Образ радянського обивателя в співаної поезії Олександра Галича

Ничипора І. Б.

В піснях В. Висоцького і Б. Окуджави, Ю. Візбора і А. Городницького, А. Галича і А. Дольського, Ю. Кіма та Е. Клячкина різними художніми шляхами висловилися ментальний склад сучасника, кардинальні історичні зрушення і катаклізми серединних десятиліть століття і сучасності.

В бардівському багатоголоссі спадщину Олександра Галича (Олександр Аркадійович Гінзбург, 1918 - 1977) зайняло особливе місце. Починав свій творчий шлях у другій половині 1930-х рр.. як цілком благополучний радянський драматург і поет, що пройшов через участь в студіях К. Станіславського і О. Арбузова, з переломних 1960-х рр.. він поступово стає творцем пісенно-поетичного епосу - за словами В. Шаламова - "енциклопедії нашої життя ", в якій філософська глибина з'єдналася з освітленням "виворітного", часто хворобливих сторін російської історії та сучасності, поневоленого тоталітарними догмами індивідуального і суспільної свідомості. Його пізня поезія, включаючи і творчість емігрантського періоду, за всієї художньої самобутності, разом з багатьма творами В. Висоцького, Ю. Кіма та ін стала органічною складовою трагедійне-сатиричного напряму в авторській пісні, яка у повноті висловило вільний, непідцензурній дух бардівського мистецтва.

Характерна для синтетичної бардівської поезії тенденція до створення різнопланової персонажних сфери стосовно до творчості Галича виявилася ключовою. У його многогеройном і багатоголосому пісенному світі виведена панорама характерів і типів - Строкатих за своїм соціально-психологічного складу. В "рольової" поезії Галича саме цим в тій чи іншій мірі дистанційований від авторського "я" персонажам передається право вести розповідь; нерідко в колізії їхніх приватних доль, відбитих у оповідному слові героїв, відображаються грандіозні контроверзи національного буття - будь то "старий конармеец "(" Розповідь старого кінармійці "), представник бюрократичної номенклатури ( "Історії з життя Клима Петровича Коломійцева ... ") або навіть сам вождь (" Поема про Сталіна ") ...

В багаторівневої персонажних характерології пісень Галича в якості одного з центральних виступає образ радянського обивателя, від імені якого в ряді пісень вибудовано розповідь. Дане соціально-психологічне явище в творах Галича гетерогенно: найчастіше це представники простонародної середовища, як, наприклад, колишні в'язні, радянські робітники, службовці і т. д.; але разом з тим носіями обивательського свідомості можуть виступати і герої, мають чималий соціальний статус, - як директор антикварного магазину ( "Балада про те, як ледь не зійшов з розуму директор антикварного магазину ... ") або" депутат міськради "Клим Петрович Коломийцев. Художня надзавдання поета-співака при зображенні соціальних характерів позначеного ряду полягала в дослідженні глибин народної свідомості; того, як - часом в міфологізованому вигляді - сприйняті цим свідомістю офіційні ідеологічні схеми і реалії повсякденного буття. У обивательської психології і породженої нею "вторинної" міфології про радянського життя Галичу важливо відшукати як ознаки духовного каліцтва, несвободи, так і парадоксальне, часто інстинктивне протиставлення душевної щирості, вихолощених з соціальної дійсності цінностей загальнолюдського порядку -- клішірованному тоталітарного дискурсу.

Одне з перших творів, де Галичем створюється поки ще багато в чому збірний образ обивателя, - пісня "Атлант, або балада про майора Чистова" (1966).

В побутовому, зовні невигадливо розповіді оповідача проступає фантасмагорична реальність тоталітарної дійсності. Фантастичний сон героя ( "Мені приснилося, що я - атлант,// На своєму плечі, - куля земний! ") і особливо чудове" прозріння "змісту цього сну "майором Чистовим,// Що завідує буквою" Ге "" розкривають буття пересічного обивателя в умовах несвободи. Образ оповідача тут двупланов, бо в його сні про себе як "Атлант", з одного боку, проявилася залежність від радянської человекобожеской утопії, але з іншого -- здатність душі до польоту в спонтанному пориві творчого натхнення. Подібна незвідність героя до однозначної ролі передана в його оповідному, емоційно двобічної промови, де крізь готовність до самоподавленію заради існування в Системі ( "І годині о десятій нуль-нуль// Я і зовсім той сон забув") дисонуючих нотою проривається іронічне сприйняття цієї Системи, неусвідомлене для себе самого недовіру до неї:

І відкрив він моє досьє,

І на чистому аркуші, педант,

Написав він, що мені у сні

Нині снилося, що я - атлант [1]

В піснях Галича образ обивателя виповнювався і в ракурсі "колективного" розповіді - як, наприклад, у "Баладі про малярів, опалювач і теорію відносності "(1962), де вже в ігровому заголовку, тип якого був дуже поширений у Галича і в бардівської поезії взагалі, намічений іронічний модус авторської думки.

Основним предметом зображення стає тут мислення пересічного радянського обивателя -- "маляра", що веде розповідь як від власного обличчя, так і від імені "напарника", що надає розповіді розширювальне звучання. Через анекдотичне пригода як повідомлення грубником "жахливою історії "про те, як" наші фізики проспорілі// Іхним фізикам пари ", відображеної в пластиці просторічні вимови героїв ( "чуйствуем", "Щось", "іхним", "полуклініка") у повноті розкрилися ментальні риси "homo sovieticus ". Свідомість героїв, що втратила в результаті катастрофічних зламів національної історії духовну вкоріненість, виявляється деформованим під впливом шор офіційної пропаганди, в результаті чого воно набуває утопічну, міфогенную природу. Офіціозні, лжемессіанскіе гасла про апріорно перевагу радянського над західно-капіталістичним, потрапляючи на грунт обивательського світовідчуття, породжує безліч фобій в ставленні до навколишнього світу. Планетарний розмах "доленосних" експериментів повністю витісняє з поля зору персонажів масштаб повсякденному дійсності, накладаючись на традиційні слабкості національного характеру:

Всі тепер на кульці навскіс і схопився,

Шиворот-навиворіт, набакир:

І що ми з вами думаємо день - ніч,

І що ми з вами думаємо ніч - день ...

І що ж тут за робота, якщо вночі день,

А потім назад не день, а ніч!

В зображенні Галича характерним для обивателя стає онтологічне нерозрізнення сутнісного і поверхневого, часте додання "коливань" лінії партійної пропаганди глобального, чи не буттєво значення. З цим пов'язаний рождающий комічний, а часто і гротескові ефект "зазор" між об'єктивною значимістю обставин життя персонажа і трактуванням їм цих обставин. Як у оповіданнях М. Зощенко 1920-х рр.., "дрібниці" повсякденності, побачені в "гулліверовской" оптиці, здатні тут підпорядкувати собі буття. У піснях Галича фантастичні сюжетні повороти, як у випадку з чудовим воскресінням Єгора Мальцева ( "Балада про свідомості", 1967), "посмів" померти всупереч партійним гаслам, гротескно загострюють зображення утопічною реальності і обивательського існування в ній:

Центральна газета

оповістила світло,

Що більше діабету

В країні радянської немає!

Зрозумій, що з цим, кореш,

Не можна пустуй!

Зрозумій, що ти позориш

Родиму друк!

"Балада про те, як ледь не зійшов з розуму директор антикварного магазину ... "(1968) по своїми жанровими параметрами нагадує трагікомедію, тональність якої обумовлена саме розбіжністю настрою оповідача - великого радянського ділка, який розповідає про себе на прийомі у психіатра, і об'єктивного ефекту від всього розказаного. У соціально-психологічному плані у пісні точно прописана мова радянського функціонера, з характерними евфемістично оборотами і знову освіченими фразеологізмами: "намолов мені дачку в Кратово,// намолов мені "Волгу"-матінку! ". В" новеллістічном "повороті гостро "драматургічного" сюжетного дії пісні, пов'язаного з візитом в антикварний магазин "старушенцій", що принесла "на комісію "" пластиночки з промовою Сталіна ", відбувається відкриття "виворітного" сторін нетривкого обивательського існування персонажа. Розповідь героя про цю подію несподівано набуває підвищено емоційний, щирий, майже сповідальний характер:

Ось і вникнемо в даний факт, друзі

(На добре ж сиджу, не на дрантя !):

Мені і взяти не можна і не взяти не можна -

Те Чи геній він, а чи немає ще?!

В індивідуальному обивательському умонастрої перебільшено переломилася історичні віхи, пов'язані з настанням брежнєвських "заморозків", знаменували згортання "оттепельного" вектора на десталінізацію суспільної свідомості. Через одиничний епізод, у психологічно достовірних деталях поведінки й мови оповідача ( "Я матки в душі, а сам з усмішечкою "), у плетиві окостенілих канцеляризмів з живою розмовною мовою явлена пошкодженості масової свідомості, зацикленого на брехливою, нестійкою ідеології ( "І цвяхи мені мозок багаторазове:// Чи то геній він, а чи немає ще?! ") і в міру внутрішнього, ще неявного саморуйнування Системи болісно переживає ідеологічні проломи: "Вказівка б чиєсь цінне -// Та немає його, вказівки! ". Мішенню авторської сатири стають тупики політизованого мислення, а предметом художнього дослідження виступає багатоскладовий, таящее в собі глибинну конфліктність вплив пануючої ідеології на реалії повсякденного існування персонажів: "Вони сперечаються там, вони сваряться!// Ну а я - вирішуй, а мені -- безсоння !".

Художнє осмислення внутрішнього світу радянського обивателя і властивостей що визначає його психологію соціальної дійсності часто має в співаної поезії Галича новеллістічную основу, що передбачає "сценічно" зображення колізій повсякденності, її конфліктних вузлів, що розкриваються поетом у синтезі реалістично-конкретних і умовно-фантастичних форм.

В зв'язку з цим виділяються три рівні існування обивателя в галічевскіх піснях: сімейно-побутовий, суспільний, рівень історії.

сімейно-побутова сфера обивательської життя виведена в таких творах, як "Червоний трикутник ... "(1964)," Історія, що проливає світло ... "(1969), "Страшна історія, яку я почув у привокзальному шалманів" (1969) і ін

Пісня "Червоний трикутник, чи товариш Парамонова", написана, за висловом автора, "від імені ідіота", вже в заголовному колірному епітеті містить пародію на атрибути офіціозу. Предметом зображення виступає тут сфера особистого життя героя, його сімейна драма, викликана скороминущим захопленням на стороні і змалювали в трагікомічній, відвертому оповідному оповіданні ( "ось стою я перед вами, немов голенькі ..."). У це оповідання "вбудовуються" мови і "тьоті Паші" об "аморалку", і дружини героя - партійної чиновниці Парамонова, чиї мовні жести передані наскрізні, комічно пофарбованими психологічними ремарками ( "вся стала чорна "," як побачила мене, вся стала червона "і т.д.). В дусі часу приватне життя персонажів стає предметом партійного обговорення, невигадані колізії сімейних відносин переводяться на мову офіціозних кліше, що виявилося, зокрема, у великій кількості совєтизму в репліках героїв: "заліпили строгача з занесенням", "за радянську сім'ю зразкову "...

В плані художнього осягнення обивательського свідомості примітна оповідна манера оповідача. За видимою "ідіотичне" наївністю у сприйнятті влади Системи, за спробою "боязко" слідувати фарсової логікою, нав'язуваної вже розкладається тоталітарної дійсністю ( "І на жаль я їх брав так відчував,// І папірець, що я псих, їм зачитував "), приховано жало тонкої, уїдливо усмішки над абсурдністю що відбувається. Особливо значимі в цьому сенсі імпліцитне пародіювання ходульних радянських формул, що приводяться для "самовиправдання" ( "І в моральному, кажу, моєму образі// Є розтлінної вплив Заходу "), двуплановое - на межі "серйозності" і рішучого осміяння - зображення фарсової драматургії партійного судилища, за допомогою чого Галич-художник розкривається як оригінальний майстер комічного епізоду:

Ну як про Гану - все в буфет за сардельками.

Я і сам би взяв кіло, так погано з грошима.

А як викликали мене, я знітився від боязкості,

А із залу мені: давай всі подробиці !..

В композиційному і інтонаційному ладі пісні, в передачі психології героя особливо велика роль рефренів. В авторському пісенному виконанні вони витримані в інтонації задумливою відчуженості від невільною повсякденності, сумної, навіть філософського іронії над нею. Тут голос оповідача, внутрішньо підноситься над описуваним подієвим поруч, наближається до голосу авторського ( "Ой-ей-ей,// Ну прямо - ой-ей-ей!"), і тим самим у суперечливих переплетеннях обивательського світовідчуття намацуються симптоми відторгнення їм ідеологічного диктату.

"Від особи ідіота ", за визначенням Галича, написана і" Балада про доданої вартості ". Гостросюжетний оповідання про не відбувся внаслідок "революції в Фінгаліі" отриманні героєм тітчиної спадщини пофарбовано в колорит розмовної, усно, почасти навіть розрахованого на театралізований ефект слова. Тут розкривається психологія героя, який "науковість марксистську плекав", "вивчав" Капітал "з "Анти-Дюрінгом". У його монолозі, який включає в себе і оповідному "обробку" інших "голосів" (текст заповіту, слова "друзів-боржників", офіційне повідомлення про революцію в Фінгаліі), в іронічному світлі виявляються глибинні комплекси сформованого в умовах тоталітаризму свідомості. Це і боязнь героєм самого факту отримання спадщини, який би виділив його на тлі загальної посередність ( "тема якась слизька -// Чи не марксистська, ох не марксистська! "), І осіла в обивательської картині світу пам'ять про народного табірному досвіді, яка актуалізується тут у зв'язку з майбутнім зіткненням з владою: "Ну бельишке в портфель, щітка, мильниця:// Якщо відразу візьмуть, щоб не поневірятися ... ". У підсумковій антитезі офіціозних догм, "штучок марксових" і природних людських прагнень у фінальній частині твору оголюються хвороблива фантасмагорично потрапила в полон "авторитетного" дискурсу реальності, переживання обивателем своєї ошуканості Системою на рівні особистого досвіду:

Негідники, кричу, лобуряки ви!

Це все, я кричу, штучки Марксова!

Ох, немає на світі сумніше повісті,

Чим про цю додаткової вартості ...

А я ж її - від цього до цього,

Від цього до цього!

І ось тепер я повний псих!

А хто не псих? ..

Автор, передаючи право ведення розповіді герою-обивателю, часом виступає в піснях Галича і як "слухач", вдумливий Свідки розповідають людської історії, з поворотами якої він зіставляє власний соціальний досвід.

Таке співвідношення автора і персонажа заявлено вже в назві пісні "Страшна історія, яку я почув у привокзальному шалманів ", де сам простір шалманний сприяє атмосфері неофіційно-довірчого, розрахованого на вузьку аудиторію оповідному розповіді. Для оповідача-обивателя дрібний випадок втрати паспорта і невдалий жарт при його відновлення ( "Ти давай, мовляв, у пункті п'ятому// Напиши, що я - єврей! ") в дусі кафкіанське абсурду обертаються життєвою драмою. Галічевскому зображенню обивательського буття і свідомості близькі роздуми І. Бродського в есе "Катастрофи в повітрі "(1984) у зв'язку з" котлованом "А. Платонова - про те, що в постреволюційній епоху поневолена тоталітарним дискурсом нація стала "жертвою своєї мови", а сама мова - "виявився здатним породити фіктивний світ і впав від нього в граматичну залежність ". [2] В емоційно неоднорідною, трагікомічній тональності пісні Галича фольклорна стилістика, що виявилася, зокрема, в характерних зверненнях оповідача до слухачам ( "браття-други"), надає описаним подіям розширювальний сенс, влучно відображає загальнонародний досвід. Політизовані догми розростаються тут до глобальних масштабів, а стиль мовлення "особливого" стає продуктом фіктивного псевдобитія суспільства: "Ми стоїмо за справу світу,// Ми готуємося до війни ... ".

Грандіозні хитросплетіння советской історії у Галича часто не просто розкриваються у приватних садибах пісенних персонажів, але й постають у дзеркалі простонародного, обивательського свідомості, яке, як правило, висвітлюються, доводить до логічного завершення ухильні кліше офіційної демагогії.

Так відбувається в пісні "Історія, що проливає світло на деякі дипломатичні таємниці, або про те, як все це було насправді "з підзаголовком "розповідь закрійника". У даному випадку слово оповідача нерідко виявляється під взаємопроникнення з іронічним словом "всезнаючого" автора, який знає передісторію доль персонажів - перш за все героїні, чию "маму за зв'язок з англійцем// залопатілі в сорок восьмому". Завдяки введенню образу оповідача створюється ефект "серйозного" сприйняття офіційних установок, що впливають на динаміку новеллістічного, почасти авантюрного сюжету (історія з сержантом, дипломатичний скандал і ін). Мовою цих установок часів "холодної" війни і намагається говорити герой, в зображенні ж Галича даний мова перетворюється на знеособлюють маску, на що поет не раз зазначав у своїх інтерв'ю [3] ( "забули, що для нашої епохи// Не підходять ці "ахи" та "охи" "; "Прямо їхньої пропаганди - як масло!"; "Борець за прогрес і за світ "). У хльостким розмовному слові оповідача дипломатичних еківоків постають у їх справжньому значенні: "Раз, мовляв, ви ображаєте лордів нам -// Ми вам теж написано в щи ". І лише у фінальній, що звучить на межі відчаю репліці "закрійника" його голос наповнюється нотами гірко-іронічною авторської рефлексії: "До чого ж усе, браття, нудно і скушно".

Різнобічно зображена в піснях Галича і сфера суспільних відносин, суб'єктом яких виступає обиватель.

Так, в "Уривки з репортажу про міжнародної товариської зустрічі з футболу між збірними командами Великої Британії та Радянського Союзу "(1969-1970) в стрімкому розгортанні "сценічної" ситуації футбольного матчу предметом сатиричного зображення стає "хамелеонская", продиктована спекулятивним політизованим свідомістю мова спортивного коментатора. Але особливий художній інтерес представляє монолог програв радянського спортсмена - "аспіранта ... Володі Ляміна". Те, як в його мови, - де блискуче прописана пластику розмовно-зниженого мови, - побічно передана лозунгово стилістика висловлювань партійного начальства, робить відчутним глибинний комплекс обивательської агресії, обумовлений невербалізованним розчаруванням в авторитеті влади, перебуванням у стані вакууму ідеологічних орієнтирів:

І піде тепер мурижево -

Федерація, хренація:

Як, мовляв, ти не зробив рудого?

Де ж твоя кваліфікація?!

Вас, засранців, опікується і плекаєш,

А ви, суки, нам марает престиж!

Ти ж, радянський - ти ж чистий, мов кришталь:

Почав робити, то вже роби, щоб не встав !..

Радянський обиватель чиновного високого рангу, з його ментальністю, особливостями мовної особистості, місцем у громадському житті, - "на повний зріст" постає в пісенно-поетичному циклі "Історії з життя Клима Петровича Коломійцева, кавалера багатьох орденів, депутата міськради, майстра цеху, знатного людини "(1968-1970).

В як основного оповідача виступає тут радянський партійний функціонер, з яким і трапляються "історії", що ілюструють як його тип свідомості, мовну особистість, так і загальний клімат брежнєвського часу. Авторське ж, пронизана тонкою іронією слово звучить перш за все в розгорнутих заголовках пісень ( "Історія про те, як Клим Петрович повстав проти економічної допомоги слаборозвиненим країнам "та ін.) Жанрова строкатість цих пісень (публічні виступи героя, що виконується їм "колискова" племіннику, відвертий неофіційний розповідь про закордонну, стилізований під фольклор "плач" дружини Клима "з приводу запою її чоловіка" і т. д.) визначила різноманіття мовних ситуацій, моделей мовного поведінки персонажів у сферах їх особистого та суспільного життя.

Відкриваюча цикл "Історія про те, як Клим Петрович виступав на мітингу на захист світу "нагадує фарсове дійство і являє багатство галічевского поетичного ідіостіля. Якщо спочатку герой постає у побутовій домашньої обстановці і колорит його розмовної мови переданий лексико-синтаксичними, інтонаційними засобами ( "у моєї жінки, запитайте у Даші", "почалися у нас подначкі та байки"), то з п'ятої строфи, коли Коломийцев потрапляє в сферу "обкомівську" офіціозу, змінюється темпоритм, мелодійний малюнок його промови, [4] походять тепер на "гучне ораторство". [5] Як видно в пісні, безпорадний партійний мова паразитує на сакральної церковно-богослужбової лексиці: "В ДК йде утреня// На захист миру". Кульмінацією стає пафосний виступ героя на мітингу проти "ізраїльської вояччини", обертаються "театром абсурду": "Як мати, - кажу, - і як жінка// Вимагаю їх до відповіді! ". Стилізоване під популярні для тієї епохи "листи простих робітників" виступ перемежовується у пісні з внутрішньої, вже позбавленої партійного гриму, мовою героя, який розуміє всю брехливість ситуації ( "Це, сучий син, піжон-порученец// Переплутав у метушні папірці!"), але підтримує її своєю серйозністю.

Мислення обивателя, підпорядковане словесної безлепіце гасел, які знаменують, з точки зору поета-співака, "повне руйнування слова"; поневолення свідомості "чортівщину загальної підміни" (Л. А. Аннінський [6]), - стають головним об'єктом сатири Галича. Призначення ж поетичного слова полягає, на переконання барда, в звільнення особистості від страху залежності від шаблонів мови [7], що породжують обессмисленную реальність.

Подібна внутрішня деформація непогано по-своєму Коломійцева під гнітом панує в суспільстві кон'юнктурного дискурсу еківоків і недомовок очевидна і в "Вибраних уривках з виступів ..." героя. "Комічна виразність несподіваною рими "(Ю. В. Мальцев [8]) (" ЦК -- чувака "та ін), тавтологічне повтори-зсередини поетичного тексту дискредитують демагогічні недорікуватість обивателя і значної частини соціуму: "Ми мислимо, як наше рідне ЦК// І особисто ...// ви знаєте -- хто !..". осіли у глибинах масової обивательської психології, носієм якої і виступає Коломийцев, тоталітарні догми формують, як показує Галич, важко зживає міфи про себе і навколишньої дійсності, хворобливі комплекси невільного свідомості ( "З бесіди з туристами з Західної Німеччині ").

Але мовна особистість Коломійцева цікава автору і тим, що в ній крізь казенні штампи "осовеченного" мови проривається живе прояв індивідуальності. В "Історії про те, як Клим Петрович домагався, щоб його цеху присвоїли звання "Цеху комуністичної праці" "в перипетії боротьби героя з місцевою та столичною номенклатурою ради присвоєння його цеху, що проводить "колючий дріт ... на весь наш соцтабір", високого звання виявляються, нехай в спотвореному вигляді, російське правдоіскательство, жага до абсолютної істини - незалежної від "тонкої" партійної лінії. Зіткана з діалогічних реплік, ритмічно Врятовано мовна тканина пісні являє химерне поєднання офіціозного недорікуватості і експресивних розмовних обертів:

А я кажу,

Матко кажу:

"Піду, - Кажу, -

В обком! "- кажу.

А в обкомі мені все те саме: "Не лізь!

Не долдонь, як паламар поминання!

Ти ж партєйний людина, а не Зюзя,

Повинен все ж таки мати розуміння !..".

Зворотним стороною політизованого мови і мислення Коломійцева виявляється його глибинна незадоволення радянською дійсністю. Це почуття проступає в "науково-фантастичної історії", складеної Климом в вигляді колискової для племінника. У її віднесеній до далекого майбутнього і вбрані в казкову образність сюжеті ( "у дві тисячі сімдесят третьому році ") проглядаються риси утопічного світовідчуття обивателя, який бачить можливість здійснення "героїчних" гасел своєї епохи лише у віддаленій перспективі. А тому звучання цих гасел в проникливому оповіді героя знаходить гірко-іронічну тональність, близьку до захованого в підтексті авторського голосу:

І робот-Топтун, мовчазний і мордасті,

Мені пиво з горошком квашені подасть,

І висловлюсь я, так би мовити, кажучи:

"Не зря ж ми страждали і гинули не дарма !..".

Реалізуючи свій талант вдумливого і глибокого побутописця дійсності, [9] Галич навмисно вміщує свого героя в гущу не розрахований на повноцінне існування людини радянської повсякденності ( "Історія про те, як Клим Петрович повстав проти економічної допомоги слаборозвиненим країнам "). Зіткнення який звучав у заголовку офіціозного тези з побутовою невлаштованістю опинився закордоном радянського обивателя видає занепад політичних слоганів. Упереджені уявлення персонажа про закордон ( "в готелі Опера засратом в "Паласі" ") стикаються з реальним психофізичним станом Коломійцева, вимушеного заради економії валюти харчуватися радянської консервної "салакою" за "руб чотири копійки". На мовному рівні цей стан виявляється в підвищеній експресії словесних виразів героя: лайливих обертів, просторічних форм ( "до нутро Просолов"), індивідуального словотворення ( "з переляку поклала мені одну лише салаку ").

Персонаж галічевскіх пісень виявляє свою безпорадність в навколишньому світі, і в цьому сенсі глибинний зміст сатири Галича полягає в художньому розкриття згубного впливу тоталітаризму на індивідуальне світовідчуття, мовну особистість людини. Проте й у спотвореному, обдуреним ідеологією обивательському свідомості Коломійцева поет-співак - через симптоматичну "застереження" героя - виявляє елементи тверезого, неприємного розуміння сучасності: "І вся жисть їх закордонна - лажа!// Навіть гірше, вибачте, ніж наша! ". Протистояння індивідуальної, в тому числі і мовної, картини світу безликій тоталітарного стилю утворює одну з найгостріших колізій всього пісенної творчості Галича.

Внутрішній світ обивателя в зображенні Галича набуває об'ємну перспективу завдяки тому, що постає не тільки в синхронному зрізі радянської дійсності, але і в призмі історичного досвіду, пов'язаного, зокрема, з подіями революції, громадянської війни, а також зі сталінськими і "оттепельнимі" десятиліттями, що отримає масштабне ліро-епічне осмислення в поемі "Роздуми про бігуна на довгі дистанції (Поема про Сталіна)" (1968-1969), зміст якої вагомо для розуміння простонародного, обивательського свідомості, обтяжені тягарем історичного досвіду існування в Імперії.

В "Розповідь старого кінармійці" (1970-1971) оповідному оповідання колишнього борця "за пролетарський гуманізм" являє в ланцюзі виразних епізодів історичні витоки крайнього звуження особи рядового "homo sovieticus ", яка навіть на вербальному рівні виявляється підлеглою ідеологічних шаблонів:

І так людям сказав комдив:

"Погане справа, братці-вершники,

Ганьба і трепет не за гріш!

А гади лікарі-законники

Твердять, що тиф розносить воша !..".

<...>

І тільки слово було сказано,

Як я зрозумів, що бути йому:

Зловив жида чотириокого -

І втопив його в Дону ...

Нарешті, в узагальненому вигляді образ обивателя, що втілює покірність тоталітарної несвободі, у ряді пісень Галича постає в безпосередньо авторське, сатирично загостреному слові - у "Баладі про чисті руки" (1968), "Пісні без назви" (1968), вірші "Століття нинішній і століття минулий "(1968-1970). безсторонньо знання про замовчуваний історичної реальності ( "А танки йдуть по Вацлавській бруківці") протиставлені тут обивательські "премудрість жувати, і мукати, і слухати", здатність "спати спокійно, опускати п'ятаки в метро" ... В етичних коріння громадського протесту поета-співака таїлися витоки його глибинного, непримиренного конфлікту з історичним часом:

Так от, значить, і спати спокійно,

Опускати п'ятаки в метро?!

А судити й рядити на кой нам? -

"Нас не чіпай - і ми не тро ... ".

Ні! Зневага по самій суті

Ця формула буття!

Ті, хто обраний, і ті судді ?..

Я не вибрано. Але я - суддя!

( "Пісня без назви ")

Отже, в складному галереї образів обивателів, що склала істотний пласт персонажних світу співаної поезії А. Галича і явлена в багатстві жанрово-стильових форм, виявляється характер трагедійного "прочитання" видатним бардом "тексту" російської історії ХХ в.

Осягаючи конкретні умови існування обивателя в сімейно-побутовій, громадській, історичного життя, малюючи його мовна поведінка і психологічний склад, Галич художньо досліджував ірраціональне заломлення офіціозних ідеологем в масовій свідомості, сферу народної "міфології" радянських десятиліть, що давало змогу наблизитися до узагальнень про корінні рисах національної ментальності, що проступають у кризові історичні епохи.

Список літератури

1. Тексти творів А. Галича наведені за вид.: Галич А.А. Твори. В 2-х т. Т.1. М., Локид, 1999.

2. Бродський І. Менше одиниці: Вибрані есе. М., Видавництво Незалежна Газета, 1999.С.272.

3. "Вірю в торжество слова "(неопубліковані інтерв'ю А. Галича). Публ. А. Е. Крилов //Світ Висоцького: Дослідіть. та матеріали. Вип.I. М., ГКЦМ В. С. Висоцького, 1997.

4. Оглоблина Н.М. Проблеми буття в циклі віршів А. Галича "Історії з життя Клима Петровича Коломійцева "//Філософські аспекти культури: матеріали наук.-практич. конф. 1997 р. (секц. "Російська література") / Под ред. Романової Г.Р. Комсомольськ-на-Амурі, 1998.С.98.

5. Фрумкин В. Не тільки слово: вслухаючись у Галича// Заклинання Добра і Зла: Сб/Сост. Н. Г. Крейтнер. М., 1991.С.233.

6. Аннінський Л.А. Щаслива нещасна Росія Галича// Аннінський Л.А. Барди. М., 1999.С.103.

7. "Вірю в торжество слова" (неопубліковані інтерв'ю А. Галича) ... С.373.

8. Мальцев Ю.В. Менестрелі// Світ Висоцького: Дослідіть. та матеріали. Вип.III.Т.1. М., ГКЦМ В. С. Висоцького, 1999.С.301.

9. Рассадін С.Б. Я вибираю Свободу (Олександр Галич). М., 1990.С.16.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.portal-slovo.ru/