Кантемир
К. В. Пігарєв, Г. М. Фрідлендер
Антіох
Дмитрович Кантемир (1708-1744), син молдавського господаря, був людиною
широко і різнобічно освіченою, великим політичним діячем, одним із
найбільш обдарованих російських дипломатів тієї епохи. Його перебування на посаді
російського посланника в Лондоні (1732-1738) та Парижі (1738-1744) було помітною
віхою у розвитку відносин передової думки Росії і Заходу епохи Просвітництва. У
Парижі Кантемир близько познайомився з філософом-просвітителем Б. Фонтенелем,
трактат якого «Про безлічі світів» переклав на російську мову до від'їзду за
кордон (переклад цей, що мав велике просвітницьке значення і спрямований
проти догматів церкви, опублікований в 1740 р.; через шістнадцять років був
заборонений Синодом). Дружба зв'язувала Кантеміра з Ш. Монтеск 'є (зроблений
Кантемир переклад «перських листів» не зберігся), драматургом Нівель де
Лашоссе, математиком Мопертюї. Листувався Кантемир і з Вольтером.
Початок
літературної діяльності Кантеміра відноситься до другої половини 20-х років: у
цей час він складає не дійшли до нас любовні пісні. Пізніше Кантемир з
засудженням відгукувався про своїх ранніх дослідах, вважаючи, що його покликання - писати
НЕ любовні, а сатиричні вірші. Своє літературна творчість зрілий Кантемир
підпорядкував виховним завданням. «Все, що я пишу, пишу за посадою
громадянина, відбиваючи все, що моїм співгромадянам шкідливо бути може », - заявляв він.
Усвідомлення письменницької справи як справи високого, цивільно-патріотичного стало,
починаючи з Кантеміра, в Росії традицією, підготовленої історією попередньої
давньоруської культури і писемності.
Сатири
писати Кантемир почав на рубежі 20-30-х років. До від'їзду до Англії їм було
створено п'ять сатир. За кордоном сатирик наполегливо працював над ними, додав чотири
нових. У результаті переробки в перших п'яти сатирах конкретизується і
поглиблюється критика соціальних зол російської дійсності, послаблюється
абстрактно-моралістичні початок: сатиричні образи набувають чинності яскравих і
ємних типових узагальнень, а мова - надзвичайну влучність, силу і
виразність.
Визнаючи
зв'язок своєї творчості з античної та західноєвропейської традицією, Кантемир
писав, що «особливо Горація і Боалу, французу, пішов, від яких багато
зайняв, до наших звичаїв присвоївши ». Ту ж думку він висловив у віршованому
афоризмі: «Що взяв по-галльських, заплатив по-русски». Кантемир не помилився у
своїй самооцінці. Запозичення аж ніяк не носило в його сатирах характеру
проходження готовим зразкам, а було самобутньої, творчої їх переплавкою.
Спираючись на досвід попередників, Кантемир відгукувався на ті мотиви
давньоримської та французької віршованої сатири XVII ст., які були співзвучні
його часу і відповідали публіцистичним та виховним завданням його творчості.
Так, наприклад, в сатирі другий - «На заздрість і гордість дворян злонравних»
(1730) - Кантемир доводить, що не «порода», а власні заслуги дають
людині право вважатися «благородним». І хоча тема цієї сатири - тема особистого
шляхетності, протиставленого знатності роду і доблесті предків - не була
відкриттям Кантеміра (до неї зверталися і Ювенал, і Буало), в Росії вона
набула особливого значення після нещодавно введеної Петром «Табелі про ранги»
(1722). Родовиті дворянство сприйняло цей акт петровського законодавства
як посягання на свої колишні привілеї. Але значення сатири Кантеміра було
ширше: проголошена ним ідея, співзвучна ідеалам Просвітництва, протягом
всього XVIII ст. вимагала постійного нагадування про себе. Її слідом за Кантемир
будуть повторювати в Росії Сумароков, Новиков, Фонвизин, Державін, Радищев,
Карамзін, молодий Крилов, у творчості яких вона служить те цілям виховання
дворянства в дусі гуманності та поваги до людини, а то й утвердженню ідеалу
внесословной цінності людської особистості - від дворянина до кріпосного
«Раба».
Сатира
Кантеміра стоїть біля витоків багатьох тем, мотивів і образів, що пройшли через усю
російську літературу XVIII ст. Так, намальований у вже названої другу сатирі
красунчик був першим у низці образів численних французоманов і «петіметров»,
які під різними іменами відродилися на сторінках сатиричних журналів
катерининської епохи, виводилися на сцену в комедіях того часу, висміювалися
в лубочних картинках. У сатирі сьомий ( «Про виховання», 1738) вперше широко
поставлена тема, яка стане однією з центральних тем літератури періоду
російського Просвітництва, - про відповідальність батьків за розумовий і
моральне виховання дітей, тема, до якої будуть звертатися самі
видатні російські письменники XVIII ст. «... В них всі пристрасті всякого чину людей
найгострішим сатиричним жалом досліджує », - писав про сатирах Кантеміра
Ломоносов.
висміюючи
кожен зі спостережуваних їм вад російської суспільному житті свого часу,
Кантемир мав перед очима його конкретного соціального носія. Але в
Згідно з естетикою класицизму «оригінал» служив йому матеріалом не для
портретного або памфлетно зображення, а для створення типового узагальнення,
де індивідуальні та національні риси збагачували вже сформоване й звичне
сатиричну традицію. Завдяки цьому, незважаючи на узагальненість і умовні
імена сатиричних персонажів, сучасники впізнавали в них реальні прототипи.
Ось чому сатири Кантеміра вперше були видані в Росії тільки через два
десятиліття після смерті письменника, у 1762 р. Перші п'ять сатир, написані до
від'їзду за кордон, охоче переписувалися і поширювалися вже сучасниками
в рукописі. Посмертно були видані та переклади Кантеміра з Горація і Анакреонта.
Відбиваючи
вступ російської літератури на шлях творчого змагання з літературами
передових європейських країн, сатири Кантеміра зберегли тісний, органічний
зв'язок з вітчизняними літературними джерелами - антиклерикальної рукописної
демократичної сатирою XVII ст., проповідями Феофана Прокоповича, а часом і з
«Грубими і майже сільськими жартами» народних «ігрищ» (незважаючи на
зневажливі відгуки про них самого сатирика). І мова сатир Кантеміра
свідчить про увагу і близькості автора до мови простого народу, хоча синтаксис,
буяє інверсіями за зразком латинських класиків, і робить сатири
Кантеміра часто важкими для сприйняття людини нашого часу. Ці труднощі
пов'язані з тим, що вірш Кантеміра-сатирика - силабічний трінадцатісложнік:
йому призначено було вже незабаром стати вчорашнім днем в історії російського вірша.
В
«Листі Харитона Макентіна до приятеля про складання віршів руських» (1743)
Кантемир захищав свою позицію силабіка в суперечці з Тредіаковський і залишився їй
вірний до кінця. Все ж таки введення Кантеміра в останніх сатирах (як і в
перероблених редакціях перших п'яти сатир) додаткового наголосу в
силабічної вірші - на п'ятому чи сьомому складі - було першим кроком на шляху до
реформі російського віршування.
Гострота,
влучність, новизна змісту сатир Кантеміра зумовили вже за життя сатирика
інтерес до його творчості за кордоном. У 1749 і 1750 рр.. був виданий французький
переклад його сатир, зроблений одним Кантеміра - абатом Гуаско; найближчим
участь у підготовці цього видання брав Монтеск'є. З французької був
виконаний німецький переклад (1752). Обидва вони вийшли в роки, коли в Росії сатири
Кантеміра залишалися ще невидані.
Список літератури
Для
підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.philology.ru/
