Зміст

1. Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 2

2. Формування і управління асортиментом ... ... ... ... 3

2.1 Номенклатура і товарний асортимент ... ... ... ... ... ... 3

2.2. Асортиментна концепція ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 4

2.3 Структура асортименту ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 5

2.4. Прогноз та планування ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .6

2.5. Управління асортиментом ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .8

2.6. Вилучення неефективних товарів ... ... ... ... ... ... ... ... .10

3. Конкурентоспроможність і якість товару ... ... ... ... .11

4. Список джерел ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 18

1. Введення

На сьогоднішній день на ринку присутня величезна кількістькомпаній. Кожна з них займається яким-небудь видом діяльності --виробництво, торгівля, послуги тощо

Споживач висуває все нові, більш вишукані вимоги дотоварах. Покупці хочуть, щоб куплені ними товари були більшпрактичними, красивими, довговічними. А виробники змушенізадовольняти постійно зростаючі запити своїх клієнтів. Ось чомукорекція асортименту дуже важлива сьогодні.

Сутність планування, формування та управління асортиментомполягає в тому, щоб виробник вчасно пропонував визначенусукупність товарів, які б, відповідаючи в цілому профілю йоговиробничої діяльності, найбільш повно задовольняли вимогампевних категорій покупців.

Отже, товарний асортимент - це вся сукупність виробів,що випускаються підприємством. Вона включає різні види товарів. Вид товаруділиться на асортиментні групи відповідно до функціональнихособливостями, якістю, ціною. Кожна група складається з асортиментнихпозицій (різновидів або марок), які утворюють нижчий щабелькласифікації.
Для початку варто розглянути основні поняття при розглядіасортименту. До них відносяться:

. Ширина. Це загальна кількість асортиментних груп (товарних ліній) у виробника (продавця). Кількість груп пов'язане з кількістю сегментів ринку.

. Насиченість (повнота). Це загальна кількість складових асортимент конкретних товарів. Вона характеризує ступінь або щільність заповнення марками товару всередині товарної лінії.

. Глибина. Варіанти пропозиції кожного окремого товару в рамках асортиментної групи.

. Гармонійність асортименту. Це ступінь близькості товару різних асортиментних груп отностітельно їх кінцевого використання, вимоги до організації виробництва, каналів розподілу й інших показників.

. Раціональність. Здатність набору товарів найбільш повно задовольняти потреби покупців.

. Стійкість. Здатність набору товарів задовольняти попит на одні й ті ж товари. Особливість таких товарів - наявність стійкого попиту на них.

. Новизна. Це здатність асортименту задовольняти що змінилися потреби за рахунок нових товарів.

. Управління асортиментом - діяльність, спрямована на досягнення вимог раціональності асортименту.

2. Формування і управління асортиментом

2.1 Номенклатура і товарний асортимент

Сутність планування, формування та управління асортиментом полягає в тому, щоб товаровиробник вчасно пропонував визначену сукупність товарів, які б, відповідаючи в цілому профілю його виробничої діяльності, найбільш повно задовольняли вимогам визначених категорій покупців. Набір товарів, пропонованих підприємством-виробником на ринку, називають асортиментом.

Номенклатура, або товарний асортимент, - це вся сукупність виробів, що випускаються підприємством. Вона включає різні види товарів.

Вид товару (автомобіль, трактор, металообробний верстат) ділиться на асортиментні групи (типи) відповідно з функціональними особливостями, якістю, ціною. Кожна група складається з асортиментних позицій (різновидів або марок), які утворюють нижчу ступінь класифікації. Наприклад, підприємство виробляє холодильники та пральні машини. Холодильники представлені одно-, двох-і трьох камерними моделями та морозильними камерами. Останні мають декілька марок, відрізняються обсягом і деякими технічними

даними.

Товарний асортимент характеризується широтою (кількістю асортиментних груп), глибиною (кількістю позицій у кожної асортиментної групи) і зіставлення (співвідношенням між пропонованими асортиментними групами з погляду спільності споживачів, кінцевого використання, каналів розподілу і цін).

Формування асортименту - проблема конкретних товарів, їх окремих серій, визначення співвідношень між «старими» і «новими» товарами, товарами одиничного і серійного виробництва, «наукомісткими» і "звичайними" товарами, яка виражена товарами і або ліцензіями і «ноу-хау». При формуванні асортименту виникають проблеми цін, якості, гарантій, сервісу, чи збирається виробник відігравати роль лідера в створенні принципово нових видів продуктів або змушений іти за іншими виробниками.

2.2. Асортиментна концепція

Формуванню асортименту передує розробка підприємством асортиментної концепції. Вона являє собою спрямовану побудову оптимальної асортиментної структури, товарної пропозиції, при цьому за основу приймаються, з одного боку, споживчі вимоги певних груп (сегментів ринку), а з іншого, - необхідність забезпечити найбільш ефективне використання підприємством сировинних, технологічних, фінансових та інших ресурсів з тим, щоб виробляти вироби з низькими витратами.

Асортиментна концепція виражається у вигляді системи показників, що характеризують можливості оптимального розвитку виробничого асортименту даного виду товарів. До таких показників відносяться: розмаїтість видів і різновидів товарів (з урахуванням типології споживачів); рівень і частота відновлення асортименту; рівень і співвідношення цін на товари даного виду та ін Ціль асортиментних концепцій - зорієнтувати підприємство на випуск товарів, найбільш відповідних структурі і різноманітності попиту конкретних покупців.

Підкріплена заходами організаційного та іншого характеру щодо забезпечення випуску продукції у передбачених структурі і наборі асортиментна концепція може розглядатися як свого роду програма з управління розвитком виробництва і реалізацією відповідних товарів. Цільова її частина включає вимоги до оптимальної структури асортименту, а програмна - систему заходів для її досягнення за певний період. Цією програмою додає комплексний характер включення в неї питань, пов'язаних з оптимізацією асортименту. В якості критеріїв оптимальності виступають вимоги споживачів до асортименту і якості товарів, ресурсні можливості, соціальні установки.

2.3 Структура асортименту

Досягнення відповідності між структурно-асортиментним пропозицією товарів підприємством і попитом на них пов'язано з визначенням та прогнозуванням структури асортименту. Прогноз структури асортименту на довгостроковий період, в якому були б враховані такі важливі для споживача ознаки товару, як естетичні характеристики, точні розміри, конкретна ціна, малоймовірний. Справа не в деталізації асортименту за споживчими властивостями (наприклад, по кольоровій гамі, розмірами виробів, співвідношенням цін), а, приміром, в оптимальному різноманітність асортименту за певними ознаками (типи телевізорів, набори предметів кухонного побуту, доцільні градації цін і т.д .) з розрахунком на певні групи (сегменти) споживачів. Прогнозується лише тенденція розвитку асортименту (а точніше - асортиментна структура попиту і товарної пропозиції). Так, можна визначити, яка різноманітність телевізорів буде відповідати вимогам різних груп споживачів, але нереально дати прогноз потреби в конкретних моделях з набором конкретних властивостей) на перспективу. Зазначені прогнози, враховуючи вплив фактора взаємозамінності товарів, необхідно розглядати у взаємозв'язку.

2.4. Прогноз та планування

Прогноз тенденції розвитку асортименту повинний показувати таку траєкторію розвитку процесу, яка дозволить забезпечити досягнення запланованого відповідності товарної пропозиції підприємства змінюється в перспективі асортиментної структурі попиту на ринку.

Отже, суть проблеми формування асортименту полягає в плануванні фактично всіх видів діяльності, спрямованих на відбір продуктів для майбутнього виробництва та реалізації на ринку і на приведення характеристик цих продуктів у відповідність до вимог споживачів. Формування на основі планування асортименту продукції - безперервний процес, що триває протягом усього життєвого циклу продукту, починаючи з моменту зародження задуму про його створення і кінчаючи вилученням з товарної програми.

Система формування асортименту включає наступні основні моменти:

1. Визначення поточних і перспективних потреб покупців, аналіз способів використання даної продукції й особливостей купівельного поводження на відповідних ринках.

2. Оцінка існуючих аналогів конкурентів по тим же напрямкам.

3. Критична оцінка випускаються підприємством виробів в тому ж асортименті, що і в п.п. 1 і 2, але вже з позиції покупця.

4. Вирішення питань, які продукти варто додати в асортимент, а які виключити з нього через зміни в рівні конкурентноздатності; чи слід диверсифікувати продукцію за рахунок інших напрямків виробництва підприємства, що виходять за рамки його сформованого профілю.

5. Розгляд пропозицій про створення нових продуктів, удосконалення існуючих, а також про нові способи та областях застосування товарів.

6. Розробка специфікацій нових або поліпшених продуктів відповідно до вимог покупців.

7. Вивчення можливостей виробництва нових або вдосконалених продуктів, включаючи питання цін, собівартості і рентабельності.

8. Проведення випробувань (тестування) продуктів з урахуванням потенційних споживачів з метою з'ясування їхньої прийнятності за основними показниками.

9. Розробка спеціальних рекомендацій для виробничих

підрозділів підприємства щодо якості, фасону, ціни,

найменування, упаковки, сервісу і т.д. відповідно до результатів

проведених випробувань, що підтверджують прийнятність

характеристик виробу або зумовили необхідність їх зміни.

10. Оцінка і перегляд всього асортименту.

Планування та управління асортиментом - невід'ємна частина маркетингу.

Навіть добре продумані плани збуту і реклами не зможуть нейтралізувати наслідки помилок, допущених раніше при плануванні асортименту.

2.5. Управління асортиментом

Управління асортиментом припускає координацію взаємозалежних видів діяльності - науково-технічної та проектної, комплексного дослідження ринку, організації збуту, сервісу, реклами, стимулювання попиту. Складність рішення даної задачі складається в складності об'єднання всіх цих елементів для досягнення кінцевої мети оптимізації асортименту з обліком поставлених стратегічних ринкових цілей підприємством. Якщо цього досягти не вдається, то може вийти, що в асортимент почнуть включатися вироби, розроблені скоріше для зручності виробничих підрозділів підприємства, ніж для споживача.

З точки зору концепції маркетингу - це прямо суперечить тому, що необхідно дійсно робити. Завдання планування і формування асортименту полягають, перш за все, в тому, щоб підготувати

«споживчу" специфікацію на виріб, передати її проектному

(конструкторському) відділу, а потім простежити, щоб досвідчений зразок був випробуваний, при необхідності модифікований і доведений до рівня вимог споживачів. Інакше кажучи, у формуванні асортименту вирішальне слово має належати керівникам служби маркетингу підприємства, які повинні вирішувати питання про те, коли більш доцільно вкласти кошти в модифікацію виробу, а не нести додаткові зростаючі витрати з реклами та реалізації застарілого товару або знижувати ціну на нього.

Саме керівник служби маркетингу підприємства повинен вирішувати, настав час ввести в асортимент нові продукти замість існуючих або на додаток до них.

Формування асортименту, як свідчить практика, може здійснюватися різними методами, в Залежно від масштабів збуту, специфіки продукції, що виробляється, цілей і завдань, що стоять перед виробником. Разом з тим їх об'єднує те, що управління асортиментом зазвичай підпорядковане керівникові служби маркетингу,

У певних випадках доцільно створення постійного органу під головуванням генерального директора (його заступника), до якого в якості постійних членів включалися б керівники провідних служб і відділів підприємства. Його головне завдання - прийняття принципових рішень щодо асортименту, включаючи: вилучення нерентабельних видів продукції, її окремих моделей, типорозмірів; визначення необхідності досліджень і розробок для створення нових і модифікації існуючих виробів; затвердження планів і програм розробки нових або вдосконалення вже продуктів, що випускаються; виділення фінансових коштів на затверджені програми та плани

Насущне питання для підприємства-виробника - чи необхідно розробляти стандартний товар, придатний для всіх відібраних ринків, або пристосовувати його до специфічних вимог і особливостей кожного окремого сегменту, створюючи для цього певне число модифікацій базового виробу. І в тому, і в іншому випадках є свої плюси і мінуси.

Так, хоча створення стандартного товару, єдиного для всіх ринків, дуже заманливо, але це нерідко практично нездійсненне. У той же час політика диференціації не виправдовує себе економічно там, де умови ринку дозволяють здійснювати часткову або повну стандартизацію

(універсалізацію) вироби.

До вигодам такого роду стандартизації товару слід віднести: зниження витрат на виробництво, розподіл, збут і обслуговування; уніфікацію елементів комплексу маркетингу; прискорення окупності капіталовкладень та ін Неповне використання (у порівнянні з диференціацією) потенційних можливостей ринку, недостатньо гнучка реакція маркетингу на мінливі ринкові умови в цьому випадку стримують нововведення.

Диференціація, або модифікація, товару дозволяє більш повно використовувати «поглинають» можливості ринків з урахуванням специфіки їх вимог в окремих регіонах країни і зарубіжних країнах, заповнювати ті товарні ніші, де немає конкуренції або вона незначна. Однак визначення такого напрямку в асортиментної стратегії - дорога справа, пов'язане з необхідністю модернізації та розширення виробничих потужностей, диверсифікації та перебудови збутової мережі і, звичайно, розширення комплексу маркетингу. У кінцевому рахунку, використання стандартизації, диференціації або їх поєднання залежить від конкретних умов діяльності виробника і визначається кінцевим результатом - рівнем економічної ефективності збуту і його обсягом, що досягаються за допомогою цих методів.

2.6. Вилучення неефективних товарів

Ще один важливий елемент асортименту і в цілому товарної політики - вилучення з програми неефективних товарів. Вилучатися можуть товари, морально застарілі і економічно, неефективні, хоча й, можливо, що користуються деякими попитом. Ухваленню рішення про вилучення або залишення товару в програмі підприємства передує оцінка якості показників кожного товару на ринку. При цьому необхідно враховувати об'єднану інформацію зі всіх ринків, де вони реалізуються, щоб встановити реальний обсяг продажів і рівень рентабельності (прибутковості) в динаміці, що забезпечує виробнику кожен з його товарів.

Головний висновок зі сказаного щодо своєчасного вилучення товару з програми (асортименту) полягає в тому, що виробник повинен організувати систематичний контроль за поведінкою товару на ринку, за його життєвим циклом. Тільки за такої умови буде отримана повна і достовірна інформація, що дозволяє приймати вірні рішення. Для полегшення вирішення проблеми слід мати методику оцінки п?? розкладання товару на різних ринках, де підприємство працює. Методика повинна бути відносно простий.

Прийняття остаточного рішення про вилучення товару з програми або про продовження його реалізації можна спростити, якщо вже на стадії розробки вироби встановити кількісні вимоги до нього: рівень (норматив) окупності, обсяг продажів і/чи прибутку (з урахуванням повних витрат ресурсів). Якщо товар не відповідає цим критеріям, то тим самим зумовлюється і характер рішення щодо його вилучення.

вичерпав свої ринкові можливості товар, вчасно не вилучений з виробничої програми, приносить великі збитки, вимагаючи невідповідно одержуваних результатами витрат коштів, зусиль і часу. Тому, якщо виробник не матиме чіткої системи критеріїв вилучення товарів з виробничо-збутової програми, і не буде систематично проводити аналіз виготовлених і реалізованих товарів, то його асортимент неминуче виявиться «перевантаженим» неефективними виробами, з усіма наслідками, що випливають звідси негативними наслідками для виробника.

3. Конкурентоспроможність і якість товару

Товар - головний об'єкт на ринку. Він має вартість і споживну вартість (або цінність), володіє певною якістю, технічним рівнем і надійністю, що задається споживачами корисністю, показниками ефективності у виробництві і споживанні, іншими вельми важливими характеристиками. Саме в товарі знаходять висвітлення всі особливості і протиріччя розвитку ринкових відносин в економіці. Товар - точний індикатор економічної сили й активності виробника. Дієвість факторів, що визначають позиції виробника, перевіряються в процесі конкурентного суперництва товарів в умовах розвинутого ринкового механізму, що дозволяє виявити відмінності даного товару від товару-конкурента як по ступеню відповідності конкретної суспільної потреби, так і по витратах на її задоволення. Для цього товар повинен володіти певною конкурентоспроможністю.

Конкурентоспроможність товару - це такий рівень його економічних, технічних і експлуатаційних параметрів, який дозволяє витримати суперництво (конкуренцію) з іншими аналогічними товарами на ринку [i].

Крім того, конкурентоспроможність - порівняльна характеристика товару, що містить комплексну оцінку всієї сукупності виробничих, комерційних, організаційних та економічних показників щодо виявлених вимог ринку або властивостей іншого товару.

Вона визначається сукупністю споживчих властивостей даного товару-конкурента по ступені відповідності суспільним потребам з урахуванням витрат на їхнє задоволення, цін, умов постачання й експлуатації в процесі продуктивного і (або) особистого споживання.

Розглянемо окремо всі складові показники конкурентоспроможності товару.

Технічні показники товару визначаються оцінкою відповідності його технічного рівня, якості і надійності сучасним вимогам, які висуваються споживачами на ринку. Ці вимоги найбільш повно відображають їх громадські та індивідуальні потреби при досягнутому

(прогнозованому) рівні соціально-економічного розвитку та науково-технічного прогресу як у нас в країні, так і за кордоном.

Основні вимоги споживачів до технічних показників знаходять висвітлення у національних і міжнародних стандартах.

Під стандартизацією розуміють розробку і встановлення технічних показників (норм) для прийнятої до випуску продукції, способів її маркування, пакування, транспортування і зберігання. Документ, яким визначається (нормується) стандартізіруемий предмет, називається стандартом. Він є не тільки технічним, але і державним документом. Стандарти включають повну характеристику товару і містять технічні умови на його виготовлення, правила приймання, сортування, упакування, маркування, транспортування і зберігання. При оцінці якості товару, перш за все, визначається його відповідність стандартам.

Відповідність стандартам - регламентований споживчий параметр, порушення якого зводить конкурентоспроможність товару до нуля.

У кожній країні існує своя система стандартизації товарів , відповідна ступеню розвитку національної економіки, науки, техніки і технології.

Разом з тим, у міру поглиблення інтеграції національної економіки у світову економіку та розширення зовнішньоекономічного співробітництва товаровиробників усе більшого значення набувають розвиток міжнародної стандартизація товарів і досягнення відповідності національних стандартів міжнародним вимогам якості товарів.

Міжнародні стандарти усувають обмеженість, різнорідність, суперечливість національних норм і правил різних країн. У цих цілях функціонує спеціально створена Міжнародна організація стандартизації (ISO - International Organisation for Standardisation).

Міжнародний координаційний центр по стандартизації - постійно діюча Нарада урядових посадових осіб при Європейській

Економічної Комісії ООН. Нарада розробляє рекомендації урядам країн-членів щодо стандартизації товарів, найбільш важливих для міжнародної торгівлі.

Якість товару - це ступінь досягнення встановленого технічного рівня при виробництві кожної одиниці товарної продукції. Воно визначається або органолептичними методом (за допомогою органів почуттів), або лабораторними дослідженнями з використанням приладів, апаратів, реактивів і інших технічних засобів.

Технічна конкурентоспроможність товарів - показник дуже гнучкий я динамічний. Він перманентно міняється відповідно до темпів науково-технічного прогресу, що відбувається як усередині країни, так і у ведучих світових виробників тієї чи іншої продукції.

Рівень ціни виробництва безпосереднім чином визначає цінову конкурентоспроможність товару. Зрозуміло, що чим нижче цей рівень, тим за інших рівних умов вище конкурентоспроможність виробленої продукції на ринку і, виходить, переважніше позиції її виготовлювача в суперництві з іншими виробниками аналогічної продукції. І навпаки, більш високий рівень ціни знижує цінову конкурентоспроможність товарів, зводячи її нерідко до нуля. З урахуванням даних умов і формується цінова політика в боротьбі за підвищення конкурентоспроможності вироблених товарів.

Така ж картина проглядається і з виконанням умов постачань і платежів. Чим ці умови більш гнучкі, чим більш вони відповідають інтересам покупців, тим переважніше товар в конкурентному суперництві з іншими аналогічними товарами на ринку. У першу чергу це стосується термінів і форм постачань товарів і пропонованого продавцем розмаїтості форм розрахунків і платежів за здійснювані постачання.

Також прямо впливає на конкурентоспроможність прийняті на себе виготовлювачем товару гарантії та відповідальність за виконання зобов'язань щодо постачання у встановлені терміни товарів високої якості та надійності.

В даний час покупець пред'являє продавцю товару обов'язкову вимогу: сервіс повинен забезпечити працездатність товару протягом усього терміну служби. Продавець зі свого боку всіляко сприяє тому, щоб чекання покупця виправдалися, і тому організація сильної сервісної служби і її ефективне функціонування є першочерговою турботою будь-якої промислової фірми, яка бажає успішно виступити на ринку. Організація сервісу повинна випливати основним правилам ефективного обслуговування споживачів. Для цього необхідні: 1) добре підготовлена стратегія, що визначає найбільш оптимальний рівень сервісу для кожного сегмента ринку; 2) уміле використання реклами, що доносить до покупця всі переваги сервісу і гарантує міцний зв'язок клієнта з покупцем; 3) чітка система постачання запчастин; 4) система правил виклику співробітників сервісної служби до клієнта; 5) навчання персоналу, пов'язане з доведенням до кожного виконавця стандартів обслуговування.

Сервіс підрозділяється на передпродажний і після продажний, а останній - на гарантійний і післягарантійний.

Передпродажний сервіс полягає в усуненні неполадок, викликаних транспортуванням продукції, в приведенні її в робочий стан, випробуванні, демонстрації покупцю виробу в роботі і т.д. У період післягарантійного сервісу фірма-продавець веде планово-попереджувальні ремонти і капітальний ремонт, постачає запасними частинами, дає консультації по ефективному використанню техніки. За бажанням покупця виробляються модернізація проданої продукції і додаткове навчання персоналу. Задача післягарантійного ремонту - скоротити простої устаткування, збільшити міжремонтні терміни, підвищити безпеку експлуатації і, в кінцевому рахунку, завоювати стійке положення на ринку, домогтися конкурентоспроможності виробленої продукції;

Розвиток реклами і технічної інформації на високому якісному й організаційному рівнях . Необхідно пам'ятати, що головним елементом реклами, що визначає її ефективність для товару виробничого призначення, є, перш за все, змістовність рекламного тексту, його інформативність і доказовість, безумовна вірогідність на відміну від реклами для товарів індивідуального споживання. У ній рекламний текст, більш емоційний, нескладний для сприйняття, найчастіше прикрашений, а "імідж" товару, його образ нерідко не зв'язаний у загальному з його споживчими властивостями. Головна мета рекламної роботи - привернути до товару максимум ділових людей і підвищити його конкурентоспроможність;

Формування попиту і стимулювання збуту - ФОССТИС як ключовий напрямок в конкурентній боротьбі за міцне місце на ринку збуту товару.

Формування попиту (ФОС) полягає в тому, щоб повідомити потенційному покупцю про існування товару, поінформувати його про потреби, які задовольняються цим товаром, максимально знизити недовіра до товару з боку покупців і довести до них гарантії захисту інтересів покупців у випадку, якщо вони не будуть задоволені покупкою. Головне завдання організації ФОС - введення на ринок нового товару, забезпечення його конкурентоспроможності і наміченого обсягу продажів.

Задача ж стимулювання збуту (Стис) - спонукання покупця до наступних покупок даного товару, до придбання великих партій, регулярним комерційним зв'язкам . Діяльність по організації стимулювання збуту особливо важлива, коли на ринку є багато конкуруючих між собою товарів, мало відмінних за своїми споживчими властивостями, а Стис обіцяє покупцю відчутну вигоду за рахунок пропонованих знижок за умови покупки великих партій товару, регулярності покупок певного числа виробів ( "бонусні "знижки). При стимулюванні збуту часто використовуються післяпродажні, супутні

"подарунки", безкоштовне поширення зразків товару, безкоштовна передача товару в тимчасове користування "на пробу" за реалізацію великих партій товару, прийом старого виробу як перший внесок за нову річ . Велике значення має організація презентацій, прес-конференцій та інших організаційних заходів для введення нового товару на ринок і забезпеченню його конкурентоспроможності.

Шляхом сукупного підрахунку витрат на оплату енергії і сировини, оцінки вартості обслуговування і ремонтів, розрахунку витрат на оплату обслуговуючого персоналу та інших статей витрат визначаються сукупні витрати споживання товару. Для готової продукції, і, перш за все для машин і устаткування, витрати споживання визначаються на весь період експлуатації, а для сировинних товарів - на одиницю їхньої ваги, обсягу і вартості.

У результаті впливу всієї сукупності приведених вище показників складається повна ціна споживання товару, вирішальним чином впливає на його конкурентоспроможність.

Конкурентоспроможність товару - поняття відносне, її можна прогнозувати в процесі розробки зразків, проте реальна конкурентоспроможність оцінюється тільки на ринку при зіставленні як з характеристиками, так і з умовами продажу і сервісу аналогічних товарів-конкурентів.

4. Список джерел

1. СПС «Гарант»

2. www.bankreferatov.ru

3. Журнал «Фінансовий директор», http://www.kareta.com.ua

4. Симонова А. П. «Асортиментна політика фірми»

5. www.marketing.spb.ru

6. http://www.yarmarka.net/news/news.asp?id=9169

7. http://www.ckat.ru/keywords/

-----------------------