Відмінність міжнародного публічного права від міжнародного приватного

Контрольна (реферативна) робота

з дисципліни «Міжнародне право» на тему (питання) Відмінність міжнародного публічного права відміжнародного приватного.

Прізвище та ініціали викладача _____________________

Київ 2001р.

План контрольної роботи

на тему

«Відмінність міжнародного публічного права від міжнародного приватного».

Введення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . стор 3

1. Загальна характеристика міжнародного публічного права. . . . . . . . . стор 3

2. Загальна характеристика міжнародного приватного права. . . . . . . . . .

. . стор 6

Висновок. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . стор 9

Список використаної літератури. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . стор 10

Введення

У кожній державі найважливішим регулятором суспільних відносинє право. Це система юридичних норм, які фіксуютьпевні відносини; охороняють загальнообов'язкові правила поведінки;закріплюють права і обов'язки осіб. У сукупності ці норми (а такожінші джерела) складають національну систему права. У світі існуєбільше двохсот національних систем права (стільки, скільки держав).
Часто між ними виникають відносини, які викликають безліч взаємнихправ і обов'язків. Тому розвиток економіки, політики, культури,засобів комунікації, транспорту вимагають правового оформлення такого типувідносин, як міжнародні.

Міжнародні правовідносини можна умовно розділити на дві великігрупи: міждержавні і не міждержавні. Перша групастановить сферу міжнародного публічного права, друга є предметомрегулювання міжнародного приватного права (МПП).

1. Загальна характеристика міжнародного публічного права

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО (міжнародне публічне право) - системаісторично змінюються договірних і звичайних норм і принципів, що створюютьсяголовним чином державами в процесі їх співробітництва та суперництва,що виражають відносно узгоджену волю держав і регулюючихвідносини між державами, створеними ними міжнародними організаціямиі деякими іншими суб'єктами міжнародного спілкування Дотримання нормміжнародного права забезпечується індивідуальним або колективнимпримусом його суб'єктів, межі і форми якого визначаються ними впроцесі спільної діяльності.

Міжнародне право не належить юридичній системі конкретнихдержав. У світі воно і тільки вона регулює міжнародні владнівідносини. Міжнародне право принципово відрізняється відвнутрішньодержавного права за способом утворення норм, соціальноїсуті, суб'єктів, способів функціонування, методів забезпечення і т д.

Виникнення міжнародного права обумовлено двоєдиної, об'єктивноїпричиною: а) появою перших держав; б) зародженням та розвитком відносин між ними.

Відповідно до цього виникла необхідність регулюваннявиросли з міжплемінних зв'язків і стали тепер міждержавнимивідносин. Перші норми міжнародного права виникли на базі вжеіснуючих правил міжплемінного спілкування, однак у них була привнесенаузгоджена воля договірних держав. Родина міжнародного права
- Близький Схід. Там виникли перші держави і першийміждержавні відносини.

Спочатку міжнародне право було звичайним, його головнимджерелом був звичай, тобто мовчазна угода державщодо встановлення, зміни або припинення їх взаємних прав таобов'язків, що виявляється в однаковому поведінці держав, прианалогічних обставин. Перші договори, тобто явно вираженіугоди держав, що встановлюють норми взаємного поводження, виниклидещо пізніше. Найдавніші з них відносяться до кінця III тисячоліття до н.ер. Так, відомий договір близько 3110г. до н. ер., укладений правителямимесопотамських міст Лагаш і Умма. Перші міжнародні договоривисікалися на камені, потім писалися на шкірі, пергаменті, папірусі, і вжепізніше - на папері.

З часом роль і значення договору, як джереламіжнародного права дедалі збільшувалася. У середні віки міжнароднийдоговір стає основним джерелом міжнародного права.

Міжнародне право має своїх суб'єктів - творців норм права іучасників відносин, врегульованих цими нормами.

У різні історичні епохи були різні суб'єкти міжнародногоправа.
В даний час їх коло наступний: а) держави - основні суб'єкти; б) довільні міждержавні організації (ООН, її спеціалізованіустанови, Організація африканської єдності (ОАЕ) тощо); націїщо борються за свою незалежність (арабський народ Палестини, народ Південно-
Західної Сахари), державно-подібні утворення (Ватикан). Перші тривиду суб'єктів володіють всіма ознаками міжнародної правосуб'єктності:правом укладати міжнародні договори, бути членами міжнароднихорганізацій, мати свої формальні представництва (при міжнароднихорганізаціях, дипломатичні консульські тощо), брати участь у роботіміжнародних конференцій і т. п. Кілька меншим колом повноваженьволодіє Ватикан. Однак і він входить в ряд міжнародний договорів, маєдипломатичні та консульські відносини з державами, постійніпредставництва при ООН та інших міжнародних організаціях, бере участь уроботі міжнародних конференції і т.д.

В даний час деякими рисами міжнародноїправосуб'єктності володіють індивіди, особливо в сфері захисту правлюдини.

На міжнародній арені немає законодавчого органу, томунорми міжнародного права створюються в процесі узгодження воль самихсуб'єктів міжнародного права, в першу чергу держав. Нормиміжнародного права (загальна Міжнародне право) звернені зазвичай доневизначеному колу його суб'єктів. Локальні ж норми зазвичайперсоніфіковані і звернені до учасників конкретного міжнародногодоговору. Норми загального міжнародного права є обов'язковими для всіх суб'єктів,локальні - лише для учасників даної угоди. Тому, перші маютьзагальнодемократичних характер, соціальна ж сутність другого визначаєтьсясоціальною природою держав, які створили ці норми.

Загальні міжнародно-правові норми є критеріємзаконності поведінки суб'єктів міжнародного права, певним еталоном,зразком, до якого вони повинні прагнути.

Міжнародне право має свою систему, під якою слідрозуміти об'єктивно існуюче розділення єдиного міжнародного права начастини (галузі, інститути), тобто групи принципів і норм, що регулюютьоднорідні, одно-порядкові, схожі міжнародні відносини, об'єднанізагальними завданнями. Загальновизнаним є наявність в міжнародному правітаких галузей, як морське, повітряне, космічне, дипломатичне, правоміжнародних договорів.

У світі не існує судових і виконавчих органів,аналогічних тим, що є в державах. Функціонування міжнародногоправа забезпечують держави, а також все більшою міроюміждержавні організації. Дотримання міжнародного правазабезпечується застосуванням, а також можливістю застосування санкцій, тобтопримусових заходів до порушника. Санкції застосовуються державамиіндивідуально або колективно, а також міждержавними організаціями.
Об'єктивно проявляється тенденція обмеження санкцій держав ірозширення заходів, що застосовуються міждержавними організаціями, перш за все
ООН. Санкції держав, включають дипломатичні демарші, розриввідносин, обмеження або припинення економічних, науково-технічних іінших зв'язків із державою-порушником. У разі самооборони від держави -агресора (ст. 51 Статуту ООН) і за спеціальною постановою Ради
Безпеки ООН (ст. 42 Статуту ООН) до порушника, як виняток, можебути застосована й збройна сила.

Міжнародне право і національне право - дві різнісистеми права. Проте вони не існують ізольовано один від одного.
про договору. У реальності, виконання державоюсвоїх міжнародно-правових зобов'язань здійснюється саме внаціонально-правовій сфері за рахунок матеріальної (на противагу формальної)трансформації, тобто шляхом створення будь-яких спеціальних органів абоїх скасування, видання або скасування відповідних актів, приведення увідповідність зі змістом та цілями договору внутрішнього правопорядку вцілому і т д. Перелік та характер таких засобів імплементації
(здійснення) міжнародним правом не визначається, оскільки це --область виключно внутрішньодержавна. Таким чином, держава якб двічі «пропускає» міжнародний договір через свою волю. Перший раз,коли воно в тій чи іншій формі погоджується на юридичну обов'язковістьдля себе даного договору (шляхом підписання, ратифікації, приєднання та тд.), а по друге - за допомогою трансформації положень міжнародногодоговору в національне право. Однак міжнародний договір не втрачаєсвоїх якостей джерела МПП, оскільки в тому, що стосується його змісту,юридичної обов'язковості його норм, вони вже отримали відповіднерозглянутого волевиявлення суверена.

Непорушний також залишається і інший постулат наукиміжнародного права, що стосується правової природи таких зобов'язань, --міжнародний договір зобов'язує тільки держави, а не фізичних абоюридичних осіб, не дивлячись на те, що в ряді випадків зовні положеннядоговору можуть сприйматися як раз протилежним чином (і цеособливо проявляється в міжнародно-правових угодах сфери МПП,наприклад у Віденській конвенції про договори міжнародної купівлі-продажутоварів 1980 р.. або Конвенції про міжнародну оренду обладнання 1988або вексельних конвенціях 1930. підписаних в Женеві, та ін) - якзобов'язання, взяте на себе і яке підлягає реалізації саме державою.
Полягає ж воно в обов'язки підвладних державі суб'єктівнаціонального права слідувати положенням, сформульованим у договорі
(форми та засоби такого зобов'язування визначаються самою державою).

Таким чином, розгляд міжнародного договору якджерела міжнародного права можливе за неодмінної умови відмови відформально-юридичного підходу до відповідних кваліфікацій.
принципі аналогічно тому, як це відбувається у випадку з міжнароднимдоговором. Судове рішення (прецедент) як окремий вид джерелміжнародного приватного права не представляє особливих труднощів у розуміннікваліфікації його як такого, якщо це стосується практично держав,стійко наступних системі «загального права».

Висновок

Отже, основною відмінністю міжнародного приватного права відміжнародного публічного, є те, що останнє, служить длярегламентації відносин держав між собою, визначення їхвзаємних зобов'язань, способів взаємодії і тому подібне, причому, якправило, для забезпечення цих цілей самими державами учасникамистворюються міжнародні організації. Суб'єктами відносин у міжнародномупублічному праві виступають держави як такі, а також міжнародніорганізації, членами яких є ті ж держави.

А міжнародне приватне право в свою чергу, спрямована нарегулювання суспільних відносин так званого цивілістичногохарактеру, що відносяться до різних галузей внутрішньодержавного права,причому не тільки до цивільного права (сімейного, трудового, торгового,земельному, господарському і т.д., залежно від існуючої в даномудержаві розбивки об'єктивного права на галузі), але що лежать в сферіміжнародного господарського (цивільного) обороту (в широкому сенсіслова). Суб'єктами відносин у міжнародному приватному праві є, перш заза все, фізичні та юридичні особи, іноді - держави. Тутспецифікою відносин є наявність так званого "іноземногоелементу ". Під "іноземним елементом" розуміють:

1) суб'єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання - щодо фізичних осіб; "національність" - щодо юридичних осіб);

2) об'єкт, кіт знаходиться на території іноземної держави;

3) юридичний факт, який мав чи має місце за кордоном

Список використаної літератури

1. Дмитр

2. Дмітрієв А.І. Муравйов В.І. Міжнародне публічне право. - К.,

2000 р.

3. Буткевич В.Г. Співвідношення внутрішньодержавного та міжнародного права. - К., 1981

4. Тимченко Л.Д. Міжнародне право. - Харків, 1999.