Сатиричний портрет в аспекті концептуального дослідження (публіцистика А. І. Герцена)

Е.В. Ширина, Ростовський державний університет

А. И. Герцен - публіцист, що володіє яскравою творчою індивідуальністю. Його політична публіцистика була найбільш популярна в середині XIX століття, коли "витончено і мудро пролунав" Колокол "1857-1859 р. р. Зігравши свою історичну роль провісника нових ідей і форм, він явив світові оригінальний тип видання і продовжує бути високою школою майстерності "[1, 4].

В центрі уваги А. І. Герцена цих років була селянська реформа в самодержавної Росії, а в зв'язку з цим його гостро цікавили проблеми Росії, народу, особи, влади. Вони склали основу концептуального світогляду публіцистів-шестідесятніков.Концепт "влада" в сукупності з іншими характеризує особистість публіциста і розкриває багатий світ його мовної індивідуальності. Влада в самодержавної Росії розглядається А. Герценом в негативній оцінці як інструмент придушення особистості, насильства, загарбницької політики Росії, гноблення і поневолення російського народу. У широкому діапазоні понятійному влада показана їм у функціонально-асоціативному полі мовного означіванія на тлі сатиричної характеристики політичних діячів імператорських владних структур.

Асоціативні зв'язку концептуального поля "Власть" з'єднують фрагменти вербальної пам'яті (знань) автора, фрагменти семантичних і граматичних відносин і фрагменти образів свідомості, мотивів і оцінок [2, 193]. Вивчення мовних явищ у асоціативному аспекті дозволяє в повній мірі зрозуміти прагматику мовних способів автора в речемислітельной системі публіцистичних текстів, що відображають картину світу індивідуальним носієм мови за певної ідеологічної позиції групи журналістів, на чолі яких в 60-х роках стояв О. Герцен.

Сатиричний портрет настільки яскравий публіцистичний прийом, що дослідниками герценівського творчості не міг бути не помічений.

Однак спеціальних робіт з цього питання немає ні в журналістиці, ні в лінгвістиці. У певною мірою він відображений в наукових працях, спрямованих на вивчення публіцистичній діяльності Герцена. У цьому плані цікаві дві роботи: книга Л. Е. Татаринова [3] та монографія А. А. рооти [1, 4].

В першим йде мова і про багатство і різноманітті публіцистичних прийомів А. И. Герцена, у тому числі в одному з розділів дана й оцінка його сатиричного мистецтва, а також використовуються приклади з його творів, що демонструють експресивну і емоційну силу пародіювання в характеристиці осіб влади. Л. Е. Татаринова пише про гоголівських традиціях сатири А. І. Герцена, про його пафосною мовної енергії та нещадності стилю.

Під другий - у багатовимірному дослідженні творчості О. І. Герцена в історико-журналістському аспекті вивчення Вільної російської преси -- характеризується його мовний досвід у сатиричних малюнках, але представлений він в паралельних лініях аналізу журналістських питань, присвячених "Дзвони".

Наше дослідження спирається на ці праці, але, виділяючи спеціальним об'єктом концептуальну сферу публіцистів-шістдесятників в аналізі концепту "влада", необхідно обрашаться до сатиричних портретів для об'єктивної характеристики правлячої верхівки в Росії в роки найбільш напруженої політичної боротьби, щоб розвінчати аморальні і антинародні концепти самодержавної влади. Це одне із завдань. Інша полягає в тому, щоб глибше зрозуміти соціальну та мовну особистість А. І. Герцена, його мовні здібності, що поєднують публіцистичне мислення в мовній структурі тексту з глибокими знаннями художественновиразітельной системи мови і на цій підставі створити системно-типологічні картину сатиричного портрета в його публіцистиці.

В характеристиці політичних осіб державної влади епохи використовуються Герценом найрізноманітніші мовні засоби: гумор, дотепний склад, іронія, сарказм. Колись він сказав, що завжди знаходив "комічний бортик до трагічних подіям ". І цей факт розкриває ще одну особливість його сатиричного таланту, так прекрасно висловив в шаржований портретних характеристиках представників влади. Вони викликають сміх, але разом з тим і гіркоту від усього їх управління, що губить країну і народ, прирікаючи його на постійні трагедії.

В світлі дослідницьких завдань сучасної науки - інтегрованого пошуку наукової інформації - об'єднання журналістики та мовознавства в аналізі механізмів конструювання публіцистичного тексту дає плідні і нові результати, які розкривають мовні прийоми концентрації сатиричної думки в портретної характеристики та екстралінгвістичні фактори її мотивації. При цьому здійснюється і конкретне завдання - більш глибоке і систематизоване вивчення сатиричного портрету і як категоріального поняття в публіцистиці, і як маніфестації мовних прийомів, властивих А. І. Герцена.

Звідси встановлюється типологічна класифікація сатиричного портрета в творах А. И. Герцена за трьома позиціями його структурування:

1. За функціонально-тематичної, в історікособитійном ареалі: факти, події, явища, діяльність самого уряду, історичні особи, що стали об'єктом сатири.

2. За фактологічної основі, пов'язаної з конкретною особою, за достовірною інформації: зовнішній вигляд, одяг, манери, вчинки, індивідуальні прояви характеру, особливості спілкування.

3. За мовним прийомам пародіювання і сатири.

публіцист-шістдесятниками важливо було показати беззаконня самодержавної влади, беззаконня, розвал всякого суспільного і державного порядку. Ця думка, покладена в основу концептуального осмислення поняття "влада", стала для Герцена вихідної позицією і в сатиричних портретах історичних осіб, що входять до структури влади або підтримують її.

А. И. Герцен завжди своєчасно, оперативно та актуально виступав з викривальної характеристикою самодержавного уряду. Майже в повному обсязі піддалися різкій критиці і сатиричного осміянню всі чинні представники влади. Серед них царі (Олександр I, Микола I, Олександр II), Бенкендорф А. Х. (шеф жандармів, головний начальник III відділення), Долгоруков В. А. (військовий міністр, шеф жандармів), Муравйов М. М. (організатор придушення польського повстання), Панін В. М. (міністр юстиції), Путятін Е. В. (міністр народної освіти), Тімашов А. Е. (керуючий III відділом, начальник штабу корпусу жандармів), Ліпранді І. П. (чиновник з особливих доручень при міністрі внутрішніх справ), Філарет-Дроздов В. М. (московський митрополит), Катков М. М. (реакційний журналіст) та багато інших.

З них особливо часто піддавалися сатиричним оцінками Муравйов М. М., Панін В. М., Путятін Е. В., Тімашов А. Е. Назва Муравйова вішателя після публікацій Герцена стало загальним.

За даними покажчиків імен в трідцатітомном виданні творів А. І. Герцена в період з 1857 по 1867 р. р. воно згадувалося понад 100 разів.

Сатиричні портрети створюються Герценом як структури публіцистичного тексту, в відміну від художнього, де, незважаючи на реальну основу, головну роль відіграє вимисел. Пародія і шаржування в портретних характеристиках літературних персонажів типізують художній образ, узагальнено відображає конкретну дійсність.

В публіцистиці сатиричний портрет будується не тільки на реальному історичному факті, але і на справжній конкретики, згідно з тими даними, які історично обгрунтовані вчинками і діяльністю об'єкта сатири.

Кожна портретна замальовка сатиричного типу включає екстралінгвістичні матеріал (факт, подія), вказівка на конкретну особу або групу осіб і саму портретну характеристику, яку в сатиричному аспекті.

Наприклад, у зв'язку з поїздками Тимашева А. Е., начальника штабу корпусу жандармів, А. И. Герцен з уїдливим іронією пише в листі кн. Вяземському від 18 грудня 1860 р.: "Тімашов шукає купити шпигуна, щоб дізнатися, хто нам пише з Росії" [6, XV, 292]. У зв'язку з обідом на честь Муравйова вішателя: "Це кидає сумний світ на популярність Муравйова, вішають даремно, і на Москву, заливає шампанським його праці "[6, XVII, 225]. З приводу доносів в III відділення Філарета: "Філарет зробив гігантський крок до III відділення, він не нині-завтра дасть пісного киселю Долгорукову і буде митрополитом і шефом корпусу жандармів "[6, XVI, 102].

На підставі таких висловлювань можна судити про оцінку Герценом структур влади цієї пори, яку він саркастично викриває: самодержавна владу в Росії "не має ніякого змісту, вона - тільки сила, в ній немає обов'язків ".

Це аморальна, жорстока сила, спрямована проти народу, прогресу, реакційна і загарбницька. Опції її охоронні, каральні, процвітає хабарництво і чиношанування, обмежується свобода думки, знищується самоврядування в освітніх установах, діяльність царя даремна і безініціативні, у вищих сферах процвітає лицемірство і двоедушіе.

Безумовно, основну функцію в сатиричних портретах виконує третя позиція (мова та стиль), у той час як перші дві підводять до викривальної картині, але без них неможливо говорити про політичну сатиру А. І. Герцена. Вони визначають, наскільки вдалий і результативна була сатира в політичному русі 60-х років і наскільки є оперативними і динамічні були публіцистичні матеріали "Дзвони", вони обгрунтовувалися істинністю реального факту, взятого в якості об'єкта сатири, бо політичний портрет не допускає вимислу, він реалістичний за своєю суті. Але разом з тим ефективність сатири створювалася і художніми елементами, речетворческой, мовної здатністю автора в пародіюванні, що робило портрет сатиричним, викликало сміх обурення.

Таким чином, пародія є провідним компонентом сатиричного портрету, вона веде до шаржу і часто до політичного сприйняття його концептуальної структури. А. И. Герцен завжди вмів знаходити такі деталі, які робили портрет державної особи в самодержавної влади карикатурно і смішним. "Віктор Панін (це довга мера безглуздості, що панує у верхньому шарі нашого уряду) пустився в Ж. Санд і жартує про жіночої емансипації "[6, XVI, 121]. Портрет міністра юстиції викликає сміх безглуздою фігурою (його високе зростання постійно обігрується Герценом) і такими ж безглуздими розпорядженнями (о тілесних покарання жінок нарівні з чоловіками, звідси і згадка про Ж. Санд -- письменниці, що носить чоловіче ім'я та одяг).

В заголовку "Орли, леви і генерал-бас жандармського корпусу" [6, XV, 62-63] і в самому тексті пародійний портрет створюється подвійний алюзій на прізвища міністрів (шефа жандармів О. Ф. Орлова та "генерал-баса" жандармського корпусу А. Ф. Львова) і саркастичним побажанням винайти для них "мозгомер", "щоб дізнаватися градус розм'якшення мозку ", а також натяком на зміст байки І. А. Крилова: "А ви, друзі, як не сідайте, все в музиканти не годитесь".

Мовні засоби, за допомогою яких формуються сатиричні портрети в публіцистиці А. І. Герцена, грунтуються, як уже було сказано, на таких понятійних категоріях сатиричного жанру, як пародійність, шаржування і комічність. Як правило, перші два складають єдиний комплекс, вони найчастіше поєднуються у сатиричних портретних характеристиках.

Комічність спрямована на те, щоб викликати викривальний сміх, емоційну негативну оцінку, "сміх крізь сльози", за влучним висловом А. С. Пушкіна.

Матеріал текстів з сатиричними портретами дозволяє встановити декілька мовних рівнів:

1. Словотворческій.

2. Стилістичне пародіювання.

3. Мовна гра.

На словотворческом рівні розглядаються процеси створення неологіческіх номінативних форм: складних іменників, а також неподільних іменних словосполучень з атрибутивними відносинами між компонентами. І ті, й інші являють собою сатиричні одиниці мови.

Ефект їх значення полягає в смисловій несумісності частин, несподіваною для традиційного мовного освіти. Це особлива стилістична манера А. И. Герцена, публіциста і пародиста. Вона була помічена в окремих, але не спеціальних для поставленої проблеми журналістських дослідженнях, розрізнена представлена в текстологічного аналізу до зібрань творів А. І. Герцена. Однак як інтегрований об'єкт вивчення на стику журналістики та мовознавства описана не була і тим більше не отримала типологічної кваліфікації в системі сучасних досліджень мовної особистості у сфері її діяльності.

В семіотичному поле концептосфери А. І. Герцена ці структури займають значне місце саме в сатиричній характеристиці самодержавної влади (уряду, адміністративного корпусу, духовного, офіційного представництва і т. д.) Наведемо деякі з них:

1. Богомокріци, богосаранча, святорибіца (з натяком на лицемірну, прикриту благочестивої маскою політику, що викликає обурення, обурення і презирливо-принизливі оцінку);

2. Газетоборец, школоборец (о лютою боротьбі з опозиційною пресою і незалежним освітою); 3. Ліпрадовідние і павлоустие (натяк на характер діяльності чиновників влади і під радити її офіційної реакційної пресою). Сатиричні образи створюються за асоціацією з тваринним світом: слообразовательная структура аналогічна термінів-назв біологічних особин.

4. Ігнатьевскіе арештантські картузи (наказ військового петербурзького губернатора закривати укладеної при пересиланні верхню частину обличчя шапкою); ключові царства російської поліції; муравленное уряд (натяк на визнані владою заходи Муравйова-вішателя);

псалмоспівця шибениці, плетолюбівий граф, секолюбівий князь, чорнило III відділення (о доносах до жандармерії), чорний кабінет (найбільш реакційна частина уряду) і т. п.

Стилістичне пародіювання - контамінація різнофункціональних стилів у сатиричних цілях. Створюється найчастіше пародійної стилізацією складу, тобто навмисним побудовою тексту на змішуванні стилістичних шарів, які обираються автором як об'єкт імітації. Імітується стиль епохи, носіїв мови різного соціального середовища, індивідуальної культури, письменницької манери і т. д. У публіцистичних текстах пародійна стилізація має свою специфіку - конкретну віднесеної до певному історичному особі, що став "зразком" для сатиричної імітації його промови або для стилізованої структури авторського оповідання також з метою сатири. Насамперед треба відзначити, що А. И. Герцен володів найбагатшими ресурсами мовних стилів, що й дозволяло йому їх наслідувати. Це і літературно-художній стиль (включаючи байок, билинний, казковий, пісенний), офіційно-адміністративний стиль тієї епохи (ділової, канцелярський, документальний), священнослужітельскій (церковний, старослов `янська, біблійний), військовий, церемоніальний, розмовний і ін

Цільова установка імітації змішання стилів в його сатири - створити сатиричний підтекст (насмішкуватий, іронічний, зневажливий, саркастичний).

"От що Благовісна преосвященний митрополит Новгородський і Санкт-Петербурзький ... обер-прокурора Святійшого Синоду, сему стражеблюстітелю, що охороняє, яко пес вірний, паству господню, паству православну ... "[6, XIII, 290] - імітація мовних конструкцій церковного стилю, характерних мови графа А. П.

Толстова, а за змістом - його суті, доносів і шпигунства.

"... У чинності цим III відділення веліло зробити великий виноградний лист, який будуть тримати два жандармських офіцера, одягнених німфами "[6, XIV, 265].

А. И. Герцен зі знущанням пише про відвідини Тимашева О. Є., керуючим III відділенням, диспуту в університеті, на якому на його адресу лунали неприємні вигуки з приводу його істинних (жандармських) цілей відвідування, прикритих лицемірною маскою.

Пародійний сенс передається включенням в один стиль елементів іншої стилістичної тональності, наприклад, розмовно-побутової, зниженої лексики і фразеології в тексти з повідомленнями про державну місії, що вимагають і відповідного нормативного (високого) стильового оформлення: "... государ їздив

поговорити ...", "... Ми розповіли про його інтрижках", "Менщиков під сонцем Візантії?? пріє

в пальто, щоб показати форс "," ... гарний також і він ... що за муха його вкусила ".

Прийоми пародійної стилізації А. И. Герцен часто використовує у своїх заголовках публікацій.

Постачальники гра - прийом сатиричного означіванія, характерний Герцена і надзвичайно поширений в його публікаціях.

Ігрова стилістика стала предметом активного наукового інтересу сучасних вчених, лінгвістів та літературознавців. Цінність звернення до цієї проблеми за матеріалами публіцистики О. І. Герцена полягає в можливості врахувати велику різноманітність ігрових форм у мові його творів, що сприятиме розширення рамок наукових досліджень в теоретичному висвітленні одного з нових розділів мовознавства - поетики ігрового стилістичного мистецтва. Крім того, цей матеріал потрібен для вивчення закономірностей механізму публіцистичного мови у створенні сатиричних текстів, оскільки має свою підгрунтя, будується на реальних, фактичних даних. У художній літературі мовна гра часто буває розрахована на ерудованого читача, вимагає особливої ключа до розуміння сенсу письменника, включає загадки і ребуси, адресовані читачеві.

В основі публіцистичних мовних прийомів ігровий стилістики лежить фактична алюзія, гранично зрозуміла читачеві того часу. А. И. Герцен не зацікавлений у тому, щоб зміст сатиричного тексту був затуманений, навпаки, він посилає читача до відомих фактів і знань, які обіграються в сатиричних портретах.

Звичайно, для вивчення творчості публіциста в нашу епоху читачеві і дослідникові вже необхідна певна обізнаність. Зараз мовна гра Герцена, розгадування сатиричної алюзії тих років, зрозумілою тоді читачеві, зажадає знань і досвіду істориків в отриманні об'єктивної і достовірної інформації. У цьому випадку поетика ігровий стилізації може бути повноцінно пізнана тільки в співдружності вчених: істориків, журналістів і філологів.

Дослідницький план сатиричного майстерності, в рамках вивчення мовної особистості А. І. Герцена, базується на двох основних факторах: екстралінгвістичні (мотиви і фонові знання) і мовному (мовні прийоми сатири). Перші обумовлюють сутність сатиричного портрету у функціонально-асоціативному поле контексту, друга -- створюють сатиричний портрет.

Автор будує ігрову стратегію на достовірної інформації про об'єкти сатири, отриманої "Колоколом" від соратників, співробітників, з листів, особистих вражень, повідомлень в офіційній пресі, з документів, наказів, розпоряджень влади. В обробці матеріалу Герценом враховувалися риси зовнішнього та внутрішнього вигляду реальних історичних осіб. Джерелом пародіювання була також мова, вчинки, конкретна діяльність, особисте життя. Можна провести кілька відповідностей за даними персонажа сатиричної публіцистики "Дзвони" в ігровому полі тексту.

Високий зростання В. Н. Паніна неодноразово пародіювала Герценом в його сатиричному портреті. Обігравання цього факту вело до створення незабутнього, комедійного і шаржований образу: жираф в андріївською стрічці, довга мера дурниць, на антенні краса і т. д.

Адміральський титул Е. В. Путятина обігрується використанням в його сатиричної характеристиці морської лексики: моряк Путятін, Нептун освіти, грізна тінь морського омара, тризуб красномовства. Пародійний портрет Н. А. Муханова (товариша міністра народної освіти) в ігровій стилістиці створюється саркастичним натяком на його придворне звання - "обер-фор-шнейдер (Нарізувачі дичини) освіти, ріже його крильця і падає ". Аллюзівний принцип в сатиричному аспекті з'єднує його придворної обов'язок і державну діяльність, у результаті створюється метафоричний пародійний образ: ріже крильця і освіта. В імені Муравйова (вішателя) обігрується факт його участі в жорстокому придушенні польського повстання.

Постачальники гра у творчій уяві А. І. Герцена будується, як правило, на каламбурною принципах по контрасту, суміжності і подібності: "... замість олександрівскою конституції Костянтин Миколайович привіз миколаївську шибеницю ... "[6, XVI, 238];" Шапка Мономаха не тільки важка, але й велика, на очі падає "[6, XIV, 218];" Я ... передав громадському ганьби загрози поліцейських Брутов і Кассиев "[6, XVI, 126].

Особливо цікаві в текстах Герцена каламбурною антропонімів. Мовний маніпуляцією він конструює нові імена - ономасеми. Сатиричне звучання отримує основний ім'я в додатковому мовному компоненті, вираженому експресивною формою з урахуванням будь-які деталі і факту в біографії: Муравйов вішатель, Долгоруков-Слухач (натяк на жорстокі репресії у Польщі - Муравйов і заохочувальну політику уряду, зокрема, жандармського корпусу -- Долгоруков);

Лужина Вірний (о вірнопідданських шпигунської діяльності харківського губернатора),

Апраксин-Бездненскій (про генерал-майора почту, керівним придушенням селянського повстання в с. Безодня) та ін

З мовних способів ігрової стилістики А. И. Герцен найбільш часто використовує: 1. Переосмислення імені зміною його морфемного структури, або сатиричної етимологією: - про графа Ростовцева Я. І. - Яків, Яків Ентузіаст (з натяком на його зрада декабристів). - Про міністра народної освіти Норов А. С.: "О, Учителю Авраамій-бен-норов!" - З іронією, в біблійній стильовій манері.

-- про Каткова М.М.: - недарма Бейборода

(псевдонім Каткова) нагадував спокон віків

Майбороду (донощик у справі декабристів - натяк на завзяття "доносити через пресу"). - Про графі Адлерберг А. В., міністра імператорського двору - "вище цих гір і орлів нічого немає "- пародія на основі буквального перекладу прізвища ADLER - орел, BERG - Гора.

2. Фонемний-графічне розкладання мовної одиниці (імені), часто в поєднанні з аллюзівним компонентів (з якої-небудь сатирично обіграються межі):

-- "Що за троечная їзда у вузьких провулках, чого й чекати не було від довго-руковской і дліннопанінской

трійки з кульгавим Строгановим в корені "[6, XV, 105] - метафорична і метаніміческая форми за подібністю з трійкою коней (про комісію трьох з переробки проекту про університетах); - "Пальто Менщікова і сорочка Муравйова вішателя" [6, XIV, 303] - Йдеться про кн. А. С. Меншикова, яром захисника кріпосницьких прав дворянства, з сатиричним натяком на характер його діяльності, що передаються нової основою слова.

З цим прийомом стикаються і порушення в сатиричних цілях орфографічних норм написання імені, наприклад, свідома заміна великої літери на малу і переклад антропонімів у ад'єктивних оціночну форму:

"... ростовський іезутізм не змусив нас пошкодувати про Вяземському! "[6, XIII, 305] .- натяк на донос Ростовцева А. І., а також на позицію Вяземського в іронічній оцінці його цензурних нововведень.

3. Сатирична аллюзівная імітація в мові.

Заголовок публікації "Козел і осел" (XV; 31) містить подвійну алюзію на мовний епізод, роз'яснень у тексті. Митрополит (школоборец) Ісидор у відповідь на образливу фразу генералад'ютанта Ржевуським на його адресу сказав: "Таких козлів, як я, в Росії всього троє, а таких ослів, як ваше превосходительство, дуже багато ".

Герцен ж використовує цю фразу з пародійним натяком на приниження осіб, які займають високі пости.

Відтворенням фрази Муравйова, яка стала афоризмом, - "Я не з тих Муравйових, яких вішають, а з тих, які вішають "- пародіюється образ" дикого сатрапа "самодержавного православ'я.

В мовній грі, пародійної стилізації, в словотворческом мовному процесі з результатом сатиричного ефекту лексична і граматична тканина публіцистичного тексту (нормативна структура) переплітається з художественновиразітельной (експресивна структура), що веде до складної мовної мережі в створення сатиричного образу. Тим самим позначається прикордонна область текстуального простору в співвіднесеності природних, матеріальних, штучних, реляційних понять в структурах висловлювань. У процесах породження сатиричного сенсу існуючі дійсно готівку форми мови, завдяки новому мовного пласту, в результаті маніпуляцій словесних знаків переводяться в технічний метамова, опис одного через інше. І в такому разі реальна дійсність мотивує мовну фікцію і мовну вільність автора, але інструментіруется в тексті творчою уявою і його мовний здатністю.

Такий механізм створення сатиричного портрета в публіцистиці, наочно демонструють у політичних матеріалах А. І. Герцена. Вивчення мовних прийомів сатири публіциста не лише цікаво для дослідників його мовної особистості, але має і пізнавальне теоретичне значення в розкритті публіцистичних механізмів речетворчества, з урахуванням історичних фонових знань, мотивів конструювання тексту за реальною конкретики, для виявлення рідкісних способів пародіювання, оригінальних за структурою та функції, розкривають здатності автора ефективно впливати на читацьку аудиторію.

А. И. Герцен оцінював сатиру як найважливіший засіб у боротьбі з вадами суспільства і неспроможною, що губить народ самодержавної владою. Він писав: "Сміх - одне з найсильніших знарядь проти всього, що віджило і ще тримається бог знає на чому " [6, XIII, 190].

Список літератури

1.Роот О. Герцен і традиції Вільної російської преси/А. Рооти. - Казань: Изд-во Казанського ун-та, 2001.

2.Караулов Ю. М., Сорокин Ю. А. та ін Російська асоціативний словник./Ю. Н. Караулов, Ю. А. Сорокін// Прямий словник: від стимулу до реакції. - М., 1994 .- Кн.1.

3.Татарінова Л. Е. А. И. Герцен/Л. Е. Татаринова. - М.: "Думка", 1980.

4.Санніков В. З. Російська мова в дзеркалі мовної гри/В. З. Санніков. - М., 1999.

5.Рахімкулова Г. Ф. Олакрез нарциса. Проза Володимира Набокова в дзеркалі мовної гри/Г. Ф. Рахімкулова. - Ростов-на-Дону, 2003.

6. Герцен А. И. Собр. соч.: У 30 т. - М., 1958 р.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.vestnik.vsu.ru