ДОДАТОК 3

(на 5 аркушах)

Інформаційний лист Президії Вищого Арбітражного Суду РФ від 18 січня 2001 року N 58

"Огляд практики дозволу арбітражними судами спорів, пов'язаних із захистом іноземних інвесторів "

Президія Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації обговорив Оглядпрактики вирішення арбітражними судами спорів, пов'язаних із захистоміноземних інвесторів, і відповідно до статті 16 Федеральногоконституційного закону "Про арбітражних судах в Російській Федерації"інформує арбітражні суди про вироблених рекомендаціях.

Голова
Вищого Арбітражного Суду
Російської Федерації В. Ф. Яковлєв

Огляд практики вирішення арбітражними судами спорів, пов'язаних із захистом іноземних інвесторів

(щодо вільних економічних зон)

Розділ 2. Діяльність іноземних інвесторів: гарантії, преференції, обмеження в галузі цивільного, податкового, митного та іншого законодавства Російської Федерації

1. Іноземним підприємцям надаються податкові пільгивідповідно до нормативних актів про створення вільних економічних зон

У арбітражний суд звернувся митний орган Російської Федерації зпозовом до іноземному підприємцю про стягнення митних платежів.

Іноземний підприємець ввіз на територію Калінінградської областіавтомобілі "Ауді-100", "Фольксваген-Гольф" і "БМВ-316", задекларовані івипущені в митному режимі вільної митної зони без сплатимитних платежів. Автомобілі пройшли митне оформлення відповіднодо постанови Уряду Російської Федерації від 05.03.98 N 281 "Провстановлення на 1998 рік кількісних обмежень на окремі видитоварів, що ввозяться з інших країн на територію Особливої економічної зони в
Калінінградської області ".

Даною постановою обмежений ввіз легкових автомобілів старше п'ятироків - до 10 тисяч штук.

Відповідно до підпункту "ж" пункту 1 статті 19 Закону Російської
Федерації "Про основи податкової системи в Російській Федерації" митнемито ставиться до федеральних податків.

Митний орган вважає, що автомобілі ввезені індивідуальнимпідприємцем понад встановлених кількісних обмежень і відповідачнеправомірно скористався встановленою пільгою з податку (пільгою зсплату мита).

Однак, навіть якщо погодитися з доводами позивача, підстав для стягненнямита та супутніх митних платежів не є.

Пунктом 2 статті 7 Федерального закону від 22.01.96 N 13-ФЗ "Про Особливоюекономічній зоні в Калінінградській області "встановлено, що товари,ввозяться з інших країн в Особливу економічну зону, звільняються відввізних митних зборів та інших платежів, що стягуються при митномуоформленні товарів. Другий абзац пункту 1 названої постанови свідчить,що застосування кількісних обмежень здійснюється в порядкуфактичного проведення операцій із ввезення товарів у вказаному митномурежимі до повного їх використання. Тобто Законом та постановоювстановлений особливий порядок надання даної податкової пільги: у моментперетину товаром кордону та митного оформлення товару.

Обов'язок із застосування кількісних обмежень і контролю приперетині кордону квотіруемимі товарами покладено на митні органи вВідповідно до наказу Державного митного комітету Російської
Федерації від 28.08.96 N 521 "Про квоти на ввезені товари в Особливуекономічну зону в Калінінградській області ", який діяв на моментввезення відповідачем на територію Російської Федерації автомобілів, іпідтверджена згодом розпорядженням Державного митногокомітету Російської Федерації від 17.08.98 N 01-1493 "Про застосуваннямитних режимів в Калінінградській області ".

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу Російської Федераціїпереміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон
Російської Федерації здійснюється відповідно до їх митного режиму.
Стаття 25 Митного кодексу Російської Федерації надає правовибору митного режиму особі, які переміщують товари та транспортнікошти через митний кордон.

Як було зазначено вище, автомобілі ввезені відповідачем з вантажнихмитних декларацій у митному режимі вільної митної зони (пункт
9 статті 23 Митного кодексу Російської Федерації). Заявляючи позов простягнення мита та інших митних платежів, митниця невказала, під який митний режим повинні бути поміщені ввезенівідповідачем автомобілі. Крім того, у митного органу немає правасамостійно змінювати митний режим вже ввезених товарів. Питання провизначенні митного режиму ввезених автомобілів відповідачем єпринциповим по даній справі, оскільки ряд встановленихстаттею 23 Митного кодексу Російської Федерації митних режимівпередбачає пільги зі сплати мита.

Митний збір також не може бути стягнута і за наступнимипідставах.

Критерій визначеності правової норми як конституційна вимога дозаконодавцю був неодноразово сформульовано в постановах
Конституційного Суду Російської Федерації і знайшов відображення в Податковомукодексі Російської Федерації. Пункт 6 статті 3 Податкового кодексу
Російської Федерації встановлює, що акти законодавства про податки ізбори повинні бути сформульовані таким чином, щоб кожен точно знав,які податки (збори), коли і в якому порядку він повинен платити. Пунктом 7тієї ж статті визначено, що протиріччя і неясності актівзаконодавства про податки й збори тлумачаться на користь платника податків.

Суд першої інстанції, оцінивши представлені у цій справі документивідповідно до статті 59 Арбітражного процесуального кодексу
Російської Федерації, визнав, що митниця не довела факт ввезення понадліміту саме спірних автомобілів, і відмовив митному органу взадоволенні позову.

Суд касаційної інстанції вважає, що зазначені норми Податковогокодексу Російської Федерації встановлюють додаткові гарантії правплатника податків, мають зворотну силу на підставі пункту 3 статті 5 цього
Кодексу та підлягають застосуванню при розгляді цієї справи.

Враховуючи викладені обставини, суд касаційної інстанції не знайшовпідстав для скасування рішення суду першої інстанції і залишив рішення беззміни.

2. Міжнародні регіональні тарифні преференції до іноземнихінвесторам застосовуються лише за умови походження інвестора здержави - учасниці Угоди про такі преференції

Митний орган Російської Федерації звернувся до арбітражного суду зпозовом до іноземній фірмі, що має філію в Російській Федерації, простягнення донарахованих митних платежів (ввізне мито і податок надодану вартість) після випуску товару у вільний обіг.

Іноземна фірма заперечувала проти рішень митниці, посилаючись на рішення
Ради глав урядів держав - учасників Співдружності Незалежних
Держав від 18.10.96.

Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог буловідмовлено.

Відмовляючи митниці в задоволенні позову, арбітражний суд виходив зтого, що ввозиться іноземним підприємцем товар зроблений натериторії України, а оскільки вона є державою - учасником СНД,то на цей товар відповідно до пункту 9 Правил визначення країни походженнятоварів від 24.09.93 надаються пільги з митних платежів.

Крім того, суд зробив висновок про те, що порушено порядок опублікуваннярішення Ради глав урядів держав - учасників СНД від 18.10.96 пронової редакції пункту 9 Правил визначення країни походження товарів.

Як видно з матеріалів справи, судом не було враховано, що головамиурядів держав - учасників СНД 15.04.94 укладено Угоду простворення зони вільної торгівлі, у пункті 1 статті 3 якого встановленітарифні преференції відносно товарів, що походять з держав,що утворюють разом з Російської Федерації зону вільної торгівлі, а впункті 4 цієї статті передбачено, що країна походження товарувизначається відповідно до Правил визначення країни походженнятоварів.

У зв'язку з укладенням Угоди про створення зони вільної торгівліглави урядів держав - учасників СНД ухвалили рішення від 15.04.94,у пункті 1 якого викладена нова редакція пунктів 9 і 10 Правилвизначення країни походження товарів, а в пункті 2 встановлено, що ці
Правила з урахуванням внесених змін застосовуються тільки для учасників
Угоди про створення зони вільної торгівлі.

У подальшому рішенням Ради глав урядів держав - учасників
СНД від 18.10.96 прийнята нова редакція пункту 9 Правил визначення країнипоходження товарів. Однак пункт 2 згаданого рішення від 15.04.94,згідно з яким Правила застосовуються тільки для учасників Угоди простворення зони вільної торгівлі, залишився без змін, тобто цей пунктдіяв з 15.04.94.

У даному випадку товар ввозився за укладеним договором іноземнійфірмою, яка зареєстрована в державі, не входить в зону вільноїторгівлі. Проте частина вартості товару, як це випливає з платіжногодоручення, перерахована третій фірмі. Відомостей про те, що ця фірмазареєстрована на Україні і грошові кошти надійшли резиденту
України, у справі немає. Ніяких інших відомостей про те, що товарукраїнського походження, у справі також немає, але є матеріали пропоходження товару з країн Балтії, які не входять до зони вільноїторгівлі.

Суд першої інстанції ці обставини не досліджував. Їх з'ясуваннямає істотне значення для правильного вирішення спору, оскількипільги з митних платежів надаються тільки учасникам Угодипро створення зони вільної торгівлі.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції рішення суду першоїінстанції скасував і направив справу на новий розгляд.

3. Підприємство з іноземними інвестиціями не може бути позбавленамитних преференцій за відсутності доказів його протиправногоповедінки

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями пред'явило до митниціпозов про визнання недійсним постанови у справі про порушеннямитних правил.

Іноземна компанія ввозила для спільного підприємства (кондитерськоїфабрики) цукор-пісок з України. Декларувати товари спільнимпідприємством. При цьому декларантом до митного оформлення булипредставлені сертифікати про походження товару форми СТ-1, видані
Торгово-промисловою палатою України, на підставі чого в графі 16 вантажнихмитних декларацій товар був заявлений як відбувається з держави
Україна. Оскільки Україна є учасницею Угоди про створення зонивільної торгівлі, це служило підставою для звільнення товару відсплати ввізного мита та податку на додану вартість.

При проведенні митницею у 1998 році перевірки з питань, пов'язаних зздійсненням імпортних операцій та виконанням митногозаконодавства у 1996 році, було встановлено, що згадані сертифікатипро походження товару не відповідають дійсності. Ці документибули видані на цукор, отриманий з цукру-сирцю, країнами походженняякого були Бразилія, Куба, Домініканська Республіка, Таїланд.

У зв'язку з цією обставиною митницею прийнято постанову у справі пропорушення митних правил і спільне підприємство залучено довідповідальності за статтею 282 Митного кодексу Російської Федерації ввигляді стягнення штрафу в розмірі 5 відсотків суми несплачених митнихплатежів.

При прийнятті постанови митний орган виходив з того, що вВідповідно до пункту 1 Правил визначення країни походження товарів,затверджених рішенням Ради глав урядів держав - учасників СНДвід 24.09.93 (з наступними змінами), країною походження товарувважається держава, де цей товар був повністю вироблений абопідданий достатній переробці.

Згідно з пунктом 5 названих правил під достатньою розуміється такапереробка, коли зміна товарної позиції на рівні будь-якого з першихчотирьох знаків призводить до зміни класифікаційного коду товару.

З Товарної номенклатури зовнішньої економічної діяльності СНД (групи
17 "Цукор і кондитерські вироби з цукру") випливає, що цукор-сирець тацукор білий мають класифікаційні коди, що збігаються на рівні першихчотирьох знаків, а тому спірний товар не можна вважати підданимдостатній переробці і тим, що відбувається з території України, у зв'язку з чимпреференційний режим до нього не застосуємо.

Тим часом про недостовірність сертифікатів спільному підприємству не буловідомо, і його дії за заявою в митних деклараціях відомостей проукраїнське походження цукру були засновані на справжніх документах,виданих уповноваженим органом України і заводом-виробником.

Згідно зі статтею 31 Закону Російської Федерації "Про митний тариф", атакож пунктам 18 і 19 Правил визначення країни походження товарів уразі виникнення сумнівів щодо бездоганності сертифіката абощо містяться в ньому відомостей, включаючи відомості про країну походженнятовару, митні органи мають право звернутися до уповноважених організацій,що видав сертифікат, або до інших компетентних організацій країни,зазначеної як країна походження товару, з проханням повідомитидодаткові або уточнюючі відомості.

Як видно з матеріалів справи, при митному оформленні цукру на деньйого ввезення на територію Російської Федерації у митниці не було сумнівів удостовірності сертифікатів, не було відомостей про країну походженнятовару і ніяких додаткових дій щодо перевірки цих відомостей нею неробилося.

Про недійсність сертифікатів митниці стало відомо з листа
Торгово-промислової палати України, отриманого за її запитом, зазакінчення більш ніж року після митного оформлення товару.

За таких обставин слід визнати, що спільне підприємствоне здійснювало протиправних дій, які зазіхають на встановлений порядокмитного оформлення та обчислення митних платежів, за які вономогло бути притягнуто до адміністративної відповідальності.
Арбітражний суд позовну вимогу спільного підприємства задовольнив.