МВС УКРАЇНИ p>
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ p>
КРИМСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ p>
Курсова робота з предмету «Міжнародне право» p>
На тему : «Громадянство в міжнародному праві» p>
Виконав: студент 4-го курсу p>
Перевірив: доцент p>
СІМФЕРОПОЛЬ 2003 p>
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 1 p>
1. Поняття громадянства та його значення для міжнародного права ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3 p>
2. Набуття громадянства, його способи і умови ... ... ... ... .9 p>
2.1 Натуралізація, поняття і значення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 13 p>
2. Відновлення в громадянстві ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .16 p>
3. Оптиці і трансферт, поняття, основні положення ... ... ... .19 p>
3. Припинення громадянства, основні способи. Припинення громадянства на підставі міжнародного договору p>
... ... ... .21 p>
4. Подвійне громадянство (біпатризм), безгромадянства (апатрізм), поняття, порядок запобігання ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 24 p>
5. Міжнародне регулювання з питань громадянства заміжньої жінки p>
... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 27 p>
6. Правове становище іноземців, міжнародне регулювання p>
... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 29 p>
7 . Правовий статус біженців і переміщених осіб у міжнародному праві p>
... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 38 p>
8 . Право притулку поняття, виникнення і розвиток p>
... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 43 p>
9. Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .47
10. Список використаної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...
11. Програми ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... p>
Введення. P>
Проблема громадянства винятково важлива як для науки міжнародногоправа, так і для практичної державно-правової діяльності.
Громадянство є одним з основних ознак державногосуверенітету, а в суверенітет окремої держави, у свою чергу,міститься джерело існування й розвитку громадянства. p>
Інститут громадянства пов'язаний не тільки з реалізацією державногосуверенітету, а й з обов'язком держави забезпечувати захист прав ізаконних інтересів громадян даної держави. Згідно Загальної
Декларацією прав людини «право на громадянство є невід'ємнимправом людини ». Громадянство, як суб'єктивне право людини, визнаєтьсябагатьма конституціями народів світу. У цьому плані законодавство України прогромадянство відповідає вимогам міжнародно-правових стандартівзабезпечення прав і свобод людини. p>
Населення звичайно визначається як сукупність індивідів, що проживають впевний час на території конкретної держави і підпорядковані йогоюрисдикції. p>
До складу населення будь-якої держави входять громадяни цієї держави,іноземці та особи без громадянства (апатриди). Іноді виділяють іпроміжну групу - осіб, які мають подвійне громадянство (біпатриди).
Однак частіше за все дані особи входять до першої групи, тобто громадянпевної держави. p>
Правовий статус населення визначається передусім нормамивнутрішньодержавного права. Разом з тим є чимало проблем,пов'язаних з населенням, які здавна регулюються нормами звичайного ідоговірного міжнародного права. У міру розвитку політичних, соціально -економічних культурних, науково-технічних зв'язків між державамизростає число питань, пов'язаних з населенням, за якими державиздійснюють взаємовигідне співробітництво. В даний час питанняправового статусу населення і за внутрішньодержавному, і поміжнародним правом вирішуються в контексті забезпечення прав і основнихсвобод людини. p>
З незапам'ятних часів держави здійснюють співробітництво з питаньгромадянства та правового статусу іноземців. Пояснюється цезацікавленістю держав у захисті прав своїх громадян, що знаходяться закордоном. Разом з тим міжнародне суспільство прагнуло також забезпечитиправову захищеність та іноземців. Це вимагали перш за все постійнощо розвиваються міжнародні торгово-економічні відносини. p>
Міжнародно-правова база щодо питань громадянства доситьобширна і включає ряд конвенцій та міжнародних договорів по різнимпроблемам, пов'язаним з інститутом громадянства. Основними з них є:
Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р., Європейськаконвенція про громадянство Страсбург, 6 жовтня 1997 р., Конвенція прогромадянство заміжньої жінки від 20 лютого 1957 р., Конвенція про скороченнябезгромадянства від 30 серпня 1961 р., Конвенція про скорочення випадківмногогражданства та про військову повинність у випадках многогражданства,
Конвенція про рівноправність громадян держави іноземців та осіб безгромадянства у сфері соціального забезпечення № 118, а також Протоколщо стосується конкретного випадку безгромадянства від 12 квітня 1930 р.,
Спеціальний Протокол що стосується безгромадянства та ряд інших актівміжнародного характеру. p>
У даній роботі зроблена спроба, на підставі міжнародних угод,дати загальну характеристику інституту громадянства, порядку і способівнабуття громадянства, виходу з нього, а також охарактеризувати основніпоняття, пов'язані з цією проблемою ( «біпатризм», «апатрізма», поняття
«Іноземець», «біженець» і т.д.). З'ясувати роль і значення інститутугромадянства в міжнародному праві, а також вплив міжнародної практикиз питань громадянства на законодавство різних держав і правовихсистем в цілому. p>
Для більш повного розуміння проблеми вважаю за необхідне почати свою роботуз визначення терміну «громадянство» і різними його формулюваннями,використовуваними в літературі з курсу «Міжнародне право» p>
1. Поняття громадянства та його значення для міжнародного права.
Основу правового статусу індивіда утворюють правовідносини громадянства.
Сутність громадянства полягає у взаємовідносинах людини і держави.
У вітчизняній науці міжнародного права і законодавстві з питаньгромадянства є багато визначень інституту громадянства, але, яквважається, усі вони грішать певною неповнотою, а іноді йсуперечливістю.
Так, наприклад, в семитомної «Курсі міжнародного права» міститьсянаступна дефініція громадянства: «Громадянство - це стійка правовазв'язок фізичної особи з державою, що виражається в сукупності їхвзаємних прав і обов'язків і означає підпорядкування даної особи суверенноювладі відповідної держави незалежно від свогомісцезнаходження ... Громадянство - це юридична приналежність того чиіншої особи до державно організованого суспільства. Громадянство --стійкий правовий зв'язок, оскільки навіть у разі тривалогоперебування громадянина за кордоном вона не переривається ».
З приводу такого формулювання громадянства виникає ряд питань. По -перше, викликає сумнів, що громадянин, незалежно від свогомісцезнаходження, підлеглий суверенній владі держави своєї громадянськоїприналежності, тому що, як іноземця на території іншогодержави, він, безумовно, підлеглий юрисдикції держави перебування. По -друге, на території будь-якої держави в будь-який час перебувають не тількигромадяни цієї держави, а й інші особи-іноземні громадяни та особибез громадянства, які в даний момент проживають на його території,складаючи його населення .* p>
Ст. 2. Європейської конвенції про громадянство дає наступне визначеннягромадянства: "громадянство" означає правовий зв'язок між окремимиособою та державою без зазначення етнічного походження цієї особи ".**
Закон України« Про громадянство України »від 18 січня 2001 р. міститьнаступне визначення громадянства-«громадянство України-правовий зв'язокміж фізичною особою і Україною, що знаходить своє вираження в їхвзаємних правах та обов'язках ».***< br> Найбільш оптимальною формулюванням громадянства, на p>
* М. О. Баймуратов «Міжнародне публічне право» Х. «Одіссей» 2003р.
* * Європейська конвенція про громадянство Страсбург, 6 жовтня 1997р.
*** Закон України «Про громадянство України» ВВРУ 2001р. № 13 ст. 65 p>
мій погляд, є наступне формулювання: громадянство-це політико -правовий зв'язок особи і держави стійкого характеру, в результатіякої між ними виникають взаємні права та обов'язки.
Як видається, в цьому формулюванні міститися всі найважливішіознаки громадянства: p>
. громадянство-це правовий зв'язок особи і держави; p>
. юридичні права та обов'язки між суб'єктами правовідносин носять взаємний характер: держава має право вимагати від особи повагу і дотримання своїх законів, але в той же час зобов'язана здійснювати захист цієї особи, як на своїй території, так і за її межами; особа ж, у свою чергу , має право вимагати від держави забезпечення такого захисту, але в той же самий час вона зобов'язана дотримуватися її законів; p>
. громадянство - це політична зв'язок особи і государева, тому що припускає той чи інший ступінь участі особи в управлінні справами держави і суспільства: участь у виборах, референдумах, сплату податків та ін; p>
. стійкість такого зв'язку припускає наявність потенційної можливості її розриву (особа має право вийти з громадянства на підставі свого волевиявлення і на підставах передбаченим законодавством). p>
Таким чином, суть політико-юридичного статусу особи як громадянинаконкретної держави полягає в участі індивіда в справах з управліннясуспільством і державою, активному користуванні своїми правами тасумлінне виконання обов'язків, покладених на нього законом.
Причому, встановлення такого статусу, є виключною прерогативоюданої держави. Але в деяких випадках, це породжує колізію норм прогромадянство різних держав, яка може знайти свій дозвілтільки на рівні міжнародного права за допомогою укладаннявідповідної угоди між зацікавленими державами. Першза все, це стосується ситуації подвійного громадянства в силу законодавства прогромадянстві держав, кожна з яких визнає даного індивіда своїмгромадянином. У принципі, обидва такі держави звичайно не визнаютьприналежність даного індивіда до громадянства іншої держави. Але целише ускладнює його стан, оскільки, знаходячись у межах юрисдикціїоднієї держави, індивід може бути притягнутий до відповідальності задеякі діяння, які він зробив в межах території іншогодержави в якості її громадянина. Тому зацікавлені державиукладають, іноді угоди про ситуацію подвійного громадянства, щобмінімізувати наслідки такої ситуації для індивіда або взагалі їївиключити. У Законі України «Про громадянство» від 8 жовтня 1991 року нашимдержавою визнавалася можливість подвійного громадянства, що виникає наоснові укладених Україною міжнародних угод. Хоча в договірнійпрактиці України такі приклади були відсутні. Проте вже в Конституції
України 1996 року було закріплено положення про те, що в Україні існуєєдине громадянство (стаття 4), яке знімає проблему виникненняподвійного громадянства у громадян України. Закон України «Про громадянство
України »від 18 січня 2001 року серед принципів законодавства України прогромадянство (стаття 2) закріплює принцип єдиного громадянства-громадянствадержави Україна, що виключає можливість існуваннягромадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин
України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав,то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з
Україною він визнається лише громадянином України.
Слід пам'ятати, що в колишньому СРСР було законодавчо встановлено такожподвійне, або одночасне громадянство відповідних осіб-статусгромадянина СРСР і одночасно статус громадянина союзної республіки, натериторії якої він постійно проживав. При переїзді в іншу союзнуреспубліку на постійне місце проживання, відповідно змінювалося іреспубліканське громадянство. Оскільки громадянство-це юридичнаприналежність індивіда до організованого до даної держави суспільству, асоюзні республіки СРСР по суті державами не були, то категорія
«Громадянин союзної республіки» була юридичною фікцією. На практиціце було викликано необхідністю врегулювання питань про умовиголосування при виборах органів влади союзної республіки і забезпеченняінших політичних прав громадян СРСР. Однак, виходячи з сучаснихкритеріїв, для цього достатньо було б просто розрізняти громадян СРСР,постійно проживають на території даної союзної республіки і знаходятьсяв ній тимчасово. p>
У доктрині міжнародного права та національному законодавстві деяких держав замість терміна «громадянство», використовується термін
«підданство», причому в якості цілком рівнозначних. Як видається, ці терміни не є рівнозначними. Підданство відрізняється від громадянства перш за все тим, що воно: p>
. по-перше, є інститутом монархічного держави і означає політико-правовий зв'язок підданого з монархом; p>
. по-друге, такий правовий зв'язок характеризується не взаємним і равнообязанним, як при громадянстві, а одностороннім характером: підданий несе перед монархом тільки обов'язки, а монарх по відношенню до індивіда має тільки права; p>
. по-третє, в історичній ретроспективі інститут підданства передував виникненню інституту громадянства, який вперше з'являється в епоху буржуазних революцій.
Слід враховувати, що в деяких сучасних монархіях інститутпідданства там, де він ще офіційно існує, нічим не відрізняється відінституту громадянства. Так, наприклад, в Акті про британський підданстві від 30Липень 1948 (п. 2 статті 1, частина 1) вказувалося: «вираз
«Британський підданий» і вираз «громадянин Співдружності» мають один і тойж значення ». У більшості ж держав із монархічною формою правліннявикористовується поняття громадянства. p>
Щодо громадянства можуть бути виділені правові станиіндивіда, що знаходиться в будь-який час на території конкретної держави. p>
Громадянин (патрід) - це особа, яка має доказиналежність до громадянства даної конкретної держави. В Українігромадянин України - це особа, яка набула громадянство України впорядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами
України. Документами, що підтверджують громадянство України, є: p>
1. паспорт громадянина України; p>
2. свідоцтво про належність до громадянства України; p>
3. паспорт громадянина України для виїзду за кордон; p>
4. тимчасове посвідчення громадянина України; p>
5. проїзний документ дитини; p>
6. дипломатичний паспорт; p>
7. службовий паспорт; p>
8. посвідчення особи моряка; p>
9. посвідчення члена екіпажу; p>
10. посвідчення особи на повернення в Україну .*
У продовження даної роботи вважаю за необхідне дати коротку характеристикуосіб без громадянства, осіб з подвійним або множинним громадянством, а такожіноземним громадянам.
Особа без громадянства (апатриди, аполід) - це особа, що перебуває натериторії конкретної держави, яка не має доказівналежність до громадянства будь-якої держави взагалі. У місці свогоперебування апатриди отримує документ, що засвідчує його особу таправовий стан. В Україні таким документом є дозвіл на проживання. P>
* Закон України «Про громадянство України» ВВРУ 2001р. № 13 ст. 65. P>
Особа з подвійним або множинним громадянством (Біпатрид) - це особа,що має доказ приналежності до громадянства двох і більшедержав. У цьому випадку таким доказом виступають паспорти p>
громадянина двох або декількох держав. При цьому іноді виникаєнеобхідність визначення ефективного громадянства, що особливо важливо вколізійного права за участю таких осіб у цивільно-правових відносинах,ускладнених іноземним елементом (цивільних, сімейних, трудових та ін.)
Іноземний громадянин - це особа, що перебуває на території конкретногодержави, яка не є її громадянином, але має доказиналежність до громадянства іншої держави. Як такийдокази виступає паспорт громадянина (підданого) іноземноїдержави.
Особливеувагу слід звернути на застосування терміна «іноземці»,використовуваного в законодавстві багатьох держав. Виходячи із положеньстатті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994р. «іноземцями визнаються іноземні громадяни-особи, що належать догромадянства іноземних держав і не є громадянами України, іособи без громадянства-особи, які не належать до громадянства будь-якогодержави ».* Таким чином, цей термін носить збірний характер, йогосистематичне тлумачення дає нам розуміння того, що в коло осіб,які є іноземцями, входять не громадяни конкретної держави, алише іноземні громадяни та особи без громадянства (апатриди), що знаходятьсяна території цієї держави. Слід зазначити, що Закон України «Прогромадянство України »від 18 січня 2001 року використовує як термін
«Іноземець», під яким має на увазі особа, яка не перебуває угромадянстві України і є гражданіном_ (підданим) іншої державиабо держав, тобто фактично іноземного громадянина, так і термін
«Особа без громадянства», під яким має на увазі особа, яку жоднадержава відповідно до свого законодавства не вважає своїмгромадянином, тобто б громадянство.
Національне законодавство багатьох держав розрізняє декількакатегорій іноземців: постійно проживають на території держави;тимчасово перебувають в державі; що володіють дипломатичним імунітетом;біженців та ін, правове становище кожної з яких має своїособливості. Так наприклад, згідно зі статтею 1 Закону України «Про громадянство
України »від 18 січня 2001 року: p>
* Закон України« Про правовий статус іноземців »від 4февраля 1994 ВВРУ
1994 р. № 23 ст. 161 p>
. проживання на території України на законних підставах-це проживання в Україні іноземця або особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають свідоцтво на постійне або тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні; p>
. безперервне проживання на території України це проживання в p>
Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервному проживання, виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України. P>
Таким чином інститут громадянства в міжнародному право займаєне останнє місце. Саме категорія громадянство розкриває суть зв'язківокремої особистості і держави. Громадяни окремо взятої державиповинні бути під його захистом, а держава зобов'язана надаватитакий захист своїм громадянам. Проте і держава має право вимагативиконання певних умов (обов'язків) з боку своїх громадян. p>
2. Набуття громадянства, його способи і умови. P>
Відповідно до ст. 1 Конвенції про скорочення безгромадянства від 30 серпня
1961 «держава надає своє громадянство особі, народжений на йоготериторії, що інакше не мало б громадянства. Таке громадянствонадається: p>
1. при народженні, в силу закону, або p>
2. за клопотанням перед відповідними органами влади зацікавленою особою або від його імені відповідно до закону держави ».*
Таким чином міжнародному праву відомі наступні способи придбаннягромадянства: p>
. філіації p>
. натуралізація (укорінення) p>
. оптиці і трансферт p>
. змішана система набуття громадянства
філіації (від лат. Filius-син) - набуття громадянства за народженням. Упорядку філіації громадянство набувається на підставі двох принципів: p>
. громадянство за принципом «права грунту" (jus soli) означає, що дитина стає громадянином тієї держави, на території якого він народився. При цьому громадянство її батьків не має значення. Принцип «права грунту», який ще називають територіальним принципом, застосовується в основному в країнах p>
Латинської Америки (закріплений в законодавстві 14 країн цього регіону), у тому числі і в Аргентині. Тому, наприклад, дитина, що народилася від громадян України в Аргентині, нарівні з українським громадянством отримає і аргентинське громадянство (таким чином, виникає подвійне громадянство), у той час як дитина народилася від громадян Аргентини за кордоном, тобто за межами території p>
Аргентини визнається іноземцем. Разом з тим слід враховувати, що принцип «права грунту» в чистому вигляді не застосовується ніде; p>
. громадянство за принципом «права крові» (jus sangvinium) - тут дитина набуває громадянство батьків незалежно від місця народження. Існує дві концепції «права крові». Перша з них заснована на принципі «єдності сім'ї», тобто на верховенстві в родині чоловіка. Її зміст полягає в тому, що при розходженні громадянства батьків дитина слід громадянства батька, і лише позашлюбна дитина набуває громадянства матері. Друга концепція заснована на рівноправності батьків і, згідно з нею, p>
* Конвенція про скорочення безгромадянства від 30 серпня 1961 ООН дитина при різному громадянстві батьків отримує громадянство батька чи матері. P>
Однак при реалізації принципу крові можуть виникнути певніскладності, які по-різному вирішуються в законодавстві про громадянстворізних держав. Зокрема, це відноситься до випадків, коли батькидитини є громадянами різних держав. p>
Принципи «права крові» і «права грунту» поєднуються в законодавствіпрактично всіх держав, у тому числі й України. p>
Відповідно до ст.2 Конвенції про скорочення безгромадянства від 30Серпень 1961 «знайда, що знаходиться на території Договірноїдержави, оскільки його місце народження не встановлено,передбачається що народилися на цій території від батьків, що маютьгромадянство цієї держави », у розвиток цих положень ст.3 даної
Конвенції регламентує випадки народження дитини на морському чи повітряномутранспорті за межами певної держави: «З метою визначеннядоговірних зобов'язань відповідно до цієї Конвенціїдержав народження на судні або на повітряному кораблі вважається малимісце на території тієї держави, під прапором якої це судноплаває, або на території тієї держави, в якому цей повітрянийкорабель зареєстрований, в залежності від обставин .»* p>
Придбання громадянства за народженням слід відрізняти від визначенняналежність до громадянства. Належність до громадянства визначаєтьсязаконом шляхом встановлення кола осіб, що вважаються громадянами даноїдержави або визнає його громадянами. p>
У законах про громадянство багатьох держав, у тому числі й держав СНД,норми про належність до громадянства даної держави тісновзаємопов'язані з нормами про набуття громадянства. p>
Наприклад, придбання громадянства за народженням по суті не відрізняєтьсявід визнання дитини громадянином держави, тобто належать догромадянства. Визнання новонародженого громадянином відбувається автоматично
(шляхом запису в книзі актів громадянського стану при наявності у дитини
«Права крові» або «права грунту»). Але по-перше, таке визнання відбуваєтьсящодня і щогодини і не обумовлено набранням чинності закону прогромадянство. p>
* Конвенція про скорочення безгромадянства від 30 серпня 1961 ООН p>
Належність же до громадянства певного кола осіб (всі постійнощо проживають у країні і деякі категорії проживають за кордоном),встановлюється саме на дату вступу в силу закону про громадянство. По -друге, вирішення питання про громадянство дитини не безумовно: воно залежить відгромадянства батьків ( «принцип крові»), їх взаємної згоди нагромадянство дітей, а також від місця народження дитини ( «принцип грунту») іт.п. У цілому, це досить велика група норм, що склалася в особливий вид
(спосіб) набуття громадянства, в особливий субінстітут. Тому визнаннягромадянства або належність до громадянства за народженням можна іпрактично зручніше розглядати не серед способів придбаннягромадянства, а серед категорій осіб, які належать до громадянства, при цьому,не вказуючи дітей, зупиняючись тільки на генетичних зв'язках (нащадкигромадян). p>
Іншим прикладом взаємозв'язку названих субінстітутов p>
служить визнання громадянства країни або права на його придбання заособами, які перебувають за кордоном, особливо-не з їхньої волі або ззгодою держави (депортовані, що працюють за наймом до вступузакону в силу і т.п.). p>
Визначаючи приналежність до громадянства, закони більшості держав, втому числі й держав СНД, мають на увазі лише загальні умови, що застосовуються довсім постійно живуть на території держави або до частини населення, атакож до перебувають за кордоном особам, що мають стійкий зв'язок з данимидержавою. p>
Відповідно до положень статті 3 Закону України від 18 січня 2001року, що визначають належність до громадянства України, громадянами
України є: p>
1. усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошеннянезалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали натериторії України; p>
2. особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, які до моменту вступу в силу Закону України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; p>
3. особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено запис p>
«громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття; p>
4. особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародними договорами України .* p>
* Конституційне право України учебн. Под ред. В. Ф. Погорілка. Київ 1999 р.
2.1 Натуралізація, поняття і значення. P>
Натуралізація (укорінення) - це приймання (прийняття) до громадянстваіноземця за його заявою. Її зміст полягає в тому, що будь-який іноземнийгромадянин, за умови відмови від іноземного громадянства, або апатридиможуть набути громадянство цієї держави. У міжнародній практицісклалося положення, згідно з яким зазвичай натуралізація може матимісце після більш-менш тривалого проживання іноземця на територіїданої держави. p>
Слід мати на увазі, що кожна держава самостійно встановлюєумови прийому до його громадянство. Вони звичайно стосуються певного термінупроживання в даній державі, знання та поваги його мови, законів іт.п. Наприклад згідно з параграфом 1427 Титулу 8 Зводу Законів США,особа може бути натуралізований, якщо заявник прожив на території США неменше п'яти років, після отримання законного дозволу на проживання в США,проживав не менше 6 місяців в штаті, де подав заяву про натуралізації, і
«Є особою, що володіє високими моральними якостями відданим
Конституції Сполучених Штатів і доброзичливо налаштованим по відношенню дочинного порядку і процвітання Сполучених Штатів ».* p>
Відповідно до статті 13 Закону Російської Федерації «Про громадянство
РФ »в редакції від 31 травня 2002 року, дієздатна особа, яка досягла 18-річноговіку і не складається в громадянство Російської Федерації, можеклопотатися про прийом до громадянства Російської Федерації незалежно відпоходження, соціального стану, расової та національноїприналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичнихта інших переконань. Звичайним умовою прийому до громадянства Російської
Федерації є постійне проживання на території Російської
Федерації: для іноземних громадян і осіб без громадянства - всього п'ять роківабо три роки безперервно безпосередньо перед зверненням з клопотанням;для біженців, визнаних такими законом Російської Федерації, договором
Російської Федерації, вказані терміни скорочуються вдвічі. Термін проживання натериторії Російської Федерації вважається безперервним, якщо особа виїжджалоза межі Російської Федерації для навчання або лікування не більше ніж на тримісяці. Обставинами, які полегшують прийом до громадянства Російської
Федерації, тобто що дають право на скорочення до одного року p>
* М. О. Баймуратов «Міжнародне публічне право» Х. «Одіссей» 2003р. P>
є: а) стан у громадянстві колишнього СРСР в минулому; б) стан вшлюбі з громадянином РФ не менше трьох років; в) наявність високих досягнень угалузі науки, техніки і культури, а також володіння p>
професією або кваліфікацією, що представляють інтерес для Російської
Федерації; г) наявність у особи непрацездатного дієздатних сина чидочки, що досягли віку 18 років і які мають громадянство РФ; д)надання політичного притулку на території Російської Федерації; е)стан в минулому особи або хоча б одного з його родичів по прямійвисхідній лінії в російське громадянство за народженням; ж) визнання особибіженцем в порядку, встановленому законом. p>
У практиці натуралізації розрізняють сімейний і позасімейних порядокнабуття громадянства. Під позасімейних порядком розуміють ординарний
(звичайний) порядок набуття громадянства. Сімейний порядок регулюєнабуття громадянства при вступі в шлюб або усиновлення. p>
Найчастіше тут мова йшла про зміну громадянства одружиласяжінки, причому нерідко така зміна носило автоматичний характер.
Конвенція про громадянство заміжньої жінки від 20 лютого 1957 року в статті 1встановила, що уряди, які підписали її держав, вживуть заходів дотому, щоб вступ до шлюбу жінки або його розірвання не позначалося
«Автоматично на громадянство дружини». Разом з тим «іноземка, що складаєтьсязамужем ... може по праву придбати на своє прохання громадянство свогочоловіка ». Українське законодавство фактично поширило це право набудь-якого з подружжя (чоловіка або дружину), що вступає в шлюб з громадянином
України. P>
Однак більш детальний аналіз Конвенції про громадянство заміжньої жінки вданій роботі буде здійснено в наступному розділі. p>
Щодо набуття громадянства усиновленою, Українськезаконодавство сприйняло положення, загальноприйняті в міжнароднійпрактиці. Зокрема, статті 11,12,15 Закону України від 18 січня 2001року встановлюють, що дитина яка є іноземцем або особою безгромадянства і яку усиновлюють громадяни України або подружжя, один зяких є громадянином України, а другий-особою без громадянства,стає громадянином України з моменту набрання чинності рішенням проусиновлення незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи закордоном. p>
Дитина, яка є особою без громадянства або іноземцем іякого всиновлюють подружжя, один з яких є громадянином України,а друга-іноземцем стає громадянином України з моменту набраннярішення про усиновлення незалежно від того, проживає вона постійно в Україніабо за кордоном (ст. 11). p>
Згідно зі статтею 12 згаданого Закону, дитина, яка єіноземцем або особою без громадянства і над якою встановлено опіку абопіклування громадян України або осіб, одна з яких єгромадянином України, а інша - особою без громадянства, стаєгромадянином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки чипіклування. p>
Дитина, яка проживає на території України і є особою безгромадянства або іноземцем, над якою встановлено опіку абопіклування осіб, одним з яких є громадянин України, а інша --іноземцем, стає громадянином України з моменту прийняття рішення провстановлення опіки чи піклування, якщо він у зв'язку з встановленнямопіки чи піклування не набуває громадянства опікуна чи піклувальника,який є іноземцем. p>
Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства івиховується в державному дитячому?? чрежденіі України, що повідношенню до неї виконує обов'язки опікуна чи піклувальника, або вдитячому будинку сімейного типу, якщо хоча б один з батьків-вихователівякого є громадянином України, стає громадянином України змоменту влаштування в такий заклад, за умов, якщо її батькипомерли, позбавлені батьківських прав, визнані безвісно відсутніми абонедієздатними, або оголошені померлими. p>
У разі встановлення батьківства дитини, мати якої єіноземкою або особою без громадянства, а батьком визнається громадянин
України, дитина, незалежно від місця її народження та місця постійногопроживання, стає громадянином України. p>
Датою набуття громадянства України у випадку, передбаченому цієюстаттею, є дата народження дитини або дата набуття громадянства
України батьком, якщо він набув його після народження дитини (стаття 15). P>
Придбання громадянства України дітьми віком від 15до18 років можевідбуватися лише за їхньою згодою. p>
2. Відновлення в громадянстві. P>
поновлення в громадянстві може відбуватися двома способами: шляхомреінтеграції або репатріації. p>
Реінтеграція - це відновлення в громадянство у разі його втрати абопопереднього виходу з громадянства відповідно до статті 10 Закону
України від 18 січня 2001 особа, яка після припинення громадянства
України не набула іноземного громадянства і надало заяву пропоновлення у громадянстві України, реєструється громадянином Українинезалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном, привідсутність обставин, передбачених законодавством України. p>
Особа, яка після припинення громадянства України набула іноземнегромадянство, повернулася в Україну на постійне проживання, надалозаяву про поновлення у громадянстві України, за відсутності підставпередбачених законодавством, реєструється громадянином України. Особабере зобов'язання припинити іноземне громадянство і надатидокумент про це, виданий уповноваженим органом відповідноїдержави, до органу, що прийняв документи про поновлення його нагромадянство України, протягом року з моменту поновлення його вгромадянство України. Якщо особа, маючи всі передбачені законодавствомцієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежнихвід нього причин не може його отримати або їй надано статус біженцячи притулок, вона надає декларацію про відмову від іноземногогромадянства. p>
Особа, яка є громадянином держави, міжнародний договір
України з якою дозволяє особі звертатися для набуття громадянства
України, за умови якщо вона доведе, що не є громадянином іншоїдоговірної сторони, може подати заяву про поновлення угромадянстві України лише після припинення іноземного громадянства.
Зобов'язання припинити іноземне громадянство не требуетс