Медичний коледж РАМН

Реферат на тему:

Реабілітація та її основні напрямки.

курсанта медичного коледжу РАМН
Морозова Павла Юрійовича

Москва 2000
Актуальність проблеми

Пропрацювавши, скоро вже 9 років, на посаді медбрата масажиста вустановах МОЗ РФ: у поліклініках та стаціонарі, у тому числі дитячому,я отримав багатий досвід у своїй професії. Але ця робота булалише надання конкретної послуги населенню - проведення курсу лікувальногомасажу. Прийшовши восени 1994 року на роботу у відділення реабілітації НДІнейрохірургії ім. акад. Н Н Бурденко я виявився учасником єдиноїреабілітаційної команди. Корінна відмінність її від звичайногофізіотерапевтичного відділення полягає в тому, що тут кожен спеціаліств тісній взаємодії з кожним зі своїх колег, під єдиним спільнимкерівництвом, працює над кожним конкретним хворим, намагаючись максимальноефективно повернути людині втрачені внаслідок хвороби або травмиможливості. Ця робота не тільки приносить сильне моральнезадоволення, а й постійно змушує мене розвиватися як фахівцяу своїх знаннях та вміннях, займаючись як самоосвітою, так і навчаючись усвоїх колег. На даний момент, на мою думку, такий підхід єнайбільш перспективним для розвитку відновлювальної медицини.
Основна частина

Комітет ВООЗ (1980р.) дав визначення медичної реабілітації:реабілітація - це активний процес, метою якого є досягненняповного відновлення порушених внаслідок захворювання або травмифункцій, або, якщо це нереально - оптимальна реалізація фізичного,психічного і соціального потенціалу інваліда, найбільш адекватнаінтеграція його в суспільстві. Таким чином, медична реабілітація включаєзаходи щодо предотвраценію інвалідності в період захворювання та допомогуіндивіду в досягненні максимальної фізичної, психічної, соціальної,професійної та економічної повноцінності, на яку він будездатний в рамках існуючого захворювання. Серед інших медичнихдесціплін реабілітація займає багато особливе місце, тому що розглядає нетільки стан органів і систем організму, але і функціональніможливості людини в її повсякденному житті після виписки з медичногоустанови.

Згідно з міжнародною класифікацією ВООЗ, прийнятої в Женеві в 1980році, виділяють такі рівні медико біологічних і психо-соціальнихнаслідків хвороби і травми, які повинні учітиватся при проведенніреабілітації: ушкодження (impaiment англ.) - будь-яка аномалія або втратаанатомічних, фізтологіческіх, психологічних структур або функцій;порушення життєдіяльності (disability англ.) - що виникають у результатіпошкодження втрата або обмеження можливості здійснювати повсякденнедіяльність у манері або межах, що вважаються нормальними длялюдського суспільства; соціальні обмеження (handicap англ.) --що виникають в результаті пошкодження і порушення життєдіяльностіобмеження і перешкоди для виконання соціальної ролі, що вважаєтьсянормальною для даного індивідума.

В останні роки в реабілітацію введено поняття "якість життя,свяанное зі здоров'ям "(healthrelated quality of life, англ.). При цьомусаме якість життя розглядають як інтегральну характеристику, наяку треба орієнтуватися при оцінці ефективності реабілітації хворихта інвалідів.

Правильне уявлення про наслідки хвороби має принциповезначення для розуміння суті медичної реабілітації та спрямованостіреабілітаційних впливів.

Оптимальним є усунення або повна компенсація пошкодженняшляхом проведення відновного лікування. Однак це не завжди можливо,і в цих випадках бажано організувати життєдіяльність хворого такимчином, щоб виключити вплив на неї існуючого анатомічного тафізіологічного дефекту. Якщо при цьому колишня діяльність неможлива абонегативно впливає на стан здоров'я, необхідно перемикання хворогона такі види соціальної активності, які найбільшою стапені будутьсприяти задоволенню всіх його потреб.

Ідеологія медичної реабілітації за останні роки зазналазначну еволюцію. Якщо в 40-ті роки основою політики щодохронічно хворих і інвалідів були їх захист і догляд за ними, то з 50-хроків почала розвиватися концепція інтеграції хворих та інвалідів у звичайнийсуспільство; особливий акцент зроблено ша їх навчанні, отримання ними технічнихпідсобних засобів. У 70-ті - 80-ті роки зароджується ідея максимальноїадаптації навколишнього середовища під потреби хворих та інвалідів, всебічноїзаконодавчої підтримки інвалідів у сфері освіти, охорони здоров'я,соціальних послуг і забезпечення трудової діяльності. У зв'язку з цимстає очевидним, що система медичної реабілітації в дуже великиймірою залежить від економічного розвитку суспільства.

Незважаючи на значні відмінності систем медичної реабілітації врізних країнах, все ширше розвивається міжнародне співробітництво у ційсфері, все частіше піднімається питання про необхідність міжнародногопланування і розробки координованої програми реабілітації фізичнонеповносправних осіб. Так, період з 1983 по 1992 роки був оголошений ООН
Інтернаціональній Декадою Інвалідів; в 1993 році Генеральна асамблея ООНприйняла "Стандартні правила зрівняння можливостей інвалідів" якіповинні вважатися в країнах членах ООН точкою відліку в сфері правінвалідів. Здається, неминуча подальша трансформація ідей та науковопрактичних завдань медичної реабілітації, пов'язана з поступовощо відбуваються в суспільстві соціально економічними змінами. [1]

Загальні показання в медичній реабілітації представлені в доповіді
Комітету експертів ВООЗ щодо попередження інвалідносі в реабілітації (1983).
До них відноситься:значне зниження функціональних здібностей;зниження здатності до навчання;особлива схильність до впливів зовнішнього середовища;порушення соціальних відносин;порушення трудових відносин.

Загальні протипоказання до застосування реабілітаційних заходіввключають супутні гострі запальні та інфекційні захворювання,декомпенсовані соматичні й онкологічні захворювання, вираженірозлади інтелектуально-мнестичної сфери та психічні захворювання,утрудняють спілкування і можливість активної участі хворого вреабілітаційному процесі.

У нашій країні, за матеріалами Всесоюзного НДІ соціальної гігієни іорганізації охорони здоров'я ім. Н А Семашко (1980), із загального числагоспіталізованих у відділення терапевтичного профілю ввідновлювальному лікуванні потребують 8,37 на 10 000 усього населення, ввідділенні хірургічного профілю - 20,91 на 10 000, неврологічного -
21,65 на 10 000 усього населення; в цілому доліковуванні підлягають від 20 до 30%в залежності від основного профілю відділення, що вимагає 6,16 ліжка на
10000 населення. У амбулаторної реабілітації, согластно даними Н А
Шестакової і співавт. (1980), потребують 14 - 15% з числа що звернулися вполіклініку, причому близько 80% з низ становлять особи з наслідкамиушкоджень опорно-рухового апарату. [2]

Основні принципи медичної реабілітації найбільш повний викладодним з її основоположноков До Ренкером (1980):
1. Реабілітація повинна здійснюватися, починаючи з самого виникнення хвороби або травми і аж до повного повернення людини в суспільство
(безперервність і грунтовність).
1. Проблема реабілітації повинна вирішуватися комплексно, з урахуванням усіх її аспектів (комплексність).
1. Реабілітація повинна бути доступною для всіх хто її потребує
(доступність).
1. Реабілітація повинна пристосовуватися до постійно змінюється структурі хвороб, а також враховувати технічний прогрес і зміни соціальних структур (гнучкість).

З урахуванням безперервності виділяють стаціонарний, амбулаторний, а вдеяких країнах (Польща, Росія) - іноді ще й санаторний етапимедичної реабілітації.

Оскільки одним з провідних принципів реабілітації єкомплексність впливів, центрів реабілітації можуть називатися лише тіустанови, в яких проводиться комплекс медико-соціальних іпрофесійно-педагогічних заходів. Виділяють наступні аспекти цихзаходів (Роговий М А 1982):
1. Медичний аспект - включає питання лікувального, лікувально-діагностичного та лікувально-профілактичного плану.
1. Фізичний аспект - охоплює всі питання пов'язані із застосуванням фізичних факторів (фізіотерапія, ЛФК, механо-і трудотерапія), з підвищенням фізичної працездатності.
1. Психологічний аспект - прискорення процесу психологічної адаптації до нової в результаті хвороби життєвої ситуації, профілактика і лікування розвиваються патологічних психічних змін.
1. Професійний - у працюючих осіб - профілактика можливого зниження або втрати працездатності; у інвалідів - по можливості, відновлення працездатності; сюди входять питання визначення працездатності, працевлаштування, професійної гігієни, фізіології та психології праці, трудового навчання перекваліфікації.
1. Соціальний аспект - охоплює питання впливу соціальних факторів на розвиток і перебіг хвороби, соціального забезпечення трудового та пенсійного законодавства, взаємовідношення хворого і сім'ї, суспільства і виробництва.
1. Економічний аспект - вивчення економічних витрат та очікуваного економічного ефекту пріразлічних способи відновного лікування, форми і методи реабілітації для планування медичних та соціально-економічних заходів.

Для реалізації всіх еіх напрямків важливе значення має матеріально -технічна та штатна обеспаченность реабілітаційних установ. Структураі оснащеність окремих кабінетів і підрозділів визначається потужністюустанови і складом хворих проходять реабілітацію.

Найбільш загальними структурними підрозділами є: відділенняфізіотерапії, що включає кабінети апаратної фізіотерапії, зали лікувальноїгімнастики і механотерапії, кабінети мануальної терапії, лікувального масажу,голкорефлексотерапії; відділення або кабінет трудотерапії, при здійсненніпрофесійної реабілітації - комплекс різних майстернях: відділення
(кабінети) функціональної діагностики; відділення (кабінет) психодіагностикита психотерапії: по можливості (у великих центрах) - комплекс лабораторійдля проведення клінічних і біохімічних досліджень, рентгенологічневідділення.

Основними фахівцями, що входять в бригаду, є фахівці зреабілітації та фізіотерапії, медичний психолог, психотерапевт,соціальний працівник, при необхідності - логопед. Бригаду очолює лікар -реабілітолог.

Реабілітація хворих та інвалідів є в даний час одним зпріоритетних напрямків медицини як в нашій країні, так і за кордоном.
Першочерговими завданнями, які стоять перед реабілітологами, є:вдосконалення методів відновного лікування; розробка критеріївефективності медичної реабілітації для різних груп хворих;вдосконалення збору даних, що стосуються хворих та інвалідів, зподальшим створенням баз даних на місцевому, державному таміжнародному рівнях. У нашій країні, крім цього, дуже важливо зміцненнязаконодавчої бази, що відноситься до сфери медичної реабілітації, а такожвдосконалення системи підготовки фахівців реабілітологів навузівському і постдипломної рівнях. [3]

Лікувальна фізкультура (ЛФК) є одним ііз найбільш важливих ідієвих методів медичної реабілітації, який знаходить найширшезастосування при захворюваннях нервової системи різної етіології зрізноманітними клінічними синдромами як у неврологічної, так інейрохірургічної практиці (Курелла М В, 1962; Каптелін А Ф, 1969; Мошков
У Н, 1972, 1982; Найдин У Л, 1972; Семенова К А та ін 1972; Штеренгерц А
Е, 1972; Марков Д А, 1973; Тикочінская Е.Д. і др.1973; Біла Н А, 1974; іт. д.) Це визначається, з одного боку широтою впливу лікувальнихфізичних вправ на різні функціональні системи організму --серцево-судинну, дихальну, опорно-рухову, нервову, ендокринну,а з іншого боку, тренуються і восстанавітельним ефектом цихвправ при діфіцітарності або недостатності різних функційорганізму.

Сучасні теоретичні та практичні аспекти лікувальної фізкультуридозволяють сформулювати найбільш загальні принципи застосування цього методумедичної реабілітації в неврологічної і нейрохірургічної клініках.
1. Цілеспрямованість методик ЛФК, зумовлюється конкретним функціональним дефіцитом у рухової, чутливої, вегетативно-трофічної сфері, в серцево-судинної, дихальної діяльності.
1. Диференційованість методик ЛФК залежно від типології функціонального дефіциту, а також ступеня його виразності.
1. Адекватність навантаження лікувальною фізкультурою індивідуально-динамічним можливостям пацієнта, оцінюваних по загальному стану, стану серцево-судинної та дихальної систем і за резервним можливостям дефіцітарной функціональної системи при даному конкретному етапі захворювання (на даний заняття ЛФК), з метою досягнення тренуючої ефекту при оптимумі навантаження.
1. Своєчасність застосування методик ЛФК на ранніх етапах захворювання ... з метою максимального можливого використання збереженій функції для відновлення порушених, а також найбільш ефективного і швидкого розвитку пристосування при неможливості повного відновлення функціонального дефіциту.
1. Послідовна активізація лікувально-фізкультурних впливів шляхом розширення методичного арсеналу та обсягу ЛФК, зростання тренувальних навантажень і тренуючої впливу на певні функції і на весь організм пацієнта.
1. Функціонально опраданная комбинированой застосування різноманітних засобів
ЛФК - лікувальної гімнастики, масажу, постуральних вправ - в залежності від періоду захворювання нервової системи, функціонального дефіциту, тепені його виразності, прогнозу відновлення функцій та приєднання ускладнень, а також етапу реабілітації пацієнта.
1. Комплексність застосування методик ЛФК в медичній реабілітації з іншими методами - медикаментозної терапією, фізіобальнеотерапіей, голкорефлексотерапією, гіпербаричної оксигенацією, аппаратолеченіем, ортопедичними заходами та ін
Використання перерахованих принципів застосування ЛФК є обов'язковимяк при побудові лікувального комплексу на конкретний сеанс і курс, так іпри виробленні програми реабілітації для даного пацієнта або групиоднопланові пацієнтів. [4]

Масаж є одним з найдавніших способів фізичного впливуна організм хворої людини. Йому присвячені багато керівництва імонографії, в яких описані техніка, тактика та особливості різнихвидів масажу (Федоров В А, 1971; Біла Н А, 1974; Кунічев Л А, 1979;
Glaser O et al., 1962; Дунаєв І В, 1988; Васічкін У І, 1990 - 1995).

Важливими завданнями, які вирішуються за допомогою масажу, є:
1. Тонізуючу дію - шляхом посилення крово-і лімфообігу, а також неспецифічного стимулювання екстероцептивні і пропріоцептивної чутливості (класичний, сегментарний, точковий масаж);
1. Регіонарної-тонічна вплив на вялопаретічние м'язи - досягається застосуванням різних способів класичного масажу у великому обсязі, з достатньою силою, а також спеціального масажу типу реедукаціі (Pokorny
F. Malkova N. 1955) з екстерорецептівним полегшенням, завдяки подовжньому розтирання і розминанню черевця м'язи при різних її станах (розслаблення або різного ступеня напруги) і подальшого потряхіванію, мелкоточечной вібрації і короткочасного до больового відчуття притиснення м'яза;
1. Розслаблюючий вплив на регідние, спастичності і локально-спазмовані м'язи, що здійснюється за допомогою загальних розслаблюючих прийомів класичного масажу (погладжування, потряхіванія, дрібної вібрації), які виконуються в повільному темпі з обов'язковими паузами між прийомами, а також за допомогою точкового і сегментарного масажу певних точок і зон;
1. Протибольовими вплив досягається рефлекторним впливом точкового
(акупрессура), сегментарного, східного та класичного (в розслаблюючу варіанті) масажу.

Всі прийоми масажу повинні сочетатся з різними методами лікувальноїгімнастики. Лише в особливих випадках, коли загальний стан хворого недозволяє проводити заняття лікувальною гімнастикою, проведення масажустає самостійною, стратегічно важливим методом. [5]

Масаж - це сукупність прийомів механічної дії у виглядітертя, тиску, вібрації, що проводяться безпосередньо на поверхні тілалюдини як руками, так і спеціальними апаратами, через повітряну воднуабо інше середовище. Масаж може бути загальним і місцевим. В залежності від завданьрозрізняють наступні види масажу: гігієнічний, лікувальний, спортивний,самомасаж.

Гігієнічний масаж - активний засіб профілактики захворювань,збереження працездатності.

Лікувальний масаж - є ефективним методом лікування травм ізахворювань. Розрізняють такі його різновиди:
Класичний - застосовується без урахування рефлекторної дії і проводитьсяпоблизу від пошкодженої ділянки тіла або безпосередньо на ньому.
Рефлекторний - його проводять із метою рефлекторного впливу нафункціональний стан внутрішніх органів і систем, тканин, при цьомувикористовують спеціальні прийоми впливаючи на певні зони - дерматомах.
Сполучнотканинний - при цьому виді масажу впливають в основному насполучну тканину, підшкірну клітковину; основні прийомисполучнотканинного масажу проводять з урахуванням напрямку ліній
Бенінгофа.
Періостальних - При цьому виді масажу шляхом впливу на точки впевної поледовательності викликають рефлекторні зміни вокісті.
Точковий - різновид лікувального масажу, коли локально впливаютьрозслаблюючим або стимулюючим способом на біологічно активні точки
(зони) состветственно показаннями при захворюванні або порушенні функції, абоболю, локалізованої в певній частині тіла.
Апаратний масаж - проводять за допомогою вібраційних, пневмовібраціонних,вакуумних, ультразвукових, іонізуючих приладів та ін
Лікувальний самомасаж - проводиться самим хворим, може бути рекомендованийлікуючим лікарем, медсестрою, фахівцем з масажу, ЛФК. Вибираютьсянайбільш ефективні для впливу на дану область тіла прийоми.

Спортивний масаж - розроблено і систематизовано проф. І М
Саркізовим-Серазіні. Відповідно до завдань виділяють наступні йогорізновиди: гігієнічний, тренувальний, відновлювальний,попередній. [6] У медичній реабілітації не застосовується окремо,лише в поєднанні з лікувальною гмнастікой.

Фізіотерапія. У комплексної реабілітації хворих застосовуютьсярізні види фізіотерапевтичних процедур. Всі вони вирішують практичноодні завдання: зниження активності запального процесу, активізаціярепаративних процесів, зменшення больового синдрому, поліпшення крово ілімфообігу, а також трофіки тканин, попередження та усуненняконтрактур, відновлення найважливіших імуно-адаптаційних системорганізму.

Принципами фізіотерапії є своєчасне використанняфізичних факторів, правильне їх поєднання, наступність у лікуванні.
Існує кілька груп штучно одержуваних і природних лікувальнихфізичних факторів.

Дамо характеристику найбільш поширених з них, що використовуютьсяпри ураженнях опорно-рухового апарату. Це струми низької
(гальванізація, лікарський електрофорез, імпульсні струми постійного ізмінного напрямку) і високої напруги.

Гальванізація та лікарський електрофорез засновані на використаннібезперервного постійного струму, що отримується за допомогою настінних апаратів
АГН-1, АГН-2, портативних ГВП-3, АГП-33 і апарату "Поток-1".
Гальванічний струм, впливаючи на функціональний стан найважливішихсистем організму, є стимулятором його біологічних і фізичнихфункцій. Під його дією в тканинах, розташованих у межелектродномпросторі і навіть у всьому організмі посилюється кровообіг ілімфообіг, підвищується резорбціонная здатність тканин, стимулюютьсяобмінно-трофічні процеси, підвищується секреторна функція залоз,проявляється болезаспокійливу дію.

При гальванізації та лікарський електрофорезі силу гальванічногоструму вибирають в межах від 0,01 до 0,2 мА/кв. см. вологою прокладкиелектрода, а тривалість процедури знаходиться в межах 10-20 хв.
Максимальна щільність струму при лікуванні дітей у віці 1 року - 0,03 мА /кв. см., у підлітків вона досягає 0,08 мА/кв. см. Тривалістьпроцедури 10-15 хв. На курс призначається 8-12 процедур. Електрофорезу, яку першому, так і в другому методі можуть розташовуватися поздовжньо (уздовжм'язи, нервового стовбура), так і поперечно (на уражений суглоб,формується кісткову мозоль та ін.)

Особливості методу електрофорезу складаються не тільки в повільному ітривалому надходженні лікарської речовини з кожного депо в тканини іоргани, але і те що воно надходить в електрично активному стані.
Перевагою цього методу є можливість введення малої кількостілікарської речовини, що дає ослаблення побічної дії багатьохлікарських препаратів, а також при відповідних показаннях дозволяєзосередити медикамент на обмеженій ділянці тіла і на заданій глибинітканин.

Імпульсні струми низької частоти представляю собою струм, що надходить ввигляді окремих імпульсів різної форми, тривалості та частоти. Вониділяться на імпульси постійного і змінного напряму. Загальна тривалістькожного імпульсу вимірюється в мілісекундах, частота в герцах, сила струму вміліампер, напруга - у вольтах, повторність - в частках секунди.
Застосована при імпульсних токах робоча частота знаходиться в межах від 1до 150 Гц, напруга - від десятка до сотень вольт, сила струму від одиниці додекількох десятків міліампер, тривалість - від 0,01 до 100 мс. УЯк джерела імпульсних струмів використовуються апарати типу
"Ампльпульс", "зніміть-1", "Модель-17", "Тонус-1", "Тонус-2", "діадинамік"
(Польща), "Біпульсатор" (Болгарія). Останнім часом для електростимуляціївипущені апарати "Стимул-1", "Стимул-2". При застосуванні імпульсних струмівзазвичай користуються такими ж електродами, як і при гальванізації, на
"Активний" електрод буває площею від 1 до 16 кв. см., а друга
(нідіферентний) - до 100-200 кв. см.

Для стимуляції вибирають також форми струмів та їх параметри, які принайменшою силі струму і неприємний найменшому відчутті давали б найбільшвиражений ефект. Електростимуляцію м'язів проводять шляхом діїімпульсного струму на руховий нерв, а якщо останній недоступний длябезпосереднього впливу, струм підводять до м'яза. В обох випадкахАктивний електрод, що з'єднуються зазвичай з катодом, розташовують нарухової точці (ділянка до якого близько прилягає нерв). Другийелектрод, що з'єднуються з анодом, розташовують в зоні виходу відповіднихнервових корінців на навколохребцеві області. Тривалість процедуривід 1-2 до 10-15 хв.

У результаті електростимуляції спостерігається пасивне скороченням'язи, що призводить до поступового відновлення її скорочувальноїфункції, поліпшення кровопостачання і трофіки м'язової тканини. Розрізняютьпасивну і пасивно-активну електростимуляцію. Пасивну проводять принеможливості м'язового скорочення, пасивно-активну - при слабкому м'язовомускорочення з метою його посилення. Електростимуляція показана призахворюваннях і наслідки травм опорно-рухового апарату,супроводжуються атрофією і гіпотрофією м'язів, пошкодженні периферичнихнервів, дитячий церебральний параліч. Протипоказаннями дляелектростимуляції є гострі запальні процеси, кровотечі тасхильність до них, незріщених переломи кісток, злоякісніновоутворення, епілептична або судомна готовність, непереносимістьструму.

Під електродіагностики розуміють метод визначення функціональногостану органу або системи з реакції на дозоване впливелектричним струмом. Її застосовують не тільки для діагностики, в тому числідиференціальної, але і для постановки прогнозу, визначення оптимальнихпараметрів імпульсного струму для електростимуляції.

електродіагностики проводять апаратами АСМ-3, УЭН-1, КЕД-5 та ін Прикласичної електродіагностики визначають реакцію м'язи при дії нанеї або іннервують її нерв переривчастим гальванічним і тетанізірующімструмами. Для цього один електрод діаметром 10 мм встановлюють нарухову точку відповідного нерва або м'язи, другий площею - 150кв. см. по середній лінії тіла, частіше в області хребта, і, пропускаючиструм, оцінюють реакцію і що вимагається для її виявлення порогову силу струму.

При ураженні рухового нерва спостерігають відсутність руховоїреакції на тетанізірующій струм (тривалість імпульсів 1-2мс, частота 100
Гц), повільне і мляве скорочення при замиканнях і розмиканнягальванічного струму, підвищення порогу гальванічної збудливості нааноді.

Кількісні зміни електровозбудімості - це підвищення абозниження порогової сили струму.

Підвищення електровозбудімості модно спостерігати при спазмофілії ітетанії, зниження - при міопатії, атрофії м'язів, поліомієліті.
Міотоніческая реакція проявляється значним підвищеннямелектровозбудімості на обидва види струму, але скорочення м'язів при цьому мляві іуповільнені.

Коли не отримують тетаніческого скорочення м'язів при діїтетанізірующего струму, перевіряють збудливість на дію експоненціальногоструму. Почавши дослідження з коротких імпульсів, їх тривалість збільшуютьдо тих пір, поки не отримають тетаніческого скорочення, тривалість якогозаписують у протокол, і застосовують її в подальшому при електростимуляції.

До струмів високої напруги відносяться дарсонвалізація, при якій вЯк джерела високочастотних імпульсних струмів використовують апарати
"Іскра-1", "Іскра-2". Постійне електричне поле високої напруги
(франклінізація) досягається за допомогою апаратів АФ-2, АФ-3. При загальнійфранклінізація застосовують так званий "статичний душ": зміннамагнітне поле низької частоти (звуковий), отримують шляхом використанняапарату "Полюс-1"; магнітне поле високої частоти (індуктотерапія), де вякості генераторів використовують апарати ДКВ-2 або ІКВ-4; електричнеполе ультрависокої частоти (УВЧ), для отримання якого застосовують апарати
УВЧ-30, УВЧ-66, "Екран-1", "Екран-2"; електромагнітне поле надвисокоїчастоти (СВЧ) сантиметрового і дециметрового діапазону (СМВ та ДМВ терапія),де в якості генераторів використовуються апарати "Луч-58", "Луч-2", "Хвиля-
2 ".

Окремі методики застосування перерахованих видів електротерапіїдокладно наведені в довідниках та підручниках з фізіотерапії. [7]

Механотерапія являє собою систему функціонального лікування здопомогою різних пристроїв і снарядів, що застосовується в комплексі з іншимизасобами і методами сучасної медичної реабілітації хворих. Засвоєї ефективності апарати механотерапії можна розподілити нанаступні групи:
0. "Діагностичні" апарати, які допомагають враховувати і точно оцінювати ефект рухового відновлення;
0. Підтримка, що фіксують апарати - допомагають виділяти окремі фази довільних рухів;
0. Тренувальні апарати, які допомагають дозувати механічне навантаження при рухах;
0. Комбіновані апарати з перших трьох груп.

В даний час в практиці відновного лікування широковикористовуються наступні групи апаратів механотерапії:
0. Апарати, засновані на принципі блоку (функціональний механотерапевтичний стіл, блокова встановлення стаціонарного типу, портативна блокова установка), призначені для дозованого зміцнення різних м'язових груп верхніх і нижніх кінцівок;
0. Апарати, засновані на принципі маятника, для відновлення рухливості та збільшення обсягу рухів в різних суглобах верхніх і нижніх кінцівок та апарати для підвищення загальної працездатності
(тренажери). Маятникові апарати надійні в експлуатації. Стійки дозволяють зміни висоти кріплення апарата. На стійці, що складається з підстави, жорстко пов'язаного чотирма направляючими колонками з верхньою кришкою, можна одночасно зміцнити та апарату механотерапії. На колонках розташовуються дві плити, на які встановлюють апарати.
Наявність контрагруза дає можливість апарату легко кріпитися за допомогою стопорного пристрої на потрібній висоті. [8]

Висновок.

Таким чином , відновлення і компенсація руховихфункцій у нейрохірургічних хворих (хворих ЧМТ), будучи одним зосновних складових загального процесу реабілітації, можуть бути ефективнимитільки за умови ретельного клініко-фізіологічного обгрунтування і знейрохірургічної урахуванням специфіки.

Клінічне визначення синдрому рухових порушень, їх поєднань іпереважання в кожному окремому випадку, виявлення ступеня руховогорозлади і його залежності від характеру оперативного втручання,оцінка динаміки відновлення і різні терміни після операції - все целягати в основу клінічного обгрунтування індивідуального відновно -компенсаторного лікування. Фізіологічний аналіз рухового дефекту,виявлення конкретних компонентів рухової недостатності та їхкласифікація з подальшим розглядом з точки зору складної ієрархіїрухових рівнів і можливостей відновлення або заміщення порушенихрухів, тобто використання пластичності нервової системи, - складаютьтеоретичну базу спрямованого процесу реабілітації. При цьому особливовиділяється роль цільового впливу на один з основних факторів регуляціїрухового акту - пропріоцепції, порушення якої, незалежно від їхглибини, призводять до тих чи інших розладів рухової функціїхворого, що полягає, головним чином, в неузгодженості межсуставноговзаємодії з силовим, просторовим і тимчасовим величинам.
Динамічний і різноманітне використання клінічних і фізіологічнихданих дозволяють розробити широкий, багатогранний план відновноголікування та направлено забезпечувати його ефективне виконання.

Ефективність лікування визначається обов'язкової комплексністюрізних реабілітаційних заходів, таких, як лікувальна фізкультура,медикаментозна терапія, фізіотерапія, ортопедія і протезування, а такожтрудотерапія, спрямована на соціальну адаптацію хворого. Тількирізноманітне поєднання перерахованих методів, гнучке і варіювання взалежно від поточних завдань певного відновного етапулікування, - все це дозволяє здійснити оптимальну реабілітаціюнейрохірургічного хворого, відновивши його рухові функції.

Тривала лікувальна практика показала, що найбільш адекватним іефективним способом відновного лікування є лікувальнафізкультура, і в першу чергу, основна її складова частина - лікувальнагімнастика, за допомогою якої здійснюється лікування рухами. Причому,вирішальну роль відіграють методичні прийоми спеціальної лікувальної гімнастики,спрямовані на відтворення або заміщення порушених рухових функцій.
Збільшення сили і зниження підвищеного м'язового тонусу, відновленняздатності до тонких дозованим напруженням і оволодіння оптимальноїшвидкістю рухів створення ефективного м'язового балансу і відтворенняцілеспрямованих поєднаних дій в усіх ланках рухової ланцюга --весь цей комплекс реадаптаціонних заходів підвладний, переважно,спеціальної рухової тренуванні, втілює в собі тезу "лікування собіподібним ".

Різноманітні методичні прийоми спеціальної гімнастики - відактивного розслаблення м'язів до найскладніших вправ координаторнінабуває ще більшу роль, коли вони спрямовані на відновлення абостворення широкого арсеналу прикладних навичок, що дозволяють хворому вкороткий термін переходити на повне рухове самообслуговування, азгодом - повертатися до трудових процесів, які, в кінцевомурахунку, визначають повноту соціальної реабілітації хворого.

Природно, що всі спеціальні вправи тісно поєднуються ззагальнозміцнюючу гімнастикою, масажем, лікуванням становищем, без якихнемислимо зміцнення життєво-важливих систем: серцево-судинної,дихальної та дру?? їх, що забезпечують добробут соматичного статусухворого.

Дуже важливим фактором в лікуванні є всебічна оцінканейрохірургічної специфіки - об'єму і локалізації вогнища, тактики іхарактеру оперативного втручання, стан судинного русла в областіоперації, динаміки загальномозкових і локальних симптомів і т.п. Всі ці данібагато в чому визначають терміни початку, активність і вибір методіввідновно-компенсаторного лікування, черговість їх застосування,тактику реабілітаційних заходів.

Певною же частині випадків, що є клініко-фізіологічнідані і побудована на їх основі лікувальна програма, дозволяють взначною мірою повернути хворому найважливіші рухові можливостінавіть тоді, коли спонтанні процеси реадаптації відсутні або вжезакінчилися. Це останнє положення є особливо важливою якістювідновної терапії, тому що висуває реабілітаційну медицину в рядинайбільш актуальних і активних лікувальних спеціальностей. [9]

Література.

0. Керівництво з реабілітації хворих з двігательнфмі порушеннями. Під редакцією А Н Бєлової, О Н Щепетовой М. "антидору" 1998
0. Медична реабілітація в неврології та нейрохірургії. Коган О Г, Найдин
В А - М.: Медицина. 1988.
0. Довідник з масажу. В И Васічкін. Л. - Медицина. 1990
0. Фізична реабілітація та профілактика найбільш часто зустрічаються захворювань суглобів. Сулімцев Т І, Морозов П Ю Навчальний посібник.
Малаховка 1999.
0. Основні аспекти застосування засобів фізичної реабілітації при наслідках тяжкої черепно-мозкової травми. Морозов П Ю. Малаховка.
1999.
-----------------------< br>[1] Керівництво з реабілітації хворих з двігательнфмі порушеннями. Підредакцією А Н Бєлової, О Н Щепетовой М. "антидору" 1998 стр. 11-13.
[2] Керівництво з реабілітації хворих з двігательнфмі порушеннями. Підредакцією А Н Бєлової, О Н Щепетовой М. "антидору" 1998 стр. 13-15
[3] Керівництво з реабілітації хворих з двігательнфмі порушеннями. Підредакцією А Н Бєлової, О Н Щепетовой М. "антидору" 1998 стор.15-24.
[4] Медична реабілітація в неврології та нейрохірургії. Коган О Г,
Найдин В А - М.: Медицина. 1988. стор 53-55.
[5] Медична реабілітація в неврології та нейрохірургії. Коган О Г,
Найдин В А - М.: Медицина. 1988. стор 55-57.
[6] Довідник з масажу. В И Васічкін. Л. - Медицина. 1990. стор 4 - 6.
[7] Фізична реабілітація і профілактика найбільш часто зустрічаютьсязахворювань суглобів. Сулімцев Т І, Морозов П Ю Навчальний посібник. Малаховка
1999. стр 38 - 43.
[8] Фізична реабілітація і профілактика найбільш часто зустрічаютьсязахворювань суглобів. Сулімцев Т І, Морозов П Ю Навчальний посібник. Малаховка
1999. стор 34.
[9] Основні аспекти застосування засобів фізичної реабілітації принаслідки важкої черепно-мозкової травми. Морозов П Ю. Малаховка.
1999. стор 57 - 58.