Дивовижний світ поезії А. А. Фета

А. А. Фет належить до числа тих російських поетів, слава яких не була гучного ні при житті, ні після смерті. Він писав у непоетіческую епоху, так, до речі, і сам ніколи не прагнув до слави. У життя його цікавили зовсім інші проблеми: у віці 14 років він був оголошений незаконнонародженим і позбавлений батьківської прізвища Шеншин, а заодно і спадщини, і тому все життя Фет-людина присвятив тому, щоб його визнали-таки дворянином. Але Фет-художник за ці роки створив дивовижний світ чарівної поезії, поезії, за яку його неодноразово дорікала російська критика, яка ніяк не могла знайти в ліриці поета настільки необхідні для леї громадські мотиви. Дійсно, А. Фет демонстративно протиставляв себе свого часу, заявляв, що не зобов'язаний бути громадянином, жив врозріз з духом часу. А тому творчість А. Фета було затавровано ярликом «мистецтво заради мистецтва ». І тривалий час ніхто не бажав бачити всю красу його творчості, у якому відбилися дивно безнадійні погляди поета на життя, бо на питання про настрій його душі він завжди відповідав: «Пустеля»

Ще в 1850 році А. Фет писав: «Ідеальний світ мій зруйнований давно ...» Місце цього світу посіла буденне життя. І чим більше поет занурювався в неї, тим сильніше він прагнув вийти з-під її влади у своїх віршах. В останньому, найкращому, збірці віршів А. Фета «Вечірні вогні», де найбільш гостро відбилися протиріччя між Фетом-людиною і Фетом-поетом, виразно звучить потреба вирватися на простір, насититися повітрям поезії:

Без зусиль

З плескотом крили

залітати -

У світ прагнень,

Схиляння

І молитов;

Радість чуючи,

Не хочу я

Ваших битв.

Це прагнення нагадує знаменитий вислів А. Фета: «Хто не в змозі кинутися з сьомого поверху вниз головою з непохитною вірою в те, що він здійнятися в повітрі, той не лірик ... »У А. Фета взагалі багато епітетів« повітряний »,« крилатий », дієслів «Літати», «парити», «окрилити».

Відхід від реального світу в світ, що створюється за допомогою мистецтва, - характерна риса романтизму. Дійсно, у Фета багато спільного з ліриком Жуковським. Але є й суттєві відмінності. У ідеальному ліричному світі Фета, на противагу В. Жуковському, немає нічого містичного, потойбічного. Споконвічним об'єктом мистецтва, на думку А. Фета, є краса, яка притаманна самій дійсності і тому незнищенна. «Світ у всіх частинах своїх одно прекрасний ... »Нічому жахливого, жорстокому, потворного немає доступу в світ фетовской лірики. Почасти, можливо, в цьому її однобічність: «відтворення не предмета, а тільки його ідеалу».

Ліризм А. Фета дзвенить в унісон красі. Але поняття «краса» А. Фет додає і філософське значення. Поезія адже є проникнення в «найбільш потаємну суть світу», чого не може, скажімо, зробити наука. Художнє пізнання полягає в тому, щоб охопити предмет у всій його цілісності, а з усіх мистецтв найбільші можливості для цього відкриває поезія.

Лірика А. Фета надзвичайно рухоме. Всі предмети поет примушує «коливатися, тремтіти, тремтіти». Його поезія сповнена запахів: природа та кохання насичені «пахощами», «ароматами», «Запахами трав», «пахощів ночей». Часто зливаються воєдино зір і слух: даль дзвенить, звуки пісні стають сріблястим шляхом, голос співачки обертається місяцем, зорею, морем. Особливе місце в ліриці А. Фета займає музика. У вірші «сяяла ніч ...» пісня уособлює образ улюбленої жінки. Музика - це зароджуються почуття, получувства, найтонші відтінки. Вірші А. Фета надзвичайно мелодійні, не випадково багато хто з них лягли в основу романсів.

У А. Фета все, зображуване їм, неясно, невиразно, непевно. Йому не вистачає слів, він нарікає на неповноцінність мови:

Як бідний нашу мову? - Хочу і не можу. -

Не передати того ні одного, ні ворогові,

Що буяє в грудях прозорою хвилею ...

А тому він любить протиставляти «грубим» людським словами мова квітів, «ясно говорить» нічний безмовність (вірш «Пахощі ніч, благодатна ніч ...»). Поезія мовчання - одна з улюблених прийомів Фета - передає силу почуття набагато сильніше крику ( «Я тобі нічого не скажу ...»). І при цьому А. Фет досягає величезною музичності вірша:

Зріє жито над спекотною нивою,

І від ниви і до ниви

Жене вітер вибагливий

Золоті переливи. А. Фету часто вказували на граматичні помилки, але іноді йому самому вдається отримати перемогу над граматикою: у вірші «Шепіт, боязке дихання ...», наприклад, немає жодного дієслова.

Хоча світ Фета у всіх своїх проявах одно прекрасний, він все ж таки зводиться до трьох основних складових: природі, любові, музиці, які тісно пов'язані між собою, переплетені і утворюють єдиний художній світ. Опис природи у А. Фета набуває романтичне звучання, а одне з властивостей ліризму поета - вміння озвучити німу природу.

Основу більшості любовних віршів А. Фета становить впізнавання дорогого жіночого образу:

Тільки зустріч посмішку твою,

Або погляд схопить твій втішний, -

Не тобі пісню любові я співаю,

А твоїй красі ненаглядної!

Справжнім предметом віршів А. Фета стає не те, що зачепило серце в дану хвилину, а ті почуття закоханості у красу, які викликаються при цьому. Світ Фета можна назвати світом «єдності протилежностей», гармонійного їх злиття. Головним словом у ліриці Афанасія Фета можна назвати слово «божевільний». Але в цьому-то безумстві, в це злиття музики, природи та кохання і є вище вираження поезії світу, відображення земної краси в дзеркалі мистецтва:

Я тобі нічого не скажу, Я тебе не стривожений нітрохи І про те, що я мовчки кажу, Не наважуся ні за що натякнути.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://sochinenya.narod.ru