Підприємництво
Поняття підприємство є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше,визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх формі видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). За -друге, дане поняття є загальногалузевім, тобто взагалі визначає промислові
(фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські,торгові та інші підприємства.
Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризикдіяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг тазаняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такомусуб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними ісоціальними функціями підприємства в економічній системі а саме функціямитоваровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах,послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючогосуб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, йогоправовою основою.

Порядок створення діяльності, реорганізації та ліквідації окремихорганізаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчимиактами України.
У разі, коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено,підприємець своїм статутом.
Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавстваприймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства.
Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певнусукупність економічніїх, організаційних і юридичних ознак, за якимикваліфікується як господарюючий суб'єкт права. За допомогою цих про ознак,систематизованих статтею 1 Закон/«Про підприємства в Україні»,уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власностіі галузей народного господарства.
Закон визначає, що підприємство є основною організаційною ланкою народногогосподарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство) якорганізаційну форму господарської ( «бізнесової») організації, тобтоорганізації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднуютьсвої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метоюодержання прибутку. Визначення основна ланка, з одного боку, відмежовуєпідприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типудомашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств,так званих тіньових структур тощо), а з іншого, - від суб'єктівгосподарського права, які не належать до основної ланки: об'єднаньпідприємств, фінансових посередницьких інститутів, органів управлінняекономікою.
Закон також визначає, що підприємство - це господарюючий суб'єкт. Сутьвизначення господарюючий суб'єкт полягає в тому, що підприємство єтоваровиробникам, трудовим колективом, який на професійній основі
(промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Якгосподарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну такомерційну діяльність. Термін господарюючий говорить, що підприємстваналежать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відмінувід неприбуткових організацій - релігійних, об'єднань громадян тощо).
Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом. Самостійність уприйнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умовдіяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект даноговизначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєїгосподарської діяльності «має право власної ініціативи приймати будь-якірішення, що не суперечать законодавству України »(ст. 27 Закону« Пропідприємства в Україні »).
Нарешті, підприємство - це статутний господарюючий суб'єкт. Статутпідприємства як локальний акт господарського законодавства нормативневизначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися відяких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межіспеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один знайважливіших правових актів підприємства, тому стаття 9 Закону «Пропідприємства в Україні »спеці-ально зазначає обов'язкові і альтернативніпункти, які включаються до статуту підприємства.
Підприємство має необхідне для господарюючого суб'єкта майно - основні іоборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується ірозпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності абоповного господарського відання). Це майно юридичне відмежоване, якправило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством яксуб'єктом права. Основні і оборотні кошти знаходяться на самостійномубухгалтерському балансі, гроші - на розрахунковому рахунку підприємства вбанку.
Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначаєйого компетенцію (права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта, зіншого - зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має усвоєму складі інших юридичних осіб (стаття 1 Закону «Про підприємства в
Україні »). Цим підприємство суттєво відрізняється від об'єднаньпідприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичніособи.
Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починаєдіяти від дня його державної реєстрації.
Таким чином, підприємство - це самостійна господарська організація,створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійсненнягосподарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі
(продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставістатуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, єюридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки вбанках.
Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, якорганізаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживаєтьсядля класифікації підприємств за певними ознаками.
Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікаціюпідприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст. 2 Закону «Провласність », та від способів розмежування в підприємствах окремих формвласності і управління майном. Юридичне значення цього полягає вурахуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» іспеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремихвидів.
Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має правоприсвоювати результати діяльності підприємства. З точки зоруорганізаційної форми підприємства ви значаються як державні, колективні,приватні та підприємства двох і більше форм власності (змішані).
Державне підприємство являє собою організаційно-правову формупідприємства, заснованого на державній власності. Визначення державневказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняноз недержавними підприємствами. ЦІ особливості обумовлені способомвідмежування функцій власника від функцій управління майном в державномупідприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктомправа державної власності. Підприємству як (суб'єкту права це майноналежить на праві повного господарського відання. Дане право вужче, ніжвласності право. Обсяг його залежить від цільового призначеннявідповідного майна. Державне підприємство володіє, користується ірозпоряджається цим майном, «вчіняючі щодо нього будь-які дії, що гнесуперечать закону та цілям діяльності підприємства », тобто його статуту.
Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарськоговідання майном, а не (суб'єктом права власності, щодо державнихпідприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державнихпідприємств (ст. 37 Закону «Про власність»). Вона означає, що державніпідприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їхмайна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статутизатверджують і контролюють уповноважені органи), управління майном,розподілу прибутку тощо.

Видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів праваколективної власності названо в статті 20 Закону «Про власність»:колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовимколективом державного підприємства і не перетворене в інший вид;колективне сільськогосподарське підприємство); акціонерне або іншеСТАТУТНЕ господарське товариство (ст. ст. 25, 26 Закону «Про власність»);виробничий кооператив (ст. 24 Закону «Про власність»); підприємствогромадської організації (наприклад, профспілкове - ст. 28 Закону «Провласність »); підприємство релігійної організації (ст. 29 Закону« Провласність »);підприємство, створене господарським об'єднанням (ст. 27 Закону «Провласність »).
специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство
(ст. 22 Закону «Про власність»).
Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства,заснованого на приватній власності однієї і більше фізичних осіб.
Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливістьправового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно іззаконодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем,тобто власність і управління майном у приватному підприємстві нерозмежовуються.
Відповідно до суб'єктів права приватної власності, визначених Законом
«Про власність», можна назвати три види приватних підприємств:
- Індивідуальне приватне підприємство, засноване на приватній власності іпраці однієї фізичної особи (підприємство однієї особи);
- Сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та працігромадян, що проживають спільно як члени однієї сім'ї (наприклад, сімейнимпідприємством може бути селянське (фермерське) господарство);
- приватне підприємство з правом найму робочої сили засноване на приватній власності окремого громадянина України, який використовує найману працю.
Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох власників (наприклад, сімейне), його майно є спільною сумісною власністю. Інша, тобто часткова спільна власність, повинна бути встановлена письмовою угодою власників майна (ст. 18 Закону «Про власність»).
Спільне підприємство - це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності ( так звана змішана форма власності). ' Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності.
Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни
України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.
Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, створене за законами України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвестиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути менше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тисячам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні», регулюється
Декретом Кабінету міністрів України від 20 травня 1993 р.. «Про режим іноземного інвестування» та Законом України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства змісцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно іззаконодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власностііноземних громадян, юридичних осіб або держави.
Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємствопідпорядковується різним юрісдікціям. Порядок створення і внутрішньоїдіяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якійвоно належить. Законодавство України не регулює цих відносин. Разом з тимумови реєстрації та діяльності іноземного підприємства в Українірегулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємствазагалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності.
Крім форм і видів законодавець застосовує для класифікації підприємствпоняття категорії (ст. 2 Закону «Про підприємства в Україні»).
Категорія означає техніко-економічну (не юридичну) класифікацію усіхпідприємств усіх організаційно-правових форм за кількістю працівників. Зацією ознакою розрізняються малі та інші (середні, великі) підприємства.
Створення підприємства.
Термін створення являє собою правове поняття господарського права. Цепоняття включає врегульовані правом умови фактичного виникнення талегітимації підприємства в статусі правового господарюючого суб'єкта,суб'єкта права.
Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонуютьпідприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавствовизначає загальні і спеціальні умови їх створення. Загальні умовипоширюються на всі форми підприємств. Вони визначені Законом «Пропідприємства в Україні »(ст. 5), Законом« Про підприємництво »(ст. 6) та
Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи,в тому числі - і підприємства. Спеціальні умови створення підприємстввизначені законами про їх окремі види.
Як правове поняття створення включає визначення засновників, їхзасновніцької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства.
Засновником є особа, що має право створити у встановленому порядкупідприємство (організацію) як юридичну особу. За Законом «Про власність»
(ст. ст. 6, 33) і Законом «Про підприємства в Україні» (ст. 5) таким правомнаділені безпосередньо власники засобів виробництва та іншого майна тауповноважені власником (власниками) органи, тобто фізичні і юридичні особи,що мають засновницький право-і дієздатність. Отже, тут діє загальнийпринцип, згідно з яким, засновниками (співзасновниками) можуть бути
«Фізичні і юридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами
України ».
Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначаєвласник. Щодо підприємств загальнодержавної власності - це підвідомчі
Кабінету міністрів України органи державної виконавчої влади, іншіцентральні відомства. Вони приймають рішення про створення підприємствдержавної власності, затверджують статути і контролюють їх дотримання,укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюютьефективність використання закріпленого за підприємствами майна, йогозбереження Це загальне правило. В окремих випадках (наприклад, щодопідприємств будівельного комплексу) зазначені функції і повноваження
Кабінет міністрів України делегує господарським об'єднанням: коропораці-ям,концернам тощо. Щодо підприємств комунальної власності уповноваженимиорганами з засновницький правами є виконкоми обласних і міських Рад,місцеві державні адміністрації та уповноважені ними органи.
Засновники реалізують засновницькі права шляхом обрання організаційноїформи підприємства; визначення цілей і предмета його діяльності; прийняттярішення про його створення; затвердження в установленому порядку статуту;передачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та обіговихкоштів; формування органів управління, визначення у статуті меж їхповноважень тощо.
Створення підприємства в юридичному розумінні являє собою затвердження таодержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) абоуповноваженого органу про створення підприємства, статуту (якщо цьоговимагає організаційна форма), посвідчення про державну реєстрацію. Принеобхідності для новостворюваного підприємства земельної ділянки сюдивходять також документи на землекористування (землеволодіння), визначеніземельним законодавством України.
Дозвіл на користування створюваним підприємством земельною ділянкою, атакож іншими природними ресурсами видаєтьс? і створене згідно з рішенням одного або кількохвласників або уповноваженого ним органу.
Підприємство може створюватись внаслідок примусового поділу іншогопідприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.
Примусовий поділ підприємства здійснюється згідно з розпорядженнямантимонопольного комітету України, його територіальних управлінь.
Розпорядження про поділ підприємства-монополіста є обов'язковим длявласника (власників) або уповноваженого ним органу. Розпорядження пропримусовий поділ визначає строк створення нових підприємств, який не можебути меншим 6 місяців.
Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасниківне впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчихдокументах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.
При розробці проектів установчих документів підприємств необхіднокеруватись також типовими нормативними актами. Щодо підприємств окремихвидів законодавець засто совує типові форми установчих документів. Діють,зокрема, статути: Типовий статут державного підприємства Типовий статутвідкритого акціонерного товариства Статут закритого акціонерноготовариства, Статут товариства з обмеженою відповідальністю Статут орендногопідприємства. Крім того, фондом державного майна України затвердженоустановчі договори: про створення товариства з обмеженою відповідальністю,про створення закритого акціонерного товаріства7 та зразковий договіроренди.
Установчі документи повинні містити обов'язкові дані про підприємство, безяких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам законодавства. Цетакі дані:
- Найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства;
- Зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходженняпідприємства;
- Предмет і цілі діяльності підприємства;
- Юридичний статус підприємства. Це статті про юридичну особу підприємства,про його майно, про самостійний баланс, розрахунковий, валютний та іншірахунки в банках, про фірмову марку та товарний знак, про печатку знайменуванням підприємства. Якщо підприємство має право випускати цінніпапери, то таке право теж відноситься до юридичного статусу підприємства;
- Про склад майна підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, іншемайно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди); порядокутворення майна;порядок розподілу прибутків та покриття витрат; порядок випуску акцій (щодоакціонерного товариства). Якщо підприємство не є власником майна,включається стаття про те, що майно закріплене за ним на праві повногогосподарського відання;
- Про перелік органів управління підприємства, порядок їх формування,компетенцію;
- Про контрольні органи - спостережну раду, ревізійну комісію;
- Про порядок припинення діяльності підприємства:підстави, орган, що приймає рішення про припинення, порядок створення іроботи ліквідаційної комісії; умови розрахунків з бюджетом і кредиторами;розподіл майна, що залишилося.
В установчих документах господарських товариств окремими статтямивизначається порядок внесення змін до статуту (вищим органом, за рішенням
3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах).
Законодавство визначає органи державної реєстрації підприємств. Зазагальним правилом, це державні органи за місцезнаходженням підприємств, асаме: а) виконкоми міських, районних у містах Рад народних депутатів; б)районні, районні міст Києва і Севастополя державні адміністрації.
Законодавством визначені також органи, які здійснюють державну реєстрацію окремих видів суб'єктів господарського права. Так, господарські товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструє Національний банк України в порядку, визначеному Законом «Про банки і банківську діяльність». Фондова біржа підлягає державній реєстрації Кабінетом міністрів України
Для державної реєстрації реєструючому органу необхідно подати документи, перелік яких визначено статтею б Закону «Про підприємства в Україні» та статтею 8 Закону «Про підприємництво».
За наявності всіх документів реєстрація підприємства здійснюється у строкне більше 5 робочих днів. Протягом цього часу реєструючий органзобов'язаний надати заявнику свідоцтво про державну реєстраціюпідприємства. Свідоцтво є юридичною підставою для відкриття підприємствурахунків у банку за місцем його реєстрації або у будь-яких інших банках зазгодою сторін. Банк зобов'язаний відкрити рахунок і в триденний строкповідомити про це податкову інспекцію.
Орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний у 10-денний термін подативідомості до відповідної податкової інспекції та органу державноїстатистики. Ці органи встановлюють коди підприємств відповідно дозагального класифікатора галузей народного господарства Міністерствастатистики України.
У разі зміни форми власності, організаційної форми або назви підприємства,воно підлягає перереєстрації, яка здійснюється у порядку, встановленому дляйого реєстрації.
Відмова у державній реєстрації підприємства вважається законною лише здвох підстав: внаслідок порушення встановленого законом порядку створенняпідприємства; у випадку невідповідності установчих документів вимогамзаконодавства.
Не допускається відмова в державній реєстрації підприємств з мотивів йогонедоцільності.
Скасування державної реєстрації підприємства може бути добровільним (зазаявою підприємства) або примусовим (на підставі рішення суду, арбітражногосуду у випадках: а) визначення недійсними або такими, що суперечать чинномузаконодавству, установчих документів; б) здійснення діяльності, щосуперечить установчим документам та чинному законодавству України; в) уразі несвоєчасного повідомлення підприємством про зміну свогомісцезнаходження.
Скасування державної реєстрації підприємства припиняє підприємницькудіяльність і є юридичною підставою для його ліквідації як господарюючогоправового суб'єкта. Статусу юридичної особи підприємство позбавляєтьсяпісля здійснення всіх заходів щодо ліквідації його як суб'єктапідприємницької діяльності.
Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться увиконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній,районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органидержавної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даногосуб'єкта, якщо інше не передбачено законом.
Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичноїособи подаються такі документи: рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органупро створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщовласників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням єустановчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) увипадках, передбачених законом; статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної формипідприємництва; реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою продержавну реєстрацію; документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутногофонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом; документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.
Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність безстворення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленогозразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки проприсвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків таінших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати задержавну реєстрацію.
Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) надату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживанняодного із засновників) або місцезнаходження за іншою адресою, щопідтверджується договором оренди або іншим відповідним договором.
Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктівпідприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені цим Законом.
Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться занаявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом небільше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягомцього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктівпідприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстраціювстановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичнихосіб), який надається органам державної реєстрації органами державноїстатистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи платника податківта інших обов'язкових платежів.
За порушення термінів реєстрації та вимогу подання для реєстраціїдокументів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративнувідповідальність згідно із законодавством.
У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстраціїнадсилають примірник реєстраційної картки з відміткою про державнуреєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державноїстатистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єктапідприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і
Пенсійного фонду України.
Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності такопію документа, що підтверджує взяття його на облік у державномуподатковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках
України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і зазгодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.
Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб'єктпідприємницької діяльності зобов'язаний надіслати державному податковомуоргану, в якому він обліковується як платник податків і зборів
(обов'язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів здня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття)подається особисто або надсилається на адресу відповідного державногоподаткового органу з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомленняпро відкриття або закриття рахунків у банках встановлюється центральнимподатковим органом України.
У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницькоїдіяльності, а також форми власності суб'єкти підприємницької діяльності умісячний термін з моменту настання зазначених змін зобов'язані податидокументи для перереєстрації.
Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку,встановленому для його реєстрації.
У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що визначаєтьсяправонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновийкомплекс, подається документ, який засвідчує право власності на зазначенийоб'єкт.
Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії
(відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриттявказаних підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб'єктпідприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення),представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додатковоїінформації в свою реєстраційну картку.
Відповідальність за відповідність чинному законодавству установчихдокументів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники)або уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб'єктапідприємництва.
У разі зміни свого місцезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності всемиденний термін повинен повідомити про це орган державної реєстрації.
Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації звернутисядо суду (арбітражного суду) з позовом про скасування державної реєстрації.
Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника
(власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявоюпідприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (арбітражногосуду) в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчихдокументів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам тазаконодавству України; несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про змінуйого назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках,передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податковихдекларацій, документів бухгалтерської звітності згідно з законодавством.
Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльностіздійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційногобалансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та іншихдокументів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб'єктапідприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається
Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб'єктівпідприємницької діяльності.
Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповіднідержавні податкові органи та органи державної статистики про скасуваннядержавної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницькоїдіяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з
Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.
Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку.
За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється
Кабінетом Міністрів України.
Одержані кошти використовуються у порядку, що визначається Кабінетом
Міністрів України.
Законами України можуть бути встановлені спеціальні правила державноїреєстрації певних видів суб'єктів підприємницької діяльності.
Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльностізатверджується Кабінетом Міністрів України.
Державна реєстрація підприємства здійснюється у виконавчому комітетірайонної, міської, районної в місті Ради народних депутатів замісцезнаходженням підприємства.
Дані про державну реєстрацію підприємства в десятиденний строк виконкомомповідомляються Міністерству фінансів України і Держкомстату України.
Підприємство включається до державного реєстру України від дня йогореєстрації.
Для державної реєстрації підприємства виконавчому комітету відповідної
Ради народних депутатів подаються заява, рішення засновника про створення,статут та інші документи за переліком, що визначається Радою міністрів
Української РСР.
У разі відсутності у малого підприємства на момент реєстрації власногоприміщення вона здійснюється за юридичною адресою одного з йогозасновників.
Державна реєстрація підприємств здійснюється не пізніше 30 днів від дняподачі заяви з доданням необхідних документів виконавчому комітетувідповідної Ради народних депутатів.
При зміні основних положень статуту або типу підприємства здійснюєтьсяйого перереєстрація. Перереєстрація підприємства здійснюється в порядку,встановленому для його реєстрації.

Відмова в державній реєстрації підприємства може виникнути черезпорушення встановленого цим Законом порядку створення підприємства, а такожу разі невідповідності установчих актів (документів) вимогам законодавства.
Відмова у державній реєстрації підприємства з мотивів недоцільності йогостворення не допускається.
Якщо державну реєстрацію підприємства у встановлений строк не проведеноабо в ній відмовлено з мотивів, які засновник підприємства вважаєнеобгрунтованими, він може звернутися до суду. Засновник має право стягнутичерез суд збитки, завдані йому внаслідок незаконної відмови у реєстрації.
За державну реєстрацію підприємства з нього справляється плата, розмірякої визначається в порядку, встановленому Законом України "Пропідприємництво ".
Одержані кошти зараховуються на рахунок відповідної Ради народнихдепутатів за місцем реєстрації підприємства.
Вільні грошові кошти підприємств повинні обов'язково зберігатися в банку,причому підприємство самостійно обирає установу банку, в якому зберігаєгроші. Готівку, необхідну для забезпечення господарської діяльності,підприємства зберігають у своїх касах. Частина грошових коштів видаєтьсяпід звіт співробітникам підприємства для витрат, що виникають узв'язку звиконанням доручень адміністрації підприємства. Розрахунки міжпідприємствами і організаціями здійснюються як правило без участі готівки,шляхом перерахування коштів з рахунку в банку свого підприємства навідповідні рахунки інших підприємств. Це виключає використання врозрахунках готівки і пов'язаних з ними витрат на охорону, --транспортування, але не виключає самої готівки з розрахункових операцій.
Розрахунки і платежі здійснюються як правило за допомогою грошових коштів.
По суті розрахунки готівкою нічим не відрізняються від безготівковихперерахувань.
Кошти у валюті іноземних держав облічуються окремо по кожній валюті, але вперерахуванні на національну валюту України. Необхідність такогоперерахування пов'язана з тим, що грошовий вимірювач у бухгалтерськомуобліку виступає як узагальнюючий методичний прийом. Бухгалтерський балансвсіх підприємств України складається тільки в одній валюті, тобто угривнях.
Іноземна валюта перераховується в національну валюту за поточним курсом
Національного банку України. При змінах валютних курсів до гривні виникаєкурсова різниця як результат переоцінки в балансі грошових коштів віноземній валюті. Курсова різниця має бути відображена в обліку відповіднодо існуючого Положення.
Відповідно до Інструкції № 3 "Про відкриття банками рахунків унаціональній та іноземній валюті ", затвердженої постановою правління
Національного банку України № 121 від 27. 05. 96 р. (із змінами ідоповненнями, внесеними постановами правління Національного банку України.
№ 245, від 23. 09. 96 р. і № ЗІ? »Ц 11. 12. 96 р.), Банки відкриваютьсвоїм клієнтам рахунки: розрахункові, поточні позікові, депозитні, бюджетній субрахунки (Баланс № 6 (130), 6. 02. 97 р.). Банки відкріваючі рахункизареєстрованим у визначеному чинним законодавством порядку юридичним особам
- Суб'єктам підприємницької діяльності, іншим організаціям і установамнезалежно гід форм власності, фізичним особам на умовах, викладених увищезазначеній Інструкції, і в договорі на відкриття і обслуговуваннябанківського рахунку.
З розрахункового рахунку здійснюються операції, що забезпечують комерційнуй іншу діяльність підприємства (розрахунки за товарно-матеріальні цінностіз постачальниками і покупцями продукції надані й одержані послуги;одержання заробітної плати і сплата обов'язкових платежів по ній; сплатаплатежів до бюджету і державних фондів;операції, пов'язані з забезпеченням власних соціально-побутових потреб, таінші відповідно до встановленої діяльності підприємства).
Проведення розрахункових операцій і видача коштів готівкою з депозитногорахунку забороняється.
Відкриття рахунку з метою акумуляції коштів для виїзду на лікування закордоя здійснюється згідно з Положенням про порядок направлення громадян налікування за кордон, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №
991 від 8. 12. 95 р.

Для відкриття розрахункових (поточних) рахунків підприємства подаютьустановам банків такі документи:а) заяву про відкриття рахунку встановлен