причіпки до Майстра

Андрій Левін

Матеріали до докладного коментарю до роману М. А. Булгакова "Майстер і Маргарита "

причіпка - Причина, придуманий, вишуканий привід, гачок, причеплення, прив'язка.

Майстер - Особливо вправний або сильний в ділах.

В. І. Даль, "Тлумачний словник живої великоруської мови"

Плями є і на Сонце. Більшість людей ніколи не думає про це. Вони просто насолоджуються світлом і теплом нашого денного світила. Але є й ті, хто не тільки знають про плями, але постійно спостерігають за ними, досліджують їх властивості, ворожать про причини їх виникнення і зникнення і, нарешті, пишуть про них. Ці поради я і хотів було назвати "цятки на Сонце", але за роздумі замінив назва більш самокритичним. Мова піде про помилки або неточності в романі Михайла Опанасовича Булгакова "Майстер і Маргарита ". Як Сонце без своїх плям було б зовсім іншою зіркою, так "Майстер" без цих неузгодженостей був би інший книгою.

Сподіваюся, ці спостереження виявляться цікаво хоча б деякими з безлічі небайдужих читачів "Майстра і Маргарити" і не дадуть приводу запідозрити їх скромного автора в нестачі пієтету до самому читати російській роману XX століття і його геніальному автору.

Хто командував турма?

Порівняємо дві короткі цитати. Перша: "Піхотний маніпул потрапив в мішок, і якби не врубилась з флангу кавалерійська турма, а командував нею я, - тобі, філософ не довелося б розмовляти з Крисобоем ". (1) Друга:" Ось, наприклад, не боягуз ж теперішній прокуратор Іудеї, а колишній трибун в легіоні, тоді, в Долині Дів, коли шалені германці ледь не загризли Крисобоя-Велетня ". (2)

Одна з цих фраз свідомо невірна. Трибун в легіоні (tribuni militium) -- воєначальник у римському війську. Приблизно за сто років до Пилата трибуном називали командира легіону. Кожним легіоном командували в чергу за два місяці два трибуна. На час перших імператорів командира легіону або декількох легіонів стали називати легат (legatus). Трибунами в цей час називали старших офіцерів, підпорядкованих легату або командирів окремих тактичних одиниць, не що входять до складу легіону. Ні за яких умов трибун не міг командувати турма - найменшим підрозділом римської або союзницької кінноти, складався усього з тридцяти вершників. Цьому підрозділу взагалі не покладався окремий командир. Турма складалася з трьох декурій по десять вершників, вважаючи і командирів декурій - декуріонов. Старший з декуріонов командував і всієї турма. (3)

Отже, або Пилат в 16 р. н. е.. при Ідіставізо командував турма, або він був до цього часу вже трибуном.

Більше ніж сприятливий для римлян результат битви при Ідіставізо був вирішений наперед тим, що "Побачивши люто ринули вперед натовпу херусков, Германік наказує найбільш доблесним вершникам напасти на них з флангу, а Сертінію з рештою кіннотою обійти ворога і вдарити на нього з тилу. "(4) Мотив флангового удару кінноти використав і Булгаков. Але, звичайно, в цьому брала участь маневрі не одна турма, а кілька сотень вершників, якими міг командувати трибун. Якби Пилат в 16 році був лише старшим декуріоном в турма, то до 26-го року він ніяк не зміг би дослужитися до посади прокуратора імператора в Юдеї та тим більше до посади префекта провінції. А от трибун за десять років цілком міг "дорости" до посади намісника Іудеї. По крайней мере, точно відомо, що це вдалося попередникові Пилата на високій посаді.

Когорти, Кентура, ала

На святкові дні в Ершалаім стікалися тисячі віруючих, і римський намісник, побоюючись заворушень, мав звичку особисто прибувати в священний для іудеїв місто в супроводі численного війська. Згідно Булгакову з прокуратором прийшла перша когорта XII Блискавичного легіону. (5) Перша когорта в кожному легіон у цей час була вдвічі більше за інших дев'яти, в ній служили самі досвідчені легіонери і кентуріони. Призначення першого когорти - забезпечувати безпека командира легіону і збереження легіонів орла. Відомий і кваліфікований коментатор "іудейських" розділів роману - Г. Ельбаум вважає, що й інші згадані Булгаковим римські підрозділи, а саме себастійская, ітурейская, каппадокійської і римська когорти і сирійська ала прийшли разом з намісником. (6) Тут і автором і коментатором допущено відразу кілька неточностей. У Ершалаима був і постійний римський гарнізон, розміщувався у фортеці Антонія, отже, якісь з перерахованих підрозділів були знайдені в місті постійно. Невірно також твердження, що себастійская когорта - це когорта, набрана в Себастьєн. Себастійцамі називалися чужоземні найманці (галли, германці та інші), які служили ще Ірода Великого і що отримали від нього для поселення місто Себастьєн. Командував трьома тисячами себастійцев Валерій Грати зіграв вирішальну роль у придушенні іудейського повстання близько 4 року н. е.. (7) Через 11 років Грати став намісником юдеї і, як добре відоме читачам роману, саме його в 26 році змінив Пилат. Що стосується каппадокійської когорти (8), то відомо, що в 54 році в Каппадокії зимували регулярні римські когорти і кінні підрозділи. (9) Можливо, і в часи Пілата і Ієшуа там квартирували римські частини. Далі, Г. Ельбаум вважає, що римська когорта (10) - це допоміжний підрозділ, окреме від Блискавичного легіону. Для цього немає жодних підстав. Булгаков міг назвати римської і перший когорти легіону і другого когорту того ж легіону, згадану в чолі "Страта" (11) і яку Г. Ельбаум взагалі не називає. На цьому все про неточності коментаря, перейдемо до неточностей тексту.

Отже, в Ершалаима 14 нісана в рік розп'яття Ієшуа знаходяться першому і другому когорти Блискавичного легіону, себастійци, ітурейци, каппадокійці і сирійська ала. У цьому контексті вимагають спеціальних пояснень звернені до Каїф слова Пілата: "Згадай моє слово: побачиш ти тут, первосвященик, не одну когорту в Ершалаима, ні! Прийде під стіни міста повністю легіон Фульміната, підійде арабська кіннота, тоді почуєш ти гіркий плач і стогін! "(12) Як-то примирити протиріччя може припущення, що Пилат говорить тільки про ту єдиною когорти, яка прийшла в місто з ним - перший когорти Блискавичного легіону. Інші ж частини постійно або, принаймні, вже давно знаходилися в Ершалаима, і до них всі вже звикли. Хоча пояснення і не виглядає дуже переконливо, нічого іншого запропонувати не вдається. От і Афраній говорить Пілата після закінчення страти: "Я вважаю, що когорта Блискавичного <когорта тільки один, А. Л.> може піти. "(13) На жаль, протиріччя цим не вичерпуються. У розділі "Понтій Пілат" читаємо: " Тоді прокуратор розпорядився, щоб легат виділив з римської когорти два Кентура. Одна з них, під командою Крисобоя, повинна буде конвоювати злочинців, вози з пристосуваннями для страти і катів при відправленні на Лису Гору, а прибуття на неї увійти у верхнє оточення. Інша ж повинна бути зараз же відправлена на Лису Гору і починати оточення негайно ". (14) А в голові "Страта", не залежать від виконують наказ Пілата сірійські кіннотники, конвойна Кентура Крисобоя і замість ще однієї Кентура друга когорта Блискавичного легіону. (15) По дорозі від палацу Ірода до Голгофи Кентура перетворилася в когорту. Прикра неточність, характерна для роману не минулого остаточної авторської редактури. Бути може, Г. Ельбаум був не так вже й не прав, не включивши другу когорту до свого списку римських підрозділів, присутніх у Ершалаима в ту знаменну Великдень.

Трикліні

Епізод вечірньої трапези Афранія у Пилата починається з відомої сцени з розбитим глечиком червоного вина. Пилат "... не сидів у кріслі, а лежав на ложе низького невеликого столу, заставленого стравами та вином в глеках. Інше ложі, пусте, знаходилося з іншого боку столу ". (16) Дійсно, римляни обідали за низьким квадратним столом, що називався meusa. Але навколо цього столу ставилися завжди три ложа. Одна сторона столу була вільна для зручності подачі і зміни страв та вина. Стіл, оточений трьома ложами, називався триклініях (triclinium) та кімната, в якій їли, також називалася триклініях. У великих обідніх залах могло бути встановлене і кілька триклініях. Так що порожнім було не інше, а інші два ложа. На кожному ложе могло розміститися три людини, що лежать на лівому боці і що спираються на ліву руку. Зліва, якщо дивитися в бік столу, на торці кожного ложа були влаштовані низькі спинки. Лежати, спираючись на таку спинку, було зручніше, і ці місця призначалися для господаря і шляхетних гостей. Втім, на правому ложі почесним вважалося місце, найбільш віддалене від спинки. (17) Ложе господаря знаходилося навпроти вільної боку столу, ложі праворуч від нього вважалося почесним, і саме на нього вказав, очевидно, Пилат Афранію. Сказати ж при цьому "Нічого не почуєте, поки не сядете і не вип'єте вина "Пилат ніяк не міг. Він повинен був вжити інше слово, возляжете, багаторазово використане в російському перекладі Євангелія. Звичай лежання за столом був запозичений римлянами до кінця епохи республіки, тоді ж гарячі м'ясні страви стали повсякденними, а не спеціально святковими. Через кілька століть після Пилата триклініях були витіснені круглими столами і увійшли у вжиток скатертини та виделки. Пилат і Афраній брали їжу, очевидно, руками. (18)

Хлібний ніж

"Важко дихаючи після бігу по розпеченому дорозі, Левій опанував себе, дуже поважно увійшов в крамничку, вітав господиню, що стояла за прилавком, попросив її зняти з полиці верхній коровай, який чомусь сподобався йому більше за інші і, коли вона повернулася, мовчки і швидко взяв з прилавка те, чого краще і бути не може, - відточений, як бритва, довгий хлібний ніж, і негайно кинувся геть ". (19)

Здається, в цей уривок потрапило опис московської булочної часів громадянської війни, коли хліб "відпускався" за картками та талонами дуже скромними пайками - по півфунта, чверть фунта на особу. У древньому Єрусалимі продавав хліб той, хто його пік - пекар, ніякого прилавка в такій пекарні НЕ було. Продавати хліб у жодному разі не могла жінка-юдейка. Це був би або пекар сам або його син, може бути, працівник, але обов'язково чоловік. Хліб на Сході, як у давнину, так і зараз не ріжеться, а продається цілими хлібами або коржі. І римляни пекли круглий хліб у спеціальних формах так, щоб він легко ламався на сектори - половинки або четвертинки. Екскурсовод в Помпеях, показуючи пекарню другої половини I століття н. е.., у відповідь на моє запитання рішуче відкинула можливість продажу різаного хліба в ті часи. Нарешті, справжній хлібний ніж, як пригадую з тих давніх часів, коли автор "отоварювали" свою "дитячу" і "робочі" батьківські картки, не довгий і вузький, а навпаки дуже широкий і округлий з боку протилежної рукояті.

І найістотніша неточність: після полудня 14 нісана ніяких короваїв на полиці у хлібній крамниці бути не могло. Після заходу сонця в будинку іудея за Законом протягом наступних семи днів не мало бути нічого квасного, то є випеченого на дріжджовий розчини. Напередодні Великодня іудеї повинні були ретельно очистити свої оселі, щоб навіть крихти квасного хліба не залишалося в будинку, строго кажучи, взагалі у всій землі Ізраїлю. "Прісний хліб має є сім днів, і не побачиться в тебе квашене в усім Краї твоїх ". (20)" Увечері 13 нісана єврей проводить обстеження свого будинку з метою зібрати наявні залишки квасного хліба, які на другий день спалюються ". (21)

Що ж до Пилата і Афранія, вони, звичайно, могли їсти хліб, який пекли в палацової пекарні.

Ще раз про вино цекуба

"Наше російське вимова латинської мови, як і вимова інших народів, надзвичайно відрізняється від стародавнього ... Слідуючи німцям, ми звикли вимовляти c як українське ц ... між тим, як римляни безсумнівно вимовляли як до (Кікер -- Cicero) ". (22) Рафіновані латиніст, що збираються раз на п'ять років на свої Всесвітні з'їзди говорять саме так. М. А. Булгаков, який вивчав латинь в гімназії і, як будь-який медик, в університеті, добре знав про це, і в "іудейських" главах використовував транскрипцію Кентура, кентуріон, кесарю, Кесарія, але вино називає цекуба, а не кекуба.

В сучасних мовах латинські слова вимовляються дуже по-різному відповідно не зі строгими правилами, а за традицією. У Росії здавна існують два традиції латинській транскрипції. Висхідна до церковно-слов'янської і грецької мовам санкт-Петербурзька школа, віддає перевагу вимова з як к. Адепти московської школи, до яких, мабуть, належить і мій комп'ютер, воліють вимовляти з як ц. Мабуть, в російській мові неможливо строго витримати якийсь один стиль, хоча це особливо важливо саме в російській мові, в якому різне вимова призводить до різного написання. Самий ревний прихильник санкт-петербурзької школи не скаже кітата замість цитата. Навіть у новітньому науковому перекладі на російську Євангелій одночасно використані слова центуріон, цезар і Кесарія Фліппова. (23) Мови, що використовують латинський алфавіт не знають цих труднощів. Як би по-різному ні вимовляли латинські слова, наприклад, норвежець і португалець, пишуть вони ці слова цілком однаково, точно так це робили стародавні римляни. Виняток становлять слова з звуком, відповідним російській у. Римляни не мали окремої літери для цього звуку і для його позначення використовували ту ж літеру v, якою позначався звук у.

Не вдалося витримати однаковість і М. А. Булгакову, що свого часу відзначив Г. Ельбаум, що не зробив, на жаль, спроби пояснення цієї непослідовності. (24) Як видно, зустрівши в когось з античних (наприклад, у Горація) або сучасних (наприклад, у А. Франса) авторів згадка про фалернським вини, Булгаков в енциклопедії знайшов порівняння його з вином цекубской області, "що вважався кращим з італійських вин" (25) і утримав варіант транскрипції, прийнятий редакцією енциклопедії для цього слова.

Навіщо поспішав Григорій Данилович

Врятований від вампірів Геллі і Варенуха раптовим співом дресированого півня, миттєво постарілий Григорій Данилович Римський, вискочивши з Вар'єте, перебіг через Садове кільце і "через хвилину був уже у вільного таксі. До кур'єрському ленінградською, дам на чай, - важко дихаючи і тримаючись за серце, промовив старий ". (26)

А адже в 30 (і) роки, як і тепер поїзди з Москви до Ленінграда не відправлялися перед світанком. Час відправлення кур'єрського потягу в 1931 році - 1 ч. 30 хв. (27), а в 1932 році - 0 год 30 хв. (28) Розклад за інші передвоєнні роки в Центральній бібліотеці МПС не знайшлося. Втім, традиції залізниці зберігають, і в 2002 році, коли пишуться ці рядки, останній нічний поїзд вирушає з Москви до Санкт-Петербурга в 1 ч. 44 хв.

Схід ж Сонця в перші дні травня в Москві доводиться на 4 год 15 хв. місцевого сонячного часу. (29) Поясне час у Москві, так зване московське, відстає від місцевого сонячного приблизно на 30 хв., так як Москва знаходиться на 7 (о) 37 'схід від меридіана, що проходить через середину другого часового поясу. Тому поясний час сходу Сонця першого травня одно 3 ч. 47 хв., якщо врахувати всі поправки істотні хіба що для астрономів. У 1930 році в СРСР було введено декретний час, на 1 годину випереджаючий поясний, і світанок у Москві під час візиту Воланда наступав о 4 год 47 хв. московського часу. У наші дні на період з останньої неділі березня по останнє неділю жовтня вводиться "літній" час, і світанок у перший день травня припадає на 5 год 47 хв, в чому легко переконатися, заглянувши в будь-якій відривний календар.

Навіть якщо півень "сурмив, сповіщаючи, що до Москви зі сходу котиться світанок "(30) за дві години до цього самого світанку, то й тоді Римському не було потреби поспішати і платити за таксі, як за квиток до Ленінграда -- кур'єрський вже давно пішов.

Про примусах і бензині

Почну здалеку. У 1985 році двохмільйонний накладом вийшла збірка Володимира Йосиповича Богомолова "Момент істини" з чудовим однойменним романом. І мій п'ятнадцятирічний в той час син розпитував мене, на що схожі патефонні голки. Вони згадуються старшим лейтенантом Таманцевим на прізвисько "Скорохват" у зв'язку з неформальної формою стягнення - "клізмою на піввідра скипидару з патефоном голками ". (31) Так іноді очевидні для автора і його сучасників речі виявляються абсолютно невідомими для людей інших поколінь і?? і уявлення про ці речі виявляються суттєво спотвореними, що, можливо, ще гірше, ніж абсолютне незнання. Боюся, що більшість сучасних читачів "Майстра і Маргарити" досить погано уявляє собі пристрій і зовнішній вигляд примусу, з яким, можна сказати, не розлучається найсимпатичніший з супутників Воланда - Бегемот.

Примус був винайдений у Швеції в 70 (их) роках XIX століття. Складається з металевого, наповнюється пальним (гасом, газоліном тощо) резервуара на трьох ніжках, в який упаяні не доходять трохи до дна тонка трубка і повітряний нагнітальний насос. Зовнішній кінець трубки закінчується пальником з конфоркою. (32) У Росії вони були широко поширені до II світової війни, особливо в великих містах, де після революції перестали топити плити на кухнях в квартирах, які стали повсюдно комунальними. Характерний епізод є в "Московських сценах" (1923): "... Ось кухня - холодна. Не до кухонь тепер. На примусі готуємо. "(33) Після війни вони якось дуже швидко вийшли з ужитку, витіснені спочатку керогаз і електроплитку, а потім набагато більш зручними і безпечними газовими плитами.

Справа в тому, що пальне до форсунці пальники примуса подається під тиском повітря, нагнітається в паливний резервуар спеціальним насосом. Тиск це досить велика і складає 1, 5 - 2 атмосфери, а це робить примус потенційно небезпечним пристроєм. Пальне має випаровуватися тільки в самій пальнику, але аж ніяк не в резервуарі. Тому в якості палива для примусу можна використовувати тільки гас. "Застосування у примусі описаної конструкції замість бензину гасу вкрай небезпечно ". (34)" У жодному разі не можна користуватися бензином! "(35)

Всі ці правила, напевно, були добре відомі Булгакову. Саме гас згадується у варіанті епізоду пожежі в Торгсин, датованому 1 лютого 1934 р. (36) Наполегливе згадка бензину в сцені безуспішної спроби арешту кота-біса, що супроводжувалася дивною перестрілкою і пожежею в "недоброї" квартирі було зрозумілим сучасникам способом підкреслити зухвала поведінка Бегемота, так само як поїдання їм мандаринів "з шкурою ", шоколаду із золотою обгорткою та відбірних керченських оселедців з головами. (37)

Дві помилки на вісім рядків

"Азазелло, який сидів відвернувшись від подушки, вийняв з кишені штанів фрачну чорний автоматичний пістолет, поклав його дуло на плече і, не повертаючись до ліжка, вистрілив, викликавши веселий переляк в Маргариті. З-під простреленою подушки витягли сімку. Намічене Маргаритою очко було пробито.

-- Не бажала б я зустрітися з вами, коли у вас в руках револьвер, кокетливо поглядаючи на Азазелло, сказала Маргарита. (38)

Покласти дуло на плече абсолютно неможливо. "Дуло - отвір стрельну знаряддя, рушниці, гармати. "(39) Покласти на плече можна тільки стовбур! У школі подібні промахи вчителя літератури називають грубими помилками.

Револьвер відрізняється від автоматичного пістолета тим, що в ньому "позаду стовбура розташовується обертається барабан з декількома камора для патронів; при обертанні барабана кожна камора по черзі встановлюється проти стовбура, патрон запалюється від удару курка по капсулі і посилає кулю в ствол ". (40) Зрозуміло, Маргариті можна пробачити не відрізняти від револьвер автоматичного пістолета, але тут помиляється автор, а не його героїня. При описі подальших комічних подій пістолет більше не згадується, а мова йде тільки про револьверах. Дивно, але Булгаков не розрізняв ці терміни -- автоматичний пістолет і револьвер. У незакінченою повісті "Таємного одному "(1929) читаємо:

"Автоматичний пістолет був влаштований без запобіжника. Для того щоб вистрілити, потрібно було не лише натиснути собачку, але стиснути весь револьвер у руці так, щоб ззаду вдаючись у ручку другу спуск ". (41) Через рядок зброю знову названо револьвером, хоча, судячи з опису, це був саме автоматичний пістолет. Більш докладно це пістолет описаний у романі "Записки небіжчика" (1936 - 1937), який публікується і під назвою "Театральний роман ". Названа і система - Браунінг (42). Як видно, це був пістолет калібру 6, 35 або 7, 63 мм. Компактний, легкий і надійний браунінг -- класичний автоматичний пістолет, а зовсім не револьвер, як його наполегливо називає Булгаков. Такі пістолети до 1917 року було "дозволено носити офіцерам нашої армії лише поза строєм, як кишенькове зброя ". (43) З кишень дістає свою зброю Азазелло, і з браунінга відстрілюється від співробітників будівлі на Луб'янці Бегемот. До речі, даремно Булгаков (або Максудов?) Вважає, що браунінг "був влаштований без запобіжника". Винахідник передбачив у своєму пістолеті три (!) запобіжника. Рухома задня стінка рукояті (але не ручки, як в повісті) є не другим спуском, а елементом одного з запобіжних механізмів.

Два кілометри або чотири стадії

"Пройшовши близько кілометра <від перехрестя відразу ж за хевронський воротами А. Л.> ала обігнала другу когорту Моніеносного легіону і перша підійшла, покривши ще один кілометр, до підніжжя Лисої Гори. "(44) У цій фразі недоречним здається двічі вжите слово кілометр, мера, вперше узаконена тільки в 1795 році. Римляни вимірювали великі відстані тисячами кроків - милями (mille passum або millarium). (45) З часу св. Олени місце розп'яття ототожнюється з місцем розташування сучасного Храму Гроба Господнього. Якщо дотримуватися цієї загальноприйнятої версії римлянам довелося би конвоювати засуджених за стінами міста від сили на дві тисячі футів, що за римським рахунку склало б чотириста кроків або дві стадії, в чому легко переконатися, поглянувши на будь-який план стародавнього Єрусалиму. Єрусалим часів Пілата і Ієшуа здався б тепер дуже невеликим містом. Від палацу Ірода Великого до Храму було близько восьмисот метрів, а найбільша довжина міста по прямій всередині так званої другий стіни становила близько півтора кілометрів, що відповідає відстані від Храму Христа Спасителя до Микільської вежі Московського Кремля.

Палац Ірода був розташований на найвищій точці пагорба Сіон, і крита колонада, звідки Пилат дивився на ненависний йому місто була сорок на сорок метрів вище основи Храму, так що він дійсно міг добре бачити і покрівлю величезного біломармурова Храму з позолоченими спицями, які повинні були відлякувати птахів і все місто в низині між Сіон і пагорбом Моріа.

Пилат і Томас Мор

"Але з огляду на те, що шалені утопічні мови Га-Ноцрі можуть бути причиною заворушень в Ершалаима, прокуратор видаляє Ієшуа з Ершалаима і поставить його висновком у Кесарії Стратонова на Середземному морі, тобто саме там, де резиденція прокуратора. "(46) Подібна формула ніяк не могла скластися в голові прокуратора. Для добре знає грецький Пилата слово утопія могло означати тільки місце, якого немає ніде. Сучасне значення цього слова - опис ідеальної держави і в більш широкому значенні - нездійсненна мрія, з'явилося лише після публікації на півтори тисячі років пізніше суду Пилата (1516) книги Томаса Мора про ідеальну державу на острові Утопія.

Одяг полководця або лупа

Плащ Пилата кілька разів названий мантією. (47) Намісник юдеї вважав би себе ображеним, доведіть йому дізнатися про це. Римляни вживали як верхнього одягу чотири види плащів. Пенула - короткий селянський плащ з капюшоном. Сагум - грубо тканий короткий плащ рядового легіонера. Лацерна -- ошатний короткий плащ багатих і знатних римлян, що одягаються спочатку поверх тоги, а в імператорську епоху замість тоги поверх туніки. Палудаментум - військовий плащ, який, як правило, носили тільки високопоставлені персони: імператор, полководці, консули і т. д. Найчастіше він був пурпуровим або червоним, але міг бути і білим або навіть наполовину білим і наполовину пурпуровим. Від сагума палудаментум відрізнявся тільки якістю тканини і кольором, хоча і сагум міг бути червоним. Палудаментум був трохи довше сагума (до середини ікри) і для нього використовували дещо більше матерії. (48)

мантією називають довгу широку одяг у вигляді плаща, спадаючого до землі, надягає поверх іншого сукні. (49) Довгий до землі грецький плащ (слово мантія грецького походження) римляни називали Паллі (pallium). Консервативні римляни вважали негідним для себе носити пал. (50) Носити його вважалося ознакою зніженості, у Римі їм покривалися публічні жінки - лупа. (51)

Величність або велич

В чолі "Понтій Пілат" намісника Іудеї "... дуже виразно почувся носової голос, гордовито тягне слова: "Закон про образу величності ..."( 52) На латині злочин, карають по цьому закону звучало як crimen minutae maiestatis, буквально - злочин применшення величі. Латинське слово maiestas має значення атрибуту "такого роду осіб і предметів, яким належить найвищу гідність і положення, які божество, народ, держава і, нарешті, імператор ". (53) У сучасному російською мовою цьому терміну відповідають два різних, хоча і дуже схожих слова - велич і величність. Друге слово може відноситися тільки до монарха або його дружині і вимагає зазвичай додати присвійний займенники друга або третьої особи, наприклад його (або їх) величність. Вживання слова величність у значенні велич вже В. І. Даль визнає застаріле. (54) У Тацита з цього приводу читаємо: "... він <Тиберій, в 15 р. н. е.., А. Л.> вже відновив закон про образу величі, який, носячи в колишній час теж назву, ставив зовсім інше: він був спрямований лише проти тих, хто завдавав шкоди війську зрадою, громадянському єдності - смутами і, нарешті, величі римського народу - поганим управлінням державою; засуджувалися справи, слова не спричиняли за собою покарання ". (55) В кінці правління Тіберія звинувачення в образі величі стали майже єдиним заняттям сенату, тим більше, що це звинувачення "тоді незмінно приєднувалося до всіх звинувачень ". (56)" Звинувачення такого роду потроху дійшли до того, що смертним злочином стало рахуватися, якщо хто-небудь перед статуєю серпня бив раба або переодягався, якщо приносив монету або кільце з його зображенням у відхоже місце або публічний дім ". (57) Неможливо не згадати у зв'язку з цим, що багато людей саме в ті роки, коли Булгаков писав свій роман, були засуджені за радянським аналогом закону про образу величі - сумно знаменитої 58 статті КК РРФСР - тільки за неналежне вживання газет з портретом батька всіх народів. Часи змінюються, а от люди, всупереч відомому римської приказці - не дуже.

Пилата було чого боятися. Засудження за законом про образу величі загрожувало йому в кращому випадком посиланням, в якій він, зрештою, все-таки виявився, і конфіскацією майна, а в гіршому - смертю його самого і навіть його дітей. Однак перші римські імператори формально були не монархами, але принцепсом -- першими серед рівних, і те поняття, яке виражає слово величність, у той час не існувало. Lex de maistatis minutae по-русски повинно звучати як закон про образу (краще про применшення або нанесенні збитку) величі.

Імператор або Caesar

"На світі не було, немає і не буде ніколи більш великої і прекрасної для людей влади, ніж влада імператора Тиверія ". (58) Ці слова, вкладені Булгаковим в уста намісника Іудеї, його герой не міг вимовити. Імператором римляни перших століть своєї історії називали головнокомандувача римською армією. Під час другий Пунічної війни (218 - 201 рр.. до н. е..) стало звичаєм давати це звання головнокомандувачу після першої великої перемоги. Цей титул можна було отримати і кілька разів. Юлій Цезар ставив титул імператор після своїх власних імен поряд з іншими титулами. Гай Юлій Цезар Октавіан, відомий як імператор Август, перший став писати цей титул попереду власних імен. Тим самим він дав слова імператор сенс спадкового імені глави держави, подібно до того, як це трапилося з ім'ям Цезар. Наступник серпня Тіберій не пішов за прикладом вітчима і тестя. Прийнявши після довгих умовлянь верховну владу, він став іменуватися Tiberius Caesar Augustus. Вимогливо стежачи за дотриманням зовнішніх ознак республіканського устрою держави, "Звання імператора, прізвисько батька вітчизни, дубовий вінок над дверима він відкинув; навіть ім'я серпня, хоч він і отримав його у спадок, він вживав тільки в листах до царів та правителів ". (59) При Тіберіу був в останній раз проголошений імператором полководець. У 22 році після перемоги над вождем нумідійців Такфарінат Тиберій "... милостиво дозволив воїнам Блеза проголосити його імператором - старовинна честь, яку охоплене радісним поривом військо робило своєму успішно що закінчив війну полководцю; одночасно бувало кілька імператорів, і вони не користувалися жодними переважними правами. І серпні дозволив деяким носити цей титул, але дозвіл цього роду, дане Тиберієм Блез, було останнім ". (60) Письменники I століття вживають термін імператор тільки у зв'язку з військовими заслугами. Так, Тацит про Агрипині пише: "... вона піднялася на Капітолій у двоколці, і ця честь більше, здавна вшановували тільки жерцям і святинь, також посилювала шанування жінки, яка - єдиний донині приклад - була дочкою імператора, сестрою, дружиною і матір'ю принцепсом ". (61) У цьому списку маються на увазі Германік, що мав титул імператора за військові заслуги, але не правив у Римі, а також Калігула, Клавдій і Нерон, колишні послідовно верховними правителями Риму - принцепсом. Сучасне значення титул імператор отримав після Карла Великого, коронувалися у Римі в 800г. і що прийняв титул Imperator Augustus - імператор Священної Римської імперії.

Назва Цезар, в тодішньому вимові - Кесар, від якого відбулися такі несхожі слова як цар і кайзер, перші римські імператори в сучасному значенні цього слова до Нерона включно і їхні сини носили по праву кровної спорідненості або з усиновлення. Тому Вітелло, не був у спорідненості ні з Юліями, ні з Клавдія і захопив владу у 69 р. всього на вісім місяців, після Гальби і Отон, послідовно правили і того менше після самогубства Нерона, не дозволив називати себе Цезарем. (62)

Тільки при Флавія, що правили після Вітелло, ім'я Цезар остаточно перетворилося на титул. Євангелія теж називають Августа і Тіберія тільки кесар. Нерон в Діяннях апостолів названо Августом і кесарем - всі автори Нового Заповіту, молодші сучасники Ісуса і Пілата, не вживають слова імператор.

Віддалений від описуваних подій дві тисячі років письменник міг і помилитися, не відчувши відмінності між античним і сучасним значенням слова імператор. Але абсолютно виключено, що так міг би помилитися його досвідчений багаторічної військової і цивільної службою герой - жорстокий п'ятий прокуратор Іудеї вершник Понтій Пілат.

Список літератури

1. Булгаков М. А. Собрание сочинений в 5-и т. Т. 5. Майстер і Маргарита; Листи / Подгот. текстів Л. Яновська, В. Гудкова, Е. Земської; Коммент. Г. Лесскіса, Е. Земській. - М.: Худож. , 1990. (далі Б90). С. 29.

2. Б90. С. 310.

3. Енциклопедичний словник. - СПб. : Изд-во, Брокгауз і Ефрон, 1890 - 1907 (далі ЕС). Т. XXXIV, с. 209.

4. Корнелій Тацит. Аннали. Малі твори. Історія/Пер. з лат. - М.: ООО "Видавництво АСТ"; "Ладомир", 2001 (далі Тацит 2001). С. 62.

5. Б90. С. 20.

6. Ельбаум Г. Аналіз іудейських глав "Майстра і Маргарити" Булгакова. -- Анн Арбор: Ардіс, 1981 (далі Ельбаум 1981). С. 64.

7. Сільський Б. Г. Ісус Христос в документах історії. - СПб. : Алетейя, 2000. С. 57.

8. Б90. С. 293.

9. Тацит 2001. С. 293.

10. Б90. С. 31.

11. Б90. С. 167.

12. Б90. С. 38.

13. Б90. С. 294.

14. Б90. С. 34.

15. Б90. С. 167.

16. Б90. С. 291.

17. ЕС. Т. XXXIIIа, с. 826.

18. ЕС. Т. XXVIа, с. 726 - 727.

19. Б90. С. 173.

20. Вих. 13, 7.

21. ЕС. Т. XXIIа, с. 949.

22. ЕС. Т. XVII, с. 381.

23. Канонічні Євангелія./Пер. з грец. В. Н. Кузнецової. Под ред. С. В. Льозова і С. В. Тищенко. - М.: Наука. Видавнича фірма "Східна література ", 1993. С. 148, 166, 177, 328.

24. Ельбаум 1981. С. 113, 115.

25. ЕС, Т. XXXV, с. 264; т. XXXVа, с. 900.

26. Б90. С. 155.

27. Розклад поїздів залізничної мережі СРСР. - М.: ОГИЗ - Гострансіздат, 1931.

28. Розклад поїздів залізничної мережі СРСР з покажчиком найголовніших пароплавних, авіаційних і автомобільних повідомлень. - М.: Транспечать НКПС, 1932.

29. Астрономічний календар на 2000 р./Ред. К. В. Куімова, - М.: Космосмінформ, 1999. С. 20.

30. Б90. С. 154.

31. Богомолов В. О. Момент істини. Роман, повісті, оповідання. - М.: Правда, 1985. С. 410.

32. Мала Радянськая енциклопедія. - М.: ОГИЗ РСФСР, 1931. Т. 6. Стовп. 864 - 865.

33. Булгаков М. А. Собрание сочинений: В 8 т. Т. 1: Записки небіжчика: Автобіографічна проза. - СПб. : Азбука-класика, 2002, (далі Булгаков 2002), с. 288.

34. Велика Радянська енциклопедія. Друге видання. - М.: Гос. научн. изд-во "Велика Радянська енциклопедія", 1950 - 1957. Т. 34, с. 527.

35. Корисні поради. - М.: Московский рабочий, 1957. С. 20.

36. Булгаков М. А. Великий канцлер. Князь тьми. - М.: Изд-во, "Гудьял-Прес", 2000 (далі Б2000). С. 184.

37. Б90. С. 339.

38. Б90. С. 271.

39. Даль В. І. Тлумачний словник живої мови. - М. СПб. : Изд-во М. О. Вольфа, 1880 (далі Даль). Т. I, с. 500.

40. ЕС. Т. XXVI, с. 430.

41. Булгаков 2002, с. 397.

42. Булгаков 2002, с. 424 - 425, 430.

43. Військова енциклопедія. Т. 18. - СПб. : Изд-во Т-во И. Д. Ситіна, 1915, с. 439 -- 440.

44. Б90, с. 167.

45. ЕС. Т. XIX, с. 324.

46. Б90, с. 30.

47. Б90, с. 132, 136, 327.

48. Pauly A. Real-Encyclopadie der classischen Altertumwissenschaft. 1894 -1972. Bd. 18/3. Sp. 281 - 286.

49. Словник сучасної української літературної мови. Т. 6. - М., Л.: Изд-во АН СРСР, 1957, с. 613.

50. ЕС. Т. XXIIа, с. 642.

51. Реальний словник класичних старожитностей по Любкеру (далі Любкер). У 2-х т. -- СПб. : 1883 - 1885, с. 977.

52. Б90. С. 30.

53. Любкер, с. 815.

54. Даль. Т. I, с. 178.

55. Тацит 2001. С. 19.

56. Тацит 2001. С. 124.

57. Гай Светоній Транквілла. Життя дванадцяти цезарів. - М.: Изд-во "Наука", 1993 (далі Светоній 93), с. 94.

58. Б90. С. 32.

59. Светоній 93. С. 85.

60. Тацит 2001. С. 144 - 145.

61. Тацит 2001. С. 274.

62. Тацит 2001. С. 558

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.litera.ru