Федір Іванович Тютчев (1803-1873)

Перше кохання

"Здавалося загадкою, як цей непоказний, незграбний людина зачаровував і закохував в себе перші красунь Європи. У ньому відчувалася величезна сексуальна сила, заворожує жінок, що робила їх "неволю його палкого кохання ". Дружина Тютчева - Елеонора, дізнавшись про зраду чоловіка, намагалася накласти на себе руки. Він володів магічною привабливістю, витонченим чарівністю і завжди був центром будь-якого суспільства ", - писав сучасник про російською поета Федора Івановича Тютчева. Його вірші, навіяні яскравими любовними романами і подорожами, до цих пір живуть і розбурхують почуття читачів. Хтось згадає знаменитий романс на вірші Тютчева: "Я зустрів вас", хтось саркастичні рядки: "Умом Россию не понять, аршином общим не виміряти ", але незаперечним залишається факт: вірші великого поета актуальні й у двадцять першому столітті.

Ф. Тютчев народився в сім'ї надвірного радника Івана Миколайовича Тютчева. Дитинство поета пройшло в садибі Овстуг Брянського повіту Орловської губернії. Його домашнім вчителем був відомий поет, перекладач і журналіст Семен Раіч. Він передав вихованцю любов до літератури, сформував духовно і морально. У 1821 році Федір закінчив Московський університет і вирушив в Мюнхен для служби в російської дипломатичної місії. Там він подружився з Генріхом Гейне та іншими представниками баварської інтелектуальної еліти. "Я опинився у обстановці піднесеного романтизму", - писав він у щоденнику. Наздогнала його і перше кохання. Федір був зачарований прекрасної графинею Амалією Лерхенфельд і з властивою йому пристрастю доглядав за нею. Вона віддалася йому, але заміж вийшла за іншого. Любовні листи поета, на жаль, були спалені, і тепер залишається тільки здогадуватися про силу його любовних почуттів. За три роки до смерті він зустрів Амалію, вже зрілу жінку, в Карлсбаді. Ця зустріч сколихнула його почуття і послужила імпульсом до народження шедевра "Я встретил вас ..." Багато років опісля Анна Ахматова написала: "Однією надією стало менше, одною піснею більше буде", немов намагаючись відкрити таємницю появи на світ поетичних шедеврів.

Фатальна пристрасть

У 1825 році Федір Тютчев одружився з Елеонорою Петерсон, молодою вдовою російського дипломата. Друзі поета вважали цей союз дещо дивним: обраниця була старша на чотири роки і мала чотирьох дітей від першого шлюбу. Сучасники так описували цю екстравагантну пару: "Вона абсолютно чарівна жінка, але так бліда, така крихка і має такий томна вигляд, що її можна прийняти за гарне привид. Вона навіть намагається бути дотепною, що погано поєднується з цим туманним виглядом. Чоловік її -- чоловік в окулярах, дуже негарний, але блискучий говорун і обаятельнейший жартівник ". Всупереч чужим думкам цей союз виявився щасливим, і протягом декількох років Елеонора подарувала чоловікові трьох дочок. У той же час у Федора Івановича почалися дивні напади меланхолії, "відрази до всього, неймовірною розчарованості в світі і, головне, в самому собі ". Це засмучувало і лякало Елеонору. Як могла, вона намагалася вивести чоловіка з нудьги. Але він сам знаходив вихід: поетична натура вимагала нових зустрічей, своїми внутрішніми, захоплень, нових імпульсів для творчості. У тридцять років Федір захопився Ернестіна Дернберг, першою красунею Мюнхена, стрункою, гарячої і дотепною дамою блакитних кровей. Чим полонив її непоказний російська? Запалом почуттів, глибиною душі, яскравим талантом? Це залишилося загадкою, але Ернестіна відповіла поетові взаємністю. Захоплення переросло у фатальну пристрасть з таємними зустрічами, десятками листів й бурю пристрастей. По місту поповзли плітки і чутки. Коли дружина Федора дізналася про цей роман, вона намагалася накласти на себе руки, завдавши собі кілька глибоких ран кинджалом. Російські влади постаралися зам'яти скандал та указом перевели велелюбного чиновника в Турин (Сардінське королівство), де він навіть заміщав якийсь час посла, що свідчило про відмінні ділових якостях Федора Тютчева. На той час він уже став відомим поетом, опублікував близько тридцяти блискучих віршів у пушкінському "Современник". Натура його болісно роздвоювалися: він, проповідував смиренність, з хворобливою гостротою відчував у собі прагнення віддатися "буйною сліпоти пристрасті". Його мучили докори сумління від того, що він зраджує дружині, а й коханка притягувала його як магніт. Він то розлучався з нею, то знову сходився. І, нарешті, прийняв рішення остаточно розлучитися з Ернестіна.

Повернення

Випадок звів Федора Тютчева з коханою в грудні 1837 року, і знову емоції від зустрічі водять рукою поета і породжують рядки:

Так тут-то судилося нам було Сказати останнє "прощай" ...

Через рік померла дружина поета Елеонора. Тютчев посивів за одну ніч. Минув рік. Біль втрати притупилася, і почуття до Ернестіна знову стало точить душу поета. Він самовільно виїхав в Берн і там одружився з коханої. За неповідомлення керівництва про відсутність Тютчева звільнили з Міністерства закордонних справ і позбавили звання камергера. Тільки в кінці 1844 Тютчев року з дружиною і двома дітьми переїхав з Мюнхена до Петербурга, поновився на службі і повернув звання. За іронією долі, він служив цензором у МЗС і чимало зробив для послаблення цензурного преса. Прекрасно увійшов поет і в світське життя столиці. Дотепного, що іскриться енергією Федора навперебій запрошували в кращі будинки. Він по праву вважався "левом сезону" і не поступався це звання до кінця днів.

Остання любов

Незабаром поет "подарував" світла ще один скандал. У нього почався роман з Оленою Денісьевой. Різниця у віці (23 роки) його анітрохи не збентежила, а вона була підкорена чарівністю і силою почуттів поета. За словами сучасників, вона стала "полонянкою кохання", покірливо віддавшись найсильнішому почуттю. Світло відрікся від неї, звинувативши в усіх смертних гріхах. Її перестали приймати в пристойних будинках, що не скажеш про Федора Івановича, продовжуємо бути "світським левом", блищали на балах і прийомах. Чи не поривав поет і з дружиною, живучи на два будинки. В1864 році Олена Денісьева померла від сухоти. Фатальний результат наблизили неприємності, які обрушилися на неї. Втрату поет пережив дуже важко, що відбилося в його творчості. Воно було прикрашене серією чудових віршів, присвячених Олені:

О, як убивчо ми любимо, Як у буйною сліпоти пристрастей, Ми то все вірніше губимо, Що серцю нашому миліше!

Смерть улюбленої "зламала пружину його життя". Останні дев'ять років до смерті поет проіснував під постійним, нестерпним гнітом каяття за загублену життя той, кого він любив і так безжально згубив своєю любов'ю. Незважаючи на захоплення поета і його любовні романи, дружина Ернестіна була віддана йому до останніх днів. Федір Іванович Тютчев пішов із життя в 1873 році, залишивши нащадкам свій творчий доробок, яке звучить дивно сучасно і в наші дні.

Список літератури

Е А. Петровський. Я зустрів вас.