Туберкульоз в Росії сьогодні

Туберкульоз в Росії

Сучасні тенденції поширення

Реферат для постдипломної освіти.

Наприкінці ХХ століття після тривалого періоду відносного благополуччязначно зросла захворюваність на туберкульоз, з'явилися гостропрогресуючі форми його, що нагадують "швидкоплинну сухоти". Цятенденція спостерігається як в Росії, так і в багатьох економічно розвиненихкраїнах Східної, Західної Європи, США і свідчить про низькуефективності протитуберкульозних заходів. У процесі повсякденної роботилікарі часто втрачають настороженість щодо туберкульозу, помилкововважають його рідкісним захворюванням і не застосовують методи діагностики,спрямовані на виявлення туберкульозу навіть у хворих з наявністю характернихклінічних проявів.

Сучасні тенденції поширення туберкульозу в Росії

В даний час відзначається зростання захворюваності на туберкульоз і смертностівід нього, особливо в країнах Східної Європи, у тому числі в Росії. Зростаннязахворюваності обумовлений великим резервуаром інфекції, невчаснимвиявленням бацилярних хворих, які розсіюють туберкульозну інфекцію.
Велике значення має також ендогенна реактивація, особливо в групахризику. Пізніше виявлення запущених форм, гостро прогресуючі процеси,особливо викликані лікарсько-стійкими мікобактеріями, єпричиною високої смертності. Програма сучасної контрольованоюхіміотерапії укороченою тривалості має першорядне значення дляприпинення розсіювання туберкульозної інфекції і зниження смертності відтуберкульозу.
Протягом останніх десятиліть в епідеміології туберкульозу відбулисявеликі зрушення, які знайшли своє відображення в зміні статистичнихпоказників поширеності туберкульозу.

Епідеміологія туберкульозу має ряд особливостей, зумовлених якінфекційним, так і соціальним характером захворювання.

Результати боротьби з туберкульозом пов'язані не тільки із застосуваннямефективних методів лікування, але і з організацією протитуберкульозноїроботи серед населення. Найбільш характерною особливістюпротитуберкульозних заходів є їх масовість, проведення середвеликих груп населення.

Епідеміологічне спостереження за туберкульозом у ВООЗ проводиться з 3 позицій:

- систематичне накопичення даних епідеміологічних досліджень;

- регулярне узагальнення та оцінка отриманих даних ;

- швидке розповсюдження результатів епідеміологічної оцінки середфахівців.

Основними епідеміологічними показниками поширеності туберкульозує: інфікованість - число осіб, що позитивно реагують навнутрішньошкірне введення туберкуліну; захворюваність - кількість хворихтуберкульоз протягом календарного року; поширеність
(хворобливість) - число відомих хворих на активний туберкульоз, що складаютьсяна обліку, і смертність - число померлих від туберкульозу протягомкалендарного року.

Епідеміологічні показники розраховуються на 10 або 100 тисяч населення.
Це дозволяє порівнювати поширеність туберкульозу в різних країнахабо різних регіонах однієї країни.

Найбільш об'єктивними та надійними критеріями епідеміологічної ситуації потуберкульозу вважаються захворюваність і смертність.

У міжнародній практиці серед хворих на туберкульоз прийнято виділятихворих, у яких в мокроті або іншому матеріалі виявлені мікобактерії
(методами мікроскопії, посіву на живильні середовища, посіву на рідкізбагачені живильні середовища, Бактек, ПЛР та ін), а також групуабаціллярних хворих.

Показник хворобливості (контингенти хворих) знаходиться в самійбезпосереднього зв'язку з захворюваністю, повнотою її виявлення, а такожчіткістю роботи протитуберкульозних закладів з обліку хворих ізняття з обліку видужали від туберкульозу. Достовірністьепідеміологічних показників залежить від якості організації роботимедичної статистики.

Найбільш істотною для будь-якого інфекційного захворювання єінформація про величину резервуара інфекції, характерних тенденції та шляхиїї розсіювання.

Основний резервуар туберкульозної інфекції становлять хворі на туберкульозлегень, що виділяють мікобактерії туберкульозу у великій кількості, якіпорівняно легко можуть бути виявлені в мокроті методом прямоїмікроскопії. У переважної більшості хворих, що виділяють мікобактерії істановлять епідеміологічну небезпеку, є деструктивнийтуберкульозний процес у легенях.

Хворі, що становлять резервуар інфекції, можуть бути розділені на двіосновні групи: вперше виявлені протягом поточного року та виявленіраніше, з хронічними формами туберкульозу.

Туберкульоз є "крапельної" інфекцією, що розповсюджується з крапелькамимокротиння і бронхіальної слизу при кашлі, чиханні і навіть гучного мовлення,тому найбільша епідеміологічна небезпека є прибезпосередньому контакті з хворим. Однак зараження може наступити привдиханні пилу, користуванні забрудненими рушниками, білизною або посудом.
Найбільшу епідеміологічну небезпеку бацилярних хворі становлятьдля дітей, незважаючи на те, що переважній більшості новонародженихпроводять профілактичну вакцинацію проти туберкульозу.

протитуберкульозна вакцинація у щеплених дітей викликає імунітет дотуберкульозної інфекції. Потрапляючи в організм прищепленого вакциною БЦЖ дитини,мікобактерії туберкульозу зазвичай не викликають важких форм туберкульозу,що розвиваються в результаті первинного зараження (туберкульозного менінгіту,міліарний туберкульоз, казеозний пневмонії, великих інфільтратів в легкомуз утворенням первинної каверни). Разом з тим вакцина БЦЖ не охороняєвід зараження туберкульозом, тобто від проникнення мікобактерій аерогеннимабо еліментарним шляхом і розвитку первинної туберкульозної інфекції, якасупроводжується виникненням локальних форм первинного туберкульозу у 7 -
10% заразилися. У щеплених дітей первинне зараження зазвичай протікаєнепомітно, і його часто не виявляють або діагностують при віражітуберкулінової реакції, яка у перенесли первинну інфекцію залишаєтьсяпозитивною на все життя. Такі особи називаються інфікованимитуберкульозом.

У залишаються після первинної туберкульозної інфекції вогнищах зберігаються нерозмножуються персистуючі форми збудника туберкульозу, які можутьза сприятливої ситуації знову отримати здатність до розмноження іреверсії в патогенні, вірулентні форми. У людини, який переніс первиннутуберкульозну інфекцію, через багато років після первинного зараження такимчином часто може виникнути вторинний туберкульоз. Такий механізмрозвитку туберкульозу називається ендогенних, тобто які виникли в результатіреактивації старих, залишкових туберкульозних вогнищ.

Вторинний туберкульоз може розвиватися у людини, який переніс первиннутуберкульозну інфекцію в дитинстві або підлітковому віці, і екзогеннихшляхом при повторному зараженні - суперінфекція в результаті контакту збацилярних хворим.

В останні роки відзначено зростання захворюваності на туберкульоз серед осіб,перебувають у контакті з хворими на туберкульоз, що виділяють мікобактеріїтуберкульозу. При обстеженні осіб, які перебувають у контакті з хворими зепідеміологічно небезпечними формами туберкульозу, нерідко виявляєтьсязахворювання на туберкульоз, виникнення якого можна пов'язати з повторнимзараженням. Нерідко суперінфекція настає при попаданні в дихальнішляху мікобактерій, стійких до протитуберкульозних препаратів, викликаючитак званий лікарсько - стійкий туберкульоз. Джерелом такогозараження є хворі, неефективно лікувалися хіміопрепаратами.

Протягом останніх років зростання захворюваності та смертності від туберкульозувідзначений у всьому світі. Найбільш виражена ця тенденція в країнах Центральноїта Східної Європи, Росії, а також у країнах, що раніше входили до СРСР У
Росії показник захворюваності на туберкульоз у 1996 р. досяг 67 випадківна 100 тис. населення. Таке зростання захворюваності на туберкульоз перш за всепов'язаний з великим резервуаром туберкульозної інфекції, який підтримуєвисокий рівень інфікованості, а також ендемічні спалаху вторинноготуберкульозу за рахунок суперінфекції.

Внаслідок ще частого виявлення запущених і гостро прогресуючих формтуберкульозу збільшився показник смертності, рівень якої досяг у 1996р. 17,5 випадків на 100 тис. населення. Зростання смертності від туберкульозусвідчить про недостатню ефективність лікування (перш за всехіміотерапії), а також нерідко пізньому виявленні хворих з некурабільниміформами хвороби.

Серед інфікованих найбільший ризик ендогенної реактивації туберкульозумають особи з залишковими посттуберкулезнимі змінами після перенесеноїпервинної туберкульозної інфекції.

Ризик ендогенної реактивації підвищується при наявності таких захворювань, якцукровий діабет, пневмоконіози, виразкова хвороба шлунка тадванадцятипалої кишки, гепатит, алкоголізм і наркоманія, психічнізахворювання.

При проводилися раніше масових флюрографіческіх дослідженнях населенняосіб із залишковими змінами вилікуваних туберкульозу виявляли, залучалидо дообстеження, ставили на диспансерний облік. Вони проходилиоздоровчі заходи (в тому числі у санаторних умовах),превентивне лікування протитуберкульозними препаратами. В даний часці заходи різко скорочені або зовсім не здійснюються. Не проводятьсистематичні обстеження в протитуберкульозних диспансерах (ПТД) іпревентивну хіміотерапію. Навіть у групах підвищеного ризику розвиткутуберкульозу з залишковими змінами вилікуваних туберкульозу тасупутніми захворюваннями.

У цих умовах зростає роль лікарів поліклінік у здійсненнідиспансеризації цих контингентів хворих, обстеженні та проведенніпрофілактичних заходів спільно з фтизіатрам ПТД.

В умовах почастішання випадків розвитку туберкульозу в результатіекзогенної суперінфекції зростає значення своєчасного виявленняхворих з різними формами захворювання, що представляють епідеміологічнунебезпеку для оточуючих.

За наявними даними епідеміологічного дослідження, майже половинабацилярних хворих, які становлять епідеміологічну небезпеку дляоточуючих, своєчасно не виявляються. Тим часом такий хворий можезаразити за рік від 5 до 50 чоловік. Тому в країні розгортаються роботиз виявлення бацилярних хворих серед осіб, які звернулися за медичноюдопомогою в поліклініки та лікарні загального профілю з скаргами на виділеннямокротиння, шляхом мікроскопічного її дослідження в клініко-діагностичнихлабораторіях цих медичних установ.

Своєчасне виявлення і лікування бацилярних хворих на туберкульоздозволяють домогтися припинення бактеріовиділення і розсіюваннятуберкульозної інфекції, що є найважливішим профілактичнимзаходом. Саме тому в даний час велика увага приділяєтьсяреєстрації заразних хворих на туберкульоз, контролю за залученням їх долікування і спостереження за ними в процесі лікування.

Найбільш перспективними з точки зору лікування є впершевиявлені хворі, за правильністю лікування яких встановлюєтьсяцентралізований контроль.

У комплексі лікувальних методів провідне значення має хіміотерапія. Уданий час відновлений двоетапний принцип хіміотерапії із застосуванням
4 або 5 препаратів протягом першого етапу і 2 препаратів - протягомдругого етапу. Загальна тривалість хіміотерапії скорочена до 6-8 міс,тривалість першого етапу - 2 міс, другого етапу - 4 - 6 міс.

Ефективна хіміотерапія дозволяє домогтися різкого зменшеннябактеріальної популяції та припинення бактеріовиділення протягом 2 - 3міс. Це створює передумови для розсмоктування запальних змін,закриття каверн, розвитку фіброзу і осумкованія вогнищ казеозного некрозу.

У 1994 р. в середньому по Росії припинення виділення мікобактерій вдалосядосягти тільки у 65,6% вперше виявлених хворих. Такі результатисвідчать про серйозні недоліки організацію лікування. Абсолютнонеприпустимим є те, що 20% вперше виявлених бацілловиделітелей НЕзалучаються до лікування.

Зменшення резервуара інфекції за рахунок лікування вперше виявлениххворих, які становлять епідеміологічну небезпеку, можливо при чіткійорганізації лікувального процесу, яка включає:

- виявлення хворих на туберкульоз з наявністю виділення мікобактерій. Дляцього необхідне залучення лікарів - терапевтів до діагностики туберкульозусеред хворих, які звернулися до поліклініки і що надійшли в загальносоматичністаціонари. За наявності мокротиння у хворих з підозрою на туберкульоз їїнеобхідно досліджувати на наявність мікобактерій, що, звичайно, не замінюєнапрямки таких хворих на консультацію фтизіатра;

- залучення виявлених хворих - бацілловиделітелей до лікування впротитуберкульозних закладах із застосуванням централізованого контролюза правильністю діагностики і лікування;

- когортне спостереження за ходом лікування і в першу чергу за динамікоювиділення мікобактерій у процесі хіміотерапії;

- проведення хіміотерапії відповідно до сучасних вимоглікування і контрольованим прийомом хіміопрепаратів на першому та другому етапаххіміотерапії;

- застосування хворим з уповільненою регресією процесів загоєння післязавершення першої фази хіміотерапії патогенетичних та інших методівлікування, спрямованих на стимуляцію процесів загоєння;

- забезпечення фінансування поставок протитуберкульозних препаратів таінших необхідних медикаментів.

Слід звернути увагу також на соціальні фактори, що впливають назбільшення захворюваності і смертності від туберкульозу.

Найбільший рівень захворюваності і смертності від туберкульозу.

Найбільший рівень захворюваності на туберкульоз і смертності від ньогонаголошується у соціально-дезадаптованих груп населення, мігрантів, осіб,що знаходяться в установи кримінально-виправної системи.

Названі групи населення повинні бути віднесені до груп підвищеного ризикурозвитку туберкульозу. У цих групах повинні бути посилені заходи зпрофілактики туберкульозу, виявлення хворих та лікування.
Діагностику туберкульозу органів дихання проводять поетапно. Методиобов'язкового діагностичного мінімуму дозволяють встановити діагноз ізнайменшими витратами. Двома достовірними критеріями діагностики залишаютьсявиявлення мікобактерій туберкульозу в матеріалі, отриманому від хворого, іспецифічні морфологічні зміни в біоптаті з ураженого органу. Ускладних і сумнівних випадках застосовують додаткові неінвазивні іінвазивні методи дослідження, що дозволяють верифікувати діагноз.
Процес діагностики туберкульозу органів дихання включає кілька етапів.
Перший - виявлення осіб з різними захворюваннями легень, підозрілимина туберкульоз. Цей етап відбувається, як правило, в поліклініках істаціонарах загальної мережі.

Протягом багатьох років основу виявлення туберкульозу органів дихання удорослих становив рентгенологічний метод дослідження. Раннє виявленнятуберкульозу здійснювалося за допомогою флюорографії, яку проводили всімзвернулися до поліклініки і не обстежили в поточному роцірентгенологічним методом, а також особам, що входять до групи підвищеногоризику щодо захворювання на туберкульоз (хворі на цукровий діабет, пацієнти,одержують кортікостероїдниє препарати, променеву терапію та ін.)
Флюорографія також щорічно проводилася "обов'язковим контингентам",підлягають обстеженню на туберкульоз (працівникам дитячих і комунальнихустанов, підприємств громадського харчування, продуктових магазинів,громадського транспорту та ін.) Масові флюорографічні обстеженняпідлітків та дорослих, що проводилися 1 раз на 2 роки, охоплювали більшістьнаселення і дозволяли виявляти хворих на туберкульоз органів дихання напорівняно ранніх етапах його розвитку. За допомогою флюорографічногометоду дослідження визначали і відбирали хворих в основному зобмеженими локальними процесами у вигляді вогнищевого туберкульозу,обмежених інфільтратів, дисемінації і туберкулому. Клінічніпрояви захворювань утаких хворих були виражені незначно абобули відсутні. Обстежені з такими формами захворювання часто непочували себе хворими, зберігали працездатність. У процесідообстеження в першу чергу проводили рентгенографію органів диханнядля уточнення змін, виявлених при флюорографії.

В останні роки профілактичні флюорографічні дослідження населеннязначною мірою скоротилися, що призвело до досить істотногозменшення числа виявляються хворих на туберкульоз. В умовах, що склалисяособливе значення набуло виявлення хворих на туберкульоз органів диханнясеред осіб, які звернулися за медичною допомогою.

Першочерговим завданням залишається виявлення бацилярних хворих на туберкульозорганів дихання, так як у таких хворих є, як правило,прогресуючий туберкульозний процес, і вони становлять великуепідеміологічну небезпеку для оточуючих. Лікування виявленихбацилярних хворих має як клінічне, так і епідеміологічнийзначення, тому що дозволяє не тільки запобігти смерті відпрогресування туберкульозу, але й припинити розповсюдження мікобактерій,уникнути розвитку хронічного процесу з постійним або періодичнимвиділенням мікобактерій. У зв'язку зі скороченням флюорографічнихдосліджень зростає роль правильної оцінки, що є у хворогоклінічної симптоматики і мікроскопічного дослідження мокротиння намікобактерії туберкульозу. Діагностика бацилярних туберкульозу повиннапроводиться в першу чергу у хворих з проявами запальноїінтоксикації, що виділяють слиз.

Всі методи досліджень для діагностики туберкульозу можна розділити на 3групи: обов'язковий діагностичний мінімум (ОДМ), додаткові методидослідження неінвазивного (ДМІ-1) і інвазивного (ДМІ-2) характеру і,нарешті, факультативні методи [1].

ОДМ включає вивчення анамнезу, скарг, клінічних симптомів, фізикальнедослідження, рентгенографію органів грудної клітки у прямій і бічнійпроекціях, мікроскопію і посів мокротиння з метою виявлення мікобактерійтуберкульозу, пробу Манту з 2 ТО, клінічні аналізи крові і сечі.

До ДМІ-1 відносяться томографія і зонографія легень і середостіння, у тому числікомп'ютерна томографія, ультразвукове дослідження при плевриті ісубплеврально розташованих округлих утвореннях; повторне дослідженняхаркотиння, промивних вод бронхів на мікобактерії туберкульозу методамифлотації і полімеразної ланцюгової реакції; визначення лікарськоїчутливості мікобактерій; посів харкотиння на неспецифічну мікрофлоруі гриби; поглиблена туберкулінодіагностика.

ДМІ-2 включають бронхоскопію з біопсією і бронхоальвеолярному лаважі;пункцію плевральної порожнини і плевробіопсію; трансторакальну біопсіюлегкого; торакоскопію, медіастіноскопії і, нарешті, відкриту біопсіюлегені з подальшими цитологічними, гістологічними імікробіологічними дослідженнями отриманого матеріалу. Факультативніметоди дуже численні і спрямовані не стільки на діагностикутуберкульозу, скільки на визначення функціонального стану різнихвнутрішніх органів і обмінних процесів. Це дослідження рівня глюкози вкрові, функції печінки, серцево-судинної системи, функції зовнішньогодихання, газового складу крові, легеневого кровотоку і т.д.

ОДМ слід виконувати, як це випливає із самої назви, в повному обсязі.
ДМІ і факультативні методи застосовують за показаннями.

Туберкульоз легень властиво велике різноманіття клінічних симптомів,які варіюються в широких межах по вираженості та тяжкості. Зазвичайвідзначають пряму залежність між вираженістю клінічних симптомів ізмінами в легенях, але можливо і їх невідповідність: важкийтуберкульозний процес і маловираженим клінічна симптоматика абонезначні зміни і досить яскрава клінічна картина.

За тяжкості локальних змін можна виділити деструктивні формитуберкульозу легенів (казеозний пневмонія, кавернозний і фіброзно-кавернознийтуберкульоз); поширений туберкульоз без розпаду (міліарний,дисемінований, інфільтративний туберкульоз); малі форми туберкульозу
(вогнищевий туберкульоз, обмежені інфільтрати, невеликі туберкулеми).
Найбільш виражена клінічна симптоматика у хворих з деструктивними іпоширеними формами туберкульозу, при малих формах зазвичай відзначаютьмалосимптомно перебіг захворювання.

У клінічній картині туберкульозу органів дихання в основному виділяютьсиндром запальної інтоксикації і бронхолегеневі ( "грудні") симптоми,обумовлені специфічними запальним процесом у легенях. Синдромзапальної інтоксикації включає в себе такі клінічні прояви,як підвищення температури тіла, пітливість та нічні поти, озноби,підвищену стомлюваність, слабкість, зниження або відсутність апетиту, втратумаси тіла, тахікардію. "Грудні" симптоми - кашель, виділення харкотиння,біль в грудній клітці, кровохаркання і легенева кровотеча, задишка.

Як відомо, початок захворювання на туберкульоз органів дихання може бутигострим і поступовим, а течія - хвилеподібним, з періодами загострення
(спалаху) і затихання процесу.

У більшості хворих на туберкульоз розвивається поступово, з малопомітнихсимптомів. Проте останнім часом стали частіше зустрічатися гостропочинаються і прогресуючі деструктивні форми за типом "швидкоплинноюсухот "(казеозний пневмонії), описаною ще на початку століття,дисемінованого, у тому числі міліарний, туберкульозу, інодісупроводжується туберкульозним менінгітом і менінгоенцефалітом.

Уважний розпитування хворого про скарги і клінічних проявах хворобимає велике значення для діагностики туберкульозу та визначає хідподальшого дослідження. Необхідно спробувати встановити час початкузахворювання для визначення його тривалості, а також з'ясувати,звернувся хворий за медичною допомогою незабаром після появиклінічної симптоматики або хвороба існує давно. При вивченніанамнезу слід особливу увагу приділити питанню про контакти пацієнта зхворими на туберкульоз вдома або на роботі, наявності родичів, хворихтуберкульозом.

В даний час можна вважати доведеним спадковусхильність до туберкульозу. Певне значення мають відомості прорезультати попереднього медичного обстеження, часу і причинийого проведення (профілактичні огляди, звернення за медичною допомогоюз приводу легеневого захворювання і т.д.). Жінок дітородного вікуопитують про вагітності, пологи, так як іноді туберкульоз можерозвиватися в період вагітності та після пологів. В осіб молодого віку
(до 25 років) слід по можливості уточнити, чи проводили їм вакцинацію іревакцинацію БЦЖ проти туберкульозу.

Лікарський огляд хворого при малих формах туберкульозу органів дихання,дисемінації і туберкулемах, як правило, дає мало інформації длядіагностики. Більш виражені зміни можуть бути при поширених ідеструктивних формах туберкульозу. У таких хворих можна визначитипритуплення перкуторного звуку в області туберкульозних змін,бронхіальне або жорстке дихання, сухі або вологі хрипи. За наявностікашлю з виділенням мокротиння і особливо кровохаркання необхідно в першучергу дослідити мокротиння методом мікроскопії на мікобактеріїтуберкульозу. Результативність зростає при дослідженні мокротиння,зібраної протягом доби, 3 дні підряд. Мазок, приготований з мокротиння,фарбують по Цилю - Нельсену і дивляться під мікроскопом. Можливотакож люміноскопіческое дослідження мазка, пофарбованого ауроміном.
Виявлення мікобактерій туберкульозу в 2 з 3 досліджуваних мазківпідтверджує діагноз туберкульозу легенів. Одночасно з мікроскопієюобов'язково проводять посів мокротиння на поживні середовища. При наявності зростаннякультури визначають чутливість мікобактерій до протитуберкульознихпрепаратів. Для встановлення клінічної форми туберкульозу роблятьрентгенограму грудної клітки у прямій і бічній проекціях. Післявизначення клінічної форми туберкульозу (в стаціонарі загального профілю абов поліклініці з обов'язковою участю фтизіатра) хворого направляють упротитуберкульозні установи для лікування.

Найбільш важка ситуація в діагностиці туберкульозу органів диханнявиникає у хворих з клінічною симптоматикою у разі відсутностімокротиння, а також тоді, коли в мокроті мікобактерії туберкульозу невиявлені. У таких хворих при рентгенологічному дослідженні туберкульозможе виявлятися вогнищевими, інфільтративним змінами в легенях,дисемінацією, кавернами, збільшенням внутрігрудного лімфатичних вузлів іплевритом. Незважаючи на опис рентгенологічної картини, характерної длятуберкульозу, діагноз цього захворювання не слід ставити тільки напідставі даних клініко-рентгенологічного обстеження. Перерахованірентгенологічні зміни можна спостерігати не тільки при туберкульозі, вонипотребують диференціальної діагностики. Хворим з клініко-рентгенологічнимипроявами, характерними для туберкульозу, при задовільному загальномустані можна провести бронхоскопію з дослідженням аспірату з бронхівабо бронхоальвеолярний змивів на мікобактерії туберкульозу. Можливо такожцитологічне та гістологічне дослідження біоптату легеневої тканини. Цейметод дуже важливий і зручний не тільки для верифікації діагнозутуберкульозу, а й для диференціальної діагностики туберкульозу, раку іінших захворювань.

Існують неінвазивні методи підтвердження діагнозу туберкульозу, взокрема визначення специфічних протитуберкульозних антитіл іантигенів мікобактерій туберкульозу в сироватці крові. Необхідно відзначитипевне діагностичне значення туберкулінових проб. В данийчас у Росії застосовують пробу Манту (внутрішньошкірне введення 2 ТО очищеноготуберкуліну PPD). Негативна туберкулінова реакція свідчить, якправило, про відсутність інфікування туберкульозом. Позитивна реакціяобумовлена сенсибілізацією до туберкуліну в результаті вакцинації БЦЖ абоперенесеної первинної туберкульозної інфекції. Захворювання легень у такихпацієнтів може бути як туберкульозної, так і іншої етіології. Длядіагностики туберкульозу важливе значення має віраж туберкулінової проби
(збільшення розмірів папули на 5 мм і більше за рік) і гіперергічнимиреакція Манту (розмір папули 21 мм і більше). Особливо це характерно длявипадків розвитку первинних форм туберкульозу органів дихання у осіб молодоговіку.

У випадках, коли зазначені методи не дозволяють підтвердити активнийтуберкульоз, можна використовувати метод діагностики ex juvantibus. Хворим зклінічними симптомами і рентгенологічними змінами, якісвідчать про активний туберкульоз або сумнівної активностіпроцесу, а також при гіперергічними туберкулінової пробі призначаютьхіміотерапію протитуберкульозними препаратами. У таких випадках через 2 - 3міс необхідно повторне рентгенологічне дослідження. При захворюваннітуберкульозної етіології відзначається часткове або повне розсмоктуваннязапальних змін. Це так званий відстрочений діагноз [2]. Доцього часу вдається отримати результати посіву мокротиння на живильнісередовища, зробленого перед початком хіміотерапії. Зростання культури при наявності вматеріалі мікобактерій туберкульозу зазвичай буває відмічений через 4 - 8 тижнів,що служить підтвердженням діагнозу.

Нині туберкульоз органів дихання часто поєднується з різнимизахворюваннями внутрішніх органів. Клінічні прояви захворюваньнетуберкульозної етіології змушують хворого звертатися за медичноюдопомогою, а туберкульозний процес протікає малосимптомно і непомітно дляхворого. У таких випадках хворі звертаються до поліклініки, їхгоспіталізують в стаціонари різного профілю. При підозрі намалосимптомно перебіг туберкульозу потрібно по можливості зібрати мокротиння тапровести мікроскопічне дослідження мазка, призначити рентгенологічнедослідження. Виявлення мікобактерій та відповідних рентгенологічнихзмін у легенях дозволяє встановити діагноз без особливих ускладнень. Привідсутність мікобактерій в мокроті хворого потрібно додатково обстежитиза описаною методикою.

Діагноз туберкульозу потрібно формулювати відповідно до офіційноїклінічної класифікації. Спочатку вказують клінічну формутуберкульозу, локалізацію процесу, фазу і результати дослідження мокротиння:
БК (+) або БК (-), за даними мікроскопічного дослідження, уточненогорезультатами посіву матеріалу на живильні середовища.

Правильна і своєчасна діагностика туберкульозу органів диханнядозволяє виявити хворих на ранніх етапах розвитку захворювання, ахіміотерапія, розпочата вчасно, дозволить запобігти розвитку у нихпоширених, прогресуючих форм з виділенням мікобактерій.