Символіка християнського календаря у творах Достоєвського

Захаров В. Н.

Одним з найзначніших виразів християнського характеру російської літератури стала творчість Достоєвського. Про це вже багато сказано і написано, але є і маловивчені аспекти. Серед них - як християнське світорозуміння письменника виразилося в його поетиці. Найчастіше писали про символіку християнських імен його героїв, символіку чисел, почерпнутих з євангельських притч, але майже нічого - про символи християнського календаря у творах Достоєвського.

Достоєвський був релігійним і в сорокові роки. На цей рахунок є спогади самого письменника, його листи братові, свідчення сучасників (чого варті, наприклад, гарячі суперечки Достоєвського з Бєлінським про Христа), але це майже ніяк не відбилося на його романи хронотопу. У сорокові роки Достоєвський вважав за краще наділяти символічними значеннями дати громадянського календаря (Перше квітня, Новий рік) і природну хронологію ( "білі ночі", пори року, дні і ночі). Він як би мислив світ від його старозавітного Створення. Вельми показові в цьому сенсі "Бідні люди", перший роман Достоєвського.

В. Е. Ветловская свого часу звернула увагу на те, що листування Макара Дєвушкіна і Варенька Доброселовой не випадково починається 8 квітня. Вона включає в себе міфічну передісторію - сім днів творіння, з чого випливає, що перший акт творіння (відділення світла від темряви) був 1-го квітня. І хоча це спостереження залишилося без розвитку, судження В. Є. Ветловской справедливо і можна розвинути її аргументацію.

У Достоєвського текст часто пояснює текст, і задану умисність початку "Бідних людей" можна пояснити іншими текстами автора та його героїв на першоквітневий тему. Так, сатирична концепція роману, по суті справи, розкрита у вступі до альманаху "Перше квітня", одним з авторів якого був Достоєвський: надувательскій день встановив шахрайський звичай в життя численних шанувальників, "які не задовольняються одним днем, а продовжують слідувати йому в усі інші дні і місяці року ". Світ як диявольська насмішка над людьми постає прозрівшого автору фейлетону "Петербурзькі сновидіння у віршах і прозі". У гнівних міркуваннях Кириллов з "Бісів" приходить до висновку, що якщо закони природи не пошкодували навіть Христа, то, "отже, самі закони планети брехня і дияволом водевіль "(10, 471). Кирилов не зрозумів і не прийняв Христа - в це самогубна нерозв'язність його трагедії, але в чому він правий - в подібної концепції світу Христу немає місця. Пізніше це устами Великого інквізитора скаже Іван Карамазов. Опускаю інші аргументи - зазначу, що у Достоєвського могли бути причини, щоб висловити своє неприйняття "лику світу цього" в сатиричної трактуванні теми Творіння світу, досить повно вираженою в одному з перших літературних листів юного Достоєвського: "Мені здається, світ прийняв значення негативне і з високою, витонченої духовності вийшла сатира. Попадися в цю картину особа, що не розділяє ні ефекту, ні думки з цілим, словом, зовсім стороння особа ... що ж вийде? Картина зіпсована і існувати не може! "(28; 1, 50). Недоречність подібних осіб в загальній картині світу (аж до князя Мишкіна і "смішного людини") стала однією з провідних тем творчості Достоєвського.

І. Д. Якубович, прийнявши здогад В. Е. Ветловской, доповнила аналіз хронології роману спостереженнями з творчої історії, в якій деякі епізоди роману збігаються з біографічним часом автора в 1844-му році. Хочу уточнити, хронологія "Бідних людей" повністю накладається на календар 1844-го року не тільки з початку і кінця роману, але і по всьому його тексту. При цьому примітно, що ні одна з дат з 8-го квітня по 30-е вересня не припадає на церковні свята. Достоєвський свідомо уникав навіть непрямі вказівки на свята Пасхального циклу, Іванова дня, Преображення, Успіння і Різдва Богородиці, Воздвиження Хреста Господня. Його герої пишуть листи як би навмисно або напередодні, або після свят: 5-го, а не 6-го, 14-го, а не 15-го серпня, 9-го, а не 8-го, 15-го, а не 14-го вересня. Правда, пішовши з тексту, християнський хронотоп залишився в підтексті роману. Так, проходячи напередодні Преображення повз церкву, Макар Дєвушкіна "перехрестився, у всіх гріхах покаявся та згадав, що негідно мені з Господом Богом умовляти "- і до церкви не зайшов:" зануритися в себе самого, і дивитись ні на що не хотілося; так вже, не розбираючи дороги пішов "(1, 77).

Введення християнського хронотопу в поетику Достоєвського відбулося в шістдесяті роки і було викликано осмисленням нею свого каторжної духовного досвіду в "Записках з Мертвого Дому ". Приступаючи до" записками ", Достоєвський був у влади біографічного часу, але в осмисленні своєї долі він спочатку зробив біографічне час "художнім", а потім і символічним. Як відомо, Достоєвський прибув до Омський острог в січні 1850-го року, про що й було сказано в першому газетної публікації. Достоєвський незабаром виправив січня на грудень, хоча в грудні був в Петропавлівської фортеці, 22-го грудня стояв на Семенівському плацу в очікуванні смертної кари, а у Різдвяну ніч з 24-го на 25-е грудня був відправлений по етапу в Сибір - і шлях в Омський острог тривав більше місяця. Такий часовий зсув знадобився авторові, щоб враження першого місяця перебування на каторзі завершилися Різдвяними святами, опис яких стає кульмінацією першої частини "записок". Різдво і святкова вистава дають арештантам можливість пожити "по-людськи", відчути себе людьми, на мить прокидається в них духовне і виникає ілюзія особистого "воскресіння з мертвих".

Ця ж метафора "воскресіння з мертвих" лежить у розвитку сюжету другу частини. Вона виражена у багатьох мотивах, але перш за все - в описі Великопісного говенія і Великодня, яке в порівнянні з описом Різдва дуже лаконічно. У такому лаконізмі є свій художній зміст: Великдень радісна, але болісне й сумно в "Мертвому Домі", вона як би йде у підтекст "записок", вона не розкриває, але означає сюжет другий частини і "записок" в цілому. Але якщо мати на увазі, що у Достоєвського текст пояснює текст, то один з таких ключів до сюжету "Записок з Мертвого Дома" - пасхальний оповідання "Мужик Марей "з" Щоденника письменника ", в якому сказано те, що не розказано в "Записках з Мертвого Дому", в ньому, як у фокусі, зібрані всі головні теми Достоєвського: народ, інтелігенція, Росія, Христос, які зійшлися в долі автора у двох спогадах - про святкування Пасхи на каторзі і про кріпосне мужика Марее. Каторжне спогад починається: "Був другий день світлого свята" (22, 46). Друге спогад: "Мені пригадався серпень місяць в нашому селі: день сухий і ясний, але кілька холодний і вітряний; літо закінчується, і скоро треба їхати до Москви знову нудьгувати всю зиму за французькими уроками, і мені так шкода покидати село "(22, 47). Оскільки заняття в гімназіях і пансіонах починалися в середині серпня, а переїзд і приготування до занять вимагали часу, то "пригода" з мужиком Мареев могло відбутися на початку або першої декаді серпня. Цій зустрічі Достоєвський надав глибокий символічний сенс, який став свого роду його почвенніческім "символом віри". Напуття Маре: "Ну і йди, а я ті услід подивлюся. Уж я тебе вовка в обиду не дам! - Додав він, так само материнському посміхаючись мені, - ну, Христос з тобою, ну йди, - і він перехрестив мене рукою і сам перехрестився. А пішов, озираючись назад майже кожні десять кроків. Марей, поки я йшов, усе стояв з своєї кобиленкой і дивився мені вслід, щоразу киваючи мені головою, коли озирався "- стало для майбутнього почвенніка знаком долі:" Зустріч була відокремлена, в порожньому полі, і лише Бог, може бути, бачив зверху, яким глибоким і освіченим людським почуттям, і якою тонкою, майже жіночно ніжністю може бути наповнене серце іншого грубого, по-звірячому неосвіченого кріпосного російського мужика, ще й не чекав, не гадав тоді про свою свободі. Скажіть, чи не є це розумів Костянтин Аксаков, кажучи про високе освіта народу нашого? "(22, 48-49). Як усвідомив цей епізод сам Достоєвський, вже тоді йому був знак Преображення, світло якого він, після того як пригадав цю зустріч під час Пасхи на каторзі, проніс через усе життя.

Так і в "Записках з Мертвого Дому" читач повинен здогадатися про значення пасхального епізоду в долі героя, похованого живцем і воскресає в "нове життя". Різдво і Великдень стають не тільки ключовими епізодами в сюжеті твору, але і хронологічними символами, що виражають головну ідею творчості Достоєвського - ідею "відновлення".

Символічний християнський хронотоп одночасно з "Записки з Мертвого дому" виник і в романі "принижених і ображених", де є і євангельський текст, і великодня сюжет, поява яких в романі явно викликано тим же "переродженням переконань", яке почалося на каторзі і завершилося до шестидесятих років, коли недавній петрашевець став переконаним почвенніком.

На каторзі Достоєвським відкрився рятівний сенс християнства. Виняткову роль у "переродження переконань" зіграло подароване в Тобольську дружинами декабристів Євангеліє, єдина книга, яку дозволялося мати арештантам. Значення цього Євангелія давно усвідомлено в дослідженнях про Достоєвського. Про це проникливо писали Л. Гроссман, Р. Плетньов, Р. Белнап , Г. Хетса. Зараз, завдяки книзі Г. Хетса, є науковий опис цього Євангелія, що Достоєвський не тільки читав, але й працював над ним усю свою життя. Навряд чи хтось із світових геніїв знав Євангеліє так, як Достоєвський, а був він, за виразного висновком А. Бема, "геніальним читачем". Примітно, що підсумком десятирічних, в тому числі і каторжних обдумування стала складена, але ненаписана стаття "про призначення християнства в мистецтві ", про яку він написав у Страсну п'ятницю 1856-го року барону А. Е. Врангелю: "Всю її до останнього слова я обдумав ще в Омську. Буде багато оригінального, гарячого. За виклад ручаюсь. Може бути, багато в чому з мною будуть не згодні багато хто. Але я в свої ідеї вірю і того досить. Статтю хочу просити прочитати попередньо Ап. Майкова. У деяких розділах цілком будуть сторінки з памфлету. Це власне про призначення християнства в мистецтві. Тільки справа в тому, де її помістити? "(28; 1, 229). Стаття залишилася ненаписаної - ніде було помістити, але погляд Достоєвського на цю тему виражений у всьому подальшій творчості. Це та "щира, природна і християнська "точка зору, яка подобалася у творчості Достоєвського Л. Толстому.

Євангеліє було для Достоєвського дійсно "Добра новина", давнім одкровенням про людину, мирі й Христа. З цієї книги Достоєвський черпав духовні сили в Мертвому Домі, по ній він вивчив читати і писати по-російськи дагестанського татарина Алея, який зізнався йому на прощання, що він зробив його з каторжника людиною.

Каторга змінила систему культурно-історичних координат творчості Достоєвського. Він став вести відлік часу вже не від Створення світу, а від Різдва Христового і не тільки сам переживав час як християнську містерію, а й наділяв цим даром своїх героїв. Йому відкрилися необмежені художні можливості євангельських текстів. Сліди їх уважного читання є в усіх творах письменника, починаючи з "Записок з Мертвого Дому" і "принижених і ображених ". Обговорення Євангелія стали ключовими епізодами всіх великих романів Достоєвського від "Злочини і покарання" до "Братів Карамазових ".

Не всі церковні дати мають символічне значення. У прямому значенні вони є лише календарними датами. Так, за іменин Іллюші, які припадали на Ільїн день (20 липня), можна точно датувати час дії роману "Село Степанчикова і його мешканці ". Або коли Пульхерія Олександрівна пише Родіону Раскольнікову про бажання "зіграти весілля в теперішній м'ясниці, а якщо не вдасться, за стислості терміну, то відразу ж після госпожінок "(6, 34), вона має на увазі конкретні терміни: "теперішній м'ясниці" - час після Петрова поста з 29-го червня по 1-е серпня, "після госпожінок" -- після Успенського посту, тобто після 15-го серпня.

Символічні значення в романи хронотопу виникають в інших випадках.

Зазвичай Достоєвський прив'язував місце і час своїх романів до реального простору і історичного календаря, але хронологічна та топографічна "точність", - часто усього лише ілюзія читача - правда, ступінь умовності в кожному творі різна. У Достоєвського є твори, в яких, кажучи стилем Поприщина, "нікоторий рік". Це "Двійник", "Господиня", "Білі ночі", "Неточка Незванова ", багато розповідей," Гравець "," Вічний чоловік ". Але навіть там, де рік вказано, це аж ніяк не означає, що він вивірений за календарем. Так, у біографічному часу автора була інша хронологічна послідовність каторжних вражень, ніж та, яка дана в "Записках з Мертвого Дому ". В" принижених і ображених "романне час починається "двадцять другого березня минулого року", треба думати -- 1860-го року, але пізня Великдень, яка була в романі в "конце квітня ", припала на весну 1861-го року, коли друкувався роман, і була вона 23-го квітня (у 1860-му році вона була 3-го квітня). Більш того, за влучним розрахунку роману Пасха не могла відбутися в "наприкінці квітня", так як зі смерті Сміта спочатку пройшло "п'ять днів", потім ще "дві тижня ", так що через три тижні після 22-го березня ніяк не міг настати "кінець квітня".

Очевидно, що для Достоєвського точний розрахунок часу за реальним календарем не мав значення, як і відсутність у ряді випадків остаточних конкретних адрес.

В той же час не випадково, що примирення Іхменевих відбувається на Страсний тижня напередодні Великодня, коли "Христос воскрес, всі цілуються і обіймаються, всі миряться, всі провини прощаються "(3, 383), і викликано воно пасхальним розповіддю самої Неллі про трагічну загибель її родини з-за немилосердною непримиренності Сміта.

В "Братах Карамазових" романне час починається "в кінці серпня ", наступного дня був уже у вересні, третій день, коли виявився "згубний дух" від померлого старця Зосима, був пісним вдень (середовищем або п'ятницею), відновлюється розповідь про судову помилку через два місяці, на початку листопада, у неділю напередодні процесу, який відбувся в Понеділок; що сталося на п'ятий день після суду, описано в "Епілог". Таких років, в яких "листопада на початку" (1-3-го листопада) припадав би на неділю, а 1-2 вересня одночасно було середовищем (п'ятницею не могло бути), в календарі небагато, але це ніяк не 1866-й рік, на який вказує автор, - і нічого поруч: не 1865-й, не 1867-й роки. З часу написання роману найближче 1881-й рік, але навряд чи його мав на увазі Достоєвський.

Разом з тим у Достоєвського є чимало творів, хронологія яких накладається на історичний календар. Такі "Бідні люди", в яких хронологія накладається на календар 1844-го року, "Злочин і кара" -- на 1865-й рік; романне час "Ідіота" починається в середу 27-го листопада, а це 1867-й рік; на другому вересневе воскресіння 1869-го року припадає фатальне початок "Бісів"; четвергом було 19-е вересня в романі "Підліток", що відповідає календарем 1874-го року. Але і цю умовну точність автор, коли йому потрібно, нарешті, йдучи на свідомі анахронізми, помітні уважному читачеві. Їх достатньо багато, щоб стати правилом. Так, почавши "Біси" 1869-м роком, Достоєвський у міру друкування роману переніс час дії на початок 70-х ( "187 ... рік"). Віднісши початок "Братів Карамазових" на тринадцять років тому, Достоєвський ввів в роман кінця події та факти 70-х років. Аналогічно відбувається "згущення" часу в "Записках з Мертвого Дому" і "Принижених і ображених".

Романи хронотоп Достоєвського умовні, і в їх умовності очевидні символічні значення. Так, осінь 1867-го року Достоєвський прожив у Женеві, на кілька днів виїжджав на рулетку в Саксон ле Бен; програвши там 5-6-го листопада всі гроші, він потрапив у безвихідне становище, з якого знайшов один вихід: "Тепер роман, один тільки роман врятує нас, і якщо б ти знала, як я сподіваюся на це! "(28; 2, 235). І справді, 24-го грудня він відправив першу частину "Ідіота" до редакції журналу "Російський вісник". Приїзд князя Мишкіна до Петербурга міг відбутися в будь-який день, тим більше, що події першої частини укладаються в один день, а поновлюються через півроку. Тим часом Достоєвський кілька разів підкреслює і пря?? о, і побічно, що все відбувається саме 27-го листопада і саме в середу. Звичайно, це не випадково: догляд Настасії Пилипівни від Тоцького приурочений до осіннього Юр'єву дня, яке припадало на 26-те листопада, і це знаменна збіг.

виразна внутрішня форма імені, по батькові та прізвища героїні роману "Ідіот" -- Настасья Пилипівна Барашкова: Анастасія - у перекладі з грецької мови встає, воскресають, її день народження припадає на Філіппов пост, серед шанованих православною церквою Анастасій є і Овечніца. У такому знаменну сполученні значень виникає символічний образ імені, виявляє характер героїні та її сюжетно-композиційну роль.

Або: вбивство студента Іванова відбулося 21-го листопада 1869-го року. Достоєвський переніс час дії роману на вересень і початок жовтня, зв'язавши художній календар з символікою православного календаря. Події роману відбуваються на тлі видатних церковних свят Різдва Богородиці, Воздвиження Хреста Господнього, Покрова Пресвятої Богородиці, що знаходить своє вираження в деталях авторського оповідання і темах розмов героїв. Достоєвський не назвав точної дати фатального скандалу, з якого почалося сюжетне час роману. Перші епізоди "передісторії" трапилися в початку вересня, далі "пройшло з тиждень", події поновилися "на сьомий чи восьмий день", у п'ятницю. У неділю на службу з'їхався "майже все місто", була "урочиста проповідь ", що вказує на свято, і в цей святковий день в романі об'явився Ставрогіна. Другим вересневим воскресінням в 1869-му році було 14-е вересня - день Воздвиження Хреста Господнього.

У Ставрогіна "говорить" прізвище (stаvrоs - по-грецьки хрест). Саме цього дня могла початися "Голгофа" великого грішника Миколи Ставрогіна, у якого була потреба "наіпозорнейшего хреста" і подвигу страждання і спокутування, але спроба сповіді обернулася новим зривом, результатом якого для Ставрогіна стали не розп'яття і воскресіння Христа, а зашморг Іуди.

Коли в романі "Підліток" герой пише: "різко відзначаю день п'ятнадцятий листопада "(13, 163), то ця дата багато про що говорить: 15-го листопада починається Філіппов, або Різдвяний піст, але, як у "Висновку" виникає тема Великого посту і накладається на ідею "записок" Аркадія Долгорукого, ясно, що і це невипадковий збіг: і Рождественський, і Великий піст містять ідею морального вдосконалення людини, її духовного приготування до Різдва та Великодня.

З всіх символічних дат церковного календаря виняткове значення має Пасхальний цикл. Про великодніх сюжетах в "Записках з Мертвого Дому" і "Принижених і ображених" вже йшла мова. До Великодня приурочено воскресіння з мертвих Раскольникова - його фізичне і духовне зцілення. "На другому тижні Великого посту", коли йому прийшла черга говіти разом з казармою, каторжники накинулися на нього: "Ти безбожник! Ти в Бога не віриш! - Кричали йому. - Вбити тебе треба "(6, 419). Потім він захворів: "Він пролежав у лікарні весь кінець посту і Святу". Під час хвороби йому увижається дивні і страшні сни про загибель людства, в яких могли врятуватися "тільки кілька людей, це були чисті і вибрані, призначені почати новий рід людей і нове життя, відновити і очистити землю "(6, 419-420). У снах сталося зцілення одержимого своєю ідеєю Раскольникова - це ясно позначилося вже на "другому тижні після Святий ". Аналогічно складається і доля Соні Мармеладової. Перш за її воскресіння також були хворобу й одужання. І нарешті, знаменна зустріч двох зцілитися, що подолали спокусу і спокуса: "Вони хотіли було говорити, але не могли. Сльози стояли в їхніх очах. Вони обоє були бліді й злі, бо в цих хворих і блідих обличчях вже сяяла зоря оновленого майбутнього, повного воскресіння в нове життя. Їх воскресила любов, серце одного укладало нескінченні джерела життя для серця іншого "(6, 421).

На Святий тижня Коля Іволгін здивував Аглаї - передав їй наодинці лист, підписана "Ваш брат кн. Л. Мишкін". Лист здалося їй дивним: "мені жахливо б бажане, щоб ви були щасливі. Щасливі ви?" (8, 157). Аглая глузливо кинула лист у свій столик, на завтра знову вийняла і заклала в "одну товсту" книгу, а через тиждень, тобто на Фоміної тижня, роздивившись, що "це був" Дон-Кіхот Ламанчський "", Аглая жахливо розреготалася - "невідомо чого" (8, 157). Чому розреготалася Аглая, повинен здогадатися читач. Так не тільки починається роман Аглаї і князя, а й виявляються культурно-історичні коріння літературного типу "позитивно прекрасної людини", що частково під сміх присутніх роз'ясниться в "лекції" Аглаї про Дон Кіхота і "лицаря бідного".

За проникливого судженню риса з кошмару Івана Карамазова, "Фома повірив не тому, що побачив воскреслого Христа, а тому, що іще перед бажав повірити "(15, 71). Так і Аглая на Фоміної тижня вгадала князя. В одному епізоді як би випадково зійшлися з волі автора Христос, Дон Кіхот, князь Мишкін.

На Великдень відбувається моральне самовизначення Аркадія Долгорукого в житті і в "записках".

Більше того, Достоєвського з повним правом можна назвати провісником нового жанру -- пасхального розповіді. У світовій літературі широко відомий жанр "різдвяного оповідання" (в українській традиції його часто неточно називають іншим жанром - "святочні оповідання"). Його зразок у Достоєвського - оповідання "Хлопчик у Христа на ялинці".

Великдень для Достоєвського - світлий "всесвітній християнське свято" (30; 1, 150; СР: 20). Як помітив ще у пасхальному фіналі "Вибраних місць з листування з друзями "Гоголь:" В російському людині є особливе участь до свята Світлого Воскресіння. Він це відчуває жвавіше, якщо йому трапиться бути в чужій землі ". І хоча Гоголя засмучувало небратство російської суспільства - невідповідність святкування християнського ідеалу, любов до Великодня він пояснював національним характером російської людини: "Але є в нашій природі те, що нам пророкує це. <...> Що є багато докорінної природі нашої, нами забутою, близького закону Христа - доказ того вже те, що без меча прийшов до нас Христос, і приготовлена земля сердець наших закликала сама собою Його слово; що є вже початок братства Христового в самій нашій слов'янської природі, і побратаніе людей було у нас ріднею навіть і кровного братерства; що ще немає у нас непримиренної ненависті стану противу стану і тих озлоблених партій, які водяться в Європі і які постачають перешкода непоборне до з'єднання людей та братньої любові між ними, що є, нарешті, у нас відвага, нікому несродної, і якщо постане нам усім якусь справу, рішуче неможливе ні для якого іншого народу, хоча б навіть, наприклад, скинути з себе раптом і разом всі наші недоліки, все ганебне високу природу людини, то з болем власного тіла, не пошкодувавши себе, як у дванадцятому році, не пошкодувавши майна, палили доми свої і земні достатки, так рвоне у нас все скидати з себе ганебне і плямують нас, жодна душа не відстане від іншої, і в такі хвилини всякі сварки, ненависті, ворожнечі - все буває забута, брат зависне на грудях у брата, і вся Росія -- одна людина. Ось на чому базуючись, можна сказати, що свято Воскресіння Христова воспразднуется раніше у нас, ніж в інших. І твердо каже мені це душа моя, і це не думка вигадана в голові. Такі думки не вигадуються. Навіюванням Божим породжуються вони разом в серцях багатьох людей, один одного не бувалих, що живуть на різних кінцях землі, і в один час, як би з одних вуст, ізглашаются. Знаю я твердо, що не одна людина в Росії, хоча я його і не знаю, твердо вірить тому і каже: "У нас раніше, ніж у всякій іншій землі, воспразднуется Світле Воскресіння Христове! "".

Вперше жанр великоднього оповідання у Достоєвського оформлений в оповіданні Неллі в "Принижених і ображених". Він представлений перший сном Раскольникова про побиття і вбитий "Савраски", передсмертним сном Свидригайлова про дівчинці-самовбивцю в "Злочині і покарання", розповіддю Макара Долгорукого про купця Скотобойнікове в "Підлітку", оповіданнями з житія старця Зосима в "Братах Карамазових". Шедевр цього жанру - розповідь "Мужик Марей" з "Щоденника письменника". Великодній розповідь як жанр пов'язаний з подіями Пасхального циклу (у Достоєвського це Великий піст, Страсна (Свята) тиждень, Великдень, Фоміна тиждень, Тройця). Великодній розповідь назідателен, його сюжети - "духовне проникнення" і "моральне переродження людини", прощення в ім'я порятунку душі і воскресіння "мертвих душ". Можна говорити і про пасхального значенні ідеї "відновлення" в творчості Достоєвського. Великодні сюжети багатьох його творів. Пасхалій епіграф до "Братам Карамазовим".

Як колись християнство висловило свій сакральний сенс у річному циклі церковного календаря, так і Достоєвський висловив таємний зміст своєї творчості в символи християнського календаря і ввів їх у художні хронотоп всіх своїх значних творів.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту www.portal-slovo.ru