Російська повість першої половини XVIII століття і
західноєвропейська літературна традиція
О.Л. Калашникова, Дніпропетровськ
Перша
половина XVIII ст., коли процес європеїзації не тільки літератури, а й усієї
російської культури послідовно переорієнтується на Францію, була періодом
все більш активного залучення російського читача до іноземних роману - як
середньовічному, так і сучасного. «Бова королевич», «Велике зерцало»,
«Повість про сім мудреців», «Історія про хороброго лицаря Петра Злати ключів»,
«Історія про Парижі та Відні», романи-переробки «несамовитого Роланда» Аріосто і
багато інших західноєвропейські романи і повісті увійшли в читацьку свідомість
росіян в кінці XVII - першій половині XVIII ст.
Русская
повість першої половини XVIII століття, еволюціонувала до великої жанрової
формі і вже освоїла багато романів принципи відображення світу і людини (див.:
Калашникова О.Л. Російська повість першої половини XVIII ст. Дніпропетровськ,
1989), не могла не зазнати впливу іноземного роману. Поняття «роман» і
«Повість» ще не знайшли в той час термінологічної чіткості, та й сам термін
«Роман» став відомий в Росії тільки в 1730 р. (Кантемировская переклад книги
Фонтенеля «Розмови про безліч світів»). Безвісні російські книжники, переводячи
іноземні романи, намагалися якось співвіднести їх з уже відомими і
що існували в нашій літературі жанрами. Найбільш близькою до роману виявилася
повість. З цієї причини європейські романи отримували в рукописних перекладах
позначення «Гісторія», тим самим потрапляючи в один жанровий ряд з російською
повістю-Гісторія, асимілюючись з нею, впливаючи на поетику, але в той же час
відчуваючи обернений вплив.
Переказний
роман не сприймалася як щось чуже. Черпаючи сюжети в європейських народних
книгах, в яких середньовічні романи вже піддавалися трансформації,
обумовленої смаком «низового читача», російські книжники, у свою чергу,
переробляли західноєвропейські твори, пропонуючи вітчизняному читачеві
не стільки переклад, скільки переказ, вільне твір на тему європейського
оригіналу, ні автор, ні назва якого не фігурували в російській рукописи.
Одні перекладачі, як автор «Історії про гішпанском королевич Євграф і
португальською королевич Олександрі », прагнули включити в свій твір
як можна більше чужого матеріалу; в результаті цього першоджерело
твору - «Повість про Олександра і Лодвіке» - обростав загальними місцями
перекладних лицарських романів. Інші, як творець «Сказання про багатого купця»,
намагаються контаміновані західноєвропейські та російські книжкові та фольклорні
мотиви. Нерідко використовуються елементи структури інших жанрів: фацецій, новел,
любовно-авантюрного роману. Героям перекладних романів часом давалися російські
імена, вводилися опису російських побутових реалій, іноді цілі сцени,
відсутні в оригіналі, але що роблять твір зрозумілим і цікавим для
російського читача. Русифікація іноземного твору (як одна з
особливостей перекладної рукописної прози) збережеться і в перших зразках
друкованого оригінальному російського роману (сюжети польських фацецій в
«Пересмішника» М.Д. Чулкова і «Івані Гостиному сина» І. Новікова; сцени з
«Совісдрала» в «пересмішника» і «Ванька Каїна» М. Комарова).
В
рукописних збірниках XVIII ст. оригінальні російські повісті опиняються в
оточенні перекладних творів. Так, до збірки початку 40-х рр.. XVIII ст.
(ГІМ. Муз. 1283, 40) увійшли: «Гісторія про Францеле Венеціанов», «Гісторія про
Олександрі дворянин »,« Гісторія про Єлизавету, королеві англійської »,« Гісторія про
Василі, королевич золотокосого »,« Гісторія про російський матроса Василя
Каріотском ». Про те, що у свідомості російського читача ці твори
існували як явища одного ряду, свідчить і передмова С. Порошина
до «Філозофу англійської» (див.: Порошин С. Передмова// Філозоф Англійська,
або Кльовеланд. СПб., 1760. Т. 1. С. 3), і замітка в Чулковського сатиричному
журналі «І те, і сьо» (див.: І те, і сьо, 1769, березень, десятий тиждень. С. 5).
Переказний
іноземний роман, поряд з оригінальною російської повістю і
повістями-переробивши, був рівноправним потоком єдиного національного
літературного процесу, живим явищем літератури Росії.
Дослідникам
нелегко визначити ступінь оригінальності рукописного роману, що породжує
дискусії про те, які твори можна вважати росіянами, а які - ні
(полеміка про «Гісторія про Францеле Венеціанському», «Гісторія про Поліціоне
Єгипетському »,« Повісті про Василя золотокосого »і т.д.). Справа ускладнюється і тим,
що часто російські перекладачі зверталися одразу до кількох джерел --
іноземним та російською. Так, на «Гісторія про Францеле Венеціанов» вплинули два
європейських роману: «Париж і Відень» і «Петро і Магілена» ( «Петро Злати ключів»),
російські переклади цих творів, російський фольклор, твори з Світового
історії, перекладна література героїчного змісту (див.: Апсіт Т. Н. Повість
про Францеле Венеціанов - пам'ятник російської літератури першої третини XVIII ст.:
Автореф. дисс. канд. філол. наук. Л., 1985. С. 11-12). Відомі випадки, коли
одна європейська твір ставало джерелом кількох російських
перекладів і переробок. Скажімо, роман графині д 'Онуа «Іполит» (1690)
представлений в Росії як «Історія про Іполиті, графі Аглінском, і про Жуліі, графині
Аглінской ж, люб'язна всьому світу і курьозная інвентура »і як перейшла в
лубок новела з роману, що стала популярною повістю, - «Про принца Лапландійском
і острові вічного радости »(див.: Веселовский А. Н. Історія російського роману:
Записки слухачок по лекціях А.Н. Веселовського. М., 1909).
І
оригінальні повісті, і переклади, і повісті-переробки - три основних потоку
російської прози першої половини XVIII ст. - Розвиваються в тісному взаємозв'язку.
Часом перекладна повість стає джерелом російської варіації, якщо ж
врахувати, що вже в перекладі оригінал піддається русифікації та переробці,
стає зрозумілим, наскільки далека повість-переробка - друга сходинка
інтерпретації європейського оригіналу - від першоджерела. Саме таким прикладом
опосередкованого, вторинного обігу до західноєвропейського роману і став, на
наш погляд, «Францель венеціана». Нам видається більш вірним вважати цю
повість особливої жанрової різновидом російської літератури першої половини XVIII
в. - Переробкою-варіацією європейського лицарського любовно-авантюрного роману,
перехідною формою від перекладу до оригінального роману, а не оригінальним російським
твором, як прагне довести Т.Н. Апсіт.
Стаючи
живим, повнокровним явищем російської літератури, іноземні романи піддавалися
переробці і на рівні поетики в руслі основних тенденцій розвитку російської прози
цього періоду: посилення романний мотивів у «Петре Злати ключів», «Історії про
французькою сина »,« Повісті про Василя золотокосого »насичення« Бови королевича »
елементами російської богатирської казки; вплив концепції героя в російській
петровської повісті на трактування характерів Францеля, Евдона, Поліціона;
двошаровий оповідання в «Історії про французький сина» як результат впливу поетики «Гісторія про
хороброго російському кавалера Олександри »прагнення до романної поліфонія
розповіді і т.п.
Поява
перекладних європейських романів було органічно і необхідно для російської
літератури кінця XVII - першої половини XVIII ст. - Часу формування
національної повісті та стрімкого наближення до свого роману. Схожість
жанрообразующіх ознак російської повісті і переробок іноземних середньовічних
романів, взаємодія цих потоків в російській прозі дороманного періоду
показує, що магістральної у розвитку повісті цього часу стала лінія
руху до роману, зразком якого і була західноєвропейська, переважно
французька, проза.
Список літератури
Для
підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://filosof.historic.ru
