МЕІНІНГОКОКОВА ХВОРОБА (MORBUS MENINGOCOCCEUS)

Менінгококова хвороба - гостра інфекційна хвороба, яка спричиняєтьсяменінгококом, передається повітряно-краплинним шляхом, характеризуєтьсяназофарінгітом, менінгококемією, менінгококовім (гнійним) менінгітом, якіперебігають окремо, послідовно або одночасно; інфікування менінгококомнайчастіше приводить до бактеріоносійства.

Історичні дані. Менінгококова хвороба в найбільш яскравій форміепідемічного цереброспінального менінгіту відома з давніх часів. Яксамостійна хвороба епідемічний цереброспінальній менінгіт був виділений ідетально описаний у 1805 р.. G. Vieusseux після великого спалаху в Женеві.
Новий етап у вивченні менінгококової хвороби почався у 1887 р., Коли A.
Weichselbaum виявив збудника в цереброспінальній рідині і детально йогоописав. У 1899 р. V. Osier виділив менінгокок з крові.
Етіологія. Збудник менінгококової хвороби - Neisseria meningitidis --належить до роду Neisseria, родини Neisseriaceae. Існує дев'ять різнихсеротіпів менінгокока: А, В, С, D, 29-Е, Х, Y, Z, W-135. Це грамнегативнихдіплокок із середнім діаметром 0,6 - 0,8 мкм. Має форму кавового зерна, утипових випадках розміщується попарно всередині нейтрофільних гранулоцитів.
Культивується в аеробних умовах на середовищах, які містять сироватку кровілюдини або тварини. Менінгокок продукує токсичні речовини, що маютьвластивості екзо-і ендотоксінів; при руйнуванні бактерій звільняєтьсясильний ендотоксину. Менінгокок малостійкій щодо факторів зовнішньогосередовища, гине через кілька годин при кімнатній температурі, при 60
° С-через 10 хв., При 70 ° С-черва 5 хв. При охолодженні гине, томудоставляти матеріал для дослідження треба в оптимальних температурнихумовах-у водяній бані при температурі 37 ° С. Дезинфікуючі розчини євисокоефективним.
Епідеміологія. Джерелом інфекції є тільки хворі й бактеріоносії. Найбільшнебезпечними в епідеміологічному відношенні є хворі на менінгококовийназофарінгіт. У носіїв менінгокока, яких вважають «практично здоровими»,нерідко виявляють хронічні запальні зміни в носоглотці. Носії не тільки єджерелом інфекції, а й за певних умов самі можуть хворіти на тяжкі формименінгококової хвороби.
Механізм передачі менінгококової хвороби - повітряно-краплинним. Оскількименінгококі малостійкі щодо факторів Зовнішнього середовища, то вонипередаються через повітря на невелику відстань. Сприйнятливість людей доменінгококів значна, проте її особливість полягає в тому, що характернаклінічна картина хвороби спостерігається лише у 0,5% інфікованих осіб,найчастіше у дітей до 5 років.
Особливість епідемічного процесу при менінгококовій хворобі полягає унаявності періодів підвищення і зниження захворюваності. Тривалість періодувисокої захворюваності - 2-4 роки, іноді довше (5-10-років). Дляменінгококової хвороба характерна зимово-весняна сезонність з найбільшимпідвищенням захворюваності в лютому - квітні.
Після перенесеної хвороби формується імунітет, але можливі повторнівипадки захворювання в однієї і тієї ж особи, іноді - кілька разів.
Менінгококова хвороба всесвітньо поширена. За даними ВООЗ, вонареєструється у 200 країнах. Існує так званий пояс менінгіту, який охоплює
15 країн Екваторіальної Африки з населенням близько 40 млн.

Патогенез І патоморфологія. Носоглотки - місце первинної локалізації
(ворота інфекції) і розмноження менінгококів. У типових випадках розвитокінфекції має три стадії: назофарінгіт-менінгококемія - менінгіт. На будь -якій стадії розвиток патологічного процесу може зупинитись. У більшостівипадків (85-90%) перебування збудника на слизовій оболонці носоглотки НЕсупроводжується помітними місцевими і загальними змінами і закінчуєтьсятранзиторний або більш тривалим здоровим носійством. Основний шляхпоширення менінгокока в організмі - гематогенний. Бактеріеміясупроводжується масивним розпадом менінгококів - токсемією. Бактеріемія зтоксемією призводять до ураження ендотелію судин. Під час бактеріемії
(менінгококцемії) менінгококі з кров'ю можуть потрапляти в судинахсплетення і епендіму шлуночків мозку, а через цереброспінальну рідину - впідпавутінну порожнину. При менінгококемії уражується судинна оболонкаочей, що призводить до увеїту, ірідоцікліту, панофтальміту. Можливийрозвиток ендокардиту, пневмонії, ушкодження нирок, надниркових залоз. Упатогенезі менінгіту важливу роль відіграє гематоенцефалічній бар'єр (Геб),який складається з ендотеліальних клітин капілярів і мікроглії. На
«Пропускних пунктах» Геб здійснюється контроль не стільки за розмірамимолекул, скільки за їх безпекою і потребою в даний момент у відповіднійструктурі мозку. Біологічно активні речовини - гістамін, серотонін,гепарин, кініні і система комплементу - суттєво підвищують проникність Геб.
Враховуючи деякі функціональні особливості головного мозку і оточуючу йогоструктурну систему, можна схематично так представити патогенезменінгококового менінгіту.
I. Проникнення збудника через Геб, подразнення рецепторів м'якої мозкової оболонки, ліквороутворюючіх систем токсичними факторами і запальним процесом.
II. Секреція цереброспінальної рідини зі збільшенням її клітинних і білкових складових частин.
III. Порушення циркуляції крові в мозкових і оболонкових судинах, затримка резорбції ЦСР.
IV. Набряк і набухання мозку, переподразнення оболонок мозку і корінців черепних і спінномозковій нервів.
У мозкових оболонках відбуваються розширення судин, стаз, ексудація,клітинна проліферація за ходом судин, вихід лейкоцитів у цереброспінальнурідину, утворення навколосудінніх інфільтратів, гнійне розплавленим.
Запальний процес поширюється навколосудіннімі (периваскулярний) просторамиу речовину головного мозку (менінгоенцефаліт). М'яка мозкова оболонка НЕрозтягується, тому збільшення об'єму мозку внаслідок його набряку, а такожзбільшення кількості цереброспінальної рідини призводять до. мозковоїгіпертензії. У кінцевому результаті декомпенсація мозкової гіпертензії можепризвести до зміщення головного мозку вздовж церебральної осі, вклиненнямигдаликів мозочка у великий (потиличного) отвір і защемлення довгастихмозку зі швидким розвитком паралічу центру дихання, а потім - судинногоцентру.
У патогенезі особливо тяжких форм менінгококової хвороби, особливоменінгококемії, провідну роль відіграє інфекційно-токсичний шок. Вінвиявляється як гострий судинний колапс на тлі тяжкої інтоксикації. Токсеміяпризводить до гемодинамічних розладів і порушення мікроциркуляції в органахі тканинах, до дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ -синдрому), різкого порушення метаболічних процесів, водно-електролітноїрівноваги функції ендокринних залоз. Прогресуючий інфекційно-токсичний шокможе стати причиною тяжкого ураження надниркових залоз, нирок (шокованирка) з наступним розвитком гострої їх недостатності.
М'яка мозкова оболонка і мозок при менінгіті набряклі, гіперемійовані,напружені, мозкові закрутки згладжені. На м'якій мозковій оболонцівиявляють скупчення гнійної або серозно-гнійної маси жовтого, жовто-сірогоабо зеленувато-сірого кольору. Скупчення гною на поверхні півкуль великогомозку іноді утворює своєрідний гнійний очіпок або шапочку. З оболонокголовного мозку запальний процес може поширюватись на оболонки спинногомозку, Черепні нерви. Якщо перебіг хвороби тривалий, внаслідок надмірногоскупчення ексудату в мозкових шлуночка і гіперсекреції цереброспінальноїрідини розвивається гостра запальна водянка головного мозку, особливозначна у немовлят.

При менінгококцемії виявляють типові зміни в судинах, тромбози,крововиливи в різних органах, нерідко - у надниркових залозах. Септичніформи менінгококової хвороби характеризуються судинними і дегенеративнимизмінами паренхіматозніх органів - септичних селезінка, гломерулонефрит,ендокардит, ознак ураження головного і спинного мозку та їх оболонок ножіне бути.

Клініка. Інкубаційний період триває 1-10, найчастіше 5 - 7 днів. У нашійкраїні прийнята класифікація менінгококової хвороби за В. І.. Покровським іспівавт. (1965). 1. Локалізовані форми: а) менінгококоносійство; б) гострийназофарінгіт. 2. Генералізовані форми: а) менінгококцемія (типова,блискавична, хронічна); б) менінгіт; в) менінгоенцефаліт; г) змішана форма
(мєнінгіт + менінгококцемія). 3. Рідкі форми: а) ендокардит; б) артрит
(поліартріт); в) пневмонія; г) іридоцикліт тощо.
Локалізовані форми. Менінгококоносійство не супроводжується клінічнимипроявами. Багато вчених вважають носійство менінгококів за інапарантну
(безсимптомне) форму хвороби.

Гострий назофарінгіт. Найбільш постійними симптомами є головний біль,деручій біль у горлі, сухий кашель, закладеність носа, рідше - слизові абогнійно-слизові виділення з носа. Характерні субфебрільіа температура тіла,яскрава гіперемія і набряк задньої стінки глотки, що супроводжуєтьсягіперплазією лімфоїдних фолікулів. Запальні зміни в носоглотціспостерігаються протягом 5-7 днів, гіперплазія лімфоїдних фолікулів - 14-16днів. Менінгококовий назофарінгіт може бути самостійною формоюменінгококової хвороби, тобто єдиним її проявом. У таких випадках клінічнийдіагноз уточнюють виділенням менінгокока при посіві слизу з носоглотки. У
ЗО-50% хворих назофарінгіт передує розвитку генералізованої форми хвороби.

генералізовані форми. Менінгококцемія перебігає із вираженим токсикозом ірозвитком вторинних метастатічніх вогнищ інфекції. Початок хворобибурхливий. Температура тіла з ознобом підвищується до 39-41 ° С і протягом
2-3 днів утримується на високому рівні. Пізніше температура можезнижуватись до субфебрільної і навіть до нормальної (при розвитку шоку).
Ступінь підвищення температури тіла не відповідає тяжкості хвороби.
Одночасно з гарячкою з'являються головний біль, різка загальна слабість,біль у м'язах спини, блідість або ціаноз шкіри лиця, кінцівок.
Спостерігається тахікардія, артеріальний тиск на початку хворобипідвищується, у разі шоку може різко знижуватись (до колапсу).
найзначніша, постійна, діагностичне важлива ознака менінгококцемії
-Екзантемою. Висип на шкірі з'являється через 5-15 год. іноді-на 2-й деньвід початку хвороби. За характером, розміром елементів, локалізацією висипможе бути різним. Найбільш тріповій - геморагічний, неправильної форми,щільний на дотик, з чіткими контурами зірчастий висип, що інодіпідвищується над рівнем шкіри. Елементи висипу, від поодиноких домножинних, що покривають усе тіло, мають різну величину - від цятковкхпетехій до значних крововиливів. Внаслідок підсипання (появи новихелементів) висип різного забарвлення, яскравості, часто з типовим, ледьпомітним, сіруватім (сталевим) відтінком, некротізацією глибоких і великихкрововиливів, утворенням дефектів, що довго не загоюються, з подальшимрубцюванням. Нерідкі випадки некрозу вушних раковин, кінчика носа, кінцевихфаланг пальців. Найбільш типові місця локалізації висипу - сідниці, задніповерхні стегон, повіки, склер, вушні раковини, рідше - лице (у тяжкихвипадках). Геморагічний висип нерідко поєднується з розеольознімі,папульознімі, розеольозно-петехіальнімі елементами. .
прогностичне несприятливим є збільшення кількості елементів знизу догори,переважна кількість їх на верхній частині грудей, лиці, а також блідість,синюшність, нечітка контурованість висипу, загальний синюшний фон.
Гістологічно екзантемою е лейкоцитарно-фібрінозною тромбоемболією (тромбиабо емболі містять менінгокок) і перифокальним ураженням судин. Шкірнийвисип при менінгококцемії-це метастатічні вогнища інфекції.
Друге місце за локалізацією метастазів при менінгококцемії займаютьсуглоби. Останнім часом артрит і поліартріт спостерігаються рідко-у 5%хворих при спорадичний випаде і у 8-ІЗ% - в період епідемічних спалахів.
На третьому місці за локалізацією - вторинні метастатічні вогнища всудинній оболонці ока - іріт, іридоцикліт, увеїт. Це призводить іноді дорозвитку при менінгококцемії характерної тріади: геморагічний висип,артрит, іріт (іридоцикліт). Значно рідше метастатічні вогнища виникають вміокарді, ендокарді, легенях тощо.
При дослідженні крові виявляють помірний або значний нейтрофільнійлейкоцитоз зі зрушенням лейкоцитарної формули вліво до юних і мієлоцітів,збільшення ШОЕ, часто тромбоцітопенію. Блискавична менінгококцемія (син.:надгострій менінгококовий сепсис, фульмінантна менінгококцемія) - це про -гностічно несприятлива форма менінгококової хвороби, за суттю - інфекційно -токсичний шок. Клінічно характеризується гострим, раптовим початком ібурхливим перебігом. Температура тіла з ознобом швидко підвищується до
40-41 ° С, вже в перші години хвороби з'являється масивний геморагічнийвисип з тенденцією до злиття в обширні крововиливи, які швидконекротізуються. На шкірі утворюються багряно-ціанотічні плями, якізміщуються при зміні положення тіла. Шкіра бліда, з тотальним ціанозом,волога, покрита холодним липким потом, риси обличчя загострені. Хворінеспокійні, збуджені. У дітей нерідко з'являються тоніко-клонічні судоми.
Часто спостерігається повторне блювання (блювотні маси іноді нагадуютькавову гущу), можливий кривавий пронос. Поступово наростає прострація,втрачається свідомість. Катастрофічне погіршується діяльність серця: пульс,спочатку м'який, з часом перестає виявлятися, артеріальний тиск невпиннознижується до нуля, наростає задишка. У більшості хворих спостерігаєтьсявиражений менінгеальній синдром. Можлива анурія як прояв шокової нирки.
Виявляються різні розлади. Гомеостазу: метаболічний ацидоз, коагулопатіяпоглинання, зниження фібринолітичної активності крові. Без адекватноголікування хворі гинуть у першу добу хвороби від гострої недостатностікровообігу.
Хронічна менінгококцемія-дуже рідка форма менінгококової хвороби.
Тривалість її - від кількох тижнів до кількох років. Можливе чергуванняперіодів розгорнутої клініки і ремісій. Часто спостерігається артрит,поліартріт, нерідко-спленомегалія. Прогноз відносно сприятливий, приадекватному лікуванні-сприятливий.
менінгококовий менінгіт може розвинутись услід за назофарінгітом. Інодіперші ознаки хвороби з'являються раптово, серед певного здоров'я. Клінічнакартина менінгіту майже постійно характеризується патогномонічною тріадоюпочаткових симптомів: гарячкою, головним болем, блювання. При наявностіцих ознак лікареві завжди слід мати на увазі можливість менінгіту, увсякому випадку-обов'язково перевірити, менінгеальні симптоми. Температуратіла підвищується раптово з ознобом, може досягти 40 - 41 ° С за кількагодин. Головний біль немає певної локалізації, сильний, розпіраючій,посилюється при зміні положення тіла, яскравому світлі, різких звуках.
Блювання виникає раптово, без попередньої нудоти, фонтаном і не даєполегшення хворому.

Часто спостерігається загальна гіперестезія, підвищення чутливості дослухових (гіперакузія), світлових (фотофобія), больових (гіперальгезія)подразнень. Можливі клонічні, тонічні або змішані судороги. У дітеймолодшого віку поява судом може бути першим проявом менінгіту.
Під час об'єктивного обстеження найважливішими в діагностичному відношенніє менінгеальні симптоми. Вони виникають внаслідок тонічного напруженням'язів (контрактур) або як реактивні больові ознаки. Патогенез м'язовихконтрактур неоднозначний. Можливо, у розвитку їх мають значення кількафакторів: подразнення спінномозковіх корінців і виникнення рефлексузахисту, підсилення пірамідніх впливів, подразнення вегетативних центрів
III-IV шлуночків (центрів м'язового тонусу).
Менінгеальні симптоми можуть з'явитись у першу добу хвороби і далі швидкопрогресують. Описано понад 30 менінгеальніх симптомів. Найбільш постійнимиє ригідність м'язів потилиці, симптоми Керніга і Брудзінського (верхній,середній, нижній). Виявляються також симптоми Гійена, Гордона, Левінсона таін. У маленьких дітей застосовують провокаційні проби щоб виявити симптомипідвішування (Лесажа), розпіркі (Амоса) і поцілунку в коліно, Флатау тощо.
У немовлят спостерігається тім'ячкова тріада: випинання, напруженістьтім'ячка, відсутність його нормальної пуільсації. Поширення м'язовихконтрактур може призвести до характерної пози хворого (менінгеальна поза,поза зведеного курка, або лягавих собаки), коли він лежить на боці іззакинуте головою і підтягнутімі до живота ногами. Вираженістьменінгеального синдрому може не відповідати тяжкості хвороби. Інодізпостерігається дісоційованій менінгеальній синдром, коли деяких зпровідних симптомів немає. Тому, щоб уникнути діагностичних помилок, требазавжди перевіряти максимальну кількість менінгеальніх симптомів. Слід матина увазі, що симптоми Брудзінського значно менше, ніж ригідність м'язівпотилиці і симптом Керніга, залежать від фізичного і функціонального станукістково-м'язової системи і тому більшою мірою відбивають ті зміни, якірозцінюються як менінгеальній синдром.
При запаленні мозкових оболонок можливі так звані локальні симптоми, якізумовлені поширенням запального процесу на корінці черепних іспінномозковіх нервів, речовину мозку. У деяких хворих можна виявитипатологічні рефлекси Бабінського, Шефера, Жуковського, Бехтерєва-Менделя,
Пуссепа, Оппенгейма, Россо-лімб, Марінеску-Радович-а тощо, зниження абозникнення спінальніх рефлексів, зниження або втрату зору, слуху, діплопію,косоокість, птоз, парези м'язів лиця, парези і паралічі кінцівок тощо.
Часто уражується вегетативна нервова система, з'являється стійкий червонийдермографізм.
Важливим проявом менінгіту можуть бути розлади свідомості. Сопор, якийпереходить у глибоку кому з перших годин захворювання, - це прогностичненесприятлива ознака.
Численні симптоми з боку інших органів і систем пов'язані зінтоксикацією. У перші години має місце тахікардія, потім може з'явитисявідносна брадикардія. Артеріальний тиск знижується. Активізується простийгерпес, з'являється характерний висип на крилах носа, слизовій оболонці губта інших ділянках тіла.

При дослідженні крові - нейтрофільній лейкоцитоз, збільшена ШОЕ.

Ускладнення. Серед ускладнень менінгококового менінгіту найбільшпоширеними є набухання і набряк головного мозку та інфекційно-токсичнийшок. Рідше спостерігаються епендіматіт, лабірінтіт, гідроцефалія, паралічіі парези, глухота тощо.

Набряк І набухання головного мозку-одне з найнебезпечніших ускладненьменінгококового менінгіту (менінгоенцефаліту). Ступінь набрякумозку-вирішальний фактор прогнозу. Клінічно-набряк мозку характеризуєтьсясимптомами швідкозростаючої внутрішньочерепної гіпертензії - інтенсивнимголовним болем, блювання фонтаном, нетривалим послабленням зору у виглядівідчуття туману або завісу перед очима (результат механічного здавленнязорового нерва і судин). Звертає на себе увагу багряно-синюшний коліробличчя, звуження зіниць. Часто спостерігаються судороги, збудження абодепресія, з'являється безпричинно гикавки, Змінюється характер дихання:тахіпное за участю допоміжних дихальних м'язів, різка задишка, розладидихання за типом Чейна-Стокса. Поява стійкої тахікардії, особливо на змінубрадікардії, зменшення частоти дихання свідчать про загрозливо тяжкий станхворого.
Набряк мозку розвивається звичайно в першу добу хвороби, але у хворихсереднього і Старшого віку він може виникати пізніше - на 5-7-му добу.

У перебігу інфекційно-токсичного шоку (ІТШ) виділяють три стадії (В. І..
Покровський). Перша стадія характеризується тяжким загальним станом, болему м'язах, суглобах, животі; загальною гіперестезією. Хворі збуджені. Нашкірі з'являється геморагічно-некротичних висип, спостерігається ціаноз губі нігтьовіх фаланг. Артеріальний тиск дещо підвищений або в межах норми,тахікардія. У другій стадії шоку хворі загальмовані, шкіра бліда, геморагіїі некрозу збільшуються, спостерігається ціаноз-носа, вушних раковин, стоп,пальців рук. Тони серця глухі, пульс частий, артеріальний тиск знижений.
Температура тіла знижується до норми. Виявляється декомпенсованого ацидоз,гіпоксемія, гіпокаліємія. У третій стадії шоку спостерігається ціаноз,гіпотермія, гіпестезія, анурія. Пульс ніткоподібній, тони-серця глухі,артеріальний тиск 'різко знижений. Іноді спостерігається марення. У ційстадії можливий розвиток набряку мозку, що характеризується втратоюсвідомості і судомами.
Діагноз. Локалізовані форми (менінгококоносійство, гострий назофарінгіт)клінічно діагностуються дуже рідко: нема патогномонічніх симптомів.
Опорними симптомами клінічної діагностики генералізованих формменінгококової хвороби є: при менінгококовому менінгіті - гострий початок, гарячка, головний біль,блювання фонтаном, наявність менінгеального синдрому - загальноїгіперестезії, рігідності м'язів потилиці, симптомів Брудзінського, Кернігата ін., менінгеальної пози, - у дітей - симптому Лесажа, у грудних дітей --віп'ячування тім'ячка та наявність інших ознак, нейтрофільній плеоцітоз уцереброспінальній рідині; при менінгококцемії - бурхливий початок, гарячка, типовий геморагічно -некротичних зірчастий висип, іноді - ураження суглобів і судинної оболонкиока, при менінгококовому менінгоенцефаліті - крім менінгеальніх, симптомиенцефаліту, які характеризуються стійкістю, часто поєднуються з парезами,паралічами; можливе порушення психіки, нерідко судороги.

Специфічна діагностика: Провідну роль у діагностиці відіграє виявленняменінгококового антигену в цереброспінальній рідині і виділення збудника ізслизу носоглотки, облогу цереброспінальної рідини, крові. Допоміжне значеннямає бактеріоскопічній метод виявлення менінгококів в осадіцереброспінальної рідини, мазках І товстій краплі крові. Для лабораторноїдіагностики менінгококо -вого менінгіту, порівняно з іншими бактеріальнімі менінгітами,застосовується великий арсенал методів. Так, менінгококовий антиген можнавиявити в РНГА, реакції коаглютінації, методом зустрічногоімуноелектрофорезу. Деякі серотипу збудника можуть бути виявлені в реакціїімуноферментного аналізу.
Для дослідження цереброспінальної рідини застосовуються такі методи: 1)загальноклінічній-тиск, прозорість, колір, клітинний склад, кількістьбілка; 2) бактеріоскопічній; 3) бактеріологічний; 4) імунологічний; 5)біохімічний. При менінгококовому менінгіті тиск цереброспінальної рідинипідвищений, вона мутна, гнійна або опалесціює. В 1 мкл нараховуються тисячіклітин, з яких у типових випадках 70-80% становлять нейтрофільнігранулоцити. Кількість білка коливається від 1 до 7 г/л і більше. Стаютьпозитивними глобулінові реакції Панді і Але не-Аппельт. Немає чіткогоспіввідношення між кількістю клітин і білка, проте можна вважати, щоприблизно кожній тисячі клітин відповідає збільшення білка на 1 г/л. У разіменінгококового менінгіту прогностично несприятливими є значне збільшеннябілка при незначному цітозі,
Лікування. Терапевтична тактика при менінгококовій хворобізалежить від клінічної форми, тяжкості перебігу, наявності ускладнень.
Хворим з менінгококовім назофарінгітом протягом 5 днів призначаютьантибіотики (левоміцетин, бензілпеніцілін, тетраціклін, ерітроміцін) всередньотерапевтічніх дозах з урахуванням віку.
Застосовують також сульфаніламідні препарати пролонгованої дії в звичайнихдозах.
При генералізованих формах менінгококової хвороби провідну роль відіграєетіотропне лікування. Призначають бензілпеніцілін кожні 3 год у добовійдозі 200 000-500 000 ОД/кг внутрішньом'язово, при тяжкомуперебігу-внутрішньовенне. Високоефективним є і напівсинтетичні пеніціліні:ампіцілін - у добовій дозі 200-300 мг/кг внутрішньом'язово кожні 4 год,оксацілін або метіцілін - по 300 мг/кг внутрішньом'язово кожні 3 год. Доефективних засобів належить також левоміцетіну сукцинат. Це препарат виборупри бліскавічній формі менінгококемії. Його призначають кожні 6 годвнутрішньом'язово по 50-100 мг/кг на добу.
Показаннями до відміни антибіотиків є значне поліпшення самопочуття істану хворого, нормалізація температури тіла, повне згасання (зникнення)менінгеальніх симптомів і санація цереброспінальної рідини.
Важливим є патогенетичне лікування, яке має бути спрямоване назапобігання розвиткові набряку мозку і інфекційно-токсичного шоку --нормалізацію метаболізму, забезпечення мікроциркуляції в судинах мозку,ліквідацію гіпоксії мозку. Це переважно дезінтоксікаційні і дегідратаційнізасоби, глікокортікостероїді.

Крісталоїдні і колоїдні розчини звичайно вводять з розрахунку 60-80 мл/кгна добу дітям і 40-50 мл/кг дорослим з парентеральним застосуваннямдіуретічніх засобів. З крісталоїдніх розчинів застосовують 5% глюкозу,розчин Рінгера тощо, з колоїдніх-реополіглюкін, реоглюман, альбумін.
Реополіглюкін, крім дезінтоксікації, підсилює мікроциркуляцію, тому віншироко застосовується в лікуванні хворих з інфекційно-токсичним шоком,набряком мозку. Реополіглюкін з додаванням 5 °/р маніту відповідаєреоглюману, тобто спричинює дезінтоксікаційній і дегідратаційній вплив.
Хворим на менінгококовий менінгіт показане введення концентрованої плазми.
Поряд з етіотропнім і дезінтоксікаційнім лікуванням слід проводитидегідратацію. Засобами вибору є осмотічні діуретики (маніт, гліцерин),салуретики (лазикс, діакарб, урегіт, спіронолактон). При застосуванніосмотичний діуретиків часто спостерігають ефект віддачі (зворотненадходження рідини в тканину мозку), який характеризується симптомаминабряку мозку через 5 - 8 год від початку їх введення. У разі призначеннядегідратаційніх засобів необхідний контроль введеної рідини і добовогодіурезу, вмісту в крові натрію і калію, показників кислотно-лужного стану,концентрації кінцевих продуктів обміну азоту (сечовини, креатиніну).
Тривале застосування розчинів глюкози без одночасного призначенняізотонічніх сольових розчинів може призвести до різкого порушення водно -електролітної рівноваги, що, в свою чергу, призводить до тканиноюацидозу, вивести з якого хворого в деяких випадках дуже складно.
Доза глікокортікостероїдів є індивідуальною і залежить від динамікиосновних симптомів і наявності ускладнень. Призначають гідрокортізон - 3-7мг/кг на добу, преднізолон - 1-3 мг/кг на добу або інші препарати увідповідних дозах. У випадках розвитку ІТШ добова дозаглікокортікостероїдів значно збільшується, досягаючи 5-10 мг/кг (урозрахунку на преднізолон).
Окремі патогенетичні препарати можуть зменшувати або збільшуватиконцентрацію деяких антибіотиків (антагоністічній або сінергічнійфармакокінетічній ефект). Так, осмотічні діуретики (манітол, маніт),гіпертонічні розчини глюкози посилюють екскрецію пеніциліну з сечею,знижують його концентрацію в крові і цереброспінальній рідині. Тому на тлідегідратації наведеними осмотичний діуретікамі треба скорочувати інтервалиміж ін'єкціямі бензілпеніціліну до 2 год протягом 8 год після застосуваннядіуретиків. Призначення Лазикс (фуросеміду) не потребує корекціїінтервалів введення антибіотиків.

Призначення глікокортікостероїдів більш як на три дні призводить дозначного зниження концентрації бензілпеніціліну в цереброспінальній рідині,що зумовлено зниженням проникності гематоенцефалічного бар'єра внаслідоктривалої дії гормонів. Встановлено, що кофеїн, еуфілін, баралгін маютьсінергічній ефект щодо антибіотиків. Ці препарати збільшують концентраціюбензілпеніціліну в цереброспінальній рідині.

Важливе значення в комплексному лікуванні мають протизапальні засоби,антигістамінні препарати. При збудженні хворого, судомах, гіпоксії мозкупризначають нейролептики (у вікових дозах розчини: 20%-натріюоксибутират, 0,25%-дроперидол, 0,5% - сибазону, або реланіуму,седуксену) і засоби, що підвищують стійкість тканин мозку до гіпоксії
(вітаміни В1, B6, нікотинову кислоту, ноотропні засоби: пантогам,пірідітол). Рекомендується широке застосування ангіопротекторів --пармідіну, натрію етамзілату, трібенозіду, які можуть бути ефективними применінгококцемії та ангіопатії, що періодично спостерігається при різнихформах менінгококової хвороби.

Госпіталізація носіїв менінгокока не є обов'язковою, призначають протягом
5 днів усередину левоміцетин або сульфален в середньотерапевтічніх віковихдозах.
Профілактика передбачає раннє і повне виявлення джерела інфекції, санаціюносіїв, ізоляцію і лікування хворих. Госпіталізація хворих нагенералізовані форми є обов'язковою. Виписка зі стаціонару можлива приклінічному відужанні та двох негативних результатах бактеріологічногодослідження слизу з носоглотки, які проводять не раніше, ніж через 3 дніпісля закінчення антибактеріальної терапії з інтервалом 3 дні.
В осередку інфекції протягом 10 днів проводять медичний нагляд заособами, що були в контакті з хворими, а також їх дворазове (за цей період)бактеріологічне обстеження. У колективи,де виявлені хворі на менінгококову хворобу, нові особи не приймаютьсяпротягом 10 днів після ізоляції останнього хворого. Для профілактикименінгококової хвороби серед осіб, що були в контакті, застосовуютьімуноглобулін, який дає епідеміологічний ефект, найбільш виражений протягоммісяця.
Перспективним е проведення під час спалахів активної імунізаціїполісахаріднімі вакцинами А і С. Вивчається імунологічна таепідеміологічна ефективність вакцин проти менінгококів групи В.