Переді мною стаття В. Марченко "Хліб наш насущний" (літератур-
літературних Росія ", жовтень 1990 р.). Читаю:" Сталінська колектив-
тівізація ... стараннями вождів революції перетворила російсько-
го (і не тільки російського) селянина у наймита, відчужено-
ного від землі, позбавленої традицій, мудрого осягнення се-
лянского буття ... Жодне суспільство у всій світовій історії, ні
одна держава не дозволяла собі розкоші так ненавидіти своє
селянство, як наше ... "Важкі, жорстокі слова. Подібні
їм все частіше лунають з трибун з'їздів, у різних виступі-
ях і доповідях.
 Так, "великий перелом" на селі, "революція зверху" ока-
залісь непотрібними, руйнівними, що ведуть у глухий кут. Причини
трагедії і її винуватці в основному відомі, хоча історикам
належить ще дуже багато роботи. Але більшість людей черпають
своє уявлення про ту чи іншу епоху не з робіт вчених, а
з художньої літератури. І наші нащадки про час колектив-
тівізаціі будуть судити за романів і повістей. Але ж більш яр-
кого твори про той час, ніж "Піднята цілина", поки
не створено. Недарма публіцисти, говорячи про період коллектівіза-
ції, часто беруть приклади з Шолохова.
 Роман цей, як би про нього ні судити, міцно і назавжди по-
йшов до золотого фонду російської літератури. В історії літератури ми
прочитаємо, що про епоху колективізації писали багато. Чому ж
забуті "Бруски" Ф. Панферова, "Лапти" П. Замойського та інші
твори, а Шолоховське роман живе?
 У твори багато переваг. Воно написано мовою
майстра, книга сповнена непідробленого гумору, прекрасних описів
природи, легко читається. Чудово описаний козачий побут, точно
і яскраво відтворені мова і образ думок козаків.
 Уважно читаючи книгу, порівнюючи її з тими фактами, ко-
торие стали відомі, з сучасними творами про село
20-30-х років В. Бєлова, Б. Можаєва, А. Антонова і інших, ми
побачимо, що Шолохов в більшості випадків відобразив епоху.
 Сумніви і коливання селян (обгрунтовані!), Масовий
забій худоби, примус козаків за допомогою пістолета, повний
свавілля при розкуркулювання, розкуркулення середняків, рослини
рянность начальства після виходу лицемірною статті Сталіна
"Запаморочення від успіхів" і багато чого іншого зображені писати-
лем яскраво, опукло, правдиво.
 Але, говорячи про книгу і ставлення до неї, весь час відчуваючи-
їж якусь двоїстість. Адже поряд з правдою Шолохов до-
пускає і її спотворення на догоду політичним вимогам. Багато
місця в романі відведено того, як колишній білогвардієць створює
таємної організації "Союз визволення Дону", щоб повалити
Радянську владу. Відомо, що ці організації вигадували
Сталіним та його оточенням, щоб виправдати свавілля та реп-
рессіі. А вбивство Давидова та Нагульнова? Історики давно доку-
зали, що розповіді про жахи "куркульського терору" служили прик-
тям терору проти селян. А пограбованими і озлобленими
селянами вбито керівників у багато разів менше, ніж Уніч-
тожено голів колгоспів самою владою.
 І тим не менше, я думаю, що Шолохов, як і багато наших
діячі культури того часу, чесно вірив, що країна будує
прекрасне майбутнє. Юність його пройшла у вогні громадянської війни
і подальших сутичок. Можливо, тому насильство не здавалося
йому настільки жахливим, як нам.
 Відомо, що Михайло Олександрович сам багато займався
створенням колгоспів, боровся з недоліками, помилками і Перег-
бамі в колгоспному русі на Дону, виручав багатьох чесних ком-
муністов, радянських працівників, рядових трудівників від нео-
боснованних репресій. Ймовірно, йому здавалося, що ці працю-
ності і "перегини" можна подолати, що в житті селян
дійсно настануть щасливі дні. У другій частині "Підніми-
тієї цілини ", написаній через 20 років, відчувається, що автор
пише вже без колишнього завзяття та оптимізму.
 Мені особисто роман "Піднята цілина" подобається. Я від душі по-
тішачи над витівками і розповідями діда Щукарьов, переживаю
разом з Кіндратом Майданникова та іншими козаками, коли вони
"зі сльозою і кров'ю" рвуть "пуповину", що з'єднує ... з
власністю, з биками, з рідним паєм землі ". Я регочу над
тим, як Макар Нагульнов вивчає англійську мову, слухає по
ночами півнів. Я шкодую Давидова, який мучиться від того, що
не може порвати з Лушків, і милуюся Варею Харламова та її
чистим почуттям до Давидова. Мені до сліз шкода красеня Тимофія
Рваного. Справжня, соковита життя постає з роману.
 Але щось заважає обмежитися у висновках. Нема в цьому про-
Він вивів чогось, що завжди відрізняло російську літературу. Ви-
обхідно, тут бракує гуманізму. Адже майже у всіх сценах, в
яких описується свавілля, автор як би мовчки співчував
насильників.
 Доля "Піднятої цілини" доводить ще раз, що не можна
служити ідеї, яка закликає будувати щастя з допомогою
жорстокості. Письменник насамперед чоловіколюбець, а вже потім
політик. Шолохов, виконуючи сталінський замовлення, як би виправдовував
своїм талантом ті нечувані наруги і беззаконня,
які творили над селянством.
 До героям роману відношення також суперечливе. Особливо
це стосується Давидова та Нагульнова. Колишній балтійський матрос,
слюсар Краснопутіловского заводу підкуповує своєю силою, чесних-
ністю, умінням зрозуміти і визнати помилки, відсутністю заз-
найства. Ми співчуваємо йому, коли він, надриваючись, оре свою
десятину. Не можна не посумувати над його загибеллю. Але ми не можемо
не дивуватися легкості, з якою цей городянин береться су-
дить про сільське господарство. Нас відштовхує його ставлення до
"куркулів". Жодного разу його не відвідувати думка, що це, перш за все-
го, люди, що мають таке право на щастя, життя і свободу, як
він сам! Після розмови з секретарем райкому він розмірковує:
"Чому його не можна-до нігтя? Ні, брате, вибач! Через твою
терпимість віри ти і розпустив кулака ... з коренем його як вре-
уря ".
 Макар Нагульнов до мозку кісток відданий ідеї світової рево-
Люції. Це людина, якій особисто нічого не треба, аскет, жи-
вущій заради вищих інтересів. Але страшно стає, коли чи-
таешь його зізнання: "Жа-ле-е-ш? Та я ... тисячі станови зараз
дідів, діточки, баб ... Та скажи мені, що їх треба в розпил ...
Для революції треба ... Я їх з кулемета ... "Чи не такі ж як
Нагульнов, з легким серцем ради "революції" і знищували
тисячі ні в чому не винних людей? Макар ж не тільки гово-
рит. Він не замислюється застосовувати силу, щоб змусити каза-
ков здати хліб ...
 Ні! До цієї, щасливого життя піднімає людей не си-
ла, не примус. Людина повинна відчути, що він гос-
ин своєї долі, а не гвинтик у величезній державної маши-
не. Людина хоче бути господарем над землею не в пісні, а на
своєму, хай невеликому, ділянці. Він буде їсти хліб, вирощений-
ний на його землі і його руками, а не "відпущений" владою. Се-
придатні вже прийняті закони, що відроджує селянство. Сьогодні
вже почалося відродження козацтва.
 Роман "Піднята цілина" - видатний твір, несмот-
ря на всі недоліки. Він завжди залишиться пам'ятником життя ка-
зачества, історичним свідченням про важку епоху, напомі-
наніем про те, що не можна будувати світле майбутнє на насильстві.