1. ВИХІДНІ ПОНЯТТЯ
Теорія фізичного виховання, як і будь-яка узагальнена-
щающая наукова дисципліна, вимагає при знайомстві з її содер-
жаніем чіткого визначення найбільш загальних вихідних понять, від-
носиться до досліджуваному об'єкту, і уточнення їх зв'язків з основними-
ми суміжними поняттями. Мова йде в першу чергу про поняттях
 і, а
також про тякіх безпосередньо пов'язаних з ними поняття, як
,,
культура> і.
1.1. Фізичне виховання і система фізичного
виховання
Поняття, про що говорить
вже сам термін, входить у загальне поняття в широкому
сенсі. Це означає, що, так само як і виховання в цілому, фізичним
чеський виховання являє собою процес вирішення визначено-
них виховно-освітніх завдань, який характеризу-
ється всіма загальними ознаками педагогічного процесу (направ-
ляющие роль пелагога-фахівця, організація діяльності в
Відповідно до педагогічними принципами і т. д.) або здійснювала-
вляєтся в порядку самовиховання. Відмінні ж особливості
фізичного виховання визначаються перш за все тим, що це
процес, спрямований на формування рухових навичок і
розвиток так званих фізичних якостей людини, сукупність-
ність яких у вирішальній мірі визначає його фізичну робо-
тоспроможність.
У фізичному вихованні розрізняють дві специфічні сторо-
ни, або: навчання рухам (рухових дій) і
виховання фізичних якостей (здібностей).
Навчання рухам має своїм основним змістом фізичним
чеський освіту, тобто системне освоєння челоіеком в проіессе
спеціального навчання раціональних способів керування своїми
двіженіячі, придбання таким шляхом необхідного в жізнц
фонду рухових умінь, навичок і пов'язаних з ними знань.
Освітня сторона фізичного виховання має первосте-
пінне значення для раціонального використання людиною своїх
рухових можливостей в життєвій практиці. Інша не ме-
нee істотна сторона фізичного виховання - целенаправ-
ленне вплив на комплекс природних властивостей організму,
що відносяться до фізичних якостей людини: стимулювання і
peгулірованіе їх розвитку за допомогою нормованих функціо-
нальних навантажень, пов'язаних з руховою діяльністю (фі-
зіческімі вправами), а також шляхом оптимізації індивіду-
ального режиму життя та раціонального використання природних
умов зовнішнього середовища. Цю сторону фізичного виховання називаються
вають вихованням фізичних якостей (або фізичним вихованням-
ем у вузькому сенсі).
У певному сенсі можна сказати, що суть виховання
фізичних якостей полягає в управлінні їх розвитком.
Безпосереднім об'єктом і одночасно фактором управління є
процес рухової діяльності. За допомогою рухової діяльності, орга-
нізованной відповідним чином (фізичних вправ), і інших
засобів фізичного виховання можна в широкому діапазоні змінювати функціо-
нальне стан організму, направлено регулювати його і тим самим викликають
вать прогресивні пристосувальні зміни в ньому (вдосконалення регу-
ляторного функцій нервової системи, м'язову гіпертрофію, збільшення функ-
нальних можливостей серцево-судинної та дихальної систем і т. д.). Со-
сукупними їх призводить не тільки до кількісних, але і до якісних вимірюв-
неніям фуікціональних можливостей організму в цілому. Виховуючи таким пу-
тим фізичні якості, досягають за певних умов істотного вимірюв-
ня ступеня і спрямованості їх розвитку. Це виражається в прогресуванні
тex або інших рухових здібностей (силових, швидкісних і інших), підвищена
шеніі загального рівня працездатності, зміцненні здоров'я і в інших показу-
телях вдосконалення природних властивостей організму, у тому числі і властивостей
статури (зрозуміло, в тій мірі, в якій це допускають генетично закреп-
лені особеіності конституції людського організму). Розвитку фізіческік
якостей у процесі їхнього виховання надається, таким чином, спрямований характе-
тер, що і дозволяє в цьому сенсі говорити про управління їх розвитком.
Навчання рухам і виховання фізичних якостей практи-
жскі настільки тісно взаємопов'язані, що постійно переходять
одна в одну. Але вони ніколи не зводяться один до одного і по-різному
співвідносяться на різних етапах виховання. У цілісної раціо-
нально організованій практиці фізичного виховання ці сторо-
ни завжди так чи інакше поєднуються з іншими компонентами вос-
харчування в широкому сенсі слова. При цьому фізичне виховання
набуває значення одного з основних факторів всебічного
розвитку особистості, якщо забезпечена єдність всіх видів вихованням
ня (фізичного, морального, інтелектуального, естетично-
го), що, як буде видно з подальшого, характерно для воспит-
танія в соціалістичному суспільстві.
Поряд з терміном застосовують термін
. Власне, вони мають аналогічний
сенс, але другий терміном користуються переважно тоді, ко-
гда хочуть підкреслити прикладну спрямованість фізичного
виховання щодо трудової або іншої діяльності, тре-
бующей фізичної підготовленості. Остання (фізична під-
I отовленность) є результат фізичної підготовки, втілений
в досягнутої працездатності і в сформованих рухових
навичках, необхідних у певної діяльності або спосіб-
ціалу її освоєння. Розрізняють загальну і спеціальну фізич-
ську підготовку. О б щ а я ф і з и ч е с к а я п о д г о т о в к а перед-
ставлять собою спеціалізовані (або відносно мало
спеціалізований) процес фізичного виховання, утримання
якого орієнтоване на те, щоб створити широкі загальні перед-
посилки успіху в самих різних видах діяльності (або в не-
яких з них). С п е ц і а л ь н а ф і з и ч е с к а я п о д г о т о в-
к а - це різновид фізичного виховання, спеціалізо-
ванного стосовно особливостей будь-якої діяльності
(професійної, спортивної та ін), обраній як об'єк-
єкта поглибленої спеціалізації. Відповідно, результат спільної
фізичної підготовки позначають терміном
с ь к а п о д г о г о в л е н н о с т ь>, а результат спеціальної фізич-
ської підготовки -
т о е л е н н о с т ь>. Вся ця група термінів лодчерківает, таким
чином, конкретно прикладну роль фізичного виховання -
його практичне значення в підготовці людини до виконання
певних соціально зумовлених функцій.
Отже, фізичне виховання є вид виховання, специфіка
якого полягає у навчанні двіженілм (руховим дію-
віям) і виховання (управлінні развітіел) фізичних якостей че-
ловека. У прикладному відношенні фізичне виховання представ-
ляєт собою процес фізичної підготовки людини до соціально
обумовленої діяльності (трудової, військової і т. д.). В єдності
з іншими нідамі виховання і при достатніх соціальних усло-
віях фізичне виховання може набувати значення одного з
основних факторів всебічного розвитку особистості.
Фізичне виховання - суспільне явище. Воно виникає
разом із суспільством і розвивається за законами суспільного раз-
розвитку. Ідеї, що направляють соціальну практику фізичного
виховання, і форми її організації завжди обумовлені конкретних
нимі суспільними відносинами, що знаходить своє вираження в
особливості систем фізичного виховання, що створюються в усло-
віях різних суспільних формацій.
Поняття
історично визначений тип соціальної практики фізичного
виховання, тобто доцільно упорядковану сукупність її іс-
Ходна основ і форм організації, що залежать від умов конкретних
ної громадської форлаціі. У сукупності з визначальними її
положеннями система фізичного виховання характеризується:
- Ідеологічними основами, вираженими в її соціальних
цільових установках, принципи та інших відправних ідеях, які
продиктовані потребами всього суспільства або інтересами від-
ділових класів і обумовлені в кінцевому рахунку корінними соці-
альних відносинами, типовими для даної суспільної фор-
мації;
- Теоретико-методичними основами, які в розвиненому вигляді
являють собою цілісну концепцію, oRедіняющую науково-
практичні знання про закономірності, правила, засоби та ме-
тодах фізичного виховання;
- Програмно-нормативними засадами, тобто програмним ма-
ріалів, відібраним і систематизованим згідно з цільовим
настанов і прийнятої концепції, та нормативами, встановленими
як критерії фізичної підготовленості, яка повинна
бути досягнута в результаті фізичного виховання;
але і реалізуються в діяльності організацій та установ непо-
безпосередніх здійснюють і контролюючих фізична сприймали
таніе в суспільстві.
Звідси не важко прийти до висновку, що систему фізичного сприймали
танія характеризують не стільки окремі явища практики фі-
зіческого виховання, скільки її загальна впорядкованість, а слідів-
вательно, і те, на яких вихідних системоутворюючих засадах
забезпечується її впорядкованість, організованість і целенаправ-
ленность в рамках конкретної суспільної формації. У залежність для
мости від умов свого розвитку система фізичного виховання
може бути відносно елементарної або високорозвиненої, мати
обмежену або широку сферу поширення, причому орга-
нізаціонная міць системи залежить насамперед від ступеня учас-
ку держави та провідних громадських сил в її становленні і
функціонуванні. Офіційна система фізичного виховання
в суспільстві, розділеному на антагоністичні класи, по суті
не може задовольняти потреби всіх членів суспільства; вона
охоплює головним чином ту частину соціальної практики фізичним
тичного виховання, яка знаходиться під безпосереднім кон-
тролям державних і громадських організацій, створюваних-
екпортувати господстаующім класом. Соціалістичне суспільство створює
систему фізичного виховання принципово нового типу, входячи-
щую до складу комуністичної загальнонародної системи всебічного-
нього виховання.
1.2. Фізичне виховання і фізичний розвиток;
фізична досконалість
З попереднього (1.1) вже видно, що в системі пе-
дагогіческіх явищ фізична воспітаиіе має першорядне
значення як спеціальний фактор доцільного впливу на
розвиток фізичних якостей людини, її рухових спосіб-
ностей і безпосередньо пов'язаних з ними природних властивостей
людського організму. Якщо фізичне виховання здійснюва-
ся систематично протягом основних етапів онтогенезу
(індивідуального розвитку організму), воно відіграє роль одного
Я3 рещающіх факторів всього процесу фізичного розвитку ін-
Дівіді.
У самому загальному сенсі фізичним розвитком людини називаючи-
g) T процес зміни естествеіньсх морфо-функціональних властивостей
його організму в тече індивідуального життя *. Зовнішніми коди-
кількісний показниками фізичного розвитку є, напри-
заходів, зміни просторових розмірів і маси тіла, якісно-
але ж фізичний розвиток характеризується перш за все суттєво-
вим зміною функціональних можливостей організму по
Періоди та етапам його вікового розвитку, вираженим в вимірюв-
неніі окремих фізичних качеста і загального рівня фізич-
ської працездатності.
Відомо, що протягом життя індивіда послідовно змінюються
різні періоди розвитку: пренатальний (внутрішньоутробний), ранній пісна-
тальний (перші роки життя), дитячий, підлітковий, юнацький, періоди зре-
лост і старіння Найбільш значні прсгрессівние зміни форм і функ-
нальних можливостей організму відбуваються в перші періоди (зокрема,
зростання після народження до періоду вікового дозрівання збільшується р 3 - 4 ра-
за, вага - в 20 - 30 разів, життєва ємність легенів - в 5 - 10 разів, ударний обсяг
серця - у 20 - 30 і більше разів, показники силових здібностей - у 50 разів і бо-
леї); потім настають періоди відносної стабілізадіі форм і функцій,
змінювані в міру старіння періоламі вікової інволюції, коли визначено-
ные морфо-функціональні властивості організму поступово регресують *. Цей
життєвий цикл фізичного розвитку відтворюється від покоління до покоління
нію, повторюючись у певних рисах і разом з тим набуваючи нових рис в
залежно від всієї сукупності природних і суспільних умов сущест-
вованія людей. Хоча біологічна еволюція сучасної людини, по-видимо-
му, в основному завершена, нові покоління суттєво відрізняються від перед-
дущіх не тільки своїми функціональними можливостями, але й морфологічно.
Одне з наочних доказів, які свідчать - пришвидшення у фізичному розвитку під-
розтануть поколінь (наприклад, зростання сучасних підлітків у ряді країн світу
перевищує зростання їх 'однолітків в попередніх поколіннях на 10 - 15 см, вага -! ~ а
5 - 10 кг).
Для розуміння ролі фізичного виховання в фізичному раз-
вітіі людини надзвичайно істотно, що фізична розви-
буття - не тільки природний, а й соціально обумовлений про-
процес. Це природний процес, оскільки він розгортається на
природній основі, що передається у спадщину, і підпорядковується есте-
тиментом законами. До них відносяться закон взаємодії спадщину-
дарських тенденцій розвитку і тенденцій, які визначаються умови-
ми життя; закони взаємообумовленості функціональних і струк-
турне змін (їх єдність і провідна роль функціональних
змін по відношенню до морфологічних); поступовість і віз-
растний змінюваність періодів розвитку (періоди поступального
розвитку змінюються періодами відносної стабілізації форм
і функцій, потім наступають періоди інволюційних змін)
та ін
Однак дія цих природних законів проявляється в зави-
сімості від соціальних умов життя і діяльності людини (ус-
ловій раслределенія і використання магеріальних благ, вихованням
ня, праці, побуту і т. д.), через що його фізичний розвиток Обус-
ловом соціально, причому у вирішальній мірі.
Залежно від всієї сукупності факторів і умов, що впливають-
чих на фізичний розвиток, він може купувати різний
характер - бути всебічним і гармонійним або обмеженим
і дисгармонійний. Знаючи і вміло використовуючи об'єктивні закономірний-
ності фізичного розвитку людини, можна, в принципі, тому віз-
діяти на нього, щоб надати йому напрям, оптимальне
для індивіда і суспільства, забезпечити гармонійне совершенст-
вованіе форм і функцій організму, підвищити працездатність,
необхідну для творчої праці та інших суспільно по-
лізниць форм діяльності, і навіть терміни природний-
ного старіння, збільшивши тим самим творче довголіття людини.
Ці можливості доцільного керування фізичним розвитку-
ем реалізуються за певних умов у процесі фізичного вос-
харчування. Наукове розуміння ролі фізичного виховання в фізичним
зації розвиток людини виходить саме з того, що процесі
фізичного розвитку в принципі управляємо; в доцільно напра;
складовими впливі на цей процес перш всгго і складається спе-
ного соціальна функція (призначення) фізичної вос-
харчування.
Це, зрозуміло, не означає, що фізичне виховання цілком
зумовлює фізичний розвиток. Останнє, як вже було ска-
Заноах, залежить від багатьох факторів та умов, природних і соці-
альних, найфундаментальніші серед яких - умови матері-
альний життя суспільства. Тим не менше фізичного виховання при-
належить особлива роль як спеціальному фактору раціональноге
регульоровня фізичного розвитку людини відповідно до
вимог, що пред'являються до нього суспільством. Саме від ф-
зіческого виховання (якщо є всі інші необхідні умови ~
безпосередньо залежать тенденції, свідомо вноситься в фі-
зіческое розвиток, його спрямованість, ступінь, а також і те, які
рухові здібності, вміння та навички формуються і вдосконалення-
шенствуются у людини протягом життя.
Фізичне виховання в умовах соціалістл ~ ~ еского суспільства
сприяє всебічному розвитку особистості. Оптимізація фізичним
тичного розвитку при цьому йде шляхом досягнення все більш висо-
ких показників фізичної досконалості. Поняття
досконалість> узагальнює уявлення про оптимальну міру Гарм-
чіческого фізичного розвитку і всебічної фізичної аодго-
товлеіносхі людини. Причому мається на увазі, що цей захід опти-
мальна соответствдет вимогам трудової та інших сфер його жиз-
недіяльному, висловлює досить високдю ступінь розвитку
індивідуальної фізичної обдарованості і відповідає закономірно-
ня довголітнього сохраіенія міцного здоров'я. Конкретно істо-
річескій характер фізичної досконалості полягає в тому, що
його дійсні риси (ознаки, показники тощо) визначаються-
ются реальними потребами й умовами життя суспільства на каж-
будинок даному історичному етапі і тому змінюються в міру розвит-
ку суспільства. Звідси випливає, зокрема, що немає і не може бути
якогось незмінного ідеалу фізичної досконалості, як немає і
не може бути неізменких еталонних показників його.
Вперше ідеал всебічного гармонійного розвитку челове-
ка набуває цілком конкретних рис у зв'язку з масовим крик-
щеніем його в життя на сучасному історичному етапі будівельник-
ства комуністичного суспільства, коли неухильно зростають віз-
можності виховання нової людини, гармонійно поєднує
в собі духовне багатство, моральну чистоту і фізичне вдосконалення-
щенство. Перед науковою теорією виховання зараз стоїть відпові-
веннейшая завдання - розробити обгрунтовані педагогічні крі-
теріі всебічного гармонійного досконалості людини, в тому
числі фізичної досконалості, які цілком відповідали
б вимогам суспільного прогресу на сучасному етапі
розвитку соціалістичного суспільства і в перспективі.
1.3. Фізичне виховання і фізична культура
Зі сказаного про фізичне виховання (1.1 і 1.2)
зрозуміло, що воно має суттєве значення для особистості і про-
вин в цілому. Результати фізичного виховання, які ви-
ражаются в поклзателях вдосконалення людини, а також всі
те, що забезпечує досягнення цих результатів і створюється в
зв'язку з практикою фізичного виховання (спеціальні знання,
засоби, методи і т. ri.), представляють значну общекуль-
турне цінність. У даній якості фізичне виховання відно-
сітся до фізичної культури суспільства.
Фізична культура (в широкому сенсі слова) складає важ-
ву частину культури суспільства - всю сукупність його досягнень
у створенні і раціональному використанні спеціальних засобів, ме-
років і дсловій спрямованого фізичного вдосконалення че-
ловека ~. У самому змісті фізичної культуои і органічно
пов'язаних з нею явищ можна з деякою умовністю виділити
дві основні сторони, або частини:
- По-перше, все те цінне, що створює і використовує суспільство
в якості спеціальних засобів, методів і умов їх застосування,
позволяюі ~ їх оптимізувати фізичний розвиток та забезпечити
певний рівень фізичної підготовленості людей (функ-
нальні-забезпечує сторона фізичної культури);
- По-друге, позитивні результати використання цих
засобів, методів і умов (результативна сторона фізичної
культури).
Функціонально-забезпечує бік фізичної культури найбільш пів-
але характеризує стан системи фізичного виховання - прогресивність
закладених в ній ідей та організаційних форм, науково-практичні гідний-
ства її змісту, ступінь методичної розробленості, а опосередковано -
умови, обеспечівавщіе її якісне функціонування: забезпеченість кад-
рами фахівців, медичне, інформаційне і мат ~ тивнотериторіального-технічне
забезпечення, відображення фізичної культури у творах мистецтва і т. д.
Найбільш ж сущсственним виразом результативною боку фізичної
кчльтури являюгся: загальний рівень фізичної подготовлениості і фізичного
розвитку людей, а також вищі спортивні досягнення та інші показники,
що свідчать про фактичні результати впровадження фізичної культури в
життя боку дві народу Ці фізичної культури єдині, але між ними
бувають і невідповідності. Перша сторона ніби: переходить у другу на основі
системи фізичного виховання перш за все завдяки практичній діяль-
ності з фізичного виховання.
Фізична культура, як і культура в цілому, - продукт созі-
давальний діяльності товариства. На кожному історичному етапі
вона змінюється в залежності від можливостей, що надаються
для її розвитку тієї чи іншої суспільної формацією, і в той же
час успадковує вічні культурні цінності, створені
людством на попередніх етапах (наукові знання про законо-
мірність фізичного вдосконалення людини, об'єктивно
виправдали себе засоби та методи фізичного виховання, про-
програвання мистецтва, що відображають естетичні цінності фізич-
ско ~ '; культури, матеріально-технічні досягнення і т. п.). Фізичним
чна культура радянського суспільства втілює в собі, по загальному
визнанням, вищі досягнення в даній сфері загальнолюдської
культури. Яскравим свідченням її розквіту є небачений
в історії розмах радянського фізкультурного руху, охопивши-.
шего десятки мільйонів людей, високий загальний рівень всебічно-
ній фізичної підготовленості, виражений насамперед у мас-
совом оволодінні нормативами фізкультурного комплексу
праці та оборони СРСР ", переможний хід радянських спортсменів
на міжнародній арені, передовий характер всієї радянської систе-
ми фізичного виховання.
Поряд зі своєю роли у фізичному вдосконаленні чоло-
століття фізична культура може робити істотний вплив
і на його духовний світ - світ емоцій, естетичних смаків, ці-
чеських та світоглядних уявлень. Однак які саме
погляди, переконання та принципи паведенія формуються при цьому -
залежить в першу чергу від ідейної спрямованості фізкультурно-
го руху, від того, які соціальні сили його організовують і на-
правлять. Прогресивний характер радянської фізичної культури
визначається не тільки матеріальними умовами її розвитку, але
і високої ідейністю фізкультурної практики, яка разом зі
всієї культурно-виховної практикою в нашій країні направ-
ляется Комуністичною партією по шляху втілення гуманно-
ших ідей комунізму.
Для уточнення уявлень про співвідношення фізичної куль-
Тури і фізичного виховання слід зазначити, що при всьому ор-
ганіческом єдності цих явищ вони не зводяться один до одного.
Відповідні їм поняття тотожні тільки в определенно' ~
відношенні, а саме: щодо тієї цінності, яку представля-
ють собою фізичне виховання і його результати для суспільства.
Інакше кажучи, фізичне виховання відноситься до явищ куль-
тури остільки, оскільки в ньому реалізуються досягнуті або до-
стігаются нові культурні цінності (негативні і швидко
минущі явища практики фізичного виховання по суті
 з поняттям культури). Соціальна практика фізич-
ського виховання в цьому відношенні є як би каналом,
якого йде передача цінностей фізичної культури від старших
поколінь молодшим. У той же час це є і спосіб множення
культурних цінностей, оскільки молодші покоління не просто вос-
беруть колишні досягнення, а й примножують їх.
1.4. Фізичне виховання і спорт
У сучасних системах фізичного виховання
усе більш значне місце займає спорт. Це пояснюється рядом
причин, але перш за все особливої дієвістю спорту, як средст-
ва і методу фізичного виховання, його популярністю, шірочай-
шим розвитком в останні десятиріччя міжнародних спортивних,
них зв'язків, неухильно зростаючою загальнокультурної і престижною
значимістю спорту в сучасному світі.
Ядро спорту, основу його особливостей становить спеціфіческал
змагальна діяльність, тобто діяльність, характерною фор-
мій котсрой є система змагань, що склалася історично-
ся переважно в галузі фізичної культури суспільства як
особлива сфера виявлення, розвитку та уніфікованого порівняння
людських можливостей (сил, здібностей, уміння Раціонали-
але пользогаться ними). На відміну від інших форм діяльності че-
людиною, включаюшіх змагання лише як один зі своїх момен-
тов або методів (у сфері виробництва, мистецтва і т. д.), зма-
новательная діяльність у спорті будується перш за все за логікою
змагання, у формі змагання. При цьому її характеризують осо-
бий тип відносин суперництва, вільний в принципі від антаго-
нізма, чітка регламентація взаємодій що змагаються, а
також уніфікація складу дій, умов їх виконання і спо-
собов оцінки досягнень за встановленими правилами, які в
даний час набули значення міжнародних або відноси-
тельно локальних, але досить широко визнаних норм сост-
занія.
Безпосередня мета змагальної діяльності в суперечку-
ті - досягнення можливо високого результату, вираженого в ус-
ловний показниках перемоги над суперником або в інших показників
лях, прийнятих умовно за критерій досягнень. Але її суть
ніколи не зводиться до досягнення лише суто спортивних резуль-
тов. Як діяльність, що впливає на саму людину, і як
сфера своєрідних міжлюдських контактів, вона має і більш
глибокий зміст, обумовлений в кінцевому рахунку сукупністю
основних суспільних відносин, у які вона включена і ко-
торие визначають її соціальну спрямованість у конкретних ус-
ловіях того чи іншого суспільства. У своєму життєвому втіленні
спорт - це і неухильне прагнення людини до розширення
нии> своїх можливостей, що реалізовується через спеціальну підготов-
ку і систематичне участь у змаганнях, пов'язаних з подолавши-
ням зростаючих труднощів, і делий світ емоцій, що породжуються
успіхами і невдачами на цьому шляху, і складний комплекс межчело-
веческіх відносин, і дуже популярне видовище, і одне з найбільш
масових соціальних рухів сучасності, і багато іншого.
Спорт, таким чином, - багатогранне суспільне явище.
У процесі свого історичного розвитку він зайняв чільне місце
як в фізлческой, так і в духовній культурі суспільства, причому його
соціальна значимість продовжує стрімко зростати.
У широкому розумінні - це власне Соревнователь-
ва діяльність, спеціальна підготовка до неї, специфічні
міжлюдські відносини та встановлення в сфері цієї діяч-
ності, її суспільно значімьсе результати, взяті в цілому *. Со-
соціальне цінність спорту полягає найбільше в тому, що він
являє собою сукупність найбільш дієвих засобів і
методів фізичного виховання, одну з основних форм підготовки
неловека до трудової та іншим суспільно необхідним видів діяль-
ності, а разом з цим - і одне з важливих засобів етичного
і естетичного виховання, ддовлетворенія духовник запитів про-
існує, зміцнення і розширення інтернаціональних зв'язків, спо-
власне взаєморозуміння, співробітництва і дружбі междд
народами.
Особлива дієвість спорту як засоби і методи фізичної-
го виховання обумовлена змагальним характером спортивних,
ної діяльності, притаманною їй спрямованістю до якомога
високим результатам і об'ектівнимізакономерностямі їх досягнень-
вання в процесі спеціальної підготовки (необхідність углиб-
ленній спеціалізації, пов'язаної з використанням функціональних
них навантажень, що зростають аж до граничних тощо), а також
особливостями організації та стимулювання спорту в суспільстві
(специфічна система заохочень за спортивні досягнення -
від кваліфікаційних значків і звань до вищих урядових-
них нагород). У силу цього спорт в порівнянні з іншими кошти-
ми і методами фізичного виховання дозволяє забезпечити най-
вищий ступінь спеціалізованого розвитку певних спо-
можності, умінь і навичок.
В інтересах конкретизації уявлень про співвідношення фізичним
тичного виховання і спорту важливо поряд з викладеним враховуються-
вати, що спорт не зводиться лише до фізичного виховання. Як />
самостійно гельное загальнокультурний, педагогічне, естетичне,
престижне також інші значення. Особливо це відноситься до спор-
ту вищих досягнень (так званому). Кро-
ме того, ряд видів спорту взагалі не є дієвим средст-
вом фізичного виховання або має до нього непряме відношення
(шаховий, авіамоделей спорт і деякі інші види спор-
та, прямо не пов'язані з високоактивної рухової діяльно-
стю).
З іншого боку, фізичне виховання не може обме-
тися тільки спортом. Ті ж самі особливості, які надають
дієвість спорту, не дозволяють розглядати його як універ-
сальне засіб фізичного виховання. У зв'язку з підвищеними,
нерідко предельнимі.требованіямі до функціональних можливо-
ня організму та іншими специфічними особливостями спор-
ефективної діяльності включення останньої в педагогічний процес
лімітується певним віком, станом здоров'я і
рівнем попередньої підготовленості воспітуемих. Система
фізичного виховання включає в себе крім спорту та інші
кошти, лредоставляющіе можливості для менш, бо-
леї регульованого і виборчого впливу (строго регламен-
тірованние фізичні вправи, що відносяться до основної гімну-
стик, відносно прості рухливі ігри, регламентований
туризм та ін.) З початком спеціалізованих занять спортом про-
процес фізичного виховання набуває ряд особливостей, харак-
терізующіх його як процес саортівной тренування. Поряд з ши-
рокой загальною фізичною підготовкою та професійно приклад-
нимі формами фізичної підготовки спортивне тренування
відноситься до числа основних напрямів системи фізичного вос-
харчування.
1.3. Резюме
Викладені поняття дають загальне уявлення про фізичний
вихованні, його особливості, соціальних функціях і взаємозв'язках з іншими
явищами. Сукупність цих понять в першу чергу характеризує фізич-
ське виховання як суспільно-педагогічне явище. Будучи невід'ємним
компонентом виховання в широкому сенсі слова, фізичне виховання грає
істотну роль у реалізації як загальнопедагогічної, так і специфічних
освітньо-виховних завдань, продиктованих потребами суспільства в
доцільний впливі на розвиток людини, необхідністю підготовки його
.) І визначають у комплексі загальний рівень фізіческсй працездатності.
В процесі зміни поколінь через фізичне виховання відбувається передача
накопичується людством досвіду раціонального використання рухових
можливостей, якими потенційно володіє людина, і забезпечується в тій чи
іншою мірою спрямоване фізичний розвиток людей. Загальним прикладним резуль-
татом фізичного виховання, якщо розглядати його щодо трудової і
інших видів практичної діяльності людей, є фізична підготовлений-
ність, втілена в підвищеній працездатності, рухових уміннях і на-
виках. У цьому відношенні фізичне виховання можна визначити як проце "з
фізичної підготовки людини до повноцінної життєдіяльності.