Головна книга

Юрій Мінералів

Ця стаття - про великого російського письменника XX століття Михайла Опанасовича Булгакова (1891-1940), про його «головною книзі» - всесвітньо славетному романі «Майстер і Маргарита ». Безліч авторів встигло написати статті та книги про сам Булгакова і про роман; є і товсті кніжіщі. Читач, який вирішить пуститися в плавання з цим широко розкинувся літературним водам, причалить до самим екзотичним берегів, ознайомиться з нетривіальною чином думок, хто пише про письменника людей, з несподіваними припущеннями, спантеличують парадоксами та іншої грою розуму, а крім знайомства з різдва булгаковського твору, його світоглядних і літературних джерел, отримає і цілу розсип відомостей про самому письменника та його життя. Однак тут є одна особливість.

Сюжет роману Булгакова, якщо дуже коротко, про те, як в радянській Москві 30-х років несподівано появлется сам сатана зі своїм почтом, і суспільство записних атеїстів виявляється абсолютно беззахисним проти насмішник, але воістину страшних «Надприродних» діянь цієї компанії. Одночасно у формі «роману в романі »розповідається остання сторінка земного життя Ісуса Христа; причому багато подробиць цього другого оповідання не збігаються з тим, що йдеться про розп'яття Сина Божого в Євангелії. Нарешті, сюжетна лінія про Майстра і Маргариті - історія кохання зацькованого і доведеного до психічного захворювання талановитого письменника і заміжньої жінки, дружини якогось великого радянського працівника.

Нагадавши все це, відзначимо і те, що атеїзм до зовсім недавніх років був зовсім не тільки офіційної ідеологічної нормою, але й реальною межею світобачення великого числа громадян. Природно, що в руслі такого світорозуміння булгаковський сюжет усвідомлювався як чиста фантастика та булгаковський сатана Воланд - просто як літературний образ. Йому давалися самі цікаві алегоричні трактуванням, а ось пряме православно-християнський погляд на цю фігуру було, в основному, чуже які пишуть про роман авторам. У них як атеїстів просто не вкладалося в голові, що можна всерйоз говорити про існування сатани.

Тут корисно нагадати: М. Булгаков був старшим сином відомого -православного богослова, професора Київської духовної академії Афанасія Івановича Булгакова (1859-1907), людини і духовного письменника настільки цікавого, що він заслуговував би окремого грунтовного нарису. Рано (у шістнадцять років) він втратив батька, а їхні взаємини у період дорослішання Михайла були, як це часто трапляється, досить складні. Але атмосфера батьківського будинку, великі богословські пізнання батька, ймовірно, обривки його бесід з товаришами по службі по академії - все це разом не могло не вплинути в тому чи іншому відношенні на дорослішає підлітка. І глибоко природно, що православно-християнська «закваска» дала про себе знати в романі М. Булгакова, який писався протягом останніх дванадцяти років його життя, а закінчувався вже під час передсмертної хвороби (М. Булгаков, подібно батькові, помер, не доживши до п'ятдесяти, від хвороби нирок і, маючи медичну освіту, передбачав свій швидкий кінець).

Згадуючи про таку споконвічній «розчини», ми, звичайно, аж ніяк не хочемо сказати іншого -- того, що письменник нібито був протягом життя доброчесним прихожанином, ні в чому не сумнівався, не здійснював гріхів і т. п. Навпаки, у своєму ставленні до віри Булгаков явно і неминуче пройшов через те, через що пройшли майже всі його сучасники, що опинилися в післяреволюційному державі під найпотужнішим пресингом антирелігійної пропаганди. У цьому сенсі він розділив долю (або, точніше сказати, страшну біду) інших найбільших російських радянських письменників. Ми хочемо нагадати про інше. Крім того, що роман "Майстер і Маргарита "- потужне художній твір, написаний разом і дивно глибоко, і захоплююче, роман Булгакова - твір, повернувши душі багатьох наших сучасників до християнства. ПРО6 цьому є чимало живих визнань і свідоцтв. Оскільки такі свідчення - незаперечний факт, мимоволі ставиш запитання, що сприяє такому впливу на душі людей художнього твору. Впадає в око, що в романі, як то кажуть, чітко (до того ж дивно чітко!) розставлені акценти. І Добра і Зла тут дається можливість конкретно проявити себе і словом, і ділом. У підсумку читач має можливість зробити особистий свідомий вибір, і вибір цей, як показує життя, читачі Булгакова роблять однозначно на користь сил Добра. Виростивши багато християн, роман не виплекав сатаністів.

Сказане вище містить в собі непрямий відповідь на зустрічаються час від часу (при обговоренні роману з різними людьми) закиди Булгакову - зазвичай щирі, але кілька прямолінійні. Автору ставлять в провину, що Воланд у нього має не тільки зловісні, а й деякі зовні привабливі риси. Він, наприклад, запрошує Маргариту ніч пробути «королевою» свого сатанинського балу, то є найголовнішою відьмою, але натомість, терплячи до її прохання, з'єднує її з кілька років тому зниклим кудись Майстром (нагадаємо, що той був арештований за безпідставним звинуваченням, і хоча після закінчення слідства і його відпустили, він добровільно пішов в лікарню для душевнохворих). Злодійства Воланда і його свити у Булгакова то романтично-барвисті, то навіть (знову-таки зовні) спрямовані на «Відновлення справедливості» - караються донощики, хабарники, грубіяни, бюрократи і т. п.; тобто мале зло наказує силою Зла з великої літери). Проте чи можна визнати недоліком те, що Булгаков (слідом за Достоєвським) в повною мірою змальовує «тягне» до себе людини бік Зла? Можливо, в це міститься щось розходиться з духом Православ'я?

Згадаймо судження святого праведного Іоанна Кронштадтського: «Судячи з злобним дій сатани в світі, по безлічі і силі їх, можемо здогадуватися, який великий, могутній дух був сатана, колишній Денница. <...> З цього злому величезному колос, сатані, судіть, які речі великі, благо, преукрашенное, пресвітла, могутнє, розумне створення був перш сатана ». Або ці слова святого: «Вся тварь свідчить про нескінченну «доброти і правді Творця, сам сатана і його аггели своїм ганебним буттям і всезлобнимі підступами над людьми доводять безмірну добрість і правду Творця, бо хто був перш за сатана і його аггели: які рідна, які скарбниці великих благ, і чого вони втратили за своєю рішуче-довільної невдячності, гордості, злості і заздрості проти Господа? »

Як видається, Булгаков як раз прагнув творчим своєю уявою «Схопити» таку суперечливість природи зла. Напевно, людина, письменник здатний до цього лише частково. Коли-то другой православний святий, єпископ Ігнатій (Брянчанінов), так висловився про спроби письменників говорити на релігійні теми (на прикладі книги М. В. Гоголя «Вибрані місця з листування з друзями »):« Видно чоловік, який звернувся до Бога з горячностио серця. Але в справі релігії цього мало. <...> Він письменник, а в письменника неодмінно «від повноти серця уста глаголют », або: твір є неодмінна сповідь автора, здебільшого їм не розуміють ... книга Гоголя не може бути прийнята цілком і за чисті дієслова Істини. Тут змішання: тут між правильними думками багато неправильних ».

Навряд Чи художній твір здатне уникнути такого «змішання» правильного з неправильним. Але можливі різні їх пропорції. І великий талант Булгакова заздрий Істини невідступно.

Інша «Насторожує» риса роману - розповідь про страту Ісуса в ньому помітно розходиться з Євангелієм. Тут можна було б просто послатися на природу художнього творчості, твори якого, як правило, «фантазія на тему» життя (у широкому сенсі). Але, спираючись на чорнові варіанти роману, частково опубліковані, можна охарактеризувати суть цих розбіжностей досить конкретно. За романом, Понтій Пилат робить спробу врятувати Ісуса (Ієшуа), переконуючи юдейського первосвященика Кайфу (у ранніх варіантах Кайяфі) випустити його з нагоди свята Великодня, але той «безстрашно» відмовляється, та ще й загрожує самому Пилата тим, що, можливо, хтось підслухав, як той клопочеться за «державного злочинця». В одному з варіантів ця сцена розгортається далі так:

«Пилат посміхнувся одними губами і мертвим оком глянув на первосвященика. - Хіба диявол з рогами ... - І голос Пілата почав муркотати і переливатися, - хіба тільки він, один душевний всіх релігійних нелюдів, які зацькували великого філософа (тобто Ієшуа - Ю. М.), може підслухати нас, Кайяфа, а більше нікому ».

цитований ранній варіант роману називався ще не «Майстер і Маргарита», а «Копито інженера », й історію про Понтія Пілата і Ієшуа в ньому розповідав в спекотний день на Патріарших ставках у Москві якийсь іноземний «інженер». Цей «іноземець» підсів до двох бесід письменника ( «інженерам людських душ», за тодішнім розхожій висловом), як і в загальновідомому опублікованому варіанті. Але відрізняється ряд деталей. Коли редактор журналу «Богоборец» Берліоз кидає зауваження, що «В євангеліях зовсім інакше» розказано про Пилата і Христі, іноземний «Інженер» відповідає: «Мені видніше». На раду ж самому «написати Євангеліє» (його дає поет-атеїст Іванушка Бездомний) розвеселившись раптом «інженер» відповів:

«Блискуча думка! Вона мені не приходила в голову. Євангеліє від мене, хи-хи ...»

Іншими словами, «інженер» (тобто що з'явився в Москві сатана) і справді підслухав колись розмову Пилата з іудейським первосвящеником, і саме він, сатана, розповідає в цьому варіанті роману свою особливу версію земної загибелі Боголюдини! Виходить, що тут письменник Булгаков ясно мотивував ті відступу від текстів Нового Заповіту, які вирішив допустити у своєму романі.

В пізніших варіантах Булгаков ускладнив початковий задум. Воланд як і раніше починає свою розповідь на Патріарших, але потім його продовження бачить уві сні поет Іван Безпритульний, який потрапив до психіатричної лікарні (після загибелі Берліоза під колесами трамвая у відповідності з прогнозом Воланда). Нарешті, оповідачем стає Майстер (роман якого про Пилата перечитує Маргарита). Характерно, що в усіх перерахованих випадках оповідає не автор Булгаков, а його герої: прийом, який, строго кажучи, свідомо знімає претензії до самого художникові в неканонічному викладі богонатхненним текстів.

Остання - Те, що претензії по названих приводів письменнику, так вибудувати художній твір, некоректні літературознавчих, логічно, людськи (і як завгодно ще) - гранично очевидно. Проте життя показує, що роман вабить до себе огудників (у тому числі й наділених вченими ступенями), які з запалом критикують не його художню сторону, а церковно-релігійну, так би мовити. Чи не Виростивши сатаністів, роман зростив деяких несамовитих недоброзичливців, цей «сатанізм» йому ж самому приписують. На цю тему робляться доповіді на конференціях, так і публікації є. (Хоча це виходить за рамки нашої теми, зауважимо, що є й такі автори, які чи не всю російську художню літературу оголошують гріховної. Забавніше за все те, що - слідуючи такій логіці - мало б сенс для початку перейменувати їх власні документи: з дипломів кандидатів філологічних наук у дипломи кандидатів «гріховних наук». За тією ж логікою гріховно і будь-яке «мирське», не молитовне заняття, будь ти швець або лікар, - А тому «шаленим жертвуються» варто було б не носити взуття і не лікуватися у лікарів. Однак характеризуються пориви за своєю природою мають мало спільного з логікою.).

Можна було б назвати і згадані публікації, і їхніх авторів, але навряд чи варто робити їм рекламу. Вони, як і кожен, мають право на власну думку з будь-якого приводу, але нехай вже самі «пробиваються до читача». Найбільш переконливий аргумент «за» роман Булгакова - всесвітня слава цього його твори, відкритого близько сорока років тому, негайно перекладеного на рекордну кількість мов і з тих пір неухильно нарощує свій літературний авторитет. Однак припустимо, що все людство, у тому числі й автор цих рядків, охоплено у своїй читацької любові до роману душепагубним помилкою, бо не відрізняє добро від зла, і лише окремі прозорливці зрят в корінь і зраджують «Майстра і Маргариту », так би мовити, своєї особистої« світської анафемі ». Саме світської та мирської - бо анафемі церковної цей твір ніколи не піддавалося.

Припустивши для більшої об'єктивності цю саму прозорливість «окремих прозорливців», хочеться, проте, констатувати деякі факти.

користувачі твір Булгакова, як і творчість його автора в цілому, не тільки ніколи офіційно не засуджувала наша церква (яка звичайно без коливань вимовляє своє авторитетне засуджувальне слово, якщо справа того заслуговує, - нагадаємо хоча б відому історію з якимсь блюзнірським фільмом, показаних у свій час по телеканалу НТВ). Зовсім навпаки: можна було б навести висловлювання великих діячів сучасного православ'я, церковних ієрархів, на тему душекорисно роману «Майстер і Маргарита». Зрозуміло, може, напевно, знайтися де-небудь (припустимо і це!) не тільки безпідставний мирської демагог, а й зовсім інший автор - якийсь чоловік, одягнений сану священика, який щиро висловить свою негативну думку про «Майстра і Маргарити». Однак окрема особа, людина (у тому числі церковнослужитель), може і помилятися. Його думку в будь-якому разі носить приватний характер і не є думкою церкви. Так до нього і ставитися слід - як до особистої думки, не більше. Взагалі ж православ'я - віра добра по суті своїй, обережна в оцінках; це ж не католицизм (католицизм, у своїй «полювання на відьом» колись знищив на вогнищах безліч дівчат і жінок, який знав інквізицію, єзуїтство та ін.)

торкнемося навіть і такий момент, істотний для читачів, які сповідують православ'я. Віруючі люди переконані у факті незримого присутності в нашому світі того, про кого згадано в наведеному вище висловлюванні святого праведного Іоанна Кронштадтського. Навряд чи цей «інженер» міг би нейтрально ставитися до такої помітного на нашій планеті творінню російського письменника, яке стількох людей привело до церкви і в якому, з іншого боку, стільки сказано про нього самого. З іншого боку, непомітно впливати на людські уми «інженер» цього вмів у всі часи. Це останнє теж має сенс пам'ятати, коли спостерігаєш, як нині відкрив Своїх чиїсь уста для гнівливо дискредитації «Майстра і Маргарити».

Майстри - Головного героя книги - по її сюжету, піддавали незаслуженої цькування у пресі дрібні, недобрі, нечесні і до того ж таємно заздрили його величезного таланту люди. Сама книга Булгакова, великі художні достоїнства якої незаперечні, також не заслужила тріумфально-оскаженілої цькування за явно надуманими приводами - Цькування, прихований «підтекст» якої для людей недурний абсолютно ясний. Але тут вже авторам знову ж таки самим, як то кажуть видніше. Одне лише варто пам'ятати: «Хто в яке слово використовується, - на зорі християнства писав св. Петро Дамаскін, - Той отримує властивість того слова, хоча цього і не бачать недосвідчені, як бачать мають духовність ».

М. Булгаков створив ряд великих творів, але всі вони немов би не промальовував ні справжніх розмірів його величезного таланту, ні тих особливих його граней, які засяють пізніше в «Майстра і Маргарити». Треба було прожити ту важке життя, що йому треба було як письменнику, щоб піднятися до цього свого вершинного твори.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.mineralov.ru/litved.htm