Скаррон Поль

С. Мокульскій

Скаррон Поль (Paul Scarron, 1610-1660) - французький письменник. Р. в Парижі, в сім'ї радника парламенту. За бажанням батька став у віці 19 років абатом. Вів веселий спосіб життя у колі поетів, акторів і куртизанок. У 1634 відправився в Рим в якості секретаря єпископа Бомануар. У 1636 за його протекцією був призначено каноніком в Манс.

Тут після однієї пиятики в 1638 схопив гострий ревматизм, назавжди позбавив С. можливості ходити. Змушений після смерті батька (1642) містити сестру, С. зробив літературу своєю професією, але в силу літературних моралі епохи йому доводилося користуватися пенсіями сановників і подачками аристократів, які бачили у ньому всього лише талановитого блазня.

С. дебютував в 1643 збіркою бурлескних віршів ( «Recueil de quelques vers burlesques »), що почали реакцію проти преціозного стилю, що панував у франц. літературі. З 1643 до 1646 С. знову жив у Мансі, де близько зійшовся з трупою бродячих комедіантів, добираючи матеріал для свого кращого твору - «Roman comique» (Комічний роман, 1651-1657).

Повернувшись в Париж, С. примкнув до Фронда, цієї останньої спроби феодального дворянства обмежити королівську владу. С. нещадно картає правителя Франції кардинала Мазаріні у своїх знаменитих віршованих політичних памфлетах -- «Мазарінадах», що дають сатиричне зображення сучасної Франції, її придворних інтриг, фінансових спекуляцій та свавілля чиновників. «Мазарінади» представляли собою бурлескний перелицювання (травестії) відомих літературних творів та сюжетів. С. поплатився за них після Фронди своєю пенсією в 1000 екю, яку йому щорічно виплачував до того Мазаріні. Марно С. зробив спробу повернути собі прихильність Мазаріні, присвятивши йому свою бурлескно газ. «Придворна муза» (1654-1655). Він знайшов собі нового покровителя в особі суперінтенданта (міністра) фінансів Фуке, який призначив йому пенсію в 1600 ліврів.

С. - Один з найбільших майстрів комічного у французькій літературі. Його спеціальністю був однак чисто зовнішній, блазня, Буффон комізм, заснований на карикатурному перебільшенні і порушенні реальних пропорцій зображуваного. Найбільш повне та цілісне вираження він знаходив в тзв. бурлеск, яку С. ввів у франц. літературу, що вважалися «королем бурлеск». Специфічний для бурлеск контраст піднесеної тематики і тривіального, низинного складу знайшов яскраве вираження в бурлескних епопеях С. «Le Typhon, ou la gigantomachie» (Тифон, або боротьба гігантів, 1644) і особливо «Le Virgile travesti» (Віргілій навиворіт, 1648), які завдавали нищівного удару античної тематики і всій станово-дворянської естетиці класицизму. Олімпійські боги і герої «Енеїди» говорили тут мовою ринкових торговок, причому користування ницим складом спричиняло також ряд відповідних варіацій в сюжеті, його вульгарну забарвлення. Бурлеск С. наносили удар також і преціозной поезії, хоча в той же час відмінно вживалися з нею, по суті будучи тільки різними сторонами одного стильового комплексу Бароко.

З літературою Бароко С. пов'язаний не лише деякими формальними особливостями своєї поезії, а й самим її істотою, ідеологічною серцевиною, оскільки основна політична тенденція його поезії, що боролася з абсолютизмом, централізацією, раціоналістичної регламентацією і логічної дисципліною, об'єктивно грала на руку фрондірующім верствам феодальної знаті і блокуються з нею частини буржуазії. Чи не випадкова тому тісний зв'язок С. з найбільш феодальної з європейських літератур - іспанської. Часто під іспанським впливом (Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, Кальдерона) написані буффонних комедії С., кращі з яких - «Jodelet, ou ma