Урсула Ледуховская народилася в Австро-Угорщини в 1865 році, при хрещенні дівчинку назвали Юлією. Її батько, граф Антоній Ледуховскій, був польським емігрантом, а мати Жозефіна Саліс-Зізерс швейцарської підданої. Треба сказати, що сім'я Ледуховскіх досить відома в Польщі. Дід Юлії був знаменитим генералом, а дядько Мечислав - кардинал, архієпископ Гнезненський і Познанський, був примасом Польщі. Чи не відставало за популярністю та впливовості від своїх предків і молоде покоління родини Ледуховскіх. Старша сестра Юлії - Марія Тереза (зарахований до лику блаженних в 1975 р.) є засновницею чернечого Згромадження св. Петра Клаверо для африканських місій, а молодший брат Володимир був досить впливовою фігурою в Товаристві Ісуса, а з 1915 р. був генералом цього чернечого ордену. Варто відзначити, що дворянське походження, популярність і впливовість родичів інколи допомагало, а деколи неабияк заважало майбутньої святий.

Але повернемося до дитинства Урсули, тоді ще Юлії. З-за банкрутства підприємства, акції якого були вкладені гроші Ледуховскіх, сім'я переїхала до містечка Ліпніца Мурована на південному сході Польщі. До слова сказати, у цій загубилася серед пагорбів селі народився блаженний Симон з Ліпніца - францисканець. За спогадами сучасників Юлія в цей час чудово говорила по-французьки, по-німецьки і не дуже добре по-польськи, що створювало труднощі для спілкування на, хоч і належала Австрії, але польській території.

У 1886 р. Юлія пішла в краківський монастир урсулінок, де отримала нове ім'я - Урсула від Ісуса. У 1904 р. вона стала настоятелькою цієї обителі. Сила духу, як і бажання змін, що дають можливість розширити апостольську діяльність, властиві Урсулі, допомогли їй домогтися дозволу на зміну Статуту своєї чернечої громади. Внаслідок чого почалася активна діяльність черниць колись споглядального монастиря серед мирян.

Незабаром в краківську обитель прийшов лист із столиці Російської Імперії від настоятеля собору Св.Катерини Олександрійської о.Константіна Будкевич. У ньому сестрам пропонувалося взяти на себе керівництво жіночим інтернатом при цій петербурзької церкви. Сестра Урсула вирушила в С-Петербург, щоб на місці вирішити: чи погоджуватися на цю пропозицію. Незважаючи на борги, якими був обтяжений інтернат, с.Урсула вирішила взяти на себе керівництво цим закладом. У середині літа 1907 настоятелькою краківського монастиря була обрана інша черниця - дорога в місто св.Петра для Урсули Ледуховской була відкрита. 31 червня в день св.Ігнатія Лойоли вона вирушила до Санкт-Петербурга, залишивши монастир, в якому провела 20 років свого життя.

У 1907 при церкві Св.Катерини Олександрійської було 4 типи шкіл: 8-річна чоловіча гімназія, жіноча гімназія, початкова школа для дівчаток з бідних сімей і жіноче професійне училище. Викладання у всіх школах велося російською мовою, за винятком Закону Божого, який викладався на мовах учнів у школах дітей. Так само при жіночої гімназії існував інтернат, в якому жили дівчата з інших міст. У цій жіночої гімназії було близько 600 учениць. З них в інтернаті жило близько 70 дівчат, в основному з Литви, Латвії та Білорусі. І якщо справи в гімназії йшли успішно, то доля інтернату залишала бажати кращого, на ньому висів величезний борг, і навіть розглядалося питання про закриття інтернату. Саме його і повинна була взяти під своє керівництво с. Урсула.

"Здається, в день св.Магдаліни, 22 липня за старим стилем, прибули ми до Петербурга", - писала сестра Ледуховская. "Я взялася за вивчення російської мови і латання одягу для учениць, яких в основному одягали керівництво інтернату. Час до кінця серпня пройшло спокійно - дивилася за ремонтними роботами ". Незабаром приїхали ще дві черниці і пані Аліна Заборського, бажала вступити до монастиря. Саме вона повинна була стати на чолі інтернату, а матушка Урсула Ледуховская стала настоятелькою цієї невеликої чернечої громади.

Восени почалося навчання в гімназії, інтернат заповнився ученицями. Все виявилося набагато складніше, ніж передбачалося. "Наше завдання було нелегким. Діти, особливо старші учениці, ставилися до нас з упередженням, більша частина викладачок так само, і польська колонія то ж не полегшувала роботи, дивлячись на нас критично. Ми були для них надто католицькими ", - писала в своїх спогадах Мати Урсула.

Ось ще один уривок: "Багато було неприємностей з боку польської колонії. Чого тільки не вигадували проти нас, навіть не повіриш! Ось невеликий приклад. Одного разу ввечері приходить до мене пані з суспільства, дуже солодка, ввічлива, запевняє, що до нас доброзичливо, але боляче їй від того, що всі розповідають про нашу "чернечої вузькості".
- У чому справа? - Цікавлюся ...
- Чи бачите, кажуть, що учениці в каплиці носять на голові якісь тверді капюшони із стінками, що б одна іншу не бачила. Адже це якось дивно ...
- І це все, - питаю я ...
- Тільки це ...
- Ходімо зі мною, я покажу Вам ці страшні капюшони, самі й оціните. Приходимо до каплиці. Виймаю з коробки легкі вуалі, що діти носять під час Меси. Вони їм дуже йдуть, і вони їх так люблять ...
- Ось ці капюшони ...
- Як так. Але вони навіть дуже симпатичні, красиві. Як можна так перебільшувати!
Моя дамочка обурена. Я ж сміюся, тому що вже звикла до подібних і навіть більш гірким пліткам ".        Поступово, завдяки самовіддачі сестер, ставлення до них стало змінюватися. А робота була не з   легенів. Людей не вистачало, втім, як і фінансів. Мати Урсула була зайнята всім: сама виконувала роботу по дому, керувала кухнею. Щоб якось   підтримати інтернат і сестер, вона давала уроки французької мови, під час трапези обмежувала свої порції, ділячись ними з сестрами.
  Багато часу присвячувалося ученицям. Поступово з їхнього боку пробудилося довіру і любов. І якщо у старших часом і залишалася прохолода, то молодші   вже постійно оточували своїх сестер-виховательок. Тяжкий перший навчальний рік закінчився так само перемогою в матеріальному плані - без фінансового   дефіциту.              

Взимку 1908 року був канонічно затверджено незалежний будинок чернечої громади урсулінок в Санкт-Петербурзі з правом прийняття до новіціяту. Все це відбувалося в повній секретності, так як у Російській Імперії була заборонена діяльність чернечих організацій. Сестри були одягнені в мирську одяг і не афішували своєї належності до чернечого згромадження. Це, втім, не завадило збільшення громади - в конгрегацію урсулінок вступили дві викладачки гімназії при соборі св. Катерини, що ще раз підтвердило зміна ставлення до сестер.

Літо 1908 сестри і кілька учениць провели у Фінляндії в Терійокі, у знятому на канікули будинку близько католицької церкви. Так само мати Урсула купила віллу недалеко від Сортовали, в лісовій тиші і досить далеко від поселень. Незабаром ця місцевість була названа сестрами Мерентяхті, що в перекладі з фінського означає Зірка Моря. Майбутнє показало, що це було дуже вдале придбання.

Навчальний 1908/09 рік пройшов досить спокійно: робота з дітьми, уроки. В інтернаті була заснована конгрегація Дітей Марії для учениць інтернату. Незабаром з'явилися ще два: для студенток і для дівчат з міста. Літо сестри, діти і кілька дачників провели вже в маєтку урсулінок в Мерентяхті. Матушка Урсула писала: "Перед нами безмежне море, кожен раз різний-то блакитне, то рожеве, чорне, біле, то спокійне як скло, то бурхливий. За будинком величезна відкритий майданчик, оточена лісом. Каплиця дуже бідна, але в ній Господь Ісус. Як відрізняється від Терійок. Тут простір, море, світло, спокій "!

У Петербурзі крім роботи з дітьми в інтернаті мати Урсула Ледуховская налагодила контакт з колами російських католиків, намагаючись якось допомогти їм. Але ситуація, що склалася всередині Католицької Церкви, а також відносини Католицької Церкви і Російської держави не дали здійснити намічені грандіозні плани. Втім, ось що про це пише сама Урсула Ледуховская: "Отець настоятель Св.Катерини пробував у своїй церкві ввести кожне воскресіння проповідь по-русски, що було річчю правильною і необхідною для весь час збільшується, громади російських католиків. Здається, дві такі проповіді прозвучали, але архієпископ їх заборонив. З цього приводу було велике невдоволення. Це мало розчарувати російських католиків і відштовхнути їх від католицтва.

Я запропонувала, що організую на Петербурзькій стороні фребловскій садок для дітей з родин інтелігенції і відкрию домову каплицю для російських католиків. Я планувала, щоб там як один, так і іншої обряди - латинська і грецька - знайшли місце. Російські жінки дуже зраділи. Одна в радості своїй так казала, як зараз це пам'ятаю: "Наша матінка всіх нас в одне склеїть"!

Перш за все, необхідно було отримати дозвіл на каплицю від російського уряду. Написала в проханні, що на Петроградської стороні немає жодної католицької церкви. І несподівано швидко отримала дозвіл. Загальна радість, але необхідно ще отримати дозвіл від єпископа. Запросила до себе митрополита. Приїхав до нас ввечері, з ним о. Будкевич і канонік Островський. Був, здається, і батько Урбан. Тобто ті, кому цю справу на серці лежало. Священики чекали внизу, я ж пішла з архієпископом до канцелярії. І почався довгий, довга розмова. До цих пір не розумію, як католицький єпископ -- добрий, благочестивий, старанний єпископ - міг такий спосіб дивитися на це питання. Не хотів дозволити, щоб росіяни в самій столиці Росії мали проповіді по-російськи. Казав, що ці вимоги народжуються від гордості. Є в них Господь Ісус Пресвятих Дарах - має вистачити. Втім, можуть читати французькі книги, оскільки немає ще католицького перекладу Євангелія на російську мову. Ні за що не дасть дозволу на цю каплицю для росіян! Все, що можна було сказати, я з повною повагою сказала. Спираючись на доручення Господа Ісуса, проповідувати Євангеліє всім народам, на роботу місіонерів і т.д. Нічого, нічого! Не знаю, скільки тривала ця словесна битва, врешті-решт я зізналася, що програла. "Вірю, що нині така воля Божа, але пізніше може Господь Бог дасть інше світло - сказала - піддаюся Вашої волі ". Російський уряд дав дозвіл на каплицю, а католицький єпископ заборонив ".

Історія на цьому не закінчилася. Прихильники російських католиків, серед яких був і єзуїт о.Ян Урбан, багато зробив для католиків східного обряду, стали писати рапорти в Рим, скаржачись на митрополита Аполінарія Внуковська. Незабаром з Ватикану прийшло суворе лист на адресу архієпископа. Владика захворів, і як згадують, не рідко вигукував: "Ах, цей о.Урбан, ця матушка Ледуховская"! Через деякий час старий архієпископ помер. Цей конфлікт і листи в Рим, як і лист з Ватикану не допомогли російським католикам, зате породили недовіру і підозру до матері Урсулі Ледуховской з боку церковної влади, чудово знали про те, що її брат Володимир та сестра Марія Тереза були впливовими особами у Ватикані. Втім, і сам Папа Римський Пій Х охоче і з любов'ю приймав графиню-черницю під час її досить частих поїздок до Вічного міста. Кожне літо сестри та їхні вихованки проводили в маєтку в Мерентяхті, яке рік від року ставало все більш обладнаним і красивим. 16 липня 1910 сестри поставили на березі статую Богоматері Зірки Моря, зроблену на гроші прислані з Риму сестрою Марією Терезою Ледуховской. На невеликій насипу, прикрашеної квітами, з вінцем із зірок на голові, стояла фігура Пріснодіви з витягнутими вперед руками, як би говорить: "Прийдіть до Мене, Я заспокою і допоможу".

Ще в 1908 році в Терійокі Урсула Ледуховская взялася за вивчення фінської мови, незабаром вона перевела на цю мову катехізис і деякі релігійні пісні. До каплиці на Служби почали приходити фіни з найближчих околиць. Ось, що писала мати Урсула в листі від 12 серпня 1909: "Люд фінська, притягнутий тим, що я вивчаю фінську мову і тим, що в каплиці ввела пісні по-фінською, у великому числі приходить на богослужіння до каплиці вранці і ввечері. З ентузіазмом співають пісні, звернені до Богоматері, суплікаціі (прохання), і вони в захваті від наших богослужінь. У неділю ми приймали у себе, разом з фінами, єпископа, який дуже радий тому, що тут бачив, і буде допомагати нам у наших працях. Сподіваюся, що вдасться розгорнути справжню акцію в цій частині Фінляндії, яка в плані релігії у занедбаному стані. Тут величезне поле для роботи, так як в фіннах ще живе не усвідомлена прихильність до віри праотців ".

У вересні 1910 року в Мерентяхті сестри відкрили школу для дівчаток. Спочатку було всього п'ять учениць, але потім їх кількість зросла, так як на березі Фінської затоки були прекрасні кліматичні умови, а в будинку панувала сердечна атмосфера.

Початок 1911 принесло неприємності і зміни в життя матері Урсули Ледуховской. З боку влади почалися репресії по відношенню до Католицької Церкви. Було проведено ревізії у ієрархів Церкви, дехто з кліру був висланий з Росії. Дійшла черга і до матінки Урсули - влада чудово знали, що вона черниця. До школи приїхав інспектор, втім надамо слово самій Урсулі Ледуховской.

"Інспектор бажає знати подробиці про мене і про нас. Серце у мене б'ється. На свою біду не вмію брехати - фізично не можу, тому що починаю червоніти. Що ж, подивимося, як піде справа. Мені сказали, що я можу не говорити, що я не черниця. Інспектор починає розпитувати і ось звучить питання:
- Ви черниця?
- Ні.
Але на нещастя уста вимовляють "ні", а обличчя червоне, як буряк каже "так". Робити нема чого, крім того, як тільки говорити правду, тому поправляюсь:
- Я була і є черницею, але тут я перебуваю в мирської одязі, як графиня Ледуховская. І взагалі це ні кого цікавити не повинно.
- Значить, тут немає черниць?
- Тільки я, більше немає.
Це вже кажу сміливо ".
Справа в тому, що мати Урсула ще на Різдво відправила всіх черниць в Мерентяхті, а живуть в інтернаті послушниці по суті черницями ще не були. Інспектор пішов ні з чим, але історія на цьому не закінчилася.

Церковні влади наказали спалити всі документи, за якими можна було б здогадатися, що працівниці інтернату є черницями. Тим часом в газеті "Новий час" з'явилися статті про єзуїтів і Урсулі Ледуховской із звинуваченнями їх у всіляких інтригах. Також і державна влада ще кілька разів намагалися дізнатися, чи є в інтернаті черниці. "Я не раз заздрила мучеників", - писала мати Урсула. "Їх питали, і вони могли щиро відповісти і померти за віру. Я ж мала витися як змія, щоб нікого не підставити і при цьому не збрехати. Гірших гонінь я і не могла представити ".

Невдовзі архієпископ Вікентій Ключінскій розпорядився закрити каплицю при інтернаті, тому що на неї не було дано дозволу уряду. Для сестер це було справжнім ударом. У результаті було вирішено, що мати Урсула має перебратися на постійне проживання в Мерентяхті, що і сталося навесні 1911 року. Втім, під час навчального року матушка кожного місяця приїжджала до Санкт-Петербурга, відвідуючи своїх сестер. У Мерентяхті так само працювала школа, і матушка багато часу присвячувала ученицям. Так само вона продовжила свою роботу з фінами. В окрузі не було лікаря, і матушка запросила з Петербурга знайому медсестру, щоб лікувати місцевих жителів. Учениці шили одяг для дітей з бідних сімей і допомагали у благодійній діяльності. Мати Урсула багато читала в цей час по-фінською, і говорила що приходять в Мерентяхті фінами про Бога, про життя, знаходячи для кожного слова розради і допомоги.

Безумовно, були і свої проблеми. Але вони успішно долалися з Божою допомогою. Було отримано офіційний дозвіл на школу, учениці блищали на перехідних іспитах в Петербурзі, куди їх посилали щороку. В інтернаті при церкві св. Катерини справи так само йшли добре, але настав трагічний 1914 рік, почалася Перша Світова війна.

Прийшов наказ, про те, щоб Урсула Ледуховская, як австрійська піддана, покинула межі Російської Імперії. Пославшись на своє польське походження, мати Урсула, залишивши Мерентяхті, все ж таки змогла затриматися в Петербурзі. У цей час сестри надають у вільних приміщеннях інтернату на Н?? вском кров для невеликої частини біженців з російсько-німецького кордону.

Але все ж у вересні 1914 року Урсула Ледуховская була змушена виїхати з Росії. У Петербурзі залишилися 24 сестри з чернечої громади, втім, більшість з них були послушницям і кандидатками.

Ледуховcкая поїхала до Стокгольма, оскільки він знаходився недалеко від Росії і можна було листуватися з сестрами, до того ж були надії на швидке закінчення війни, а, отже, можна було швидко повернутися. Проте доля розпорядилася інакше. У 1915 році всі сестри покинули Петербург і виїхали в Швецію. Почався новий етап в історії автономної Петербурзької громади сестер урсулінок, яка потім дала початок Конгрегації урсулінок Серця Ісуса Вмираючого. Нині сестри з цієї чернечої громади працюють у багатьох країнах Європи та Америки.        Матушка Урсула померла в Римі
29 травня 1939,
а 20 червня 1983 Римський Папа Іван Павло II зарахував її до лику блаженних   і в Санкт-Петербурга з'явився ще один небесний покровитель.              

Автор Михайло Фатєєв