Адекватність моделювання при перекладі з англійської на російську мову: лексико-семантичний аспект (на матеріалі оригіналу і перекладів роману Ф.С. Фіцджеральда «Ніч ніжна»)

Нестеров Дмитро Ігорович

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Робота виконана на кафедрі теорії та практики перекладу Кубанського державного університету.

Загальна характеристика роботи

реферованих робота присвячена адекватності застосування теоретичних моделей у процесі перекладу і при порівняльний аналіз його результатів - виконаних переказів.

Сучасна наука про переведення займається вивченням великого ряду теоретичних і практичних проблем; постійно розширюються і доповнюються існуючі концепції, підтверджуються або спростовуються їх положення. До числа центральних питань перекладознавства належать фундаментальні поняття «еквівалентність» та «адекватність перекладу". Незважаючи на неодноразове висвітлення цих перекладацьких термінів у працях відомих вчених-дослідників в області перекладознавства і лінгвістики, як вітчизняних (В. Н. Комісаров, А.Д. Швейцер, А.В. Федоров, Я.І. Рецкер, В.Г. Гак, Л.С. Бархударов, В.С. Виноградів тощо), так і зарубіжних (Ю. Найда, Дж. Кетфорд, О. Кадеев, Г. Егер і ін), в цілому не існує чіткого розмежування даних концептуальних понять, з яких саме адекватність визнається нормативної категорією, мірою якості перекладу, обумовлює передачу як формального, так і змістовної сторони тексту оригіналу. Поряд з цим особливу увагу привертає проблема моделювання перекладу, тобто застосування теоретичних моделей для пояснення суті процесу перекладу, а також порівняльного аналізу його результатів - реально виконаних перекладів. На переконання найбільших лінгвістів (В. Н. Комиссарова, В. С. Виноградова, А. Д. Швейцера та ін), розробка моделей перекладу входить в ряд найважливіших завдань перекладознавства.

В зв'язку з цим актуальним видається дослідження проблеми моделювання переказу та його адекватності як необхідної умови забезпечення міжмовної комунікації при перекладі художнього тексту.

Назване обставина зумовлює специфіку об'єкта дослідження, як якого виступають перекладацькі прийоми та лексико-семантичні засоби досягнення адекватності за допомогою застосування теоретичних моделей при перекладі роману Ф.С. Фіцджеральда. При цьому безпосередню увага приділяється співвідношенню понять адекватності та еквівалентності перекладу, а також їх критеріям та ознакам.

Предметом дослідження є моделі переказу та адекватне застосування в процесі перекладу художнього тексту.

Джерелами фактичного матеріалу послужили роман Ф.С. Фіцджеральда «Ніч ніжна» і два його перекладу на російську мову; перший переклад виконаний Е. Калашникової, другий - Т. Краснолуцький (книга перша) та М. Ярошевський (книги другий і третій).

Метою дисертаційної роботи є дослідження проблеми моделювання при перекладі з точки зору адекватної відповідності текстів оригіналу і перекладів.

В Згідно із зазначеною метою в роботі ставляться наступні завдання:

-- розглянути погляди найбільших представників перекладознавства на проблеми еквівалентності та адекватності перекладу;

-- описати і проаналізувати основні теоретичні моделі процесу перекладу;

-- простежити шляхи реалізації критеріїв адекватності на матеріалі тексту роману Ф.С. Фіцджеральда;

-- з'ясувати принципи застосування моделей при перекладі художнього тексту;

-- дати лінгвістичну оцінку перекладацьким рішень відповідно до критеріїв адекватності.

В як методологічної бази використано положення теорії перекладу, теоретичної граматики, теорії мови, теорії психолінгвістики, теорії коммунікатівістікі, теорії зв'язку, порівняльно-історичного, типологічного і порівняльного мовознавства.

Теоретичної базою дослідження послужили роботи з перекладознавство вітчизняних (В.Н. Комиссарова, А.Д. Швейцера, А.В. Федорова, Я.І. Рецкер, В.Г. Гака, Л.С. Бархударова, В.С. Виноградова, Р.О. Якобсона, А.Н. Дармодехіной тощо) і зарубіжних дослідників (Ю. Найди, Дж. Кетфорда, О. Кадеев, Г. Єгера, В. Коллера, А. Нойберта, К. Райс, В. Вільса та ін)

Наукова новизна роботи полягає в проведенні порівняльно-порівняльного аналізу лексико-семантичних засобів, використаних для досягнення адекватності в процесі моделювання перекладу. Новим також є те, що виявлені лексико-семантичні кошти розглядаються у відповідності з конкретною моделлю перекладу -- семантичної, ситуативної, комунікативної та ін

Теоретична і практичне значення дисертації полягає у відображенні лінгвістичної специфіки перекладу як виду міжмовної комунікації, а також в аналізі застосування теоретичних моделей перекладу при перекладі тексту художнього твору. Матеріали дослідження, основні висновки і результати можуть бути рекомендовані для використання у вищих навчальних закладах, на перекладацьких відділеннях та кафедрах у практиці навчання аналізу одиниць перекладу, в розробці спецкурсу і при проведенні семінарів з моделювання перекладу. Результати дослідження можуть знайти практичне застосування при вивченні специфіки процесу перекладу та порівняльного аналізу текстів англійською та російською мовами.

На захист виносяться наступні положення:

1. Незважаючи на часте ототожнення перекладацьких термінів «адекватність» і «Еквівалентність» в роботах по перекладознавство, це самостійні нормативні поняття, покликані регулювати процес переведення на предмет відповідності між співвідносними текстами мовою оригіналу (ІМ) і мову перекладу (ПЯ).

2. Адекватний переклад має на меті, перш за все, передачу змістовної сторони оригіналу, що може диктувати зміна формальної структури без порушення норм ПЯ. Основним завданням перекладача при досягненні адекватності є здійснення необхідних і різноманітних операцій, що дозволяють здійснити перехід від одиниць і структур іноземних мов до відповідних одиницям і структурам ПЯ; при цьому використання теоретичних моделей визначає конкретні дії перекладача, сприяючи досягненню адекватності перекладу.

3. У прагненні до адекватного літературного перекладу необхідно враховувати відразу кілька теоретичних моделей, тобто використовувати комплексну модель перекладу, що об'єднує різні принципи і аспекти моделювання перекладу, що призводить до цілісного сприйняття художнього тексту і адекватної передачі вихідного змісту засобами ПЯ.

4. При перекладі текстів художніх творів, визнаних шедеврами світової літератури і що представляють велику естетичну цінність, перекладачеві слід приділяти особливу увагу передачу ідіостіля автора, збереження образності його літературного мови, реалізації прагматичної і комунікативної інтенції в тексті перекладу.

Методи дослідження визначені специфікою предмета дослідження і поставленими завданнями і включають порівняльно-порівняльний, дистрибутивний (контекстуальний), компонентний, лексикографічний методи, елементи кількісного аналізу та індуктивно-дедуктивний метод, що дозволяє узагальнювати отримані результати.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на засіданнях кафедри теорії та практики перекладу Кубанського державного університету, на науково-практичних міжвузівських конференціях "Молоді вчені Кубані »в Кубанському державному університеті (2005-2006 р.р.), а також знайшли відображення в чотирьох публікаціях автора.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів і висновку. Наприкінці роботи наводиться бібліографічний список.

Основне зміст роботи

Під вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання дисертаційного дослідження, матеріал та методи аналізу, розкриваються наукова новизна, теоретична та практична значущість роботи, формулюються положення, які виносяться на захист

В першому розділі розглядаються погляди найбільших представників вітчизняного та зарубіжного перекладознавства на фундаментальні перекладацькі терміни -- еквівалентність та адекватність.

Основні положення теоретичних концепцій наближають нас до поглибленого і різнобічного розуміння еквівалентності та адекватності як загальних переводоведческіх категорій. Поняття еквівалентності, як з функціональної, так і з змістовної точки зору, по-різному визначається теоретиками перекладу, проте більшість підходів зводять дану перекладацьку категорію до двох основних типів: а) еквівалентність, прив'язана до мовних одиниць (класифікації еквівалентів Я. І. Рецкер, В. С. Виноградова та ін); б) еквівалентність, не прив'язана до мовних одиниць. Саме еквівалентність, не прив'язана до мовних одиниць, визнається осяжний, основоположною категорією науки про переклад, нормативним поняттям. У такому трактуванні еквівалентність постає як рівноцінність, «взаімосоответственность» між оригіналом і перекладом, як ступінь функціонального співвідношення різномовних текстів. Найчастіше автори концепцій представляють еквівалентність у вигляді схеми рівнів, що розглядаються в одній площині (Р. Якобсон, Ю. Найда, В. Коллер і ін) або у вигляді ієрархії (А. Д. Швейцер, В. Н. Комісарів). Формалізація таких рівнів залежить від аспектів, які визнаються критично важливими в процесі перекладу і при його аналізі, таких як передача функціонально-ситуативного змісту (В. Н. Комісаров), компоненти знакового процесу (А. Д. Швейцер, О. Кадеев), реакція одержувача (Ю. Найда), функціональна спрямованість тексту (Р. Якобсон), збереження комунікативного ефекту (представники Лейпцігської школи) та ін

В відміну від закордонного перекладознавства, де кращим є використання терміну «еквівалентність», категорія адекватності зайняла міцне місце у вітчизняній теорії перекладознавства. Незважаючи на ототожнення еквівалентності та адекватності в роботах окремих авторів, це самостійні нормативні поняття, які, однак, взаємопов'язані і тісно переплітаються як у теорії перекладу, так і на практиці. Категорія адекватності об'ємніше еквівалентності, внаслідок чого вона складніше піддається формалізації. Адекватний переклад має бути еквівалентним за визначенням, тому він служить виконанню прагматичної задачі на максимально можливому рівні еквівалентності. Адекватність застосовна до процесу перекладу, і, перш за все, до прагматичної складовою такого процесу; разом з тим, найбільші лінгвісти визнають її оціночно-нормативний характер, внаслідок чого критерії адекватності можуть застосовуватися для аналізу результатів перекладацького процесу. Сутність адекватного перекладу трактується по-різному: вона визначається як виконання аналогічної смисловий і художній функції (А. В. Федоров), як відповідність частці дійсності (Я. І. Рецкер), як відповідність комунікативної ситуації (А. Д. Швейцер), як використання замін і відповідностей (Т. Р. Левицька і О. М. Фітерман), як забезпечення необхідної повноти міжмовної комунікації (В. Н. Комісаров). Проте практично всі автори оригінальних концепцій дотримуються думки, що саме збереження змісту і форми оригіналу є невід'ємною рисою адекватного перекладу; при цьому передача змісту з урахуванням прагматичної установки (мети комунікації) є пріоритетною і, за умови об'єктивної необхідності, може диктувати зміна форми оригінального повідомлення.

Під другому розділі проводиться типологічний аналіз основних теоретичних моделей перекладу, узагальнюються погляди найбільших теоретиків перекладознавства на проблему моделювання перекладу.

Існує чимало описів перекладу як процесу, однак вони носять гіпотетичний, Можливий характер, тому що реальний процес перекладу здійснюється в мозку перекладача і недоступний для безпосереднього спостереження та всебічного дослідження. З цієї причини вивчення процесу перекладу проводиться за допомогою теоретичних моделей, що описують процес перекладу в цілому або будь-яку його сторону. У лінгвістичної теорії моделі перекладу представляють процес перекладу у вигляді ряду розумових операцій над мовними або мовними одиницями, тобто в вигляді лінгвістичних операцій, вибір яких зумовлюється мовними особливостями оригіналу та відповідними явищами в мові перекладу. Моделі процесу перекладу, пропоновані лінгвістами, будуються на основі умоглядних посилок і висновків, самоспостережень перекладачів і т.п. Будь-яка з моделей перекладу може виявитися переважною для опису якого-небудь конкретного виду перекладу. І хоча моделювання перекладу носить умовний характер, тому що необов'язково відображає реальні дії перекладача в процесі створення перекладного тексту, це не є причиною відмови від спроб моделювання процесу перекладу, а «лише свідчить про необхідність ще більш суворого, відповідального і доказового підходу до створення подібних схем і описів » (Виноградов, 2001). В.Н. Комісарів також вважає, що розробка теоретичних моделей, які повинні давати найбільш загальний опис процесу перекладу в цілому, пояснювати сутність цього процесу, є одним з найважливіших завдань лінгвістичного перекладознавства (Комісарів, 1972).

Модель перекладу покликана описати послідовність дій, за допомогою яких можна вирішити дану перекладацьку задачу при заданих умовах процесу перекладу. Як вказують теоретики перекладознавства, такий напрямок дослідження «дає можливість розкрити динамічні аспекти перекладацької діяльності » (Комісарів, 1980), виявити окремі сторони функціонування лінгвістичного механізму переказу. Хоча в практичній роботі перекладач може досягти необхідного результату, не дотримуючись жодної з відомих моделей перекладу, знання теоретичних моделей може допомогти йому у вирішенні складних перекладацьких завдань. Опис процесу перекладу за допомогою моделей включає два взаємопов'язаних аспекти: 1) загальна характеристика моделі з вказівкою можливої сфери її застосування (пояснювальній сили моделі); 2) типи перекладацьких операцій, що здійснюються в рамках даної моделі.

Найбільш поширеними в даний час моделями процесу перекладу є: семантична, ситуативна (денотативного; формальна), трансформаційні, психолінгвістична, комунікативна, інформативна.

Семантична модель перекладу передбачає вивчення смислової сторони оригінального і переказного текстів, зіставлення елементів змісту, аналіз його структури, виділення елементарних одиниць або компонентів. За цією моделлю зміст (значення) будь-якої одиниці мови представляється у вигляді набору (пучка) більш елементарних смислів; в оригінальному тексті вичленяються елементарні змістовні одиниці та їх компоненти, після чого в мові перекладу їм підбираються рівнозначні або схожі за змістом одиниці. Звичайне зміст будь-якої мовної одиниці розглядається як єдність, що складається з набору елементарних смислових, стилістичних, стильових та інших характеристик, яким підбираються відповідності в мові перекладу. При такому підході процес перекладу здійснюється не стільки на рівні слів і пропозицій, скільки на рівні елементарних змістовних компонентів. Чим вище ступінь збігу таких елементарних смислів у мові оригіналу та перекладу, тим адекватніше переклад.

Інший підхід до семантичної моделі базується на ідеях напряму, що отримав назва «породжує семантика». В рамках цієї моделі виходять з припущення, що різні мови містять набір певних способів вираження ряду змістовних структур і категорій ( «рух», «знаходження в просторі», «Володіння» тощо), що є «глибинними» по відношенню до реальних «Поверхневим» структурам будь-якої мови (Комісарів, 1973). Семантична модель цього типу дозволяє описувати еквівалентні відносини між великим числом мовних засобів різних мов, зводяться до загальних глибинним категоріями. Сі?? теми коштів створюються на основі співвідношення трьох основних класів слів: предикатів, імен і визначників. Процес перекладу в цьому випадку можна представити у вигляді схеми, де на першому етапі одиниці оригіналу зводяться до репрезентіруемим ними глибинним змістовним категоріям; тому що такі категорії є спільними для двох мов, перехід до них уже є акт перекладу. Після цього глибинні категорії «розгортаються в систему коштів ПЯ, серед яких вибираються одиниці, за складом своїх цьому найбільш відповідні вихідним поверхневим одиницям оригіналу »(Комісарів, 1973).

Ситуативна модель перекладу також представлена двома типами: денотативного і формальним. Денотативного модель поширює на процес перекладу лінгвістичні концепції про зв'язок мови і дійсності. Вона має у своїй основі той факт, що незмінною (інваріантної) основою мовних одиниць оригіналу та перекладу є співвіднесеність цих одиниць з предметами, явищами і відносинами реальної дійсності, які в лінгвістиці називають денотат або референтами. У своїй масі денотат, що представляють навколишнє нас реальну дійсність, універсальні для всього людства; як наслідок, будь-яка мислима ситуація може бути успішно описана за допомогою будь-якої розвиненої мови. Враховуючи, що основний зміст будь-якого повідомлення полягає у відображенні якийсь позамовні ситуації, ситуативна модель перекладу розглядає процес перекладу як процес опису за допомогою ПЯ тій же ситуації, яка описана на ІМ. Створювані за допомогою мови повідомлення, тобто відрізки мовлення, містять інформацію про таку ситуацію, тобто про деяку сукупності денотат, поставлених у певні відносини один до одного. Таким чином, у рамках денотативної теорії переклад визначається як процес опису засобами ПЯ ситуації, описаної засобами іноземних мов, як процес заміни матеріальних знаків денотат (слів) однієї мови знаками іншої мови, співвідносними з тими ж денотат.

Формальний тип ситуативної моделі пов'язаний зі ставленням «ситуація-текст». Він заснований на твердженні про те, що мову оригіналу і мову перекладу мають власні системи значень, або «сітки відносин», в які входять мовні одиниці; ці системи варіюють від мови до мови і є специфічною рисою того чи іншого мови. У цьому випадку процес перекладу не полягає в простому перенесенні значень, тому що при описі тотожних ситуацій мови часто використовують різний набір семантичних компонентів, однак між співвідносними висловлюваннями можна інтуїтивно встановити еквівалентні відносини, грунтуючись на тотожності описуваних ситуацій.

Трансформаційна (трансформаційному-семантична) модель використовує теоретичний апарат породжує граматики. В її основі лежить ідея про мову як чинному механізмі, який здатний за допомогою певного набору правил породжувати нескінченне число граматично правильних висловлювань з обмеженого ряду елементарних «ядерних пропозицій» - найпростіших синтаксичних моделей даного мови. Від них шляхом серії «трансформацій» (перетворень) утворюються синтаксичні побудови різного ступеня складності, або «поверхневі структури », які використовуються в реальній мовній практиці (Швейцер, 1973). Положення породжує граматики були використані теоретиками для створення трансформаційної моделі перекладу, тому що перетворення мовних висловлювань становить основний зміст перекладу як процесу. Ця модель базується на припущенні, що при перекладі здійснюється передача значень одиниць оригіналу у вигляді перетворення тексту на ІМ в текст на ПЯ. У цьому випадку процес перекладу являє собою ряд операцій (перетворень), за допомогою яких перекладач переходить від одиниць іноземних мов до одиниць ПЯ, встановлюючи між ними відносини еквівалентності. Трансформаційна модель орієнтована на існування безпосереднього зв'язку між структурами і лексичними одиницями оригіналу та перекладу; співвіднесені одиниці розглядаються як початкове і кінцеве стану процесу перекладу. В рамках цієї моделі головними визнаються операції з перетворення «ядерних синтаксичних структур», які, імовірно, співпадають в різних мовах і характеризуються спільністю логіко-синтаксичних зв'язків та лексичного складу. Трансформаційна модель розбиває процес переведення на три етапи: 1) аналіз вихідних синтаксичних структур і значень лексичних одиниць в межах іноземних мов; 2) перенесення, тобто перехід до ядерних структурам і семантичного компонентів мови перекладу; 3) реструктурування, або здійснення трансформацій на ПЯ з ядерного рівня в остаточні, поверхневі структури та одиниці оригіналу.

Щоб найбільш повно відображати реальні дії перекладача, теоретична модель повинна містити опис психічних процесів, що забезпечують таку діяльність (Комісарів, 1990). Визнання того факту, що переклад - це особливий вид мовленнєвої діяльності, дозволяє розглянути його з позицій психолінгвістики. Об'єктом дослідження психолінгвістики є мовна діяльність в цілому, переклад ж - це найменш вивчене її прояв з позицій цієї наукової теорії. Такий підхід дозволив розробити психолінгвістичних модель перекладу, в якій для моделювання процесу перекладу використовуються положення психолінгвістики про структуру мовленнєвої діяльності. Як і в будь-якій людській діяльності, у мовній діяльності людини виділяється кілька етапів. У Відповідно до мети мовного акту у мовця формується внутрішня програма майбутнього повідомлення, яка потім розгортається в мовне вислів. Цей процес виглядає наступним чином: 1) виникає мотив, який спонукає до дії; 2) з'являється мета, яку людина прагне досягти для задоволення мотиву за допомогою мовного твору; 3) створюється внутрішня програма майбутнього висловлювання; 4) формується висловлювання під внутрішньої мови; 5) здійснюється вербалізація висловлювання в усній або писемного мовлення (Комісарів, 1999). При створенні тексту перекладу перекладач рівним чином здійснює мовну діяльність, тому процес перекладу повинен проходити через ті ж її етапи, але з однією істотною відмінністю: внутрішня програма перекладача не генерується ним самим і складає згорнутий зміст оригіналу. Внутрішня програма існує у формі суб'єктивного коду що говорить, тому таке подання процесу перекладу включає два етапи - "переклад" з мови оригіналу на внутрішній код і "переклад" з внутрішнього коду на мову перекладу (Комісарів, 1990). На першому етапі перекладач перетворює ( «переводить») осмислене їм зміст оригіналу на свій «язик мозку» у вигляді внутрішньої програми (задуму висловлювання); на другому етапі перекладач розгортає цю програму в текст перекладу на іншій мові, як надходить будь-який розмовляє цією мовою. Психолінгвістична модель повністю відповідає розумінню перекладу як виду мовленнєвої діяльності. Те, що результатом перекладу є створення мовного твору, дозволяє стверджувати, що психолінгвістична модель мовної діяльності в цілому правильно описує процес перекладу.

Переклад як комунікативний акт неодноразово розглядалося в теорії перекладознавства; відомі багато схем і класифікації, що відображають особливості перекладу як акту двомовної комунікації. Особлива заслуга в теоретичній розробці комунікативного підходу до перекладу належить представникам німецької школи перекладознавства, і найбільшою мірою теоретикам Лейпцігському лінгвістичної школи. Ці плідні ідеї не могли не знайти відображення в проблемі моделювання процесу перекладу, що призвело до створення комунікативної моделі перекладу. Комунікативна модель розглядає процес перекладу як акт двомовної комунікації, в якому виділяються такі елементи: 1) повідомлення; 2) відправник; 3) одержувач; 4) код; 5) канал зв'язку (Виноградов, 2001). Відправник і одержувач - це учасники процесу мовного спілкування (мовець і слухач або автор письмового тексту і читач). Канал зв'язку - це спосіб мовної комунікації, тобто усна або письмова мова або їх жанрова різновид (мова оратора, мова диктора на радіо/телебаченні і т.д.). Повідомлення позначає мовленнєвий твір або текст, а код - сукупність правил окремої мови. Схема, що використовує ці терміни теорії зв'язку, ділить переклад на три фази: 1) комунікація між відправником і перекладачем; 2) Імена коду ИЯ => ПЯ, що здійснюється перекладачем; 3) комунікація між перекладачем і одержувачем кінцевого повідомлення (Швейцер, 1973).

При читанні художнього твору читач не може не сприймати певну інформацію, зумовлену тією або іншою формою комунікативної організації повідомлення. До розряду такої інформації належить і те неявне відчуття будь-якого настрою, характеру звучання самого тексту, яке забезпечується його розгортанням через окремі пропозиції. Важко не погодитися з тим, що сама форма пропозиції вже володіє певною інформацією. Це дозволяє говорити про необхідність урахування фактора інформації, породжуваної мовними засобами, і пізнання суті текстової організації. Якщо визнати, що основним призначенням тексту є його інформативна цінність, тобто передача за допомогою елементів тексту будь-якого позамовні змісту, то взяття до відома інформації, супутньої основному комунікативного процесу, виявляється надзвичайно необхідним. Повідомлення позамовних відомостей і чисто мовна інформація супроводжують і доповнюють один одного в окремих точках текстової структури.

З метою врахування названої інформації створюється інформативна модель перекладу. Вона заснована на твердженні, що будь-який усний або письмовий текст і його основна одиниця (слово) є носіями різноманітної інформації, яка в свідомості рецептора (перекладача) повинна бути сприйнята і осмислена в усьому обсязі, з усіма смисловими, стилістичними, стильовими, функціональними, ситуативними, естетичними та іншими особливостями (Виноградов, 2001). Цей процес включає сприйняття і розуміння тексту, що відбуваються одночасно з процесом відтворення тексту (перекладу) на основі існуючих інформаційних еквівалентів в мові перекладу; чим вищий рівень підготовленості перекладача, тим швидше й успішніше здійснюється цей єдиний перекладацький процес. З позицій інформативної моделі кожен текст в числі інших виконує референціальную (інформативну) функцію. Інформативні одиниці тексту спрямовані на передачу денотативного змісту, а їх функцією є опис в широкому сенсі слова. Найбільш інформативними одиницями визнаються слова, словосполучення, пропозиції та фрагменти; їх втрата в тексті художнього перекладу веде до втрати авторського задуму. Таким чином, апарат інформативної моделі дає підставу стверджувати, що збереження прагматичного значення безпосередньо залежить від передачі денотативного значення.

Як вказують найбільші лінгвісти (В. Н. Комісаров, А. Д. Швейцер, В. С. Виноградов тощо), процес переведення не можна звести до якої-небудь однієї моделі. Поряд з граматичними трансформаціями, що мають місце при семантичному аналізі вихідного тексту та побудові кінцевого висловлювання, в перекладі знаходять застосування і методи лексико-синтаксичного Перефразовування, і семантичні перетворення, і, в ряді випадків, одноетапна процедура знаходження прямих відповідностей. При цьому вибір оптимального способу аналізу тексту на ІМ і побудови тексту на ПЯ залежить від умов міжмовного комунікативного акту.

В третій главі розглядаються випадки застосування моделей перекладу, а також основних перекладацьких прийомів (трансформацій) на основі тексту роману Ф.С. Фіцджеральда «Ніч ніжна» і двох його перекладів російською мовою. Перший переклад виконаний Е. Калашниковій (у прикладах він позначений як переклад 1), друге - Т. Краснолуцький та М. Ярошевський (переклад 2).

Як зазначалося, існують два основні підходи до семантичної моделі. Перший пов'язаний з виділенням елементарних семантичних компонентів - сем; комунікативно релевантні семи повинні передаватися при перекладі, а нерелевантні семи - опускатися. Завданням перекладача автори даної моделі називають збереження максимального числа релевантних цьому в перекладі. Другий підхід заснований на внутрішньомовних періфразірованіі, тобто зіставленні елементів ИЯ і ПЯ на базі ряду глибинних структур і категорій, до яких зводиться велика число мовних засобів. Представляється доцільним розглянути описувані даним типом моделі «семантичні параметри», спрямовані на збереження смислового тотожності між висловлюваннями іноземних мов і ПЯ. Саме ці лексичні функції відрізняють семантичну модель від інших, також використовують принципи семантичного аналізу.

Параметр Incep ( «починатися») ілюструється наступними прикладами:

He called the orchestra leader over to their table; this was a Bahama Negro, conceited and unpleasant, and in a few minutes there was a row. Cf.:

Він жестом покликав диригента оркестру до свого столика. Диригент був негр з Багамських островів, зарозумілий і несимпатичний, і через п'ять хвилин спалахнув скандал. (переклад 1)

Він запросив диригента оркестру за свій столик; це був негр з Багам, самовдоволений і неприємний, і через кілька хвилин виникла сварка.

(переклад 2)

При перекладі вихідного there was a row Е. Калашникова зупинилася на поєднанні «Спалахнув скандал», М. Ярошевський - на варіанті «виникла сварка»; обидва сполучення відповідають як параметру Incep, так і стилістичної нормі.

Наступний приклад цікавий тим, що один з перекладачів трансформував іменник в ціле придаткове пропозиція для розкриття неоднозначності вихідної лексеми, використавши при цьому семантичний параметр Caus ( «створити ситуацію »):

Receding from a grief, it seems necessary to retrace the same steps that brought us there. Cf.:

Коли хочеш піти від того, що заподіює біль, здається, буде легше, якщо повториш назад вже раз пройдену дорогу. (переклад 1)

Коли намагаєшся піти від горя, то чомусь здається, що потрібно пройти весь шлях заново. (переклад 2)

Автор першого варіанту вирішила передати неоднозначне в даному контексті a grief при допомогою параметра Caus, що визначає поєднання «завдавати болю». У другому випадку використано пряме відповідність (grief - «горе»), що, однак, стилістично поступається першому перекладу: невизначений артикль перед вихідним іменником, який надає об'ємність цього поняття, трохи знижує ступінь «гірко» і, як видається, охоплює вже всі біди і нещастя, тобто все, що «болить».

Наведені приклади свідчать про те, що основною сферою застосування семантичної моделі є лексико-семантичні відносини між відповідними елементами іноземних мов і ПЯ, найчастіше виражені лексемами і словосполученнями, а також змістовні (смислові) зв'язки між семантичними елементами синтаксичної структури в межах однієї мови. Використання цієї моделі допоможе уникнути об'єктивних помилок в області семантичної сполучуваності слів у реченні і зберегти семантичну зв'язність елементів перекладного тексту.

При перекладі в рамках ситуативної моделі враховується співвідношення елементів ПЯ з ситуацією, описаної в оригіналі. Один з переказів наступного пропозиції є живим прикладом того, що в переводоведческой літературі називається «Помилкові друзі перекладача»:

Merchantmen crawled westward on the horizon; bus boys shouted in the hotel court; the dew dried upon the pines. Cf.:

Уздовж горизонту повз на захід торговельне судно; у дворі готелю перекрикували судомойкі; на деревах підсихали роса. (переклад 1)

На горизонті західним курсом ледве повз торговельне судно, - у дворі готелю чутні були голоси водіїв автобусів, на соснах блищали останні крапельки роси. (переклад 2)

Англо-російський словник під ред. В.К. Мюллера так переводить словосполучення bus boy: «помічник офіціанта, що прибирає брудний посуд зі столу в ресторані ». В англійській тлумачному словнику Longman Dictionary of English Language and Culture бачимо аналогічне визначення: (AmE) «a person employed to help a waiter in a restaurant by taking away used dishes »- досл.:« працівник, що допомагає офіціантові в ресторані прибирати використаний посуд ». Тлумачний словник Collins English Dictionary призводить з?? едующее: bus boy (US and Canadian) «a waiter's assistant »- досл.: (у США та Канаді)« помічник офіціанта ». Е. Калашникова вибрала варіант «судомойкі», що цілком точно передає обов'язки згаданих осіб. Однак у перекладі Т. Краснолуцький з'являється «водії автобусів»; такого відповідності не призводить ні одна з цілого ряду двомовних словників, що використовуються у даному дослідженні. Можна з достатнім ступенем упевненості говорити про те, що слово bus було прийнято за атрибут і зумовило такий варіант перекладу, хоча сталого словосполучення слід було підібрати потрібний еквівалент.

Цікавий Наведемо приклад в рамках ситуативної моделі, де один перекладач грунтувався на знанні ситуації і тексту, а друга лише на утриманні словникової статті:

A mile from the sea, where pines give way to dusty poplars, is an isolated railroad stop, whence one June morning in 1925 a victoria brought a woman and her daughter down to Gausses Hotel. Cf.:

В милі на північ, там, де сосни поступаються місцем запиленим тополям, є залізничний полустанок, і з цього полустанка в одне червневе ранок 1925 невеликий відкритий автомобіль віз до готелю Госса двох жінок, мати і дочка. (переклад 1)

В милю від моря, там, де сосни поступаються місцем тополям, знаходиться глухий залізничний полустанок, звідки червневого ранку 1925 легкий двомісний екіпаж доставив в готель Госса мати з дочкою. (переклад 2)

Словник під ред. Мюллера містить наступний переклад іменника victoria: 1) «Легкий двомісний екіпаж»; 2) «легкова автомашина з відкидним верхом». Англо-російський словник Collins дає наступне визначення: a light four-wheeled horse-drawn carriage with a folding hood, two passenger seats, and a seat in front for the driver, що збігається з першим значенням в словнику під ред. Мюллера, йому відповідає варіант перекладу Т. Краснолуцький. Однак Є. Калашникова вибрала варіант «невеликий відкритий автомобіль», збігається з другим значенням у словнику під ред. Мюллера. Перекладач виходив з тієї ситуації, що у Франції того часу заможні люди переміщувалися саме на автомобілях. Це підтверджується і текстом оригіналу: засобом пересування для дійових осіб роману є автомобіль, але ніяк не екіпаж, запряжений кіньми.

Наступний приклад ілюструє як відповідності, так і розбіжності між денотат іноземних мов і ПЯ:

Lately it has become a summer resort of notable and fashionable people; a decade ago it was almost deserted after its English clientele went north in April. Cf.:

За Останніми роками багато світські і інші знаменитості облюбували це місце в як літнього курорту; але років десять тому життя тут майже завмирала з квітня, коли постійна англійська клієнтура відкочовує на північ. (переклад 1)

З недавніх пір сюди на літній відпочинок стали стікатися багаті та знамениті, хоча якийсь десяток років тому містечко вимирало, коли жили тут до квітня англійці поверталися додому. (переклад 2)

Е. Калашнікова перевела English clientele дослівно - «англійська клієнтура» (у Оксфордському англо-російському словнику дається наступне відповідність: clientele -- «Клієнтура»; в словнику під ред. В.К. Мюллера також наводяться варіанти «1) клієнти; 2) постійні відвідувачі »); також у першому перев