Проблеми поезії в інтерпретації Германа Гессе
Мюнстер Олена Георгіївна
Аналізуються погляди Германа Гессе на поезію та її
витоки, на власну поетичну творчість.
Ключем до дослідження творчості будь-якого письменника або
поета є не тільки його художні твори, а й публіцистика,
вислови про свій власній творчості, про вимоги до творчого
процесу. Найбільш вірогідним є цей факт для такого універсального та
загадкового письменника нашого часу, як Герман Гессе. На сторінках своїх
творів він пише про поезію взагалі, про витоки власної поезії, про
особистості поета і про вимоги до форми та змісту.
Сам він вирішив стати поетом у 13 років: «... я стану
поетом, або взагалі ніким »[5, с.37]. Але йому довелося рано переконатися, що
одного бажання мало, що воно багатьом здається смішним і навіть ганебним, і що на
поета ніде не вчать, а вчителі «потім і були поставлені, щоб не дати вирости
ні одному яскравому, вільній людині, не дати відбутися жодному великому
діяння »[5, с.38].
Усвідомивши це, Гессе починає займатися
самоосвітою - читає шедеври світової літератури, займається історією
мистецтва, мовами і філософією і списує «купу паперу своїми першими
літературними дослідами »[5, с.39]. Він робить стільки зусиль, приносить
стільки жертв і, нарешті, досягає своєї мети. Йому це дається нелегко, але все
ж будь-якого поета він вважає «улюбленцем долі», тому що він «наділений даром,
який не можна замінити ні ретельністю, ні постійним працею, ні доброю вдачею »
[5, с.184-185]. На думку Гессе, навіть у халтурно поезії можна виявити душу
автора, і навіть самий слабкий поет «завжди буде торкатися до того Єдиному, про
чим він навіть не думає, завжди видасть "я" у своїй ремісничої вироби »
[5, с.190].
Гессе розуміє, що одного поетичного обдарування
мало, і що поетичній творчості можна й потрібно вчитися. Вчитися у великих
поетів, у природи і музики. Гессе навчається у Ейхендорфа і Гейне, Жан Поля і
Новаліса, Гельдерліна і Гете. І саме вірш одного з цих романтиків
- «Ніч» Гельдерліна - спонукало маленького Гессе стати поетом. Він був зачарований
рядками цього вірша, зазнавши «перший подив дитячої душі перед
мистецтвом »[7, c. .136].
Гессе наслідує романтикам особливо в перший період
своєї творчості. Але при цьому він все ж таки чітко усвідомлює, що недостатньо
тільки «на основі прочитаного створювати якусь загальну чарівну атмосферу
романтичного », необхідно« на грунті такого романтизму виховати в собі
поетичну відповідальність за максимальної строгості до слова і крайньої
стриманості в опорі на зразки »[3, С.223].
Гессе дуже серйозно ставився до форми своїх
поетичних творів, відзначаючи при цьому, що поет не вільний ні у виборі
сюжету, ні форми, ні розміру. Всі диктує сюжет. [5, с.124-125]. Вірші, по
думку Гессе, це «розрядка, поклик, крик, подих, жест, реакція схвильованій
душі, яка прагне виплеснути або усвідомити збудження, емоцію »[2, с.71]. Таке
вірш може радувати і хвилювати, може бути гарним і виражати щось
«Можливе у всіх» і тому привертати до себе читачів. У той же час Гессе
вважав, що гарні вірші призначені тільки для читача, що вони «створені
для інших »і є« цукерками для публіки »[2, с.71]. Він писав про такі
віршах: «У них не потрібно занурюватися серйозно і любовно, вони не мучать і не
приголомшують, а весело, затишно качають на своїх красивих і мірних хвилях »[2, с.72].
Читання таких віршів може швидко набриднути, ними легко пересититися, навіть «святими
класиками », і може потягнути на читання поганих віршів. Але їх краще складати
самому, і це робить людину «набагато щасливіше, ніж читання самих
прегарний віршів ». [2, с.72].
Гессе вчить, що писати вірші, «покладаючись на почуття»,
неможливо. Тому що необхідні «форма, мова, вірш, вибір слів», і що всі
це «відбувається не почуттям, а розумом» [3, С.223]. Він зазначає, що
«Невеликі поети нерідко користуються формами несвідомо», що вони «наслідують
чужим формам вірша, спираючись на пам'ять, вони не відають, що творять ... »[3,
c.223]. Справжні майстри працюють «з найбільшим вибором» і з «найбільшою
зосередженістю, нерідко піддаючи прискіпливий аналізу традиційні
закони і форми »[3, c.223].
Питання про предмет поезії хвилювало Гессе не менше, ніж
форма: «... чим точніше ми підрозділяє матеріал, чим тонше відчуваємо і розуміємо
багатство співвідношень в прочитання, тим ясніше ми бачимо неповторність,
індивідуальність і точну зумовленість кожної думки, кожного вірша »[5,
c.184]. У той же час Гессе відзначає, що «в істинної поезії не існує
вобще ніякого відбору матеріалу »[5, с.190]. Тобто, поет ніколи не вибирає
основні образи і найбільш характерні проблеми поезії. Тому що це
«Воістину первинна субстанція всієї поезії, спосіб бачення поета, рух його
душі »[5, c. 191). «Справжнє не може бути ізмишлено, воно має бути вирощені
в душі », - вважав Гессе. [5, c. .190]. Він писав: «На початку був міф. Господь Бог,
що створив колись скрижалі поезії з душ індійців, греків, германців, щоб
явити світові велику сутність свою, і понині населяє кожну дитячі душу
поезією »[4, 10, с.98].
Витоки поезії, на думку Гессе, укладені в самому
поета, в кожному читача його поезії. І справжня краса і чарівність, які
«Марно було б шукати в дійсних речі», живуть у снах поетів. [5,
c.440]. «Хіба не диво, - писав Гессе, - що можна побачити у сні подібне і
носити в собі цілий світ, витканий з найдрібнішого чарівної речовини, хіба не
чудо, що в глибині нашої душі, де ми так часто і з таким розпачем, немов у
купі руїн, марно намагалися відшукати хоч якісь залишки віри,
радості, життя, що в глибині нашої душі можуть ще розквітати такі квіти »[8,
С.383]. Про це ж пише Гессе і в своєму вірші «Світ - наш сон» [9.
с.67]:
Вночі страшні бачення
І чарівних замків диво,
Міста і люди сняться,
Знаєш ти, вони звідки? -
Їх творять глибини душі,
Всі вони - твої творіння,
Всі вони - твої картини,
Сновидіння. (Пер.наш)
Гессе був по особливому близький до світу сновидінь і часто
міркував про «художню стороні мистецтва сновидінь» [6, С.177]. Він любив
займатися сюрреалістичної поезією і не приховував цього. Створення таких
віршів приносило йому особливу насолоду і вимагало мало зусиль. Але
певний характер художньої моралі і відповідальності, до якого Гессе
прийшов з роками, не дозволяли йому «переносити цей прийом з області приватного та
безвідповідального в серйозно задумані речі »[6, С.177].
Завданням справжнього поета, за словами Гессе, є
відтворення світу «у дзеркалі віршів настільки абсолютно, що в цих відбитках сам
світ, очищений і увічнений, стане його надбанням »[5, с.437]. І лише
тоді, коли це завдання виконується, поет зможе випробувати справжнє щастя і
глибоке задоволення.
Кожен поет прагне до цього і кожен шукає любові і
розуміння, шукає популярності. І в цьому йому можуть допомогти справжні критики,
завдяки яким поет може «прояснити і уточнити, що на ділі становить він
сам і його робота в тонкому рівновазі життя нації і культури, яке співвідношення
його дарування і досягнень »[5 с.186].
Гессе писав, що під час читання віршів якого-небудь
поета ми знайомимося «не тільки з певним колом осіб та обставин, а перш за
за все з самим поетом, з його способом життя і баченням, темпераментом, внутрішнім
зовнішністю, почерком, нарешті, його художніми засобами, ритмом мислення і
мови »[2, с.34].
Одним з мірил дарування поета Гессе читав точність і
якість мови і кращим критиком своїх власних поетичних творів був
він сам. У збірці «Шлях сновидінь» ми знаходимо рядки, які з повним правом
можемо віднести і до самого Гессе: «Наш герой писав різні приємні дрібниці,
оповідання, навіть романи, складав іноді й вірші, і при цьому, як тільки міг,
намагався писати добре »[8, С.371]. Намагався писати добре і «мав
необережність самовпевнено порівнювати свою творчість не з іншими
розважальними творами, написаними його современнікмі, а підходив до
нього з іншим мірилом, рівняючись на письменників минулого ... »[8, С.371]. При цьому
герой Гессе не спокушайтеся, а з гіркотою визнавав, що «навіть найбільш вдала,
найпрекрасніша сторінка з усього написаного ним значно поступається самій
непримітною фразою або віршованій рядку справжнього поета »[8, с.372].
Положення здавалося герою трагічним, а таємні домагання на істинно
поетичне мистецтво безглуздими, тому що «немає, і не може бути нічого
істинно поетичного в нинішній дійсності ... »[8, с.373].
На думку Гессе, «субстанція, яка робить поета поетом,
проявляється нині тільки в надзвичайно розбавленому вигляді, так що різниця
між поетом і літератором вже не може бути схоплені »[5, с.46]. І в той же
час, як і його герой, він не виключав можливості, що «деякі з його
власних письменницьких дослідів, можливо, будуть здаватися справжньою поезією читачам
прийдешніх років, що літератори прийдешнього можливо з тугою будуть поминати його
творчість та її вік як золотий вік, коли були ще справжні поети, були
справжні почуття, справжні люди, справжня природа і справжня духовність »
[8, С.374].
Деградація духовності турбувала Гессе найбільше. І
однією з ознак деградації він вважав зникнення поезії, зникнення
поетів. І, як наслідок, загибель майстерного, чудово відточеної мови. У
своєму творі «Трагедія» він пише: «Потім, власне кажучи зовсім
несподівано, всі раптом зрозуміли, що з цією поезією щось не зовсім порядку, що
без неї можна обійтися, що вона взагалі-то не розумна »(8, с.338-339]. Всі
усвідомили, що «час мистецтва пройшло», що «мистецтво і поезія в їхньому світі
померли ». Усвідомили, але не відчули втрати, і це було найстрашніше для
тих одинаків, для яких ця втрата стала трагедією. Так, колишній поет і
нинішній складач Йоганнес констатує: «... настав час, коли все наше
покоління відвернулася від поезії, коли всі ми наче в осінньому ознобе
відчули: тепер усі двері храмів закрилися, тепер настав вечір, і
священні ліси поезії похмуріли, і жоден з живуть зараз не знайде
заповітної стежки під божественну покров. Зробити тихо і тихо загубилися ми,
поети, на отрезвевшей землі, яку навіки покинув великий Пан »[8, с.390].
Земля протверезів, всі стали жити розсудливо. Наборщик
Йоганнес перестав писати вірші, які раніше багато хто вважав справжньою поезією,
але продовжував служити речі, був «служителем храму мови» і отримував від цього
справжня насолода: «Про яку радість я при цьому відчував! Яке дивно
прекрасне почуття охоплювало мене, коли (...) після кількох магічних
штрихів і поправок знову проступав чистий, неоскверненний лик нашого прекрасного
мови! »[8, С.392].
служителів храму мови був і сам Гессе. Прозорістю
і точністю його складу захоплювалися і захоплюються багато літературознавці і
шанувальники його творчості. Але за красою складу завжди стояла напружена
творча робота, яка буває під силу не кожному. Гьосьо писав: «Бути поетом
- Ідеал багатьох здібних молодих людей, які мають на увазі під поетом людини,
зберіг оригінальність, чистоту серця, сприйнятливість, тонкість почуття
і яскраву емоційність. Але цими чеснотами може мати будь-хто, не
стаючи поетом, і краще володіти ними, чим замість них - всього лише
сумнівним літературним хистом »[2, с.39].
Гессе вважав, що людину роблять поетом «чуйність
душі, здатність закохуватися, здатність любити і палати, захоплюватися,
випробовувати небувалі і незвичайні почуття »[7, c.131]. І саме цим
якостями нехтує, на думку Гессе, нинішній час і багато молодих
поети, які соромляться своєї «сентиментальності». Але для самого Гессе його
почуття «в тисячу разів миліше, ніж усі молодіцтво світу», і саме вони вберегли його
в роки війни від того, щоб «розділяти сентиментальність веселих і захоплюватися
стрільбою »[7, с 131].
Гессе вважав, що звичка «прояснювати свідомістю і в
стислій формі викладати пережите »допомагає людині розвинутися і стати справжнім
людиною »[2, c.39]. Але творчість може й нашкодити, якщо людина прагне
швидше виплеснути пережите, «звільнитися від нього, замість того, щоб
насолодитися ним в проясненій вигляді »[2, с.39].
І все ж молоді люди повинні писати, стверджував Гессе.
Писати, поки у них «є відчуття, що поетичні досліди їх розвивають, допомагають
розібратися в собі і в навколишньому світі, посилити інтенсивність своїх
переживань, загострити свою совість »[2, с.40].
Але корисно не тільки писання своїх віршів, а й читання
істинної поезії: «З усіх літературних насолод читання віршів найвище
і чисте »[2, с.42]. Гессе любив перечитувати вже знайомі прекрасні
вірші, знову і знову насолоджуючись їх цілісністю і досконалістю. Він
писав, що «у деяких народів, перш за все східно-азіатських, схильність до
цієї шляхетної насолоди виражена гранично і доходить часом до релігії
або, в залежності від епохи та місця, - до віртуозності »[2, с.42]. Гессе
насолоджувався «чарами японської лірики», перш за все її прагненням до зовнішньої
простоті та стислості. На думку Гессе, від японської поезії «неможливо відразу ж
прейті до читання сучасної німецької лірики »тому що вірші« здаються
непомірно роздутими і манірно »[2, с.147].
Гессе з жалем відзначав, що в Європі, особливо в
Німеччині схильність до перечитування поезії «за нинішньої мішанині всіх
духовних культур (...) зазнала сильної шкоди »[2, с.42]. Гессе боявся, що
чудові скарби давньої німецької поезії згинуть і виявляться «чужими»
сучасному поколінню. Він не вірив у цінність німецької літератури своегo
часу і вважав, що вона «справа нетривке, безнадійне, посів на бідною,
недоглянутою грунті », що вона« навряд чи здатна дати щось зріле, повноцінне,
довговічне »[7, С.139]. І спроби сучасних йому німецьких письменників, та й
свої власні, створити «справжні полотна, справжні твори» завжди
здавалися йому неспроможними [7, С.139]. При цьому він відзначав цінність
проблематичною поезії, яка «сповідальні, з максимальною відвертістю
говорить про свої собственнх бідах і бідах свого часу »[7, С.139]. Гессе
писав: «Я знаю, що цінність того, що пишемо ми, нинішні, не в тому, що з
цього може сьогодні і надовго виникнути якась форма, якийсь стиль,
якась класика. А в тому, що в наших бідах у нас немає іншого притулку,
крім граничної відвертості »[7, c.139]. І саме між цією вимогою
відвертості і вимогою прекрасної форми, на думку Гессе, «відчайдушно
сахається туди й сюди »вся поезія його покоління:« Адже навіть якщо ми готові до
останньої щирості до повної самовіддачі - де знайти нам для неї форму? Наш
книжна мова, наш шкільний мову її не дає, наш почерк викарбуваний давно »[7,
С.139].
Сам Гессе у віршах, так і в прозових творах,
був гранично відвертим. Він писав про свою поезії: «Моя поезія, сповідь
старіючого поета, (...) спроба представити непредставімое і нагадати про
невимовному у слові »[3, с.200]. Загальний зміст всіх своїх поетичних робіт він
бачив у захисті особистості, індивіда, інший раз його вірші здавалися йому «криком про
допомоги », тому що кожна людина« у своїй окремо й унікальності, з його
спадщиною і його можливостями - річ тендітна, ламка ... »[3, с.200].
Ще більш вразлива і ломок сам поет. Про почуття поета, про
його призначення Гессе пише в казці «Поет»: «Він відчув, що ні на
одному святі на світі, навіть самому веселому, йому ніколи не буде добре і
легко на серці, що в гущі життя він залишиться одинаком і більшою мірою --
глядачем і чужинцем, він відчув, що серед багатьох душ тільки його душа
влаштована так, що не може не відчувати разом і красу землі, і таємну тягу
геть, властиву чужинці »[1, с.437-438].
Ці рядки можна і віднести і до самого Гессе, якого
називали «монтаньольскім відлюдником». Він також був чужим на «святі життя»,
але не байдужим спостерігачем, а людиною, якого турбує майбутнє
людства, його духовність. У його поетичних рядках молоді поети знаходили
«Щось схоже на досвід і роботу розуму, на навчання та старечого мудрість». Вони
знаходили в них «мудрі думки», що Гессе, за його словами, іноді «брав у
лапки, брав під сумнів, навіть перекидав і скасовував, але в цілому (...) всю
своє життя більше стверджував, ніж заперечував, більше погоджувався або мовчав, ніж
боровся і досить часто надавав пошану традиціям духу, віри, мови та
звичаю »[5, С.301].
Гессе вважав себе поетом,і в людській пам'яті він хотів
залишитися також поетом. В одному з листів до свого видавця, Самуелю Фішеру, він
пише: «... мені хотілося б, у випадку, якщо я сам не займуся цим, щоб у
пам'ять про мене не робилися зібрання творів та інші необов'язкові
речі, але щоб замість них була видана невелика, красива і недорога добірка
моїх віршів »[5, с.122].
І його вірші видаються і переводяться на інші
мови світу, тому що Гессе продовжує залишатися зберігачем і продовжувачем
кращих традицій неоромантизму, а такі його вимоги до справжньої поезії, як
витонченість форми і мови, вдумливий вибір слів і гранична щирість не
втрачають своєї актуальності і в наші дні.
Список літератури
1. Гессе Герман. Избранное. Збірник. Пер.с нем. /
сост.Н.Павлова. - М.: Радуга, 1991 р. -539 с.
2. Гессе Герман. Магія книги. М.: Книга, 1990 р. - 236
с.
3. Гессе Герман. Початок будь-якого мистецтва є любов.
[Добірка висловлювань про літературу]// Питання літератури. - 1978. № 9,
С.194-226
4. Гессе Герман. Петер Каменцінд// Нева. - 1995 р., №
10-11, с.98-139, с.92-128
5. Гессе Герман. Листи по колу. М.: Прогресс, 1987
р. - 400 с.
6. Гессе Герман. Листи до друзів.// Літературна
навчання. - 1990 р. Кн.3, С.177-189
7. Гессе Герман. Подорож у Нюрнберг.// Знамя. --
1994. № 5, с.123-151
8. Гессе Герман. Зібрання творів в 4-х томах. Том
3. Повісті, казки, легенди, притчі. Пер.с нем. - СПб.: Північно-Захід, 1994 р. --
510 с.
9. Hesse Hermann. Gesammelte Werke. Erster Band.
Stufen. Die sp? Ten Gedichte. Fr? He Prosa. Peter Kamenzind. Suhrkamp, Frankfurt
am Main, 1987. - 504 S.
Для підготовки даної роботи були використані
матеріали з сайту http://www.gesse.net.ru/
