного життя, зі звичайними переживаннями - створюється натхненна поетична творимо легенда ", -- стверджував цінитель творчості Сологуба з "Одеських новин" і тут ж, звільняючи себе від будь-яких спроб критичного проникнення в художній світ роману, підкреслював: "... я ділюся тільки з читачем тим радісним почуттям, яке охоплює при читанні цієї натхненної, полум'яної книги ... "[19. С.8]. Вінчає це сповнене захоплення твір Незнайомця (так?? в псевдонім критика) гідна метафора: "Ця книга -- медаль. Так, медаль, на одній стороні якої:

Велич таланту.

А на інший:

-- Одкровення духу і безсмертя поета! "[19. С.8].

Така комплементарність і випливає з неї інерція некритичності, заниженою аналізу, думається, не могли зруйнувати стіну нерозуміння між Сологубов і його публікою. І у відгуках доброзичливців від критики часто фігурує прикметник "дивний" (це найбільш улюблене критиками епітет-орнанс "Творимо легенди", саме частотне слово в рецензіях і есе), яке так чи інакше змушує сприймати роман як щось чужорідне ( "стороннє"). Скупі зауваження, оповиті флером Околична ( "О" Творимо легендою "Федора Сологуба зручніше буде сказати, коли буде завершено весь роман ... "[1. С.190]), забезпечені "пом'якшувальними" фразами типу: "доречніше буде судити, коли в закінчених лініях підніметься всі його дивне будова "[1. С.190] -- або: "... у нього є про запас дещо трохи краще ..." [21. С.60], -- відгуки не могли допомогти письменникові знайти свого читача. Сологуб чекав похвали від рецензентів і ділив своїх критиків на "розумних" і "дурнів" в залежності від того, чи погоджуються вони з ним чи ні [ 20], але, рухомі бажанням захистити письменника від несправедливих нападок критиків, доброзичливі критики зовсім не зміцнює контакту "масового читача "з" важким "творчістю Сологуба.

Парадоксальна ситуація склалася і навколо третю частини роману: художник пропонував публіці наче б то, що, на думку автора, було адекватним її очікування, але у відповідь отримував тільки глухе нерозуміння і мовчання. Ізмайлов зауважив, що "Сологуб був готовий зрозуміти здивування читача, але відмовляється зрозуміти його роздратування "[14. С.3]. Цінителям художнього слова не так просто було потрапити: "... Чекали скуштувати щось незвичайне ... - розбудовувалося критик після виходу "Королеви Ортруда", - а спробували щось звичайне "[24. С.140]. Викликала невдоволення критики і четверта частина роману, "Дим і попіл", що вийшла окремо від попередніх: після тривалого перерви і в іншому альманасі - "Земля" ( "Творимо легенда "," Краплі крові "і" Королева Ортруда " видавалися "Шипшина"). Детальний, на відміну від перших трьох частинах, дослідження найдрібніших особливостей російського революційного побуту, та незначність "поправок", які "вносить Сологуб в нашу жахливу дійсність "[22. С.235] в цьому романі, були залишені без уваги консервативною більшістю читачів і критиків. Одні рецензенти, перебуваючи в полоні вражень від перших частин "Творимо легенди", не бачили або не хотіли бачити "нововведень". Інші трактували "експансію" життя в мрію як зраду автора своїм споконвічним задумам. "Здавалося б, казка скінчилась, - насправді зовсім немає. Фантазія Сологуба саме тут розігрується щосили ", - писав критик [24. С.70]. Інший критик роману був незадоволений тим, що Сологуб розкриває секрети, викриває і зриває таємничий покрив з того, що в першій частині "Навьіх чар" "було окутане вуаллю і притягував до себе, залишаючись загадковим "[22. С.235]. Ось що говорив з цього приводу критик Кожевников: "Був надзвичайно цікавий задум: зачарувати читача і змусити його вірити; в умовах обивательської дійсності показати Тріродова причетним до "великої справи" (термін алхіміків). Ніхто, як Сологуб, не був настільки покликаний, щоб дати цікавого задумом художнє здійснення. Незважаючи на всі невдачі, все ж таки і в "димі і попелі "фантазія автора дуже блискуча. Тому що розчаровують враження, що робить повість, тим більше скорботно "[22. С.235]. З цим висновком пізніше погодиться і Н. Теффі: "Кінець .. не виправдав обіцяного "[6. С.86]. Отже, на цей раз розчарування було загальним. Навіть рідка шеренга безсилих шанувальників сологубовского творіння була пригнічена. "Художньо це одне з слабких творів Сологуба ", - підсумував А. Горнфельд [8. С.51], автор статті про Федора Сологуб, включеної в знамениту "Руську літературу 20 століття (1890-1910) "за редакцією професора С. А. Венгерова, видану перед революцією.

Таким чином, "взаємини", що склалися між "Творимо легендою "і її першими критиками, дають підставу вважати, що роман був прочитаний, але не був зрозумілий. Недооцінка трилогії спотворила картину розвитку російської прози. Але треба віддати належне сучасникам Сологуба: по-перше, вони не залишилися байдужими до нової книги майстра. Поза сумнівом, має рацію А. Горнфельд, стверджував: "Все, що не є байдужість, є вже перемога поета: проклинають тільки силу, і значення поета тільки в його індивідуальної силі " [8. С.63]. По-друге, - і це, мабуть, треба поставити в заслугу сологубовскім супротивникам-строгі судді роману з тією чуйністю, яка деколи народжується ворожістю, зуміли відчути, розпізнати і головну мелодію твори й ті побічні тони, виявлення яких буде завданням і майбутніх коментаторів трилогії Сологуба. Однак, намітивши вихідні елементи подальшого аналізу, дореволюційна критика вважала за краще віддати на відкуп нащадкам пильну вивчення, осмислення, розуміння "Творимо легенди" Ф. Сологуба.

Список літератури

Айхенвальд Ю. Літературні нотатки// Російська думка. 1908. № 1.

Батюшков Ф. У поході проти драми (З приводу "Заручників життя" Ф. Сологуба) //Сучасний світ. 1912. № 12.

Баран Х. Поетика російської літератури початку ХХ століття: Збірник. М., 1993.

Білий А. Початок століття. Спогади: У 3-х кн. М., 1990.

Блок А. Творчість Федора Сологуба. Собр.соч.: У 8 т. М.-Л., 1962. Т.5.

Спогади про срібний столітті. М., 1993.

Гершензон М. "Годинник"// Вісник Європи. 1908. № 8.

Горнфельд А.Г. Федір Сологуб. Російська література ХХ століття (1890-1910): У 2-х т. М., 1917. Т.2.

Григор'єв І. Літературні начерки// Одеське огляд. 1907. № 12. 13 грудня.

Ізмайлов А. "Королева Ортруда" (Новий роман Ф. Сологуба)// Біржові відомості. 1912. № 13175. 3 жовтня.

Ізмайлов А. Літературний Олімп. Характеристики, зустрічі, портрети, автографи. М., 1911.

Ізмайлов А. Новий роман Ф. Сологуба// Русское слово. 1909. № 11. 15 (28) січня.

Ізмайлов А. Новий роман Ф. Сологуба// Русское слово. 1912. № 222. 27 вересня (10 жовтня).

Ізмайлов А. (Аякс). У Ф. К. Сологуба// Біржові відомості. 1912. № 13151. 19 вересня.

Ізмайлов А. (Аякс). Ф. Сологуб про свої твори// Біржові новини. 1908. № 10761. 16 жовтня.

Краніхфельд В. Альманашний листопад (Літературна замітка)// Сучасний світ. 1909. № 9.

Краніхфельд В. Літературні відгуки. Нові личини Передонова. Моя відповідь "Російської Думки "//Сучасний світ. 1909. № 1.

Неведомський М. О "навьіх" чарах і "навьіх" стежках// Сучасний світ. 1908. № 2.

Незнайомець. Дрібниці життя. Альманах "Шипшина"// Одеські новини. 1907. № 7375. 22 листопада (5 грудня).

невиданий Ф. Сологуб. М., 1997.

Про Федір Сологуб. Критика. Статті та поради. СПб., 1911.

Відгуки про книжки// Земля. Альманах. Сб.Х1. Бюлетені літератури і життя. 1913. № 23-24.

Полонський В. Про Леоніда Андреєва та Федір Сологуб// Вісник Знання. 1909. № 2.

Редько А.Е. Ще проблема// Русское богатство. 1910. № 1.

Ристенко А.В. Нотатки про твори А. М. Ремізова. Одеса, 1913.

Сологуб Ф. Жало смерті. Землі земне. Обруч. Баранчик. Краса. Втіха. Розповіді. М.: Книгоизд-во "Скорпіон", 1904. Російська думка. 1904. № 9.

Стеклов Ю. Сучасний літературний розпад, його характер і причини. СПб., 1908.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.yspu.yar.ru