1.Внешнеекономіческая діяльність - етап у розвитку України.

1.1. Поняття і суть зовнішньоекономічної діяльності

Поняття зовнішньоекономічної діяльності з'явилося в 1987 р. з переходом на нову систему управління та початком здійснення зовнішньоекономічних реформ. Суть їх зводилася до децентралізації зовнішньої торгівлі та переходу від міжурядових зовнішньоекономічних зв'язків до зовнішньоекономічної діяльності на рівні підприємств. В результаті в процесі зовнішньоекономічних реформ склалися два поняття: зовнішньоекономічні зв'язки і зовнішньоекономічна діяльність, останнє з яких змінило існуюче раніше значення і характер зовнішньоекономічних зв'язків.

Зовнішньоекономічна діяльність на відміну від зовнішньоекономічних зв'язків здійснюється на рівні виробничих структур (фірм, організацій, підприємств і т.д.) з повною самостійністю у виборі іноземного партнера, номенклатури товару для експортно-імпортної операції, у визначенні ціни і вартості контракту, обсягу і термінів поставки і є частиною їх виробничо-комерційної діяльності як з внутрішніми, так і із зарубіжними партнерами. Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність являє собою сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних і комерційних функцій. Обов'язковими супутніми умовами зовнішньоекономічної діяльності є виконання певних операцій із забезпечення просування товару від продавця до покупця; по своєчасному наданню різного роду зовнішньоторговельних послуг - транспортних, страхових, експедиторських, банківських; щодо здійснення платіжно-розрахункових операцій, а також наявність комерційної та валютно-фінансової інформації про кон'юнктуру зовнішніх товарних і грошових ринків.

Відповідно до Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу, міжнародної (або зовнішньоторговельної) вважається угода, що укладаються між контрагентами, то є торговими партнерами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних країнах, або, іншими словами, у юридичному адреси яких вказані різні держави.

Вихідним принципом зовнішньоекономічної діяльності підприємств є комерційний розрахунок на основі принципів господарської та фінансової самостійності та самоокупності з урахуванням власних валютно-фінансових і матеріально-технічних можливостей .

Відповідальність за результати зовнішньоекономічної діяльності лежить на самому підприємстві не тільки в частині експортних поставок, але і імпортних закупівель для розвитку експортного та імпортозаміщуючих виробництва, технічної реконструкції.

Зовнішньоекономічну діяльність і зовнішньоекономічні зв'язки не слід розглядати як два роздільних сфери функціонування та державного регулювання. Основні завдання зовнішньоекономічної діяльності держави, такі як: митний контроль товарів, що переміщуються через державний кордон; нетарифне регулювання експорту та імпорту окремих товарівзагальнодержавного значення (ліцензування і квотування); заходи оперативного регулювання зовнішніх економічних зв'язків, включаючитарифне регулювання (податки, мита і збори). істотно впливають на визначення стратегії зовнішньоекономічної діяльності галузевих міністерств, відомств, окремих підприємств і об'єднань.

1.2.Віди зовнішньоекономічної діяльності.

Види зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюються на

Україні, визначені Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність». До них належать: експорт та імпорт товарів (продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальноївласності, капіталів, робочої сили); надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послугіноземних суб'єктів господарської діяльності, у тому числівиробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних,маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, аудиторських,юридичних та інших не заборонених законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарськоїдіяльності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України; наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича,навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарськоїдіяльності, навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі; міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках,передбачених законами України; кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічноїдіяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, створеннясуб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних істрахових установ за межами України; спільна підприємницька діяльність між суб'єктами господарськоїдіяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів іформ, проведення спільних господарських операцій та спільне володіннямайном на території України та за її межами; підприємницька діяльність на території України, пов'язана знаданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок та іншихнематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктівгосподарської діяльності, аналогічна діяльність суб'єктівзовнішньоекономічної діяльності за межами України, організація і здійснення діяльності в галузі проведення виставок,симпозіумів, аукціонів, торгів, конференцій, семінарів та інших подібнихзаходів за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, організація і здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівліна території України за іноземну валюту; товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована наформах зустрічної торгівлі; орендні, в тому числі лізингові операції, операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах,біржах і на міжбанківському валютному ринку; роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземнимисуб'єктами господарської діяльності; інші види зовнішньоекономічної діяльності не заборонені законами
України.

Наведений в Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність» перелік видів і форм зовнішньоекономічної діяльності є досить повним і охоплює практично всі відомі у світовій практиці види.

Однак слід зазначити, що провідну роль серед них відіграє така форма зовнішньоекономічних зв'язків як міжнародна торгівля, за допомогою якої країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів, збільшувати загальний обсяг виробництва, а також забезпечувати задоволення потреби в тих продуктах, виробництво яких усередині країни вкрай не ефективно або неможливо взагалі.

2.Україна і СНД - «навiкі разом».

2.1. Український імпорт.

У перспективі на найближчі 10-15 років ключове значення для

України матимуть економічні відносини з країнами СНД, які в

1993 підписали угоду про створення Економічного союзу (Україна є його асоційованим членом). Головними цілями Економічного союзу є: формування умов стабільного розвитку економік країн-учасниць; поетапне створення загального (спільного) економічного простору на основі ринкових відносин, забезпечення рівних можливостей для всіх господарських суб'єктів; реалізація спільних економічних проектів. Домовленості країн у рамках Економічного союзу СНД орієнтовані на поетапне забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили. Однак слід зазначити, що особливе місце у зовнішньоекономічній політиці України щодо країн

СНД займає Росія.

Митна статистика фіксує пре неприємну тенденцію - у перші шість місяців 1997 імпорт українських товарів до Росії склав $ 1,761 млрд., що на 40,3% менше, ніж в аналогічний період

1996 року.

Експорт російських товарів в Україну протягом перших шести місяців 1997 склав $ 4,251 млрд. , що на 8,5% нижче ніж у 1996 році. Негативне сальдо балансу торгівлі товарами протягом цього періоду зросла на $ 795 млн. І становило $ 2,489 млрд. Завдяки високій частці послуг у сумарному експорті загальне сальдо зовнішньоторговельного обороту виявилося менше - $ 1,037 млрд. Тим не менше в порівнянні з першими шістьма місяцями 1996 зростання негативного сальдо виявився майже шість разів - тоді ця величина становила $ 176,6 млн.

Різке падіння імпорту українських товарів у Росію почалося з серпня 1996 року, коли вийшов сумнозвісний Указ президента

Російської Федерації № 1216 «Про оподаткування податком на додану вартість товарів, що походять з території України і ввозяться на митну територію Російської Федерації». Цим документом було введено з 1 вересня 1996 стягування ПДВ з імпортованих до Росії українських товарів. Надалі термін був перенесений на 1 жовтня. З цього дня український товарний експорт до Росії впав майже в півтора рази.

Якщо з січня по вересень 1996 року середньомісячний обсяг експорту товарів з України в Росію становив $ 495,9 млн., то з жовтня по грудень ця величина впала до $ 306,5 млн. У першому півріччі 1997 року середньомісячний обсяг експорту українських товарів знизився до $ 271,5 млн. І навряд чи цю цифру можна вважати нової майданчиком стабілізації - на українсько-російському торговому фронті назрівають нові зіткнення інтересів.

Середньомісячні обсяги експорту з України до Росії, млн. USD.
| місяць | 1995р. | 1996р. | 1997р. | Падіння в 1997 в порівнянні |
| | | | | З 1996,% |
| Січень | 215,5 | 398,9 | 299,5 | 24,9 |
| Лютий | 336,1 | 447,8 | 248,4 | 44,5 |
| Березень | 390 | 489,4 | 301,1 | 38,5 |
| Квітень | 379,5 | 561,5 | 266,1 | 52,6 |
| Травень | 356,7 | 517,5 | 227,7 | 56 |
| Червень | 471,2 | 536,9 | 286,2 | 46,7 |
| Липень | 580,4 | 530,1 | | |
| Серпень | 551,9 | 505,3 | | |
| Вересень | 552,8 | 475,5 | | |
| Жовтень | 619,7 | 295,6 | | |
| Листопад | 574 | 331,1 | | |
| Грудень | 441,5 | 358,5 | | |

Слід зауважити, що російський імпорт в Україну знизився в набагато меншій мірі, що можна пояснити відмінностями в структурі товарних потоків. Як відомо, близько 90% товарів, що ввозяться з Росії в Україну припадає на енергоносії, сировину та напівфабрикати. А от у структурі експорту товарів і послуг з України до Росії власне послуги та роботи складають близько 47%, причому основна їх частка припадає на транзит нафти і газу. Правда, за це треба сказати «дякую» географії і «особисто

Леоніду Іллічу», що колись який дав добро на будівництво цілого пучка експортних газопроводів.

Структура експорту українських товарів до Росії виглядає так: 15%

- металургійна продукція; 14,3% - машинобудівна; 13% - продовольство; 5,5% - хімічні товари, що досить таки не погано.

Питома вага цих товарів в російському імпорті в Україну становить відповідно 4,2%; 9%; 0,3% і 4,5%. На частку російських енергоносіїв доводиться 73,8% імпорту.

Ввівши ПДВ на імпортовані з України товари (як прийнято в торгівлі з країнами «далекого зарубіжжя»), Росія не почала повернення

ПДВ при експорті товарів в Україну. Таким чином Україна зазнає жорстокої і безпрецедентною дискримінації.

Описані диспропорції в структурі експорту та імпорту призвели до того, що сформована в Україні система стягнення ПДВ при товарооборот с

Україною найбільшої шкоди завдала останньої. Як відомо, практика стягування ПДВ з імпортованих товарів є загальноприйнятою, тоді як не повернення ПДВ при експорті є суто СНГешним винаходом, від якого Київ уже давно відмовився. Тому, не наполягаючи на скасуванні

«імпортного» ПДВ, Україна вже рік бореться за скасування Росією ПДВ

«експортного». Правда не слід думати, що скасування справляння ПДВ з російських енергоносіїв викличе здешевлення останніх. Скоріше, справа закінчиться підвищенням прибутків газо-і нафтоекспортерів, оскільки ціна продажу в обох випадках орієнтується на відповідні світові ціни.

Під час візиту в Україну в травні 1997 року президент Російської

Федерації Борис Єльцин був «здивований» дискримінацією українських братів і пообіцяв розібратися в тому, що відбувається. Все до того і йшло: практично одночасно з візитом Бориса Єльцина під час другого засідання змішаної українсько-російської комісії зі співробітництва було підписано протокол, в якому відповідним відомствам обох сторін було доручено до 1 вересня 1997 завершити розгляд проблем уніфікації оподаткування товарів, що поставляються з України до Росії, а також у зворотному напрямку.

У протоколі не було вказано конкретних термінів вирішення даної проблеми - можливо тому, що відповідні надходження у розмірі

$ 1,4 млрд. від обкладення ПДВ російського експорту російський Мінфін уже врахував у дохідних статтях федерального бюджету. Мабуть саме з цієї причини протокольне доручення залишилося на папері - скасування

«експортного» ПДВ при вивезенні російських товарів в Україну до 1 січня

1998 неможлива. < p> Ударний ефект від введення Росією «імпортного» ПДВ на українські товари був посилений тією обставиною, що собівартість українських товарів вже досягла такого рівня, що додавання ще 20% (10% - для продовольства) робить їх неконкурентоспроможними. Іноді винні й самі українські продавці, задирали ціни «до небес». Крім того зіграв свою роль і психологічний фактор: рідкісний продавець ризикне укладати навіть короткостроковий контракт, знаючи, що ось-ось зміняться правила гри.

Для відчайдушної сміливості потрібно мати одне з двох: або потужне владне прикриття, або цінової зазор неабияких розмірів. Але про останній вже роки три продавцям залишається тільки мріяти.

Найбільш жорсткий удар було завдано по групі товарів традиційного українського експорту: зерна та зернопродуктів, цукру, рослинної олії, харчового спирту, горілки, пневматичних шин, феросплавів, прокату , авіадвигунів, електротрансформаторам та деяких інших видів машинобудівної продукції.

Щоправда, виробництво ряду «постраждалих» товарів в Україні в першому півріччі 1997 року скоротилося, так що зниження їх експорту в

Росію можна віднести і на рахунок загального економічного спаду. Але якщо згадати, що в Україні хоч скільки-небудь дихають саме галузі орієнтовані на експорт, то причини і наслідки вишикуються в правильній послідовності.

Втім, крім тих, що програли, є і переможці експортного змагання. До них відносяться: м'ясні консерви та ковбаси (з $ 18,8 млн. до $ 46,2 млн.); фармацевтична продукція (з $ 14,9 млн. до $ 17,4 млн.); литі чавунні труби (з $ 220,1 млн. до $ 273,7 млн.); вироби з паперу (з $ 27,7 млн. до $ 31,9 млн.). І це свідчить про те, що деякі ніші на російському ринку українських товарів «імпортний» ПДВ закрити все ж таки не зумів. І можливість експортувати свої товари в

Росію, хоча б потенційна, ще існує. На жаль, українські підприємства не мають в своєму розпорядженні інвестиційними ресурсами, значить, не можуть розраховувати на зниження виробничих витрат. Між тим знос основних фондів українських підприємств триває, а отже, поточні витрати будуть зростати, а якість - падати. Власною програми підтримки експорту в Україні не існує, а розраховувати на приплив інвестицій у галузі орієнтовані на експорт, не сировинного характеру, необачно - навряд чи знайдуться бажаючі вирощувати конкурентів.

Обсяг товарів, за перше півріччя, експорт яких в Росію знизився найбільшою мірою в млн. USD.
| Товар | 1996 р. | 1997р. | Зниження% |
| зерно | 92 | 22,2 | 75,9 |
| масло подсолн. | 39,4 | 8,0 | 79,7 |
| масло вершкове. | 31,3 | 7 | 77,6 |
| цукор | 305,3 | 140,5 | 53,9 |
| спирт | 48,5 | 3,6 | 92,6 |
| горілка | 25,5 | 0 | 100 |
| шини пневмат. | 99,9 | 51,2 | 48,7 |
| феросплави | 98,9 | 66,6 | 32,7 |
| прокат | 218,5 | 116,9 | 46,5 |
| двигуни | 34,3 | 13,5 | 60,6 |
| автобуси | 63,2 | 25,6 | 59,5 |
| трактори | 7 | 2,1 | 70 |
| локомотиви | 44,9 | 9,0 | 80 |

Отже, за всіма ознаками, між Україною і Росією палахкотить торгова війна. Ескалація напруженості поки не досягла критичної позначки, хоча справа до цього йде стрімкими кроками. Практично закрита дорога для імпорту українських спирту та горілки. Всупереч угоди про режим вільної торгівлі введено мито на український цукор розміром в 25%. Щоправда, на міжурядовому рівні є домовленість про постачання в Росію 600 тис. тонн українського цукру на пільгових умовах (без сплати ПДВ), але вона зависла в повітрі.

На підході продукція чорної металургії, а також горезвісні електролампочки, щодо яких Росія вже робила в минулому році розслідування, на щастя, невдале. У Москві всерйоз ведуться розмови про введення захисних заходів щодо імпорту електронних контрольно-касових апаратів. Причому все перераховане робиться, як правило, з порушенням не тільки міжнародних зобов'язань Росії, і на її внутрішнього законодавства.

У 1998 році російські експерти прогнозують стабілізацію і початок економічного зростання у власній країні, тому допомога міжнародних фінансових організацій Москві буде потрібна в усі меншою мірою. Отже, єдина реальна стримуюча сила, усмиряти Росію, опиниться без роботи. Вступ Росії до Світової організації торгівлі (WTO) може урезонити сусідів, але поки це станеться, буде чимало дров наламати.

Захисні акції української сторони досі виглядали надзвичайно делікатно. Єдиною гучною мірою виявилося введення заборони на імпорт автомобілів, позбавлених каталітичних нейтралізаторів вихлопу, незабаром скасоване. У Росії ж облога ведеться за всіма правилами: лише в останній декаді серпня, коли в Москві зондував грунт щодо угоди про ввезення українського цукру, в російських газетах пройшла серія публікацій, торпедують ідею досягнення компромісу. У них за надмірну поступливість Києву був підданий істеричною критиці віце-прем'єр-міністр російського уряду

Валерій Сєров, який займається питаннями співробітництва із країнами СНД і до цих пір в забутті російських інтересів помічений не був. Його жорстка позиція щодо України відома принаймні третій рік, але зараз і цього виявилося мало. Тим часом Валерій Сєров схоже знає про те, що торговельні війни до переможного кінця не ведуться.

Практично завжди торгові конфлікти завершуються досягненням певного компромісу, як правило, що фіксує збереження такого собі вже досягнутого рівноваги. А перемога завжди позбавляє переможця інструментів впливу на переможеного. У кінцевому рахунку ліквідація присутності торговельного партнера в тому чи іншому секторі «успішно» захищеного ринку призводить до послаблення важелів впливу на сповнених експортера - тому просто більше нема чого втрачати. Причому такого роду важелі діють аж ніяк не тільки в економічній області. До речі, і в економічній сфері в даному випадку теж не всі аргументи вичерпані: поки українська присутність на російському товарному ринку зберігається,

Москва може не побоюватися надмірно різкого тону Києва на переговорах з приводу умов транзиту газу до Європи.

виштовхуючи українські товари зі свого ринку, Росія жорстко стимулює українських експортерів до пошуку нових сфер застосування своїх інтересів, а водночас і диверсифікації української зовнішньої торгівлі.

Щоправда, такий примусовий диверсифікація обходиться Україні дорого.

Цілком очевидно, що нові ринки збуту не дозволяють українським експортерам досягти колишньої рентабельності (інакше були б вже освоєні).

Проте українські товари, настільки не ласкаво прийняті в

Росії, все активніше просуваються в інших напрямах. Частка російського напряму в українському експорті товарів знизилася з 41,6% у перші шість місяців 1996 року до 27,5% в аналогічний період 1997 року. На жаль, але навіть така різка переорієнтація товарних потоків не змогла компенсувати втрачені на російському ринку позиції: приріст експорту в далеке зарубіжжя ($ 619,8 млн.) майже вдвічі відстав від зниження експорту товарів до Росії ($ 1191 млн.). < p> Деяке зростання експорту товарів відмічено і в торгівлі з країнами раніше входили до СРСР: з Білоруссю - на $ 136,1 млн. (позитивне сальдо в $ 248,6 млн.); з Молдовою - на $ 24,4 млн. ($ 96,8 млн.); с

Таджикистаном - на $ 36,6 млн. ($ 44,6 млн.); з Узбекистаном - на $ 8,1 млн. ($ 41,5 млн.). Аналіз показує, що в цілому негативне сальдо зовнішньоторговельного обороту України в першому півріччі 1997 року навіть зменшилася. Однак радіти рано - тенденція падіння експорту українських товарів до Росії все ще не подолано.

Занадто бурхливе зростання українського експорту в інші країни може викликати в найближчому майбутньому не надто приємні наслідки - антидемпінгові розслідування, які здатні так само бурхливо цей експорт обрушити. Таким чином, гарячково перегруповуючи свої товарні потоки, Україна створює нові вогнища торгових конфліктів.