Доля Троцького по самим вимогливим мірками незвичайна. Вона і сьогодні хвилює, тривожить, приголомшує. Троцький був рано помічений і обласканий славою і популярністю. Йому довелося спілкуватися з видатними людьми своєї епохи: Кавцьким, Плехановим, Мартовим, Даном, Леніним, Аксельродом, Каменевим, Бухаріним та іншими великими особистостями, які залишили свій довго не втрачається слід на запилених щаблях піраміди історичного прогресу. "Життя Троцького, - пише М. Бердяєв, - становить значний інтерес і ставить дуже серйозну тему - тему про драматичну долю, революційної індивідуальності, тему про жахливу невдячності всякої революції скидають і нищити своїх славетних творців ... Л. Троцький - один з небагатьох більшовиків, які бажають зберегти красу образу революціонера. Він любить театральні жести, має схильність до революційної риторики, він за стилем свого відрізняється від більшої частини своїх товаришів ... " Головним кумиром Троцького в житті, якщо так можна висловитися, була революція. Всі її межі і лики вабили революціонера до себе. Переважна більшість його численних книг і численних статей були присвячені їй. Навіть особисті листи несуть друк захопленості цієї людини революцією як найважливішою формою соціальної творчості. Троцький жив, страждав, сподівався, мучився болями революції. Революція зробила його всесвітньо відомим. Він був одним з її головних жерців. Вона ж волею його продовжувачів (він казав - термідоріанців) перетворила Троцького в блукача. Відображена і перекручена хвиля революції вбила його на чужині. Троцький один з яскравих символів російської революції з її злетами і падіннями, надіями і розчаруваннями. Бронштейн Лейба Давидович (псевдонім Троцький) народився 25 жовтня (7 листопада) - в день Жовтневої революції і в один рік - 1879 зі своїм майбутнім непримиренним суперником І. В. Сталіним. Він ріс в оточенні, аж ніяк не сприяло формуванню в ньому якостей "ниспровергателя засад", в стороні від стовпової дороги розвитку марксизму в Росії - поза великих університетських центрів, без тісних зв'язків з робочими пасовиська, і знайомства з повсякденними потребами простого народу. Батько - Бронштейн Давид Леонтійович, орендував 400 десятин землі на півдні України, у сільці Янівка Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. У цій та Катеринославській губерніях у 80-ті роки минулого століття влаштувалося близько 40 єврейських землеробських колоній, у яких проживало приблизно 25000 чоловік. Сім'я Бронштейном жила в колонії Громоклей. З 8 народжених дітей - Троцький був п'ятим - вижили четверо: старші брат Олександр і сестра Єлизавета, Лев і молодша сестра Ольга. Хоча родина Бронштейном не відрізнялася ні особливим благополуччям, ні привілейованим суспільним становищем, її члени ніколи не зазнавали матеріальних труднощів, а також незручностей пов'язаних з їх єврейським походженням. Батько - єдиний фактичний роботодавець для найбідніших верств. Від нього залежали і більш заможні люди. Володів млином, пивоварнею, здійснював скупку і продаж зерна, інших сільськогосподарських продуктів - господарський чоловік. Це природно визначало ставлення оточуючих до нього й членам його родини.

Від батька Троцький успадкував такі якості, як інтелектуальні здібності, впевненість в собі принциповість. Батько пристрасно хотів вивчити своїх дітей, Льову він бачив інженером адже в господарстві так потрібна людина розбирався в тонкощах техніки. Але вийшло інакше. У 1888 році Троцький вступив до підготовчого класу Одеського реального училища Святого Павла. В училищі Троцький дуже скоро виявив честолюбні устремління, у короткій автобіографії він писав: "Під час навчання виявляв велику старанність, весь час ішов першим". Після закінчення училища Троцький перебрався до Миколаєва, щоб закінчити сьомий клас "реалкі" Рік навчання в Миколаєві, 1896, став переломним для Троцького. Він закинув навчання (правда знання, отримані в училищі дозволяли триматися на положенні першого учня), його потягнуло до громадського життя. Він познайомився з садівником Францем Швіговскім, чехом за походженням, який виписував газету, уважно стежив за політикою читав масу літератури. Троцький пориває з батьками, які наполягають на розриві Лева з його новим знайомим і продовження "нормальної" навчання і вступає в "комуну" Швіговского. Крім них до неї входили старший брат Троцького Олександр і ще 4 людини. Тут Троцький знайомиться зі своєю майбутньою першою дружиною Олександрою Соколовської (непокірної марксистської).

Члени комуни жили по-спартанськи, носили сині блузи, круглі солом'яні капелюхи і чорні палиці. У місті їх брали за членів таємничої секти. Вони багато й безладно читали, сперечалися, поширювали в народі книги, писали полемічні статті. Після закінчення Троцьким Миколаївського реального училища перед ним знову постало питання вибору - що робити далі? За наполяганням батьків він повернувся до Одеси, де деякий час відвідував лекції на математичному факультеті університету. Але незабаром університет був кинутий. Революція все більше оволодівала ім. Він весь переключився на напівлегальну роботу в гуртках радикально налаштованої молоді і незабаром став неформальним лідером групи молодих людей, які шукали вихід переповнювали їх прагнення до активної діяльності на благо батьківщини. Тим не менше Троцький привернув увагу поліції і був змушений залишити Миколаїв. Настає дуже відповідальний момент у формуванні Троцького як революціонера. Це пов'язано з його вступом у цей революційний двіженіе.В цей період погляди Троцького були дуже далекі від марксистських. Він навіть і не прагнув до оволодіння марксизмом, проявляючи байдужість до систематичної цілеспрямованої роботи з формування міцних теоретичних переконань. "У Троцького, як у всіх багато обдарованих натур, - свідчив Істмен - був унікальний дар брати нахабністю. Він так моментально схоплював сутність думки опонента, що важко було його перемогти одним тільки чистим знанням". Зі зростанням в 1897 році революційних настроїв по всій Росії, Троцький і його друзі стали посилено шукати зв'язки з робочими кварталами Ніколаева.Подпольние читання та бесіди стали проводити в лесу.В протягом року створили близько десяти гуртків. І це в місті де налічувалося не більше 10 000 робітників! Так на півдні Росії виникла ще одна організація яку за пропозицією Троцького, назвали "Південно-російським Союзом" ним же був написаний статут нової організації. Від зборів і політзанять перейшли до більш серйозної і копіткої роботи. Добули гектографі, стали друкувати прокламації, а потім і газету "Наша Справа" тиражем у 200-300 примірників, і прокламації і статті писав головним чином Троцький. Одночасно з пробою пера він спробував себе і в якості оратора на маївці. Зусиллями Троцького та інших "комунарів" вдалося налагодити зв'язки з Одесою, тамтешніми соціал - демократичними колами. Троцький нерідко опинявся на правому фланзі (перебуваючи фактично на позиціях економізму). Так буваючи в Одесі, він виступав проти ведення роботи серед фабрично-заводських робітників, наполягаючи на перенесенні центру ваги агітації і пропаганди в ряди ремісників та інших дрібнобуржуазних елементів.

 Наприкінці 1898 г.билі проведені масові арешти. У охоронному відділенні виявилося понад 200 чоловік. Союз був розгромлений. Причому не без допомоги двох провокаторів. Почалася тюремна епопея Троцького. Суд засудив Троцького до чотирьох років заслання до Східного Сибіру. У цей час Троцький остаточно зійшовся з симпатизує йому А. Соколовою. І хоча батьки заперечували проти шлюбу, він наполіг на своєму. Їх шлюб в Бутирках скріпив рабин. До осені 1900 молода сім'я - у них до цього часу народилася дочка Зіна - влаштувалася в сільці Усть-Кут Іркутської губернії. У цих же місцях Троцький зустрівся з молодим Ф.Е. Дзержинським, М.С. Урицьким. У цьому періоді, мабуть, вперше Троцький починає серйозно замислюватися над проблемами суспільного розвитку, тактикою революційної боротьби. Під час заслання марксизм став для нього основою світогляду і методом мислення. Він студіює книги К. Маркса, особливо "Капітал", роботи В.І. Леніна, в першу чергу "Розвиток капіталізму в Росії". Подальше наростання революційних подій в центральній Росії позначалася і в далекому Сибіру. У містечках, що базувалися вздовж лінії залізниці, виникають перші соціал - демократичні організації. Троцький входить з ними в контакт пише для них відозви і листівки.

Через них же встановлює зв'язок з за кордоном. Влітку 1902 р. з Іркутська до нього надходять книги, в їх палітурках на цигарковому папері були закладені останні закордонні видання. З цієї пошти засланці познайомилися з газетою "Іскра", ленінської книгою "Що робити?". У цей час Троцький з родиною - у них народилася ще дочка Ніна - переїхав до Верхоленск. Звідси в серпні 1902 він зважився на втечу. Тоді це не було чимось надприродним: "бігали" багато. Дружина, не дивлячись на те що залишилася з двома маленькими дітьми, підтримала його. Надалі Троцький і Соколовська зустрічалися епізодично. Життя розвела їх, але вони зберегли ідейний зв'язок і дружбу. Троцький зупинився в Самарі, де розміщувався тоді російський штаб "Іскри". Його очолював Г. М. Кржижановський. Він і повідомив йому про Троцького давши йому псевдонім Перо. За дорученням самарського бюро Перо виїжджав до Харкова, Полтави Київ для зв'язку з місцевими іскрівцями. У Самарі Троцький отримав запрошення Леніна приїхати в Лондон. Кржижановський забезпечив його грошима, і незабаром він опинився на російсько-австрійському кордоні, яку нелегально перейшов. Через Відень, Цюріх і Париж добрався до Лондона. Пора юності закінчилася. Троцький став на шлях професійного революціонера. У жовтні 1902 р. Троцький - у Лондоні у Леніна. У свої 32 року Ленін (старше Троцького на 9 років) поряд з Плехановим вже вважався визнаним лідером російської соціал-демократії. він швидко зумів оцінити запал Троцького, прагнення відстоювати власну думку. У свою чергу і Троцький не вдарив обличчям у бруд. З притаманною йому енергією він відразу ж включився в повсякденну роботу. Виконував численні ленінські доручення. На початку 1903 р. він побував у Брюсселі, Льєжі та Парижі. Троцький і в Лондоні посилено займався самоосвітою. Причому головним предметом його вивчення виявилася зарубіжна література російської соціал-демократії. Він почав поглащять номери "Іскри" і "Зорі", закохався в "Іскру", соромився свого невігластва і з усіх сил прагнув якомога швидше подолати його. У зарубіжжі (у Європі) Троцький восени 1902 знайомиться зі своєю майбутньою другою дружиною Н.І. Сєдової, від їхнього шлюбу було двоє дітей (синів) - Лев і Сергій. Вона була молодшою Троцького на три роки (народилася в 1882 р.) і майже на 20 років пережила його. Померла в 1962 р. у передмісті Парижа. З листопада 1902 розпочалася співпраця Троцького в "Іскрі", яке тривало до березня 1905

За цей час Троцький опублікував 31 статтю. Знайомство з цими публікаціями дає підставу стверджувати, що Троцький безперечно зробив величезний крок вперед у журналістському техніці, відточеності стилю, а головним чином - в умінні аналізувати й осмислювати проблеми суспільного розвитку Росії, завдання революційної соціал - демократії. Розширився коло його інтересів. Ленін позитивно оцінюючи діяльність Троцького в листі до Плеханова 2 березня 1903 запропонував кооптувати його до складу членів редколегії Іскри. Домагаючись залучення Троцького до складу редакції "Іскри" Ленін прагнув досягти в ній надійного більшості. справа в тому, що складалася з шести членів редакція під час обговорення спірних питань розпадалася на дві трійки: Ленін, Мартов, Потресов і Плеханов, Аксельрод, Засулич. Ленін не сумнівався, що в найбільш гострих питаннях, Троцький буде з ним. Однак пропозиція не пройшла. Плеханов виступив його рішучим противником, побачивши в Троцького, прихильника, учня Леніна. 17 липня 1903 в Брюсселі розпочав роботу другий з'їзд РСДРП. Троцький разом з доктором Мандельбергом Троцький цілком підтримав лінію "Іскри" з питання про місце Бунду в РСДРП і ряду інших питань. Тим більш несподівана для всіх виявилася його непоступливість при обговоренні пункту 1 Статуту партії. Він не прийняв Ленінську формулювання, угледівши в ній прагнення створити кастово замкнуту організацію і неминуче в зв'язку з цим проникнення в партію опортунізму. Позиція Троцького справила на Леніна гнітюче враження. Він намагався переконати його. Тон ленінського виступу спокійний і доброзичливий. Він зберігав для Троцького двері відчиненими - визнай помилковість свого виступу і немає ніяких перешкод для спільної роботи, точніше для її продовження. Однак як писав згодом Троцький: "Я навідріз відмовився йти з ними."

Троцький як би перекинувся до "м'яким" меншовиків. Однією з головних причин цього відповідає він сам було те, що хоча з членів редакції "Іскри" він і підтримував з Леніним тісні зв'язки, але найближче стояв до Мартову, Засулич і Аксельроду. Їх вплив був на нього безперечно. Хоча з-за нечіткості ідейних позицій Троцького витікала і хиткість його політичної платформи, що посилювалася схильністю до зміни принципів під впливом тієї чи іншої особистості, обставин моменту та інших, на перший погляд другорядних, але що тягнуть за собою серйозні наслідки аспектів, Ця особливість поведінки Троцького визначила найважливішу рису його як політика, а потім і теоретика троцькізму. Недарма ще на другому з'їзді бундівець Лібер зауважив, що Троцький здатен висмикувати різні принципи як ярлички, залежно від того, який з них більш зручний. Ці висновки підтверджуються позицією, зайнятою Троцьким після з'їзду. Фактично він, що надихаються Мартовим, Алексельродом та іншими лідерами меншовиків розгорнув справжню війну проти ленінських ідей про партію. Він-активний учасник відбулося незабаром після з'їзд наради меншовиків. Мартов і Троцький - автори прийнятої на нараді резолюції. Таким чином, Троцький виявився одним з авторів першого фракційного документа меншовизму. Перша велика книга Троцького "Наші політичні завдання" (1904 м. Женева), фактично представляла маніфест російського меншовизму. У роботі Троцький кинув різкій критиці ленінську платформу з організаційних питань. Він не тільки відкинув принцип демократичного централізму як основу будівництва партії, але і спробував взагалі заперечити необхідність наявності організованої політичної партії пролетаріату. Причому робив це, прикриваючись розмовами про "користь справи", служінням інтересам саме пролетаріату. Весь 1904 для Троцького пройшов в політичних і організаційних конфліктах. Вже восени 1904 р. між Троцьким і лідерами меншовиків (Мартовим, Даном та ін) вибухнув великий конфлікт. Формальним приводом якого стало відношення до ліберальної буржуазії. З Женеви Троцький виїжджає в Мюнхен з лекціями та рефератами. Але подумки знову і знову повертається до сталось розколу на другому з'їзді, намагаючись відповісти на традиційні для Росії питання: "Хто винен?" і "Що робити?" На цей раз сама дійсність підказала вибір - дізнавшись з газет про події 9-го січня 1905 р. в Росії, в Петербурзі, Троцький заквапився до Росії. З еміграції Троцький повернувся одним з перших. У Петербург прибув 16 або 17 жовтня, тобто в самий розпал жовтневої страйки. Був заступником голови Петербурзького Ради робітничих депутатів, а згодом і очолював з 27 листопада. П'ятдесят два дні Рада очолював робітників столиці і весь цей час Троцький перебував у вирі подій.

Яскраво розкриваються його сильні сторони політичного діяча, організатора мас, публіциста. Працював відразу в трьох газетах, разом з г?? рманскім соц. демократом, вихідцем з Росії Гельфандом (Парвус) налагодив випуск "Робітничої газети". Тиражі газет в яких працював Троцький виросли в 2, 2.5 рази. Керувати Радою Троцькому довелося недовго - 3 грудня прямо на засіданні весь її виконком на чолі з головою був заарештований. О 18 годині 20 хвилин, як повідомлялося у рапорті начальника Петербурзького охоронного відділення полковника Герасимова в приміщення Вільного економічного товариства був введений наряд поліції і військ. У залі заарештували 230 людей і ще 37 чоловік - у верхньому поверсі (так звана Радянська кімната). У їх числі був і Троцький. Почався його другим "тюремний цикл". До відправки в Сибір взимку 1907 року він в цілому провів в ув'язненні п'ятдесят сім тижнів. Слід сказати, що він не дуже обтяжувався таким поворотом подій. У в'язниці він багато читав, ще більше писав, а його адвокати "виносили рукописи у своїх портфелях". Тюремний режим був ліберальний, камери вдень не зачинялися, Троцький зустрічався з дружиною, з рідними та близькими, вів велику препіску. У нього й інших в'язнів була налагоджена "пошта" з ЦК РСДРП. Відбувся суд виніс вирок Троцькому - посилання вечнопоселенцем до Сибіру.

10 січня глибокої ночі групу засланців доставили на Миколаївський вокзал, загнали в тюремний вагон з гратами і відправили в сибірський містечко Обдорск. Був він далеко за полярним колом. До залізниці - 1500 км, до найближчого телеграфу - 800. На тридцять п'ятий день шляху обоз з засланцями і охороною дістався до міста Березова, відомого за місцем посилання соратника Петра I, світлого князя А. Д. Меншикова. Під час цього перепочинку в дорозі Троцький, порадившись з колишнім офіцером Ф.Н. Рошковська, відбували заслання у Березові, зважився на втечу, треба сказати, що цього разу ризик був неабиякий: втеча вечнопоселенца карався каторожнимі роботами. Але Троцький знехтував суворістю покарання, що, природно, свідчило про мужність. Маючи червінці і запас спирту Троцький залучив для організації втечі місцевого селянина Боніфатій Батмошева. Той у свою чергу підібрав оленяр, зиряніна за національністю, п'янички, але відчайдушного людини. З зиряніном по лютому лютневі морози на оленях Троцький проїхав за тиждень понад 700 кілометрів. до Уралу, там сів на поїзд і невдовзі опинився в Петербурзі. Якщо до Березова засланці добиралися в перебігу місяця, то зворотний шлях Троцький зробив за 11 днів. Саме в стрімкості підприємства і полягав його благополучний результат. З Петербурга Троцький відразу виїхав до Фінляндії - ближню еміграцію, там вже перебували Мартов і Ленін. Утікач відвідав Леніна і Мартова. Мав з ними тривалі бесіди. В. І. Ленін дав йому явки в Гельсінгфорс (Гельсінкі), які дуже допомогли йому в пристрої. У невеликому містечку Огльбю Троцький описав свою втечу в книжці "Туди і назад". На отриманий гонорар через Стокгольм виїхав до Західної Європи. 30 квітня вже був присутній на п'ятому лондонському з'їзді РСДРП. Популярність його досягла піку. Деякі делегати особливо з провінції, так само як і "публіка" в Петербурзі взимку 1907 р., йшли "дивитися на Троцького". Хоча з'їзд і проходив під диктовку більшовиків, але полеміка часом набувала вкрай різкі форми і Леніну з однодумцями коштувало чималих праць захистити свою платформу. На з'їзді Троцький знову обіймав нечітку позицію, намагався утворити якусь групу центру не гірше за інших розуміючи хиткість рівноваги між більшовиками і меншовиками, бачачи, що багато чого буде залежати на з'їзді від того, до кого до кого примкнуть делегати інших течій. Натура Троцького, його нестримне самолюбство і тут зіграли свою ключову роль. Обурюючись небажанням більшовиків зважати на його "я", він почав грати на суперечностях між більшовиками і меншовиками. Друга еміграція Троцького розтяглася на довгий тяжке десятиріччя. Троцький, живучи у Відні, набагато уважніше стежив за німецької політичним життям, ніж за австрійської, що констатується їм в одній з книг. Але все-таки хоч і був постійним кореспондентом центральних органів друку Соціал-демократичної партії Німеччини, був присутній на її з'їздах, регулярно підтримував контакти з її вождями К. Кавцьким, К. Цеткін, але ще більш активне політичне життя він розгорнув у Відні: відразу по приїзду вступив до австрійської соціал-демократичну партію, брав участь у її роботі, багато писав у партійній пресі, ходив на збори, мітинги, демонстрації, вступив до Віденського університету. Троцький "грає головну роль" у виданні протягом трьох з половиною років газети "Правда". Навколо газети згрупувалися перший троцькістські кадри в РСДРП: М. Скобелєв, А. Йоффе, В. Копп, М. Урицький та інші. Одна з головних завдань газети - відтворення партії на нових засадах, яка б скинула з себе залежність від буржуазної інтелігенції і поставила б на чолі пролетарських організацій "робочих вождів". Проте в цілому Троцький в цей час грав непривабливу роль в міжнародному русі. Разом з Мартовим він намагався уявити стан справ в РСДРП в явно перекрученому світі, викликати недовіру не тільки до позиції більшовиків, Леніна, а й підтримують їх у боротьбі за єдність партії меншовиків-партійців Плеханова. У квітні 1912 р. Віденська "Правда" припинила своє існування. Свої ідеї Троцький намагався реалізувати у створеному ним блоці, названому "серпневим" з часу його утворення (серпень 1912 р.) до якого увійшли він сам з кількома співробітниками "Правди", ліквідатори і бундівці. І цей блок за словами Леніна був приречений на провал заздалегідь, оскільки виявився "побудований на безпринципності, лицемірстві і порожньою фразою". Мабуть, і сам Троцький в ефективність своєї затії, оскільки вже у вересні 1912 кореспондентом від "Київської думки" виїхав на Балкани, де йшла війна. У 1913 р. він вже знову у Відні і пише для "Одеських новин", "Голоси", "День", меншовицького "Променя". З лютого 1914 р. у Петербурзі Троцький видавав щомісячний журнал "Боротьба". За два передвоєнні роки (1913-1914 рр.). Троцький стільки наговорив недостойного на адресу Леніна, дав різких і несправедливих оцінок діяльності більшовицької фракції РСДРП, скільки їм не було зроблено, сказано і написано за все його життя.

У серпні 1914 р. Троцький з сім'єю відправляється в Цюріх. У Цюріху Троцький не затримався і незабаром з'явився в Парижі. Тут він увійшов до редакції левосоціалістіческой газети "Голос", що видавалася Д. Мануїльський і В.Антоновим-Овсієнко. Після її закриття був у числі засновників і редакторів також органу лівих соціалістів - газети "Наше слово". У вересні 1916 газета "Наше слово" закрилася. Одночасно паризький префект поліції пред'явив Троцькому ордер на висилку за межі Франції. На початку листопада у супроводі двох поліцейських агентів Троцького вивезли до Іспанії, в Сан-Себастьян. Звідти він переїхав у Мадрид, де, за допомогою місцевих соціалістів влаштувавшись в невеликому пансіонаті, старанно відвідував мадридські музеї та бібліотеки. Тривала таке життя недовго, 9 листопада він був арештований і посаджений у в'язницю. Приводом для укладення послужила отримана з Парижа телеграма про те, що Троцький - "небезпечний анархіст". Через три дні, знову таки без пояснення причин, його перевели в Кадікс, звідти він повинен був відправитися найближчим рейсом до Гавани. Троцький чинив опір, вимагаючи, якщо вже не можна обійтися без висилання, відправити його в Нью-Йорк. Тим часом один з іспанських депутатів, республіканець, вніс до парламенту запит з приводу арешту і висилки Троцького. Розпочалася дискусія в газетах. В результаті влада дозволила Троцькому залишитися в Іспанії до відходу перший в Нью-Йорк. Він перебрався до Барселони. Туди прибули з Франції Седова, сини, і 25 грудня, після трьох з гаком місяців безглуздих поневірянь, на іспанському пароплаві "Монсерат" Троцький з сім'єю нарешті відплив до берегів Нового Світу. В Америці Троцький багато спілкується з Бухаріним, протегує йому, підтримує контакти з газетами "Форвертс" і "Кол". Крім того, як і у Франції, він, зібравши своїх прихильників, приступив до підготовки незалежного друкованого органу. Перший його номер під назвою "Класова боротьба" вийшов уже в квітні 1917 р. після його від'їзду до Росії. У ці місяці 1917 р. Троцький майже щодня спілкувався з творцем майбутньої японської компартії С. Катаяма. Він продовжував активну діяльність в редакції "Нового світу" і серед російських соціал - демократів. Що почався налагоджуватися побут сім'ї Троцького різко сколихнуло повідомлення про Лютневої революції в Росії.

Після відвідин Троцьким російського консула у Нью-Йорку з заявою про від'їзд до Росії він і члени його сім'ї отримали необхідні документи. 27 березня Троцький з родиною, а також ще п'ятеро підданих Росії відбули з Нью-Йорка на норвезькому човні. Однак поїздка їх явно затягнулася у зв'язку з арештом їх британською владою в Галіфаксі. 29 квітня Троцький і його компаньйони, завдяки широкій компанії з їх звільнення було звільнено. На датському пароплаві "Геліг Олаф" вони продовжили свій шлях до Росії через Швецію, Фінляндію - на Петроград. Якщо в 1905 р. Троцький одним з перших повернувся до Росії з еміграції, то після лютого він опинився в числі останніх. У Петроград він і його супутники прибули 4 (17) травня, пройшовши той же останній відрізок в дорозі, що і група Леніна в квітні. У Белоостров на зустріч з ним прибула досить представницька делегація з Міжрайонною організації РСДРП на чолі з Урицьким і від більшовицького ЦК - Г. Ф. Федоровим. Була і зустріч на Фінляндському вокзалі. Не така за масовістю, як у Леніна, але з такими ж палкими промовами і закликами. Вже 5 (18) травня Троцький виступив у Петраградском Раді. Причому, що характерно, його кандидатуру до складу виконкому Ради внесли не межрайонци, у лавах яких він значився з 1913 р. і не приятель Чхеїдзе, якого він напередодні світової війни навчав, як вести себе в боротьбі проти ленінців. Троцького рекомендували більшовики, яких він півтора десятиліття зображував диктаторами і антидемократії. Маси стрімко левел. Разом з ними левел і Троцький. Популярність Троцького швидко набирала силу. Цьому сприяло чимало обставин об'єктивного і головним чином суб'єктивного характеру. По-перше, розлив дрібнобуржуазної стихії з її показною, чисто словесної революційністю, для якої важливо не стільки бути, скільки здаватися, з її культом вождя, спрагою негайного успіху. Усім цим параметрам цілком відповідав троцькізм. По-перше, ті, хто знав про негативну діяльності Троцького в роки реакції, що послідували за поразкою першої російської революції, - як більшовики, так і меншовики, - тільки поверталися з-за кордону, з заслання і тюрем. Молодому поколінню учасників революційного руху про боротьбу Троцького проти Леніна, проти більшовицької партії в еміграції було практично нічого не відомо. Зате Троцький - голова Петербурзького ради в 1905 р. - багатьом з них був пам'ятний і близький. По-третє, як не дивно, популярності Троцького багато в чому сприяв його арешт у Канаді англійськими властями при поверненні із США до Росії. У газетах раз у раз мелькали публікації про перебування Троцького в полоні. Все це створило йому ореол непримиренного борця з ненависною Антантою. Нарешті, по-четверте, Петроград вирував: мітинги, промови, демонстрації, червоні прапори, революційні заклики - середу в якій Троцький з його майстерністю оратора відчував себе як риба у воді. Своїми промовами він кружляв голови не тільки простим робітником, солдатам, матросам, але і набили руку в політиці людям. Природно, діяльність Троцького в травневі дні не обмежувалася тільки участю в мітингах і демонстраціях. На першому Всеросійському з'їзді Рад, незважаючи на заяви на підтримку тимчасового уряду, в деяких питаннях він блокувався з більшовиками. Зокрема, в засудженні який готувався наступу російської армії на фронті. Особливу активність Троцький розвинув у липневі дні. Він разом з Леніним, Зінов'євим, Каменевим, іншими лідерами РСДРП (б) застерігав робочі та солдатські маси від необачних кроків, зокрема від проведення антивоєнної демонстрації 4 липня, яка ставила за мету повалення тимчасового уряду.

Троцький рішуче виступав проти розгорнутої в небільшовицькою друку цькування Леніна як "німецького шпигуна" за те, що він не побоявся повернутися до Росії з еміграції проїхавши по території Німеччини. Троцький починає виступати за об'єднання міжрайонної організації з більшовиками. У напруженій атмосфері липня 1917 Троцький не раз подумки повертає-ся до урядового терору 1905-1906 р.р., коли, за його ж словами, петербурзькі "хрести" виявилися чи не найбезпечнішим місцем в Росії. Дійсно, важко назвати логічним вчинок Троцького, пові-щівшего Тимчасовому уряду адресу свого местопрібиванія. Майже добровільна здача на милість влади виглядала дивною. Як би там не було перебування в Хрестах мало позначилося на політичній активності Троцького.

Хіба що він не міг використовувати свої ораторські здібності. Зате недостача усної агітації їм з лишком була заповнена за рахунок публікацій у пресі. Одна за одною з'являлися його статті та замітки в більшовицькому "робочому і солдата", журналі "Вперед" та інших друкованих виданнях. У в'язниці він написав дві роботи: "Що ж далі? (Підсумки і перспективи)" та "Коли ж кінець проклятої бійні?". Обидві брошури вийшли у видавництві більшовиків "Прибій" і відразу ж звернули на себе увагу, особливо перший. У них Троцький повторив свої попередні міркування про те, що вона може бути тільки пролетарської, до того ж - загальноєвропейської. Це не "національна", не буржуазна революція, - затверджувалася в брошурі. Хто оцінює її так, той живе у світі примар XVIII і XIX століть. А нашим батьківщиною в часі є XX століття. Подальша доля російської революції безпосередньо залежить від ходу і результату війни, тобто розвитку класових протиріч в Європі, якому ця імперіалістична війна надає катастрофічний характер. 2 вересня Тимчасовий уряд змушений був звільнити з "Хрестів" Троцького і всіх соціал-демократів, заарештованих у липневі дні, - Каменева, Луначарського, Коллонтай, та інших. Одна за одною майже у всіх небуржуазних газетах з'являються його статті. Він бере участь в роботі ЦК РСДРП (б), в засіданнях Петроградської Ради. 25 вересня (8 жовтня) відбулися перевибори членів Виконкому Петроградської Ради. В результаті голосування до виконкому увійшли 13 більшовиків у їх числі був і Троцький. За пропозицією більшовицької фракції головою Ради було обрано Троцький. Його прізвище вноситься до списку 40 кандидатів від РСДРП по виборах до Установчих зборів. Троцький вніс вагомий внесок у підготовку та здійснення Жовтневого збройного повстання: як голова Петроградської Ради воспріпятствовал меншовиків та есерів в зриві другого з'їзду Рад, брав участь в створенні при Петраградском Раді Військово-революційного комітету (ВРК) - органу підготовки та здійснення збройного повстання. 25 жовтня почав працювати другий з'їзд Рад. З'їзд у законодавчому порядку закріпив перехід влади до більшовиків, прийняв декрети про мир і про землю, затвердив на доповідь Троцького перший радянський уряд - Раду Народних Комісарів, розроблений виключно з представників РСДРП у складі 15 чоловік. Троцький прийняв саме діяльну участь в організації розгрому (в кінці жовтня) Керенського-Краснова. У листопаді 1917 р. Троцький активно проводив в життя платформу більшовицької партії підтримував в більшості питань точку зору Леніна. Хоча ні тоді, у листопаді 1917 р., ні пізніше він публічно ніде не визнав правоти більшовизму в суперечці з ним у минулому. Не було такого визнання і майбутньому. Навпаки, спочатку негласно, в ході боротьби за укладення Брестського миру, потім у дискусії про профспілок, а після смерті Леніна відкрито. Троцький заявив, що не перейшов на позиції більшовизму, а більшовики "разбольшевічілісь, перейшовши на чолі з Леніним на платформу теорії перманентноїреволюції. Троцький стає Наркомінсправ, опинившись на 1/4 року на чолі радянської дипломатії. Він брав участь у вирішенні складних проблем з підготовки демобілізації армії, а також проведення установчих зборів. Власне справами довіреного йому наркомату Троцький майже не займався. Буденна повсякденна робота, коли стороннім не видно твої старання, не перед ким показати польоту твоєї думки були не по ньому. Він обтяжувався відсутністю слухачів. Це був не демон, а скоріше актор революції. Ніяких дипломатичних переговорів ці часи в Наркомінсправ не було, вся робота зводилася до видання документів і продажу вмісту посилок, що надходять з інших країн. Дипломатична робота проходила в Смольному без будь-якого апарату Наркомінсправ. Тільки коли приїхав Чичерін і був призначений до складу Наркомінсправ, почалася робота в самому будинку. Троцький очолює радянську делегацію на переговорах з німцями про мир у Брест-Литовську. На засіданні ЦК 24 лютого Троцький слідом за "лівими" комуністами виступив із заявою про складання з себе повноважень нркоміндела. Проявлені Троцьким в ході придушення заколоту лівоесерівського рішучість і безкомпромісність, готовність йти до кінця у відстоюванні завоювань Жовтневої революції, швидкість, чіткість у прийнятті необхідних заходів справили велике враження на Леніна і ЦК в цілому. З цього моменту можна сказати що від "брестський" розбіжностей між Леніним і Троцьким не залишилося й сліду. 14 березня 1918 в день відкриття Надзвичайного з'їзду Рад, на якому ратифікувала Брестський договір, в "Известиях" з'явилася постанова Раднаркому про кадрові зміни в армії. Повідомлялося про призначення Троцького членом Вищої Військової Ради і виконуючим обов'язки голови Ради. Цією ж постановою його звільнили з посади Наркомінсправ і призначили замість Подвойського народним комісаром у військових справах. Постанова підписали народні комісари Карелін і Сталін. 6 квітня Троцький став одночасно наркомом з морських справ, змінивши на цій посаді Дибенко.

Наркомвійськмор дісталося незавидне спадщину. У його розпорядженні була 150-тисячна добровольча Червона Армія. Саме вона випробувала на собі силу німецької військової машини в трагічну для Радянської республіки тиждень ворожого наступу з 18 по 24 лютого 1918 Але з цією армією вже не можна було вирішувати стратегічні завдання оборони країни. Потрібна була реорганізація армії, вдосконалення, посилення її бойової потужності. І ось у квітні - травні 1918 ВЦВК і Раднарком прийняли ряд декретів, які докорінно реорганізовував Червону Армію. В основі їх лежали підготовлені відомством Троцького документи. Головним з них був затверджений 22 квітня ВЦВК декрет про обов'язкове навчання військовому мистецтву, за яким навчання підлягали трудящі від 18 до 40 років, без відриву від роботи протягом 8 тижнів, без винагороди за час навчання.