Основні рітмообразующіе принципи прози А. М. Ремізова
Метою даної роботи є визначення основних принципів рітмообразующіх прози А. М. Ремізова. Виходячи з поставленої мети, можна сформулювати наступні завдання дослідження:
охарактеризувати художні прийоми, запозичені А. Ремізовим з фольклорної пісенної традиції;
розглянути кільцеву ритмічну структуру книги Ремізова "Посолонь" на "макро" - і "мікро" рівнях;
визначити ступінь використання А. М. Ремізовим естетичних принципів символізму А. Бєлого;
виявити головні ознаки "симфонічного побудови" РЕМІЗОВСЬКИЙ текстів.
Тема "Рітмообразующіе ознаки прози А. Ремізова" на Сегод-нящій день є актуальною. У РЕМІЗОВСЬКИЙ тексті ліричний початок присутній і в змістовному і у формальному плані.
Знайомство з РЕМІЗОВСЬКИЙ текстами вже на емпіричному рів-не дає відчути музичний лад, хоча майже не має традиційних віршованих розмірів, але пісенний склад поезії виявляється в наборі окремих, свідомо введених автором, художніх прийомів. Музичність текстів А. Ремізова, пісенний склад лише в деякій мірі вивчені в сучасному літературознавстві, що також доводить очевидність проблеми.
Всіма цими причинами обумовлена необхідність глибокого літературознавчого аналізу подібних прийомів.
Протягом своєї літературної кар'єри А. Ремізов займався відродженням "затертого слова". Як і творчість його сучасника Андрія Білого, експерименти А. Ремізова в сфері літературної мови показали величезний вплив на розвиток російської прози першої чверті XX століття.
У своєму підкресленому увазі до слову з усіма його гранями, включаючи магію і музику, Ремізов був близький до символістської розуміння мови як інструменту творчого пізнання. Грета Слобін відзначає, що Ремізов бачив своє призначення в тому, щоб "відроджувати глибоко зариті і давно забуті скарби російської мови".
М. Волошин вважав найбільшою коштовністю РЕМІЗОВСЬКИЙ текстів мову, а про мову "Посолоні" писав: "Мова цієї книги як весняний степ, коли пахощі, пташиний гамір та співи потічків зливаються в один численний оркестр".
Д.Святополк-Мирський відрізняв А. Ремізова від його сучасників "глибокої вкоріненість у російському грунті", а також тим, що він засвоїв всю російську традицію від міфології до Гоголя, Достоєвського і Лєскова. Цей же дослідник називав його прозу сказом: "вона відтворює синтаксис і інтонацію розмовної мови, причому в його найменш літературних і найбільш необроблених формах".
Ритмічність РЕМІЗОВСЬКИЙ текстів відзначав К. Мочульський:
"синтаксис його - запис усного оповідання, нотні знаки, що відзначають ритм і інтонацію живого мовлення".
Проблему музичність творів А. Ремізова у своїх роботах розглядав літературознавець і критик В. Ільїн: "Ремізов весь пішов у музику слова і в варіювання словестно-музичних тем і образів". Цей автор вказує і труднощі прочитання РЕМІЗОВСЬКИЙ текстів, що потрібно по кілька разів вчитуватися і прислухатися до
"мистецтво його словоплетенія".
Ритм є організуючою силою не тільки в поезії, але і в художній прозі. "Вільний ритм" в мові, в образах, в композиції характерний для кожного прозового твору. В "Посолоні" "вільний ритм" перетворюється в ритм, близьке до віршованого, - регулярний або, точніше, обумовлений яскраво вираженою тенденцією до метричних побудови мови. Ритмування і навіть метрізація мови є наочним свідченням своєрідності А.Ре-мізова.
К. В. Мочульський відзначав, що "словесне мистецтво Ремізова засноване на найтоншому почуття ритму: ритм рухає його композицією, обумовлює синтаксичні конструкції, породжує образи".
Крім мовного "мікрорітма", що пронизує весь художній текст, виявляється ще й композиційний "макрорітм". Ритм працює всередині фрази і абзацу, а у вигляді архітектоніки він працює в чергуванні голів. У той же час повторення одного і того ж слова, образу сприяє виникненню незвичайного сенсу, нового значення. Найчастіше це спостерігається в різних снах у творах А. Ремізова.
Г. Гун у книзі "Зачарована Русь" приходить до висновку, що Ремізов у своїй основі лірик, а не епік і його "пісню" слід розуміти "у контексті з'єднання народної творчості і давньої книжності".
РЕМІЗОВСЬКИЙ казкам притаманний пісенно-ліричний склад. Але це не стилізація, а знаходження природного ладу мови, звернення до точності і образності народного слова.
Ритмічні елементи прози А. Ремізова розглядав у своїй статті "Про творчість Олексія Ремізова" К. Мочульський: "Гнучкий, емкі, вільні його конструкції. Інша слівце, інше вигук пов-торяется вперто, а нерідко й цілі тиради повертаються, як пісенні приспіви ".
Зв'язок з народними піснями, з пісенними заспівом простежується в багатьох творах письменника. "Заспів" в казках задає пісенне рітмообразующее початок усьому твору, надає йому ліричний характер. Схожість з пісенним заспівом обумовлено структурної цитацій окремих фрагментів і їх синтаксичною побудовою в "заспіві" казок і пісень. ( "... З берега увійшли у воду. По воді пустили вінки. Пливли вінки, кувала зозуля.") * Наприклад, перше речення закінчується обставиною місця, яке майже повторює іншу обставину, що стоїть на початку наступного пропозиції. Але мова не йде про повну тавтології, тому що слово набуває новий відтінок значення. Подібні конструкції зустрічаються в багатьох ліричних піснях.
Крім структурної цитацій ліричного заспіву необрядовому народних пісень, ритмування РЕМІЗОВСЬКИЙ прози досягається рефреном атрибутивних формул, композиційно і функціонально близьких до пісенним словесним і фразовою повторам.
Музичність, пісенність "Посолоні" надає лад російської прози А. Ремізова, заснований на природному звучанні слів і на синтаксисі просторіччя, а так само використання початкових формул російських казок: "у деякому царстві, у деякій державі, у високій білій башточки на на самому верху жила-була Зайка "(с.79)," жив чоловік, і в того чоловіка було три дочки ". (с.71)
РЕМІЗОВСЬКИЙ принципи художнього тексту, покликані надати нове значення словам і розширити лексику, тягли за собою передачу інтонації розмовної мови в тексті за допомогою синтаксису та типографські коштів. Грета Слобін в книги "Проза Ремізова. 1900 - 1921 "приходить до висновку, що Ремізов протиставив" впорядкованого "," письмовою "," граматичному "синтаксису Горького і Чехова перформативними мови Розанова, -" живого "," усно "," мімічної ".
Ремізов давав своє тлумачення слову. "Слово" у нього як "дихання живої неписаної мови", при цьому "неписаний" може позначати "невимовно красивий", як у казці, і неписаний закон або звичай, або щось таке, що не піддається листа, а отже, не може бути ні скопійовано, ні підкорятися будь-яких вказівок.
Г. Слобін, аналізуючи лінгвістичні новації А. Ремізова, приходить до висновку, що подібні мистецькі шукання наближають його до футуристів, особливо до Велімиру Хлєбниковим і Олені Гуро, але також і зазначає, що це не було його самоціллю: несподіванка підходу письменника полягала в прийомі відсторонення словника і синтаксису на тлі звичного класичного російської літературної мови XIX століття.
Ритмічність до структури "Посолоні" вносить віршоване оформлення тексту: використання версейной графіки (строфи складаються з однієї пропозиції, їх обсяг коливається від однієї до чотирьох типографським рядків), графічної прози, специфіка якої виявляється в тому, що строфи відокремлюються пробілами (як у вірші), використовуються строфи контрастною довжини, графічно виділені паралельні граматичні конструкції, тобто гранично актуалізована ораторська ритміка тексту; в системі пропусків між абзацами.
Розбиття абзаців за пропозиціями змінює візуальне сприйняття друкованої сторінки, пропозиції: абзаци викликають дроблення розповіді і затінюють зв'язок між епізодами, ясність, сенс твору у відсутності оповідача втрачається. У цьому виявляється своєрідність "гри" Ремізова, коли читач важко в "прогнозуванні" подальших подій.
Як спосіб передачі ритму та інтонації на друкованій рядку, паралельно Ремізова спирався на типографічні кошти А. Білий, організовуючи абзаци таким чином, щоб варіювати текстовий потік. А. Білий використав ці прийоми для створення музичності, "симфонізму" своїх творів, що властиво і текстів Ремізова. Не випадково Ремізов підкреслював схожість між друкованої сторінкою та партитурою.
На естетику форми, з її акцентом на нові засоби вираження в прозі, значний вплив мала схильність символістів до синтезу мистецтв. Найбільш чистим, найбільш підходящим засобом вираження для них була музика, в якій головне - звук і рух у часі, а не буквальне відтворення образів і асоціацій. Композиція в музиці стала моделлю структурування оповідання, в якому тепер можна було відзначити тему, розвиток, варіації, лейтмотиви і звукову оркестровку. Новатором в області музичної форми став Андрій Білий, який розробляв новий прийом у своїх "Симфонія".
Ремізов звернувся до музичної композиції під час роботи над "Ставом", "Хрестовими сестрами", елементи "музичність" письменник використав і в "Посолоні". Для Ремізова музика була джерелом його ліричного натхнення. Автор вважав, що досконалість пропозиції досягається за допомогою лада, в поняття якого він вкладав синтаксичну структуру, яка враховує і порядок слів, і інтонацію.
Процес перекладу на друковану сторінку перформативними аспектів мови, включаючи відчуття руху і ритму, цікавила Ремізова.
"Калечіна-Малечіна" (с.31)
Ку-ри-ца з дво-ра
Калечіна у ворота.
У цьому тексті А. Ремізов передає інтонацію і відчуття руху, розбиваючи верхній рядок на склади, і підкреслює контрастні руху в кожному рядку візуально, типографським засобами. Це доказ того, як автор намагався посилити експресивні можливості друкованого тексту.
У казках Ремізов використовував різноманітні засоби для передачі усного мовлення друкованим словом. До складу РЕМІЗОВСЬКИЙ казок входив дитячий фольклор (ігри, лічилки, дитячі вірші), мова забутих язичницьких ритуалів, обрядів, легенд, пісень. Однак найбільш важливим була поява нового синкретичного жанру, створеного цими текстами, і складовими якого були музика, рухи та танцюють. У мініатюрі "Красочкі" розповідь і гра сплетені в одне ціле через образи дітей - квітів, бісів-дорослих та ангела. Відмінною особливістю друкованого літературного тексту Ремізова з'явилося супровід його численними інструкціями про правила підношення слухачам. Наприклад, "Ведмежу колискову" слід було читати "з важливістю, повільно".
Своє обгрунтування художній метод Ремізова знаходить в теоретичних дослідженнях. Виділяючи головні особливості усного мовлення, Ю. Лотман зауважує, що "усне мовлення органічно включається в синкретизм поведінки як такого: міміка, жест, зовнішність, навіть одяг, тип обличчя - все, що дешифрується за допомогою різних видів зорової і кінетичної семіотики".
Для орнаментальної прози характерний синкретизм і "словесні фокуси", а також тенденція використовувати слова в якості мотивів у орнаментальні узори, повторно комбінуючи і перекомбініруя фрази, досягаючи гіпнотичного ефекту. Такого ефекту нерідко домагається і Ремізов. Лейтмотивом в орнаментальні узори мініатюри "Зозуля" і є слово "зозуля". Недарма автором це слово кілька разів виділено курсивом. Окрасою РЕМІЗОВСЬКИЙ візерунка в цій казці є і повторення фрази "Пливли вінки, кувала зозуля", в тексті "Бабине літо" - "Багата осінь". Перекомбініруя фрази, часто майже повністю змінюючи їх лексичний склад, але залишаючи таке ж значення, Ремізов домагається химерного візерунка у своєму словесному "полотні", створює особливий ритм твору. ( "Корот дні Корочун, днів не видно, тільки вечір і ніч",
"А дні все темніше і коротше"). (с.56)
Рітмообразующім елементом, властивому прозі Ремізова і орнаментальної прозі в цілому, є вживання ланцюжка паратактіческіх комбінацій дієслово - іменник для звукової оркестровки, яка досягається за допомогою граматичного паралелізму і тавтологічне сполучень: "кувала зозуля", "реготали гуси". Ці приклади наочно доводять два суперечливі тенденції , що існують в орнаментальної прозі: використовуючи асоціатів-ні словесні ланцюжки, вона одночасно ізолює слово. Таким чином, Ремізов використовує найрізноманітніші прийоми, щоб привернути увагу до слова.
Ритмічність РЕМІЗОВСЬКИЙ мініатюрам надає однорідна організація окремих казок у збірці: велика частина починається з опису ранку, сходу сонця, а закінчується при заході сонця, вночі. Іноді спостерігається зворотна тенденція.
Часто тексти в збірнику дуже тісно пов'язані між собою. Кінець однієї казки є ніби вступом до наступної, готує сприйняття читача, налаштовує або на радісні події, або створює атмосферу страху, напруженого очікування. А іноді від змінює свою тактику, починає грати зі слухачем. Ознайомившись з одним текстом, читач перебуває на певній емоційній хвилі, але вона може бути абсолютно протилежного змісту наступної мініатюри. Наприклад, казка "Змій" закінчується на жартівливій ноті: головний герой мріє про польоти, що відбивається на переживання його бабусі. Наступний текст - "Дозвіл пут" - теж починається із згадки про бабусю, але тут вона виступає в ролі речей чаклунки. Нагнітається страх, таємничість, читач перебуває в стані постійної напруги, хоча цей текст співвідноситься тематично з попереднім: і тут головна героїня прагне літати.
Такий перехід від радісного до гнітюче, від страху до веселощів властивий самому Ремізова, в якому почуття трагічного невіддільне від непереможного гумору, від любові до розіграшів, жартів, містифікацій та іншим ігровим формам побутового поведінки, в основі якого лежить його пристрасть до театру .
Важливу роль у побудові твору має словесна гра, а також своєрідна гра з читачами, яка потрібна автору з певною метою: привернути увагу до свого твору і особливо до певних уривків, важливим для розуміння змісту твору, для правильної трактування фрагментів тексту.
Ремізов поєднує в збірнику прозу і поезію ( "У лисиці бал", "Калечіна-Малечіна".) Але це не білий вірш, а ритмізована проза.
Художня функція ритму полягає у створенні відчуття передбачуваності, "ритмічного чекання" кожного чергового елемента тексту, і підтвердження чи непідтвердження цього чекання відчувається як особливий художній ефект. Однак, щоб таке ритмічне очікування могло скластися, потрібно, щоб ритмічні ланки встигли повторитися перед читачем кілька разів.
Резюме знайомить зі змістом, а також ставить свій особливий ритм вступ - присвята: у списку головні герої дається установка на казковість, фантастичність, емоційний настрій, проявляються перші ритмічні повтори. Ритмічність виноситься навіть в заголовок збірки - "Посолонь", тобто за сонцем, за течією сонця. Тим самим автор заздалегідь готує читача до того, що події будуть відбуватися по кільцевому принципом. Цикли казок розташовані послідовно за порами року, як "сонце ходить": з весни на зиму.
Для ритмічної організації РЕМІЗОВСЬКИЙ прози характерно повторення цілих періодів, вживання рефреном конструкцій.
У ряді перерахованих явищ звукової організації мови "Посолоні" найбільш відчутні і багаті змістом фразовою повтори. Це повтори казкових формул: "довго, чи коротко", (с.65) "і рік пройшов, і інший пройшов" (с.73) і повтори будь-яких фраз, які не є атрибутами казок: "А ніч темна, кінь чорна" (с.54),
"йшов сніг білий, перший сніжок" (с.55).
Повтори пропозицій, синтаксичних конструкцій замінюють у збірнику хід часу, дають йомувідчуття руху і ритм, що також зближує РЕМІЗОВСЬКИЙ текст з музичною композицією.
"Посолонь" насичена повторами образів, які лунають з казки в казку, з циклу в цикл. Наприклад, у циклі "Літо Червоне" ( "Проща") і "Осінь темна" ( "Змій") одні й ті ж головні герої: бабуся з онуком, а по всьому зимового циклу проходять образи ведмедя, зайця, будучи або головними героями, або про них згадується побіжно. ( "Корочун", "Медведюшка", "Зайчик Івановичу", "Зайчик").
семантизації ритму і мовної інтонації твору та його ліричний ореол виникає під впливом змісту в цілому і особливо підтримуються повторами фраз. І в цих уперто повторюються словесних реприз, в їх мірному "гойданні" виступає заспокійлива емоція.
У прозі Ремізова спостерігаються такі рітмообразующіе явища, як паралельні синтаксичні форми і симетрія інтонацій. ( "Розмах річка піски, підмила берег, підпливла до орешенью і пішла назад до берега. Расцвела яблунька в білий колір, зблякнули квіти, опадає колір. З зорі в зорю перекотилося сонце, повіяли ніжні вітри, пробудили поле") (с.29) . Інтонаційно-синтаксичний паралелізм поєднується з анафоріческімі повторами: "Там катається по сінях останнє времечко, останній годинку, там не своє життя-буття іспроведовают, там плачуть за русою косі, там воля, такий не дадуть, там не можна думи передумав." (З .45), "Побажайте щастя мені від синіх сутінків заходу, скільки яскраво-червоних пелюсток диких троянд! Побажайте щастя мені від крижаного півночі, скільки зелених кольорів смородини! "(С.49).
ритмічної побудови мови сприяє вживання одноструктурних діалогів, ( "У лисиці бал", "Красочкі"). Також в "Красочках", "Костромі" та інших мініатюрах ритмічність створюється шляхом чергування авторського опису, розповіді оповідача і діалогів героїв. І ритмічні співвідношення між цими мовними пластами одноманітно повторюються.
Синтаксис просторіччя проявляється в прозі письменника у використання простих фраз, часто непоширених пропозицій, які, повторюючись за своєю синтаксичної конструкції через певні проміжки, сприяють віршованого оформлення тексту і створенню ритму. Ознакою розмовного стилю є вживання великої кількості неповних пропозицій ( "Дощ на дворі, у полі - туман.") (С.43), безособових ( "померкло.") (С.44), називних ( "Шум, гамір, пісня. ") (с.45).
Синтаксис в оповідному стилізації оповідача збірки характеризується безглагольнимі пропозиціями, властивими усного мовлення: "люті морози - глибокі снігу" (с.56), "А дні все темніше і коротше" (с.56).
Рітмообразующую функцію у збірнику "Посолонь" виконують тавтологічне вживання слів: "у труби трублять" (с.52), "квіти, зацветая порожніми квітами" (с.43), "висохла біла береза проти сонця, суха" (з .43). В "Посолоні" спостерігається також мовне балагурство, ігрові словосполучення. Вся ця стилістична гра, що охоплює текст збірки, його мова і зміст сприяє створенню казковості.
ритмування РЕМІЗОВСЬКИЙ прози створюється і за рахунок повторення одних і тих же слів на початку і в кінці речення ( "І зірки забиваються в небо, як цвяхи падають зірки") (с.45), за рахунок вживання слів, які в даному контексті набувають значення синонімів
( "плавно вздовж поля тягнеться зграя гусей" (с.44), "червона жар-жаром зоря" (с.30 )).
Рітмообразующім елементом в "Посолоні" є використання слів, близьких за фонетичному оформленню, що створює імітацію рими: "котить співи клишоногий ведмідь, верне колоди - будує волохатий на зимарці барліг" (с.44), "збирається зайчик линяти і трясеться , як листочок: боїться лисиці "(с.44). У деяких текстах присутня і традиційна рима ( "Так по кісточках розберуть вони всю троеципленніцу та за яєчню") (с.51) або віршовані розміри. У вступі до "Посолоні" Ремізов використовує вільні розміри зі змінною анакрузой, а так як Ремізов в словесних експериментах спирався на фольклорну традицію, то сама форма казок збірки припускає метрізацію. Наприклад, у мініатюрі "Мара" переважає ямбічних каденції. ( "На півника воріт, крутячи кирпатим носом, з кривляння водохресній маски й писані Мара сіла і чистить дбайливо своє копитце") (с.42).
Музичність, барвистість і ритмічність в даній збірці виробляє вживання прихованих колірних повторів: пожежа, горить, червоний, сонце, вогненний; на білому коні, по полю, перли.
На фонологічної рівні ритмічність збірки створюється переважанням в тексті однакових голосних і приголосних звуків, повторенням майже ідентичних звукових комплексів. ( "Поламані", "протоптана", "уколочени") (с.56), ( "опудало-чумічело") (с.56).
В уривку з тексту "Бабине літо" (с.43) в межах вокалізму провідною фонем є "О". Це фонологічної лейтмотив (домінанта). Ударне "О" пронизує ряд слів, утворюючи ланцюжок понять, які виступають у тексті як семантично зближені (негода, дощі, поламані, протоптана, уколочени). За допомогою цих, зближених в даному контексті понять, які характеризують непогожий день, також створюється певний ритм твору .
"Бабине літо":
Дует вітер, надуває негоду.
Дощ на дворі, в полі-туман.
Поламані, протоптана луки, уколочени зелені, вбиті колесами, пріхлиснути канчуком.
Скоро мине гуляння.
Стукнув останній червоний деньок.
Ударні голосні в тексті розташовуються в такий спосіб:
у е а о
о е о а
О а О
і про и о
о у а
у е а о
Розподіл ударних голосних дає наступну картину:
АІЕОУИ
Кiльк. 5131131
Достаток алітерацій і асонансів, переповнюють текст "По-солона", володіє гармонізує функцією. Очевидно, що прийоми звукового інструментування відповідають цілісної музичної організації творів. Такі й більш помірні і явно нарочиті, перебільшені звукоповтори, наприклад: "тиха річка тихо" (с.44), "вилинь, випливемо весна" (с.44).
Напевно, казковість надає тексту велика кількість слів із зменшувально-пестливих суфіксами ( "сніжинки", "вічка", "квіточки"). Велика кількість повторюваних суфіксів виконує рітмообразующую роль.
Особливу метрично, емоційність "Посолоні" створює порушення прямого порядку слів у реченні ( "йшов сніг білий") (с.55).
Рітмообразующім елементом в "Посолоні" є і впорядкованість у фразі мовних тактів:
розмила річка піски, 7/підмила берег, .5/підпливла до орешенью7/і пішла назад в берега.8//
вартував кулик поле, 7/ранняя пташка, 5/підчищали носок. 5//
По полю юрбою йшли дівчинки, 9/рвали Запашні волошки, 9/закликали зозулю. 7// (с.29)
У даному сегменті віддається перевагу мовним тактів певної довжини, тобто з впорядкованим кількістю складів, що теж створює ритмічність.
У складних або сильно поширених пропозиціях спостерігається певна закономірність у розташуванні і чергуванні великих і малих мовних тактів: початок фрази Ремізов будує з мовного такту середньої величини, в наступному такті число складів збільшується, а в кінцевих - різко зменшується (м. "Давним -давно 4/прилетів кулик з-за моря, 9/приніс золоті ключі, 8/замкнув холодну зиму, 8/відімкнув землю, 5/випустив з неволі воду, 9/траву, 2/теплу пору. 5 //")( с.29). Ця закономірність теж свідчить про індивідуальну манері РЕМІЗОВСЬКИЙ мови і створює особливий ритм його прози.
Кільцева композиція також простежується на синтаксичному рівні. Зазвичай початок і кінець казки обрамляються невеликими пропозиціями, частіше нерозповсюдження. Початкова фраза як би задає тон, ритм розповіді, називає тему. Кінцеве пропозицію підводить підсумок частину чи казки.
Ритм "Посолоні" утворюється і за рахунок вживання пропозицій з мовними тактами певної довжини. Найбільш поширені пропозиції, що складаються з одного, трьох і чотирьох мовних тактів.
Рітмообразующую роль у збірнику виконує і впорядкованість зачинив у фразах. Зазвичай вони мають структуру "жіночі" - "чоловічі", де "жіночі" - ненаголошені зачини, "чоловічі" - ударні зачини.
Першість в тексті іменників у формі називного та знахідного відмінків, перехідних і інфінітівних дієслів, надає ритмічність РЕМІЗОВСЬКИЙ прозі.
Дві сили "Посолоні" - її конкретний зміст і смислова потенція ритму - створюють треті величину - текст у повноті його естетичного буття. При цьому визначене з автором враження казковості, фантастичності створюється не тільки всім змістом збірки, але почасти і організацією ритму. Семантика ритму твору - це явище його літературного своєрідності.
У висновку роботи можна зробити наступні висновки.
Створюючи книгу "Посолонь", А. Ремізов використовував прийоми фольклорної пісенної і казкової традиції:
а) структурну цитацій ліричного заспіву необрядовому народних пісень;
б) рефрен атрибутивних формул, композиційно і функціонально близьких до пісенним словесним і фразовою повтором;
в) початкові формули російських казок.
А. Ремізов запозичив естетичні принципи символізму А. Бєлого.
У РЕМІЗОВСЬКИЙ текстах використовуються прийоми "симфонічного побудови":
а) використання повторюваних мотивів, анафоріческіх конструкцій;
б) створення нового синкретичного жанру, складовими якого є музика, рух і танець;
в) передача інтонації й почуття руху за допомогою типографським засобів (розбиття на склади);
г) повтори пропозицій, синтаксичних конструкцій, що заміняє у збірнику хід часу, що додають йому відчуття руху і ритм;
д) велика кількість алітерацій і асонансів, що володіють гармонізує функцією;
е) перебільшені звукоповтори ( "вилинь, випливаючи весна ");
ж) вживання ланцюжка паратактіческіх комбінацій дієслово - іменник для звукової оркестровки, яка досягається за допомогою граматичного паралелізму і тавтологічне сполучень ( "кувала зозуля ").
Збірка має кільцеву ритмічну структуру на "макро" - і "мікро" рівнях.
Рітмообразующіе ознаки виявляються на декількох структурних рівнях:
а) віршований оформлення тексту (використання версейной графіки, графічної прози, системи пропусків між абзацами);
б) використання паралельних синтаксичних форм і симетрії інтонацій;
в) вживання одноструктурних діалогів;
г) повторення ритмічного співвідношення між мовними пластами, тобто чергування авторського опису, розповіді оповідача і діалогів героїв;
д) повторення одних і тих же слів на початку і в кінці речення;
е) вживання слів, які в даному контексті набувають значення синонімів;
ж) використання слів близьких за фонетичному оформленню, що створює імітацію рими;
з) присутність традиційної рими, віршованих розмірів;
и) вживання прихованих колірних повторів;
к) на фонологічної рівні переважання у фрагментах однакових голосних і приголосних звуків, повторенням майже ідентичних звукових комплексів;
л) велика кількість слів із зменшувально-пестливих суфіксами;
м) впорядкованість мовних тактів і зачинив у фразі.
Примітки
