Лєсков Н С - Трагічне і комічне в сказу Н. С. Лєскова «Лівша»

Одним з найбільш цікавих творів М. С. Лєскова є сказ "Лівша", або "Сказ про тульському косому шульзі і про сталевий бліх". За завісою іронії, навіть деякої нереальність описуваних подій письменник приховує безліч питань, безліч проблем російського життя, які часто мають досить трагічний характер.

Мабуть, найсерйознішою проблемою, поставленої Лєсковим в "Лівша", є проблема незатребуваність російських талантів. У заключній, двадцятий, главі автор зауважує: "Власне ім'я лівші, подібно іменами багатьох найбільших геніїв, назавжди втрачено для нащадків ". Велика кількість людей, які мають досить великий владою (Платов, государ Микола Павлович та ін), "у своїх ... людей були дуже впевненими і жодному іноземцю поступатися не любили ", але далі слів і гордості за свій народ справа не заходила, освіти не було, а якщо й було, то тільки для багатих; генії вмирали в бідноті, так і не використавши дарований їм понад талант ... В інших державах, наприклад, в Англії, все навпаки. Майстрів було не так багато, але дбали про них дуже ретельно: і навчання, і робота, і прекрасні умови для творчості ...

Лівша - Непоказний мужичок, з видертими "за науку" волоссям, одягнений, як жебрак -- не боїться йти до государя, тому що впевнений у своїй правоті, як своєї роботи. Опинившись в Англії, він прагне зрозуміти військові хитрощі англійців і послужити Батьківщині. Лівша, який їде в Англію без документів, наспіх одягнений, голодний, щоб продемонструвати російську кмітливість і вміння, є для письменника втіленням ідеї самозречення в ім'я слави Вітчизни. Не випадково оповідач передає його розмови з англійцями, наполегливо намагаються схилити Лівша до того, щоб залишитися в Англії. Непохитність героя викликає повага англійців.

Проводячи паралель з сучасним життям, хочу зазначити, що проблема ця залишається актуальною і в наш час. Наші проблеми були опосередковано описані Лєсковим в сучасної йому формі. Час від часу все ж знаходяться "аглицьку" чесноти, які намагаються використати наші таланти на благо своєї батьківщини, але це, безумовно, є лише ознакою безсовісного відносини владних структур до своїх людей, за що державі має бути дуже соромно.

Непомірна любов до всього закордонні, повагу і гостинність, що виявляються до іноземцям, часто відводять погляди наших політиків від власного народу, що нерідко робить згубний вплив на людей. Дуже точно це можна простежити в вісімнадцятому чолі оповіді, де "англійця ... привезли в посольський будинок, ... зразу покликали до нього лікаря і аптекаря ...", у той час як простого російської лівшу "до самого ранку ... по всіх віддалених крівопуткам тягали і все пересаджували, так що він весь ізбілся ...".

Незважаючи на трагічність долі головного героя, у творі описується також досить багато ситуацій, що носять комічного характеру. Оригінальність твору надають незвичайний стиль і манера розповіді автора: простота, стислість, стрімкість дій. Тут одразу ж на думку спадає суперечка Лівші з подшкіпером про те, хто більше вип'є, коли, йдучи нарівні, обидва одночасно побачили вилазять з води різнокольорових чортів. Дуже цікаві описи зовнішнього вигляду тульських майстрів ( "три людини, ... один косою лівша, на щоці пляма рідна, а на скронях волосся за науку видерта ..."), Лівші ("... в опорочках, один штанина в чобіт, інша мотається, а озямчік старенький, гачки не застібається, розгубив, а комір розірвано, але нічого, не сором'язна ").

З гумором описує Лєсков "спіраль", що утворилася від "безотдишной роботи" "у майстрів у їх тісній хоромінке ", від якої" незвичного людині з свіжого пошесті і одного разу не можна було продихнути ".

Також комічність розповіді додає вигадка і дотепність автора, які полягають у використанні нових слів - іноземних слів, перероблених на російський манер або змішаних із споконвічно російськими виразами. Прикладами таких неологізмів є слова: "тугомент" ( "документ"), "німфозорія" ( "інфузорій"), "долбіца" ( "Таблиця") та ін

В своєму творі Н. С. Лесков успішно синтезував багато трагічних і комічних рис, яскраво і точно висловивши в них горе і радості, недоліки і переваги, особливості характеру і самобутність російського народу.

Для мене Лесков Н. С. завжди був особливим художником: в його творчості ні зайвих слів, ні розлогих міркувань автора. Його проза-це картини, майже як фотографії, але трохи прикрашені, для того щоб не було так сумно дивитися на дійсність. На першому, по-моєму, місце серед всіх його творів варто "Лівша". Цей сказ має дивовижні властивості: він по змістом зовсім невеселий, але в пам'яті зберігаються світлі враження, до того ж цей сказ дивно схожий на наше життя (як і інші оповідання і повісті автора).

По-моєму, "Лівша" вийшов таким народним не без впливу того старого зброяра з Сестрорецк, про який Лєсков згадує у передмові до перших видань цього твори.

В це сказу Лєсков описує випадок, який стався з тульським майстром Лівшею, розповідає про те, як Лівша зустрівся з государем, побував за кордоном, де не піддався на вмовляння англійців залишитися, і про трагічну смерть тульського майстра.

Перше, що відразу ж здивувало мене, коли я відкрив цю книгу, так це переконання царя, що "ми, росіяни, зі своїм значенням нікуди не годімся". Государ дивується заморським нововведенням, захоплюється майстерністю англійських умільців, при цьому не згадуючи про талант своїх співвітчизників.

Взяти хоча б випадок з пістолетом, яким так захоплювався Олександр Павлович. Платов тут же вихопив збройову викрутку, відкрив замок на пістолет і показав государю собачку, де "на самому згині" зроблена російська напис: "Іван Москвін у граді Тулі ". На що керівник держави йому з сумом і каже: "Навіщо ти їх дуже зніяковів, мені їх тепер дуже шкода ".

Ясно видно на прикладі імператора, Платова, типового казкового воєводи, наскільки ж далека владу від свого народу, наскільки залежний народ-трудівник від влада імущих.

Критичне Лєскова ставлення до представників влади багато в чому визначає проблематику розповіді. Саме в зображенні Олександра, Миколу, Платова Лесковская іронія стає найбільш очевидною. Спроба Платова переконати Олександра в перевазі російської зброї "засмутила імператора", а нагадування про особливе цукрі Бобринського заводу і зовсім засмутило государя ( "Будь ласка, не псуй мені політики ", - просить він Платова).

Сам образ Лівші і кумедний і трагічний одночасно: ми сміємося над його затурканості, але ж насправді це зовсім не смішно. Можливо, це особливість національного характеру - сміятися над собою. По-моєму, вже кого-кого, а росіян завжди рятувала здатність оцінити всі свої біди зі смішною боку.

На частку Лівші випадає чимало випробувань, але навіть у передсмертний час герой пам'ятає лише про одне - про військову секреті, незнання якого згубно для російської армії. Лєсков показує трагічний парадокс російського життя. Простий тульський майстер Лівша більшою мірою переймається проблемою військової потужності Росії, ніж військовий міністр граф Чернишов або сам імператор.

Що Щодо оформлення, то в "Лівша" воно надзвичайно чудово й органічно поєднується зі змістом та головним героєм. Комізм досягається завдяки грі слів, своєрідної мови героїв. Лєсков в мові героїв вжив безліч перекручених слів, наприклад, "мерблюзьі" (верблюжі), "студінг" (від пудинг і холодець), Аболон полведерскій, граф Кісельвроде і т. д.

Кумедно і англійці, що живуть біля "Твердіземного моря", одягнені "в тужурние жилети" і взуті "в товсті щіглети із залізними набалдашниками". Неприродно і сумно їх радість: "Прийде свято, зберуться по парочці, візьмуть у руки по паличці і йдуть гуляти чинно-благородно ".

Н. С. Лєсков, показуючи талант Лівші і його товаришів, з гіркотою стверджує, що уряд Росії не здатне належним чином оцінити його. Сили геніальних людей витрачалися на дрібниці, хоча й гідні захоплення (підківки у блохи). Про це прямо сказали лівша й англійці, коли він заявив їм, що арифметика не знає, а всю науку російські люди проходять "по Псалтир та по Полусонніку".

В закінчення мені хотілося б трохи розповісти про історію опублікування "Лівші". Образ талановитого майстра не був зрозумілий сучасної Лескову критикою. Журнали "Отечественниезапіскі", "Дело" угледіли в сказу слов'янофільські настрою. Лєсков, на думку рецензента "Вітчизняних записок", ширяє високо над Європою, вихваляючи російські таланти. Газета "Новий час", навпаки, заступилася за російський народ, якого нібито принижував автор "Лівші". Геніальний Лівша перетворюється в забитого, безстороннього робітника. Лескову довелося відповісти на критику і роз'яснити справжній задум оповіді.

Перш за все, Лєсков з обуренням відкинув звинувачення в приниженні народу. "Цього не було в моїх наміри, і я навіть дивуються, з чого могли бути виведені такі крайні суперечливі висновки? "- писав він. Лєсков погоджується лише з тим, що Лівша - це символ російського народу. Пізніше Лєсков знову повторює, що його герой - "виразник російського народу".

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://referat.ru/