Жанрово своєрідність п'єси А.П. Чехова "Вишневий сад"

Я ж комедію написав! Що ж ви зробили сльозливу драму?

А.Л. Чехов

Написана в 1903 п'єса А.П. Чехова "Вишневий сад" викликала бурхливі суперечки як серед акторів та постановників її, так і серед критиків і глядачів. Антон Павлович рішуче не брав трактування його твору як "слізливої драми" і підкреслював у бесідах зі Станіславського і Немировича-Данченка, що кілька сумний тон окремих місць викликаний "тільки настроєм осіб", а не всієї п'єси. Щоб довести це, треба уважно придивитися не тільки до реплік героїв, але й до авторських ремарок, "підводному течією". Використання ремарок НЕ тільки допомагає розкриттю духовного світу персонажів, але і як би веде головну думка теми: хто господар вишневого саду, країни?

Перед нами колишні господарі саду: Раневська, Гаєв, їхня мати і чоловік Раневської як внесценіческіе персонажі. Їх головний порок - це життя "у борг", безглуздість, марність їх існування. Чоловік Раневської не міг вести господарство, розорився і помер від "шампанського", сама Раневська витратила гроші на розкіш і зміст коханця, Гаєв свій стан проїв "на льодяниках". Розповідаючи історію життя цих людей, Чехов користується іронією як засобом викриття.

Але основною прийом, який він знайшов для зображення колишніх господарів, - це сатиричний, навіть кілька гротескове, пародійне віддзеркалення манер і характерів Раневської і Гаєва в їх слуг. Тут і показна чутливість, "ніжність" Дуняші, яка розкриває несерйозність, відсутність глибини почуттів і безгосподарність Раневської, і "освіченість" Яші, який забув не тільки стару матір, а й Батьківщину (пародіює Раневської ставлення до дітей, помістя, рідній країні), і "Дивацтва" Шарлотти Іванівни, що відображають безглузду незграбну долю Раневської. Особливе місце серед слуг займає Фірс. Він своїми короткими репліками постійно концентрує нашу увагу на легковажність слів і навіть клятв своїх господарів. Наприклад, при зустрічі з Раневської на її запевнення у любові до нього Фірс, не розчувши, відповідає: "Позавчора". І складається враження, що почуття Любові Андріївни надто поверхові й комічні. Але особливо смішні турботи старого слуги про Гаєва, немов про дитяти. Можна тільки від душі реготати над урочистими клятвами Гаєва відстояти сад і подальшим "Самовідданою" відмовою від допомоги Фірса, який повинен був роздягнути його на ніч. Чехов наповнює іронією, прихованою насмішкою фразу: "Знову, пане, не ті брючки наділи ". Але в цих епізодах мимоволі відчувається трагізм долі відданого Фірса, відчай інфантильного поміщика знайти вихід зі становища. Ось і вихід - "сміх крізь сльози".

Сатиричний погляд Чехова не щадить і інших персонажів. Найбільш цікавий тут Лопахін, новий господар саду. Ця людина досить самокритичний і часто сміється над власними вадами. Говорячи про свою неосвіченість, він з іронією зазначає, що, хоч і надів на себе "білу жилетку, жовті черевики", а так і залишився "мужик мужиком". Людина діловий, міцної хватки, процвітаючий капіталіст, і він буває інколи смішним і потрапляє у безглузді положення: замість Епіходова отримує палицею по голові від Вари, хоче пригостити усіх шампанським, але від нього відмовляються, і його доводиться випивати Яші. І не дивлячись на велику розходження в способі життя, поглядах, освіті, положенні, Лопахін, як і колишні господарі, залишаються такими ж "дурнями", над суттю яких буквально знущається Чехов. У цьому йому допомагає Петя Трофимов, який вважає, що люди лопахінского типу потрібні лише як хижаки "в сенсі обміну речовин".

Але жанр комедії, обраний Чеховим, діє безжально навіть відносно симпатичного і розумного Петі. І йому дістається від Чехова-сатирика. В які тільки колотнечі не потрапляє він: і падає зі сходів, і є об'єктом численних насмішок, і отримує прізвиська "вічного студента" та "облізлого пана". Може бути, автор покарав цього героя за його зайву багатослівність, яке, як відомо, сам не любив. Трофимов багато говорить - мало робить, і тому деякі слова його, позбавлені часом практичної основи, не викликають нічого, крім посмішки. Ось, наприклад, епізод з Раневської, висміяв його фразу "ми вище кохання ". Чеховська добра іронія знаходить тут вихід в авторських ремарка. Петя то скрикує "з жахом", то, задихаючись від обурення, не може вимовити ні слова, то погрожує піти і ніяк не може цього зробити. Проте при всій своєї комічності Трофімов зумів розбудити прагнення до кращого майбутнього у Ані. Її з усіх персонажів комедії виділяє те, що над нею автор жодного разу не жартує. Вона завжди оживляє будь-яку сцену своєї невимушеністю і чуйним ставленням до людей. Поруч з нею Варя здається зайво буркотливою, злегка нагадує Фірса.

Разом з тим на тлі комічних епізодів різко виділяються трагічні долі майже всіх героїв, особливо Раневської, Шарлотти Іванівни, Фірса. Їх трагедія - результат неправильного устрою життя. Чехов не може глибоко і серйозно ним співчувати, бути на їхньому боці. Життя Раневської і Шарлоти Іванівни прожите без творчого, осмисленого праці, а Фірс - холоп на переконання, хоча і не винний у жорстокому ставленні до нього в кінці п'єси. Наявність трагічного художньо підкреслює комізм і безглуздість поведінки господарів саду: Раневська і Гаєв хотіли врятувати сад, але зраділи, коли його продали, Лопахін хотів врятувати сад, а став його рубати.

"Я ж комедію написав! Що ж ви зробили сльозливу драму? "- Говорив Чехов. У п'єсі багато доброго гумору, жартів, часто зустрічається ремарка Чехова "всі сміються", її - що найголовніше - кінець наповнений оптимізмом, вірою в "нове життя". Тому можна зробити висновок, що, відстоюючи свою точку зору, Антон Павлович був, поза сумнівом, має рацію.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://ilib.ru/