Поема Генріха Гейне "Атта Троль"

Н. А. Жирмунський

Поема Гейне "Атта Троль" знаменує разом з написаної слідом за нею "Німеччиною" кульмінацію творчої зрілості поета. Позаду були десять років вигнання спочатку добровільного, потім, після заборони творів Гейне в Німеччині, вимушеного.

У 1831 р. Гейне, окрилений звістками про Липневої революції 1830 р., приїхав до Парижа. Подальше десятиріччя це роки інтенсивної літературної роботи, в якій, проте, журналіст і літературний критик явно відсуває на другий план поета. У цей період Гейне пише серію кореспонденцій для Аугсбурзькому "Загальної газети", що вийшли потім в вигляді окремої книги "Французькі справи"; "Романтичну школу ", в якій дає характеристику щойно завершився періоду історії німецької літератури; книгу "До історії релігії і філософії в Німеччині ". Він присвячує низку статей французької літератури і мистецтва, одночасно пильно стежить за подіями громадського і літературного життя на батьківщині і жваво відгукується на них. Німеччина 1830-х років все ще представляла собою конгломерат тридцяти шести окремих держав, що зберегли тяжкі особливості феодального мелкодержавія. Створений у 1834 р. Митний союз не міг дозволити економічних проблем, що випливали з вікової роздробленості країни. У сфері духовного життя панував жорсткий контроль, здійснюваний цензурою. Усяке прояв вільнодумства суворо каралося. У цій атмосфері політичної реакції позначилися характерні тенденції розвитку суспільної думки і літератури, по-різному відбилися у творчості Гейне. Це, з одного боку, підйом націоналістичних настроїв, тевтономанія, культ "істинно німецьких "традицій і чеснот. З іншого боку ліберальна опозиція, достатньою мірою необгрунтована і абстрактна.

І те й інше стає постійною темою політичної поезії Гейне і складає ідейну основу сатиричної поеми "Атта Троль ". Ще в першій частині" Подорожніх картин "" Подорожі по Гарц "(1826) Гейне вивів епізодичну фігуру студента-тевтономана в "лицарському берете", з довгими брудними нечесаний волоссям складає поему про Вірменію і що зберігає в медальйоні на грудях пасмо волосся з оста коні Блюхера. Десятиліттям пізніше цей гротескний начерк набуває риси реального особи і перетворюється на публіцистично загострений сатиричний портрет ідейного вождя тевтономанов Масмана. Предметом сатиричного викриття стає і реакційний критик і історик літератури Вольфганг Менцель, недвозначну який зіграв роль в офіційних гоніння на прогресивних письменників. На підставі критичних статей Менцеля, що були неприкритими політичними доносами, німецький бундестаг прийняв у грудні 1835 рішення, накладав офіційну заборону на твори письменників ліберально-опозиційного об'єднання "Молода Німеччина" і Гейне. У 1837 р. Гейне надрукував у як передмови до своєї книги "Салони, частина 3-я" статтю "Про донощик ", в якій викривав позиції Менцеля і його діяльність. Націоналістична демагогія і святенництво Менцеля, що грав на їх популярності у німецького обивателя, стали однією з головних сатиричних тим поеми "Атта Троль".

Однак до початку 1840-х років позначився і друга об'єкт сатири Гейне ліберально-опозиційна література, з якою ще кілька років тому його до певної міри об'єднувала спільність позицій і спільність долі. Відношення Гейне до цього плину і його різних відтінків і угруповань не настільки однозначно і вимагає більш пильної розгляду. Близько 1840 р. в німецької поезії спостерігається помітне пожвавлення інтересу до політичної і громадської тематики. Один за одним виходять збірки поетів, знаменують поворот від "чистої" лірики в бік поезії громадянської і злободенною. Це "Пісні космополітичного нічного сторожа "Фр. Дінгельштедта (1840)," Аполітичні пісні "Гофмана фон Фаллерслебена (2 т., 1840 1841), "Вірші живого" Г. Гервега (1841). Подібний процес спостерігається дещо раніше в німецькій прозі письменники "Молодої Німеччини", які виступили в 1830-і роки, рішуче протиставляють себе "естетичному періоду" німецької літератури, завершився зі смертю Гете, і бачать своїх духовних вождів у радикально налаштованому публіциста Людвіга Берні і Гейне. Тим часом вже на початку 1830-х років між обома письменниками, які перебували в еміграції в Парижі, намітилися серйозні розбіжності як ідейного, так і особистого характеру.

В "Паризьких листах" (лист 109 від 25 лютий 1833) Берні Гейне піддав різкій критиці. Він звинуватив його в політичної нестабільності, в лавіруванні між протилежними таборами, в прихильності до "чистої" поетичній формі. Тут, як і в багатьох інших творах Берні, притаманна йому безкомпромісність суджень межувала з догматизмом і сектантством рисами, вірно поміченими Гейне в його книзі "Людвіг Берні" і позначеними їм терміном "назарейство". У гротескно загостреному вигляді вони увійшли як складова частина в образ ведмедя Атта Троля героя сатиричної поеми Гейне. Інакше складалися відносини з Гейне молодими німецькими поетами ліберального спрямування. Якщо при всьому відчуження від Берні і неприйняття його поглядів Гейне не міг не відчувати їх масштабу і значущості, то в політичній поезії на рубежі 30-х і 40-х років його дратувала наївність політичних ілюзій, абстрактність гасел і фразеології. Це чітко виступає в "Сучасних віршах", написаних у 1841 1844 роках., тобто паралельно з роботою над "Атта Тролей ". У вірші" Тенденція "(1842) Гейне звертається до німецькому "барду" з іронічним закликом: Співай, труби, брязкаючи тривожно, Гнів до тиранам пий до дна, Лише таким і стань поетом, А у віршах тримайся при це Загальних місць наскільки можна! (Пер. нд Різдвяного). У першому з низки віршів, звернених до Георгу Гервегу (1841), Гейне пише: Залізний жайворонок, Гервег, Ти так високо залетів у небеса, Що нашого земного не бачиш похмуро, І тільки в твоїй віршованій дури Весна вже творить чудеса! (Пер. Л. Пеньковського). Патетичні просторікування про свободу, риторичне пафос, в якому розчинялося і зникало скільки-небудь серйозний зміст, отримав пародійне своє втілення в монологах "ведмедя ідеї", а їхня істинна оцінка в виконаних гіркоти словах передмови до "Атта тролю", написаних чотири роки потому, у 1846 р.: "А бездоганні борці за правду і світло, вінівшіе мене в нестачі стійкості і упокорюватись, тим часом у повній безпеки пересуваються по рідній землі як щедро оплачувані державні службовці, або сановники різних корпорацій, або завсідники клубу ...".

Отже, "Атта Троль" створювався в атмосфері боротьби та ідейного розмежування зі вчорашніми союзниками. Зовнішнім поштовхом до цього розмежування стала бурхлива реакція на книгу Гейне "Людвіг Берні ", що вийшла в 1840 р., через три роки після смерті Берні. Поряд з принципової полемікою вона містила і особисті випади, які викликали невдоволення серед письменників, які вважали себе послідовниками та однодумцями Берні. Вони обрушилися на Гейне зі звинуваченнями на відступництво, в зраді справі свободи і демократії, в аристократичному "естетизм". ( "Атта Троль" з'явився полемічним відповіддю на ці звинувачення, а "Німеччина. Зимова казка "і" Сучасні вірші "ще раз підтвердили зі усією очевидністю справжнє політичне кредо їх автора. x x x Двосічний спрямованість поеми Гейне закономірно ставить перед нами питання як можна було об'єднати в одному сатиричному образі настільки різні ідейні течії? Бо дві об'єкта сатири присутні в поемі не відокремлено, а злиті воєдино в образі її чотириногого героя. У передмові і в програмних строфах третього розділу Гейне дає ключ до цього об'єднання: музи як "маркітанткою свободи" і "прачки християнсько-німецького національного духу", Пегас як "ломова кінь чесноти міщанської" і "скакун партійних сутичок, ржущій, топоча копитом "втілюють принцип утилітарною поезії, обмежений прагматизм, однаковою мірою властивий дрібнобуржуазним лібералів і войовничим реакціонерам.

Наскільки важлива була для Гейне полеміка з цим плоским прагматизмом, виявляється з тих переробок, яких зазнала перша строфа третього розділу, що представляє собою відкритий виклик узкотенденціозной поезії: Сновидіння літньої ночі, Пісня моя не знає мети, Як любов, як життя людське, Як творець з його творінням. В остаточній редакції вона звучить майже як автоцітата: згадуючи в "романтичної школи" (кн. 1) про критику, якої зазнав в останні роки свого життя Гете, Гейне наводив як контраргумент слова "гетеанцев", що "зміцнення моральності, якого вимагають від творів Гете, ні в якому разі не є метою мистецтва, бо мистецтво не має ніяких цілей, подібно самому світобудови, в яке лише людська думка вкладає поняття "мета і засіб "." безцільність "поезії, яку Гейне обгрунтовує в подальшому ході міркування щодо і мінливістю моральних істин, постає в цитованій вище строфі "Атта Троль" в одному ряду з такими сповненими глибокого змісту поняттями, як любов, людська життя і всесвіт. Ця остаточна редакція, яка спирається на більш розгорнуте міркування в "романтичної школи", ясно свідчить про те, що полеміка з "тенденційною" поезією як ліберального, так і консервативного напрямку аж ніяк не означала для Гейне переходу на позиції "чистого" мистецтва, як їх сформулював згодом паризький друг Гейне поет Теофіль Готьє. Сам Гейне недвозначно висловив це у передмові до "Атта тролю": "... саме тому, що ці ідеї незмінно постають поетові в прекрасній чистоті і велич, нестримний регіт охоплює його, коли він бачить, як безглуздо, грубо і пішло розуміють їх вузьколобі сучасники ". З цією ж проблемою пов'язана і горезвісна антитеза "таланту і характеру", яка знову приводить нас до Гете. Антитеза ця, вперше прозвучала в "Торквато Тассо", мала для драми Гете структурно-організуючий значення: протиставлення поета Тассо ( "таланта") і державного діяча Антоніо ( "характеру") відображало трагічну внутрішню роздвоєність самого Гете в перші десятиліття його ваймарської життя.

Подолання цієї протилежності ціною самообмеження в обох сферах, затвердження внутрішньої цілісності і гармонії ціною "індиферентизму", про який говорить Гейне в "Романтичний школі ", було відкинуто люто поколінням 1820-х років, перш за все тими, хто не міг пробачити Гете його стриманою позиції в добу національного підйому і боротьби проти Наполеона. Про це досить ясно сказав сам Гете в розмові з Еккерманом (14 березня 1830 р.): "Я чудово знаю: для багатьох я як більмо на оці його, і вони охоче позбулися б від мене, а тому що тепер вже не можна нападати на мій талант, вони нападають на мій характер ". Згадуючи про цієї ситуації, Гейне писав у "романтичної школи": "Індиферентні пантеїст став предметом нападок з протилежних сторін; висловлюючись по-французьки, проти нього уклали союз крайня права і крайня ліва, і тим часом як чорний поп бив його розп'яттям, шалений санкюлот ліз на нього з списом ". Коли Гейне писав ці слова в 1833 р., він не підозрював, що вони виявляться пророчими, і він сам через кілька років опиниться в такому ж положенні. У 1846 р. це подібність як йому здавалося, вже зовсім очевидним не випадково у передмові до "Атта тролю" спливає слово "заколот" (Emeute), що він робив на початку "Романтичний школи ", говорячи про нападки на Гете. Еволюція поглядів Гейне на проблему "талант характер" може бути виміряна еволюцією його ставлення до Гете і його критикам. У ранній рецензії на книгу Менцеля "Німецька література "(1828) Гейне при всіх шанобливих застереження за адресою Гете рішуче заявляв: "Принцип гетівського часу, ідея мистецтва, розсіюється, сходить новий час з новими принципами, і, дивно воно починається з повстання проти Гете ". В" романтичної школи ", написаної відразу ж після смерті Гете, звучить вже нова нота: "І ось, Гете помер, і дивна біль охоплює моє серце ".

В "Атта Троль" швидкоплинно промайнула у сцені дикої полювання образ "нашого Вольфганга" (розділ 18) постає вже в іншому світлі, в іншому контексті як образ "великого язичника", життєлюбного "елліна" в тому значенні, яке Гейне вкладає в це слово. А критики Гете представлені абсолютно недвозначною фігурою реакційного теолога Генгстенберга, що засуджувало Гете за "аморальність". Антитеза "талантхарактер", або інакше виражена "мистецтво громадська боротьба ", поступається місцем іншій антитезі" елліни назареяне ", яка, починаючи з книги" До історії релігії і філософії в Німеччини ", набуває все більшого значення для Гейне. Фанатична прихильність догмі релігійної або політичної, аскетизм і спрага мучеництва, нерідко в позі, нетерпимість і вузькість поглядів, ці риси становлять для Гейне поняття "назареянін", який він не прикріплює ні до певного віросповіданням, ні до певної епохи в історії людства. Точно так само і поняття "еллін" включає (в главах 18 і 19 поеми), разом з "героями духу" Гете і Шекспіром, фольклорний образ феї Абунди, яка, "побоюючись назареян, цілий день на Авалуне в безпеці проводить "." Назарейство "вороже не тільки чуттєвим радощів, воно не приймає і сміху, йому недоступне почуття гумору ця тема розгорнута в розділі 7, в патетичному монолозі ведмедя, у якого сміх як справжній прояв людської натури викликає обурення і ненависть.

Таким чином, сатира в "Атта Троль" охоплює широке коло явищ суспільного і філософського порядку, тісно пов'язаних із сучасними Гейне суперечками й боротьбою. Розглянемо більш пильно найважливіші з них, бо вони служили і понині є приводом для вельми суперечливих ілюмінацією. Так, минулого Атта Троль про рівність (глава 5) інтерпретується деякими сучасними дослідниками як свідчення антидемократичних і "антикомуністичних" позицій поета. Тим часом демагогічні промови ведмедя, який проголошує загальна рівність тваринного світу на противагу "аристократичних привілеїв", привласненим людиною, явно спрямовані проти ідей Берні і його прихильників з їх зрівняльним дрібнобуржуазним радикалізмом. Воскресіння просвітницької фразеології, апеляція до природи і розуму ( "єство не породжує неприродність таку ") звучить анахронізмом в епоху Липневої монархії, виразно оголивши нові соціальні конфлікти. Ідея рівності, проголошена Великої французькою революцією, звелася "до громадянського рівності перед законом "(Енгельс) і на тлі соціальної боротьби XIX ст. виявила свою обмеженість. Це чудово розумів Гейне, зблизилися в перші роки свого перебування в Парижі з сенсімоністамі і сприйняв їх вчення. Інша політична ілюзія дрібнобуржуазних радикалів дискредитується в гротесковій картині єднання звіриного царства в боротьбі проти спільного ворога людини (голова 6). Досвід десятиліття, що передував написання поеми, розбіжності, намітився серед німецьких письменників ліберального й радикального напрямків, перегрупування сил і політичних симпатій, особливо ясно що виступила на поверхню після виходу книги Гейне про Берні, визначили як суспільно-політичний, так і особистий сенс цієї глави. Тема рівності в тому вигляді, як вона розгорнута в 6-му розділі, пов'язана з вихідним пунктом розбіжності між Гейне і Берні ставленням до мистецтва.

Зрівняльні ідеї Берні представлялися автору "Атта Троль" наступом на духовні цінності, на їх носіїв і творців, на сферу "таланту", пуританським запереченням естетичної культури: Там батьки вселяють дітям Лженаучние доктрини, що норовлять культуру І гуманність знищити. Виступаючи з позицій цієї гуманності, Гейне парирує звинувачення на відступництво і зраду демократичним ідеалам в заключних рядках глави 5: І з усією худобою іншої Поведу я беззавітний Справедливий і священний Бій за право людини. Гротескно спотвореної картині рівності Гейне протиставляє інше гасло Французької революції братство. Тема ця з'являється в главі 15, яка не пов'язана безпосередньо з героєм поеми, а включеної в "авторську" лінію оповідання. Поет натрапляє в горах на житло "знедоленого" племені каготов: З відкритим серцем Руку простягнув я братові І поцілував дитини ... Цей жест, як і весь епізод, придбаває (при всій точності зобразительних деталей) узагальнено-символічне значення: карикатурному єднання слонів і носорогів, вовків і зайців протистоїть братнє єднання людей всупереч "темному спадщини темряви релігійної ". У ряді" ідеологічних "проблем, що постають у пародійно-сатиричному освітленні, виступає і проблема релігії та її критики на сучасних філософських навчаннях.

У момент, коли була написана поема Гейне, ряд філософів-младогегельянців виступив з критикою догматичної релігії. Початок цій критиці поклала книга Д. Ф. Штрауса "Життя Ісуса" (1835 1836). У 1840 р. вийшли твори Бруно Бауера "Критика євангельської історії Іоанна "і" Критика синоптичної євангелія ", а в 1841 р. "Сутність християнства" Л. Фейєрбаха. Книжки ці були дуже різні і за завданнями, і по масштабу поставлених проблем (сам Фейєрбах писав про це в передмові до другого видання у 1843 р.) "Книга Фейєрбаха набагато перевершувала за своїм значенням праці Бауера і Штрауса. "Однак у свідомості благочестивого німецького філістера всі вони сприймалися однаково як виступи атеїстичні. Це сприйняття іронічно відтворено у монолозі Атта Троль, звернених до сина (глава 8). Як і в інших випадках, сатира Гейне тут спрямована одночасно проти "християнсько-німецьких" обивателів і проти догматичних радикалів, послідовників Берні, з їх неприйняттям матеріалістичних і атеїстичних поглядів (сам Берні в останні роки життя захопився ідеями християнського соціалізму і перевів на німецьку мову книгу Ламмене "Слова віруючого", 1834). Нарікання ведмедя з приводу того, що навіть "кращі з кращих ... німці, наші родичі ... закликають до атеїзму ", через два роки будуть повторені в сатиричному вірші Гейне "Світ навиворіт": Німецький ведмідь атеїстом став, Не хоче більше молитися. Пародійний ефект монологу Атта Троль, його застережень проти атеїзму посилюється тим, що викладається їм власна релігійна концепція складена за рецептом Фейєрбаха: представляючи бога в образі білого ведмедя, Атта Троль в гротескній формі відтворює антропологічну теорію походження релігії, висунуту Фейєрбахом. Особливе місце займає в поемі суто літературна сатира. Вона спрямована в основному проти так званої швабській школи поетів, позднеромантіческого епігонський напрямку, вже не раз служив предметом насмішок Гейне.

Ще у вірші "Тангейзер" (1836 р., опубл. 1837) швабській школі присвячена іронічна строфа: Я в Швабії школу поетів знайшов, Немовлята ну просто краса! На них ковпаки з бубонцями на всіх І все на горщики сіли. (Пер. П. Карпа). Реакція не змусила себе чекати в 1838 р. в першому номері журналу "Deutsche Vierteljahrsschrift ", що видається Менцелем, з'явилася велика і дуже різка стаття швабського поета Густава Пфіцера "Твори Гейне і тенденція ". Гейне відповів на неї статтею" Швабське дзеркало ", надрукованій на початку 1839 р. в журналі "Літературний щорічник", що виходив за редакцією Карла Гуцкова у Гофмана і Камені постійних видавців творів Гейне. Текст статті зазнав значних скорочень, які видавці журналу приписали втручання цензури. Однак зміст статті, далеке від політичних і релігійних питань, робило це пояснення дуже сумнівним, і Гейне заявив про це у відкритому листі до газети "Світ витонченого ". Інцидент цей призвів до серйозної сварки Гейне з Гуцкова. У "Швабській дзеркалі" Гейне дає нищівну характеристику поетам "швабській школи" Юстінусу Кернеру, Карлу Майєру, Густаву Пфіцеру та їх головному теоретикові Вольфгангу Менцеля. Він підкреслює, що мотиви, образи, поетика "швабській школи" належать минулому і в міщанськи провінційному масштабі варіюють найбільш реакційні сторони романтизму містику і культ середньовіччя. В "Атта Троль" ця тема спливає в чолі 22, де виведений Швабська поет, чаклунськими чарами перетворений на мопса (мається на увазі, мабуть, Густав Пфіцер). Тут, як і в багатьох інших випадках, ми маємо справу зі своєрідною "автоцітатой": у "Швабській дзеркалі" Гейне порівнює нападки швабських поетів з тявкання собак, в якому "мопс заглушає шпіца, шпіц таксу" і т. д. Традиційний (що йде ще від літератури XVIII ст.) Образ "пса-рецензента" отримує в цьому розділі пародійне сюжетне втілення, обростаючи рядом додаткових ремінісценцій середньовічний мотив чаклунства і порятунку зачарованого героя за допомогою самовідданого подвигу чистої діви, протиставлення розпусної чаклунки Ураков цнотливому поетові.

Останнє дає Гейне привід вмонтувати в пародійний монолог мопса цитату з листа Гете з приводу надісланих йому віршів Густава Пфіцера: "Дивна річ, як спритно ці пани вміють накинути собі на плечі морально-релігійно-поетичне лахміття; так що якщо навіть назовні виглядає лікоть, цю діру слід вважати поетичним задумом ". Разом з тим поема Гейне свідчить про те, що його ставлення до романтизму в цілому зазнало істотних змін в порівнянні з гостро полемічної "романтичної школи". Сам Гейне двічі говорить про це в заключному розділі, зверненої до Фарнгагену фон Ензе, він називає свою поему "останньої лісовий піснею романтики вільною", а в передмові пише: "Я писав її для власного задоволення і тому в норовлива-фантастичної манері тієї романтичної школи, в якій я провів кращі роки молодості, а наостанок побив вчителя ...". Ще виразніше висловився Гейне в листі до Генріха Лаубе від 20 листопада 1842 під час здійснення другого частини поеми: "У цій другій частині я намагався знову відродити стару романтику, яку зараз хочуть до смерті забити дубиною, але не в м'якій, музичної манері старої школи, а в гранично зухвалої формі сучасного гумору, який може і повинен сприйняти в себе всі елементи минулого. Однак елемент романтики, можливо, занадто ненависний нашій епосі, в нашій літературі він вже закотився, і в поемі, яку я вам посилаю, романтична муза, може, назавжди прощається зі старою Німеччиною! ". Ці слова ясно свідчать про те, що "Атта Троль" не означає ані повернення до романтичної ідеології, ні тим більше механічного відтворення романтичних штампів (вони фігурують у поемі лише в специфічній пародійної функції).

Романтична струмінь в "Атта Троль" виступає перш за все в химерному поєднанні різнорідних елементів художньої структури, скріплених ліричним сприйняттям самого поета, в утвердженні авторського "я", вільно перемежованого різнопланові епізоди поеми і зіштовхуються різні стилістичні тональності для створення іронічного ефекту. Іронія, що пронизує всю поему, проявляється перш за все в її багатопланової жанрової структурі. В "Атта Троль" переплітаються два жанрові традиції: одна сходить до ренесансної поемі, що трактує в жартівливому, озорно дусі подвиги високих епічних героїв, інша до середньовічного звірячому епосу. Звірячі маски, що здавна були формою алегоричного вираження людських вад, знайшли своє класичне втілення і разом з тим новий сенс у сатиричній поемі Гете "Рейнеке Лис" (1793). Примітно, що сучасники відразу ж асоціювали поему Гейне з комічним епосом Гете. Так, в рецензії на окреме видання "Атта Троль" (додаток до "Загальної газеті" від 2 квітня 1847 р.) рецензент писав: "У нас є справжній Рейнеке, і слава Богу! "Були, однак, і більш близькі і по часу, і за художніми особливостями зразки згадаємо хоча б "Життєві погляди кота Мурра" Е. Т. А. Гофмана, де пародійна техніка багато в чому випереджає поему Гейне. Можливо, нарешті, що остаточним поштовхом для звернення до звірячої масці послужив збірник "Сцени з приватної та суспільного життя тварин" ( "Scenes de la vie privee et publique des animaux ", 1842), випущений групою французьких письменників (серед них були Жорж Санд, Альфред де Мюссе і Бальзак). "Проте використовуючи традиційний прийом звірячої маски, Гейне докорінно переосмисляет його, наповнюючи зовсім новим, злободенних змістом, в якому узагальнено-тіпізованние риси поєднуються з портретними замальовками. Зв'язок "Атта Tpoля" з жартівливій ренесансної поемою, висхідної до "Несамовитого Роланду" Аріосто, текстуально підтверджується початковими строфами заключної, 27-го розділу. І не випадково місцем дії поеми обрано Ронсевальское ущелині, що дає привід для комічно-пародійного зіставлення Атта Троль з Роландом (глави 4 та 24).

Композиційний принцип ренесансної поеми, що йде врозріз з канонами класичної епопеї, переплетення декількох незалежних один від одного сюжетних ліній, присутня і в "Атта Троль", але в модифікованому вигляді, підказаної традицією романтичної поеми XIX ст.: сюжетна лінія героя його втеча з полону, повернення додому і загибель перехрещується з лінією автора, що відправляється на полювання за Атта трол. Однак реальне наповнення цієї другої лінії сюжету зовсім самостійне: екзотичний гірський краєвид, пронизаний романтичним сприйняттям поета, жанрово-побутові замальовки в розділах 11 14, пародійна 22-я глава (зустріч з зачарованим мопсів) створюють стилістичне і композиційне розмаїття авторської лінії. У центрі її стоїть "сон в Іванову ніч" (глави 18 і 19) картина дикої полювання з фантастичним баченням романтичної коханої божевільної Іродіядина. Однак на відміну від ренесансної поеми в "Атта Тропе" набагато сильніше відчувається пародійне використання жанрових та стилістичних канонів високої класичної епопеї. У главі 4 сам автор підказує читачеві зіставлення героя з Одіссеєм, а глава 22 явно пародіює епізод з 10-ї книги "Одіссеї" (пригода на острові чарівниці Цирцеї, що перетворила супутників Одіссея у свиней). Ту ж функцію несуть і структурно значимі стилістичні кліше високого епічного жанру прикрашають постійні епітети, розгорнуті "гомерівські" порівняння, тут же Руйновані згадкою "звірячих" атрибутів героя, міфологічний апарат, знижений реаліями сучасного побуту. Однак пародіювання епічної традиції не є тут самоціллю, а лише засобом висміювання інших об'єктів, як літературних, так і позалітературних. До числа перших відносяться, зокрема, "драма року" Грільпарцера "праматір" і "Мавританський князь "Фрейліграт, присутній в" Атта Троль "у вигляді епіграф, численних пародійних цитат і окремих сюжетних ремінісценцій. Так, у главі 26, яка становить сюжетну розв'язку поемивстречу автора з вдовою Атта Троль, чорної Муммой, несподівано з'являється герой Фрейліграт.

Гейне використовує тут улюблений прийом Йенського романтиків, який служив проявом "романтичної іронії", суміщення реального плану оповідання (прогулянка поета з дружиною в Паризькому зоологічному саду) та художньої фікції бесіди з явно літературним персонажем, та ще до того ж іншого автора. І все ж іронія Гейне тут принципово відрізняється від "романтичної іронії" Ієнський романтиків. При всьому суб'єктивізмі і уявній свавілля "грального" підходу до матеріалу, вона не руйнує, а лише особливим чином організовує його. Важливим елементом сатиричної "інструментування" поеми служать численні пародійні цитати з Шекспіра, Лессінга, Шіллера. Окрім загальної комічної функції невідповідності, що виникає між високим патетичним стилем цих цитат і тією ситуацією, в якій вони виступають, вони несуть ще й вторинну навантаження: Гейне висміює міщанське опошлення високих ідей і вислову, що перетворилися на устах філістера в набір банальних загальних місць. Поряд з пародійними прийомами в "Атта Тропе" присутній і стилізація, що має на меті створення національного іспанського колориту. Вона проявляється перш за все у виборі метричної форми поеми: "Аттa Троль" написаний чотиристопним неримованим хореїв розміром іспанських романсів про Сіде. Гейне та в більш ранніх своїх віршах не раз обирав цей розмір, звертаючись до іспанської темі (наприклад, у вірші "Донна Клара" та деяких інших). Традиція ця була знайома німецької поезії з часів "Сіда" Гердера блискучого перекладу іспанських романсів про Сіде, ціклізованних в зв'язне епічне ціле. Сам Гейне в листі до видавця, барону Котта, порівнював свою поему з "Сід". Наскільки плідною і ємною за своїми художнім можливостям виявилася для Гейне ця "іспанська" форма, свідчить його пізній ліричний збірка "Романсеро".

Таким чином, в "Атта Троль" сходяться, як у фокусі, найрізноманітніші випромінювання попереднього творчості Гейне громадські та літературні проблеми, що хвилювали його в період створення поеми, і намічаються тенденції, що отримали розвиток в останнє десятиліття його життя. "Атта Троль", що ввібрав в себе складну і багатоступеневу літературну традицію, є неповторно своєрідним породженням поетичної свідомості середини XIX ст., свідомості, що засвоїв уроки романтизму і разом з тим подолав їх. Поема, яка оголосила війну голою тенденційності і одночасно пройнята актуальною тенденцією у вищому і найглибшому сенсі слова, пронизана схвильованим ліризмом і уїдливим насмішкою, зберігає своє звучання і силу художнього впливу і для читача ХХ століття.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.geynegenrih.net.ru