Бюджетний дефіцит та способи його фінансування

Бюджетний дефіцит - це сума, на яку щорічні витрати бюджету перевищують його доходи.

Розрізняють наступні види бюджетних дефіцитів [7, c.268]:

Циклічний дефіцит держбюджету - результат дії вбудованих стабілізаторів.

Структурний дефіцит держбюджету - різниця між витратами і доходами бюджету в умовах повної зайнятості.

Операційний дефіцит держбюджету - загальний дефіцит держбюджету за вирахуванням інфляційної частини процентних платежів з обслуговування державного боргу.

Первинний дефіцит держбюджету - різниця між величиною загального дефіциту і всією сумою виплат по боргу.

квазіфіскальній дефіцит держбюджету - прихований дефіцит держбюджету, обумовлений, квазіфіскальній діяльністю держави.

Існує три основні способи фінансування дефіциту держбюджету [10, c.472]:

Монетизація бюджетного дефіциту;

Зовнішнє боргове фінансування;

Внутрішнє боргове фінансування.

В перехідних економіках монетизація дефіциту державного бюджету зазвичай використовується в тих випадках, коли є значний зовнішній борг, і це виключає пільгове фінансування з іноземних джерел, а можливості внутрішнього боргового фінансування також практично вичерпані, що часто є головною причиною високих внутрішніх процентних ставок. Цей спосіб фінансування доцільний, якщо офіційні валютні резерви ЦБ виснажені, в силу чого врегулювання платіжного балансу залишається першочерговим завданням, причому передбачається, що економіка витримає високу інфляцію.

В випадку монетизації дефіциту (тобто внутрішнього банківського фінансування) нерідко виникає сеньйораж - дохід держави від друкування грошей. Сеньйораж є наслідком перевищення темпу зростання грошової маси над темпом зростання реального ВВП, що призводить до підвищення середнього рівня цін. В результаті всі економічні агенти платять своєрідний інфляційний податок, і частина їх доходів перерозподіляється на користь держави через зрослі ціни.

В умовах підвищення рівня інфляції виникає так званий "ефект Танзі "- свідоме затягування платниками податків строків внесення податкових відрахувань до державного бюджету, що характерно для багатьох перехідних економік. Наростання інфляційного напруги створює економічні стимули для "відкладання" сплати податків, тому що за час "затягування" відбувається знецінення грошей, у результаті якого виграє платник податків. У результаті дефіцит державного бюджету і загальна нестійкість фінансової системи можуть зрости.

Монетизація дефіциту державного бюджету може не супроводжуватися безпосередньо емісією готівки, а здійснюватися в інших формах - наприклад, у вигляді розширення кредитів Центрального Банку державним підприємствам за пільговими ставками або у формі відстрочених платежів.

Альтернативні можливості зовнішнього пільгового фінансування бюджетного дефіциту (наприклад, отримання безоплатних субсидій з-за кордону або пільгових позик за низькими ставках з тривалими строками погашення) є найбільш привабливими, тому що в цьому випадку дефіцит не тільки не робить негативного впливу на економіку, але й може виявитися дуже корисним, якщо таке фінансування пов'язане з продуктивним використанням ресурсів [10, c.473].

Нерідко, однак, можливості пільгового фінансування в перехідних економіках або обмежені через значну зовнішньої заборгованості, або використовуються урядами переважно в непродуктивних цілях - на споживчі дотації, виплати пенсій, збільшення державного апарату і т.д. Такі додаткові бюджетні витрати не можуть бути швидко скорочені в разі припинення їх зовнішнього субсидування на тлі відсутності гарантованих внутрішніх джерел покриття, що підсилює загальну напругу в бюджетно-податковій сфері.

Зовнішнє фінансування бюджетного дефіциту виявляється менш інфляційним, ніж його монетизація, тому що пропозиція товарів на внутрішньому ринку збільшується в тією мірою, якою зовнішні позики сприяють розширенню імпорту.

При цьому, чим більш відкритою є перехідна економіка і чим більш жорстким - її валютний курс, тим меншою мірою зовнішнє боргове фінансування виявиться інфляційним, але тим сильнішим буде його вплив на платіжний баланс.

Залучення коштів з іноземних джерел для фінансування бюджетного дефіциту може виявитися щодо привабливим варіантом для перехідних економік у тих випадках, коли:

Вдається організувати концесійне фінансування;

На внутрішньому ринку відчувається дефіцит капіталу при високій внутрішньої нормі прибутку;

Торговий баланс відносно благополучний за наявності сприятливих перспектив розширення ринку;

Початкові розміри зовнішнього боргу незначні;

Першочерговим завданням макроекономічної політики є зниження ймовірної інфляції.

Внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту нерідко розглядається як антиінфляційна альтернатива монетизації. Однак цей спосіб фінансування не усуває загрози зростання інфляції, а лише відкладає це зростання.

Якщо облігації державної позики розміщуються серед населення і комерційних банків, то інфляційний напруга виявиться слабшою, ніж при їх розміщенні в ЦБ. Однак останній може скупити ці облігації на вторинному ринку цінних паперів і тим самим розширити свої квазіфіскальній операції, що сприяють росту інфляційного тиску [10, c.474].

В випадку обов'язкового (примусового) розміщення державних облігацій у позабюджетних фондах (пенсійних, страхових тощо) під низькі (і навіть негативні) процентні ставки, внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту перетворюється, по суті, у механізм додаткового оподаткування. Більш того, за високого рівня процентних ставок і значних розмірах дефіциту державного бюджету з часом неминуче відбувається різке збільшення частки державного внутрішнього боргу до ВВП, особливо при низьких темпах економічного зростання.

Зростання тягаря внутрішнього боргу збільшує і частку державних витрат на його обслуговування, що призводить до самозростання і бюджетного дефіциту, і державної заборгованості. Це серйозно обмежує можливості зниження напруженості в бюджетно-податковій сфері та стабілізації рівня інфляції.

Таким чином, дефіцит бюджету виникає, коли щорічні витрати бюджету перевищують його щорічні доходи. Для фінансування дефіциту використовують три основні способи: монетизація, зовнішнє і внутрішнє боргове фінансування. Кожен з способів несе в собі певні позитивні і негативні моменти.

Завдання 4. Валовий національний продукт країни У склав в 2001 р. 500 млрд. ден. од. Чи можна визначити ВНП за 2002р. в незмінних цінах, за якими розраховувався ВНП 2001р., На підставі наступних даних:

інфляція в 2001р. склала 24%,

виросли в поточних цінах кінця 2002р. (млрд. ден.ед.):

приватні інвестиції - на 40;

відсоток на 11;

закупівлі уряду на 5;

непрямі податки на бізнес - на 20;

амортизація - На 8;

прибуток корпорацій на 20;

рентні платежі - на 11;

зарплата на 50.

Крім того, експорт упав на 5%;

імпорт скоротився на 5%;

частка чистого експорту у ВНП становила в 2001р. 10%;

ставка відсотка Національного банку збільшився в 1,2 рази.

Рішення.

Перш за все, визначимо номінальний ВНП 2002р., який будемо розраховувати за доходами [1, c.82]:

ВНП номінальний 2002р. = ВНП 2001р. + Всі збільшення факторних доходів = ВНП 2001р. + Відсоток + непрямі податки на бізнес + амортизація + прибуток корпорацій + рентні платежі + зарплата;

ВНП номінальний2002г. = 500 + 11 + 20 + 8 + 20 + 11 + 50 = 620 млрд. ден. од.

Показники експорт, імпорту та ставки відсотка Національного банку при такому способі розрахунку ВНП не враховуються.

ВНП в незмінних цінах є реальним. Для його визначення номінальний ВНП слід скорегувати на інфляцію, тобто [7, c.172]:

Реальний ВНП = номінальний ВНП/рівень інфляції

Таким чином, ВНП 2002р. в незмінних цінах складе: 620/1,24 = 500 млрд. ден. од.

Завдання 12. Сумарні резерви комерційного банку становлять 400 трлн. руб. Депозити рівні 1120 трлн. руб. Обов'язкова норма резервування депозитів складає 20%. Як може змінитися пропозиція грошей, якщо банк вирішить використовувати свої надлишкові резерви для видачі позик?

Рішення.

Норма обов'язкових резервів банку визначається формулою [4, c.292]:

RRR = RR/Д;

де RRR - норма обов'язкових резервів;

RR - обов'язкові резерви;

Д - депозити.

Оскільки норма обов'язкових резервів = 20%, отже, обов'язкові резерви банку складуть:

RR = 20% * 1120 = 224 трлн. руб.

Таким чином, в банку є надлишкові ресурси в розмірі: 400 - 224 = 176 трлн. руб., які він може дати в позику.

Для визначення можливого зростання грошової маси використовується поняття грошового мультиплікатора (М) [4, c.273]:

M = 1/RRR;

Грошовий мультиплікатор дорівнює:

М = 1/0,2 = 5.

Для визначення максимальної кількості грошової маси (Мs) слід мультиплікатор помножити на надлишкові резерви, які банк пропонує як позики:

Мs = 176 * 5 = 880 трлн. руб.

Таким чином, якщо банк вирішить видати надлишкові резерви у позику, пропозиція грошей збільшиться на 880 трлн. руб.

Список літератури

Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроекономіка. -М.: Дело и Сервис, 200г. -415с.

Бункин М.К. Макроекономіка. -М.: Дело и Сервис, 2000р. -510с.

Дадаян В.С. Макроекономіка для всіх. -Дубна: Фенікс, 1996р. -304с.

Долан Е.Дж., Ліндсей Д.Є. Макроекономіка. -СПб.: Литера Плюс, 1996р. -402с.

Макконелл К.Р., Брю С.Л. Економікс: принципи, проблеми і політика. Т1. -М.: «Турин», 1996р. -402с.

Макроекономіка. / Под ред. Н.І. Базилєва, С.П. Гурко. -Мн.: БГЭУ, 2000р. -212с.

Основи економічної теорії: навчальний посібник/За ред. В. Л. Клюні. -Мн.: Экоперспектива, 1996. -336с.

Статистика: національні рахунки, показники і методи аналізу. -Мн.: Нове знання, 1996р. -212с.

Фішер С., Дорнбуш Р., Шмалензі Р. Економіка. -М.: Дело, 1997. -864с.

Економічна теорія./Под ред. Н. И. Базилєва, С. П. Гурко. -Мн.: Экоперспектива, 2001. -637с.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://socrat.info/