МГЮА

Міжнародне Публічне Право

Контрольна робота

Тема № 4 Право міжнародних організацій

Москва 2004 < p> 1. Поняття, соціальна природа та історія виникнення міжнародних організацій, їх роль і значення в сучасному світі.

Міжнародні організації - порівняно "молода" суб'єкт міжнароднихвідносин. Лише деякі з них відзначили столітні ювілеї.
Парадоксальність ситуації полягає в тому, що "знання" про міжнародніорганізаціях з'явилося задовго до їх впровадження в міжнародні відносини.
Мрії про таку форму організації людського суспільства можна виявити впрацях багатьох вчених і політиків минулого. За п'ятсот років (1300-1800) булоскладено до 30 проектів міжнародних організацій, спрямованих назабезпечення міжнародної безпеки, а на початку двадцятого століттяз'явилося більше 80 таких проектів.
Міжнародні організації як елітарний ідеал найбільш розумною ісправедливої організації соціального життя розглядалися багатьмавидатними філософами. Анри Сен-Симон мріяв про створення Європейськогопарламенту, здатного запобігти війни на континенті; Іерімея Бентамприпускав, що створення міжнародного суду може стати універсальнимзасобом міждержавних вирішення конфліктних ситуацій; Іммануїл Кантпропонував створити світовий уряд у вигляді "ліги світу для вільнихдержав ".
У середині дев'ятнадцятого сторіччя з'явилися перші міжнародніміжурядові організації. Поява цих організацій було викликанодвома взаємовиключними причинами. По-перше, утворенням у результатібуржуазно-демократичних революцій суверенних держав, які прагнутьнаціональної незалежності, і, по-друге, успіхами науково-технічноїреволюції, що породили тенденцію до взаємозалежності і взаємопов'язаностідержав.
Науково-технічний прогрес призвів до того, що інтеграційні процесипроникли в економіку всіх розвинених країн Європи і викликали всебічнузв'язок і взаємозалежність націй один від одного. Необхідність примиренняцих двох протилежних тенденцій - бажання розвиватися в рамкахсуверенної держави і неможливість робити це без широкогоспівпраці з іншими незалежними державами - і призвела до появитакої форми міждержавних взаємозв'язків, як міжнародніміжурядові організації. Останні, в свою чергу,еволюціонізіровалі до дистанціювання від національних держав, дооформлення статусу самостійних суб'єктів міжнародного права.
Питання про виникнення першої міжнародної організації дотепер залишаєтьсяспірним, частіше за все називають такою Центральну комісію судноплавства по
Рейну, що виникла в 1815 році. Крім європейських і американських комісій зміжнародних ріках, що характеризуються строго спеціальною компетенцією, у
XIX столітті створювалися так звані квазіколоніальние організації
(наприклад, Західний Іріан), проіснувала дуже недовго, іадміністративні спілки.
Саме адміністративні спілки та виявилися найбільш придатною формоюрозвитку міжурядових організацій. Перша світова війна затрималарозвиток міжнародних організацій і призвела до розпуску багатьох із них. У тойже час усвідомлення згубності світових війн для розвитку людськоїцивілізації стимулювало появу проектів створення міжнароднихорганізацій політичної орієнтації з метою запобігання війн.
Один з таких проектів ліг в основу Ліги Націй (1919), так і не сталаефективним інструментом політичногоміжнародного співробітництва в ім'я збереження миру і підтримкибезпеки держав.
З позицій сьогоднішнього дня невдачі Ліги Націй пояснюються причинамиподвійного характеру. По-перше, загальнополітична обстановка 1919-1939років не сприяла позитивним акцій нової міжнародної політичноїструктури: переважаючою у розвитку світового співтовариства була неінтеграційна, а відцентрова тенденція. Відбувалося посиленнянаціоналістичного статусу держав-членів, що прагнуть до ізоляції абодомінуючого положення в світі. Крайніми полюсами цієї тенденції можнаназвати націонал-соціалістичну Німеччину і комуністичний Радянський
Союз. По-друге, організаційно-правовий, юридичний механізм Ліги Наційбув вкрай недосконалий і не дозволяв ефективно вирішувати конфліктніситуації між державами-членами, вести пошук мирних шляхів для розвиткуміждержавних відносин.
У цілому за час від першої до другої світової війни розробка проблеморганізації міжнародного миру і безпеки рухалася вкрай повільнимитемпами.
Друга світова війна в силу її масштабу дала потужний поштовхурядової і громадської ініціативи в багатьох державах зарозробці проблем післявоєнної організації миру і безпеки.
На урядовому рівні питання про створення міжнародної організаціїбезпеки виник, по суті справи, з перших днів війни. Можна навіть сказати,що паралельно з військовими зусиллями, спрямованими на те, щоб вигративійну, три держави - члена антигітлерівської коаліції - приділяли чималуувагу і питання про те, як будувати світ, займалися розробкою принципіві планів майбутньої глобальної міжнародної організації.
У науковій літературі серйозні розбіжності викликає питання про те, хто зсоюзників і в якому документі першим запропонував створення Організації
Об'єднаних Націй. Західні вчені таким документом називали Атлантичнухартію Рузвельта і Черчілля від 14 серпня 1941 року. Радянськідослідники цілком обгрунтовано посилалися на Радянсько-польську деклараціювід 4 грудня 1941 року.
Видається, що зусилля союзників по створенню ООН були обопільний ірівновеликі.
Зазначені біполярність, протистоянням і зростаючим взаємним нерозумінням,роки холодної війни перешкодили виконанню багатьма міжнароднимиорганізаціями надій, які покладалися на них як самими державами,так і громадською думкою. Переломною в цьому сенсі стала епоха 1989-1990років. Круті зміни пов'язані з падінням Берлінської стіни і втратоюполітичними ідеологіями їх колишньої влади, що стало причиною поворотуу двосторонніх та багатосторонніх відносинах різних країн.
Зараз виникла необхідність по-новому організувати спільне життянародів. Питання про її принципи та цілі вже поставлений. На жаль, відповідіна нього часто носять утопічний характер. Почастішали регіональніконфлікти, пов'язані з націоналізмом і прагненням до суверенітету. До нихдодаються релігійні та етнічні пристрасті, соціальні відмінності ікультурні суперечності, територіальні претензії і прагнення дополітичної і економічної влади.
Важливо створити конструктивну багатосторонню базу міжнародногоспівробітництва, встановити глобальні і регіональні зони мирногоспівіснування, стабілізувати їх, зробити контрольованими іжиттєздатними з використанням оновлених або нових механізмів.
Пріоритетними напрямками в цій галузі є:повне використання потенціалу Об'єднаних Націй (превентивнадипломатія, встановлення і забезпечення миру), реформа ООН, підвищеннябезпеки та передбачуваності світових торгових відносин за допомогоюстворення багатосторонньої торговельної організації, а також втілення в життярозроблених міжнародним співтовариством в останні роки концепцій.

2. Принципи діяльності та основні інститути права міжнародних організацій, їх юридична природа, компетенція і функції.

Міжнародна міжурядова організація - це добровільнеоб'єднання суверенних держав або міжнародних організацій, створенена основі міждержавного договору або резолюції міжнародноїорганізації загальної компетенції для координації діяльності держав уконкретній галузі співробітництва, що має відповідну систему головнихі допоміжних органів, що володіє автономною волею, відмінною від воль їїчленів.
Будь-яка міжнародна організація володіє наступними шістьма ознаками.
1. Створення відповідно до міжнародного права.
Якщо міжнародна організація створена неправомірно або її діяльністьсуперечить міжнародному праву, то установчий акт такої організаціїповинен бути визнаний нікчемним і дія його припинена в найкоротший термін.
Міжнародний договір або будь-яке з його постанов недійсні, якщоїх виконання пов'язане з яким-небудь дією, що є згідно зміжнародного права неправомірним.
2. Установа на основі міжнародного договору. Як правило, міжнародніорганізації створюються на основі міжнародного договору (конвенції,угоди, трактату, протоколу і т.д.). Об'єктом такого договору єповедінка суб'єктів (сторін договору) і самої міжнародної організації.
Сторонами установчого акта є суверенні держави. Однак уостанні роки повноправними учасниками міжнародних організацій єтакож міжурядові організації. Наприклад, Європейський Союз єповноправним членом багатьох міжнародних рибальських організацій.
Міжнародні організації можуть бути створені у відповідності з резолюціямиінших організацій, що мають більш загальну компетенцію;
3. Здійснення співробітництва у конкретних сферах діяльності.
Міжнародні організації створюються для координації зусиль держав у тійчи іншій галузі.
Міжнародні організації покликані об'єднувати зусилля держав вполітичній (ОБСЄ), військовій (НАТО), науково-технічній (Європейськаорганізація ядерних досліджень), економічній (ЄС), валютно-фінансової
(МБРР, МВФ), соціальної (МОП) та в багатьох інших областях. Разом з тим рядорганізацій уповноважений координувати діяльність держав практичноу всіх областях (ООН, СНД).
Міжнародні організації стають посередниками між державами -членами.
4. Наявність відповідної організаційної структури. Ця ознака єодним з важливих ознак наявності міжнародної організації. Він як бипідтверджує постійний характер організації і тим самим відрізняє її відчисленних інших форм міжнародного співробітництва,
Міжурядові організації мають штаб-квартири, членів в особісуверенних держав і необхідну систему головних і допоміжнихорганів. Вищим органом є сесія, яка скликається один раз на рік (інодіодин раз на два роки). Виконавчими органами є поради.
Адміністративний апарат очолює виконавчий секретар (Генеральнийдиректор). Всі організації мають постійні або тимчасові виконавчіоргани з різним правовим статусом і компетенцією.
5. Наявність прав і обов'язків організації. Права і обов'язки будь-якоїорганізації в загальній формі закріплені в її установчому акті, резолюціяхвищих і виконавчих органів, в угодах між організаціями. Цідокументи закріплюють наміри держав-членів, які далі повинні бутиімплементовані відповідною міжнародною організацією. Державивправі заборонити організації вжити ті чи інші дії, іорганізація не може перевищити свої повноваження. Наприклад, ст. 3 (5 "С")
Статуту МАГАТЕ забороняє Агентству при виконанні своїх функцій, пов'язаних знаданням допомоги своїм членам, керуватися політичними,економічними, військовими або іншими вимогами, несумісними зположеннями Статуту цієї організації.
+6. Самостійні міжнародні права й обов'язки організації. Самесама організація як суб'єкт міжнародного публічного і приватного правамає право обрати найбільш раціональні засоби і методи діяльності. У цьомувипадку держави-члени здійснюють контроль за тим, чи правомірноорганізація використовує свою автономну волю.
Правосуб'єктність міжнародних організацій.
Правосуб'єктність міжнародної організації включає наступні чотириелементи: а) правоздатність, здатність мати права та обов'язки; б)дієздатність, здатність організації своїми діями здійснюватиправа та обов'язки; в) здатність брати участь у процесі міжнародногоправотворчості; г) здатність нести юридичну відповідальність за своїдії.
Одним з головних атрибутів правосуб'єктності міжнародних організаційє наявність у них власної волі. Джерелом волі міжнародноїорганізації є установчий акт як продукт узгодження вольдержав-засновників.
Найбільш важливими рисами правосуб'єктності міжнародних організаційє наступні якості.
1. Визнання якості міжнародної особистості з боку суб'єктівміжнародного права. Сутність даного критерію полягаєв тому, що держави-члени і відповідні міжнародні організаціївизнають і зобов'язуються поважати права та обов'язки відповідноїміжурядової організації, їх компетенцію, коло повноважень, наділятиорганізацію та її співробітників привілеями та імунітетом установчим актамвсі міжурядові організації є юридичними особами.
Держави-члени наділяють їх правом і дієздатністю в такому обсязі, вякому це необхідно для виконання їхніх функцій.
2. Наявність відокремлених прав та обов'язків. Цей критерійправосуб'єктності міжурядових організацій означає, щоорганізації володіють такими правами та обов'язками що відмінні від праві обов'язків держав і можуть бути здійснені на міжнародномурівні. Наприклад, у Статуті ЮНЕСКО перераховані такі обов'язкиорганізації: а) сприяння зближенню і взаємному розумінню народівшляхом використання всіх наявних засобів інформації; б) заохоченнярозвитку народної освіти і поширення культури; в) допомогу узбереження, збільшення і поширення знань.
3. Право на вільне виконання своїх функцій. Кожна міжурядоваорганізація має свій установчий акт (у формі конвенцій, статутів аборезолюцій організації з більш загальними повноваженнями), правила процедури,фінансові правила та інші документи, що формують внутрішнє правоорганізації. Найчастіше при виконанні своїх функцій міжурядовіорганізації виходять з неявної компетенції. При виконанні своїхфункцій вони вступають у певні правовідносини з державами -нечленами. Наприклад, ООН забезпечує, щоб держави, які неє її членами, діяли відповідно до принципів, викладених уст. 2 Статуту, оскільки це може виявитися необхідним для підтриманняміжнародного миру та безпеки.
4. Право на укладення договорів. Договірну правоздатність міжнароднихорганізацій можна віднести до числа головних критеріїв міжнародноїправосуб'єктності, так як одну з характерних рис суб'єкта міжнародногоправа становить його здатність до вироблення норм міжнародного права.
У порядку реалізації своїх повноважень міжурядові організаціїмають публічно-правовий, приватно-правової або змішаний характер. Упринципі, кожна організація може укладати міжнародні договори, щовипливає зі змісту Віденської конвенції про право договорів міждержавами та міжнародними організаціями або між міжнароднимиорганізаціями 1986 р. Зокрема, у преамбулі цієї Конвенції сказано, щоміжнародна організація володіє такою правоздатністю укладатидоговори, що необхідна для виконання її функцій та досягнення їїцілей. Відповідно до ст. 6 даної Конвенції правоздатність міжнародноїорганізації укладати договори регулюється правилами цієї організації.
5. Участь у створенні норм міжнародного права. Правотворчого процесуміжнародної організації включає діяльність, спрямовану на створенняправових норм, а також їх подальше вдосконалення, зміну абоскасування. Слід особливо підкреслити, що жодна міжнародна організація, дотому числі й універсальна (наприклад, ООН, її сцеціалізірованниеустанови), не володіє "законодавчими" повноваженнями. Це, зокрема,означає, що будь-яка норма, що міститься в прийнятих міжнародноюорганізацією рекомендаціях, правилах і проектах договорів, повинна бутивизнана державою, по-перше, як міжнародно-правова норма, по -друге, як норма, обов'язкова для даної держави.
Правотворчість міжнародної організації не є безмежним. Oб'eмі вид правотворчості організації визначений в установчому договорі.
Поскльку статут кожної організацій індивідуальний, то обсяг, види інапрями правотворчої діяльності міжнародних організаційвідрізняються один від одного. Конкретний обсяг повноважень, представленихміжнародної організації в сфері правотворчості, можна з'ясувати тількина основі аналізу її установчого акта.
У процесі створення норм, що регулюють відносини між державами,міжнародна організація може виступати в різних ролях. Зокрема,на початкових фазах правотворчого процесу міжнародна організаціяможе: а) бути ініціатором, що виступають з пропозицією про укладенняпевного міждержавного договору; б) виступати як автор проектутексту такого договору;в) скликати в подальшому дипломатичну конференцію держав з метоюузгодження тексту договору; г) сама зіграти роль такої конференції,здійснюючи узгодження тексту договору і його затвердження у своємуміжурядовому органі; д) після укладення договору виконувати функціїдепозитарію; е) користуватися певними повноваженнями в областіінтерпретації або перегляду договору, укладеного за її участю.
+6. Право володіти привілеями та імунітетами. Без привілеїв та імунітетівнеможлива нормальна практична діяльність будь-якої міжнародноїорганізації. В одних випадках обсяг привілеїв та імунітетів визначаєтьсяспеціальною угодою, а в інших - національним законодавством.
Однак у загальній формі право на привілеї та імунітету закріплюється вустановчому акті кожної організації. Так, ООН користується на територіїкожного зі своїх членів такими привілеями та імунітетами, якінеобхідні для досягнення її цілей (ст. 105 Статуту). Майно та активи
Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), де б вони незнаходилися і хто б не був їх власниками, мають імунітет відобшуку, конфіскації, експропріації або будь-якої іншої форми вилучення абовідчуження шляхом виконавчих чи законодавчих дій (ст. 47
Угоди про заснування ЄБРР).
7. Право на забезпечення виконання норм міжнародного права. Наділенняміжнародних організацій повноважень щодо забезпечення виконання нормміжнародного права свідчить про незалежне;характері організацій по відношенню до держав-членів і є однимз важливих ознак правосуб'єктності.
При цьому основними засобами є інститути міжнародного контролю івідповідальності, включаючи застосування санкцій. Контрольні функціїздійснюються двома способами: шляхом подання доповідей державами -членами і спостереженням і обстеженням: контрольованого об'єкту або ситуаціїна місці.
Найбільш поширеною формою контролю є надання доповідейдержавами-членами. Наприклад, Статут ЮНЕСКО зобов'язує кожну державу -член представляти Організації в ті терміни і в тій формі, які визначає
Генеральна конференція, доповіді, що містять відомості про закони, положенняхі статистичних даних, що стосуються його установ та діяльності в областіосвіти, науки і культури, а також про виконання рекомендацій таконвенцій Генеральної конференції (ст. VIII).
8. Міжнародно-правова відповідальність. Виступаючи як самостійніосвіти, міжнародні організації є суб'єктами міжнародно -правової відповідальності.
Міжнародні організації, наприклад, повинні нести відповідальність запротиправні дії своїх посадових осіб. Відповідальність організаційможе настати у разі зловживання ними привілеями та імунітетами.
Слід припустити, що політична відповідальність може наступити вразі порушення організацією своїх функцій, невиконання угод,укладених з іншими організаціями та державами, за втручання увнутрішні справи суб'єктів міжнародного права.
Матеріальна відповідальність організацій може виникнути у випадкупорушення законних прав своїх співробітників, експертів, перебору грошовихсум і т.д. Вони також мають нести відповідальність перед урядами,де знаходяться їх штаб-квартири, за протиправні дії, наприклад, занеобгрунтоване відчуження землі, несплату комунальних послуг, порушеннясанітарних норм.
Членство в міжнародних організаціях.
Як правило, в установчих актах організацій містяться такіположення про категорії членів і критерії вступу і виходу з цихорганізацій.
1. Категорії членів у міжнародних організаціях. Для західної доктринихарактерний поділ членів міжнародних організацій на дві категорії:повноправні і неповноправні члени. До повноправним, на їхню думку,відносяться держави, а до неповноправним - несамоврядованою території інавіть деякі суверенні держави. Російські юристи виступають заліквідацію інституту асоційованих членів як несумісного Декларацією
ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам від 14грудень 1960р.
2. Умова вступу до організації. Установчі акти практично всіхорганізацій встановлюють, що прийом у члени організації відкритий для всіхдержав, які поділяють принципи цієї організації. Як правило, члениорганізації поділяються на дві категорії: первинні члени та іншічлени.
Первісні члени - це держави, що брали участь у розробці таприйняття установчого акта організації. Для них встановлюються кількабільш пільгові умови вступу. Зокрема будь-який початковий членможе стати членом організації, повідомивши про це вищій посадовій особі просвоєму формальному прийнятті зобов'язань що випливають з установчого актатакої організації. Інші держави можуть бути прийняті більшістю у двітретини голосів.
Членами організації можуть бути держави, інші міжнародніорганізації, автономні території, залежні території.
Відповідно до загальновизнаним принципом міжнародного права --суверенної рівності - будь-яка держава має право належати або неналежати до міжнародних організацій. У зв'язку з цим обмеження вприйомі держав на будь-яку організацію є порушенням міжнародноговдачі.
Членами організації можуть бути інші міжнародні організації. Наприклад,
ЄС є членом Організації економічного співробітництва та розвитку
(ОЕСР), Продовольчої і сільськогосподарської організації (ФАО).
3. Права та обов'язки членів організації. Аналіз установчих актів ідіяльності міжнародних організацій показує, що права і обов'язкидержав-членів можна об'єднати в дві категорії: індивідуальні таколективні.
Будь-який член організації може володіти індивідуальними правами таобов'язками як партнер такої організації (наприклад, в якості сторониугоди про штаб-квартирі, угоди про співпрацю) або членорганізації. На думку Г. Шермерса і Блоккера, членство в міжнароднійорганізації носить двоякий характер: з одного боку, державифункціонують як окремі частини механізму організації, з іншого, єїї важливими партнерами. Таким чином, організація працює на своїх членіві зі своїми членами.
Як правило, індивідуальні права і обов'язки закріплюються вустановчих актах або рішення міжнародної організації. Наприклад, частоорганізація є депозитарієм угоди. До таких обов'язківвідноситься обов'язок кожного члена регулярно платити членські внески, впевний термін надавати звіти про виконання конвенцій абоустановчого акта.
Колективні права і обов'язки держав-членів закріплені вустановчому акті або резолюціях міжнародних організацій. Такого родуправа та обов'язки мають спільних адресатів, тобто звернені всім членам абодвох і більше членів організації, наказують почати спільнідії, що зачіпають інтереси всіх учасників організації.
Права та обов'язки держав-членів можна об'єднати в тригрупи: а) права та обов'язки, що випливають із загальновизнаних принципів інорм міжнародного права; б) права та обов'язки, безпосередньощо стосуються участі держав у внутрішній поточної діяльностіорганізації; в) права та обов'язки, пов'язані з дотриманням основнихположень установчого акта організації.

3. Спеціалізовані установи ООН: зв'язок і співвідношення з правосуб'єктність ООН.

Відповідно до ст. 22 Статуту ООН Генеральна Асамблея уповноважуєтьсязасновувати такі допоміжні органи, які вона вважає необхідними дляздійснення своїх функцій. В даний час функціонують близько 100таких органів. За правовим статусом їх можна об'єднати в три групи: а)органи, які є за своїм статусом міжнародними організаціями;б) постійні органи; в) тимчасові органи.
До першої групи входять Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП),
Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Програма розвитку ООН
(ПРООН). Вони повною мірою відповідають ознакам міжурядовихорганізацій, хоч і є автономними органами Генеральної Асамблеї.
Другу групу складають, зокрема. Конференція з роззброєння (створенав 1961 г, входять більше 40 держав). Комітет по використаннюкосмічного простору в мирних цілях (створений в 1959 р., входять близько 60держав), Міжурядовий комітет з науки і техніки з метоюрозвитку (створений в 1979 р., є комітетом повного складу), Світовийпродовольчий рада (створений в 1974 р., входять близько 40 держав),
Комісія міжнародного права (заснована в 1947 р., входять представникибільше 30 держав), Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (створенав 1966 р., входять 36 держав).
До третьої групи можна віднести допоміжні органи ad hoc, наприклад
Спеціальний комітет за Статутом ООН та посилення ролі Організації (створений в
1974 р.), Спеціальний комітет проти апартеїду (створений в 1962 р.).
Спеціальний комітет з Індійського океану (створений в 1972 р.). Вони займаютьсяя Німеччині була розділена на зони,керовані від імені чотирьох держав - учасниць антигітлерівської коаліції.
Принцип непорушності державних кордонів визначає співробітництводержав щодо встановлення кордонів, їх охорону, вирішенню спірних питань узв'язку з кордонами.
Держави зобов'язані не порушувати встановлені внутрішніми і міжнародниминормами правила про режим кордонів. Так, режим охорони кордону Російської
Федерації, встановлений Законом "Про державний кордон Російської
Федерації "1993 р., передбачає суворо візовий в'їзд на територію
Росії, Шенгенська угода 1990 р., укладену 9 державами Європи,навпаки, встановило принцип безвізового перетину кордону громадянамидержав - учасниць Угоди. Правом держави євстановлення або зняття митних та інших обмежень, пов'язаних зпроходженням кордону фізичними особами, транспортними засобами,товарами.
Щодо кордонів також діє інститут заходів довіри, що виражається взаборону пересування військ або проведення навчань поблизу кордонів, створеннязон безпеки та ін, у встановленні транспарентності (прозорості)кордонів для окремих видів товарів, послуг. Такий режим встановлений міждеякими країнами СНД.
Порушення меж вважається міжнародним злочином, у зв'язку з чимможливе застосування самих жорстоких заходів, передбачених, уЗокрема, у ст. 39-47 Статуту ООН: застосування збройних сил, іншихсанкцій надзвичайного характеру, аж до обмеження суверенітетувинного держави.
Принцип загального і повного роззброєння під ефективним міжнароднимконтролем.
Формування принципу загального і повного роззброєння як правової нормипочалося з включення до Статуту ООН права Генеральної Асамблеї звертатися додержавам-членам з рекомендаціями з приводу роззброєння і регулюванняозброєнь. Повна ж формулювання принципу в тому вигляді, в якому вініснує в даний час, склалася зі змісту преамбул практичновсіх відомих договорів, конвенцій, угод про конкретне роззброєння.
Особливе значення серед них мають універсальні - відкриті для всіхдержав-договори. Першим серед них є Московський договір прозаборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторіі під водою 1963 р., що підтвердив, що "головною метою є-якнайшвидше досягнення угоди про загальну і строгому роззброєння підсуворим міжнародним контролем відповідно до цілей ООН.
Механізм дотримання договорів з роззброєння складається з трьох основнихкомпонентів: 1) національних засобів і методів роззброєння і контролю зароззброєнням з боку інших учасників, 2) засобів і методів,передбачених самим договором для даного виду озброєнь, 3)універсальних інститутів, наприклад. Ради
Безпеки ООН, до якого апелює більшість договорів, конвенцій зроззброєння.
Принцип мирного вирішення міжнародних спорів є функціональнимпринципом міжнародного права. Конкретизація