Аналіз особливостей організації та управління віртуальними підприємствами

Катаєв А. В.

Віртуальні підприємства є однією з нових організаційних форм підприємств. На розвиток нових форм організації та управління підприємством в більшій мірі вплинули такі тенденції розвитку сучасних ринків, як глобалізація ринків, зростаюче значення якості товару, його ціни і ступеня задоволення споживачів, підвищення важливості стійких відносин зі споживачами (індивідуальними замовниками), а також зростаюче значення ступеня застосування нових інформаційних і комунікаційних технологій.

Як відомо, у 80-і роки основними напрямами вдосконалення діяльності підприємств було тотальне управління якістю та застосування мінімалісткіх стратегій, спрямованих на оптимальне керування різними ресурсами. У 90-і року основним гаслом були принципи реінжинірингу бізнес-процесів, спрямовані на перехід від функціональних підрозділів до бізнес-процесів, що складається з автономних міждисциплінарних груп, орієнтованих на більш повне задоволення інтересів замовників. До кінця 90-х років і початку 21-го століття ключовою темою стає перехід до віртуальних і мережним принципам організації підприємств [1, 3, 5, 6, 7].

В деяких роботах віртуальні підприємство позначають та іншими термінами: "мережні підприємства" [3, 4], "безмежні підприємства" [3], "розширені підприємства" [5]. Як правило, мова йде про мережу партнерів (підприємств, організацій, окремих колективах і людей), спільно здійснюють діяльність з розробки, виробництва і збуту певної продукції.

Слід підкреслити, що простір віртуалізації підприємств включає три основні категорії явищ:

віртуальний ринок - ринок товарів і послуг, що існує на основі комунікаційних та інформаційних можливостей глобальних мереж (Інтернет);

віртуальна реальність, тобто відображення і імітація реальних розробок і виробництва в кібернетичному просторі, що одночасно є і інструментом, і середовищем;

віртуальні (мережеві) організаційні форми.

В даній статті досліджуються саме особливості віртуальних організаційних форм і підходи до управління підприємствами, які використовують дану організаційну форму. Питання щодо віртуального ринку і віртуальної реальності практично не зачіпаються, хоча в реальній діяльності підприємств названі три категорії можуть бути взаємопов'язані.

Існує безліч визначень віртуального підприємства як мережевий організаційної форми. Проте, з урахуванням особливостей практичного функціонування таких структур, віртуальне підприємство можна визначити як тимчасову коопераційних мережу підприємств (організацій, окремих колективів і людей), що володіють ключовими компетенціями для найкращого виконання ринкового замовлення, що базується на єдиній інформаційній системі [2].

З маркетингової точки зору, мета віртуального підприємства - це отримання прибутку шляхом максимального задоволення потреб споживачів у товари (послуги) швидше і краще потенційних конкурентів. Очевидно, що дана мета притаманна всім орієнтованим на ринок підприємствам. Але, по-перше, віртуальні підприємства, як правило, орієнтуються не на задоволення потреб і потреб якогось "усередненого" сегменту ринку, а на виконання певних ринкових замовлень аж до задоволення визначених запитів конкретних споживачів (замовників). І, по-друге, віртуальне підприємство збільшує швидкість і якість виконання замовлення шляхом об'єднання ресурсів різних партнерів в єдину систему.

З практичної точки зору, звичайному ( "монолітної") підприємству, наприклад, для розробки і виведення нового товару на ринок потрібно залучення значних ресурсів. На відміну від нього віртуальне підприємство шукає нових партнерів, що мають відповідні ринковим потребам ресурсами, знаннями та здібностями, для спільної організації і реалізації цієї діяльності. Тобто вибираються підприємства (організації, окремі колективи, люди), що володіють ключовою компетенцією у формі ресурсів і здібностей для досягнення конкурентної переваги на ринку.

Як правило, партнерство укладається на певний строк або до досягнення певного результату (наприклад, виконання замовлення). Іншими словами, партнерство є тимчасовим, і, наприклад, на певних етапах життєвого циклу виробу або при зміні ринкової ситуації можуть в мережу залучатися нові партнери або виключатися старі.

Природно, що підприємства-партнери для ефективного функціонування всієї мережі повинні базуватися на узгоджених господарському процесі. Коли ж, наприклад, для найкращої відповідності ринковим потребам, в мережу об'єднується велика безліч підприємств, частіше за все, віддалених географічно, тоді, очевидно, що таким підприємствам важко узгодити свої дії без оперативної інформації і комунікацій. Отже, для вирішення інформаційних проблем мережа повинна мати єдину інформаційну систему, засновану на широкому застосування нових інформаційних та комунікаційних технологій.

З урахуванням вище сказаного, можна виділити ключове гідність віртуальних форм організацій: можливість вибирати і використовувати найкращі ресурси, знання і здібності з меншими тимчасовими витратами. З цієї гідності і самої мережевий організації випливають такі основні конкурентні переваги віртуальних підприємств, як:

швидкість виконання ринкового замовлення;

можливість зниження сукупних витрат;

можливість більш повного задоволення потреб замовника;

можливість гнучкої адаптація до змін навколишнього середовища;

можливість знизити бар'єри виходу на нові ринки.

Проведений в [2] аналіз діяльності віртуальних підприємств показав, що основними характеристиками віртуальної форми організації є:

відкрита розподілена структура;

гнучкість;

пріоритет горизонтальних зв'язків;

автономність і вузька спеціалізація членів мережі;

високий статус інформаційних і кадрових засобів інтеграції.

Очевидно, що для планування, організації та координації діяльності віртуальних підприємств необхідні і відповідні управлінські підходи. Легко помітити, що при створенні віртуальних підприємств можуть бути підприємства, які концентрують свої зусилля виключно на управлінні компетенціями третьої сторони. У даному випадку таке підприємство повинно мати як мінімум такими здібностями:

вміти ідентифікувати і залучати ключові компетенції, необхідні для реалізації проекту (аспекти менеджменту знань);

на основі прівеченних компетенцій організувати процес створення та збуту продукції (аспекти функціонування мережі).

На основі цього можна в загальному вигляді сформулювати основні функції управління віртуальним підприємством як мережею партнерів:

Визначення вимог (завдань) проекту.

Пошук та оцінка можливих партнерів (виконавців).

Виділення виконавців, які оптимально відповідають завданням.

Залучення і розподіл виконавців.

Постійне відстеження і перерозподіл (якщо це необхідно) партнерів і ресурсів по завданням.

Поряд з перерахованими вище достоїнствами, віртуальні підприємства володіють і деякими недоліками, точніше, слабкими місцями:

надмірна економічна залежність від партнерів, що пов'язано з вузькою спеціалізацією членів мережі;

практичне відсутність соціальної та матеріальної підтримки своїх партнерів внаслідок відмови від класичних довгострокових договірних форм і звичайних трудових відносин;

небезпека надмірного ускладнення, що випливає, зокрема, з різнорідності членів підприємства, неясності у відношенні членства в ній, відкритості мереж, динаміки самоорганізації, невизначеності в плануванні для членів віртуального підприємства.

Іншими словами, принципи віртуальних організаційних форм зумовлюють "дефіцит" автаркії і мотивації підприємців, що входять в мережу [4]. Очевидно, що відмова від випробуваних організаційно-управлінських принципів потребує певних замінниках. Дійсно, в рамках мережевого підходу такими субститутами покликані служити принципи мережевої культури, взаємності і клімату довіри. Однак за рівнем розробки вони поки не можуть служити достатньою базою для відшкодування скасованих принципів.

В закінчення слід підкреслити, що процес розвитку мережевих та віртуальних форм організацій характеризується відставанням фундаментальних наукових досліджень від практичного досвіду. Хоча успіх багатьох функціонуючих віртуальних підприємств очевидний, в більш широкому контексті залишаються відкритими багато питань організації та функціонування віртуальних підприємств. Деякі проблеми тут можна оцінити як свого роду хвороба росту, властиву будь-який інноваційної концепції.

Список літератури

Вютріх Х.А., Філіп А.Ф. Віртуалізація як можливий шлях розвитку управління// Проблеми теорії і практики управління, № 5, 1999.

Катаєв А.В. Віртуальні підприємства - нова ступінь в організації НДДКР// Стратегічні аспекти управління НДДКР в умовах глобальної конкуренції: Звіт по НДР № 01.2.00100692. Таганрог: ТРТУ, 2001.

Патюрель Р. Створення мережних організаційних структур// Проблеми теорії і практики управління, № 3, 1997.

Райсс М. Межі "безмежних" підприємств: перспективи мережевих організацій// Проблеми теорії і практики управління, № 1, 1997.

Тарасов В. Причини виникнення та особливості організації підприємства нового типу// Проблеми теорії і практики управління, № 1, 1998.

Faucheux C. How virtual organizing is transforming management science// Association for Computing Machinery. Communications of the ACM; New York; Sep 1997.

Mowshowitz A. Virtual organization// Association for Computing Machinery. Communications of the ACM; New York; Sep 1997.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.iu.ru/