Сейфуллина Лідія

І. Єрмаков

Сейфуллина Лідія Миколаївна (1889 -) - радянська письменниця. З селян. Закінчила гімназію в Омську. Працювала вчителем початкових шкіл. Завідував бібліотечної та позашкільною роботою повітового земства. У 1917 С. - повітовий земський гласний. Тоді ж вступила до партії есерів У 1919 порвала з нею. У 1920 С. в Москві на Вищих науково-педагогічних курсах. У 1921 С. - секретар Сібгосіздата.

Літ-у С. отримала популярність як автор «правопорушників» (1922), «перегною» (1923), «Вірін» (1924). Актуальна тематика, співчуття автора Великої Жовтневої пролетарської революції, художня майстерність забезпечували творів С. особливу популярність. Жваво і барвисто розповідає С. про революцію на селі. Гостра класова боротьба, розшарування села особливо яскраво показані в «Перегної». Симпатії автора - на боці сільської бідноти, яка бореться за нове життя.

Нові люди села - Софрон, Віринея и др. - змальовані С. з великим співчуттям. Вони - Селянські революціонери, на собі відчули гніт минулого. Основна їхня риса - активне вольове суворе ставлення до дійсності, прагнення переробити село. Фронтовик Софрон групує навколо себе бідноту і веде її в наступ на куркульський табір. Велико в ньому прагнення до нового життя, ненависть до минулого. Віринея несе в собі невідбутну спрагу вільного життя, кидає виклик традиціям старого села.

При всім співчутті до пролетарської революції С. проте не змогла показати її класової суті. Комуністичні мету революції та її соціалістичне зміст С. тлумачила по-своєму, в дусі такого собі «неонароднічества» (комуна, організована Софроном - «Перегній» - є громадою «трудовий зрівняльності »). Відношення С. і провідних образів її творів до міста двояко: вона розуміє, що без допомоги пролетарського міста селі самій не дозволити гострих питань, але в той же час в її повістях звучать нотки недовіри до міста. Лінія соціального межування в повістях З давалася звичайно як протиставлення сільської бідноти, що має «право» на краще життя, всім білоручками, від великого буржуа-підприємця до лікарів, сільських вчителів включно. Негативне ставлення до інтелігенції проступає у С. як вираз покаянно-інтелігентської суті самого автора. У повістях «Зустріч», «Подорожні», почасти й «Перегній», намічається лінія опрощення інтелігенції, декларували відмову від культури, нібито непотрібної для народу, що живе примітивної, здоровим життям.

Значне місце в творчості С. посідають твори на теми з життя радянської молоді і дітвори. Визначне явище літератури - «Правопорушники». Традиції дореволюційної літератури про дітей - сусального, жалісливі - чужі С. Так само, як і в змалюванні інших своїх позитивних героїв, С. в дітях підкреслює здорову натуру, зовнішню грубість, чіпкість в житті і при цьому велику стихійну спрагу радісною, світлої творчого життя. Переконливий і яскравий образ «правопорушника» Гришки Пескова, натури обдарованої, завзятість. Поступово, з працею звільняється Гришка від навичок безпритульною життя. Цікава й нова фігура вихователя Мартинова - ентузіаста колективного трудового виховання, яка зуміла товариським ставленням до малолітніх злочинців завоювати загальну любов і авторитет серед членів колонії. С. піддає обстрілу систему книжкової педагогіки, засушує живу душу розумного і вольового дитини. Але істотний недолік твори в тому, що С. по-толстовських протиставляє «Зіпсований» місто і його психологію «всеблагодатному» початку матері-природи, села.

З переходом країни до розгорнутого будівництва соціалізму С. почала відставати від вимог революції. У розріз з дійсністю С. в повісті «Вихваль» показує панування в радянському селі індивідуалістичної власницької тенденції. В останні роки творча активність С. значно знизилася.

Твори С., написані в реалістичній манері, підкуповують яскравістю зображення пореволюційну села, влучністю замальовок, умінням С. застосувати принцип «Місцевого колориту» для показу своєрідності зображуваного об'єкта. Живий експресивний діалог, добре розкриває зовнішність героїв - вольових, соковито, натуралістично змальованих, захоплююча розповідь, Цей через вражаючу і обширною до дсознанія форму «оповіді», - все це безсумнівні гідності її творів.

слабкіше С. в сюжетостроеніі своїх творів. Повісті її легко розпадаються на окремі сюжетні шматки. Хронікальність і часом плутана перебивка тим -- істотний недолік композиції творів С., хоча самі по собі окремі події, образи дані яскраво і динамічно.

Список літератури

I. Собр. склали., 4 тт., вид. «Сучасні проблеми », М., 1924-1926 (витримало 4 вид.)

Собр. склали., 6 тт., Гіз - ГИХЛ, М. - Л., 1927-1931 (неск. изд.)

Зустріч, Оповідання, Гіз, М. - Л., 1926

Вихваль, «Новий світ»

1929, № 1

Губернатор, Комедія в 1 д., вид. «Сучасні проблеми », М., 1927

Загибель, Оповідання, «Зіф», М. - Л., 1930

вибраних, вид. Московського т-ва письменників, М., 1932

Подорожні, П'єса в 4 д., 9 карт., ГИХЛ, (М. -- Л.), 1933

Сейфуллина Л. і Правдухін В., Чорний Яр, П'єса в 4 д. і 10 карт., ГИХЛ, М. - Л., 1931

Критика моєї практики, Профиздат, М., 1934 (Мій творчий досвід робочого автору)

Повісті та оповідання, вид. Московського т-ва письменників, М., 1934.

Лежнєв А., Літературний огляд, «Друк і революція», 1925, № 1

Його ж, Питання літератури і критики, М., 1926

Смирнов М., Про «перегної», «Червона новина», 1923, кн. 4

Асєєв Н., По морю паперовому, «Червона новина», 1922, кн. 4 (про «правопорушників»)

Хмара А., сірячинна мову, «Молода гвардія», 1925, кн. 2-3

Смирнов М., Л. Сейфулліна. Перегній, «Червона новь », 1923, кн. 4

Якубовський Т., Твори Сейфулліної та її критики, «Новий світ», 1925, № 10

Фурманов Д., «На літературному посту», 1926, № 2 (про «Вірін»)

Переверзєв В., «Новий світ», 1926, № 4 (про «Зустрічі»).

III. Письменники сучасної епохи, т. I, ред. Б. Н. Козьмин, М., 1928

Владіславлев І. В., Література великого десятиліття (1917-1927), т. I, М. - Л., 1928.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://feb-web.ru/